Зеленчук Галина

Сторінки (1/45):  « 1»

Я буду писати вірші

Я  буду  писати  вірші,
На  папір  простеляти  думки
Бо  поезія  не  має  межі
І  від  серця  ідуть  всі  рядки.  

Як  птахи  летять  у  височінь
Свої  крила  у  хмарах  ховають
Так  і  я  пишу  про  далечінь
Про  життя  у  просторах  безкраїх.

Як  ріка  омиває  свої  береги
І  у  синє  море  впадає
Так  і  я  не  жалію  снаги
У  віршах  увесь  світ  розкриваю.

Як  ранок  панує  в  життєвій  росі
Й  омиває  зелену  траву
Так  і  я  Вам  дарую  свої  вірші
Бо  для  цього  я  і  живу.
18.04.2013р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420850
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2013


Дві стихії

Я  та,  що  люблю  літні  косовиці,
Красу  бузкову  й  журавлів  ключі
Прозору  воду,  що  на  дні  криниці
Й  зелені  гори  в  далечі.

В  мені  переплелися  дві  стихії,  
Вода  й  земля  злилися  воєдино
Гори  Карпати  ховають  мої  мрії,
А  душу  звеселяють  полонини.  

Гірські  потоки  омивають  схили,
Дарує  дощ  веселку  променисту,
Величні  смереки,  що  вистачить  сили
Віддячують  повітрям  чистим.

Взаємозв’язані  вони  любов’ю,
Ці  дві  стихії  разом  навіки
Я  та,  що  потішаюся  землею  і  водою
І  берегти  їм  маю  крізь  роки.  
14.03.2013р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420848
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2013


Ти як маленьке пташенятко

Ти  як  маленьке  пташенятко,
Що  впало  з  неба  і  забилось.
Ти  як  риженьке  кошенятко,
Що  у  клубок  риженький  звилось.
Ти  ніжна,  лагідна,  ти  -  душка,
Пушиста  ти  моя  подушка!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409807
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2013


Ой, заграй трембіто над горами

1.Гуцул  в  горах  трембітає,
І  радіє  душа  полонини.
І  столиця  Гуцульщини  сяє
У  обіймах  гірської  вершини.
Не  байдужі  усі  до  трембіти,
Адже  в  неї  натхнення  черпають
І  дорослі,  і  ще  малі  діти
Які  працею  край  звеличають.

             Приспів:
Ой,  заграй  трембіто  над  горами  
Розкажи  про  наш  гуцульський  край,
Поведи  Карпатськими  стежками
Рідну  Верховину  прославляй.
Ой,  заграй  трембіто  ще  гучніше,
Щоб  лилась  ця  музика  у  гори,
На  душі  ставало  веселіше
І  співали  шпилі  Чорногори.

2.Шануймо  всі  рідну  країну,
Бережімо  Черемоша  плин.
Любімо  свою  Верховину
У  підніжжі  Карпатських  вершин.
Щоби  гості  до  нас  приїжджали
Й  задоволені  завжди  були.
Щоби  бринзу  тут  смакували
Й  купували  у  нас  постоли.  
               Приспів

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408992
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.03.2013


Подих зими

Іскряться  сніжинки  в  морозній  імлі,
Скрипить  білий  сніг  у  нас  під  ногами.
І  тут,  коло  нас,  і  десь  там,  на  землі,
Дерева  вмиваються  іній  –  сльозами.

Промінчики  сонця  заграли  в  снігу,
Бадьорість  і  свіжість  йому  передали,
Згубили  сніжинку  вони  не  одну,
Бо  від  тепла  сніжні  леді  розтали.

Мій  погляд  у  далеч  небесну  проник,
Де  хмарки  перисті  блакить  закривають,
Де  кожний  промінчик  сіяти  привик.
Де  напровесні  краплі  веселкою  сяють.

А  сріблясті  смереки  в  обіймах  своїх,
Величні  простори  Карпат  огортають,
І  Черемош  вічний  на  хвилину  притих,
На  нього  перисті  сніжинки  сідають.

І  вітер  сховався  десь  в  далині,  
Його  подих  слабкішим  стає  день  у  день,  
Він  не  гонить  лавини  на  полонині,
Й  не  дарує  вже  нам  вербових  пісень.

Він  чекає  весни  –  коли  зійдуть  квітки,
І  розпустить  верба  свої  коси.
Щоб  леліти  маленькі  гілки  і  листки,  
Й  з  конюшини  збивати  роси.

А  коли  полонинські  струмочки  прозорі,
Почнуть  схили  гірські  омивати.
Їм  дорогу  покажуть  вночі  вічні  зорі,
А  у  день  буде  сонце  тепло  дарувати.

Сміло  літо  пройде,  й  жовта  осінь  наступить,
А  зима  всіх  сніжинками  вкриє.
Промінчиком  сонця  весна  приголубить,  
І  природу  дощами  омиє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408611
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2013


Буває часом шепче водоспад

Буває  часом  шепче  водоспад
Про  долю  тих,  хто  копійки  кидає,
Монета  кожна  пам’ять  має
Й  виконує  бажання  у  стократ.

Ось  цю  копійку  кинула  дівчина,
У  тузі  за  коханим  і  в  сльозах
Вона  молилася,  і  в  небесах
Летіла  жаль  її  єдина.

Монета  друга  кинута  безсило
Дитиною,  що  подарунка  хоче,
Вона  про  іграшку  вночі  шепоче
І  маму  просить  щиро-щиро.

А  тут  і  ще  одна  –  на  дно  упала
Краєчком  з  піску  виглядає,
Тяжку  бо  долю  там  вона  ховає  –  
Хворобу  рідної  людини  карбувала.

А  водоспад  хлюпоче  раз  у  раз
І  посилає  в  небо  всі  бажання
Ось  дівчина  п’яніє  від  кохання,
Бо  повернувся  суджений  якраз.

Дитина  так  чекала  в  снах
Й  прийшов  до  неї  Святий  Миколай,
І  ось  настав  уже  для  неї  рай
Така  бажана  іграшка  в  руках.

Бог  творить  з  тими  чудеса
Хто  вірить,  що  хворобу  переможе
І  з  вірою  живе  в  спасіння  Боже
Тоді  здоров’я  повертається  й  краса.  

То  невже  цей  водоспад  магічний?
Чи  може  зачаровані  монети?
А  чи  бажання  здійснюють  планети?
Яка  ж  бо  відповідь  на  ось  цей  запит  вічний?

Насправді  всі  трапляються  дива
Якщо  хтось  віру  має  непохитну
Й  тривогу  хто  долає  ненаситну
Добро  і  щастя  множаться  на  два.

Тож  водоспад  –  це  символ  для  людей,
А  всі  монети  уособлюють  бажання
І  той,  хто  має  щире  сподівання
Доб’ється  здійснення  мрій  та  ідей.  
03.01.2013р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408590
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2013


22-га весна

22-га  весна  вже  бузком  зацвіла,  
Зашуміла  у  лісі  струмками,  
22-га  весна,  наче  зоря  ясна,  
Засіяла  поміж  хмарками.

Моя  люба  весна  маргаритки  вдягає,
І  попри  дорогу  танцює,  
Моя  люба  весна  вербі  коси  вмиває,
Поки  грім  над  землею  лютує.

22-га  весна,  ти  така  молода,  
І  мене  ти  щороку  лелієш.
               Сповиваєш  туманом  коли  ти  сумна
Або  з  радощів  сонечком  грієш.

Як  чудово,  що  я  народилась  тепер,
Коли  діток  приносять  лелеки,
А  люди  сідають  у  парку  на  сквер,
І  вдихають  духм’яні  смереки.

Як  прекрасно,  що  я  народилась  в  цей  час,
І  талант  народився  зі  мною.
Адже  ми  не  подільні  із  ним,  бо  якраз
Ми  живемо  разом  із  весною.

Неповторна  весна,  будь  ти  завжди  рясна.
Будь  на  квіти  щороку  щедріша,
22-га  весна,  ти  для  мене  одна,
Найпрекрасніша  та  наймиліша.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354795
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2012


Моє життя

Моє  життя  неначе  чисте  поле,
На  ньому  люблю  сіяти  полин
Й  перевіряю,  чи  мій  дух  його  поборе
А  чи  зів’яне  від  гірких  зернин.

Моє  покликання  вирує  і  стихає.
Підгонить  деколи  неначе  батогом,
Або  на  довгий  час  десь  пропадає,  
Й  з’являється  з  п’янким  вином.

Моя  любов  взаємна  –  й  це  чудово!
Бо  доля  нагороджує  мене,
В  житті  трапляється  щось  загадкове,
Коли  добро  прийде  –  лихо  мине.

Мої  висоти  поки  не  підкорені.
Але  до  них  я  все  таки  дійду,
Так  як  ноги  мої  не  зморені,
Я  тому  пришвидшую  ходу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354793
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2012


Два серця

І  що  тепер,  куди  іти?!
Шукати  правду  де  мені?!
Чи  повернути  в  ті  світи,
Де  ми  не  віримо  весні...

Ти  розділив  серце  на  два
І  я  не  знаю,  яке  слухати  із  них.
Одне  шепоче  про  дива,
А  друге  -  про  великий  гріх.

Одне  таке  наївне  й  ніжне
І  вірить,  що  любов  живе  в  віках.
А  друге  наче  камінь,  бо  безвтішне
Ні  в  що  не  вірить,  знає  тільки  страх.

Перше  теплом  зігріє  душу
Й  надію  трепетно  вселяє,
А  з  другим  плакати  я  мушу
Бо  воно  щастя  затуляє.

Перше  не  слухає  зауважень
Для  нього  світ  -  це  вічний  пошук.
Та  друге  вже  не  потребує  вражень
І  радість  наче  попіл  розпорошить.

І  що  тепер,  куди  іти?!
Яке  з  сердець  послухати  мені?!
Чи  повернути  в  ті  світи,
Де  ми  не  віримо  весні...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277325
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2011


Твої незабутні очі!

Ти  наче  небо,
Що  хмаринками  мене  обіймало.
Ти  наче  річка,
Яка  на  хвилях  колихала.

Ти  наче  зоря,
Що  світить  до  ранку.
Ти  наче  земля
У  росі  на  світанку.

Сховатися  важко
Від  подиху  твого  мов  вітру
Що  слід  мій  зловив
Й  тепер  не  пускає  на  світло.

Себе  загубити
Не  можу  у  цій  холоднечі
Дай  руку  й  легенько
Обійми  за  пекучі  плечі.

Здається,  що  голос
Твій  ріже  у  вухах.
А  то  може  струна
У  безмежних  лісах.

Тепер  ти  застив
Наче  дуб  той  могутній.
В  тебе  велика  душа
І  твої  очі  таки  незабутні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276239
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2011


Ступи тільки крок!

Ступи  тільки  крок
Й  забудь  про  свій  страх.
Хоча  в  клубку  думок
Сховався  волі  птах.

Хоч  там  знов  повороти
Незвідані  поля,
Незнані  ще  турботи
Й  нестоптана  земля...

Важко  самій  стежиною
Колючою  іти...
Маленькою  зерниною
Зможу  лиш  прорости.

Руку  мені  подай
Без  лишніх  думок,
Страху  не  знай,
Ступи  тільки  крок!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276238
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2011


Купи мені квіти

Купи  мені  квіти,
Які  я  бажаю,
Купи  мені  літо
І  я  сонцем  засяю.

Купи  мені  хвилі,
Що  б'ються  об  скелі.
І  ми  будем  щасливі
Посеред  пустелі.

Купи  мені  небо,  
Що  чекає  лелеку.
Й  тоді  я  від  тебе  
Не  буду  далеко.

Купи  мені  ліс,  
Де  співають  птахи.
Не  побачиш  вже  сліз
І  додасться  снаги.

Купи  мені  зорі
Де  Мала  Ведмедиця.
Купи  ночі  прозорі
Й  наша  зустріч  насниться.

Купи  сивий  туман
І  він  смуток  сховає.
І  забудеться  нам,
Що  зима  наступає.

Купи  поле  безкрає
Й  покатай  на  коні,
Наша  пісня  заграє,
Й  усміхнемось  весні.

Купи  мені  зустріч,
Бо  для  мене  -  це  рай!
Та  прошу  одну  річ  -  
Розлуку  мені  не  купляй!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276087
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2011


Відпустила…

Відпустила...не  згадуй,  не  треба...
Бо  замало  одного  нам  неба
Бо  замало  нам  квітів  у  полі
Відпустила  по  твоїй  же  волі...

Зачинила...  я  серце  на  ключ
І  вкинула  в  бездонне  море
А  ти  мене  більше  не  муч
Не  дзвони,  не  принось  мені  горе!

Залишила...лиш  спогадів  клунок
І  фото  твоє  в  телефоні
А  мій  ключик  від  серця-дарунок
Хтось  інший  знайде  у  безодні...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258252
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2011


Музика життя

До-  молода,  нестримна  і  шалена,
що  крутиться  навколо  барв  й  навколо  мене.
Ре  заховалась  у  осіннє  листя
й  чекає  поки  ти  присядеш  близько.
Мі-без  слів  прощання  на  світанку
коли  вже  паморозь  виблискує  на  ганку.
Фа  владарює  в  Лондонському  тумані
і  протирає  свої  очі  бездоганні
Соль  опечалена  розлукою  з  сестрою
і  хоче  поділитись  цим  з  тобою.
Ля-така  щира  і  мрійлива
і  вірить,  що  романтика-це  сила!
Сі  голову  тобі  морочить
а  ти  не  слухай,  вибирай  що  хочеш!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258249
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2011


Гумореска Дві по"red"ні пані

У  Верховині  на  базарі
Стрілись  дві  поredні  пані,
І  почали  там  “discussion”
Хто  із  дочок  краще  вбрані!
Одна  каже:  моя  в  спідниці,
Бо  професія  “отпад”,
Бо  працює  вже  суддею,
Й  молотком  наводить  лад.
Друга:  та  це  “дрібна  газета”,
От  моя  –  це  справжня  “chicka”,
“interpreter”,  “superstar”,
Отвечаю  за  базар.
І  вона  “voice”  такий  має,
Що  дві  гори  накриває.
Перша  пані  засмутилась
І  за  дочку  заступилась:
Моя  “бакси”  вже  збирає
Й  чоловіка  бізнесмена  має.
Друга  “show  a  little  smile”
Мовляв,  “I  don’t  like  the  way  you  lie”
Й  каже,  що  її  дитина,  
Знає  аж  три  мови
“Nach  Amerika”  полине
Й  бувайте  здорові!
Американця  там  знайде,
Як  пиріг  в  маслі  заживе!
Перша  пані  “took  a  breath”,
Що  ж  і  ще  сказати…
І  здаватися  не  хоче,
Почала  брехати:
А  моя  модель  відома,
Бо  дуже  красива
Друга  її  перебила:
Так,  краса  –  це  сила.
Хто  не  знає  другий  поверх!?
Просто  завітай…
Одна  краща  там  за  другу,
“Yes,  for  boys”  –  це  рай!
Перша  пані  червоніла,
Бо  вже  “lack  of  words”,
Друга  гордо  говорила:
“All  will  be  the  best!”
Не  хваліться  і  не  заздріть,
Що  в  сусіда  більший  шанс,
Просто  живіть  і  радійте
Усе  OK  “alors  on  dance”.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248238
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 19.03.2011


Твій сад

Погляд  пронизливий  до  коренів  душі!
Спалах  усмішки  та  емоцій    на  розхват!
Де  заховав  від  серця  ти  ключі?
Яка  стежина  приведе  мене  в  твій  сад?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219108
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2010


Філософське оповідання №3 Співачка Жанна

На  сцену  вийшла  красива  дівчина  і  почала  співати.  Всі  глядачі  захоплено  слухали.  Це  була  співачка  Жанна.  Ось  уже  2-ий  рік,  як  вона  виступає  зі  своїми  концертами  по  всій  країні.  Її  диски  розкуповують,  її  пісні  заказують  по  радіо.  Коли  Жанна  проспівала,  один  з  глядачів  крикнув:  "На  біс!"  Всі  інші  підхопили  його  настрій  і  також  почали  кричати.  Жанна  почервоніла,  але  виходу  не  було  і  вона  заспівала  акапельно...
     Запала  жахлива  тиша.  Це  був  провал...її  голос  був  такий  негарний,  що  дехто  почав  закривати  вуха,  а  інші  виходили  із  концертної  зали,  голосно  сміючись.  "Це  -  кінець."-подумала  Жанна  і  гіркі  сльози  виступили  на  очах.  Вона  не  мала  гарного  голосу,  але  мала  багатого  батька,  який  все  оплачував.  За  допомогою  комп'ютера  її  голос  починав  звучати  мов  флейта  і  ставав  найпрекраснішим  на  світі.
     Раптом  у  гримерку  зайшла  її  перша  вчителька  Валентина  Михайлівна.  "Не  плач,  -  почала,-ти  талановита  дівчина,  але  не  в  тому  напрямку  працюєш.  Пам'ятаєш,  які  малюнки  ти  малювала  у  школі?  Всі  діти  були  у  захваті!"  Вдома  Жанна  довго  роздумувала  над  словами  своєї  вчительки.
     Пройшов  час.  Ніхто  вже  й  не  згадував  співачку  Жанну,  але  безліч  людей  відвідували  виставку:"Жанна  -  покликання  мого  життя!"  В  цей  день  була  презентація  нових  картин.  Жанна  побачила  Валентину  Михайлівну  і  сказала:"Дякую  Вам  за  те,  що  вказали  мені  правильну  дорогу!"  У  відповідь  вчителька  тільки  усміхнулася.
     Кожному  свій  талант!  Хтось  красиво  співає,  хтось  малює  чи  пише.  хтось  мастак  складати  комп'ютерні  програми  чи  робити  ескізи  суконь.  Цей  перелік  можна  продовжувати.  Та  який  би  ти  талант  не  мав,  цінуй  і  розвивай  його,  бо  тільки  тоді  станеш  щасливим,  коли  віднайдеш  свою  "Жанну  -  художницю".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208201
рубрика: Проза,
дата поступления 28.08.2010


Філософське оповідання №2 Жовтий лак

Колись  у  школі  хлопці  дарували  дівчатам  на  8-ме  березня  маленькі  подаруночки.  Цього  разу  то  була  косметика.  Коли  я  заглянула  у  пакетик,  то  серед  різноманітних  помад  і  пудрениць,  побачила  жовтий  лак.  Я  засміялася,  бо  що  ж  я  з  ним  робити  буду?!  Однокласник  тільки  знизив  плечима,  мовляв,  що  поробиш.  Той  лак  так  і  припадав  пилом  на  поличці.
         Якось,  через  кілька  років,  мені  треба  було  зробити  гарний  манікюр.  В  інтернеті  я  знайшла  картинки  і  вибрала  один  зразок.  На  диво,  серед  кольорів,  які  були  потрібні,  я  побачила  жовтий  колір.  Відразу  згадала  про  жовтий  лак.  Манікюр  вийшов  на  славу.  Хто  би  міг  подумати!  А  я  колись  сміялася  із  цього  лаку  кольору  сонця!
         Все  в  світі  трапляється  не  просто  так  і  деякі  речі  та  поради,  що  на  перший  погляд  здаються  нам  непотрібними,  в  майбутньому  можуть  принести  користь.  Тож  не  насміхайся  із  жовтого  лаку,  бо  не  знаєш,  який  колір  тобі  колись  знадобиться!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208039
рубрика: Проза,
дата поступления 27.08.2010


Філософське оповідання №1 Їжачок чи киця?

Припустимо,  що  ви  ідете  по  дорозі  і  бачите  їжачка.  Вам  хочеться  взяти  його  у  руки.  Ось,  Ви  вже  тримаєте  це  миле  створіннячко,  а  воно  своїми  голками  Вас  ранить.  Вам  боляче,  але  Ви  не  сердитеся,  бо  знаєте,  що  їжачки  колючі  по  своїй  природі.
         Друга  ситуація.  У  Вас  вдома  живе  пухнаста,  ніжна  киця.  Ви  з  нею  граєтеся,  пестите,  чухаєте  за  вушком,  а  вона  як  випростає  свої  пазурі,  як  дряпне  Вас.  Ви  у  нападі  гніву,  тому  що  не  розумієте,  як  таке  чарівне  кошенятко  сміє  на  Вас  піднімати  лапку  з  гострими  прегострими  кігтиками.
         Ось,  брати  і  сестри,  маленька  мораль:  краще  будьте  колючими  їжачками,  ніж  пуснастими  кицями,  тоді  люди  не  будуть  у  Вас  розчаровуватися!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208035
рубрика: Проза,
дата поступления 27.08.2010


Темні окуляри.

Одягну  темні  окуляри
Й  за  ними  погляд  заховаю.
Мені  не  треба  вже  забави
Одного  тільки  я  шукаю.

Такого,  щоб  умів  любити,
І  не  боявся  своїх  почуттів...
Такого,  щоб  зумів  прожити
Таке  життя,  яке  сам  захотів...

Бо  сонце  завжди  заважає
У  душу  людську  подивитись
А  я  від  сонця  заховаюсь
І  буду  в  куточку  чаїтись.

Коли  він  буде  іти  мимо
Мені  не  треба  тоді  слів
Погляну  в  його  очі  щиро
Щоб  окуляри  він  й  свої  надів...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2010


Перстень

Мені  про  перстень  шепотіли  роси,
Учора  на  світанку  у  гаю.
Й  вколовши  свої  ноги  у  покоси,  
Я  зрозуміла,  що  тебе  люблю.

Зозуля  перстень  принесла  на  крилах,
Й  підкинула  мов  пташку  у  гніздо,
Я  хочу,  щоб  зі  мною  був  мій  милий,
І  мрію,  щоб  у  нас  усе  було.

Холодні  вечори,  й  гарячі  руки,
Пристрастні  ночі  і  солодкий  сон,
Усмішка  щира  донечки  і  с  туки...
Гілок  верби  біля  моїх  вікон.

Спитаюсь  у  роси  про  допомогу.
Вона  краплинами  поклониться  до  ніг.
Зозуля  вкаже  там  мені  дорогу,
Я  сяду  втомлена  на  твій  поріг.

Дістану  срібний  перстень  і  в  промінні,
Заграє  він  в  барвистих  кольорах,
Це  не  моє  бажання,  не  твоє  веління
Що  живемо  у  різних  ми  світах.

Усе  давно  вже  вирішили  зорі
І  місяць  розлучив  тебе  й  мене.
Все  те,  що  не  по  нашій  волі,  
І  створює  життя  ось  це  земне.

Перстень  в  руці,  покритий  самотою,
Його  залишу  завтра  у  гаю.
Хоч  і  прощаюся  навік  з  тобою
Та  що  поробиш,  все  ж  таки  люблю...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2010


Inevitable!

I  will  meet  with  you  again
And  look  into  your  eyes  with  pain
The  shadow'll  hide  your  alert  gaze.
We  will  be  standing  face  to  fece.
I'll  feel  your  soul  in  a  desire,
So,  light  forever  the  love  fire!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191509
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.05.2010


Зелені чоловічки!

Ти  просто  написав,  навіть  сили  не  стало  сказати  все  мені  у  вічі.  ”Привіт,  ти  дуже  хороша  дівчина  і  я  дуже  тебе  поважаю,  але  щось  відштовхнуло  мене  від  тебе.Вибачай”.  І  це  єдине  на  що  ти  спромігся?  А  як  я  маю  розуміти  це  щось.  Може  це  інша  дівчина,  може  твої  внутрішні  комплекси,  або  про  це  тобі  нашептали  вночі  зелені  чоловічки.  Отак  просто  взяли,  прилетіли  до  тебе  і  сказали  на  вушко,  що  я  не  та,  що  я  ніколи  не  буду  тобі  парою.  Отак  то.  Це  все  вони  –  зелені  чоловічки,  хай  йому  грець!  Просто  змиритися  було  б  найлогічніше  і  найкраще,  і  не  намагатися  їх  знайти.  Але  я  в  той  момент  жила  емоціями  і  вирішила  почати  пошуки.  Я  шукала  їх  ”vkontakti”,  розклеювала  оголошення,  і  розпитувала  Стьопу  –  ромашку,  чи  він  не  знає  де  я  можу  знайти  зелених  чоловічків.  Але  всі  пошуки  були  безрезультатними.  Ну  чому?..Будучи  у  сильному  відчаї  я  не  могла  дати  раду  своїм  почуттям.  Я  засинала  в  сльозах  під  сумну  музику,  ходила  парком  вдивляючись  на  ту  вулицю,  де  ти  можеш  проходити,  а  коли  проїжджала  попри  ”Делікатеси”,  то  не  могла  стримати  сліз.
           Одного  разу  я  поверталася  з  університету  і  згадала  про  те,  що  не  тільки  людина  керує  своєю  долею,  а  і  доля  керує  нею.  Можливо  цих  зелених  чоловічків  послали  небеса,  і  вони  йому  наказали  кинути  мене.  А  що,  якщо  вони  врятували  мене  від  якоїсь  біди?  Я  ж  навіть  не  задумалась  про  це,  навіть  не  припустила  думку,  що  це  не  просто  так.  Це  ”щось”,  спрямувало  мене  в  іншу  сторону,  не  в  ту,  в  яку  хотіла  я,  а  в  ту,  куди  хотіла  доля.  
         Тепер  я  знаю,  що  ці  зелені  чоловічки  –  це  мої  ангели  охоронці.  Так,  вони.  В  когось  охоронцями  є  червоні  равлики,  чи  жовті  метелики,  а  в  мене  зелені  чоловічки.  Вони  мені  обов’язково  колись  присняться  і  розкажуть  про  все.  Але  це  буде  потім,  а  зараз  я  просто  чекаю  і  довірившись  їм  живу  дальше.  Тому  що  це  ”La  fin  de  my  first  love”.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189557
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.05.2010


Клубочок життя!

Ще  б  пак  ти  -  гість  в  цьому  світі!  Можливо  ти  не  здатний  збагнути  навіщо  тебе  сюди  закинули,  саме  у  цю  країну,  саме  в  це  місто,  саме  до  цих  батьків?!  На  превеликий  жаль  ти  не  мав  змоги  обирати,  ти  ж  тільки  мурашка  в  загальному  мурашнику  закинутих  доль.  Не  ти  кидав  кості,  їх  кинули  за  тебе.  Не  ти  обрізав  собі  пуповину,  її  тобі  відрізали!  Ти  крокуєш  і  у  голові  крутиться  вислів  екзистенціалістичної  теорії:"З  кожним  днем  ми  наближаємося  до  смерті!"  Якщо  ти  заплутався  у  пошуку  сенсу  життя,  спинись,  озернись,  посміхнись  і  послухай.
       Колись  давно  жив  хлопчик.  Він  відзначався  великою  нетерплячістю,  хотів  всього  і  одразу!  Якось,  коли  хлопчик  грався  на  вулиці,  до  нього  підійшла  бабуся  і  простягнувши  клубочок  нитки  сказала:"Ось,  дивися,  цей  клубочок  -  твоє  життя.  Я  тобі  його  дарую.  Коли  тобі  набриднуть  люди,  які  тебе  оточують,  події,  що  відбуваються,  ти  просто  розмотай  клубочок  і  зразу  час  перенесе  тебе  у  майбутнє  до  інших  людей  і  подій".  Хлопчик  був  дуже  радий  такій  знахідці,  подякувавши  бабусі,  він  потягнув  за  нитку.  Проходив  час,  і  наш  герой  так  захопився  розмотуванням  нитки,  що  не  зчувся,  як  одружився,  бо  набридло  бути  самому.  Будучи  щасливим  з  дружиною  та  дітьми  він  знову  не  знаходив  спокій.  Взявши  клубочок  він  почав  мотати  далі.  Опам'ятався  на  цвинтарі,  біля  могили  дружини.  Дістав  з  кишені  маленьке  дзеркало,  глянув  у  нього  і  заплакав.  Він  був  сивим,  старим  та  немічним.  У  душі  лунало:"  Що  ти  накоїв?"  Раптом  він  почув  знайомий  голос.  То  була  та  сама  бабуся,  що  дала  йому  колись  злощасний  клубочок.  Вона  підійшла  до  старика,  поставила  руку  на  плече  і  промовила:"Я  повертаю  тобі  твій  клубочок  життя,  але  пообіцяй  мені,  що  більше  не  будеш  його  розмотувати,  а  дозволиш  розмотуватися  самому!"."Обіцяю"  -  сказав  русявий  хлопчина  і  усміхнувся!
       Чому  ми  спішимо!?  Треба  любити  кожну  мить,  кожну  квітку  з  ромашкового  саду.  Знаю,  що  захід  сонця  прекрасний,  та  не  спіши  до  заходу  свого  життя.  Ти  ж  ще  стільки  не  бачив  в  цьому  світі:  туман  що  опускається  над  горами  і  вкриває  їх  наче  ковдрою,  хвилі,  які  виносять  маленькі  морські  зірки  на  берег,  гриба,  що  схавав  свою  ніжку  в  мосі,  і  усміхається  до  тебе  кінчиком  головки.  Байдуже  де  ти  живеш,  які  в  тебе  батьки.  Тобі  не  треба  знати  хто  тебе  сюди  закинув.  Ти  просто  живи  і  не  спіши  розмотувати  свій  клубочок  життя!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164938
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.01.2010


Хвилини

Хвилини,  коли  твої  руки,
Моє  огортали  тіло
Хвилини,  коли  від  розлуки
Душа  "скучаю"  шепотіла.

Години  твого  чекання
Й  мого  невпинно  "з  тобою".
Години  страху  позбування
І  слів,  написаних  з  любов'ю.

Дні,  коли  дощ  за  вікном,
І  холодно  у  квартирі,
Дні,  коли  наче  зі  сном
Ми  живемо  у  мирі.

Тижні  спокою  і  ласки,
Наших  здійснених  бажань,
Тижні,  позичені  в  казки,
Без  сліз  і  розчарувань.

Місяці  нашого  "разом",
Такі  щирі  й  не  підступні.
Місяці,  де  ми  щоразу
Для  всього  злого  не  доступні.

Роки...немає  ще  їх,
Бо  тебе  я  ще  мало  знаю.
Я  дізнаюся  більше,  і  з  них,  
Століття  пів  наскладаю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154508
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.11.2009


Він сьогодні не подзвонив(хлопцям)

Він  сьогодні  не  подзвонив,
Я  ще  більше  за  ним  скучаю
Може  з  друзяками  запив
Хай  йому  грець,  а  я  чекаю.

Так  хочу  його  голос  вже  почути  
Хіба  запишу  десь  на  диктофон
Не  можу  я  же  з  ним  зустрітись
Не  побіжу  ж  в  130  кілометрів  марафон.

Хлопці,  подзвоніть  своїм  коханим
Вони  може  ще  так  як  я  не  сплять.
Скажіть  хоч  кілька  слів  ласкавих
Вони  ж  бо  Вами  дорожать!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153034
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.11.2009


Гімн школи

1)Вранці  з  сонцем  ми  встаємо,
Дзвоник  шкільний  нас  кличе  у  клас.
З  зорею  спати  завжди  ідемо.
Бо  такий  шкільний  час,  юності  час.

Приспів:
До  рідної  школи  у  горах  Карпатах,
Під  спів  Черемоша  йдемо  раз  у  раз.
Ми  будемо  всі  тут  знання  здобувати.
Дзвіночок  шкільний  нас  покличе  у  клас.

2)Пройдуть  дні,  залишимо  школу,
І  підемо  ми  у  життя  непросте,
Та  до  неї  повернемось  знову  і  знову,
Бо  в  серці  любові  зернина  росте.

3)Сьогодні,  завтра,  щодень  і  завжди,
У  пам'яті  будуть  роки  шкільні.
Без  горя,  смутку,  нещасть  і  біди,
А  веселі,  щасливі,  щирі  і  ясні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152663
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.10.2009


Життєва проза "Наймички"

Туман  жорстоко  прокрадався  у  траві,
Губив  він  плач  маленької  дитини,
І  до  могили  пригортався  у  журбі,
Потім  тікав  у  далеч  попід  тином.
       Посохлі  руки  ніжно  обіймали
       Мале  дитя  до  серця,  й  сині  губи
       В  маленьку  щічку  щиро  цілували
       Й  шептали,  що  його  матуся  любить.
Солоні  сльози  падали  як  грона,  
З  достиглої,  солодкої  лози,
Його  життя  не  помилка,  не  заборона,
Бо  долю  йому  виплаче  з  сльози
       Рідненька  мати,  і  молити  Бога  щиро
       За  нього  буде,  поки  буде  жити,
       Від  смутку,  відчаю  й  всього,  що  є  немиле
       Любов'ю  буде  завжди  боронити.
А  зараз,  поки  сонце  за  горою,
Покинути  єдиного  синочка,
Й  піти,  тримаючи  все  горе  за  спиною,  
Напитись  чистої  води  з  струмочка.
       Подумала,  і  так  зробила,
       Свою  кровинку  залишила  наодинці
       Із  холодом  і  голодом.  Крок  ступила
       Один,  вже  другий,  і  у  сяйві  сонця
Пішла  шукати  кращого  життя,
Звернула  у  гущавину  тихенько.
В  душі  сховала  силу  каяття,
І  зникла  у  тумані  помаленьку.
       Не  озирнулася,  не  стало  сили,
       Боялась,  що  вернеться  до  воріт.
       Її  синочок,  її  єдиний,  милий,
       Поповнив  лави  немічних  сиріт...
Туман  жорстоко  прокрадається  в  траві,
Не  чути  плач  уже  маленької  дитини,
Вона  у  теплій  вже  хатинці,  і  собі
Сміється  щиро,  й  сміх  до  неба  лине.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149354
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.10.2009


Діалог із совістю

-  Боже  допоможи  будь  ласка  на  модулі!
-  Ага,  коли  все  добре,  то  про  Бога  забуваєш,  а  коли  якісь  проблеми,  тоді  згадуєш!?!?!?
-  Ти  хто  така?
-  Я  твоя  совість.
-  Але  я  кожного  дня  дякую  Богові  за  прожитий  день.
-  Ти  вже  робиш  це  механічно,  не  задумуючись.
-  Чому  ти  так  вважаєш?
-  Бо  ти  забуваєш  про  Бога  коли  йдеш  на  пари,  коли  приходиш  з  пар,  коли  їж,  коли  їдеш  додому,  коли  йдеш  на  дискотеку...
-  Досить...я  більше  не  можу!  Зупинися!
-  Не  тікай  від  реальності,  не  бійся,  що  твої  думки  Бог  не  вислухає,  знайди  віру!
-  Де  її  шукати?  А  може  я  її  не  достойна?!
-  Я  тобі  цього  не  можу  сказати,  ти  сама  знаєш  де.
-  Я  не  впевнена  чого  мені  не  вистачає.
-  Запитайся  в  свого  серця,  душі,  і  більше  молися  і  читай  Біблію.
-  А  може  я  пропаща!
-  Ні,  ти  в  цьому  світі  ще  жива,  значить  в  тебе  ще  є  шанси.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=145087
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.09.2009


Душа, розум і тіло

Твоя  душа  -  це  океан,  а  моя  душа  -  це  річка,  яка  впадає  в  нього  і  породжує  дружбу.
Твій  розум  -  це  простір,  по  якому  я  йду  і  породжую  взаємну  повагу.
Твоє  тіло  -  ніжність,  яка  мене  вабить  породжуючи  бажання.
Ваблення  наших  душ,  розуму  і  тіла  породжує  любов.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=144305
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.09.2009


Where are you?

That  is  my  first  poem  in  English.
 I'll  be  very  glad,  if  you  write  some  comments.

Where  are  you  today?
I  grieve  and  miss
And  want  to  embrace
To  stay  with  you  and  kiss.

I  asked  the  wind,
But  it  was  grim
I'  ve  lost  my  hope  again,
My  sweet,  uncommon  dream.

I  am  alone  and  little  sad,
Surrounded  with  despair,
But  I'll  find  you  in  this  world
I'll  try,  I  don't  feel  fear...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142821
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.08.2009


Збережи минуле заради майбутнього

Присвячую  18  -  річниці  Незалежності  України

Сказавши  слово,  повертаємось  в  минуле,
У  тиху  гавань  чайок  -  кораблів
До  куренів,  які  ще  не  забули
І  до  завзятих  та  сміливих  козаків.
       Мандруємо  з  Роксоланою  в  полон,
       Підкорюємо  Довбушеві  скали
       Спимо,  і  сниться  нам  Шевченка  сон
       І  те,  як  ми  присягу  ханові  складали.
Мить  там,  тут  мить
Переплітається  усе  у  павутинні
Ми  живемо  і  наповняємо  блакить
Історії  міцне  коріння.
       Мандруй  ти  з  нами,  відпусти  всі  ланцюги
       І  не  тримайся  за  нечесні  обіцянки
       Коли  бажаєш,  я  додам  тобі  снаги
       Мандруймо  разом  пани  й  панянки.
Кожен  для  себе  вибере  нехай
Те,  що  готовий  захищати
Каплицю,  квітку,  річку,  гай,
Великий  вибір,  але  треба  поспішати
       Бо  попіл  невблаганний  та  меткий,
       Не  встигнемо  кліпнути  -  як  вже  клеймо.
       Та  людям  дано  розум  теж  швидкий
       І  вихід  ми  завжди  віднайдемо.
Кожне  серце  -  це  сейфек  маленький,
Який  береже  душа  -  таємниця.
Частинку  минулого  сховаємо  гарненько
Для  нас  це  буде,  як  ока  зіниця.
       Може  думаєте  Ви  "навіщо"?
       "Навіщо"  всім  все  ж  думати  про  це?
       Але  у  світі  є  щось  святе  і  вище,
       Що  служить  для  народу  як  "лице"
І  тільки  разом  -  сильного  ми  роду
Бо  що  значить  єдина  соломина?
Збережімо  історію  нашу  й  природу,
За  це  подякує  майбутнього  людина.
       Робімо  вибір,  час  уже  настав
       Знайти  краплину  в  морі  -  праця  клопітка
       Але  ж  розсудливістю  Бог  обдарував
       А  я  для  себе  вибрала  Франка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142722
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.08.2009


Солодко з тобою...

Я  потрапила  в  клітку  з  меду,
І  що  тепер  мені  робити!?
Мабуть  забаглося  так  небу
За  солодкі  грати  зачинити!

А  ключ  у  тебе  у  руках
Гроза  його  тобі  подарувала.
А  ти  мов  сизокрилий  птах
Якому  спокою  замало.

Вчора  ти  клітку  відкривав
Та  я  її  не  полишила
Ти  себе  частинку  мені  дав
І  грати  поцілунком  я  топила.

Сьогодні  ти  щасливий  як  ніколи
Бо  завойовуєш  моє  безсоння.
Й  мені  не  треба  уже  волі
Тебе  я  хочу  бачити  спросоння.

І  радість  наповняє  моє  тіло
Ні,  не  забаглося  так  небу
Я  сама  цього  захотіла
Й  попалася  у  клітку  з  меду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142709
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.08.2009


Приснися мені!

Коли  за  хмари  ховається  небо,
Й  гроза  всміхається  весні
Приснися  мені!

Коли  так  ласки  й  щастя  треба,
І  холодно  у  цій  пітьмі
Приснися  мені!

Коли  мелодія  затихла  опівночі
Й  бракує  поштовху  струні
Приснися  мені!

Коли  я  бачити  так  хочу  твої  очі
Та  ти  далеко  в  солодкому  сні,
Приснися  мені!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142516
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.08.2009


Віджену пустоту!

Знову  стукає  у  душу  пустота,
Шукає  собі  домівки.
Із  нею  поруч  самота,
Як  цвіт  опалий  з  гілки.

Я  не  відчиню  тепер  вже  їм,
Бо  сьогодні  я  красива,
Я  гуляю  із  другом  своїм
І  душа  моя  щаслива.

Чорна  кава:  солодка  й  гірка,
Наче  знак  молодого  кохання.
Душа  світла  і  дуже  легка,
Тож  віджену  пустоту  без  вагання!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142260
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.08.2009


Відмовилась...

Відмовилась  від  казки
   й  принца  загубила,
Відмовилась  від  маски
   й  комусь  зло  зробила.

Відмовилась  від  хвилі
   і  спрагу  відчула,
Відмовилась  від  милі
   й  простір  перетнула.

Відмовилась  від  кави
   й  втратила  бадьорість.
Відмовилась  від  слави
   і  відчула  кволість.

Відмовилась  від  очей
   й  не  бачу  малюнків,
Відмовилась  від  ночей
   й  немає  цілунків.

Відмовилась  від  неба
   й  пролилось  грозою
Та  не  відмовлюсь  від  тебе
   краще  вмиюсь  сльозою...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141622
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.08.2009


Відпустив, спасибі, що більше не дзвониш

Клубочок  диму  
                             й  сигара  в  руці,
В  мене  сумне  обличчя
                             й  сльоза  на  щоці
Ти  фліртуєш  з  іншою,
                             а  мені  погано,
Ти  ж  прийшов  зі  мною
                             й  відкинув  спонтанно.

А  твій  друг  найкращий
                             мене  заспокоїв
І  на  позитив  
                             так,  як  міг  настроїв
Викликав  таксі,
                             бо  я  попросила.
Бо  тебе  терпіти
                             вже  не  було  сили.

Ти  ж  не  міг  сказати
                             що  не  потрібна  я
Додому  поїхала
                             бо  на  це  воля  моя.
Ти  ж  і  не  спиняв,
                             що  хотів  -  зробив,
Я  не  лялька  гумова,
                             а  ти  й  не  любив.

Відпустив,  спасибі,
                             що  більше  не  дзвониш
І  слова:"кицюня"
                             вже  більше  не  рониш.
Я  вже  не  ображаюся
                             нам  ж  не  по  дорозі
І  мучить  один  одного
                             ніхто  вже  не  в  змозі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141540
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.08.2009


Моє кохання кольору ромашки

Моє  кохання  кольору  ромашки,
Яка  свої  пелюстки  тільки  розпускає,
Такі  ніжні  і  гладенькі.

Моє  кохання  як  несміла  пташка,
Яка  батьків  гніздечко  тільки  покидає
І  випробовує  крила  маленькі.

Воно  таке  ще  поки  що  несміле,
Воно  таке  ще  поки  що  незвичне,
Неначе  сон  вночі.

В  його  вогні  вже  пристрасть  загоріла.
Й  з'явилося  передчуття  величне  
Метелика  на  плечі.

І  хочеться  кричати  на  ввесь  світ,
Про  те,  що  вже  знайшов  душу  рідненьку
Яку  будеш  любити

Погляну  я  на  пташечки  політ,
На  ту  ромашечку  низеньку  -  
Я  маю  вже  для  кого  жити!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141410
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.08.2009


Ще не рідний, але вже і не чужий!

Ми  крадемося  помаленьку  до  мети,
Стрічаючи  і  другу  сторону  медалі,
Чому  так  важко  слово  віднайти
Щоб  щось  побудувати  і  надалі.

Три  слова,  сказані  вже  безліч  раз,
Крізь  сльози,  сміх  і  поцілунки
Без  лишніх  і  не  зловлених  гримас
Такі  ж  прості  і  світлі  подарунки.

Довіритись  не  так  і  легко  незнайомцю
Який  ховає  свою  душу  за  вуаллю
Дозволити  засяяти  своєму  сонцю
І  вберегтись  від  сексуального  провалля.

Які  ще  гори  ти  не  підкорив?
Які  стежки  незвідані    ще  досі?
Моя  любов  -  розмірений  порив
Який  стрічає  твій  ще  на  порозі.

Руйнувати,  що  простіше  може  бути
Можна  встигнути  за  час  малий
Тож  я  вже  маю  не  забути
Ти  ще  не  рідний,  але  вже  і  не  чужий!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141323
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.08.2009


Точка перетину, або ігри долі

Точка  перетину  двох  доль
В  житті,  як  на  долоні.
Я  -  "королева",  ти  -  "король",
Ми  у  приємному  полоні.

Життя  сплітає  колоски,
І  наші  швидко  перетнулись.
Як  несміливі  бульбашки
Одна  в  одну  спіткнулись.

Доля  почала  гру  в  везіння,
І  в  нас  головні  ролі.
Йдемо  на  гору  розуміння,
Не  без  страху,  й  не  без  волі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141259
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.08.2009


Тій, що відійшла у вічність

пам'яті  однокласниці  Ольки  Максим'юк

Твої  крила  вже  з  тобою,
Бо  душа  злетіла  в  небо.
Рідні  вмиваються  сльозою,
А  ти  в  їх  снах  кажеш:"Не  треба"

Вітер  спогад  забирає,
Про  роки  щасливі  в  школі.
Тіло  -  в  попел...і  ніхто  не  знає
Чи  то  кара?!  Поклик  долі?!

На  могилі  хризантеми
Й  фотографія  з  альбому
Ми  життя  будуємо  схеми,
А  ти  уже  не  повернеш  додому.

Щира  усмішка  ще  перед  очима,
Блискавиця  огортає  все  журбою.
Добрі  діла  за  твоїми  плечима,
Бо  твої  крила  вже  з  тобою!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141245
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.08.2009


Мій колосок пшеничний

(або  моя  друга  половинка  помаранчі)
Я  вже  не  та,  і  муза  вже  не  та,
         Неначе  все  змінилось,
Я  полем  йду,  й  руками  самота
         До  мене  притулилась,
Де  віднайти  окутаний  туманами
         Жовтенький  колосок?
Пливучи  стиглими  рясними  ланами,
         Сховаю  жаль  в  пісок.
Ось  золотистий  і,  мабуть,  смачний,
         Аж  сяє  зернами
Підходжу  ближче...ні,  на  жаль,  не  мій...
         Мені  не  треба  з  перлами
Ось  ще  один,  достиглий,  соковитий,
         Та  не  лежить  душа
А  ось  простенький,  сяйвом  місяця  залитий,
         Проста  та  істинна  краса!
Зірву!  В  родючу  землю  посаджу
         Хай  соком  наливається
Нізащо  в  світі  я  нікому  не  скажу,
         Де  зараз  він  ховається.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140725
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.08.2009


Любов наче метелика політ

Любов  наче  метелика  політ,
Візьмеш  руками  мокрими,  вб'єш  крила.
Любов  -  це  крапля,  а  бруд  -  це  цілий  світ.
Зрониш  на  землю,  й  будеш  не  щасливий.
Любов  -  це  квітка  із  пелюстками  життя,
Ховай  тендітну  ти  від  грому  і  дощу,
Це  магія  незрима,  що  без  вороття,
Не  поспішай  напитися  ти  нею  досхочу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140720
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.08.2009


Я знаю,...

...що  коли  ти  відпустиш  свій  страх,  я  зможу  наблизитися  до  тебе  не  тільки  на  відстань  витягнутої  руки!
 Я  вірю,  що  коли  ти  розгорнеш  завісу  недовіри,  я  скажу  тобі  про  свої  справжні  почуття!
 Я  сподіваюся,  що  коли  ти  подаси  мені  свою  руку,  я  покажу  де  насправді  ми  розходимося  різними  стежками!
 Я  надіюся,  що  коли  ти  залишиш  всі  сумніви  у  своїй  "ракушці",  я  проведу  тебе  до  сходу  сонця!
 Я  чекаю,  коли  ти  підеш  зі  мною  до  берега,  щоб  довести  тобі,  що  небо  і  сонце  в  парі  не  можуть  бути!
 Бо  сонце  -  це  вічний  мандрівник,  а  небо  -  вічний  спокій!
 Винуватців  немає,  просто  ти  -  сонце,  а  я  -  небо!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140666
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.08.2009


Раби долі

Присвячую  Івану  Франку
Туман  ховає  сонячну  блакить,
І  сильні  руки  камінь  розбивають,
Осколок  в  небуття  летить,
Й  відлуння  в  серці  стуки  залишають.

Всі  голос  слухають  з  небес  суворий,
Хоч  праця  хилить  спини  до  землі,
В  душі  у  них  безмежна  сила  волі,
А  на  руках  -  болючі  мозолі.

Вони  для  всіх  людей  шлях  прокладають.
й  сльозами  його  росять  на  зорі,
Тому  що  вони  вірять  і  чекають,
На  шляху  поступу  вони  -  каменярі.

Й  коли  розсіється  туман,
Й  торкнеться  промінь  сірого  каміння,
Тоді  вони  відчують  тут  і  там
Безмежну  волю  для  нового  покоління.

Й  ніхто  не  зможе  поклик  серця  зупинити,
Й  свободи  подих  прикувати  ланцюгами,
Їх  місія  -  для  всіх  пробити,
Стежину  у  життя  побитими  руками.

Хоч  будуть  люди  йти  дорогою  крутою  
Й  топтати  понівечені  кістки,
Та  у  душі  не  буде  вдячності  святої,
До  тих,  що  тут  лежать  уже  віки.

Таке  життя,  важке  і  непросте,
Людські  думки  заплутані  безмежно,
Та,  може,  в  глибині,  десь  думка  проросте,
Й  покаже  шлях,  для  нас  усіх  належний.

Й  ніхто  не  буде  марно  працювати,
І  кров'ю  прокладати  шлях  в  майбутнє,
Каменярів  всі  будуть  шанувати,
Бо  дзвони  молота  -  священні  й  незабутні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140660
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.08.2009