zx2785

Сторінки (1/20):  « 1»

Сама в самоті…

Ніч…  ще  одна  осіння  ніч…  Перші  приморозки  і  небо  без  жодної  зірочки  –  чорне  і  холодне…  і  я  …  спостерігаю  морок…
Сама  в  самоті  –  навколо  гармонія  і  тиша,  але  на  серці  неспокій  …  щось  забула?  когось  не  пригадала  ?  ні,    когось  не  вистачає  ?…  Когось  ,  хто  най  дорощий  у  світі…
Новий  день  !!  він  у  темних  окулярах  –  загадковий  і  неповторний…  в  чорно-білу  смужку…  а  ми,  як  завжди,    чекаємо  кольорову  райдугу  ))  смішно!!  Сумно  …  і  так  банально  ))
У  двох  паралелях  ми  заблукали  …  в  котрій  зупинитися?  Котра  прийме  з  теплими  обіймами  ?  І  знову  вибір  –  здобуваєш  одне  за  рахунок  втрати  іншого…  не  хочу  !!
 Вертаюсь  до  тебе  –  мене  зустрічай  –  але  тебе  нема…  пусто..  холодно…  сіро  і  твоя  графітова  посмішка…  крає  серце  …  але  ж  час  лікує  –  так  кажуть  ((  чому  ж  час  іде  а  ліки  не  допомагають  ??  
Нас  так    багато  в  маленькій  пустелі  –  і  остання  надія  –  це  сльози…  їх  уже  немає…ці  бездонні  океани  висохли  …  і  я,  один  на  один,  з  твоєю  посмішкою  …  
Відчуваю  як  падають  зорі…  а  бажання  не  здійснюються…  замовляю  розмову  з  твоєю  тінню,  але  вона  не  чує,  не  відповідає,  лише  посміхається  –  і    я  сама  в  самоті…
Відгукнися…
Не  мовчи  і  на  душі  я  кричу  –  не  плач,  пробач!!!!    Пробач!!  Повернись!!
Пусті  слова  серед  холодного  графіту  –  це  кам’яні  серця  –  посміхаються  і  не  відповідають…а  так  хочеться…щоб  ти  була  щаслива  !!  щаслива  і  жива  !!
І  знову  я  повертаюся  одна  –  в  холодні  стіни  –  душа  кричить,  серце  плаче…  
Я  намалюю  на  склі  весну  –  весну,  котра  тебе  забрала…  втечу  від  свого  сну  у  ліс  холодних  снів…  пробач  !!
Відгукнися  !!  Ти  так  потрібна  !!  Не  залишай  нас  без  Сонця…  але…  ти  не  чуєш  …  ти  мовчиш  !!!  Ні,  час  не  лікує  !!  Це  знаю  я  і  знаєш  ти  …  але  ти  мовчиш…
Відчиню  двері  і  вийду  в  ніч  …  втечу  ….  Там  де  вертаються  сни  …  де  весна  дарує  подарунки…  хоч  на  мить  …  ще  одну  мить  !!  Запам’ятати  !!  Не  забути  !!  Відпустити….  
І  я  кричу  –  «Пробач  !!!  Сонце,  моє,  пробач!  ПРОБАЧ  !!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217486
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.10.2010


Розовые очки !

Мир  жесток…  или  прекрасен  ???  или  два  в  одном  ??  –  и  кому-то  повезет  оказаться  на  розовой  стороне  стекла,  а  кому-то  ………….

Мои  розовые  очки  были  разбиты…  не  знаю  –  случайно  или  нарочно  ??  и  кто  в  этом  виноват  –  я  сама  или  мне  кто-то  помог,  но  в  результате  -    всего  лишь  розовые  осколки  …  и  даже  они  ранят  !!

Твои  поступки,  подрывают  мой  внутренний  мир…  а  твои  выходки  мне  ранят  сердце…  Но  ты  ведь  думаешь  только  о  себе  ??  хотя  готова  поспорить  –  так  было  не  всегда  ?!

Сильные  руки  стан  мой  обнимали,  нежные  губы  поцелуем  обжигали  !!  Сладкий,  пьянящий  шепот  еле  слышно  …  Ночью  ты  называл  меня  своей  малышкой…
Сладкие  встречи…  нежные  прощания…  страстные  желания…

А  потом  ты  ….

Было  так  красиво,  сердце  мне  разбито  !!
Было  так  жестоко,  сердце  мне  разбито  !!

Черно-белые  мои  очки  –  вот  они  !!
Розовые  осколки  –  вокруг  меня  !!

Надо  спрятаться  !!!  переждать  !!!  перегореть…  хотя  этот  пожар  был  без  огня,  пламя  твое  не  для  меня  …
Я  одна  !!!
И  снова  прячу  свои  глаза  от  неправды  и  прохожих  !!
Забила  я  окна  насквозь  !!  И  замурованы  стены  от  дурацких  проблем  !!
На  дверях  белым  мелом  слово  «Уходи»  !!
И  нет  связи  больше  с  миром  розовых  грез  !!!
Ощущение  воздуха  невыносимо
Замыкаюсь  в  себе  !!
И  дышать  уже  не  могу…

Нельзя  забыть  –  надо  помнить  :

"Ты  выйдешь  на  улицу  –  Беги…
Где  люди  целуются  –  Беги…
Потом  вместе  старятся,  вдвоем  умирают,  но  так  и  не  умеют  любить!
Но  так  и  не  умеют  любить  …  "


Но…
Опасность  –  это  лучший  допинг,  поверьте!  

И  спустя  время  я  скажу  :


«Пришли  мне  счет,  я  снова  его  оплачу  !!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200028
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2010


а все могло бы быть иначе….

Она  особенной  была…  особенным  цветком  в  саду  жизни…  свежа,  как  ветер,  и  нежна,  как  белый  лебедь…
Она  звездою  быть  могла  в  своем  безоблачном  заливе…  Но  захотела  стать  звездой  в  открытом  небе…

Манит,  манит  лунный  свет  меня…    ночным  цветком  я  стала…  в  поисках  твоей  звезды…
Распускаю  лепестки  души  своей  лишь  при  луне  …    а  на  рассвете  слезы  прячу  за  туманною  пеленой…    разлюбила  белый  свет  !!
И  стала  черной!  черной,    словно  ночь  ....  
Разлюбила  белый  свет…    и  распускаясь  только  в  ночь,  под  утро  увядаю,  Увядаю…  

А  Звёзды  горят  для  тебя,  ангелы  кружат  над  тобой…  тайная  грусть,  словно  тень,  легла  на  губах  моих…    скоро  пройдёт  эта  ночь,    время  её  сочтено…  то,  что  была  ты  со  мной,    утром  покажется  лишь  сном…  не  торопись…    побудь  еще  со  мной…  но  нет  ....
Разлюбила  белый  свет  и  ты  …

Я  опоздала…  хоть  неслась  на  встречу  как  могла!  И  нам  достался  на  двоих  один  билет,    в  один  конец!!
и  твои    последние  слова  во  мгле  тумана  –  “Все  будет  хорошо!  лети  по  небу  жизни!”  

Нет!  Не  слышу!  не  хочу!  не  верю!
Хочу  уйти  с  тобой,  с  тобой    на  край  земли!!
хочу  навек  остаться  с  тобой  в  одном  –  последнем  нашем  дне!!

Но  закрылись  двери  в  небо…    И  погасли  огоньки…  а  я  осталась…  ты  не  взяла  меня  с  собой!    оставила  в  лучах  ночи  -    одну!  …..

а  я  ждала…………  ждала    тебя  …  звала…  искала  в  темноте  !!

Дни  летели,    бежали  годы  …  легче  не  стало…  и  ты  не  пришла  …  ты  звездой  уснула  в    небесах…  

не  сплю  !!!  себя  казню…  но…………..  увы  –  вокруг  лишь  пустота…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174673
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.02.2010


И в небе тысячи звезд…

Опять  я  рушу  жизнь…  Опять  я  слышу  боль…  Опять  кричат  тоской  больные  вены…

И  снова  ночь…  и  снова  нет  надежды…  все  кончено…    совсем  и  навсегда…  Один!!!  Один  на  целом  свете!  Один  среди  чужих...  и  кол  в  сердце,  ведь  одновременно  Чужой  среди  своих!  Своих!!!

“И  кто  ты?  кому  ты  нужен?  какова  твоя  цена,  если  даже  родные  и  близкие  люди  покинули  тебя…  ты  лишний…  ты  мешаешь…  ты  ОШИБКА,  исправленная  три  года  назад…  зачем?  ответа  нет…  ведь  в    экстремальной  ситуации  действуешь  не  осмысленно  –  не  осознано  и  своими  руками  оставляешь  шрам  у  себя  на  душе,  но  спустя  день,    месяц,  год…  все  стает  на  свои  места  и  ОШИБКА,  а  ей  места  нет…    жаль…    но  как  же  тебе  объяснить  –  ты  не  нужна!!!  не  нужна!!!  не  нужна!!!  ты  сеешь  боль,  пробуждаешь  страшные  воспоминания  о  нашей  неизмеримой    утрате,    погибшей  по  твоей  вине!!!  твоей!!  твоей!!  разве  ты  не  понимаешь?  каждая  твоя  улыбка  –  порез  по  сердцу…  смотреть  на  каждое  твое    движение,    решение,  достижение,  а  видеть  лишь  черный  гранит  на  кладбище  –  больно!  мучительно  и  не  выносимо!!!  ты  лишняя!  прости,  но  ты    чужая  среди  нас!!!  ”

ПРОСТИТЕ!!!  искренне  сожалею…  но  ничего  не  могу  исправить!!!  ненавижу  себя…  и  тоже  самое  вижу  у  вас  в  глазах…  от  этого  еще  больнее.    Зачем  вы  так??    вы  же  сами  мне  дали  надежду!!  неужели  лишь  для  того  чтобы    все  100  лет  презирать    меня??    и  снова  вы  правы  –  проклинаю  себя!!  проклинаю  каждый  день!  Каждый!!!

я  вижу  выход  лишь  один!!!

Но  мысли,  чувства  –  неизвестны  !!  
Всё  тайна  –  даже  для  родных  !!                      
Печаль  в  глазах  ее  сверкает...
И  смерть  ее  освободит!!!

   А  в  небе  тысячи  звезд…    Но  одна    уже  не  горит…  

       ……………………………………………………………………………

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153462
рубрика: Інше, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 04.11.2009


А ти щасливий?

просте  питання  -  "    А  Ти  щасливий?  ",  а  відповіді  немає!  немає...  бо    що  таке  щастя?  -  що  це?

 хімічні  реакції  в  організмі?  юні  роки,  коли  хочеться  все  недозволене,  а  отримуєш  лише  одні  правильні  обмеження?  перші  самостійні  кроки  під  наглядом  спостерігачів,  котрі  так  і  чекають  твого  падіння?  нові  знайомства  -  стосунки  приречені  на  розчарування?  ілюзія  ідеального  принца?  вірних  друзів?  світлого  майбутнього?

чи  можливо  -  це  усвідомлення  жорсткої  реалії,  в  котрій  немає  кольорів  райдуги,  немає  рожевих  мрій..  -  а  є  лише  біла  і  чорна  смуга  ,  є  обман  і  зрада...  мінливий  вогник  надії...  і  холодний  дощ,  котрий  купається  в  твоїх  сльозах...

що  таке  щастя?  як  його  віднайти  і  не  пошкодувати  про  це?

як  жити    у  невіданні  -  що  втрачаєш?  що  є  поруч  і  чи  цього  достатньо?

як  пояснити  сльози  радості  і  посмішку  болю?    де  закінчується  межа  дружби  і  починається  мінне  поле?  що  спонукає  розбивати  криштальні  сердечка  один  одного?  чому  так  легко  зароджується  нове  життя  у  вирі  почуттів...  і  так  важко  приймається,  як  своє  майбутнє?    

не  знаю  що  таке  щастя....  знаю  що  таке  біль...  розчарування...  зневіра...  ВТРАТА  !!!

вони  завжди  поруч  -  постійні,  перевірені,  впевнені...    як  показник  спогади  з    дитинства...

 пам"ятаю  безсонні  ночі  батьків...  мамині  сльози...  біль...  дивне  почуття  провини...  хотілося  все  виправити!!  бути  кращою  -  корисною...  необхідною!!  або  хоча  б  звичайною  дитиною!

познайомилася  з  поняттям  самостійності,  відповідальності,  і  байдужості  до  себе!!!

результат  -  ще  більше  обмежень,  більше  недовіри,  болю...  ВТРАТ  !!!!    що  далі?...    

Ефект  посмішки  у  важку  хвилину  і  відповідь:  "Все  добре!"  на  питання  "Як  у  тебе  справи?"  ...

Сильно  ??  Смішно  ))...  бути  сильним...  як  це  ??  залишитися  на  одинці  з  стінами...  адже  довіритись  комусь  дорівнює  стрибку  в  прірву....  без  повернення!!!

Отак  душа  компанії  -  одна  серед  людей,  серед  натовпу  людей!!

що  це?...  прояв  слабкості...  безхребетності?..  чи  німий  крик  про  допомогу???

Все  набагато  простіше  -  це  життя!!!  одне  з  мільйона!!!  про  яке  ангел  забув...  або  забив!  ))

не  кожному  дано  усвідомити    філософію  щастя!  і  далеко  не  кожен    хоче  її  взагалі  усвідомлювати!!

не  просила  життя!!  і  знову  не  просила  !!!  і  ще  раз  мене  ніхто  не  почув...

не  відчуваю  бажання  ЖИТИ!!

а  іронія  ось  в  чому:

Відсутність  бажання  жити,  ще  не  визначає  бажання  вмерти!!!  (((

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149408
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.10.2009


мужики не танцуют ! ))))))))))

кто    сказал    ???    еще    как    танцуют    :)        
а    вот    и    прямое    доказательство    :))

                     http://zx2785.intwayblog.net/?p=975

 приглашаю    на    просмотр    танцев    !!!    :))))

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=144164
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.09.2009


но ты не дышишь, не живешь....

ночь...  тишина...  неужели  я  -  это  я?  !
состояние  души  -  сорваться  и  куда-то  убежать!!  отключить  телефон!!  и  не  откликаться!!

и  снова  тишина...  воспоминания...  я  понимаю  -    совершила  я  ошибку...  которая    стояла  жизни,  но  ни  моей...  и  снова  пустота...  и  все  равно  ожидаю  я  ...  тебя...  ведь    ты  мне  так  нужна  !!!
Почему  молчишь?  Ты  что  меня  не  слышишь?  Ну,  ответь  же  мне,  прошу!!!  молю!!!  я  разрываю  тишину,    Ведь  без  тебя  я  не  могу...  зачем  покинула  меня  одну  -  оставила  в  капкане  жизни  ??  за  что??  зачем??
Мне  так  хотелось  бы  сказать  тебе,  что  все  со  мной  в  порядке;
 Что  это  ерунда,  что  просто  я  играю  в  прятки,  но...  свою  игру  я  проиграла.
Остановилась  все,  в  капкан  попала...
Хотела  бы  услышать  голос  твой,  увидеть  твои  губы  -  еще  один-единственный  разок  -  пол  минутки...
 Я  понимаю,  что  теперь  не  убежать  отсюда.    Остановилось  время  в  этом  месте.
 Теперь  не  знаю,  когда  мы  будем  вместе....
А  может  быть  тебе  про  все  сказать  мне,  Ведь  я  не  буду  спать,  если  не  буду  знать.
За  твой  голос  нежный,  я  сейчас  готова  все  отдать.  Все!!!  один  разок  -  всего  лишь  пол  минутки....
Небо-небо,  заковало  ты  меня  в  стальную  клетку,
Поставило  на  сердце  больную  метку.
Надеюсь,  ты  дождешься,  Когда  к  тебе  приду  -  на  голос  мой  ты  отзовешься...  Сбросишь  этот  груз  с  души  моей...

Дыши,  живи  и  будь  со  мною,  ведь    расставания  тоже    измеряются  любовью!
но  ты  не  дышишь,  не  живешь....  ты  не  со  мной,  какое  расстояние??  и  где  любовь??  ведь  даже  слов  прощания  не  услышала  я  от  тебя...  ничего  ...  три  долгих  месяца  тебе  писала  Я...  а  ты  уже  давно  была    мертва!!!  ни  слова,  ни  возгласа  ...  конец....  иллюзия  -  все  будет  хорошо!!!
яма...  земля...  крест...  пластмассовые  цветы...  а  я  жива...  а  тебя  рядом  нет!
Ты  солгала,  ты  бросила  меня  -  за  что??  
Почему  молчишь?  Ты  что  меня  не  слышишь?  Ну,  ответь  же  мне,  прошу!!!  молю!!!  я  разрываю  тишину.  За  твой  голос  нежный,  я  сейчас  готова  все  отдать.  Все  отдать!!!  еще  один  разок  -  всего  лишь  пол  минутки....  Ведь  без  тебя  я  не  могу...  зачем  покинула  меня  одну  -  оставила  в  капкане  жизни  ??  за  что??  зачем??  Ты  мне  нужна!!!  нужна!!!  нужна!!!    нужна!!!
и  снова  тишина.............................

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=143680
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.09.2009


кто у нас ни первый, тот у нас второй )))

Теплые  майские  ночи…    хотя  начиналось  все  еще  под  вечер  –  деловые  встречи,  перерастающие  в  игривые  шутки,  дерзкие  движения  –  тонкие  намеки  прямым  текстом  ))
Было  интересно,  смешно,  весело!!!  Но  как-то  к  полуночи  все  не  останавливаясь,  шутки  явно  переросли  в  азарт!!!  Оооооооо….  Азарт  –  шутить  не  любит  ))  -  сначала  взлетаешь  на  небеса,  а  потом  как-то  резко  падаешь,  причем  на  камни!  Ведь  какой  век  на  дворе  –  дороги  у  нас  модные,  вдоль  трассы  !!!
Смешно…  уже  не  смешно…  неожиданные  неловкие  откровения…  недоверие…  сомнения…  страшно…  интересно…  запрет  перечеркнут!!!!
Желание..…  дрожь  по  телу..…  сладко..…  хорошо..…  приятная  боль..…  яркие  звезды  на  небе!!!
Тишина…  загадочная  улыбка…  прощание…
и…  и  у  тебя  вся  ночь  для  размышлений…  и  осознания  своей  первой,  приятной,  но  очень  большой  ОШИБКИ!!!
Утро..…  а  на  уме  лишь  Ошибка..…  день..…  тишина..…  вечер..…  «Привет.  Как  дела?»…  пересечение  среди  людей…  глаза  не  пересекаются…  убегают…  молчание…  игнор…  насмешки…  дерзкие  шутки…  пошлости…  все  на  уклон!!!
Темные  ночи…  монитор…  слезы…  смешно…  обещание  поставить  жирную  точку…  выплеск  эмоций…
Перемены…  новые  интересы,  увлечения…  новые  проблемы…  старые  нерешенные  вопросы…  «Привет,  куда  пропала?»
Аааааааа….
Работа…  обычный  день…  люди…  все  те  же…  или  не  те  же  ???  )
Август…  уже  на  краю…  одиночество…  давний  незнакомец…  красивые  слова…    интерес…  номер  телефона…
Ошибка?
Дистанция  выдержана…  шампанское…  свечи…  откровения…  красивые  слова…  прикосновения  к  руке,  губам  …  внезапный  поцелуй…  сладкий  поцелуй…  страстный  поцелуй…  головокружение…
«Ты  пользуешься  тем,  что  я  пьяна…  или  этим  пользуюсь  Я???»…..        «Я  могу  остановиться…  но  ты  же  этого  не  хочешь!»  …………..  не  хочу!!!
Так  вот,  что  такое  ХОРОШО!!!
Длинная,  сладкая  ночь…  горький  кофеек  с  утра…  тихая  дорога  в  город…  прощание  !!!

А  тут  серые  будни  …  работа…  разочарования…  виски  с  кока-колой  и  попсовые  записи  в  блоге  )))
Или  же…

ярко  серые  будни  !!  работа  с  новыми,  интересными  незнакомцами  ))  разочарования,  но  с  кем  не  бывает??  ))…  виски  с  кока-колой  или  же  сладкий  ликер  ))  и  попсовые  записи  в  блоге  ))),  с  которым  можно  всегда  поговорить  по  душам  !!!  

он  не  осудит  -  он  все  поймет…

p.  s.
     с  разных  источников  информации  –  получилось  банальное  море  без      чего-либо  нового  …  
     так…    стандартный  эскиз  одной  из,  возможных,    моделей  время  провождения  !!
       :)      :)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142541
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.08.2009


либо порядочная, либо потоскуха?

Так  интересно…  вчера  пообщалась  с  человеком,  который  занимал,  сам  того  не  понимая,    весьма  не  последнее  место  в  моей  жизни  -  вот  уже  год  …    Хотя  пообщалась  -  это  трудно  назвать,  но  открыла  для  себя  просто  таки  Америку  -  то  есть  мне  открыли  …

и  вот  что  я  услышала  в  половине  12  ночи  :

“-  Ты  к  какой  категории  относишься  ??  девушка  порядочная  или  потоскуха  ???

Вот  Я  -  порядочный,  у  меня  -  все  по  порядку  -  сегодня  одна,  завтра  другая  (и  тут  самодовольный  смайлик  !!!)  !  А  ты  -  потоскуха  -  потосковала,  потосковала  и  легла  спать  одна  (и  тут  самодовольный  смайлик  !!!)  !  …  “

так  кем  сегодня  надо  быть  ??  стоит  ли  обижаться,  если  тебя  отнесут  ко  второй  категории  ?  и  зазнаваться  -  если  к  первой  ?  )

выбери  свою  категорию  ...

посмеясь  и  попрощавшись  -  непроизвольно  задумалась…

что  это?  повод  для  обиды  и  игнора  )  или  логичный  недостаток  в  жизни  отличницы  -медалистки  в  прошлом…

не  скажу,  что  захотелось  тут  же  выйти  на  трасу  -  но  и  настроение  куда-то  пропало  и  тут  же  в  гости  без  приглашения  наведалась  пустота,  а  холодная  подушка  лишь  подчеркнула  одиночество  …

и  как  тут  верить  в    принца  на  белом  коне?  с  таким  подходом  и  коня  не  захочешь  !!!

а  ведь  когда-то,  как  пишут  книги,  девушкам  цветы  дарили…  открывали  им  дверь…  и  подавали  руку,  выходя  из  трамвая…  

а  что  сегодня  -  секс  без  обязательств?  а  в  последствии  мать-одиночка…  а  сильная  часть  человечества  потом  скажет  :  “Нет!  чужого  ребенка  я  полюбить  не  смогу!!”  а  между  строк  услышишь  -  “даже  пробовать  не  буду  -  не  хочу  !!”

мда…  и  какое  будущее  нас  ожидает,  если  мы  его  не  строим,  а  разрушаем  оставшиеся  руины  воспитанного  прошлого  !  

и  конец  света  -  наверное  совсем  не  пророчество  а  логичное  завершение  нашего  старательного  строительства  !!!  

и  как-то  вспоминаются  слова  Омар  Хайямая:

Чтоб  мудро  жизнь  прожить,  Знать  надобно  немало.

Два  важных  правила  запомни  для  начала:

Ты  лучше  голодай,  чем  что  попало  есть,

И  лучше  будь  один,  чем  вместе  с  кем  попало!

Либо  хорошо,  либо  ничего.  От  сегодня…  До  бесконечности…  Без  всякого  сомнения!!!

на  этом  и  остановимся  !!!    запишем…    будем  помнить  всегда  ……………..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141347
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.08.2009


swetik соррі не хотіла грубіянити

щось  і  з  статтю  і  з  віковою  категорією  явно  прохлопала!  не  хотіла  образити  і  нічого  поганого  на  увазі  теж  не  мала!  дійсно  -  плагіатом  не  займаюся  -  але  такі  цікаві  статті  колекціоную  і  цитати  колекціоную...

а  забанять  -  так  і  буде  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139215
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.07.2009


Слезы? Да кому они нужны ?)))))))))

Жизнь  –  обман  ))  и  это  не  новость!!!  Это  теза  сегодняшнего  дня,  сегодняшнего  ))  вчерашнего  ))  и  завтра,  как  не  странно,  будет  тоже  !!!  )  а  мы  –  куклы  на  сцене  жизни  )  довольны  собой,  и  ждем  аплодисментов  и  цветов    )))  –  цветы  мы  получим,  спустя  пару  десятков  лет  –  два  цветочка  –  от  людей  которые  тебя  в  жизни  ненавидели,  не  знали  ,  игнорировали  )  делали  вид,  что  им  не  все  ровно…

Смешно  ))  печально  ((  -  ведь  этого  не  изменишь  –  такова  природа  !!!
Что  мы  с  собой  уносим??  Пустые  ладошки…
Сколько  времени  уходит  в  пустую  -    достижения  чего-то,    переубеждения  кого-то    …
Ожидания  неизведанного  -    потому  что  так  надо  –  ведь  так  пишет  книга  …  )))  Смешно!

Люди  вокруг…  есть  ли  у  них  лица??  Сомнительно  !!  сплошные  маски…    тот,  кто  был  вчера  другом  –  сегодня  враг  –  с  козырным  тузом  на  руках  –  твоим  вчерашним  доверием….
Губы,  которые  вчера  тебя  ненасытно  целовали  –  сегодня  обливают  холодными  насмешками…  А  с  некоторыми  родственничками,  простите,  но  и  врагов  не  надо!!  
Логичных    три  аксиомы  :
•  дружба  всего  лишь  выгода  в  чем-то,  жилетка  в  которую  можно  поплакаться  бесплатно!
• любоффь=секс  –  всего  лишь  игра.  Игра  –  без  правил  и  условий!  А  результат  -  без  обязательств  ))
•  родственные  связи  –  очередная  борьба  и  соперничество  за  любовь  родителей!  А  победы  и  неудачи  в  ней  оставляют  шрамы  обиды,  ненависти,  гордыни  и  властности…

Да…    это  сложно  –  что  не  день  –  одни  испытания  и  преграды,  в  надежде  что  ты  как  обычно  сломаешься  и  докажешь  сам  себе  –  ТРЯПКА!  ТЯПКА!  ТРЯПКА!
ВОТ  ТВОЙ  НОМИНАЛ  !!!

Стыдно?  Обидно?  Слезы?  Да  кому  они  нужны  ?)))))))))

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139196
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.07.2009


Скажи, зачем я жду звонка?

“Скажи,  зачем  я  жду  звонка?  Зачем  немые  облака  -  Плывут  ко  мне  издалека  и  тают…  Зачем  любовь  коснулась  нас?  Зачем  я  плачу  в  первый  раз?  Зачем  хочу  тебя  сейчас?..  не  знаю…”

темнота…  темнота…  темнота…  все  ее  боятся…  обходят  стороной  с  надеждой-свечой…    но  свеча  сгорает…  надежда  -  тает…  и  остается  ОНА,  одна  -  верная  и  надежная…  темнота…  пустота…  и  горячие  осколки  сердца  !!!  их  не  собрать,  ни  склеить  -  реставрации  не  подлежит!!!  Распахнув,  однажды,  душу  кому-то  -  твой  мир  розовых  грез  рухнул:

“Я  ничья  -  без  ключа!  И  могила  -  постель!..“

Я  ничья,  я  ничья    -  я  еще  не  твоя…      не  твоя…      я  уже  не  твоя!!!  а  ты  даже  не  заметил…  как  утратил  частичку  меня…  как  друга…  партнера…  человека…

“Улыбнись,  развяжи…  Занавесь  зеркала…  Разорви  и  скажи  -  Умерла,  умерла!..  
И  рука  не  дрожит.    Все  в  порядке  с  рукой…

не  звони,  не  звони.
Я  устала,    я  устала…  Я  тебя  не  хочу,  Ты  меня  …

Cкажи,  зачем  я  жду  звонка  ?  Зачем  немые  облака  -  Плывут  ко  мне  издалека  и  тают…  Зачем  любовь  коснулась  нас?  Зачем  я  плачу  в  первый  раз?  Зачем  хочу  тебя  сейчас?    не  знаю…”

я  ни  сплю…  я  ни  ем  -  я  терзаюсь!!!  ни  горю  -  я  сгораю!!!  вся  до  тла…  и  одна…  без  надежды  на  светлое  завтра  с  тобою,  но  весь  свет  и  тепло  от  огня  -  все  отдаю  для  тебя!  счастливого  НЕ  СО  МНОЙ  -  БЕЗ  МЕНЯ,  но  согретого  частичкой  МЕНЯ…

все  сгорело  -  все  ушло  -  я  восстала  из  пепла…  продолжила  жизнь…  без  тебя    и  одна!  без  свечи,  без  надежды…  с  холодной  льдинкой  в  груди…  она  не  тает…  ей  не  хватает  тепла…  она  помнит  -

Никогда  ничего,  Ничего  не  начать.
Никогда  никого,  Умирать  и  молчать.
Не  искать,  не  любить,  Не  жалеть  и  не  спать.
Никогда,  никуда.  Никого  не  пускать.

Не  твое.  Не  мое.    Провода.    Провода.  Героин.    Пульса  нет,  Только  ты  не  при  чем.
Абонент  отключен…

Cкажи,  зачем  я  жду  звонка  ?  Зачем  я  плачу  в  первый  раз?  Зачем  хочу  тебя  сейчас?    не  знаю………….  знаю  !..

жду  звонка  -  что  бы  немым  облаком  он  уплыл  от  меня…  и  растаял  вдали…  я  не  скажу  как  ты  ранил  меня…  не  покажу  боли  своей…  я  улыбнусь  и  закрою  глаза…  и  снова  двинусь  в  свой  путь…  и  снова  ОДНА…  содрогнусь…  обернусь,  а  глаза  закричат  –  «Подожди!  Прислушайся…  услышь  мое  молчание…»

а  ты…  ты  загадочно  посмотришь  на  меня,  улыбнешься…  и  я  снова  поверю…  растаю…  но    в  свой  мир  уже  не  впущу…

Cкажи,  зачем  я  жду  звонка  ?  Зачем  я  плачу  в  первый  раз?    Зачем  хочу  тебя  сейчас?..  

Ерунда,  навсегда  я  захлопнула  дверь!  Навсегда  холода  -  мы  чужие  теперь…  Просто  там  пустота  от  потерянных  слов!..  Тормози,  не  грузи,  я  не  верю  в  любовь!!!  Как  легко  -  далеко  улетела  печаль…
Что  прошло,  то  прошло,  и  тебя,  и  меня  жаль.  Не  помочь  в  эту  ночь  -  обращайся  к  врачу.
Извини,  не  звони,  я  тебя  не  хочу…

         Запах  роз,  и  вопрос,  и  в  ладони  рука.  Все  всерьез,  много  слез,  а  в  итоге  -  пока.
Ты  один,  я  одна  -  не  осталось  обид…  Обожгло,  и  прошло,  и  уже  не  болит.
Героин  -  пульса  нет,  только  ты  не  причем…
*Абонент  отключен*.........

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138728
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.07.2009


чмО - человек мешающий Ольге ! :))))

нам  не  по  пути...  стук  твоего  сердца  ...

”  -  Вот  и  все,  мы  пришли  …

-  Вот  и  все,  мы  пришли…  Теперь  тебе  в  другую  сторону,  понимаешь?

Мне  слышно,  как  стучит  твое  сердце…

Вчера,  ты  был  мне  интересен,  а  сегодня  я  решила,  что  нам  не  по  пути…    Я  люблю  крайности.    Я  люблю  жестокие  игры,  где  в  конце  концов  кто-то  умирает  !!!  Так  ведь  честно:  проиграл  -  плати.  Ты  был  для  меня  словно  дорогое  платье  в  витрине…    А  вчера  я  тебя  купила…    одела,  и  поняла,  что  ты  всего-лишь  очередное  “одноразовое”  платье.

Мне  пофигу  на  стук  твоего  сердца,  пусть  даже  оно  отстукивает  мою  любимую  песню…

-  Пока,  удачи  !…  “
-------------------------------------------------------------------------
             "Цени  того,  кто  без  тебя  не  может  и  не  гонись  за  тем,  кто  счастлив  без  тебя  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137976
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.07.2009


Русская рулетка !

предательство  разочарование  обман  надежда  иллюзия  доверие  ненавижу  

Прошел  еще  один  день…  Ночь…  тьма…  ни  единой  звездочки  на  небе  …  и  только  капли  дождя  стучат    в  окно,  в  надежде,  что  их  пригласят  в  дом,  в  котором  в  идеале  царит  гармония  –  тепло,  уют…  четыре  стены  украшены  улыбками  –  артефактами  счастливого  прошлого…    Надежды    :),  почти  иллюзии!!!  А  ведь  за  окном  погода  намного  лучше,  чем  в  стенах!
…  Дождь  …  -  что  это?      Стихийный  порыв  или  внутренний  мир  каждого  :

•  «Люблю  дождь  -  в  нем  можно  спрятать  свои  слезы!»


Как  говорится  из  песни  слов  не  выбросишь:

«Сквозь  тревожные  сумерки  -  дым  сигарет…  Отражается  в  зеркале  нервное  пламя  свечи  …
Я  сижу  за  столом,  на  столе  –  пистолет!  Я  играю  в  игру  для  сильных  мужчин  !  Я  смеюсь  над  собой  –  я  рисую  усы…  Ты  не  знаешь  –  какая  я,  наверняка  !    Я  –  энергия  взрыва,  я  –  эхо  грозы…  Я  пока  не  опасна,  но  только  пока…

Ты  еще  не  знаешь:  насколько  всё  это  будет  всерьез!
У  меня  осталось  два  часа  до  рассвета  и  еще  один  нерешенный  вопрос:

Кто  мы?..
Незнакомцы  из  разных  миров…  Или,  может  быть  мы  -  случайные  жертвы  стихийных  порывов?
Знаешь,  как  это  сложно  –  нажать  на  курок  ?  Этот  мир  так  хорош  за  секунду  до  взрыва…

Ты  вчера  невзначай  потерял  свою  тень…  И  сегодня  не  ты,  а  она  гостит  у  меня  …
Мы  чуть-чуть  поиграем  здесь,  в  темноте  –  пистолет,  я  и  тень…попытайся  понять

Я,    увы,    не  знаю  насколько  все  это  было  всерьез?  Твоя  тень,  к  сожалению,  не  может    ответить  мне  на  этот  несложный  вопрос…
Кто  мы?..
Незнакомцы  из  разных  миров…  Или,  может  быть  мы  -  случайные  жертвы  стихийных  порывов?
Знаешь,  как  это  сложно  –  нажать  на  курок  ?  Этот  мир  так  хорош  за  секунду  до  взрыва…

Мы  накажем  друг  друга  высшей  мерой  отчаянья,    для  того,    чтоб  из  памяти  этот  вечер  изъять…
Здесь  одна  только  пуля…  Не  огорчайся,  -  я  кручу  барабан  и  эта  пуля  –  моя…

И  теперь  мне  точно  известно:  насколько  всё  это  всерьез,  потому,  что  молчанье  –  ведь,  это  тоже  ответ  на  мой  нелепый  вопрос:
Кто  мы?..
Незнакомцы  из  разных  миров…  Или,  может  быть  мы  -  случайные  жертвы  стихийных  порывов?
Знаешь,  как  это  сложно  –  нажать  на  курок  ?  Этот  мир  так  хорош  за  секунду  до  взрыва…»

•  «Чтобы  увидеть  радугу,  нужно  пережить  дождь…»

«Она  никогда  тебя  не  любила,  а  ты  делаешь  вид,  что  тебя  любят…
радуйся,  что  тебя  забыли  -  Ты,  наконец,  свободен!»

Она  говорила:  «Я  хотела  бы  внезапно  умереть,  а  потом  –  жить  вечно”

…Снова,  как  и  каждый  вечер  меня  охватывает  страх.  Страх  смерти!  Почему  бы  не  смерть?    Иногда  самое  главное  просто  быть  красивой;  смотреть  на  себя  в  зеркала  -  значит  видеть.  Как  ты  думаешь,  и  что  же  ты  думаешь?  –  я  думаю  -  я  имею  право  боятся,  но  я  не  должна  говорить  об  этом,  ты  же  еще  не  ослепла,  твое  сердце  бьется…
И  вот  ты  плачешь  …  Ты  хочешь  расплакаться,  как  маленькая  девочка,  у  которой  большие  проблемы.
Знаешь,  почему  ты  плачешь?  Для  кого?  не  для  себя  –  не  знаю,  мне  чуточку  страшно.  …
Прошло?  –  да  прошло!  Но  это  вернется…Это  не  важно!

Это  здорово  –  просто  сказать  себе,  как  в  эту  минуту:у  меня  своя  история  и  она  будет  продолжаться!!

“…  и  я  смеюсь,  что  бы  не  плакать,  не  выть,  не  стонать,  не  кричать,  не  вопить  дурным  голосом,  не  ругаться  на  чем  свет  стоит.

Ведь  Смех  -  это  еще  один  способ  дать  выход  эмоциям  !!!  “

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137880
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.07.2009


ситуация helpppp, ситуация sossss…

Если  люди  думают,  что  ты  скоро  умрешь,  они  начинают  внимательно  слушать  тебя.  

Если  люди  пологают,  что  видят  тебя  в  последний  раз  ,  они  начинают  действительно  смотреть  на  тебя  …

Надо  почти  умереть,  чтобы  тебя  полюбили  .  

Как  будто  надо  зависнуть  на  самом  краю  -  чтобы  спастись

Мы  живем,  а  потом  умираем.  А  все  остальное  илюзии  и  самообман.  Чувства  и  сантименты  нужны  только  глупым  бабам.  Никаких  чувств  не  бывает.  Все  это  субективные  выдумки  “Для  Души”  .  А  никакой  души  НЕТ.  И    Бога  нет.  Есть  только  наши  решения,  болезни  и  смерть  !!!  …

Насколько  тонка  грань  между  добром  и  злом:  -  вырвать  зуб  -  хорошо,  а  выбить  -  уже  плохо!!!  :))

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137617
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.07.2009


почуття… їх не побачиш, не опишеш… лише піддаси сумніву :(…

Ми  кожного  дня,  хвилини,  секунди  говоримо,  говоримо,  говоримо…  але  чи  чують  нас?  чи  зрозумілі  наші  прості  слова  для  близької  людини  ?  коли  ми  так  потребуємо  підтримки…  теплого  слова…  щирої  посмішки:(    ???

Часто  ми  говоримо:  “Спасибі  тобі  за  те,  що  ти  є…”,  коли  не  можемо  сказати:  “Я  люблю  тебе!”
Ми  мріємо,    знаючи,  що  це  ніколи  не  станеться…
Ми  говоримо:  “Тут  холодно”,  коли  нам  необхідний  чий-небудь  дотик…
Ми  говоримо:  “Мені  від  тебе  більше  нічого  не  треба”,  коли  не  можемо  отримати  те,  що  хочемо…
Ми  говоримо:  “Я  не  піднімав(ла)  трубку,  тому  що  булв(ла)  зайнятий(а)”,  коли  нам  соромно  зізнатися  в  тому,  що  чути  цей  голос  більше  не  приносить  нам  радості…
Ми  говоримо:  “Я  нікому  не  потрібний(а)”,  коли  ми  насправді  не  потрібні  одній-єдиній  людині…
Ми  говоримо:  “Я  справлюся…”,  коли  соромимося  попросити  про  допомогу,  адже    у  відповідь  може  пролунати  відмова  …
Ми  говоримо:  “Ти  хороший  друг”,  коли  забуваємо  додати  “…  але  тобі  не  стати  для  мене  чимось  більшим”…
Ми  говоримо:  “Це  -  не  головне”,  коли  знаємо,  що  у  нас  немає  іншого  вибору,  як  змиритися…
Ми  говоримо:  “Я  довіряю  тобі”,  коли  боїмося,  що  ми  стали  іграшкою  в  руках  людини  Х…
Ми  говоримо:  “Назавжди”,  коли  нам  не  хочеться  дивитися  на  годинник…
Ми  говоримо:  “Я  був(ла)  поряд”,  коли  не  можемо  знайти  собі  виправдання…
Ми  так  багато  всього  говоримо,  що  коли  на  устах  залишаються  три  останні  невимовлені  слова,  ми  прикушуємо  губи,  дивимося  в  підлогу  і  мовчимо…
Ми  часто  говоримо:  “Не  люблю”,  а  в  душі  у  нас  струмками  біжать  сльози…
Ми  часто  говоримо:  “Ненавиджу”  лише  для  того,  щоб  самому  повірити  в  це…
Ми  часто  говоримо:  “Прощавай”,  в  надії  побачити  людину  ще  раз…
Ми  говоримо:  “Тобі  час  іти”,  щоб  людина  не  бачила  наших  сліз..
Ми  говоримо:  “Ніколи”,  коли  знаємо,  що  це  станеться  знову…  і  знову…
Ми  говоримо:  “Розлюбила”,  коли  боїмося  зізнатися  в  своїх  почуттях…
Ми  говоримо:  “Я  тебе  забула”,  коли  думка  про  людину  не  виходить  з  голови…
Ми  говоримо:  “Я  видалила  його  номер  з  телефонна”  коли  пам’ятаємо  його  напам’ять…
Ми  говоримо:  “Між  нами  все  скінчено”,  коли  все  лише  починається…
Ми  інколи  не  можемо  сказати  “люблю”,  коли  боїмося  почути  відповідь…
Ми  благаємо  щоб  нас  залишили  одних,  коли  потребуємо  чиєїсь  підтримки…
Ми  сподіваємося,  коли  немає  жодних  шансів…
Ми  чекаємо,  коли  знаємо,  що  про  нас  вже  забули…
                                 Автор:  невідоме  джерело  мудрості  ))

“Счастье  не  оставляет  шрамов…    Мирные  времена  ничему  нас  не  учат…”
“Каждому  нужен  кто-то,  кто  его  выслушает…  “            Ч.Паланик

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137446
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.07.2009


” Терпи - терпець тебе шліфує ! “

”  Ты    сеешь    б  о  л  ь  -  потому    что    только    ее    и    чувствуешь…”

так  сказала  людина  втративши  частинку  себе  …  для  особи  яка  не  спить  ночами  через  фізичний  біль!  Для  особи,  яка  окрім  цього  болю  нічого  не  має,  і  в  одночас  має  все  -  роботу,  кар”єру,  перспективу,  повагу…  а  в  душі  її  переповнює  лише  -  розчарування,  зневіра,  злість,  розпач…  і  одна  відмовка  -  виправдання  -  біль!  біль!  біль!

Фізичний,  душевний  -  вони  переплітаються    тісно  і  непомітно…    вони  один  без  одного  не  живуть!  Наскільки  ж  дану  тезу  можна  вважати  істиною?

Що  важче:  страждати  чи  спостерігати  страждання  ???

втратити  своє  життя  чи  продовжити  жити  за  рахунок  іншого  ?  усвідомлюючи  наскільки  велику  відповідальність  на  тебе  покладено?  що  ти  -  нуль  в  цілому  світі,  а  стільки  всього  требе  зробити?  а  стільки  всього  планувалося?  а  які  перспективи  вимальовувалися?  -  а  в  результаті:

”  Почти    умерла  -  ничего  не  меняет!    С  м  е  р  т  ь    -    меняет    ВСЕ  !”

і  в  кінці  тунелю  світло,  в  сяйві  якого,  вимальовується  вся  історія  твого  життя:

”  -  Що  ,  що  зробив  ти  з  своїм  життям?  -  лунає  здалеку…
Облиште,  цій  темі  стільки  ж  років,  скільки  людству:  все  чогось  чекаєш,  мрієш  і  борсаєшся,  сподіваючись  на  щось  попереду,  а  тоді,  одного  дня  виявляється,  що  то  й  було    ж  и  т  т  я  !!  ”

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137310
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.07.2009


Зачем мне когда-то нарисовали глаза ?…

Очередная  бессонная  ночь...  раздумья  о  наболевшем...  и  лишь  музыка    из  колонок  тебя  понимает...  в  ней  все  -  разочарование,  отчаянье,  утрата  доверия  к  людям...  надежда  ...

"Я  -  кукла  тряпичная,  забытая  в  подвале  в  картонной  коробке  с  ненужным  хламом...
Зачем  мне  когда-то  нарисовали  глаза  ?...

Я  -  хрупкая  елочная  игрушка,  зеркальный  шар  с  твоим  отражением...
Я  -  то,  что  разбито…  я  -  то,  что  не  склеишь  назад…

Я  -  глупый,  беспечный  солнечный  зайчик,  попавший  случайно  в  чье-то  окно...
Я  плачу  от  счастья,  смеюсь  без  причины…

Я  -  маленькое  красное  плюшевое  сердце,  -  подушечка  для  английских  булавок...
Ненужный  подарок  на  День  Валентина...

Я  -  желтые  листья  на  шахматной  доске,  оставленной  кем-то  в  холодном  парке...
Я  -  покрытый  твоими  следами  прибрежный  песок

Я  -  голубь  бумажный,  застрявший  в  деревьях,  истерзанный  ветром,  промокший  от  снега...
Я  -  вырванный  из  книги,  смятый  листок…

Звезды  и  пестрые  ленты  на  колесе
Мчится  по  кругу  разноцветная  карусель  И  несет  ее  время  сквозь  океаны  огня…
Я  стою  и  смотрю  как  проносятся  мимо  города,  поезда,  лица…  все  неуловимо
Карусель  вращается  без  меня…  "
                                       Flёur  -  "Карусель"

Вот  так  и  живет  несчастная  любовь…  или  не  взаимная  симпатия…  или  предательства  близкого  ТЕБЕ  человека…  или  разбитые  надежды  –  упавшая  вера  в  людей!!!!
Все  это  синонимы  -  слова  одной  части  речи,  различные  по  звучанию  и  написанию,  но  имеющие  одинаковое  или  очень  близкое  лексическое  значение!!!

И  ты  понимаешь  –  далеко  не  все  в  твоих  руках…  и  звезду  с  неба  тебе  никто  не  снимет!
А  может  быть,  страдания  и  муки  –  это  и  есть  смысл  жизни?
Мы,  действительно,  сами  выдумываем  трагедию,  чтобы  как-то  заполнить  пустую  жизнь.
Ведь  в  мире  есть  боль,  ненависть,  радость,  любовь  и  война…  потому  что  нам  хочется,  чтобы  они  были.  Нам  нужна  эта  трагедия,  чтобы  приготовится  к  испытанию  –  встречей  со  смертью,  когда-нибудь…

Но  ты  продолжаешь  стараться  -  создаешь  иллюзию,  творишь  нечто  из  ничего!!!  Это  похвально,  возможно  даже  заслуживает  оваций  окружающих,  их  восхищения  и  похвал…
но  где  результата?    Где  звезда?  Твоя  –  личная!!!      Ведь  всегда  найдется  тот,  кто  крикнет:  «Твоя  жизнь  –  полный  ноль!!!»

А  зачем  ждать  ?    Зачем  тебе  кто-то?

Ведь  все  начинается  с  малого  –  с  зернышка!  И  посадить  его  может  каждый…  наверное!!!  Было  бы  желание  и  силы  через  боль  сделать  еще  один  шаг!!!

Помни  –  Будущее  нельзя  увидеть  –  его  можно  лишь  создать!!!!!

«Тебе  больно  идти,  тебе  трудно  дышать
У  тебя  вместо  сердца  –  открытая  рана
Но  ты  все-таки  делаешь  еще  один  шаг  …»
                 Flёur  -  "Для  того,  кто  умел  верить"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136845
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.07.2009


Творить благо – это не долг, а привилегия !

00:24  –  дитячий  час  давно  минув…  а  ти  не  спиш…  на  одинці  з  темрявою  і  словами  пісні:

«Мой  бумажный  кораблик  хотел  покорить  океанские  волны
Где  искать  теперь  берег  и  как  обреченность  смыслом  наполнить?…»

Що  таке  життя?  Чи  логічніше  спитати  що  таке  смерть?  –  життєвий  шлях,  що  веде  до  кінцевого  результату  …  Тунелю  з  можливим  світлом  на  кінці…

Ми  всі  це  усвідомлюємо,  всі  розуміємо,  що  це  неминуче,  як  дощ,  як  сніг,  як  «Привіт!»  -  при  зустрічі,  «Бувай!»  -  при  прощанні…
Але  разом  з  цим,  ця  мить  втрати  всіх  шокує!  лякає!  Руки  опускаються,  апетит  зникає,  сльози  не  зупиняються…  і  ти  собі  кажеш:  «Так  має  бути…  Їй  (йому)  там  краще!».  Прокидається  надія  і  губиться  логіка  –Де  краще?  чому  краще?  –  в  темряві,  на  самоті  ?

Хто  повернувся  і  сказав,  що  там  таки  світло  і  затишно???

У  відповідь  чуєш  лише  тишу…..

Але  ж  чому  ми  так  не  цінуємо  сьогодні  –  мить  між  минулим  і  майбутнім???  Людей  які  поряд,  які  потребують  нашого  тепла  і  готові  поділитися  своїм  ???  поділитися?  –  віддати  все!!!

Чому  доброзичливість,  щирість  і  співчуття  такі  мінливі?    О  00:00  вони  засинають  і  прокидаються  надто  пізно…

Чому  байдужість  так  гордо  і  твердо  стоїть  на  посту  і  лише  чекає  змоги  знову  і  знову  вступити  в  бій?    І  ми  в  полоні  –  без  опору!!!  Наш  ВИБІР!

І  коли  ми  чуємо  лозунги  :
«Потрібна  операція!  Допоможіть…»
«Спробували  все  ….  Не  вистачає  фінансів!  Допоможіть…»
«Відгукніться!  Потрібна  Ваша  допомога!!!»
здатні  лише  сказати  :
«А  мені  хто  допоможе?»
«Не  має  у  мене  мільйона  зайвого,  щоб  розкидатися  на  допомогу.»
«Це  безнадійна  ситуація…  і  допомога  тут  в  пусту!»
чому  ми  не  скажемо:
«Добре,  що  я  не  потребую  допомоги  в  такому  ракурсі!!!!»
«Дійсно  –  16  грн  це  крапля  в  морі,  але  краплинка  до  краплинки  і  виростає  океан!!!»
«Так,  результат  летальний  –  але  можливо  його  можна  хоча  б  на  грам  полегшити?!»

Саме  такої  допомоги  від  нас  потребує  один  з  мільйона  –  хлопчик  14  років  –  Зубовнік  Едуард,  з  страшним  діагнозом  –  лейкемія  –  рак  крові!

Хлопчик,  який  би  мав  провести  безтурботне  дитинство,  без  болю,  без  страху,  без  жахіть  ночами  –  в  одну  мить  змушений  постати  обличчям  перед  смертю  –  віддати  їй  все  –  батьків,  братів,  друзів,  мрії;
тремтіння  в  колінах  під  час  іспиту  в  школі;
радості,  при  отриманні  атестату  і  зустрічі  сходу  сонця  з  червоними  стрічками  на  плечі;
незабутню  мить  хвилювання  при  зустрічі  першого  кохання;
сорому  при  провалі  першої  співбесіди  на  роботу;
сумніву  при  перетинанні  порогу  загсу  ;
щирого  щастя  і  неймовірної  гордості  за  появу  на  світ  свого  первістка;
недоспаних  ночей  через  своє  чадо;
старості  з  внуками;
хепі  енду  -  смерті  ,  але  смерті  в  колі  великої  родини….

На  його  місці  може  опинитися  кожен  з  нас,  але  далеко  не  кожен,  навіть  не  половина  і  не  третина  зможе  з  посмішкою  казати:

–  «Доброго  ранку  !  Я  знаю,  ми  переможемо!!!»  і  крокувати  на  черговий  сеанс  хіміотерапії…  

Брати  слухавку  і  усміхаючись  відповідати  :–  «Все  добре,  ні,  не  болить…  я  теж  вас  люблю!».

Ставити  питання  в  майбутньому  часі,  усвідомлюючи,  що  завтра  може  вже  й  не  бути!!!  Поводитися  з  рідними,  ніби  сьогодення  –  це  не  кінець  і  завтра  буде  новий  день  –  КРАЩИЙ!  З  сонцем  і  яскраво  кольоровою  райдугою!!!

Подивимося  правді  в  очі  –  хто  так  зможе???  ………….

Тож  давайте  підтримаємо  міцний  дух  хлопчика!!!  Він  так  потребує  нашого  тепла…єдності…  турботи…

Адже,

"Коли  береш  –  наповнюєш  руку!
Коли  даєш  –  наповнюєш  серце!!!"

Тож  наповнимо  наші  серця  добром,  надією,  любов‘ю…  забудемо  про  байдужість  і  жорстокість  хоча  б  на  мить…  на  мить  між  минулим  і  майбутнім  –  саме  вона  носить  назву  –  ЖИТТЯ!!!

Життя,  яке  дається  один  раз!  Ми  його  не  просимо,  але  отримуємо!!!  

І  буде  воно  нам  в  радість,  чи  в  тягар  –  залежить  від  нас…

"Випадковості  не  існує,  -  все  на  цьому  світі  або  випробовування  ,  або  кара,  або  нагорода,  або  провіщення…"

http://www.edder.com.ua/rus/contakt  -      не  залишимось  байдужими,  адже  завтра    допомоги  може    потребувати  кожен  з  нас  !!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136655
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.07.2009


Квіти твого життя

Життя…  Сонце…  Райдуга…  і  квіти  розквітають…      Вона  жила,  квітла…  не  боялася  ні  бурі,  ні  зливи,  ні  жорстокості  людей  -  вона  дарувала  свої  пелюстки  коханій  людині…  віддавала  тепло,  усмішки,  підтримку  для  людей  навколо  себе,  не  вимагаючи  нічого  взамін…  Мріяла  про  світлий  завтрішній  день,  але  з  оптимізмом  зустрічала  пасмурні  ранки!  І  говорила:  ”  Все  буде  добре!!!”  з  лагідною,  не  забутньою  посмішкою  на  устах…
Але…  не  дотримала  свого  слова…  і  через  три  роки  в  альбомі,  серед  чорнобілих  спогадів  райдужних  моментів  життя  лише  аркуш  паперу…    знайомий  почерк  -  рідний…

і  заголовок-  “Квіти  тво      життя…”

----------------------------------

Чи  часто  кожній  із  нас  дарують  квіти?
І  кожна  із  нас  кивне:  “О,  так!”,  але  в  душі  з  смутком  зітхне.
Мабуть  не  часто,  а  хотілося  б  …  і  саме  від  нього  -  не  завжди  лагідного  і  чуйного,  не  завжди  ніжного  і  щирого,  не  завжди  такого,  як  хотілося  б,  але  свого  -  єдиного.
Пам‘ятаєш,  перша  залишена  квіточка  конвалії?  твоя  улюблена  –  це  від  нього…
П‘янкий,  хвилюючий  і  незабутній  випускний  бал.  Зустріч  сонця  і  тінява  біло-рожевих  піонів  –  і  це  він!
А  ось  урочисті  звуки  вальсу  Мендельсона.  Ти  і  троянди.  Ви  –  горді,  незалежні,  чарівні.  Але  –  його.

Слова  із  телеграми,  із  протилежного  кінця  світу…
-  «  Дякую  за  сина  !  Всі  квіти  –  Тобі!»
Ледь-ледь  зажевріла  зоря,  а  підвіконня  –  у  зворушливих,  простих  забайкальських  сокирках  –  народження  донечки…
Листок  тополі  із  конверта  –  найважча  квітка.  Квітка  афганського  помину,  квітка  болю  і  страждань,  безсонних  ночей  і  надій…
Але…  Це  ще  й  квітка  життя:
–  «Я  повернусь!..  »
Ще  одна  донечка–  і  біля  твоїх  ніг  осінні,  стійкі,  темно-вишневі  хризантеми.  Ти  дивишся  на  них,  а  очі  туманяться  слізьми.
Сльози  –  наш  вірний  супутник  і  ми  не  зраджуємо  їм  ні  в  горі,  ні  в  радощах!!!

Як  же  багато  у  тебе  квітів  ?
Квітів  смутку  і  співу,  квітів  гордості  і  безпечності,  квітів  зустрічей  і  прощань…
Тож  чи  часто  нам  дарують  квіти?
Мабуть  –  так,  а  можливо  й  -  ні…
Але  ці  квіти  особливі,  зворушливі  і  бажані  кожної  із  нас.  Бо  вони  від  того,  хто  не  завжди  чуйний  і  ніжний,  не  завжди  щирий,  не  завжди  такий,  як  хотілося  б  –  але  єдиний.
Це  квіти  твого  життя,  твого  жіночого  щастя…
———————————
Незакінчена  ода  щастю…  а  що  в  кінці  –  знову  квіти,  тільки  їх  лише  дві…  бляклі  гвоздики  без  надії  і  життя…  і  сльози  –  наші  вірні  друзі,  що  не  вміють  лукавити…

…квіти  в‘януть,  вони  приречені…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136544
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.07.2009