Василь Гаврилишин

КАФЕ СОМБРЕРО - ФІНАЛ

XIV.
Ми  з  дружиною  проживали  свою  першу  осінь  у  Києві.  Нам  тут  подобалося  -  ми
кожного  ранку  разом  виходили  із  нашої  невеликої  квартири  на  Дарниці  і
пробігали  до  найближчої  зупинки  під  розлогими  київськими  каштанами  і
вдихали  гуркіт  постмодерної  європейської  столиці.  Нас  часто  заносило  на
Русанівку  –  тут  на  безкінечних  дніпровських  берегах  я  став  писати  вірші  і
знайшов  той  душевний  спокій,  який  безуспішно  шукав  у  Берліні.
Мені  часто  снився  Луїджі  –  я  бачив  його  розтиражовані  копії,  картини  Пікассо  і
плоску  Дарницю.  Мене  це  більше  не  лякало  –  якось  вві  сні  я  розумів,  що  це
дише  марення  і  що  мені  нічого  не  загрожує.
Моя  робота  в  Жулянах  не  була  клопіткою  –  це  був  той  самий  берлінський
аеродором,  лише  у  профіль.  Я  викладав  в  авіаційному  університеті  точно  так
само  як  раніше  в  авіаційній  академії  і  так  само  їздив  з  дружиною  на  природу  –
але  не  на  Бранденбурзькі  озера,  а  на  Київське  море  або  на  Рось.
-  Треба  аби  ти  приїхав  до  Берліна.  Роберту  зовсім  погано.
Гер  Штаубе  нечасто  мені  писав  –  але  якщо  я  вже  і  отримував  від  нього
повідомлення  –  то  це  було  серйозно.
-  Він  не  відповідає  на  мої  дзвінки.
-  Я  не  хочу  говорити  про  це  по  телефону.  Йому  дуже  зле.
Я  поцілував  дружину  і  вилетів  із  нашої  квартири.  На  роботі  мені  дали  тиждень
відпустки  і  попросили  привезти  їм  уламки  берлінської  стіни.  Я  з  усім
погоджувався  –  мене  надто  сильно  тривожив  Роберт.
Берлінське  повітря  різнилося  від  київського.  Воно  одразу  вдарило  мені  в  голову
–  я  пригадав  своє  студентство  та  вечірки  в  мексиканських  барах.
-  Останніми  тижнями  він  сам  не  свій,  -  говорив  гер  Штаубе.  -  він  замкнувся
і  пʼє,
-  він  на  митт  затнувся,  -  його  дружина  вчора  приходила  до  мене  в
сльозах.
Десь  під  кінець  серпня  я  ще  зідзвонювався  із  Робертом  –  він  саме  повернувся
від  батьків  і  вони  з  дружиною  планували  відпустку  за  кордоном.
-  По  ночах  його  трусить,  -  казала  мені  заплакана  Ельза,  -  я  двічі  викликала
швидку  і  священника.
Ельза  познайомилася  з  Робертом  у  нас  в  академії-  вона  була  сестрою  одного  із
наших  викладачів  і  дуже  швидко  запала  всім  в  вічі.  Вона  мала  харизму  і  була
просто  кінематографічною  красунею.  Їхній  шлюб  тримався  не  дише  на  коханні
–  Ельзин  батько  тримав  одну  із  великих  берлінських  корпорацій  та  винаймав
для  пари  простору  трикімнатну  квартиру  на  Шарлоттенбурзі.  Робертова
коморка  на  Ріксдорфі  тестю  не  подобалася.
-  Моя  донька  не  житиме  в  такому  районі,
-  постійно  він  повторював.
Я  не  міг  припинити  розглядати  дорогі  репродукції  на  стінах  Робертової
квартири  а  проте  Ельза  мене  постійно  повертала  в  реальність.
-  Він  нічого  не  говорить,  -  додавала  вона,  -  тільки  торочить  мені  про  того
божевільного  фермера.
-  Що  він  каже?
Вога  глянула  на  мене  очима  повними  безпорадності.
-  Він  каже,  що  його  теж  запроторять  у  клініку.
Я  обійняв  Ельзу  і  попросив  її  піти  прогулятися.
-  Я  хочу  з  ним  поговорити  по  чоловічому.
Вона  ще  кілька  разів  хлипнула,  обтерла  прекрасне  лице  хустинкою  і  захлопнула
за  собою  двері.
Я  знайшов  Роберта  у  їхній  спальні  –  він  сидів  на  підлозі  із  заслоненими  вікнами
і  завішаними  дзеркалами.  Весь  його  робочий  стіл  був  закиданий  книгами  про
авіацію,  які  він  неначе  перечитував  а  неначе  розривав.  Я  здивувався,  коли
побачив  у  нього  в  руках  Біблію.
-  Ти  ніколи  не  був  віруючим.
-  Ти  не  уявляєш,  що  я  пережив.  І  ніколи  не  зможеш  уявити.
Я  підійшов  до  його  столу  і  почав  розсувати  книги.
-  Фізика  вищих  вимірів?  Мічіо  Кайку?  Вілколи  ти  став  цікавитися  такими
матеріями?
Роберт  підняв  на  мене  вологі  очі.
-  Відколи  познайомився  з  ним.
-  З  фермером?
Роберт  став  кричати  і  розкидувати  книги  по  кімнаті.  Я  ніколи  не  бачив  його
таким  агресивним.  Цей  хлопець  від  дня  нашого  знайомства  був  найбільш
сумирним  пілотом,  якого  я  зустрічав.
-  З  чоловіком  в  костюмі!  Він  має  такі  очі,  -  тут  Роберт  зривався  ще  більше  і
починав  лаятися  на  всіх  відомих  йому  мовах,  -  я  не  можу  навіть  згадати
які  в  нього  були  очі!
Я  підійшов  до  нього  і  взяв  його  за  плечі.
-  Того  вусатого  із  Ріксдорфа?
Роберт  заспокоївся  і  заговорив  до  мене  шепотом.
-  Він  підійшов  до  мене  в  метро.  Він  шукав  Германштрасе.
-  Ти  провів  його  до  моєї  старої  адреси?
Роберт  почав  ствердно  хитати  головою.
-  Він  шукав  тебе.
XV.
Наступні  кілька  днів  я  ні  на  крок  не  відходив  від  Роберта.  Ельзу  ми  відправили
до  подруги  в  Мюнхен,  а  гера  Штаубе  я  попросив  забезпечити  мене  усім
необхідним  –  уколами,  снодійним  та  антидепресантами.  Доступ  до  алкоголю  я
перекрив  –  мені  довелося  тимчасрво  заблокувати  Робертову  картку  і  сховати  від
нього  усю  готівку.
-  Розкажи  мені,  що  ти  бачив.
Роберт  почав  розмахувати  руками,  кричати  і  так  захопився  розповіддю,  що
перехилився  на  стільці  і  впав.  Я  не  встиг  його  підхопити.
-  Кіноекрани,  я  бачив  так  багато  кіноекранів!  І  всюди  був  я!  І  ти!  І  Ельза!  І
якісь  діти!
У  Роберта  з  Ельзою  ще  не  було  дітей.  Тесть  був  проти  малюків  –  він  вважав,  що
молода  сімʼя  має  спочатку  забезпечити  власний  добробут.  А  проте,  судячи  з
побаченого  Робертом,  колись  вони  таки  народяться.
-  Я  говорив  із  фермером.  Психіатр  йому  порадив  вдавати  із  себе
комедіанта.
-  Що  тобі  говорив  Луїджі?
Роберт  втупив  на  мене  погляд?
-  Я  маю  на  увазі  чоловіка  в  костюмі.  Що  він  тобі  ще  говорив?
Я  вглядався  в  сині  очі  свого  друга  –  ще  так  недавно  вони  були  ясні  і  повні
відваги,  а  тепер  я  бачив  перед  собою  просто  зламану  на  кілька  шматків  людину.
-  Він  говорив,  що  завжди  поруч  зі  мною.
Я  взяв  з  Роберта  обіцянку  нікуди  не  йти  з  дому  і  поїхав  на  Германштрасе.  Як  не
дивно,  нічого  особливого  я  там  не  знайшов.  Старі  двері  досі  були  завішані
лахміттям  а  з  африканського  магазину  на  протилежній  частині  вулиці  гатила
голосна  американська  музика.
-  Луїджі,  бісовий  сину,  -  лаявся  я,  -  де  ти  є  коли  тебе  найбільше  треба!
Я  сів  на  метро  і  відправився  на  північ.  Мене  сильно  боліла  голова  від  запаху
алкоголю  в  квартирі  Роберта  і  я  надіявся  трохи  провітрити  її  катаючись  по
Берліну.  Я  вийшов  на  Фрідріхштрассе  і  пішов  на  ту  саму  платформу,  де  колись
бачив  Луїджі  в  образі  рибалки.  Але  і  тут  його  не  було.
Стіни  в  метро  були  завішані  кольоровими  плакатами.  Вони  всі  запрошували
відправитися  на  Курфюрстендам  –  там  у  напівзруйнованій  церкві  Кайзера
Вільгельма  мав  відбуватися  концерт  памʼяті  якогось  німецького  композитора.
Недовго  думаючи  я  заскочив  у  вагон  електрички  і  вже  за  півгодини  вийшов  в
районі  Зоологічного  Саду.
-  Який  концерт?
Охоронець  церкви  дивився  на  мене  із  великим  здивуванням.
-  Та  ж  цей,  -  затинався  я,  -  композитор…
Мені  було  соромно  –  я  не  запамʼятав  ні  імені  того  чоловіка,  ні  навіть  назви
концерту.
-  Як  ви  збираєтеся  потрапити  на  концерт  якщо  навіть  не  знаєте  що  там
збираються  грати?
Цього  моменту  я  усвідомив,  що  навіть  не  сфотографував  афішу.  І  чого  це  я
вирішив  що  концерт  має  відбуватися  сьогодні?
-  Я  можу  вас  пропустити.  Але  хіба  помолитися.  Музики  сьогодні  не  буде.
Я  оплатив  вхід  і  опинився  під  готичним  склепінням  церкви.  Я  проходив  вздовж
поруйнованих  війною  стін  і  ніяк  не  міг  зрозуміти  чому  її  просто  не  відбудують.
Трохи  походивши  по  храму,  я  опустився  на  лавку.  Поруч  зі  мною  сиділо  ще
кілька  людей  і  кожен  з  них  або  молився  або  щось  фотографував.
-  Ви  теж  прийшли  на  концерт?
Я  обернувся  і  побачив  Луїджі.
-  Ти  так  сильно  мене  шукав,  що  забув,  що  я  завжди  поруч.
XVI.
Він  сидів  у  своєму  чорному  костюмі  із  краваткою,  а  на  руках  тримав  дорогий
капелюх.  Ніщо  в  ньому  не  видавало  чужинця  –  він  виглядав  точно  так  як
заможні  жителі  Шарлоттенбурга  чи  Целендорфа  під  час  недільної  прогулянки  в
філармонію.
-  Навіщо  ти  мучиш  Роберта?
-  Йому  треба  час  аби  прийняти  себе.
Я  розривався  від  злості.
-  Йому  погано!
Луїджі  незворушно  дивився  на  вівтар.
-  А  тобі  було  добре?
Якийсь  час  ми  мовчали.
-  Я  познайомився  з  ним  того  дня  коли  і  з  тобою.  Тільки  він  тобі  не  зізнався.
-  Що?
-  Як  ти  гадаєш,  чому  тебе  запросили  в  академію?
Моя  картина  світу  спочатку  почала  руйнуватися,  а  потім  раптово  склалася  в
пазл.  Я  пригадав  ті  роки  коли  мучився  на  самоті,  коли  заздрив  польотам  Роберта
і  коли  мусив  тікати  до  Франції.  Тоді  мені  здавалося,  що  з  моєю  мрією  покінчено
як  би  навіть  сильно  я  не  хотів  її  повернути.  А  тепер  цей  чоловік  говорив  мені,
що  я  не  помилявся.
-  Тобто  це  все  зробив  ти?
Він  не  відповів.
-  Я  зустрів  його  тут.  Він  молився.
-  Роберт  атеїст!
Луїджі  усміхався.
-  Ти  дуже  відкриваєшся  світу.  Як  книга.  А  ті  хто  тебе  оточують  –  ні.
-  Ти  його  відпустиш?
Луїджі  обернувся  до  мене  і  взяв  мене  за  плече.
-  Тільки  він  сам  зможе  себе  відпустити.
Це  був  перший  раз  коли  не  Луїджі  раптово  мене  покинув,  а  я  сам  залишив  його  і
вийшов  із  церкви.
-  Він  повинен  це  прийняти.  Рано  чи  пізно.
Луїджі  провів  мене  поглядом  і  продовжив  розглядати  вівтар.  Я  чув  його  слова
навіть  коли  заходив  у  метро.  І  тоді  коли  поїзд  пролітав  по  берлінських  тунелях,
кожен  удар  коліщаток  об  рейки  мені  відбивався  в  голові  останньою  реплікою
Луїджі.
Я  знайшов  Роберта  в  його  кімнаті  –  він  сидів  так  само  незворушно  як  і  тоді,
коли  я  з  ним  прощався.  Першим  ділом  я  відкрив  вікно.
-  Тобі  треба  провітрити  кімнату.
Роберт  супротивлявся,  а  проте  мені  не  було  до  цього  діла.
-  Ти  не  можеш  закритися  у  своєму  світі!  Ти  дорослий  чоловік!
Я  познімав  завіси  із  дзеркал  і  змусив  його  прибрати  у  себе  на  столі.
-  Чому  ти  мені  нічого  не  розповів?  Для  чого  ти  мене  кликав  до  академії?
Роберт  сидів  і  засоромлено  дивився  на  стіну.
-  Чоловік  у  костюмі  був  дуже  переконливим.
-  Що  він  тобі  сказав?
-  Він  пообіцяв  мені  здійснення  мрій.
Я  намагався  впорядкувати  в  голові  все,  що  чув.  Якоїсь  миті  мені  все  стало
більш-менш  зрозуміло.
-  Ціною  твого  Шарлоттенбургу  був  дзвінок  до  мене?
Роберт  уникав  мого  погляду.
-  Хіба  ти  нещасливий?
-  Я  думав  ти  дзвониш  як  друг.
Через  декілька  днів  я  подзвонив  Ельзі  і  відзвітувався  про  стан  Роберта.  Я  чув  її
плач  –  а  проте  цього  разу  це  були  сльози  радості.
-  Нічого  їй  не  кажи  про  Луїджі.  Я  боюся,  щоб  вона  не  пішла  від  мене.
Я  лише  усміхався.
-  Ти  ж  говорив  мені,  що  в  тебе  все  життя  пролетіло  перед  очима.  Чого  тобі
боятися?
XVII.
Роберт  не  розповів  мені  нічого  з  того,  що  я  не  знав.  Луїджі  теж  водив  його  у
кафе  «Сомбреро»  -  та  ще  й  можливо  у  ті  дні,  коли  там  був  я.  Він  теж  відправив
Роберта  в  іншу  галактику  і  теж  напував  його  аква  де  хамайка.
-  Прекрасний  напій.  Це  єдине,  що  мені  сподобалося.
Він  зустрічав  його  в  різних  формах  –  то  прикидався  офіціантом  в  дорогому
ресторані  Монако,  то  стюардом  на  футбольному  матчі,  то  сусідом  по  купе  в
електричці  додому.
-  Чого  ж  ти  так  запанікував  саме  зараз?
-  Я  не  знаю  як  тобі  це  пояснити,  -  він  затявся,  -  ти  колись  грав  супер-маріо?
На  моєму  обличчі  зʼявилася  посмішка.
-  Я  клянуся,  це  не  через  фермера!  Я  справді  був  у  плоскому  Берліні!
Він  мені  розказував  все  колись  побачене  мною  –  плоскі  вулиці,  неможливість
взяти  до  рук  яблуко  та  панічний  пошук  кафе  «Сомбреро»  де  провалюється
підлога  а  столи  розкладаються  на  тисячу  шарів.
-  Я  теж  там  був.
-  Значить  я  не  один,
пробігла  тінь,
-  він  помітно  зрадів  але  миттєво  по  його  обличчю
-  але  ти  розказував  це  дружині?
Спочатку  я  не  відповів.
-  Вона  знає  більше  ніж  будь-хто.
Цієї  миті  Роберт  розслабився  –  він  опустив  плечі  на  крісло  і  закинув  голову.
Потім  вийняв  із  кишені  сигарету  і  приставив  її  до  зубів.
-  Добре.  Я  би  просто  не  зміг  жити  без  Ельзи.
Я  залишив  його  наодинці  зі  своїми  дзеркалами  та  книгами  вийшов  надвір.  Я
хотів  бачити  гера  Штаубе.
-  Ти  так  вчасно!  Я  саме  зустрічався  із  гером  Оспіте,
-  говорив  усміхаючись
директор  страхової,  -  наш  бідолашний  фермер  із  Фюрстенвальде  вже
майже  одужав.
Я  вглядався  йому  в  очі  і  мене  лякало  наскільки  він  сильно  впевнений  в  тому,  що
він  говорить.  Проте  я  вирішив  нічого  не  говорити.  Все  одно  я  б  нічого  не  довів.
-  Дідусь  зовсім  ніякий,  -  продовжував  гер  Штаубе,  -  хоча  не  безнадійний.
Останнім  часом  він  зацікавився  фізикою.
-  І  ви  до  цього  поставилися  нормально?
Гер  Штаубе  лише  цмокнув.
-  Він  намагається  пояснити  своє  божевілля  наукою.  Я  спочатку  вагався,  але,
-  він  зробив  паузу,  -  я  ж  не  забороню  йому  читати  Ейнштейна.
-  Проведіть  мене  до  нього.
-  Він  вже  кілька  тижнів  не  в  моїй  клініці,  -  казав  гер  Штаубе,  -  ми  мусимо
їхати  до  бюро  гера  Оспіте.
Ми  разом  сіли  на  метро  і  рушили  в  саму  глибину  Панко  –  там  недалеко  від
замку  Шьонгаузен  знаходилося  новий  офіс  Луїджі.
-  Гер  Оспіте  тимчасово  відлучився,  -  сказав  охоронець,  -  я  вас  проведу  до
пацієнта.
Фермер,  гер  Ерхарт,  був  підстаркуватим  сиаим  чоловічком.  Його  волосся  вже
ледь  трималося  на  голові,  а  проте  він  ще  достатньо  добре  тримався  –  в  його
палаті  був  тренажерний  набір,  багато  книг  та  стоси  списаного  паперу.
-  Я  напишу  про  це  роман,  -  говорив  він,  -  гер  Оспіте  мене  в  нічому  не
обмежує.
Мене  привабила  одна  із  книг  у  нього  на  підвіконні.
-  Ви  читаєте  Карла  Сагана?
-  Я  його  боготворю,  -  казав  старий,  -  як  і  Сальвадора  Далі.
Лише  зараз  я  помітив,  що  всі  стіни  кімнати  завішані  полотнами.
-  Геніальний  художник,  -  казав  мені  гер  Штаубе,  -  все  таки  гер  Оспіте
зробив  велику  роботу.
Знадвору  почулися  кроки.
-  Випʼєте?
У  дверях  палати  показався  Луїджі  із  карафкою  рубінового  напою  та  кількома
келихами.
-  Гер  Ерхарт  прекрасно  пише.  Я  би  радив  вам  почитати,  -  казав  він
наливаючи  нам  аква  де  хамайка,  -  він  нагадує  мені  юного  Маркеса.
Гер  Ерхарт  зовсім  не  був  подібний  на  хворого  –  особливо  в  присутності  Луїджі
він  розцвів,  його  старечі  щоки  зачервонілися,  очі  стали  ще  більш  живими  і
яскравими  і  він,  активно  жестикулюючи,  розводився  нам  про  спадщину  Пікассо,
недооціненість  Гауді  та  своє  розуміння  Вангога.
Луїджі  тріумфував  –  мені  здавалося,  що  я  вперше  бачу  його  таким  задоволеним.
Він  зі  своїм  італійським  темпераментом  часто  перебивав  гера  Ерхарта  аби
похвалити  його  чи  дрлити  нам  рубінової  води.
А  що  стосувалося  гера  Штаубе  –  так  він  зовсім  утратив  землю  під  ногами.
-  Це  янгол,  -  казав  він,  -  це  не  психолог  а  янгол.
XVIII.
Після  повернення  в  Київ  я  втратив  бажання  спілкуватися  з  Робертом.  Ні  –  я  був
щасливий,  що  тоді  у  Берліні  він  допоміг  мені  здійснити  свою  мрію,  але  мене
розчарувало  те  як  він  це  зробив.
-  Він  одужав,  -  казав  я  дружині.  –  почав  займатися  фотографією.
-  Для  чого?
Я  її  обійняв.
-  Він  каже,  що  так  може  зафіксувати  своє  життя.
З  часом  я  зовсім  забув  про  нього  –  ми  стали  батьками  і  фокус  моїх  зацікавлень
змістився  в  сторону  дитячого  добробуту  та  ясельних  груп.
Якось  нас  з  дружиною  запросили  на  мексиканське  весілля  –  воно  було  в
невеликому  ресторані  на  Липках,  недалеко  від  самого  посольства.
-  Я  обожнюю  ваш  Київ,
-  говорив  мені  якийсь  гість,  -  він  ікона
європейського  мегаполіса.  Я  вам  більше  скажу  –  він  просто  дзеркальне
відображення  Берліна!
Я  приязно  потискав  йому  руку.
-  І  чим  же  вони  всі  вам  так  подібні?
Мексиканець  поправляв  сомбреро  та  прикусував  люльку.
-  Та  всім  чим  завгодно!  Ви  вже  пробували  аква  де  хамайка?
Я  трохи  напружився  –  дзеркала,  сомбреро  і  аква  де  хамайка  в  мене  постійно
викликали  асоціації  із  Луїджі.  Хоча  зрештою  я  сам  винен,  що  прийшов  на  саме
мексиканське  весілля.
-  А  ви  що  раніше  жили  в  Берліні?
-  Та  Берлін  для  мене  це  майже  що  цілий  світ!
Мене  покликала  дружина  і  я  зробив  знак,  що  зараз  підійду.
-  Ви  знаєте,  -  говорив  мексиканець,  -  у  вас  є  харизма  успішного
ресторатора.  Я  можу  вам  продати  одну  локацію.
-  Яку?
-  На  Поштовій  площі.  Я  хотів  там  відкрити  кафе.  Але  я  маю  незабаром
поїхати  звідси.
Мене  зацікавила  ця  пропозиція  –  тим  більше,  що  Поштову  площу  як  і  річковий
вокзал  я  сильно  любив  –  це  були  мої  улюблені  місця  у  Києві.
-  Скільки  хочете?
-  Та  ніскільки,  -  казав  мексиканець,  -  я  хочу  лише  мати  право  приходити
туди  в  будь-який  час.
Я  йшов  до  дружини  не  приховуючи  радості.  Я  вже  уявляв  як  ми  разом  заробимо
на  кафе  і  як  це  буде  прекрасно  володіти  нерухомістю  у  такому  престижному
районі  столиці.
-  Як  ми  його  назвемо,
-  питала  вона,  -  La  Poste  ?
Я  дивився  на  її  чарівні  оченята  і  не  міг  стримати  усмішку.
-  Сомбреро.  Все  таки  нам  його  подарував  мексиканець.
Вже  до  весни  ми  закінчили  облаштування  кафе.  Сеньйор  Борхес  недовго  тягнув
із  паперами  та  швидко  усе  підписав.
-  Борхес?  Дуже  красиве  прізвище,
родичів?
-  говорив,  -  ви  часом  не  маєте  відомих
Він  лише  посміювався.
-  Я  сам  собі  найвідоміший  родич.
Коли  ми  відкрили  кафе,  то  воно  стало  користуватися  широким  попитом.  Сюди
тягло  всіх  –  мексиканських  туристів,  студентів,  любителів
латиноамериканського  антуражу  та  просто  вуличних  роззяв.  Дружина  завішала
стіни  портретами  Фріди  Кало  та  мексиканськими  пейзажами,  а  я  наставив  там
красивих  дзеркал  та  стелажів  із  текілою  та  кактусами.
-  Все  як  має  бути,  -  говорив  гер  Штаубе,  -  це  заклад  найвищого  рівня.
Він  часто  відвідував  Київ  –  він  і  йому  здавався  сильно  подібним  до  Берліна.  А
ще  після  тих  посиденьок  на  Панко  він  пристрастився  до  аква  де  хамайка.
-  Я  би  спустив  на  неї  всі  гроші,  -  зізнавався  він,  -  треба  відкрити  таке  кафе  і
в  Берліні.
Якогось  жовтневого  дня  я  мав  заскочив  до  «Сомбреро»  переглянути  звіти  і  на
сходах  Боричевого  узвозу,  я  зіштовхнувся  із  чоловіком  у  дорогому
європейському  костюмі  та  чорних  окулярах.
-  Луїджі?
Переді  мною  був  він  і  крутилися  його  доглянуті  вуса.  Він  посміхався  і
похлопував  мене  по  плечах.
-  Ти  зрозумів  логіку  часу?
Я  поправляв  комір  і  пробував  зняти  галстук.  Він  мені  заважав  дихати.  Мені
робилося  недобре.
-  Що?
-  Час  він  як  сходи  –  хтось  ним  рухається  вниз  а  хтось  вгору.  Ось  як  ми  з
тобою.  Головне  не  боятися.
Я  відчував  що  падаю  і  намагався  вхопитися  за  зо  небудь.  Луїджі  взяв  мене  під
руку  і  довів  до  першого  закладу,  який  побачив.
-  Дайте  йому  випити.  Зовсім  чоловікові  недобре.
Мені  подали  рубінового  напою  і  я  скоро  повернувся  до  тями.
-  Де  я?
-  Ви  у  кафе  «Сомбреро».  У  нас  найкраща  у  Києві  аква  де  хамайка.  Вам
викликати  таксі?
Я  відчув,  що  мене  відпускає  і  відмовився.  Поруч  зі  мною  за  столом  сидів
Луїджі.
-  Тільки  не  кажи,  що  мені  знову  доведеться  повертатися  на  пʼять  років
назад.
Він  лише  сміявся  –  довго,  заливисто  і  мелодійно,  наче  оперний  співак.  Потім
вивів  мене  надвір.  Там  тільки  благословлялося  на  світ  і  ше  можна  було
розгледіти  зірки.
-  Бачиш,  -  показував  Луїджі,
-  он  там  твоя  велика  ведмедиця,  -  він  ще  раз
багатозначно  тикнув  пальцем  на  зорі,  -  доки  вона  не  погасла  –  ми  будемо
рухатися  тільки  вперед.

11-16.10.2025,  Берлін

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049639
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2025

КАФЕ СОМБРЕРО

І.
Я  повернувся  до  Берліна  ранньої  осені  202…  року.  Мені  давно  ішов  третій  десяток  а  я  проте  як  дитина  тішився  тому  що  нарешті  повернувся  додому.  Хоча  навіть  домом  назвати  це  місто  було  перебільшенням  –  я  тут  хіба  що  навчався  та  зустрів  своє  перше  кохання.
Після  кількох  ночей  у  гуртожитку  біля  Гьорліцького  парку  я  нарешті  отримав  ключі  від  своєї  квартири.  Це  була  звичайна  берлінська  альтбау  недалеко  від  темпельгофа  –  утому  місці  де  приємний  запах  зелені  із  колишнього  аеропорту  зустрічається  із  метушнею  турецьких  магазинів.
Свої  перші  кілька  ночей  я  провів  самотньо  –  мені  хоч  і  вдалося  знайти  роботу  та  саме  на  цей  час  припали  державні  вихідні.  Кілька  днів  я  нудьгував  у  квартирі  та  обзвонював  старих  товаришів.  Та  й  сама  робота  не  була  аж  надто  видовищна  –  я  там  тільки  тей  робив  що  перекладав  німецькі  тексти  на  французьку  і  навпаки  та  ще  іноді  додавав  текст  у  створену  практикантами  таблицю.
Мене  досі  мучили  кошмари  –  після  недавньої  депортації  з  франції  і  кількох  місяців  домашнього  арешту  в  таборі  для  біженців  я  ніяк  не  міг  звикнути  до  того  факту  що  в  мене  нарешті  є  віза  та  дозвіл  на  роботу.
- Тепер  ви  повинні  повернутися  по  пластик.  І  їдьте  куди  вам  заманеться.
Я  пригадував  пітне  обличчя  міграційного  чиновника  і  мені  робилося  нудотно.  Ще  навесні  я  мав  на  нього  зло,  влітку  я  його  ненавидів  а  зараз  не  відчував  нічого  крім  байдужості.
Мене  переслідувала  слабкість  та  постійні  застуди  проте  я  намагався  з  цим  боротися.  Моєю  звичкою  ще  у  франції  стали  заняття  на  перекладині  –  я  працював  на  ній  кожного  разу  коли  мав  вільну  хвилину.
- Тобі  це  нічого  не  дасть.  Краще  нормально  харчуйся.
І  я  це  розумів.  Проте  перекладина  вже  давно  перестала  бути  для  мене  просто  тренажером  –  на  ній  я  боровся  з  хвилюванням,  невпевненістю  в  собі  та  слабкістю.  Я  постіно  відчував  злість  на  себе  –  я  не  міг  собі  вибачити  своїх  невдач.
- Ти  повинен  це  просто  відпустити.
- Ні!
Складно  жити  із  каменем  на  душі.  Я  багато  наслухався  від  вуличних  філософів  та  барменів,  ще  більше  –  від  знайомих  та  працівників  міграційних  служб.  А  проте  ніхто  з  них  не  розумів  того  що  я  відчував.
- Париж  це  мрія  будь  кого,  ти  робиш  дуже  правильно  що  їдеш.
Я  памятав  цей  день  до  дрібниць.  Фабіан  сидів  за  столом  і  говорив  зі  мною  на  своїй  дивакуватій  французькій,  він  домішував  грецькі  слова  і  робив  жваві  рухи  руками.
- Авіація  це  не  твоє.  З  такими  нервами  –  далеко  не  залетиш.  Або  може  і  залетиш  але  точно  не  зараз.
Я  відчував  на  обличчі  гарячі  сльози  а  проте  розумів  що  іншого  виходу  немає.  Я  би  зійшов  з  розуму  якби  кожного  дня  проходив  повз  наш  аеродром,  якби  кожного  разу  бачив  щасливі  обличчя  однокурсників  які  завершували  свої  навчальні  чи  робочі  польоти.
- Якщо  ти  зміг  одного  разу  –  то  зможеш  і  вдруге.
Роберт  по  дружньому  похлопував  мене  по  плечу  і  усміхався.  Він  був  молодим  поляком  трохи  молодшим  мене  і  вправно  орудував  своїм  «Пілатусом».  На  публіці  він  завжди  хвалив  свою  «ластівку»  а  проте  наодинці  любив  на  неї  поскаржитися.
- Я  докладу  всіх  зусиль  аби  її  списали.  Якби  ти  знав  як  мене  ламає  спина  від  неї!
Я  його  слухав  із  заздрістю.  Мені  був  знайомий  цей  літак  –  я  сам  зробив  на  ньому  не  одну  сотню  польотів  а  проте  завжди  ставився  до  нього  з  погордою.  Мій  «Грок»  здавався  мені  набагато  досконалішим.
Мені  часто  снилася  моя  перша  мить  у  кабіні  пілота.  Я  неймовірно  тішився  таким  нічним  сюжетам  і  сильно  розчаровувався  коли  чув  деренчання  будильника.
- Я  повернуся  в  авіацію?
Ворожка  сиділа  навпроти  мене  і  докірливо  дивилася  на  карти.
- Мутні  карти  синку…  Ти  надто  тримаєшся  за  минуле…
Я  неймовірно  нервувався  від  таких  відповідей.  Я  йшов  від  мольфарок  із  стиснутими  зубами  та  очима  повними  сліз.  В  ті  дні  мене  розуміла  тільки  моя  матір.
- Ти  обовязково  туди  повернешся.  Ти  сильніший  ніж  ти  думаєш.
Я  жив  авіацією  і  кожного  дня  мріяв  про  неї.  Хоч  мої  долоні  вже  давно  забули  мякість  керма  –  я  щодня  уявляв  його  коли  перечитував  старі  посібники.  Я  шукав  у  них  те  що  не  міг  бачити  вживу  –  за  кермом  свого  «Грока»  -  іграшкові  пейзажі  міст,  шари  молочних  хмар  та  відчуття  влади  над  небом.  Або  й  його  влади  наді  мною.
Того  ранку  мені  погано  спалося  і  я  прокинувся  у  поганому  настрої.  Сяк  так  закинувши  постелю  я  одягнув  светр  і  вийшов  надвір.  Жовтневе  повітря  було  теплішим  ніж  я  очікував  і  коли  старі  ворота  із  слою  вдарилися  об  засув  я  з  полегшенням  розщепив  куртку.
Ранній  Нойкьольн  дихав  на  повну  –  турки  відкривали  свої  кіоски  з  кебабом,  школярі  бігли  повз  мій  будинок  до  своєї  гімназіі  а  кілька  німців  поважно  перетсавляли  свої  туфлі  аби  не  намочити  їх  у  калюжах.
Мені  загалом  ніколи  особливо  не  подобався  Нойкьольн  –  він  був  якийсь  надто  метушливий  і  строкатий.  Не  те  що  Целендорф  у  якому  я  жив  раніше  –  про  нього  я  завжди  згадував  із  ноткою  теплої  ностальгії.
Я  обернувся  перевірити  чи  ворота  остаточно  замкнулися  і  помітив  що  над  ними  гордо  майорить  мексиканський  прапор.  Вікна  першого  поверху  –  де  мав  би  жити  консьєрж  були  відкриті  а  поруч  з  ними  виблискували  лаковані  двері.    Таких  дверей  повно  у  старих  берлінських  будинках  –  там  колись  чи  то  жили  сторожі  чи  то  був  вхід  до  підвалу.
Над  самими  дверима  висіли  новесенькі  літери  «  Сомбреро»  -  це  очевидно  був  якийсь  бар.  Власник  саме  виносив  надвір  стенди  з  газетами  і  я  навіть  пригледів  собі  новий  випуск  «Берлінської  Ранішньої  Пошти».  
- Заходьте,  -  сказав  до  мене  приємний  голос  з  італійським  акцентом,  я  роблю  знижки  в  наш  перший  день.
Сказати  що  я  був  здивований  було  нічого  не  сказати.  Тільки  вчора  це  місце  було  завішано  всяким  непотребом  а  мої  сусіди  лаялися  на  довгий  ремонт.  Тепер  я  бачив  навколо  себе  акуратне  кафе  з  мексиканським  антуражем  –  три  столи,  кілька  стільців,  портрети  Фріди  Кало  та  стенди  із  найрізноманітнішими  видами  текіли  і  кілька  декоративних  кактусів.
- Я  колись  працював  з  дівчиною  з  Канкуна.
- І  як  вам?  –  озвався  до  мене  господар,  наливаючи  мені  якогось  рубінового  напою,  -  серце  з  перцем,  правда?
Я  лише  усміхнувся,  Він  подав  мені  напій  –  я  спочатку  відмовився.
- Це  за  рахунок  закладу.  
Я  засумнівався  –  пити  з  самого  ранку  суперечило  моїй  життєвій  філософії.
- Це  аква  де  хамайка,  -  додав  він  побачивши  мої  вагання,  -  заряджає  енергією  на  цілий  день.
Смак  питва  був  кислуватий  але  наче  і  трохи  солодкий.  Я  пив  його  і  згадував  китайські  троянди,  які  росли  в  нас  удома  на  вікні.
- Добре  правда?  –  усміхався  мій  новий  товариш?  –  До  речі  я  Луїджі,  -  він  просятгнув  мені  загорілу  руку,  -  для  тебе  просто  Луїджі.
Я  дивився  на  його  обличчя  –  він  мені  був  подібний  на  кого  завгодно  але  не  на  італійця  і  не  на  мексиканця.  Його  зовнішність  була  до  такої  міри  типовою  що  якби  мені  зараз  показали  сотню  подібних  облич  –  я  б  у  половині  впізнав  Луїджі.  Як  би  там  не  було  а  мене  потягнуло  усміхнутися.
- А  яким  боком  «Сомбреро»  до  сіньйора  Луїджі?  Були  б  ви  який  Луїс  то  я  б  зрозумів…
Він  лише  ображено  хмикнув.
- Дарма  ти  так.  Сомбреро  для  мене  це  не  просто  назва.  Це  цілий  світ.  
Луїджі  присів  і  закурив  сигарету.
- Знаєте  ви  прекрасно  облаштували  тут.  Вибачте  мене  коли  що.
Я  підвівся  і  взяв  склянку  аби  віднести  її  до  барної  стійки.
- Зостав  синку.  Присядь  ще  на  трохи.  
Мій  годинник  показував  половину  девятої.  Я  подумав  що  сьогодні  і  так  понеділок  і  французи  будуть  запізнюватися  на  роботу.  То  імені  не  було  чого  поспішати.  Луїджі  витягнув  з  кишені  колоду  гральних  карт  і  почав  їх  мішати  своїми  опухлими  пальцями.
- Хочеш  я  скажу  тобі  твоє  майбутнє?
Він  зустрів  мій  недовірливий  погляд.
- Я  не  вірю  в  таке.
Луїджі  відповів  мені  моїм  же  недовірливим  поглядом  і  кинув  на  стіл  три  карти  а  тоді  вдумливо  розкрив  колоду  у  кількох  місцях.  Я  вже  піднявся  зі  стільця  і  подав  йому  руку  на  прощання  –  а  тоді  рушив  до  вхідних  дверей.  Мені  не  хотілося  підглядати  на  ворожбу  –  впродовж  останніх  місяців  я  відчував  відразу  до  всіх  цих  тузів  і  королев.
- Дорога  тебе  чекає,  -  почув  я  позаду  голос  Луїджі,  -  все  як  ти  мріяв.
Я  летів  до  метро  і  відчував  як  стукоче  моє  серце.  Мені  було  і  приємно  і  боляче  –  я  чув  слово  дорога  і  уявляв  собі  свої  літаки,  свій  аеродром.  Я  хотів  вірити,  що  це  не  просто  кинуті  в  ранішнє  повітря  слова.  А  проте  чим  ближче  я  доїджав  до  Фрідріхштрасе  –  тим  більше  я  приходив  до  тями.  Дорога  це  не  обовязково  політ.  Мрія  –  та  в  мене  скільки  завгодно  тих  мрій.  А  зрештою  –  чого  б  це  я  дорослий  чоловік  мав  вірити  кожному  навіженому  італійцю?  Мало  що  він  там  бачив  у  картах  –  це  має  мало  стосунку  до  реальності.
Того  дня  на  праці  не  сталося  нічого  цікавого.  Я  таки  спізнився  на  роботу  –  але  застав  французів  у  кухні  за  ранковою  кавою.
- Хочеш  до  нас?
Я  сів  до  них  і  налив  і  собі  гарячого  напою.  Він  смакував  мені  гірші  ніж  аква  де  хамайка  а  проте  мені  було  всеодно  що  пити.  Я  відчував  що  я  сильно  збуджений.
Коли  увечері  я  повертався  додому  то  помітив  що  кафе  «Сомбреро»  закрилося  так  же  раптово  як  і  відкрилося  –  вікна  і  двері  були  завішані  непотребом  як  і  вчора  та  всі  минулі  дні.  Навіть  прапор  Мексики  кудись  зник.
- Тут  такі  чудеса  відбуваються,  -  засміявшись  тиснув  я  руку  своїй  сусідці,  -  з  кожним  днем  Нойкьольн  дивує  мене  все  більше  і  більше.
- Подякуйте  новому  канцлеру,  -  відповіла  фрау  Арменбергер,  -  раніше  життя  було  передбачуваніше.


ІІ.
Кілька  днів  потому  я  досі  погано  спав.  Мені  було  моторошно  подумати  що  я  втрачаю  здоровий  глузд.  Я  дясяток  разів  проходив  повз  наш  будинок  і  навідріз  не  бачив  нічого  що  б  нагадувало  мені  про  кафе  «Сомбреро».  Ба  навіть  на  старій  берлінській  штукатурці  я  не  бачив  отворів  від  великих  червоних  літер  –  не  могло  ж  кафе  просто  взяти  і  розчинитися!
- Це  приміщення  продається,  -  говорив  мені  сухий  голос  по  телефону,  -  право  власності…  він  щось  додавав  нерозбірливо…інформація  охороняється  згідно  з  законом  про  охорону  даних.
Якогось  дня  я  роздобув  у  консьєржа  ключі  і  зайшов  всередину.  Герр  Цвейс  пройшов  за  мною  попахкуючи  своєю  сигаретою.  В  приміщенні  пахло  цвіллю  та  не  спостерігалося  жодних  ознак  того  що  ремонт  не  те  що  закінчувався  а  хоча  б  розпочався.
- Яке  неподобство,  -  говорив  консьєрж,  -  тут  років  десять  пальцем  об  палець  ніхто  не  бив.
Незабаром  моє  життя  помінялося  до  невпізнання    і  я  забув  про  Луїджі  та  його  кафе.  До  мене  зателефонував  Роберт  і  запросив  повернутися  в  академію.  
- Нема  кому  вчити  молодь.  Без  тебе  ніяк.
- А  що  всі  решта?
Роберт  лише  хмикнув  у  трубку.
- Відробили  своє.
Коли  я  собі  уявляв  цю  мить  раніше  то  завжди  гадав  що  розплачуся  –  але  тут  я  не  відчував  нічого.  Я  вийшов  на  балкон,  зняв  вазонок  із  деревяного  стільця  і  просто  дихав  вечірнім  повітрям.  Я  уявляв  як  вже  за  декілька  днів  сяду  за  штурвал  свого  «Грока»  і  забуду  про  французів  і  їхню  ранішню  каву,  їхні  звіти  та  конференції  з  Фабіаном.
- Повернутися  в  політику  буде  складно,  -  говорив  він,  -  але  роби  як  хочеш.
Перші  півроку  в  академії  минули  як  один  день.  Я  відчував  себе  найщасливішим  і  не  ховав  цієї  радості  від  оточуючих.  Десь  із  літа  я  призвичаївся  до  свого  нового  життя  і  перестав  надавати  всьому  довкола  великого  значення.  До  мене  повернувся  спокій  –  я  знав,  що  «  Грока»  у  мене  ніхто  не  відбере  і  назад  на  землю  ніхто  не  поверне.  А  навіть  якби  й  захотів  повернути  –  то  я  вже  за  себе  постояв  би.
Моє  здоровя  не  давало  тих  збоїв  що  раніше  –  тренування  на  прекладині  загартували  організм,  правильне  харчування  і  кілька  відпусток  на  Середземному  морі  дали  мені  те  що  не  могли  дати  пляжі  Нижньої  Саксонії  та  табірна  дієта  –  я  відчував  себе  міцним  та  збитим  чоловіком  –  напевно  таким  здоровим  як  ніколи  раніше.  Я  одружився,  зробив  у  квартирі  ремонт  і  зажив  життя  звичайного  берлінського  бюргера.
Якогось  весняного  дня  ми  з  дружиною  вийшли  прогулятися  Нойкьольном  –  у  його  східному  районі  на  нас  чекав  Роберт.  Там,  на  затишних  вуличках  Ріксдорфа,  саме  зібралися  торгівці  і  вирував  блошиний  ринок.  Роберт  такі  речі  дуже  любив  –  він  міг  годинами  ходити  між  лавками  і  розглядати  кожну  дрібницю  наче  музейний  експонат.  Зрештою  він  і  рідко  коли  виходив  звідси  без  покупок  –  коли  б  я  його  не  зустрів  чи  то  на  вуличках  Ріксдорфа  чи  в  поїзді  по  дорозі  з  провінції  –  в  нього  завжди  був  за  спиною  рюкзак  набитий  різним  антикваріатом.
- Це  як  подорожувати  в  часі,  -  говорив  він,  -  де  б  я  ще  знайшов  такі  книги  ще  й  по  такій  ціні?
Я  дивився  на  поблідлі  від  часу  обкладинки  і  вдихав  від  них  запах  старого  паперу.  Колись  я  теж  любив  такі  речі  а  проте  відколи  став  окремо  від  батьків  –  різко  втратив  до  них  інтерес.  Ми  блукали  по  вузьких  вуличках  Ріксдорфа  –  ще  подекуди  був  сніг,  листя  на  деревах  лише  починало  розпускатися  а  старі  фасади  в  двориках  були  майже  цілком  покриті  плющем.
- Я  б  ніколи  не  уявив  собі,  що  ми  майже  у  центрі  Берліна,  -  говорив  я,  -  це  ж  тобі  не  якийсь  Далем.
Роберт  лише  сміявся.  Він  достатньо  давно  жив  у  цьому  районі  і  вже  давно  тут  нічому  не  дивувався.  
Людей  на  ринку  було  незвично  багато  –  а  прилавки  втискалися  у  щораз  вужчі  вулички  та  дворики  –  а  потім  і  взагалі  завели  нас  у  просторий  сад  якоїсь  євангельської  церкви.  Мою  дружину  привабив  один  стелаж–  там  юрмилося  багато  дівчат  а  широкий  стіл  весь  був  заставлений  дзеркальцями  різних  форм.  Найбільше  нас  зацікавило  найдорожче  з  них  –  його  рамка  була  порцелянова  і  прикрашена  вигадливими  синіми  візерунками.  Я  бачив  у  дзеркалі  себе  і  свою  дружину,  Роберта  і  його  набитий  старовинними  книгами  рюкзак  і  мені  здавалося,  що  це  найкрасивіший  аксесуар  який  лише  міг  трапитися  на  цьому  ринку.  Раптом  розглядаючи  дружину  в  дзеркалі  я  побачив  позаду  себе  Луїджі  –  такого  ж  усміхненого  та  спокійного,  як  у  кафе  «Сомбреро».  Він  ішов  із  натовпом  і  підморгнув  мені.  Я  махнув  йому  рукою  і  миттю  відвернувся  від  дзеркала.  Проте  тільки  но  я  кинув  поглядом  по  юрбі  як  Луїджі  не  стало  видно  –  він  просто  розчинився  серед  натовпу.  Люди  рухалися  в  такому  тісному  перевулку  та  ще  й  так  швидко,  що  навіть  якби  я  і  вибрався  від  прилавку  то  б  всеодно  його  тут  не  наздогнав.  
- Давай  візьмемо  це  дзеркальце,  -  обійняла  мене  дружина,-  воно  мені  нагадує  португальське  азулежу.
Ми  ще  довго  ходили  ринком  і  я  то  там  то  сям  виглядав  Луїджі  а  проте  більше  його  не  міг  знайти.  Мені  хотілося  розпитатися  в  нього  що  це  був  за  жарт  із  кафе  та  й  просто  погомоніти.
- Ти  його  ніколи  не  знайдеш,  -  казала  мені  фрау  Арменбергер,  -  тих  Луїджі  в  Берліні  хоч  гать  гати.  Легше  вже  шукати  вітру  в  полі.

ІІІ.
Життя  в  академії  було  таке  ж  як  і  три  роки  тому.  Я  перетинався  зі  студентами  –  вони  були  такі  ж  наївні  як  і  я  раніше.  Я  досі  слабо  вірив,  що  знову  сідаю  за  штурвал,  що  знову  літаю.
- Ти  казав,  що  вдруге  в  одну  річку  не  ввійдеш.  А  я  увійшов.
Герр  Цвайс  лише  посміхався.  Він  радів  за  мене  як  за  власного  сина.  
Я  постійно  відчував  дежавю.  Мені  здавалося  настільки  неймовірним,  що  я  знову  тут,  що  я  іноді  лякався  чи  це  знову  не  просто  сон.  Іноді  я  згадував  про  Луїджі  –  та  що  там  казати  згадував!  Я  обійшов  усі  мексиканські  та  італійські  бари  Берліна  та  навколишніх  міст  і  всюди  сподівався  знайти  чи  його  чи  хоч  когось  хто  б  його  знав.
- Як  він  виглядає?
І  це  питання  мене  заганяло  у  ступор.  Я  навідріз  не  міг  згадати  жодної  риси  Луїджі.
- Він  загорілий,  має  трохи  опухлі  пальці.  Середнього  віку,  з  вусами.
Італійці  лише  сміялися.
- Ми  вам  таких  Луїджі  знайдемо  хоч  цілий  вагон!
Мексиканці  то  й  взагалі  не  були  балакучі.  Як  мені  потім  сказали,  хтось  з  них  бачив  у  мені  чи  то  податкового  чи  то  міграційного  чиновника  і  вони  боялися  мені  говорити  зайве.
- Ви  не  підкажете  як  звідси  доїхати  на  озера?
Я  чекав  на  своє  метро  на  переповненій  Фрідріхштрассе  і  бачив  перед  собою  типового  рибалку  середнього  віку.  Він  був  одягнутий  в  картату  сорочку  і  шорти.  Звичайний  собі  берлінець  середнього  віку  із  красивими  вусами  та  вудочкою  за  спиною.  Він  так  сильно  курив,  що  я  був  упевнений,  що  він  привабить  увагу  когось  із  поліції.
- Візьміть  тут  електричку  на  Ваннзеє.  Там  пересядете  на  Потсдамський  поїзд.  
Він  усміхнувся  і  подякував  мені.
- Збираєтеся  в  подорож?
Я  трохи  здивувався  –  окрім  навчальних  польотів  я  нічого  на  наступні  дні  не  планував.
- Ні
Він  мене  похлопав  по  плечу.
- Іноді  я  теж  помиляюся.  Старий  уже.  Часом  треба  дивитися  на  себе  в  дзеркало  аби  зрозуміти,  що  я  вже  не  такий  як  раніше.
Коли  двері  мого  вагону  захлопнулися  я  востаннє  кинув  поглядом  на  рибалку  і  мені  здалося,  що  його  обличчя  мені  звідкись  знайоме.  
- Луїджі?
Проте  поїзд  вже  рушив  і  я  не  мав  можливості  його  наздогнати.  Ідея  зійти  одразу  на  Унтер  ден  Лінден  і  повернутися  на  Фрідріхштрассе  не  мала  сенсу.  Так  само  як  і  шукати  його  по  Бранденбурзьких  озерах.  
Наступного  ранку  до  мене  в  двері  постукав  Роберт.
- Ми  домовилися  з  українцями,  -  почав  він,  -  треба  перевезти  гуманітарний  вантаж.  Ти  справишся?
В  моїх  жилах  текла  українська  кров  і  я  не  міг  відмовитися.  Я  раптом  згадав  про  рибалку,  чи  то  старого  Луїджі  і  подумав,  що  він  таки  не  помилявся  віщуючи  мені  подорож.
- Я  знову  його  бачив.  Тільки  запізно  впізнав.  
Роберт  лише  посміхався.
- Будеш  так  багато  працювати  то  скоро  і  мене  не  впізнаєш.
Вже  через  тиждень  я  пілотував  своє  повіряне  судно  і  з  усією  силою  нісся  у  сторону  українських  карпат.  
- В  них  безпольотна  зона,  -  попереджали  мене  по  радіо,  -  дивися  аби  по  тобі  не  прилетіла  російська  ракета.  Чи  й  їхня.
Я  кидав  погляд  на  свій  радар  і  намагався  упевнитися  що  мені  нічого  не  загрожує.  Українці  прийняли  мене  добре.  Я  здійснив  дозаправку  у  Стрию,  невеликому  місті  поруч  з  польським  кордоном  і  вирушив  далі  на  Схід.  За  неповні  дві  години  я  вже  летів  над  Карпатами,  у  їхній  найвисокогірнішій  частині.  Збиралося  на  снігопад  і  я  очікував  його  з  хвилини  на  хвилину.  Тим  не  менше  спочатку  мені  здавалося  що  я  без  проблем  досягну  румунського  кордону  ще  до  вечора  і  моєму  літаку  нічого  не  загрожує.  У  міру  того  як  погіршувалася  погода  –  я  починав  хвилюватися.  Я  добре  вивчив  цю  місцевість  а  проте  мій  «Грок»  не  був  звичним  до  неї  –  раніше  я  літав  переважно  над  рівнинною  Східною  Німеччиною  та  Гарцом  де  лісу  більше  аніж  гір.
- Ти  в  порядку?
По  радіо  стали  передавати  сигнали  тривоги.  
- Росіяни  виводять  стратегічну  авіацію  на  пускові  рубежі.
Тим  не  менше  я  не  тривожився  від  цього.  Що  мене  дійсно  напружувало  –  це  снігопад.  Він  був  набагато  сильнішим  ніж  я  очікував.  До  того  ж  сильно  похолодало  і  я  став  боятися  чи  не  замерзне  паливо  у  мене  в  баках.  Та  й  недаремно.
В  якийсь  момент  я  відчув  що  втрачаю  контроль  над  літаком  .  Я  почав  сильно  губити  висоту  –  а  радіосигнали  майже  припинилися.  Я  знав  що  знаходжуся  десь  в  районі  центрального  високогіря  українських  Карпат  але  це  було  напевно  і  все.  Далі  я  не  памятаю  нічого  окрім  туману  в  очах  і  тяжкої  посадки  десь  у  горах.  Мене  оточували  люди  в  дивному  одязі  схожому  на  українських  гуцулів  і  я  втратив  свідомість.


ІV.
Я  прокинувся  в  у  своїй  берлінській  квартирі.  Все  було  так  само  як  і  тоді  коли  я  виходив  звідси  позавчора  дорогою  на  аеродром.  Мене  привітала  моя  дружина,  ми  поснідали,  я  поцілував  її  і  накинувши  пальто  побіг  надвір.
Ранішній  Нойкьольн  шумів  так  як  і  завжди  але  мене  здивувало  що  станція  метро  як  і  вся  Германштрасе  розміщена  не  справа  від  мого  будинку  а  зліва.  Так  само  як  і  гімназія  –  не  зліва  а  навпаки  справа.  Я  придивився  до  свого  будинку  і  помітив  вивіску  з  червоним  написом  «  Сомбреро»  -проте  і  вона  як  і  вхід  до  квартири  консьєржа  була  не  з  того  боку  що  зазвичай.  Недовго  думаючи  я  ввірвався  до  кафе  і  на  своє  здивування  побачив  там  старого  Луїджі  та  ще  кілька  відвідувачів,  яких  я  раніше  не  зустрічав.
Луїджі  підійшов  до  мене  радісно  усміхаючись.
- Поглянь  сьогодні  на  зоряне  небо.  Коли  на  нього  не  гляну  –  все  наче  вперше.
Я  випив  один  за  одним  три  гранчаки  з  аква  де  хамайка  і  вийшов  із  кафе.  Все  було  так  як  зазвичай  –  той  самий  Берлін  та  сама  Германштрасе  ті  самі  турецькі  магазини  але  так  неначе  у  дзеркальному  відображенні.  Я  сів  у  таксі  і  відправився  до  аеродрому.  Там  мене  вже  чекав  Роберт.
- Бачиш,  -  почав  він.  –  ти  дуже  стресуєш.  Посидь  удома  відпочинь  від  польотів  зо  тиждень.  Україна  не  пішла  тобі  на  користь.
Того  вечора  ми  з  дружиною  сиділи  на  балконі  і  я  слухав  як  минув  її  день.  В  якийсь  момент  я  глянув  не  небо  і  сказав  їй  що  не  можу  знайти  на  ньому  велику  ведмедицю,  на  що  вона  лише  розсміялася.
- Це  що  таке?
Я  люблю  дивитися  на  її  посмішку  але  в    цей  момент  я  окрім  зачудування  красою  своєї  дружини  відчував  і  певне  здивування.
- Сонечко,-  почав  я,  -  я  маю  на  увазі  сузіря.
Вона  далі  усміхалася  і  дивилася  на  мене.
- Не  знаю  я  такого  сузіря.  Може  ти  мав  на  увазі  велику  рибалку?
Вона  ткнула  своїм  тендітним  пальчиком  на  небо  і  в  його  пурпурній  темряві  я  помітив  якісь  невідомі  для  себе  скупчення  зірок.  
- Напевно  я  не  так  і  добре  знаю  нічне  небо,  -  думав  я  обіймаючи  свою  принцесу,-  рибалка  так  рибалка.  Все  таки  я  льотчик  а  не  космонавт.
На  ранок  я  знову  вийшов  на  балкон  і  став  розглядати  зорі.  На  свій  сором  я  не  міг  упізнати  жодну  з  них.  Зрештою  мою  увагу  привернула  велика  смуга  з  іншої  сторони  горизонту  –  це  мав  бути  Молочний  Шлях.
- Яке  ж  чисте  небо  сьогодні,  -  подумав  я,  -  якщо  видно  навіть  його.
Проте  за  якусь  мить  я  почав  розуміти  що  те  що  я  спостерігаю  це  аж  ніяк  не  Чумацький  Шлях  –  це  щось  зовсім  інше  і  я  відчув  як  по  моєму  тілу  проходять  дрижаки.  Я  бачив  спіральні  хмари  пилу  а  з  протилежного  боку  неба  велике  ясне  скупчення  зірок.  Я  підбіг  до  ліжка  своєї  дружини  і  розбудив  її.
- Ти  ніколи  не  бачив  Сомбреро?
Вона  трохи  посварилася  на  мене  і  знову  заснула.  Я  відчував  неспокій  і  став  шукати  в  інтернеті  фотографії  чумацького  шляху.  До  мене  так  і  не  дійшло  про  яке  сомбреро  говорила  моя  дружина.
Яке  ж  велике  було  моє  здивування  коли  я  дізнався  що  Чумацький  Шлях  це  лише  одна  з  малодосліджених  галактик  яка  розташована  за  тридцять  один  мільйон  світлових  років  звідси.  І  наскільки  ж  рясно  вкрилося  потом  моє  тіло  коли  я  зрозумів  про  яке  сомбреро  говорила  моя  дружина.

V.
Я  гарячково  шукав  в  мережі  інформацію  про  своє  місцезнаходження.  Моя  планета  як  не  дивно  називалася  Землею,  у  неї  був  свій  місяць  і  навіть  своє  сонце.  Її  доба  тривала  двадцять  чотири  години  а  рік  триста  шістдесят  пʼять  діб  –  все  як  і  в  нас  удома.  Зовнішній  вигляд  нової  Землі  теж  не  сильно  відрізнявся  від  тої,  що  я  залишив  у  Чумацькому  шляху  –  хіба  за  винятком  того,  що  все  було  розміщено  дзеркально  навпаки  –  ви  досягали  Америки,  коли  випливали  із  Португалії  на  Схід.  Англійці  тут  водили  на  правій  стороні  дороги  а  французи  на  лівій.  
Тут  були  ті  ж  самі  війни  що  і  у  нас  –  ті  ж  самі  політики  і  ті  ж  самі  проблеми.  Як  і  вдома  місцеві  студенти  вимагали  боротьби  з  глобальним  потеплінням  а  пенсіонери  обурювалися  підвищенню  цін  в  магазинах.  Я  не  бачив  жодної  різниці  в  новинах  чи  інтернет  сервісах  –  хіба  лише  помітив,  що  мені  легше  набирати  текст  лівою  рукою,  хоч  раніше  я  вважав  себе  правшею.
Про  Чумацький  Шлях  тут  знали  не  більше  ніж  ми  про  Сомбреро  –  я  знайшов  більш  менш  чіткі  фотографії  нашої  галактики  і  скупі  теорії  учених  про  те,  що  «там  як  і  будь-де  у  Всесвіті  можливе  життя».  Що  ж  до  самої  старої  Землі  –  то  її  існування  допускалося  логічно,  але  з  такої  відстані  ні  її  ні  старе  Сонце  розгледіти  було  неможливо.
- І  навіщо?  Якщо  в  них  точно  таке  саме  своє?
Я  подзвонив  матері  і  дізнався,  що  вдома  немає  ніяких  змін.  Слово  «Сомбреро»  взагалі  її  не  здивувало  –  вона  на  нього  реагувала  так  як  на  будь-яку  іншу  комбінацію  літер  і  любляче  просила  мене  лягти  виспатися.
Зранку  я  летів  по  сходах  до  кафе  «Сомбреро».  Луїджі  мене  зустрів  із  свіжим  випуском  газети  в  руках.
- Луїджі,  -  метався  я,  -  що  це  все  означає?
Він  поважно  підняв  на  мене  погляд  так  ніби  робив  мені  послугу.
- Всяка  дорога  має  свій  пункт  призначення.  Сідай,  поговоримо.
Я  хотів  розбити  йому  обличчя,  а  проте  склянка  акви  де  хамайка  мене  заспокоїла.
- Ти  памʼятаєш  себе  в  дитинстві?
Його  погляд  пронизував  мене  наскрізь.  Я  вперше  дав  собі  звіт  в  тому,  що  не  можу  розрізнити  ні  колір  його  очей  ні  тембр  голосу.
- Луїджі  що  з  того  коли  я  зараз  на  цьому  бісовому  сомбреро!
- Діти  завжди  все  бачать  уперше.  Або  нам  принаймні  так  здається,  що  вперше.
Я  знову  відчував  злість  перемішану  зі  страхом.  Моя  кров  закипала,  я  відчував  щось  подібне  на  переляк  школяра,  коли  батьки  забувають  його  в  місті  і  йдуть  додому.
- До  чого  ти  ведеш?
Він  лише  усміхнувся.
- Дозволь  собі  знову  стати  дитиною.  Дозволь  собі  заново  відкрити  світ.
Я  вийшов  надвір  і  мені  більше  не  здавалося  що  тут  щось  не  так.  Метро  було  з  того  боку  з  якого  і  повинно  було  бути,  гімназія  теж.  Турки  були  як  турки,  герр  Цвейс  так  само  ходив,  курив  і  лаявся  на  соціал-демократів.  Я  йшов  на  аеродром,  в  академію,  сідав  за  штурвал  свого  «Грока»  і  ночами    з  дружиною  милувався  сузірʼям  великого  рибалки  та  винограду.
Вечорами  я  часом  бачився  із  Луїджі  –  його  «Сомбреро»  було  місцем  де  ми  з  друзями  постійно  збиралися  подивитися  гонки  або  футбол.  Він  міг  сісти  до  нашого  столу  і  вболівати  разом  із  нами.  Нам  було  тепло  під  поглядами  його  постмодерної  Фріди  Кало,  нас  завжди  тішили  його  недорогі  напої  і  життєві  байки.
- Чому  я?  –  допитувався  я  в  нього,  -  чому  ти  обрав  саме  мене?
Він  тихо  перебирав  у  руках  карти.
- Ти  дуже  палко  мріяв.
Якусь  хвилину  я  мовчав.
- Хто  ти,  Луїджі?
Він  переводив  погляд  із  столу  на  мене.
- Я  власник  «Сомбреро».  Та  й  все.
Тільки  тепер  я  помітив  як  багато  у  кафе  дзеркал  –  вони  були  всюди  –  і  за  барною  стійкою  і  поруч  із  столами  і  на  стінах.  Якісь  із  них  були  правильні,  а  якісь  викривлені.  Я  дивився  в  них  і  бачив  десятки  версій  себе  самого.
- Навіщо  тобі  стільки  дзеркал?
Він  довго  мовчав.
- Вони  мені  нагадують,  що  я  не  один.
Я  попросив  у  нього  ще  трохи  аква  де  хамайка.  Вона  мені  смакувала  в  той  вечір  краще  ніж  будь  коли  раніше.
- Луїджі,  -  невпевнено  почав  я  вже  стоячи  у  дверях  кафе,  -  а  що  якби  я  захотів  повернутися?
- Ти  знаєш  дорогу,  -  він  прибрав  з  мого  столу  і  підморгнув  мені.
Якогось  вечора  вдома  я  вийняв  із  шухляди  біля  нашого  ліжка  порцелянове  дзеркальце  із  Ріксдорфа.  Я  відкрив  його  і  став  розглядати  своє  відображення.  Мені  було  цікаво  чи  зараз  я  бачу  в  ньому  самого  себе.  А  якщо  не  самого  себе  –  то  кого?
       Незабаром  мені  підняли  заробітну  плату  і  я  купив  додому  телескоп.
- Як  тобі?
Моя  дружина  вперше  дивилася  на  Чумацький  Шлях.
- Як  думаєш,  там  є  життя?
Я  обіймав  її  і  цілуючи  говорив.
- Та  певно  що  є.  Може  навіть  є  такі  ж  самі  люди  як  ми  із  тобою.
І  на  цих  словах  вона  засинала  в  мене  на  руках.

VI.
Коли  моя  дружина  їхала  до  мами  -  я  залишався  у  Берліні  сам.  Тоді  я  не  мав  куди  себе  діти  –  я  ходив  нічним  Нойкьольном,  брів  по  Германштрасе,  обливався  світлом  жовтих  берлінських  ламп  і  шумом  арабських  перукарень.  Якось  так  блукаючи  я  не  подивився  на  годинник  і  забрів  набагато  далі  від  звичного  –  переді  мною  був  Обербаумбрюке.  
У  роки  Холодної  війни  тут  була  межа  між  Заходом  і  Сходом.  І  навіть  сьогодні,  більш  ніж  сорок  років  після  падіння  стіни  цю  межу  можна  було  відчути.  Вона  проявлялася  камінними  глибами,  розмальованими  сотнями  вуличних  художників  і  звалася  Берлінською  стіною.  Точніше  тим,  що  від  неї  залишилося.
Та  межа  відчувалася  не  тільки  стіною.  Вже  споночіло  і  загорілися  ліхтарі  –  на  «капіталістичному»  березі  вони  були  жовтаві,  а  на  «соціалістичному»  яскраво  білі.
Я  минув  стіну  і  став  шукати  яку-небудь  лавку  –  так  я  забрів  у  безіменний  сквер  і  тяжко  гепнувся  на  деревʼяні  дошки.
Поруч  проходив  чоловік  у  модному  пальті  і  сів  на  сусідню  лавку.
- Стомився?
Я  спочатку  проігнорував  незнайомця  і  сховав  телефон  до  кишені.  Мені  здавалося,  що  так  в  мене  буде  складніше  його  вихопити.
- Не  впізнаєш?
Тут  мій  острах  зник  –  я  бачив  перед  собою  Луїджі.
- А  чого  це  ти  не  в  кафе?  І  що  ти  тут  робиш?
Він  витягнув  сигарету  і  запалив  її.  Потім  поправив  пальто  і  поважно  обперся  на  бильця  лавки.
- Я  міг  би  теж  спитати  і  в  тебе,  -  він  зробив  паузу,  -  я  люблю  це  місце.  Тут  наче  зустрічаються  два  світи.
Я  не  міг  йому  заперечити.  Якби  не  цей  стертий  десятиліттями  кордон,  то  Берлін  би  втратив  добру  половину  своїх  туристів.
- Думаєш  його  більше  немає?
- Чого?
- Кордону,  -  продовжував  Луїджі,  -  кордони  нікуди  не  зникають.
Я  бачив  удалині  Обербаумбрюке  і  уявляв  як  колись  на  нього  заздрісно  поглядали  жителі  Фрідріксгайну.  Так  же  прищулившись,  але  вже  байдуже,  я  нині  дивився  на  Кройцберг,  який  лежав  з  протилежного  його  боку.
- Я  ніколи  не  помічав  у  тебе  інтересу  в  політиці,  -  хмикнув  я,  -  чи  на  Сомбреро  теж  була  Холодна  війна?
Луїджі  вдихнув  тютюн,  обтрусив  сигарету  і  так  же  усміхнено  дивлячись  на  перехожих  туристів  відповів.
- Певно  що  була.  Тільки  тут  утікали  не  на  Захід,  а  на  Схід.
Я  втім  не  хотів  переводити  тему.
- Ти  не  відповів.  Так  ти  цікавишся  політикою?
Він  не  кинув  на  мене  навіть  погляду.
- До  чого  тут  політика?  Політики  ніколи  не  малюють  кордони.  
- А  хто  їх  малює?
Він  мовчав.
- Кордони  зʼявляються  там,  де  їм  призначено  бути  і  ми  майже  не  маємо  над  ними  влади.  Але,  ми  можемо  їх  перетнути.  
- Що  означає  майже?
Луїджі  зняв  свій  капелюх  і  став  його  витирати  від  невидимих  порошинок.  Я  навіть  дивувався  –  як  я  ніколи  до  сьогоднішнього  вечора  не  помічав  у  нього  такого  красивого  головного  убору!  Як  я  раніше  не  бачив  у  нього  цих  темних  окулярів!  І  нащо  вони  йому  у  такий  вечір?
- Ти  маєш  навчитися  уявляти,  -  він  почав,  -  уяви,  що  ти  фігурка  в  екрані  телевізора.  Уяви  собі,  що  ти  не  плоский.
Я  напружував  свій  мозок,  а  проте  він  мене  підводив.  Я  вчився  на  авіатора  а  не  на  художника.  І  тим  більше  не  на  мультиплікатора.
- Скатертина,  яку  ти  розстеляєш  на  столі,  -  вів  далі  Луїджі,  -  має  краї.  Ти  можеш  її  розтягнути.  Але  не  надто  далеко.
Чим  далі  тим  менше  я  його  розумів.  Мені  здавалося,  що  він  хоче  мені  пояснити  якісь  високі  матерії  –  але  дуже  простими  словами.  А  втім  я  все  одно  не  міг  його  зрозуміти.
- Навіщо  тобі  розтягувати  скатертину?  І  що  це  дає?
- А  що  тобі  дало  повернення  в  академію?
Я  думав  і  дивився  на  сквер.  Мені  уявлявся  широкий  стіл  і  Луїджі,  який  те  і  робить,  що  пробує  застелити  його  –  так  незграбно  як  хіба  я  коли  в  дитинстві  намагався  одягнути  простирадло  на  свою  ковдру.
- Воно  дало  мені  контроль  над  своїм  життям.  А  до  чого  ти  це  питаєш?
Але  мої  слова  залишились  без  відповіді.  Луїджі  вже  пішов.
 
VIІ.
Через  декілька  років  обставини  закинули  мене  до  Києва.  Я  розпрощався  з  Луїджі  і  взяв  з  нього  слово  час  від  часу  мене  навідувати.
-  До  зустрічі  у  майбутньому,  -  говорив  він.  Якщо  що,  я  завжди  поруч.
- Ти  говориш  наче  моя  мама.
Він  усміхався.
- Пройде  час  і  ти  все  зрозумієш.
Я  не  нудьгував  за  Берліном  –  над  Дніпром  мені  не  бракувало  нічого  з  того,  що  у  мене  було  на  Шпреї.  А  вечорами  я  так  само  ясно  бачив  на  небі  спіральні  хмари  галактики  Сомбреро.  Я  вже  деякий  час  працював  в  українській  авіації  та  сильно  тішився  тому,  що  мої  ранки  і  вечори  проходили  у  Жулянах.  
Я  багато  літав  –  і  в  тому  числі  над  Карпатами.  Мені  траплялися  і  дощі,  і  снігопади  і  бурі  –  а  проте  я  більше  не  втрачав  висоту  і  не  губив  координат.
- Алло,  Луїджі?  Чому  нічого  не  відбувається?  
В  трубці  я  чув  легше  попахкування  сигарети.
- Всьому  своя  пора.
Якось  ми  з  ним  сиділи  за  столом  кафе  на  площі  Сан-Марко.  Я  тоді  чогось  мав  бути  в  Венеції,  а  він  –  як  не  дивно  –  проїжджав  десь  поруч.
- Я  хочу  знати  хто  ти.  Не  бався  зі  мною.  Ти  не  такий  як  я.
Луїджі  того  дня  був  одягнутий  в  усе  біле  –  класична  італійська  літня  мода.  На  правій  руці  виблискував  дорогий  годинник,  а  білий  капелюх  був  повʼязаний  акуратною  коричневою  стрічкою.  Жінки  оберталися  на  нього    не  ховаючи  свого  захоплення.
- Вони  заглядають  на  тебе.  Я  тут  ні  до  чого.
- Хто  ти?
Повз  нас  пролетіла  чайка  і  перевернула  чашку  з  кавою.  Луїджі  спритно  підставив  до  мене  серветку.
- Я  твій  янгол  охоронець.  Можна  і  так  сказати.
Це  був  перший  раз  коли  я  усвідомив,  що  весь  цей  час  Луїджі  говорив  до  мене  не  італійською,  німецькою  чи  англійською    а  моєю  рідною  мовою.  Мені  наче  впала  заслона  з  очей  –  я  дивувався  як  за  стільки  років  я  цього  не  помітив.
- Тоді  вперше  на  Германштрасе  –  ти  говорив  нею!  Звідки  ти  знав  хто  я?
Він  завжди  мовчав  коли  я  був  нетерплячим.
- Ти  колись  чув  котяче  муркотіння?  Сильно  воно  тобі  різнилося  в  Берліні  і  Києві?
Я  бачився  з  Луїджі  часто  –  він  міг  перетнутися  зі  мною  на  вулиці  європейського  чи  американського  міста.  Він  зʼявлявся  тоді  коли  я  був  би  радий  його  бачити  і  коли  ні.  Часом  він  здавався  мені  всюдисущим.  Проте  я  ніколи  його  не  боявся  –  де  б  не  траплявся  Луїджі  –  він  ніколи  не  робив  мені  зла.  
Та  якось  він  зник  не  достатньо  довгий  час.  Він  не  відповідав  на  мої  дзвінки  і  я  думав,  що  ця  історія  якимсь  чином  закінчилась.
Без  Луїджі  моє  життя  стало  таким  як  у  всіх.  Я  жив  будні  одруженого  чоловіка  і  батька  двох  дітей.  У  Києві  я  не  відчував  задухи  великого  міста  –  мене  приємно  бентежили  житлові  хмарочоси  та  нескінченні  смуги  авт.  Я  неймовірно  тішився  коли  дружина  тягнула  мене  з  дітьми  на  прогулянки  в  Ботанічному  саду  чи  Гідропарку.  Природжений  західняк  я  ніколи  не  міг  уявити  себе  жителем  Києва  –  а  проте  зараз  я  ним  був.
Мене  чарував  Дніпро  –  я  бачив  у  ньому  ту  могутність,  якої  мені  бракувало  в  інших  європейських  річках.  Він  був  для  мене  втіленням  сили  та  розкутості.  Я  не  боявся  його  хвиль  –  я  в  них  закохувався.
Одного  ранку  мені  довелося  бути  біля  річкового  вокзалу.  Там,  недалеко  від  плеса  Дніпра,  на  сходах  Боричевого  узвозу,  я  зіштовхнувся  із  чоловіком  у  дорогому  європейському  костюмі  та  чорних  окулярах.
- Луїджі?
Переді  мною  був  він  і  крутилися  його  доглянуті  вуса.  Він  посміхався  і  похлопував  мене  по  плечах.
- Ти  зрозумів  логіку  часу?
Я  перебирав  пальцями  комір  і  пробував  розправити  краватку.  Вона  мені  заважала  дихати  на  повні  груди.  Мені  робилося  недобре.
- Що?
- Час  він  як  сходи  –  хтось  ним  рухається  вниз  а  хтось  вгору.  Ось  як  ми  з  тобою.  Головне  не  боятися.
Я  не  встиг  навіть  зібратися  з  думками  як  Луїджі  мене  полишив  і  далі  спускався  у  бік  Поштової  площі.  Я  похитнувся,  відчув,  що  мені  тьмяніє  в  очах  і  став  гарячково  шукати  на  до  б  спертися.  Зрештою  перш  ніж  я  впав,  він  повернувся,  підхопив  мене  під  руку  і  завів  до  найближчого  кафе.
- Налийте  йому  якогось  питва.  Зовсім  чоловікові  зле.
Офіціантка  ніби  навіть  не  помітила  Луїджі,  налила  мені  рубінового  напою  і  я  тяжко  звалився  на  лавку.
- Де  я?
- Ви  в  кафе  «Сомбреро»  на  Поштовій  площі.  В  нас  найкраща  в  Києві  аква  де  хамайка.  Вам  викликати  таксі?
Але  я  більше  нічого  не  чув.
Коли  я  прокинувся  то  мене  оточували  люди  в  гуцульському  одязі.
- Ви  хто?
Вони  мене  взяли  на  руки  і  кудись  понесли.  Я  погано  памʼятаю  ці  події  –  єдине  на  що  я  звернув  увагу  –  це  на  мій  «Грок»  -  він  не  був  пошкоджений,  лише  сильно  засипаний  снігом.  Кабіна  була  відчинена  і  я  переживав  чи  не  залізуть  туди  чиїсь  допитливі  руки.
- Захлопніть  двері.
Наступні  кілька  годин  я  провів  у  деревʼяній  гуцульській  хаті  –  за  мною  доглядав  якийсь  старий  знахар.  Він  те  і  робив  що  наливав  мені  тепле  питво  і  молився  наді  мною.  Потім  по  мене  приїхали  лікарі  і  забрали  мене  в  Яремче  –  маленького  містечка  поруч  із  високогірʼям  Карпат  Там  я  пробув  ще  кілька  днів  допоки  по  мене  не  приїхав  Роберт  і  не  забрав  до  Берліна.
Я  погано  памʼятав  дорогу  в  Берлін  і  часто  відключався.  Аж  поки  не  прокинувся  у  своїй  берлінській  квартирі.  Все  було  так  само  як  і  тоді  коли  я  виходив  звідси  позавчора  дорогою  на  аеродром.  Мене  привітала  моя  дружина,  ми  поснідали,  я  поцілував  її  і  накинувши  пальто  побіг  надвір.
Ранішній  Нойкьольн  шумів  так  як  і  завжди  –  і  я  не  бачив  у  ньому  нічого  дивного  –  це  був  той  самий  Нойкьольн  який  я  покинув  по  дорозі  в  Україну.  Все  було  так  як  я  звик  –  німці  так  само  як  і  завжди  рухалися  по  правій  стороні  дороги  а  діти  бігли  в  гімназію,  що  була  по  лівій  стороні  від  воріт  мого  будинку.
- Гер  Цвайс,  коли  тут  нарешті  закінчать  ремонт?  –  питав  я  у  нашого  консьєржа  і  тикав  на  звішані  непотребом  стіни  нашої  альтбау.
Він  лише  посміхався.
- Я  себе  це  питаю  кожного  ранку  і  ніколи  не  знаходжу  відповіді.
Я  відчував  шок.  Мені  хотілося  повернутися  до  Києва,  я  не  розумів,  що  я  тут  роблю,  зрештою  я  не  знав  які  зірки  я  побачу  на  сьогоднішньому  небі  але  сподівався,  що  вони  будуть  або  земні  або  сомбрерівські.  Я  собі  навіть  не  хотів  уявляти,  що  Луїджі  пожбурив  мене  у  ще  якусь  третю  галактику  –  напевно  ще  дальшу  від  Чумацького  Шляху  ніж  Сомбреро.
Спочатку  я  хотів  розказати  це  все  Роберту  або  дружині,  але  ніяк  не  міг  наважитися.  Зрештою  і  розказувати  не  було  чого  –  з  першими  променями  сонця  я  починав  усе  забувати  і  записував  цей  текст  допоки  в  моїй  уяві  ще  остаточно  не  зник  ні  сам  Луїджі,  ні  спіральні  хмари  Сомбреро,  ні  дзеркала,  ні  Поштова  площа.    Я  забував  усе  як  дитина,  яка  наче  говорить  своєю  мовою,  а  потім  поки  дорослішає  не  може  згадати,  що  ж  вона  хотіла  сказати  батькам.  Єдине,  що  мене  і  тішило  і  лякало  –  я  втратив  здатність  дивуватися  а  слово  дежавю  для  мене  стало  означати  більше  ніж  для  будь  кого.
Наступними  ночами  я  бачив  на  небі  Велику  Ведмедицю.  Ми  з  дружиною  розглядали  її  сидячи  на  балконі  і  я  захотів  зробити  нам  фото.  Я  нащупав  у  кишені  телефон  і  разом  з  ним  вийняв  невелику  записку.
«  До  зустрічі  у  майбутньому»
- Від  кого  це?  У  якому  майбутньому?  -  почала  кокетливо  допитуватися  моя  дружина.
Я  пожбурив  записку  на  землю  та  обійняв  її.
- У  тому  майбутньому  де  ми  з  тобою  разом.
Я  знав  –  на  цьому  клаптику  паперу  маленьким  шрифтом  буде  обов’язково  дописано  -  «якщо  що  я  завжди  поруч».
І  я  не  помилявся.

VIІІ.
Надворі  стояло  гаряче  берлінське  літо  202…  року.  Ми  з  дружиною  працювали  не  покладаючи  рук  –  саме  тоді  ми  переїжджали  з  Нойкьольна  на  тихий  Пренцлауер  Берг,  туди  на  північний  Схід  Берліна.  Там,  недалеко  від  Сенефельдер  Пляц  була  наша  затишна  однокімнатна  квартира.
Я  тішився  особливо  –  зміна  місця  мала  мені  допомогти  побороти  сумніви  у  своїй  адекватності.  Останніми  місяцями  я  часто  навідувався  до  психолога  аби  поговорити  про  свої  сни  чи  про  галактику  Сомбреро  та  Луїджі.  Мені  було  соромно  переконувати  лікаря  у  достовірності  моїх  слів,  тому  я  все  зводив  на  нічні  кошмари  і  панічні  видіння.  Я  вперто  переконував  сам  себе  що  не  було  ніякого  Києва,  ніяких  Жулян  і  тим  більше  жодного  дивакуватого  італійця  який  читав  мені  лекції  про  простір  і  час.
- Робота  пілота  вимагає  від  вас  багато  зусиль,  -  говорив  психолог,  -  а  ще  на  висоті  дуже  розріджене  повітря.
Я  розумів,  що  він  говорить  повну  нісенітницю  в  яку  навіть  сам  мало  вірить,  а  проте  усміхнено  махав  головою.
- Ще  ця  авіатроща,  -  додавав  я,  -  ніяк  не  можу  забути.
Він  розпрямлював  спину  і  миттєво  брав  мене  за  руку.
- Намагайтеся  про  це  не  думати.  Вибачте,  що  змушую  вас  знову  це  проходити.
Мій  психолог  був  чоловіком  середнього  віку.  Його  мені  рекомендували  знайомі  –  говорили,  що  це  найкращий  фахівець  своєї  справи  у  цій  частині  Берліна.  Він  не  був  місцевим,  але  прекрасно  володів  і  німецькою  і  англійською  мовами.  Я  чомусь  вважав  його  сицилійцем,  але  хіба  через  дуже  яскраву  засмагу  і  злегка  середземноморський  акцент.
Моя  страховка  охоче  оплачувала  візити.  Я  був  добре  знайомий  із  керівником  її  берлінського  відділення,  гером  Штаубе,  чий  син  навчався  у  мене  в  академії.  Гер  Штаубе  був  один  з  небагатьох  хто  добре  знав  мою  проблему  –  тоді  з  Яремче  мене  вивозив  не  лише  Роберт  а  і  він  з  кількома  друзями.
- Спробуй  це  відпустити.  Чим  довше  ти  тримаєш  цю  склянку  –  тим  вона  важча.
Герр  Штаубе  завжди  щиро  переймався  за  мене.  Я  відчував,  що  іноді  він  ставився  до  мене  як  до  рідного  сина.
- В  мене  враження,  що  я  втрачаю  розум.
Він  насуплювався.
- Ми  оплатимо  тобі  ствльки  сеансів  терапії  скільки  треба.  Герр  Оспіте  тебе  з  цього  витягне.
- Оспіте?  
Герр  Штаубе  доливав  собі  пива  і  дружньо  хлопав  мене  по  плечу.
- Ти  навіть  не  спитав  як  звати  твого  психолога?  А  як  ти  до  нього  звертаєшся?
Я  мовчав.  В  мене  дійсно  була  звичка  не  звертатися  до  людей  на  імена.  Я  часто  їх  забував  або  навіть  не  запитував.  Хоча  тепер  я  насторожився.  В  мене  не  бракувало  італійських  знайомих  з  буквальними  прізвищами  –  а  проте  «гість»  це  не  таке  і  типове  прізвище.
- Луїджі  Оспіте.  Твого  психолога  звуть  Луїджі  Оспіте.  Першокласний  спеціаліст.  Хоч  представся  йому.  Чого  ти  так  стривожився?
Я  почав  губити  владу  над  собою.Від  імені  Луїджі  в  мене  під  шкірою  пройшлися  мурашки.  Я  відчував  себе  ким  завгодно  –  параноїком,  душевнохворим,  вʼязнем  якоїсь  часової  петлі  чи  жертвою  дурної  витівки.  
- З  тобою  все  гаразд?
Якимсь  чином  я  повернув  самовладання.  Зрештою  не  один  же  в  світі  Луїджі  і  не  обовʼязково  це  той  самий  Луїджі  про  якого  я  думаю.  Тим  більше  я  б  його  точно  упізнав.  Хоча  тоді  на  Фрідріхштрассе  я  його  прийняв  за  простого  рибалку!  Та  й  не  тільки  там!
- Серце  схопило,  -  виправдовувався  я,  -  це  ще  один  побічний  вияв  цих  нервових  атак.
Поки  гер  Штаубе  побіг  мені  по  воду  я  вийняв  телефон  і  став  шукати  в  інтернеті  профіль  свого  психолога.  Проте  не  знайшов  жодної  фотографії.  А  пригадати  його  зовнішність  мені  не  вдавалося.
- Ви  знаєте,  -  сміявся  я,  -  попиваючи  воду,  -  мені  гер  Оспіте  так  нагадує  якогось  відомого  актора.  В  нього  дуже  специфічна  зовнішність.
Гер  Штаубе  доливав  собі  пива  і  мало  звертав  уваги  на  мої  слова.  Я  очікував,  що  він  стане  сперечатися  і  нагадає  мені  як  виглядає  цей  пан.  
- А  хто  його  знає?  Це  ж  лікар.  Коли  я  з  ним  бачився  –  він  був  завжди  у  масці.
Наступні  мої  сеанси  в  психолога  були  скасовані.  До  страхової  фірми  прийшли  з  обшуками,  гера  Штаубе  викликали  до  поліції.  Я  намагався  йому  допомогти  знайти  хорошого  юриста  і  не  мав  коли  навідатися  на  сеанс.  
Коли  ж  я  нарешті  знайшов  вільну  хвилину,  то  виявив,  що  гер  Оспіте  відбув  у  відрядження  до  Центральної  Африки.
- Благородний  чоловік,  -  говорила  секретарка,  -  він  допомагатиме  жертвам  війни  в  Сомалі.

ІХ.
Я  знайшов  іншого  психолога  і  треба  сказати  досягнув  із  ним  певного  прогресу.  Це  була  жінка  –  далека  знайома  моєї  колишньої  сусідки  фрау  Арменбергер.  Я  їй  не  забалакував  вуха  снами  а  чесно  говорив  про  свою  тривогу  і  відчуття  загубленості  в  часі.
Роберт  одружився  і  став  більше  часу  проводити  з  родиною  –  отож  я  мусив  засиджуватися  в  академії  допізна.  Я  не  міг  на  це  скаржитися  –  в  мене  ще  були  живі  спогади  про  часи  у  Франції  де  я  те  і  робив,  що  тинявся  від  підробітку  до  підробітку  і  намагався  зібрати  в  одному  місці  усі  документи.
Мій  «Грок»  мене  з  кожним  днем  тішив  все  більше  –  це  була  моя  гордість  і  привід  щоразу  повертатися  на  аеродром.  Я  прибував  туди  рано  вранці  а  покидав  його  після  заходу  сонця.
- Я  хочу,  аби  ти  навчився  водити  автомобіль.
Моя  дружина  ніколи  не  припиняла  мені  про  це  нагадувати.  Я,  пілот  із  сотнями  годин  у  небі,  був  зовсім  незграбний  за  кермом  простого  автомобіля.  Часом  мені  було  навіть  соромно  про  це  з  кимось  говорити.
- Вдихніть  і  видихніть,  -  говорив  мені  інструктор,  -  чого  ви  так  боїтеся?
Я  затискав  педаль  гальма,  відпускав  ручник  і  старався  повернути  ключ  запалювання.  Автомобіль  гудів,  сидіння  піді  мною  трусилося  і  нагрівалося.
- Тепер  просто  рухайтеся  вперед.
Я  намагався  їхати  повільно  –  тим  більше  надворі  лив  дощ  і  було  трохи  похмуро.  Ми  рухалися  вздовж  якоїсь  із  порожніх  доріг  Кьопеніка  в  сторону  Еркнера  –  густі  дерева  накривали  над  автомобілем  небо  і  хіба  оголювали  нам  високі  стовбури.
- Та  добав  трохи  швидкості.  Чого  ти  їдеш  як  дідуган?
Мій  інструктор  був  хвацьким  чоловіком  і  постійно  намагався  мене  підбадьорити.  Він  бачив  мій  страх  і  тим  не  менше  не  збавляв  свого  оптимізму.
- А  давай  поміняємося  місцями.  Зараз  татко  тобі  покаже  як  водять  дорослі  чоловіки.
Я  зупинився  десь  у  гущавині  на  межі  Берліна  та  Еркнера  і  відпустив  кермо.  Двері  за  мною  хлопнули  і  я  нарешті  вдихнув  свіже  лісове  повітря.  Десь  недалеко  шуміла  річка  –  ми  мали  бути  неподалік  від  Рансдорфа  –  напевно  найзатишнішого  із  сіл  поруч.
- Міг  би  просто  відчинити  вікно,  -  сміявся  інструктор,  -  з  тебе  ще  довго  не  вийде  Шумахера.
Ми  змінили  сидіння  і  він  одразу  рванув  уперед.  Я  ледве  встигав  переводити  погляд  –  так  швидко  мигали  за  вікном  стовпи  та  дерева.
- Нас  не  оштрафують?
- За  що?
Я  дивувався  його  впевненості.
- Це  хіба  не  перевищення  швидкості  
Він  лише  усміхався.
- Ти  ще  не  бачив  справжньої  швидкості.
Мені  почало  здаватися,  зо  я  вже  десь  чув  цей  голос.  І  наче  бачив  ці  пейзажі.  І  був  пасажиром  у  цьому  місці  в  цей  час.
Ми  їхали  достатньо  довго  і  поступово  заглиблювалися  в  ліс,  хоч  вже  давно  мали  досягти  не  те  що  Еркнера  а  напевно  і  польського  кордону.
- Приїхали.
Я  вийшов  з  авто  і  побачив  перед  собою  Луїджі.  Точно  такого  яким  я  памʼятав  його  –  схожого  на  всіх  і  нікого,  з  крученими  вусами  і  засмаглого.  Хіба  і  різниці,  що  на  ньому  була  жилетка  автоінструктора,  джинси  та  високі  дощові  чоботи.
Мені  хотілося  і  сміятися  і  плакати.  Я  розумів,  що  якби  я  не  тікав  від  себе  і  своєї  історії  –  далеко  я  не  втечу.
- Як  тобі  Сомалі?
- Там  зовсім  не  діють  закони.
Надворі  стояла  найтемніша  ніч,  яку  я  коли  небудь  бачив.  Я  більше  не  міг  розгледіти  ні  авто  ні  лісу  ні  навіть  почути  шум  шосе.  Хоча  я  чітко  вслухався  у  звуки  води.
- Шпрея,  -  говорив  я  собі,  -  отже  ми  все  ще  біля  Еркнера.  Тільки  яка  ж  парка  ніч!
Але  це  була  не  Шпрея.  Через  декілька  кроків  Луїджі  вивів  мене  до  величезного  плеса  води.  Його  тихі  хвилі  билися  об  берег  і  я  чув  їхній  солоний  запах.  Це  був  запах  морської  води  який  неможливо  сплутати  з  прісним.  
- Зараз  я  тобі  покажу  щось  цікавіше  за  Сомалі.

Х.
Ніч  навколо  мене  починала  розвіюватися  –  я  бачив  перед  собою  -синю  гладь  води  яка  блискотіла  від  променів  ранішнього  сонця  і  вдаряла  об  берег  лазуровими  хвилями.
- Ходи  за  мною,  -  скомандував  Луїджі,  -  тут  ще  багато  цікавого.
Я  ступав  за  ним  по  білосніжному  піску  і  мені  крутилося  в  голові.  Я  щипав  себе  думаючи,  що  це  сон,  а  проте  я  ніяк  не  міг  прокинутися.  Широкі  пляжі  змінювалися  долинами  і  горами  і  я  себе  постійно  ловив  на  думці  що  не  можу  впізнати  цього  місця.  Воно  не  було  подібно  ні  на  Європу  над  якою  я  налітав  сотні  годин,  ні  Америкою,  ні  Африкою  де  я  хоч  і  не  так  часто  але  теж  бував.  Я  дивився  на  ґрунт  –  він  був  червонувато  жовтого  відтінку  і  на  ньому  майже  не  було  трави.
- Де  ми?
Він  мовчав.
- Ти  не  знаєш  цього  місця.
Ліворуч  від  нас  я  помітив  лісисті  пагорби  –  на  них  росли  дивні  дерева  –  їхня  крона  тяглася  до  неба  у  формі  парасолі,  а  листя  нагадувало  довгі  колючки.  Луїджі  підійшов  до  одного  з  них  і  спритним  рухом  швейцарського  ножа  надрізав  кору  –  звідти  полилася  червона  рідина.
- Ніколи  б  не  подумав,  -  сказав  він,  -  дерева  теж  мають  кров.
Дерево  піднімалося  над  нами  і  закривало  все  небо.  Я  не  знав  його  назви  і  щиро  дивувався,  що  щось  таке  дійсно  існує.
Ми  підійшли  до  якогось  невеликого  містечка  і  нам  назустріч  вибігли  діти.  Вони  були  темноволосі  і  засмаглі  –  але  не  чорношкірі.
- Це  Аравія?
Один  з  хлопчиків  приязно  усміхнувся.
- Це  Калансія,  -  кашлянув  він  і  тоді  простягнув  руку  до  лісу,  -  а  там  Гідайбу.
Тоді  він  потягнув  мене  в  бік  моря  і  теж  махнув  туди  долонею.
- А  там  пірати.
- Які  пірати?
Хлопчик  лише  засміявся.
- Сомалійські!
Я  присів  на  землю  і  відчув  що  мені  робиться  зовсім  складно  дихати.  Луїджі  опустився  на  пісок  біля  мене.
- Бачиш,  -  говорив  він,  -  коли  я  був  у  Сомалі,  то  мені  розповідали  про  цей  острів.  І  про  ці  дерева.
Я  обернувся  до  нього.
- Ти  говориш  так  ніби  ти  про  нього  не  знав.
Луїджі  лише  усміхнувся.
- Знати  не  означає  розуміти.  Іноді  краще  відчути.
Не  встиг  я  усвідомити  того  факту,  що  я  опинився  на  Сокотрі  як  все  довкола  стало  мінятися.  Мене  охопила  паніка  та  біль  –  кров  у  моїх  скронях  почала  гатити  так  сильно,  ніби  я  лежав  униз  головою.  Світ  для  мене  став  стискатися  і  незабаром  я  не  бачив  нічого  крім  вузької  вертикальної  смужки  моря  та  неба.  Я  більше  не  відчував  свого  тіла  –  воно  наче  розпласталося  та  жило  своїм  життям.  Саме  так  –  воно  розпласталося!
- Що  зі  мною?  –  кричав  я  в  темряву,  яку  бачив  лише  крізь  щілину,  -  де  я?
Я  хотів  повернутися  вліво  і  глянути  на  Луїджі  але  помітив,  що  це  неможливо-  я  наче  застиг  у  просторі.
- Ти  не  зможеш  звернути  уліво  чи  вправо,  -  спокійним  голосом  сказав  він,  -  тут  є  тільки  вперед  або  назад.
Я  бачив  перед  собою  пласку  фігуру  чоловічка  в  одязі  автоінструктора  і  не  міг  навіть  толком  розгледіти  ніяких  дрібниць  його  зовнішності-  навіть  тих  же  вусів.  Я  панікував,  мені  було  незручно  дивитися  на  світ  через  цю  шпарину.  А  ще  я  сильно  боявся  упасти.
- Не  переймайся,  -  додавав  він,  -  падати  тут  неглибоко.  Тут  взагалі  немає  глибини.
На  деякий  час  я  втратив  свідомість.  Я  ніколи  до  цього  –  навіть  на  сомбреро  не  відчував  такого  всеохоплюючого  жаху  як  тепер.  Мені  було  всеодно  на  зірки  –  я  всеодно  не  міг  їх  побачити.  Моє  тіло  було  неначе  затиснуте  до  землі  –  чи  до  чого  там  іще  і  слухалося  мене  рівно  настільки  наскільки  це  стосувалося  руху  вперед  або  назад.
Я  прокинувся  від  відчуття  холоду  –  ця  істота,  яку  я  донедавна  ще  вважав  Луїджі  вилила  на  мене  води  із  якогось  плоского  предмета.
- Що  це  з  біса  таке,  Луїджі?  І  як  в  цей  квадрат  помістилась  вода?
На  той  момент  я  ще  не  звик  до  свого  нового  стану  і  тому  погано  розрізняв  все  навколо  в  тому  числі  і  міміку  Луїджі.
- Ти  так  і  не  навчився  мислити  як  дитина.  
Ми  рухалися  вперед  –  якщо  це  тільки  можна  назвати  рухом  –  я  уявляв  собі  це  як  гру  в  супер-маріо  –  ми  немов  сунулися  по  аркушу  паперу  і  все  що  я  бачив  це  різнокольорові  смуги.  Якби  не  голоси  –  мені  здається  я  б  там  і  помер.
- Хочеш  яблуко?
Якась  жовта  смужка  із  жіночим  голосом  простягнула  мені  червону  лінію,  що  одразу  частково  її  заступила.
- Але  чому  воно  не  кругле?
У  відповідь  я  чув  тільки  сміх.
- Кругле!  Яблуко  не  може  бути  червоною  смугою  чи  колом!  Це  мʼяч!
Реготання  змінилося  тишею  і  перешіптуванням.
- Вони  не  можуть  тебе  зрозуміти.  Вони  живуть  у  плоскому  світі.  Як  у  мультфільмі.
Я  відчував  що  хочу  вдихнути  повітря  на  повні  груди  але  не  зміг  цього  зробити  а  в  мене  в  голові  крутилася  одна  єдина  фраза.
- Я  плоский.
Від  цього  в  мене  волосся  ставало  дибом,  я  зупинявся  і  заново  вчився  дихати  –  як  хворі  часом  вчаться  після  довгої  застуди.
- Заради  всього  святого  Луїджі,  поверни  мені  моє  тіло!
Але  він  мене  не  чув.

ХІ.
Я  не  знаю  як  я  це  повинен  пояснити  психологу  або  психіатру,  але  я  після  плоскої  Сокотри  я  був  у  плоскому  Берліні.  Я  не  мав  найменшого  уявлення  як  цей  навіжений  мене  повернув  до  Німеччини  але  я  більше  не  чув  посвистування  калансійських  дітлахів.  Мені  розривалася  голова  від  того  як  голосно  німецькі  диктори  оголошували  про  прибуття  метро  до  Шпандау.
 Я  був  сліпцем  –  мені  не  вдавалося  розібрати  хоч  що  небудь  у  безкінечності  цих  смуг  а  пояснювати  перехожим  хто  я  –  означало  прирікати  себе  на  долю  божевільного.  Тим  більше  я  сильно  боявся  потрапити  в  їхню  психіатрію  –  я  зберігав  спокій  допоки  був  на  свіжому  повітрі.
Моє  знання  Берліна  не  обмежувалося  лише  центром  та  Нойкьольном  і  я  вільно  оперував  його  вуличками  шукаючи  хліба  та  води.  Так  я  жебрав  –  а  проте  мені  більше  нічого  не  залишалося.  Я  розумів,  що  Луїджі  покинув  мене  у  плоскому  світі  і  ніякого  шляху  крім  вперед  у  мене  не  було.
- Дороги  назад  немає,  -  казав  контролер  білетів,  -  я  хочу  бачити  ваш  квиток.
Якоїсь  миті  мені  прийшло  на  думку  знайти  свій  дім.  Я  летів  вуличками  Шарлоттенбурга  на  Схід,  мені  не  заважали  юрми  туристів  на  Тіргартені  та  Музейному  Острові  –  я  хотів  якнайскоріше  побачити  свою  дружину.  
- І  де  ти  був  весь  цей  час?  Ти  зовсім  змарнів.
Я  не  був  удома  можливо  день,  а  може  і  цілий  місяць.  Цей  бісовий  Луїджі  не  лише  змусив  мене  сумніватися  в  своїй  адекватності-  він  сплутав  мій  календар  і  так  ніби  цього  йому  було  недостатньо-  запхав  моє  тіло  у  цю  плоску  шкаралупу.  Я  відчував  дике  бажання  порвати  ці  пута  –  а  проте  будь  яка  спроба  рухатись  нагадувала  фантомні  болі.  Я  не  міг  бути  обʼємним  –  обʼєму  у  цьому  Берліні  просто  не  існувало.  Я  навіть  не  міг  побачити  свою  дружину  –  я  бачив  поруч  смугу  кольору  людської  шкіри  і  з  певними  вкрапленнями  інших  кольорів.  Це  мав  бути  одяг.
Я  боявся  показати  дружині  свій  стан.  Мені  було  зовсім  незрозуміло  як  брати  до  рук  плоский  телефон  і  як  ним  користуватися  якщо  ти  сам  плоский.  Я  уявляв  як  би  це  робив  супер-маріо  і  мені  ставало  трохи  легше.
- Просто  уяви,  що  ти  супер-маріо.  
Я  намагався  взяти  води  і  облився.  Мені  було  сильно  незручно-  я  не  бачив  ні  чи  вода  потрапила  на  підлогу,  чи  я  не  розбив  чогось.  Я  навіть  не  знав  як  мені  прибрати  за  собою.
- Що  сталося?
- Мені  впало  горня.  Або  мені  так  здається.
- Що  зробило?
Я  стояв  оторопілий  і  чекав  на  появу  перед  очима  червоної  смужки.  Дружина  прийшла  і  розсміялася.
- Ти  всього  лиш  облився  водою.  Боже  мій,  з  ким  я  одружена.
Я  вийшов  із  дому  і  біг  вулицями  Пренцлауер  Берг  на  південь.  Мені  не  хотілося  просити  перехожих  купити  мені  квиток,  я  більше  не  мав  наміру  питати  ні  в  кого  як  плоскій  істоті  сісти  у  плоске  таксі.  Мій  жах  став  для  мене  двигуном  –  я  летів  уперед  і  не  помічав  світлофорів  та  автівок  мені  було  майже  що  всеодно.
- Як  він  мене  зібʼє?  Якщо  він  і  сам  лише  смужка?
До  вечора  я  добрався  на  Германштрасе  і  став  шукати  одну  із  вузеньких  вуличок  де  я  жив  раніше.  У  мене  запліталися  ноги,  мені  крутилося  в  голові  і  я  гинув  від  спраги.
В  одній  із  них  я  почув  знайомий  голос  і  запах  аква  де  хамайка.
- Заходь,  тебе  тут  завжди  чекають.

ХІІ.
Я  зайшов  і  тяжко  гепнувся  на  стілець.  Шпарина  перед  моїми  очима  стала  розсуватися,  я  нарешті  відчув  своє  тіло.  Я  обертався  наліво  і  направо,  в  панічній  радості    мацав  стіл  і  дзеркала  і  не  міг  зупинитися.
- Ти  не  такий  як  здаєшся,  Луїджі.  Ти  багатогранний  талант,  -  сміявся  я  і  далі  щупав  свій  стіл.
Я  пив  рубіновий  трунок  і  не  міг  зупинитися.  Він  холодно  стікав  мені  по  горлу  і  давав  мені  так  бажане  відчуття  нормальності.  Я  поставив  горня  на  підвіконня  і  сперся  на  стіл.  В  якийсь  момент  я  відчув,  що  моя  рука  починає  провалюватися.  Я  бачив,  що  предмети  у  кафе  починають  ділитися  на  шари  –  неначе  домашній  торт  і  кожен  із  цих  шарів  є  твердим  на  дотик  і  існує  паралельно  один  від  одного.
- Не  дозволяй  собі  думати,  -  говорив  Луїджі,  -  просто  відчувай.
Після  жахіття  плоского  Берліна  я  не  думав,  що  мене  може  щось  налякати  сильніше.  Луїджі  взяв  мене  за  руку  і  вивів  надвір.
- Бачиш?
В  одну  мить  перед  моїми  очима  змінилися  і  Германштрасе  і  Бранденбурзькі  ворота  і  Зоологічний  Сад.  А  потім  я  став  бачити  їх  поруч.
- Мені  ніколи  не  було  складно  тебе  знайти.  Я  бачив  тебе  у  кожному  з  цих  дзеркал.
В  якусь  мить  я  почув  як  хтось  збоку  від  нас  кашляє  і  обернувся.  Мене  охопив  тваринний  жах  від  того,  що  я  бачив  самого  себе  –  спереду,  збоку,  ззаду  та  зсередини.  Мені  бракує  слів  аби  описати  цю  істоту  –  я  був  неначе  вивернутий,  в  мене  була  одна  і  водночас  багато  поверхонь.  Я  був  схожий  на  кожну  із  картин  Пікассо  –  мене  було  видно  звідусюди  і  водночас.
- Це  тільки  початок.
Таким  самим  був  і  Луїджі.  Він  стояв  як  на  шкільній  лінійці  чи  армійському  шикуванні  –  десятки,  сотні  тисячі  таких  Луїджі.  Якісь  із  них  нагадували  юнаків  а  інші  старців.  Притому  кожних  із  них  була  незліченна  кількість  –  і  всі  як  я  були  подібні  на  натурщиків  іспанських  кубістів.
В  мене  затрусилися  ноги,  я  відчув,  що  моя  голова  не  справляється  з  побаченим  і  став  кудись  провалюватися.  Я  летів  у  бездонній  трубі  із  екранами  кінотеатрів  де  в  кожному  було  видно  мене  –  малим,  дорослим,  старим,  неподібним  на  себе.  Я  бачив  момент  вступу  в  академію,  знайомства  з  дружиною,  прогулянки  з  Робертом  по  Ріксдорфу  та  польоти  над  Києвом.
- Все  життя  промигнуло  перед  очима.  
Голос  Луїджі  дзвенів  мені  в  голові  як  сурма  і  я  чув  його  доки  не  злетів  у  якийсь  басейн  повний  прісної  води.
- Дихай,  -  говорив  Луїджі,  -  це  не  те,  що  ти  думаєш.
Я  плавав  серед  безлічі  бульбашок  кожна  з  яких  різнилася  одна  від  одної,  в  кожній  з  яких  я  бачив  своє  віддзеркалення.  Я  пробував  роздусити  їх  пальцями,  але  у  мене  не  вистачило  сил  протягнути  до  них  руку.  Бульбашки  віддавали  різними  кольорами  і  світилися  –  від  ясно  пурпурових  до  темно  синіх.  Раптом  мені  здалося  що  в  більших  із  них  я  бачу  щось  подібне  на  крихітних  світлячків  і  моя  стомлена  уява  почала  мені  малювати  маленькі  галактики  і  скупчення  зірок.
Коли  я  втрачав  свідомість  я  чув  приглушений  голос  Луїджі:
- У  тебе  напевно  не  знайдеться  слів  аби  це  описати.


ХІІI.

Протягом  місяця  я  був  у  лікарні.  Дружина  сказала,  що  мене  знайшли  десь  на  Кьопеніку  в  салоні  навчального  автомобіля  у  якого  закінчилось  паливо.  Я  чи  то  чогось  надихався  в  лісі,  чи  то  на  додачу  наївся  там  якихось  грибів  і  втратив  свідомість  щойно  добрався  до  авто.  Мого  інструктора  так  і  не  знайшли.  Слідство  його  довго  шукало  аж  поки  не  виявило  якогось  дивакуватого  фермера,  який  почав  розказувати  ніби  бачив  плоский  Берлін  і  падав  по  трубі  із  відеоекранами.  Потім  його  кілька  тижнів  крутили  по  берлінському  телебаченню  аж  поки  не  втрутилися  працівники  лікарні  для  душевнохворих  і  не  подали  в  суд  на  журналістів.  
- Це  скандал.  Ми  докладемо  всіх  зусиль  аби  покарати  винних,  -  обіцяв  із  трибуни  бюргермайстер  Фюрстенвальде,-  ніхто  не  має  права  потішатися  із  чужого  горя.
І  хоч  фермер  палко  доводив,  що  бачив  себе  «вивернутим  наче  сорочку»  та  нікого  крім  вуличних  роззяв  це  сильно  не  цікавило.  Гер  Штаубе  особисто  зайнявся  його  госпіталізацією.
- Я  не  покину  цього  чоловіка  напризволяще.
Я  слухав  цього  бідолаху  і  глибоко  тішився,  що  нікому  не  розповідав  про  те  що  пережив.  Мене  могли  б  без  зайвих  розмов  разом  із  ним  запроторити  в  клініку.
- Ви  нічого  не  пам’ятаєте?
Я  брехав  як  колись  психологам.
- Стало  погано  за  кермом.  Я  пережив  авіакатастрофу.
Дійшовши  до  відчаю,  прокуратура  передала  в  автошколу  записи  з  відеокамер  де  невідомий  сідає  зі  мною  в  машину  і  потім  десь  у  районі  Берлінської  окружної  в  Еркнері  покидає  транспортний  засіб  і  рухається  в  бік  Польщі.
- Односторонньо  розірвав  контракт,  -  сміявся  поліцейський,  -  певно  ви  йому  погано  платили.
Документи  на  імʼя  втікача  знайти  не  вдалося  –  того  вечора  коли  я  зник,  в  Берліні  проходив  футбольний  матч  і  бельгійські  фанати  почали  громити  вулиці.  Десь  в  районі  Потсдамської  площі  вони  влізли  у  бійку  із  німецькими  вболівальниками  і  розпочали  пожежу  біля  торгового  центру.  Так  разом  з  магазином  футбольного  мерчу  берлінської  «Герти»  і  супермаркетом  «Альді»  згоріла  і  моя  автошкола.
- Що  поробиш,  -  говорив  хтось  зі  сторони  державного  обвинувачення,  -  серце  з  перцем.
Польські  слідчі  навіть  не  бралися  з’ясовувати  чи  мій  інструктор  перетнув  кордон  –  вони  спочатку  відправили  мене  на  допит  до  воєводи  в  Вроцлав  а  потім  закрили  справу.
     -Хай  цим  займаються  німці.  У  нас  своїх  клопотів  вистачає.
Я  допрацювував  свій  контракт  в  академії  і  починав  прощатися  зі  своїм  «Гроком».  Мені  здавалося,  що  я  вже  непридатний  для  польотів.
- Ми  його  закріпимо  за  тобою.  Інакше  його  спишуть  як  «Пілатуса».
Він  на  мить  заметушився  зі  своїм  рюкзаком.
- Ти  не  лишай  авіацію.  Я  зустрічав  мало  таких  талановитих  пілотів,  -  він  прикусив  язика  і  потім  додав,  -  я  тоді  на  Ріксдорфі  теж  бачив  як  тобі  підмигнув  той  вусатий.  Я  вірю  тобі.
Після  цієї  розмови  я  сів  в  електричку  і  поїхав  на  Бранденбурзькі  озера.  Мені  хотілося  просто  порибалити  і  послухати  звуки  природи.  Наступного  дня  я  повернувся  в  академію  і  написав  кілька  листів  до  закордонних  авіакомпаній.
- Ми  їдемо  в  Україну.
Це  був  один  з  тих  разів,  коли  я  прийняв  рішення  замість  своєї  дружини.  Але  вона  від  цього  тільки  зраділа.
- І  то  треба  було  стільки  тут  мучитись?
Ми  продали  квартиру  на  Сенефельдер  Плац,  придбали  житло  в  Києві  і  покинули  Німеччину.
Коли  ми  виїжджали  з  Берліна  я  ще  шукав  поглядом  гранітне  ведмежа  поруч  із  автобаном.  Я  відчував,  що  мені  шкода  їхати  звідси,  а  проте  я  мусив  якось  розірвати  це  коло  параної  і  зажити  нормальним  життям.
Українські  прикордонники  на  Краковці  зустріли  нас  привітно.  Вони  майже  не  обшукували  автомобіль  дружини  а  лише  попросили  нас  заповнити  кілька  документів.
- Знаєте,  -    зізнавався  я  прикордоннику,  -  я  не  був  на  Батьківщині  вже  більше  пʼяти  років.  Я  не  знаю,  як  вам  пояснити  це  щастя  блудного  сина.
- У  тебе  напевно  не  знайдеться  слів,  аби  це  описати,  -  підморгнув  він  мені  і  легко  похлопав  по  плечу.
Я  стояв  і  вглядався  йому  в  очі  і  вони  мені  здавалися  настільки  знайомими,  що  я  втрачав  розум.
- Це  ти?
- Щасливої  дороги!  –  сказав  мені  прикордонник  і  зробивши  кілька  кроків  в  сторону  польського  кордону  ще  раз  до  мене  обернувся,  -  заходь,  коли  що.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049453
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2025

SANT JORDI

У  ДЕНЬ  СВЯТОГО  ЖОРДІ  КАТАЛОНЦЯ
ТОБІ  ТРОЯНДИ  КИНУ  НА  БАЛКОН
І  ПІД  КРИЛОМ  ЛА  РАМБЛИ  ОБОРОНЦЯ
І  СЕРЕДЗЕМНИМ  ПОЦІЛУНКОМ  СОНЦЯ
Я  ПЕРЕРВУ  ДІВОЧИЙ  ТИХИЙ  СОН

ТОБІ  СМІЄТЬСЯ  РАННЯ  БАРСЕЛОНА
ДЕ  СОТНІ  ПАР  ВОРКУЮТЬ  І  ЦВІТУТЬ
ЯК  ПЕЛЮСТОК  ВЕЛИКОГО  БУТОНА
І  НАШЕ  ЩАСТЯ  КРАПЛЕЮ  З  МІЛЬЙОНА
ІЗ  НАМИ  ПІДЕ  У  ЖИТТЄВУ  ПУТЬ

ЯК  КАБАЛЬЄРО  СХИЛЮСЯ  В  КОЛІНАХ
В  ТВОЇХ  НОГАХ  Я  СТАНУ  НА  ГРАНІТ
СКАЖУ  В  ЯКИХ  БИ  НЕ  БУВАВ  КРАЇНАХ
ЧИ  У  ДОМАШНІХ  І  РОДИННИХ  СТІНАХ
В  ТОБІ  ОДНІЙ  ЗІЙШОВСЯ  БІЛИЙ  СВІТ

ОБРУЧКУ  СРІБНУ  З  ЛАСКОЮ  ЛАГУНИ
НА  ПАЛЬЧИК  ТВІЙ  Я  РАДО  ОДЯГНУ
І  ХАЙ  ПЕДРЕРА  ГРАЄ  НАМ  У  СТРУНИ
ХАЙ  СЯЄ  МІСТО  ВІЧНОЇ  ФОРТУНИ
ЧИЮ  ЛЮБОВ  Я  В  ВІРШІ  ОБЕРНУ

ВІЗЬМУ  ТЕБЕ  У  БРОНЗОВІ  ДОЛОНІ
ТА  ЗАНЕСУ  В  САГРАДУ  У  СОБОР
НЕХАЙ  ЄПИСКОП  В  ЗОЛОТІЙ  КОРОНІ
ВІНЧАЄ  НАС  У  БОЖОМУ  ЗАКОНІ
СЕНЬЙОРІ  ЛЮБІЙ  СТАНУ  Я  СЕНЬЙОР

24-25.09.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2025

чернетки

ЛЮБЛЮ  ГАВАЇ  РАДІСТЮ  ЧУЖИНЦЯ
Я  БУВ  БИ  ЇМ  ТРОПІЧНИМ  КОРОЛЕМ
ЇХ  ОКЕАН  Я  ВЗЯВ  БИ  ЗА  ГОСТИНЦЯ
І  ВЕЧІР  ПʼЮЧИ  ЖАДІБНО  ДО  ВИНЦЯ
ПИСАВ  БИ  ПЛЯЖУ  КРАЩУ  ІЗ  ПОЕМ

МЕНЕ  ЧАРУЮТЬ  НОРОВЛИВІ  ХВИЛІ
І  СТИГЛА  ПАЛЬМА  ЗАКРИВАЄ  СВІТ
Я  ВИГЛЯДАЮ  МІСТО  В  НЕБОСХИЛІ
І  СОНЦЕ  ЇМ  У  СТИГЛІЙ  ЯСНІЙ  СИЛІ
І  ЧАЙКУ  ЗВУ  НА  ПАФОСНИЙ  ПОЛІТ  

ТУТ  СОТНІ  МИЛЬ  ЛАЗУРНОЇ  ДОРОГИ
ДЕ  БЕЗВІСТЬ  РИБИ  РОЗТИНАЄ  ШЛЯХ
КОМУ  ІЗ  НАС  ПОТРІБНІ  Б  ПЕРЕМОГИ
КОЛИ  ДЕСЬ  ПОРУЧ  СОЛЕНІ  ПОРОГИ
ТА  ДИКЕ  ПТАСТВО  В  ВИРІЇ  НА  ДНЯХ

ВТЕЧУ  В  ЛІСИ  З  БЕТОННОЇ  ПУСТЕЛІ
І  В  НАТОВПАХ  ТУРИСТІВ  БУНТАРІВ
СХОВАЮ  ВІРШ  У  МАСКИ  АКВАРЕЛІ
І  ВСІ  ПРОСПЕКТИ  ВУЛИЦІ  ТА  СКЕЛІ
РОЗПИШУ  Я  МІЛЬЙОНОМ  КОЛЬОРІВ

ВДИХАЮ  СНИ  І  ТІНІ  ВІД  ВУЛКАНА
ВБИРАЮ  НІЧ  ЯК  ПЕРСНІ  ТА  КОРАЛ
ІДИ  СЮДИ  ЦАРИЦЕ  ДОВГОЖДАНА
ВЕСНА  ГАВАЇВ  ЗОРЯНА  ТА  ПРЯНА
Я  ХОЧУ  ТВІЙ  ГАРЯЧИЙ  КАРНАВАЛ

23.09.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048256
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2025

20 лютого (з архіву)

Сьогодні  випадково  знайшов  в  домашніх  записах  один  з  своїх  старих  дитячих  віршів.  Так,  їх  були  десятки  -  однак  я  їх  особливо  не  беріг  -  то  дарував  комусь,  то  забував  у  старих  зошитах.  Та  й  чого  дивуватися  школяру.
Тільки  закінчуючи  10  клас  -  в  2016  році  -  я  зареєструвався  в  Клубі  Поезії  і  став  публікувати  деякі  свої  роботи.  Завдяки  тому  і  можу  тепер  порівнювати  себе  тоді  і  зараз.  І  так  зможу  порівняти  і  за  кілька  років.

Цей  вірш  був  моєю  гордістю  в  7  класі  і  я  вважав  його  втраченим.  Тепер  він  стає  моїм  найдавнішим  збереженим  віршем.  І  хоч  він  дуже  далеко  від  тих  стандартів,  які  я  ставлю  собі  сьогодні  -  а  проте  -  це  чудова  нагода  обернутися  і  побачити  яким  я  був  і  як  я  змінився.

Насамкінець  -  коли  б  той  школяр  не  писав  «20  лютого»  -  то  нинішній  25-літній  юнак  би  не  створив  того,  що  я  публікував  тут  останніми  місяцями.

20  лютого

Ранкове  небо  траурно  сіріє
За  тими  кого  вбили  і  вбивають
А  вогнище  не  гасне  і  не  тліє
Вони  й  багато  інших  ще  палають

Вони  горять  не  просто,  захищають
Святих  людей  від  рук  силовиків
А  хто  до  них  діткнеться  -  покарають
Німою  мовою  вогненних  язиків

Бандити  заховались  у  чорних  кабінетах
І  звідти  нас  завзято  проклинають
Вони  сидять  при  гратах  і  багнетах
Залізні  двері  надійно  замикають

Пройдуть  роки,  вони  умруть
Лише  ніяк  не  зрозуміють  
Що  українців  всіх  не  перебʼють
Що  брудні  гроші  нікого  не  зігріють

Будується  цегляна  барикада
Щілинки  є  там  навіть  для  бійниць
На  Майдані  справедлива  рада
Показує  що  в  нас  серця  із  криць

І  криця  не  така,  що  легко  розбивають
Вона  як  діамант  тверда  і  досконала
Про  що  казати  -  танки  не  ламають
То  де  б  уже  та  влада  поламала?

21  лютого  2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048041
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2025

СУЗІРʼЯ КОЗЕРОГА

МИ  ЛЕТИМО  В  СУЗІРʼЯ  КОЗЕРОГА
СТАРА  ЗЕМЛЯ  СИНІЄ  В  ТЕЛЕСКОП
СВОЯ  ЧУМАЦЬКА  ЗОРЯНА  ДОРОГА
УЖЕ  ЛЮДЬМИ  ЗАБУТА  ПЕРЕМОГА
ПІДКОРЕНИЙ  ГЕРАКЛОВІ  ЦИКЛОП

ПОПЕРЕДУ  ЛИШ  ВІТЕР  І  ПЛАНЕТИ
І  НЕВІДОМИЙ  ГАЛАКТИЧНИЙ  ПИЛ
І  НАДНОВИХ  РОЗТЕРЗАНІ  БУКЕТИ
ТА  ХОЛОДОМ  УТОМЛЕНІ  КОМЕТИ
І  СИЛА  НАШИХ  ЯДЕРНИХ  ВІТРИЛ

ТУТ  ІНШЕ  НЕБО  І  ТУМАННІ  ХМАРИ
І  МІСЯЦЬ  НАМ  НЕ  СВІТИТЬ  ІЗГОРИ
ДЕ  АНДРОМЕДИ  НОРОВЛИВІ  ЧАРИ
ЗАПАЛЮЮТЬ  У  КОСМОСІ  ПОЖАРИ
МИ  СТЕРЕЖЕМСЬ  ВІД  ЧОРНОЇ  ДІРИ

І  КРІЗЬ  ОРБІТИ  В  ВІЧНОМУ  ПОЛОНІ
НАМ  ЧАС  ДАРУЄ  СКУПЧЕННЯ  ЗІРОК
А  МИ  ЙОГО  ЯК  ПРОМІНЬ  У  ПОГОНІ
ВСЕ  ЛОВИМО  ЗА  КВАНТИ  І  ДОЛОНІ
ТА  ФІЗИКУ  ПРИСКОРЮЄМ  НА  КРОК

ВДАРЯЄ  СЕРЦЕ  СЯЄВОМ  ПУЛЬСАРА
ДИМИТЬ  ЗГОРАЄ  В  СОНЦЯХ  МЕТЕОР
КУДИ  НЕ  ГЛЯНЬТЕ  ВСЕСВІТІВ  ТІАРА
ДЕ  БʼЄТЬСЯ  АТОМ  ЯК  ЖИВА  ГІТАРА
А  МИ  ЙОМУ  ДОПИСУЄМ  ФОЛЬКЛОР

13.09.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2025

ГАЛИЦЬКА МАЙСТЕРНЯ

ВІТАЮ  ПАНСТВО  У  ДВЕРЯХ  МАЙСТЕРНІ
У  НАС  ВІНТАЖНИЙ  ГАЛИЦЬКИЙ  САЛОН
ЦЕ  ПИВО  В  НАС  НЕ  ГІРШЕ  ЯК  В  ТАВЕРНІ
А  ВСІ  АВТІВКИ  СТАРШІ  Й  ПОСТМОДЕРНІ
ЧЕКАЮТЬ  ВАШ  ДОПИТЛИВИЙ  ПОКЛОН

ТУТ  ПАН  ПЕТРО  ЗАГЛЯНЕ  ДО  МОТОРА
І  ВУЙКО  СТЕФКО  ВІЗЬМЕТЬСЯ  ДО  ШИН
ЩЕ  КОРПУС  ЗМИЄ  СТРИЙНА  ТЕОДОРА  
І  БРИЧКА  ВАМ  ЯК  ЛЯЛЕЧКА  НА  ВЧОРА
ЯК  ПРИНЦИПЕССА  В  СВІТОВІ  МАШИН

ВІЗЬМІТЬ  ВИ  ЗАРАЗ  ПЛЯЦКИ  ТА  ЕКЛЕРИ
ЯКИЙ  ХОРОШИЙ  В  ЗНЕСІННЮ  КОМПОТ
БІЛЬШ  НЕ  ЗНАЙТИ  ТАКОЇ  АТМОСФЕРИ
ДЕ  ПОРУЧ  Є  ФЕРСТАППЕНИ  Й  ЛЕКЛЕРИ
І  ВАМ  СМІЄТЬСЯ  ЛЬВІВСЬКИЙ  АНЕКДОТ

ТУТ  СІТРОЕН  В  КУТІ  ПОКРИТИЙ  ПИЛОМ
І  ЗАПОРОЖЕЦЬ  СКРОМНИЙ  ДО  ГОСТЕЙ
МИ  ЇХ  ЗАВЖДИ  ПОСВЯЧУЄМ  КАДИЛОМ
ВМИВАЄМО  З  ВОРОНЯЧИМ  МАСТИЛОМ
НЕХАЙ  ВОНИ  НАМ  ЗВАБЛЮЮТЬ  ЛЮДЕЙ

ВДИХАЙТЕ  ВІТЕР  ПЕРЕДРАННІХ  ВИННИК
ВІН  НЕ  СХОЛОДИТЬ  ДИЗЕЛЬ  ТА  БЕНЗИН
ВАМ  ПАК  ДЕСЯТУ  ЯК  ПРОБʼЄ  ГОДИННИК
ТО  РОЗГОРТАЙТЕ  ЦЕЙ  ГАРЯЧИЙ  СИРНИК
Й  СІДАЙТЕ  З  БОГОМ  В  ВАШИЙ  ЛІМУЗИН

12.09.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2025

ВЕГАС

ПРИВІТ  МІЙ  ВЕГАС  ЦАРСТВО  ІЗ  НЕОНУ
ТИ  ЗНОВ  В  РУЛЕТЦІ  СТАВИШ  НА  ЛЮБОВ
ЗОВЕШ  ГОСТЕЙ  ДО  КАРТКОВОГО  ДОМУ
І  ХИТРІСТЬ  ВЗЯВШИ  В  ЕТАЛОН  ЗАКОНУ
РАХУЄШ  ГРОШІ  ЯК  РИБАЛЬСЬКИЙ  ЛОВ

Я  В  СУПЕРЕЧЦІ  ЗА  ВІРШІ  Й  ТАЛАНТИ
БАРВИСТІ  ФІШКИ  СХОПЛЮ  НА  СТОЛІ
І  ХАЙ  ЦІ  ДАМИ  ЖЕВЖИКИ  ТА  ФРАНТИ
ЗА  НАС  БОЛІЮТЬ  ПІД  ГУЧНІ  КУРАНТИ
ЯК  МИ  В  БЛЕКДЖЕКУ  ТРЕМО  МОЗОЛІ

І  ЗНАЄШ  Я  ДОВІРИВШИСЬ  ФОРТУНІ
ЗАСТАВЛЮ  В  ГРУ  НЕНАЧЕ  ФАВОРИТ
ЗАХОПЛЕННЯ  ТЕХАСЬКОЇ  КРАСУНІ
ЩО  ЗАРАЗ  ТУТ  СПІВАЄ  НА  ТРИБУНІ
МЕНІ  ПРО  ВАШ  АЗАРТНИЙ  КОЛОРИТ

І  Я  ПРИТРИМАВ  В  ПІДЖАКУ  В  КИШЕНІ
НА  ВСЯКИЙ  ТВІЙ  НЕГАДАНИЙ  ФІНАЛ
ЧЕРВОВИЙ  ТУЗ  ЩО  ВИПАДЕ  НА  СЦЕНІ
ЯКБИ  РАПТОВО  З  ДВІЙКАМИ  У  ЖМЕНІ
У  МЕНЕ  СТАВСЯ  ПОКЕРНИЙ  ПРОВАЛ

А  ТИ  МІЙ  ДРУЖЕ  ТВЕРЕЗІЙ  ВІД  БЛЕФУ
БАРМЕНАМ  ЮНИМ  ЛЮТО  НЕ  МОРГАЙ
КИДАЙ  НА  ПОЛЕ  ЦЮ  НЕЩАСНУ  ТРЕФУ
ДЗВОНИ  У  БАНКУ  ХОЧ  САМОМУ  ШЕФУ
СЬОГОДНІ  ВЕГАС  МІЙ  КАЗЕННИЙ  РАЙ

11.09.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047583
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2025

СІДНЕЙСЬКІ ОРБІТИ

АВСТРАЛІЄ  ВІТЧИЗНО  ДЛЯ  МІГРАНТА
ЧИ  ТИ  ЩАСЛИВА  З  МОРЕМ  ДОТЕПЕР
ТИ  ВАБИШ  НАС  ЯК  ЗОРІ  АСТРОНАВТА
ЯК  ПОЛУДЕННА  І  СПЕКОТНА  СПАРТА
ДЕ  ДУХ  ПРИГОД  ЩЕ  ДОСІ  НЕ  ПОМЕР

Я  САМ  БИ  В  ТЕБЕ  ОСЕЛИВСЯ  ВДОМА
ПІД  ЛІТНІЙ  ВЕРЕСК  ДІНГО  ТА  ПАПУГ
МЕНЕ  Б  ОБНЯЛА  СУБТРОПІЧНА  ВТОМА
І  ЦЯ  КАНБЕРРА  ЯСНА  Й  НЕЗНАЙОМА
ЯКІЙ  Я  БУВ  БИ  НАЙМИЛІШИЙ  ДРУГ

ШУКАВ  БИ  ДЕСЬ  У  ТІНЯХ  ЕВКАЛІПТУ
НА  ПЛЯЖАХ  ПЕРТУ  СТАДА  КЕНГУРУ
ПИТАВ  БИ  ЛЮД  ЯК  ВИЖИТИ  РЕЛІКТУ
У  КОСМОСАХ  ІЗ  КРИЗИ  І  КОНФЛІКТУ
БИ  КЛАВ  В  ГЕРБАРІЙ  ЛИСТЯ  ТА  КОРУ

Я  Б  СІВ  В  АВТО  ПОЇХАВ  ДО  ПУСТЕЛІ
І  В  ТИХ  ЧЕРВОНИХ  І  СКУПИХ  КРАЯХ
ДЕ  ВЕСЬ  ПЕЙЗАЖ  ВІДТІНКУ  КАРАМЕЛІ
ЗНАЙШОВ  БИ  Я  ШИРОТИ  Й  ПАРАЛЕЛІ
І  В  НИХ  НІКОЛИ  НЕ  ЗГУБИВ  БИ  ШЛЯХ

Я  Б  ТАК  ХОТІВ  ТУТ  ЗРАДИТИ  ЄВРОПУ
І  КОЖЕН  РАЗ  ПІРНАЮЧИ  В  ТВІЙ  СВІТ
ВДИХАТИ  КИСЕНЬ  ГАРЯЧІШ  ОКРОПУ
ЛЕТІТИ  В  НІЧ  ЗІ  ШВИДКІСТЮ  ГАЛОПУ
І  НЕ  ВТРАЧАТИ  СІДНЕЙСЬКИХ  ОРБІТ

11.09.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047550
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2025

МАСАЙ

ДАРУЙ  ТИ  НАМ  КЕНІЙСЬКОЇ  СВОБОДИ
НАШ  ВОЛЕЛЮБНИЙ  ДЯДЕЧКО  МАСАЙ
МИ  РАДІ  БУЛИ  Б  ВЧИТИСЯ  В  ПРИРОДИ
І  ЗЕМЛЯМ  ЦИМ  НЕ  СОТВОРИТИ  ШКОДИ
І  ЦІЛИМ  СЕРЦЕМ  ПРИЙНЯТИ  ВАШ  КРАЙ

НАМ  ТАК  САВАНИ  СНЯТЬСЯ  І  ПУСТЕЛІ
І  ДИКИЙ  СЛОН  РОЗГОЙДУЄ  НАШ  СТРАХ
ТУТ  ЗІР  ДИВУЮТЬ  ВУЛКАНІЧНІ  СКЕЛІ
І  ЧОРНИЙ  ЯСТРУБ  ПРАГНЕ  ДО  ФОРЕЛІ
І  ЛЕВИ  ХОДЯТЬ  ПРАЙДАМИ  В  КУЩАХ

ВІД  НАС  ПОБЛИЗУ  КАМʼЯНЕ  НАЙРОБІ
ЗА  СОТНЮ  МИЛЬ  ІНДІЙСЬКИЙ  ОКЕАН
МИ  ТАМ  ДЕ  ЛЮД  У  НИНІШНІЙ  ПОДОБІ
ЗАЧАВСЯ  ВПЕРШЕ  МУДРИМ  У  УТРОБІ
І  ВПЕРШЕ  СПИНУ  ВИПРОСТАВ  І  СТАН

ТАК  ЯСНО  ТУТ  У  ХАЩАХ  МІЖ  ЗІРКАМИ
ЯК  ДРУГ  МАСАЙ  ВАМ  ВІРНИЙ  ПОВОДИР
ВОЛОГІ  ДЖУНГЛІ  СХИБЛЕНІ  РІЧКАМИ
ХОВАЮТЬ  ШЛЯХ  ЗА  МОХОМ  І  ГІЛКАМИ
І  НАС  ВЕДУТЬ  НА  СОНЯЧНИЙ  ПУСТИР

І  ГЕН  ДЕ  ЛІС  ПРОЩАЄТЬСЯ  З  ГОРОЮ
І  ДЕ  ВИСИТЬ  КОСМІЧНИЙ  НЕБОЗВІД
ТАМ  ХОДЯТЬ  ЗЕБРИ  СОННОЮ  ЮРБОЮ
І  СИЗІ  ПАЛЬМИ  МРІЮТЬ  НАД  ВОДОЮ
І  ВСІМ  ДО  РУК  ДАЮТЬ  ГАРЯЧИЙ  ПЛІД

ЯК  ЧУДНО  ТУТ  НАШ  ДЯДЕЧКУ  МАСАЮ
ЯК  СЛАВНО  НАМ  В  ПРИВІЛЛІ  У  ТВАРИН
МИ  Б  ТАК  ХОТІЛИ  Б  СЕРЕД  ЦЬОГО  РАЮ
ЗАБУТИ  БУДНІВ  ПОВСЯКДЕННУ  ЗГРАЮ
ТА  ВСІМ  НАМ  БРАКНЕ  ЗАТИШКУ  РОДИН

НЕХАЙ  ТИ  МИРНО  ДОБЕРЕШСЯ  ДОМУ
І  ХАЙ  МИСЛИВСТВО  ДОБРЕ  ПРОМИНЕ
МИ  КЕНІЮ  ЦЮ  ДЖУНГЛЕВУ  ЗНАЙОМУ
НЕ  ЛИШИМО  НА  ПЛІВКАХ  ДО  АЛЬБОМУ
МАСАЙ  ПОЧУЙ  МИ  ВЕРНЕМСЯ  В  ТУРНЕ




10.09.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047481
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2025

ОДЕСО-ПАННО

ОДЕСО  ПАННО  ЖАЛЬ  МИ  НЕЗНАЙОМІ
Я  ВПЕРШЕ  ТУТ  НА  ЯСНИХ  БЕРЕГАХ
І  СИНІ  ХВИЛІ  В  ЧОРНОМОРСЬКІЙ  ВТОМІ
МЕНІ  ТАК  САМО  ЗОВСІМ  НЕВІДОМІ
ЯК  РИШЕЛЬЄ  У  ВАШИХ  ЛІТНІХ  СНАХ

Я  ЧУВ  ВАШ  ПОРТ  ЗАКОХАНИЙ  У  СХОДИ
І  ШТОРМ  ДЛЯ  НЬОГО  БІЛЬШЕ  НЕ  ЗАКОН
І  ЯКБИ  ВІТЕР  В  ПОШУКАХ  СВОБОДИ
ПОГНАВ  НА  МІСТО  НЕСПОКІЙНІ  ВОДИ
СПИНИВСЯ  Б  ВІН  НА  МИСІ  ЛАНЖЕРОН

ЯК  ПІДЕМ  НИНІ  РАЗОМ  ПО  БУЛЬВАРУ
ВИ  ПОКАЖІТЬ  ОСМАНСЬКИЙ  ХАДЖИБЕЙ
ПОДАЙТЕ  ГОСТЮ  СТОМЛЕНУ  ГІТАРУ
Я  ВИПИВШИ  ДУНАЙСЬКОГО  НЕКТАРУ
ЗАЛИШУСЬ  ЖИТИ  В  СВІЖОСТІ  АЛЕЙ

СКАЖУ  ФРАНЦУЗУ    І  ДОДАМ  ІСПАНЦЮ
Я  ХОЧ  БИ  Й  ЯК  АТЛАНТИКУ  КОХАВ
ТА  ЩЕ  ТАКИХ  КАШТАНІВ  І  РУМʼЯНЦЮ
ТА  ПРИСТРАСТІ  У  МОВІ  І  У  ТАНЦЮ
НІДЕ  ЯК  ТУТ  РАНІШ  НЕ  ЗУСТРІЧАВ

ЗАСМІЙТЕСЬ  ВИ  ОДЕСО  ВЕЛИЧАВА
Я  ТАК  ЩАСЛИВИЙ  БУДУЧИ  У  ВАС
ВАМ  ТАК  ПАСУЄ  РОМАНТИЧНА  СЛАВА
Й  МОРСЬКА  ПОГОДА  ТЕПЛА  І  ЛАСКАВА
НІЩО  ТЕПЕР  ВЖЕ  НЕ  РОЗЛУЧИТЬ  НАС


9.09.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047418
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2025

МОНЦА

ОСТАННЮ  ГОНКУ  НАЧЕ  ПЕРШУ  НИНІ
З  ТОБОЮ  БРАТЕ  В  МОНЦІ  ПРОВЕДУ
ХАЙ  НА  ПАДАНСЬКІЙ  СОНЯЧНІЙ  РІВНИНІ
ЩЕ  НАС  ПОБАЧАТЬ  В  ГОНОЧНІЙ  МАШИНІ
ХАЙ  ДУШУ  В  НІЙ  Я  ЩЕ  РАЗ  ВІДВЕДУ

МЕНІ  КЕРМО  ВСМІХАЄТЬСЯ  ЯК  ДАМА
В  ПОЛЬОТІ  АВТ  Я  СПОКІЙ  ВІДНАЙШОВ
ДЛЯ  МЕНЕ  РУХ  ЯК  ЯБЛУКО  АДАМА
У  ЦИХ  ГРАН  ПРІ  БУТТЯ  МОЄ  І  ДРАМА
БОЛІД  ДЛЯ  МЕНЕ  БІЛЬШЕ  ЗА  ЛЮБОВ

ЗА  ШВИДКІСТЮ  Я  БІГАВ  СТІЛЬКИ  РОКІВ
Я  СОТНІ  ТРАС  НА  СВІТІ  ОБМОТАВ
І  ВІД  ТРОФЕЮ  ЗА  ДЕСЯТОК  КРОКІВ
ВИВЧАВ  Я  КОЖЕН  ІЗ  СВОЇХ  УРОКІВ
Я  ЖИВ  ТОДІ  ЯК  ВСІХ  ПЕРЕМАГАВ

МЕНІ  ГОВОРЯТЬ  НЕ  ЛЯКАТИСЬ  ВІКУ
ЩО  МОЛОДЬ  ТА  МЕНІ  НЕ  КОНКУРЕНТ
ЩО  Я  ЩЕ  ДОВГО  НЕ  ДІЙДУ  ДО  ПІКУ
І  ЩО  ЗВИТЯГАМ  НЕ  НАСТАЧИТЬ  ЛІКУ
ТА  Я  МІЖ  ХЛОПЦІВ  ЗАЙВИЙ  ЕЛЕМЕНТ

СЬОГОДНІ  В  МЕНЕ  МОНЦА  І  ТІФОЗІ
В  ОБІДНЮ  ПОРУ  БʼЮСЬ  ЗА  ПʼЄДЕСТАЛ
А  ЗАВТРА  БРАТЕ  З  КУБКОМ  У  ДОРОЗІ
МИ  СПИНИМСЯ  В  ТРАТТОРІЇ  НА  РОЗІ
ШУМАХЕР  ХОЧЕ  ФІНІШ  І  ФІНАЛ

07.09.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047256
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2025

СВОБОДА КАФКИ

ДАВНО  У  ПРАГУ  Я  НЕ  ПОВЕРТАВСЯ
СКАЖИ  МІЙ  ДРУЖЕ  ЯК  ТАМ  ТВІЙ  ПРОЦЕС
ЧИ  ТИ  ЯКОСЬ  З  СУДАМИ  РОЗІБРАВСЯ
ЧИ  ВЖЕ  У  ВЛТАВІ  РАДІСНО  ВМИВАВСЯ
ЧИ  ЩЕ  БРАКУЄ  В  СТРАХОВІЙ  ЧУДЕС

Я  ТРОХИ  В  ТЕБЕ  ПОГОРТАВ  ЦІ  ПРАЦІ
ДАРМА  ТИ  ЇХ  ХОВАЄШ  У  КАМІН
ДАРМА  ЗАСІВ  УДОМА  У  БАРАЦІ
ТИ  ПОКАЖИСЯ  ПРАЗЬКИМ  ПАПАРАЦІ
ЧИ  ХОЧ  ПОЇДЬ  НА  ЛІТО  У  БЕРЛІН

ТИ  НЕ  ПИШИ  ДЛЯ  СЕБЕ  У  ШУХЛЯДУ
ТИ  ЦІ  КНИЖКИ  НА  ВОЛЮ  ВІДПУСКАЙ
Я  ДАМ  ТОБІ  ОДНУ  ЛИШЕ  ПОРАДУ
ЯКЩО  У  ТВОРІ  РАПТОМ  БАЧИШ  ВАДУ
ЙОГО  ПАЛИТИ  ТИ  НЕ  ПОСПІШАЙ

НАМ  ТАК  БРАКУЄ  ПОГЛЯДУ  ТАЛАНТА
ЩО  НЕ  ПИСЬМЕННИК  НИНІ  ГРАФОМАН
ПОВІР  У  СЕБЕ  НАЧЕ  СИН  АТЛАНТА
І  РИМИ  БУКВ  ЯК  НОТИ  МУЗИКАНТА
СКЛАДУТЬ  ТОБІ  СЛОВЕСНИЙ  ОКЕАН

А  ПОКИ  ЙДИ  ХАПАЙ  СОЛОДКУ  ВОЛЮ
ЗАЛИШ  ДЛЯ  БАТЬКА  БЛАНКИ  І  ПЕЧАТЬ
ТИ  САМ  ДЛЯ  СЕБЕ  СОТВОРИВ  ЦЮ  ДОЛЮ
І  САМ  СЕБЕ  ПОЗБАВИШ  ЦЬОГО  БОЛЮ
ТОБІ  СЬОГОДНІ  ТІЛЬКИ  ДВАДЦЯТЬ  ПʼЯТЬ

06.09.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047216
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2025

САГА ПРО АМЕРИКУ

ПРОКИНЬСЯ  ЛЕЙФЕ  ПОДИВИСЬ  НА  МОРЕ
НА  ТИХ  ДАЛЕКИХ  ТЕМНИХ  БЕРЕГАХ
ТАМ  СИНІХ  ХВИЛЬ  ПРАВЛІННЯ  НЕОЗОРЕ
НА  НАШЕ  ЩАСТЯ  ЧИ  НА  НАШЕ  ГОРЕ
ЗАКІНЧИЛОСЬ  В  НОРМАНА  НА  ОЧАХ

ТАМ  ДИВНИЙ  СВІТ  ЯКИЙ  НЕ  ЗНАЄ  ЛЬОДУ
НАМ  ЗВІДСИ  ВИДНО  ТОЙ  ЗЕЛЕНИЙ  РАЙ
МИ  ТАМ  ЗБУДУЄМ  ДІМ  ДЛЯ  СВОГО  РОДУ
МИ  ЗВИКНЕМ  ДО  НОВОГО  НЕБОЗВОДУ
НЕ  СПИ  НОРМАНЕ  СЕРЦЕМ  НЕ  ДРІМАЙ

ПОЧУЙ  ЖЕ  ЛЕЙФЕ  НАЛЯГАЙ  НА  ВЕСЛА
ГРЕБИ  ТУДИ  ЗА  ЦАРСТВО  РИБ  І  ХВИЛЬ
ДОПОКИ  СИЛА  В  ВІКІНГА  НЕ  СКРЕСЛА
ДОПОКИ  ХВИЛЯ  ГЕТЬ  НАС  НЕ  ПОНЕСЛА
НАМ  БОГОМ  ДАНІ  ЦЯ  ЗЕМЛЯ  І  ШТИЛЬ

РАДІЙ  МІЙ  ЛЕЙФЕ  МАТИ  БАТЬКІВЩИНУ
НЕ  ЗАВОРОЖИТЬ  НОВИЙ  ТВІЙ  ТРОФЕЙ
МОЛИСЬ  ЗА  БАТЬКА  І  НАПУЧУЙ  СИНУ
ТРИМАТИ  ЗБРОЮ  БЛИЗЬКО  ЯК  РОДИНУ
І  ВСІХ  НАВЧИ  ХТО  В  ЗЕМЛЯХ  ЦИХ  ЕНЕЙ

СПИТАЙ  НАРОД  МОЖЛИВО  ХТО  І  ЗНАЄ
У  ВОДАХ  ЦИХ  КОЛУМБ  НЕ  ПРОПЛИВАВ
ЯК  БУДЕ  ТУТ  МЕЧЕМ  ХАЙ  ЗУСТРІЧАЄ
І  ХАЙ  КРІМ  ЛЕЙФА  КОРОЛІВ  НЕ  МАЄ
НОРМАН  ПРАВИТЕЛЬ  ДЕ  БИ  НЕ  СТУПАВ

6.09.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047198
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2025

чернетки

ВЕЛИКИЙ  ДОЖЕ  ДАЙТЕ  ВАШУ  МАСКУ
Я  ЛЕДВЕ  ВСТИГ  СЮДИ  НА  КАРНАВАЛ
НЕ  ВІРИВШИ  У  ВЕНЕЦІЙСЬКУ  КАЗКУ
ПРИ  ВАС  Я  ВИЗНАВ  СОРОМНО  ПОРАЗКУ
І  ПРОШУ  ДОЗВОЛУ  ЗАХОДИТИ  У  ЗАЛ

ТУТ  ЗА  ВІКНОМ  ВЕЛИКА  ПЛОЩА  МАРКА
І  КАМПАНІЛА  СВЯТИТЬ  ЯСНИЙ  ДЕНЬ
А  МІСТ  РІАЛЬТО  І  КРЕМОВА  АРКА
І  ПЕРЕХОЖИХ  ПОБУТОВА  СВАРКА
МЕНІ  ЛЕТЯТЬ  ЯК  ЛІРИ  ДО  КИШЕНЬ

У  ТЕМНУ  НІЧ  ПРИСТУПЛЮ  Я  ДО  СВЯТА
ТУТ  ДОЖ  НЕ  ДОЖ  А  СИВИЙ  МУШКЕТЕР
ТУТ  ЧУМНИЙ  ЛІКАР  КЛОУН  І  ЗВІРЯТА
І  ЮНИЙ  ПРИНЦ  У  МАСЦІ  ГЕРОСТРАТА
І  Я  ТУТ  ТОНУ  В  МОРІ  ІЗ  ХИМЕР

Я  ЧУЮ  ДОТИК  ЛАГІДНО  НЕЖДАНО
ОДІТА  ДАМА  В  ДИКИЙ  ГОРНОСТАЙ
МЕНЕ  СХОПИЛА  ГАРЯЧЕ  І  ПРЯНО
ПОЦІЛУВАЛА  БЕЗНАСТАННО  ПʼЯНО
ЯК  СОНЦЕ  РАНО  ВИНОГРАДНИЙ  ГАЙ

У  ВИРІ  ТАНЦЮ  ГУБЛЮСЯ  В  ТУМАНІ
УСЕ  ХИТКЕ  ЯК  ЧОВЕН  НА  ЛЬОДУ
А  ВУЛИЦІ  НЕНАЧЕ  ТЕМНІ  ГРАНІ
А  З  НИМИ  ЗОРІ  І  ВІТРИ  НЕЗВАНІ
МЕНЕ  ПИТАЮТЬ  З  КИМ  ЦЕ  Я  ІДУ

ВЕЛИКИЙ  ДОЖЕ  Я  ВКРАДУ  ГОНДОЛУ
МОЯ  ПРИНЦЕСА  ПРОСИТЬСЯ  ДОМІВ
МИ  ПРОПЛИВЕМ  КАНАЛАМИ  ПО  КОЛУ
ТАМ  ПОШУКАЄМ  ТРОХИ  СУХОДОЛУ
І  БУДЕМ  ЖДАТИ  КАРНАВАЛЬНИХ  ДНІВ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047157
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2025

РЕКОНКІСТА

Я  КЛИЧУ  ВАС  ЛЮБОВНИМИ  ПІСНЯМИ
КОХАНА  ПАННО  ВИЙДІТЬ  НА  БАЛКОН
ЯК  НЕБОКРАЙ  ЗАХОДИТЬСЯ  ВОГНЯМИ
І  ТИХИЙ  ВЕЧІР  ЗЛИЄТЬСЯ  З  МОРЯМИ
Я  ВІЗЬМУ  ВАШ  РУМʼЯНЕЦЬ  У  ПОЛОН

МИ  ТАК  ДАВНО  НЕ  БАЧИЛИСЬ  ІЗ  ВАМИ
ТА  Я  НІЧОГО  В  МАНДРАХ  НЕ  ЗГУБИВ
Я  ПРОКИДАВСЯ  З  ВАШИМИ  СЛОВАМИ
І  НУДЬГУВАВ  ЗА  РІДНИМИ  ГУБАМИ
Я  ВАС  ЄДИНУ  НАЧЕ  МІФ  ЛЮБИВ

Я  ВАМИ  ДИХАВ  ВАМИ  НАДИХАВСЯ
І  ВАМИ  ЖИВ  В  СВОЄМУ  ВИГНАННІ
ЗА  ЩО  БИ  Я  ЗАХОПЛЕНО  НЕ  БРАВСЯ
Я  ВАС  ЗАБУТИ  І  НЕ  НАМАГАВСЯ
І  ВАС  ШУКАВ  В  ДАЛЕКІЙ  СТОРОНІ

В  РОЗЛУЦІ  ВИ  МОЛИТВА  І  НАДІЯ
МЕНЕ  БЕЗ  ВАС  СВОБОДА  ТЯГОТИТЬ
ЯК  ВОДИ  В  НІЧ  ПОРУШУЄ  СТИХІЯ
НУРТУЄ  В  ТІЛІ  ЧОЛОВІЧА  МРІЯ
І  СЕРЦЕ  ВАМИ  БʼЄТЬСЯ  ТА  ГОРИТЬ

І  Я  НЕ  ПІДУ  НЕ  СХРЕСТИВШИ  ЗБРОЮ
Я  САМ  ДО  ВАС  В  ПОКОЇ  УВІРВУСЬ
Я  БЕЗ  ВІЙНИ  НЕ  ЗНАТИМУ  СПОКОЮ
ВІД  ПЕРЕМОГИ  НАД  САМИМ  СОБОЮ
ВІД  ВАС  ОДНОЇ  Я  НЕ  ВІДСТУПЛЮСЬ

5.09.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047132
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2025

ЛІСАБОНСЬКА БАЛАДА

Я  ЯК  РЕМАРК  ІЗ  ВАМИ  В  ЛІСАБОНІ
І  ВИ  МЕНІ  ЗВИВАЄТЕСЬ  В  РУКАХ
Я  СТИСНУ  ВАШІ  ЛАГІДНІ  ДОЛОНІ
І  ВАС  НА  ЦІМ  БАРОКОВІМ  БАЛКОНІ
Я  ПОЦІЛУЮ  В  МІСТА  НА  ОЧАХ

ХАЙ  ДИВИТЬСЯ  НА  МЕНЕ  І  РЕВНУЄ
Я  ЛЮБЛЮ  ВАС  ЯК  СЯЄВО  РОСИ
МЕНЕ  ВАШ  ЗІР  І  ВАШИЙ  СОН  ЧАРУЄ
МЕНІ  НАДІЮСЬ  ВЕЧІР  ПОДАРУЄ
ЩЕ  ОБЕРЕМОК  ВАШОЇ  КРАСИ

ЯК  ВИ  ЗІ  МНОЮ  ПІДЕТЕ  НА  ҐАНОК
Я  ВІЛЬНІ  ВІРШІ  ЗНАЙДУ  У  САДУ
І  ДОКИ  НЕБО  МРІЄТЬСЯ  НА  РАНОК
І  СОЛОВ‘Ї  НЕ  ПІЮТЬ  ПРО  СНІДАНОК
ДЛЯ  ВАС  Я  ЇХ  НА  РИМИ  ПОКЛАДУ

Я  ЗАВТРА  ЗНАЮ  БУРЯМ  НЕ  БУВАТИ
Я  ЧУВ  ПІСНІ  ПРО  МИРНИЙ  ОКЕАН
ВДЯГНІТЬ  НА  СЕБЕ  ЛАЗУРОВІ  ШАТИ
І  МОРЮ  ВАС  НІЧИМ  НЕ  ЗДИВУВАТИ
ДОПОКИ  В  БУХТІ  СІЄТЬСЯ  ТУМАН

СКАЖІТЬ  МЕНІ  ДАЛЕКІ  НЕБОКРАЇ
Я  ЧИМ  У  БОГА  ЩАСТЯ  ЗАСЛУЖИВ
ЩО  МАЮ  ВАС  І  ТИХІ  ВОДОГРАЇ
І  В  СИНІМ  НЕБІ  ЛЕБЕДИНІ  ЗГРАЇ
І  ПОРУЧ  ТУ  ЩО  СВЯТО  ПОЛЮБИВ

25.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046407
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2025

ТІНІ ЮКАТАНУ

ВОНА  З‘ЯВИЛАСЬ  В  ТІНЯХ  ЮКАТАНУ
Я  ТАМ  ЦЮ  ЖІНКУ  ВПЕРШЕ  ПОКОХАВ
ДЕ  ГЛАДЯТЬ  ПАЛЬМИ  БЕРЕГ  ОКЕАНУ
ДЕ  ЛІС  ТРОПІЧНИЙ  ПЛИНЕ  У  САВАНУ
ДЕ  ОБРІЙ  СОНЦЕ  ПІДВЕЧІРНЄ  ВКРАВ

ВОНА  ПРИЙШЛА  І  СІЛА  ПОРУЧ  МЕНЕ
ТАКА  ЯК  ВОСЬМЕ  ІЗ  АНТИЧНИХ  ДИВ
І  МЕКСИКАНСЬКЕ  ДИХАННЯ  ШАЛЕНЕ
МЕНЕ  ЗА  СЕРЦЕ  РАПТОМ  ПОЛОНЕНЕ
ХАПАЛО  ТАК  ЯК  ШТОРМОВИЙ  ПОРИВ

РУКА  ПІВДЕННА  НІЖНА  І  СМАГЛЯВА
МЕНЕ  ВЗЯЛА  ЯК  СУША  ТЕПЛИЙ  БРИЗ
Я  НЕ  СТРАЖДАВ  МОЯ  СТРІМКА  УЯВА
У  ВІЧАХ  ТЕМНИХ  І  ЖАРКИХ  ЯК  КАВА
ВОГОНЬ  ПРУДКИЙ  ПОБАЧИЛА  І  ХМИЗ

І  ТОЙ  ВОГОНЬ  ПОВОЛІ  РОЗРОСТАВСЯ
І  В  ПРИСТРАСТІ  НЕ  МАЮЧИ  ГРАНИЦЬ
ПАЛИВ  МЕНЕ  ВІД  СИЛИ  ВІДБИВАВСЯ
АЖ  ПОКИ  САМ  ДОДОЛУ  НЕ  ПОДАВСЯ
І  НЕ  ВТОНУВ  В  БЕЗДОННОСТІ  ЗІНИЦЬ

І  В  МЕКСИКАНЦІ  РОЗГЛЯДАВШИ  МОРЕ
В  СЕРЕЖОК  БЛИСК  Я  ЛЕДВЕ  ШЕПОТІВ
ЧИ  СЕРЦЕ  В  НЕЇ  ТАК  ЛЮБОВ‘Ю  ХВОРЕ
ЩО  ПЕРЕДРАННЯ  З  НАМИ  ЦЕ  ПРОЗОРЕ
ВОНА  ЗРІВНЯЛА  З  ЗІТКНЕННЯМ  СВІТІВ

24-25.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046401
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2025

ПРИНЦЕСА ФОРМУЛИ-1

ТИ  ЗА  КЕРМОМ  ЧЕРВОНОГО  СПОРТКАРА
КНЯЗІВ  МОНАКО  ХИЛИШ  У  ПОКЛОН
ЧИ  НА  МЕНІ  ПОРОБЛЕННЯ  МОЛЬФАРА
ЧИ  ГРІШНИКОМ  ЗАРОБЛЕНА  ПОКАРА
ЩО  ТАК  ДО  ЖІНКИ  РВУСЯ  Я  В  ПОЛОН

ТИ  ТУТ  БУЛА  НАРОДЖЕНА  ГЕРМЕСОМ
ПРУДКА  ПРИНЦЕСА  ФОРМУЛИ  ОДИН
ЩО  НА  БОЛІДАХ  БОРЕТЬСЯ  ЗІ  СТРЕСОМ
ЛЕТИТЬ  ПО  ТРАСІ  З  ХИЖИМ  ІНТЕРЕСОМ
ЗАВОДИТЬ  СЕРЦЕ  ШВИДКІСТЮ  МАШИН

Я  БАЧУ  ТИ  ТАК  ЗБУДЖЕНА  МОТОРОМ
ЩО  ТЕМНІ  ВІЧІ  РОЗРОСЛИСЬ  НА  МИТЬ
ДИВЛЮСЯ  ВРАЗ  НЕНАЧЕ  СВІТЛОФОРОМ
ЗМІНИЛА  ХОЛОД  НА  ЛАСКАВИЙ  СОРОМ
ДВИГУН  ЗАТИХ  А  В  ТЕБЕ  ЖАР  НЕ  СПИТЬ

В  САЛОНІ  ПАХНЕ  СОЛОДОМ  ПАРФУМУ
НАМОКЛІ  ВІКНА  ВВІЧЛИВО  МОВЧАТЬ
У  МОНТЕ  КАРЛО  НАМ  НЕ  ЧУТИ  ШУМУ
ВІН  НЕ  ПОРУШИТЬ  ЛЮБЛЯЧУ  ЗАДУМУ
І  НЕ  ЗБЕНТЕЖИТЬ  МОНЕГАСЬКУ  ЗНАТЬ

РУМ‘ЯНА  ТАК  ЯК  КОРПУС  НА  ФЕРРАРІ
ТИ  ТРУСИШСЯ  А  ПОДИХ  МАЙЖЕ  ЗНИК
ТВОЇ  КОСИЧКИ  ТАК  КАШТАННО  КАРІ
ТЕЧУТЬ  НА  МЕНЕ  В  РИТМІ  СТРАДІВАРІ
І  Я  В  НИХ  ЧУЮ  ТВІЙ  ЩАСЛИВИЙ  КРИК


22.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046221
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2025

ПРОМЕНАД АНГЛЕС

ПРОЗОРІ  ХМАРИ  ХОДЯТЬ  НАД  КАМІННЯМ
ГОРДИТЬСЯ  ЛІТОМ  ПРОМЕНАД  АНГЛЕС
ПІЩАНІ  ПЛОЩІ  МИЮТЬСЯ  ПРОМІННЯМ
ГОДУЮТЬ  ПТАСТВО  ПЛОДОМ  І  НАСІННЯМ
ТУТ  Б‘ЮТЬСЯ  ХВИЛІ  СЕРЕДЗЕМНИХ  ПЛЕС
І  КИПАРИСИ  ХВАЛЯТЬСЯ  КОРІННЯМ
В  ЛАЗУРНІЙ  ТІНІ  ГЕРЦОГСТВА  ЧУДЕС  

ЯК  ГАРНО  ТУТ  НА  ПІВДНІ  НА  КОРДОНІ
ЯК  ЗАПАШНА  ФРАНЦУЗЬКА  БЕЛЬ  ЕПОК
УМИТІ  БРИЗОМ  В  КАННСЬКОМУ  ПОЛОНІ
НЕСТРИМНІ  ЧАЙКИ  НА  МОРСЬКОМУ  ЛОНІ
ПРИМУСЯТЬ  ПАРУ  СПОВІЛЬНИТИ  КРОК
І  ПОМАРАНЧА  ВИХОПЛЯТЬ  З  ДОЛОНІ
І  ДАМІ  З  РУКИ  ЗАБЕРУТЬ  БУЗОК

СЕРПНЕВИЙ  ДЕНЬ  ІДЕ  ДО  ПОЛОВИНИ
І  СИНІЙ  ОБРІЙ  ПАРКІСТЮ  ГОРИТЬ
ПІД  ПАЛЬМАМИ  СТІКАЮТЬСЯ  ГОДИНИ
МИНУЛО  Б  В  НІЦЦІ  ВСЕ  ЖИТТЯ  ЛЮДИНИ
ТА  СЕРЦЕ  Б‘ЄТЬСЯ  І  ДУША  НЕ  СПИТЬ
І  ПРОСИТЬСЯ  НАЗАД  ДО  БАТЬКІВЩИНИ
БО  БІЛЬШЕ  ЛЮБИТЬ  ГАЛИЦЬКУ  БЛАКИТЬ


16.-20.08.2025  
Травемюнде

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046075
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2025

СЕВІЛЬСЬКА НІЧ

НАДВОРІ  НАША  СОНЯЧНА  СЕВІЛЬЯ
ДЕ  РИТМИ  ТАНЦЮ  ЗМІШАНІ  В  ВИНІ
І  ТИ  КНЯГИНЯ  АНДСЬКОГО  НАГІР‘Я
ЯКА  МЕНІ  У  СМЕРКАХ  НАДВЕЧІР‘Я
ЗАПАЛА  ТАК  ЯК  ПРИСТРАСНІ  ПІСНІ

ТЕБЕ  УКРАВ  НА  ПЛЯЖ  ГВАДАЛКІВІРУ
ДИВИВСЯ  В  ВІЧІ  КОЛЬОРУ  МАРРОН
І  В  НИХ  Я  БАЧИВ  ОПИРАННЯ  ЗВІРУ
І  ПОРУЧ  ЯСНУ  ВІДЧАЙДУШНУ  ВІРУ
ЩО  ЦЕ  КОХАННЯ  А  НЕ  ПРОСТО  СОН

Я  ТАМ  ХОТІВ  ТОБОЮ  ВОЛОДІТИ
НА  АНДАЛУЗЬКІЙ  ЗОРЯНІЙ  ТРАВІ
І  ДАРУВАТИ  НАЙСВІЖІШІ  КВІТИ
І  РАЗОМ  З  НИМИ  ЛЮБЛЯЧІ  ПРИВІТИ
СВОЇЙ  ПРЕКРАСНІЙ  ЛЮБІЙ  ВІЗАВІ

ЦІ  ТЕМНІ  КОСИ  НАЧЕ  ІЗ  БЕЗОДНІ
ЛАСКАВІ  ПАЛЬЦІ  І  ЗАСМАГА  ПЛЕЧ
ПУХКЕНЬКІ  ВІЇ  ТА  УСТА  ГОЛОДНІ
ТА  ДИКІ  ОЧІ  ПАЛКО  БЕЗТУРБОТНІ
МЕНЕ  СКОСИЛИ  ЯК  ГАРЯЧИЙ  МЕЧ

Я  ВПЕРШЕ  ЧУВШИ  НЕВІДОМУ  СИЛУ
ДО  СЕБЕ  В  ДУМЦІ  ЧЕСНО  ГОВОРИВ
ЩО  ВОЛЮ  ВЛАСНУ  ЧОЛОВІЧУ  МИЛУ
ВІДДАТИ  ХОЧУ  ЦЬОМУ  НЕБОСХИЛУ
ВІДКРИТИСЬ  ЖІНЦІ  ЩО  Я  ПОЛЮБИВ

А  ТИ  ЛИШЕ  СМІЯЛАСЯ  ЗУХВАЛО
І  ГОЛИЙ  СТАН  ХАПАЮЧИ  ДО  РУК
ПОДУМАВ  Я  ЧИ  РАПТОМ  НЕ  ЗАМАЛО
МЕНІ  В  ЖИТТІ  КОХАННЯ  ПЕРЕПАЛО
І  СЛУХАВ  Я  ТВІЙ  ЯРИЙ  СЕРЦЯ  СТУК

І  ЗНОВУ  Я  НА  ПЛАСА  ДЕ  ЕСПАНЬЯ
І  ВДРУГЕ  ТИ  У  ЧОРНОМУ  ВБРАННІ
ТИ  ОП‘ЯНІЛА  КЕЛИХОМ  ШАМПАНЬЯ
МЕНІ  У  ШИЮ  ВПИЛАСЬ  ЯК  ПІРАНЬЯ
І  ЗДАЛАСЬ  ПЕРЕМОЖЦЮ  У  ВІЙНІ


20.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046056
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2025

МАТАДОР

ВЕЛИКИЙ  ДЕНЬ  НЕДІЛЬНОЇ  КОРИДИ
І  НА  ТРИБУНАХ  ГАЛАСНИЙ  МАДРИД
ЯКІ  ДОВКОЛА  СВІТЛІ  КРАЄВИДИ
ЛУНКА  ПАЛІТРА  ЩАСТЯ  ТА  ОГИДИ
ЯКИЙ  ТУТ  РЕГІТ  І  БОЛЮЧИЙ  СТИД

ТВОЯ  АРЕНА  ГОРДИЙ  МАТАДОРЕ
ЦЕ  ІБЕРІЙСЬКИЙ  РІДНИЙ  КОЛІЗЕЙ
ВИХОДЬ  СМІЛИВО  У  ПІЩАНЕ  МОРЕ
ТРІУМФ  ТОРЕРО  ЧИ  ЗВІРИНЕ  ГОРЕ
ПОБАЧИТЬ  НИНІ  ЮРМИСЬКО  ЛЮДЕЙ

ПОПРАВ  НАШИВКУ  ПО  БОКАХ  ЖАКЕТА
ПРОТРИ  НА  ШПАЗІ  КВІТЧАТУ  ЕМАЛЬ
І  РОЗГОРНИ  БОРДОВИЙ  СТЯГ  МУЛЕТА
ЛЕТИ  В  БИКА  ІЗ  ВПРАВНІСТЮ  АТЛЕТА
І  ХАЙ  БЛИЩИТЬ  ТВОЯ  ДАМАСЬКА  СТАЛЬ

ЧАРІВНУ  ДАМУ  З  ЛИЧЕНЬКОМ  ВЕНЕРИ
ЩО  РУМ‘ЯНЦЯМИ  СЯЄ  ІЗ  ТРИБУН  
ТИ  ПОЦІЛУНКОМ  В  РОЗКВІТІ  КАР‘ЄРИ
ЗУСТРІНЬ  НЕНАЧЕ    ГОРДІ  КАВАЛЕРИ
У  ПЕРЕЛИВАХ  БАНДУРИННИХ  СТРУН

А  ЗАРАЗ  БИТВА  В  ПРИСТРАСТІ  АРЕНИ
І  МАТАДОР  ПОРАНЕНИЙ  КРОВИТЬ
ПІДДАЙТЕ  ЖАРУ  АНДАЛУЗЬКІ  ГЕНИ
НАМ  МАЛО  БОЮ  НА  ПРОСТОРАХ  СЦЕНИ
ВОГОНЬ  У  НАС  ГЛИБОКО  В  СЕРЦІ  СПИТЬ

РАПТОВИЙ  РУХ  І  БІЛИЙ  БЛИСК  МЕТАЛУ
КРИВАВИЙ  БИК  РОГАМИ  У  СТРИБКУ
ТОРЕАДОРА  У  СТРАШНОМУ  ПАЛУ
САДЖАЄ  ВЕРХИ  НА  ДВІЙНОМУ  ЖАЛУ
І  САМ  ВМИРАЄ  ПОРУЧ  У  КУТКУ

18.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045983
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2025

ОПЕРНИЙ БУЛЬВАР

ВІТАЮ  ВАС  ПРЕКРАСНА  ПАРИЖАНКА
 Я  ТЕЖ  ІДУ  НА  ОПЕРНИЙ  БУЛЬВАР
ВІЗЬМЕМ  ВИНА  І  ХАЙ  СТАРА  ЦИГАНКА
НАМ  СКАЖЕ  ДОЛЮ  ЗА  ЧОТИРИ  ФРАНКА
І  КИНЕ  НАС  У  РОМАНТИЧНИЙ  ЖАР

ВИ  ТАК  МЕНЕ  ЧАРУЄТЕ  ХОДЬБОЮ
Я  ДУЖЕ  ПАЛКО  ВАШИЙ  КРОК  ЛЮБЛЮ
ВИ  ЛЕТИТЕ  НАД  СІРОЮ  ЮРБОЮ
В  ТІСНІМ  МЕТРО  ПИШАЄТЕСЬ  СОБОЮ
ЩИПНІТЬ  МЕНЕ  БО  Я  МОЖЛИВО  СПЛЮ

ДЛЯ  ЧОГО  НАМ  ХОВАТИСЬ  В  ПАНТЕОНІ
ВІД  КОГО  МИ  ТІКАЄМО  В  ВЕРСАЛЬ
Я  ХОЧУ  ВАШІ  ЛАГІДНІ  ДОЛОНІ
ЯК  ТРУБАДУР  ПРИНЦЕСІ  У  ПОКЛОНІ
ПОЦІЛУВАТИ  ВІДГОРНУВШИ  ШАЛЬ

ЯКЩО  ПАРИЖ  ВАС  ТОМИТЬ  І  ЗАЙМАЄ
ТО  МИ  ЦЮ  ГОРУ  ЗНІМЕМО  ІЗ  ПЛЕЧ
І  ХАЙ  СТОЛИЦЯ  ТРОХИ  ПОЧЕКАЄ
У  КАННАХ  МОРЕ  ТЕПЛЕ  І  БЕЗКРАЄ
І  СЕРПЕНЬ  ВИСНЕ  ЯК  ДАМОКЛІВ  МЕЧ

А  ПОКИ  ВІТРУ  ХОЧЕТЬСЯ  ШТОРМИТИ
І  ПОКИ  СОНЦЕ  ПАЛИТЬ  МОНПАРНАС
Я  МУШУ  ЙТИ  Я  БУДУ  ВАМ  ДЗВОНИТИ
І  ПРОШУ  ВАС  УРАНЦІ  СЛІЗ  НЕ  ЛИТИ
Я  ВАС  ЛЮБЛЮ  ТЕПЕР  Я  ЛЮБЛЮ  НАС

ЯК  МИЛО  ТУТ  ЖИВЕТЬСЯ  ГОРОДЯНКАМ
У  ШУМІ  ДЗВОНІВ  ЦЕРКОВКИ  СЮЛЬПІС
ПАРИЖ  ЛИШИВ  БИ  Я  СВОЇМ  НАЩАДКАМ
ЛАЗУРНУ  СЕНУ  СОНЯЧНИМ  СВІТАНКАМ
І  ВЗЯВ  СОБІ  ОДИН  БУЛОНСЬКИЙ  ЛІС


16.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2025

БАТЬКОВІ ТИЧИНІ

ВЕЛИКИЙ  МАЙСТРЕ  НЕ  МИНАЙТЕ  ХАТИ
Я  З  РАДІСТЮ  ДОДОМУ  ВАС  ПРИЙМУ
Я  ВСЕ  ДИТИНСТВО  МРІЯВ  ТАК  ПИСАТИ
Я  ПАНЕ  ПАВЛЕ  СТИЛЮ  В  ВАС  ЗАЙМУ

Я  ВАС  ЧИТАВ  І  ВАШУ  ПАННУ  ІННУ
КЛАРНЕТИ  ВАШІ  СОНЯЧНІ  ЛЮБИВ
Я  РИМУ  ТУ  СОЛОДКУ  ДРОГОЦІННУ
В  МУЗИЧНІМ  РИТМІ  ВІДДАНО  УЧИВ

ТВОРИЛИ  ВИ  ЯК  ЛЮБИЙ  СИН  НАРОДУ
НІХТО  ЯК  ВИ  ТАК  ЧИСТО  НЕ  ПИСАВ
І  КОЖЕН  БИ  ПОЖЕРТВУВАВ  СВОБОДУ
АБИ  ЯК  ВАС  ЙОГО  БИ  ХТОСЬ  ЧИТАВ

ВИ  ЗАВЖДИ  ЮНІ  СЛОВОМ  І  ДУШЕЮ
І  ВАША  МОВА  ПЛАВНА  НАЧЕ  СПІВ
ВИ  ЯК  ПРОРОК  НЕСЛИ  У  СВІТ  ІДЕЮ
ЩО  ВІРШ  ЦЕ  ДАР  ЛЮДИНІ  ВІД  БОГІВ

ГОВОРЯТЬ  ВМЕР  А  Я  НЕ  ВІРЮ  КНИЗІ
Я  ГОЛОС  ВАШ  ЧИТАЮ  КРІЗЬ  РЯДКИ
У  ПОСТМОДЕРНІЙ  ПОЕТИЧНІЙ  КРИЗІ
ПАВЛА  ТИЧИНУ  ПРОШУ  Я  В  БАТЬКИ

18.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045903
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2025

ТИГР І ТИГРОЛОВ

МАЛЕНЬКИЙ  ПРИНЦЕ  ЦЕ  УЖЕ  ЛЮБОВ?

МОЯ  ТРОЯНДА  МИЛА  ВІТЧИЗНЯНА
ДО  МЕНЕ  ШЕПЧЕ  КОЖНОЮ  ІЗ  МОВ
І  ХОЧ  ВІД  НЕЇ  КРОВОТОЧИТЬ  РАНА
ТАК  РОЗОЮ  У  МЕНЕ  ЯВА  П‘ЯНА
ЩО  Я  БІЖУ  НА  КОЖНИЙ  РОЗИН  ЗОВ

МАЛЕНЬКИЙ  ПРИНЦЕ  ЦЕ  УЖЕ  ЛЮБОВ?

Я  ВСЕ  МОЛЮСЯ  ЗОРЯМ  ВЕЧОРОВИМ
НЕХАЙ  ВЕРНУТЬ  ЧАРІВНУ  БІЛУ  МИТЬ
КОЛИ  Я  ПИВ  ПІД  ОБРІЄМ  БАГРОВИМ
ПІД  НЕБОМ  УРОЧИСТИМ  І  СВЯТКОВИМ
ТРОЯНДОВУ  РОЗБУРХАНУ  БЛАКИТЬ

МАЛЕНЬКИЙ  ПРИНЦЕ  ЦЕ  УЖЕ  ЛЮБОВ?

У  МЕНЕ  СЕРЦЕ  ДОСІ  СТРУМОМ  Б‘ЄТЬСЯ
ТРОЯНДО  ЧУЄШ  Я  НЕ  ОХОЛОВ
І  ЦЯ  ЛЮБОВ  НІКУДИ  НЕ  МИНЕТЬСЯ
І  ЦЯ  ПОЖЕЖА  БІЛЬШЕ  ЩЕ  ЗАЙМЕТЬСЯ
КОЛИ  ТИ  ТИГР  Я  БУДУ  ТИГРОЛОВ

17.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2025

МОРСЬКИЙ ГІМН

РОЗПРАВТЕ  ДРУЗІ  АТЛАСНІ  ВІТРИЛА
ШИРОКИЙ  БОРТ  ТРОЯНДАМИ  СТЕЛІТЬ
НАМ  СУША  НАША  МАТЕРИНСЬКА  МИЛА
ТА  ТАК  ВОНА  ОБРУБУЄ  НАМ  КРИЛА
ЩО  ДАЛЕЧ  МОРЯ  ВЖЕ  НЕ  БУДИТЬ  ХІТЬ

ПОРВІТЬ  МОТУЗКИ  І  КИДАЙТЕ  В  СКАЛИ
ТАМ  РАДИЙ  НАРІД  ПУСТИТЬСЯ  В  ТАНОК
НАМ  КОЛЕСОМ  ЗАКРУТЯТЬСЯ  ШТУРВАЛИ
ХАЙ  ВДАРИТЬ  ШТОРМ  ЯКОГО  НЕ  ЧЕКАЛИ
ХАЙ  БУДЕ  ЮНГАМ  ПЕРШИЙ  ДЕНЬ  УРОК

ДИВІТЬСЯ  В  ОБРІЙ  І  ЧИТАЙТЕ  КАРТУ
БО  ПЕРША  БУРЯ  ЯК  ШКІЛЬНА  ЛЮБОВ
І  ХОЧ  МОРЯК  З  РОКАМИ  ВЧИТЬСЯ  ФАРТУ
У  ПРАВДІ  МОРЯ  ЗАВЖДИ  ДОЛЯ  ЖАРТУ
І  ХВИЛІ  ЧАСТО  ПРОЛИВАЮТЬ  КРОВ

ХАЙ  НАШІ  ОЧІ  НЕ  БОЯТЬСЯ  СОНЦЯ
І  ЛЯЖЕ  НАМ  ДОРОГА  ВІДКРИТТІВ
І  Б‘ЄТЬСЯ  СЕРЦЕ  ЮНІСТЮ  ГАСКОНЦЯ
СВЯТИЙ  МИКОЛА  НАМ  ЗА  ОХОРОНЦЯ
ХАЙ  КОЖЕН  ДЕНЬ  ДАРУЄ  СТО  ЖИТТІВ

ТРИМАЙТЕ  КУРС  НА  СОНЦЕ  У  ЗЕНІТІ
ХАЙ  НЕ  ЗДРИГНУТЬСЯ  РУКИ  НА  ПРИЧАЛ
ЯКЩО  ДЛЯ  ЧОГОСЬ  ВАРТО  ЖИТИ  В  СВІТІ
І  КРАЩЕ  ЩОСЬ  ЗА  МОРЕ  В  ЯСНІМ  ЛІТІ
Я  САМ  ПІРНУ  ХОЧ  ПІД  ДЕВ‘ЯТИЙ  ВАЛ


14-15.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045699
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2025

ДАНИНА ЛЬВОВУ

ЛЬВОВЕ!

ТАК  ДАВНО  НЕ  БУВ  Я
         У  СВОЄМУ  ЛЬВОВІ
І  ПРО  МІСТО  ЛЕВА
         ЗОВСІМ  НЕ  ПИСАВ
ТАК  ДАВНО  НЕ  ЧУВ  Я
         ЩОБ  НА  РІДНІЙ  МОВІ
ХТОСЬ  МЕНЕ  У  ХАТІ
         МИРНО  ПРИВІТАВ

ЛЬВОВЕ!

МОЖЕ  Б  ПОСИДІЛИ  
         У  ФРАНКОВІМ  ПАРКУ
Я  ВЕРНУСЯ  З  МАНДРІВ  
         НА  ЄДИНИЙ  ДЕНЬ
МОЖЕ  Б  ПОШУКАЛИ
         ТУ  СТУДЕНТСЬКУ  ЛАВКУ
РАЗОМ  ЗАСПІВАЛИ  
         ВСІХ  СТАРИХ  ПІСЕНЬ


ЛЬВОВЕ!

Я  БИ  ВЗЯВ  КЕНТАВРА  
         ВІЧНИХ  ЛЕВІВ  З  РИНКУ
ЛЕВАНДІВКУ  СИХІВ
         І  ШЕВЧЕНКІВ  ГАЙ
З  НИМИ  Я  Б  БАЛАКАВ  
         ЯК  ТУТ  ФАЙНО  ВЗИМКУ
РАЗОМ  НА  ТОПОЛЬНУ
         ЖДАЛИ  БИ  ТРАМВАЙ

ЛЬВОВЕ!

МИ  ПІШЛИ  Б  ДО  ПОЛТВИ
         НА  ВИСОКИЙ  ЗАМОК
НА  ШУМНИЙ  КЛЕПАРІВ
         НА  ГОЛОСКО  В  ДІМ
ХАЙ  БРУКІВКА  ЦЕНТРУ
         МАЄ  БЕЗЛІЧ  ЯМОК
ТА  ГОРБІВ  НАВКОЛО
         ЗАВЖДИ  ТІЛЬКИ  СІМ

ЛЬВОВЕ!

СТАРОДАВНЄ  МІСТО  
         НЕ  ЖУРИСЯ  РАНО
ВИСТАЧИТЬ  ТУРИСТАМ
         ХМАРИ  ПАМПУХІВ
НАМ  ЖИТТЯ  ДЛЯ  ТОГО
         НЕБЕСАМИ  ДАНО
АБИ  РАЗ  У  РОЦІ  
         ПРИЇЖДЖАТИ  В  ЛЬВІВ


13-14.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2025

PLUS ULTRA

ДИВИСЬ  У  ДАЛЕЧ
 В  СПАЛАХ  НАДНОВОЇ
ПРОНИЗУЙ  ЗОРОМ
 БЕЗВІСТІ  НЕБЕС
ДЕ  ХМАРИ  ДИВНІ
 І  ГАЛАКТИК  РОЇ
ДЕ  СВІТЛО  З  ТЬМОЮ
 В  ВІЧНОМУ  ДВОБОЇ
ДЕ  ВСЕСВІТ  НАШ
 У  ВИБУХУ  ВОСКРЕС

НЕ  СТОАШУСЬ  НЕБА  
НІ  КОМЕТ  ІЗ  ЛЬОДУ
 І  ТИ  НЕ  СТРАШСЯ
ПРОСТО  РОЗУМІЙ
У  ТИХ  КРАЯХ  
ДЕ  СВІТЛО  ЗНАЙДЕ  ВОДУ
НА  СКАЛАХ  ТИХ  
ДЕ  ЛЮД  НЕ  БУВ  ІЗ  РОДУ
НОВЕ  ЖИТТЯ  
ПОЧАТОК  ВІЗЬМЕ  СВІЙ

ХІБА  НІКОЛИ  
НЕ  ЖАЛІВ  ТИ  В  НОЧІ
КОЛИ  ДИВИВСЯ
 НА  НІМІ  ЗІРКИ
ЩО  ДЕСЬ  ОБ  ЩОСЬ  
СПІТКНУЛИСЬ  ТВОЇ  ОЧІ
ЯК  СПОТИКАЛИСЬ  
В  ПОГЛЯДИ  ДІВОЧІ
ЛИШ  ЗАРАЗ  ЦЕ  
СУЗІР‘ЯНІ  СТРІЧКИ

ЯКБИ  Я  МІГ  
ВІДДАТИ  ВСІ  СТОЛИЦІ
Я  ПРОМІНЯВ  БИ
СОНЯЧНИЙ  ПРОВАНС
БУРХЛИВЕ  МОРЕ  
ШТОРМИ  БЛИСКАВИЦІ
НА  ЦІ  КОСМІЧНІ  
ДИВНІ  НЕБИЛИЦІ
ЯК  ЗНАНЬ  НЕМА
ТО  СНИ  ОСТАННІЙ  ШАНС

МОЖЛИВО  Я  
ІЗ  МРІЄЮ  МОЄЮ
ЩЕ  СОТНЮ  РОКІВ
 МИРНО  ПРОЖИВУ
ДОПОКИ  ВНУК  
ПРОЩАЮЧИСЬ  З  ЗЕМЛЕЮ
ЗІРВЕТЬСЯ  ВГОРУ  
ДИМНОЮ  ПЕТЛЕЮ
І  ЛИШИТЬ  В  КОСМОСІ  
КОЗАЦЬКУ  БУЛАВУ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045611
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2025

МОЇЙ ДЖОКОНДІ

ПОЛОТНО  І  ФАРБА
 ВПІЗНАЮ  ВАШ  ДОТИК  
ПРОМАЛЮЮ  ОЧІ
 ЯМКИ  НА  ЩОКАХ
ДОРИСУЮ  БРОВИ  
НАЧЕРКАЮ  РОТИК  
ЗОДЯГНУ  ВАС  В  АТЛАС
 ОГОРНУ  В  ШОВКАХ

 ТУТ  БРАКУЄ  РОЗИ  
ЗНАЙДУ  ВАМ  В  САДУ
 ВАМ  ПАСУЄ  ЛІТО  
СОНЦЕ  БЕЗ  ПЕЧАЛІ  
ЯК  НЕМАЄ  ПЕРЛІВ
Я  ЧУЖІ  ВКРАДУ
НЕ  ЗАБУДУ  ВІЧІ
 І  ДРІБНІ  ДЕТАЛІ

ВИ  У  ПОВСЯКДЕННІ
 НЕ  ЗАВЖДИ  ЩАСЛИВА
 Я  ТАК  ЧАСТО  БАЧУ
 ЛИЧЕНЬКО  СУМНЕ
ХАЙ  ХОЧА  В  КАРТИНІ
 ВИ  В  ЧЕКАННІ  ДИВА  
ХАЙ  ХОЧА  В  ПАЛІТРІ
 УСМІШКА  СЯЙНЕ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045610
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2025

АННА КИЇВСЬКА

АННА  КИЇВСЬКА

АННА  МОЯ  ЯРОСЛАВНА  
ЯК  ДАВНО  Я  НЕ  БАЧИВ  
         ЛИЧЕНЬКО  ВАШЕ  ЯСНЕ  
ЯК  ДНІПРО  ВИТІКАЄ  
         ЯК  ВИТІКАЄ  ПОЧАЙНА  
ТАК  І  РАДІСТЬ  МОЯ
         ХОВАЄТЬСЯ  В  МОРЕ  СМУТНЕ

АННА  КИЇВСЬКА

АННА  КНЯГИНЕ  ДНІПРОВА
ЯК  ДАВНО  Я  НЕ  СЛУХАВ
         ВАШИХ  МЕРЕЖИВНИХ  СЛІВ
ХАЙ  ДЛЯ  МЕНЕ  ДЗВЕНІЛА
         Б  БЕСІДА  ВАША  І  МОВА
І  МІСЯЦЬ  І  ТИЖДЕНЬ
         І  КІЛЬКА  НАПОЄНИХ  ДНІВ

АННА  КИЇВСЬКА

АННА  ВОЛОДАРКА  МРІЇ
У  КИЄВІ  ВИ
         І  ХВИЛЯМИ  ТРОЩИТЕ  СКАЛИ
Я  ІЗ  ВАМИ  ЗМАГАЮСЬ
         ЗА  СВІТЛИЙ  УЛАМОК  НАДІЇ
ЩО  СЕРЦЕ  МОЄ
         ОСТАННЄ  ЩО  ВИ  ВИКРАДАЛИ.

23.07.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044248
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2025

ДЖАМІЛА

Я  ЗНАЙОМИЙ  ІЗ  НЕЮ
НЕ  БІЛЬШЕ  НІЖ  КІЛЬКА  ГОДИН,
ВОНА  З  КОРОЛІВСТВА,
ЩО  НА  ПІВДЕНЬ  ГОРИ  ГІБРАЛТАР
ЇЇ  ОДЯГ  ПАСТЕЛЬНИЙ,
ПОШИТИЙ  ІЗ  СОТНІ  ТКАНИН
ВОНА  МЕНЕ  ТЯГНЕ
У  НЕДІЛЮ  НА  СХІДНИЙ  БАЗАР.

ТОРГУЄТЬСЯ  ЛЮД,
ВСІ  ОДЯГНЕНІ  НАЧЕ  НА  СВЯТО
Я  ПОДЕКУДИ  БАЧУ
В  ЮРБІ  КОЛЬОРОВИЙ  ТЮРБАН
ВОНА  МЕНІ  КАЖЕ
ТУТ  МАМА  ПРАЦЮЄ  І  ТАТО,
ВОНА  МЕНЕ  ПРОСИТЬ
НА  СВІТАНКУ  ЧИТАТИ  КОРАН.

Я  ГОВОРЮ,  ДЖАМІЛА,
Я  ХОЛОДНИЙ  ПІВНІЧНИЙ  ТУРИСТ
НЕ  РОЗКАЗУЙ  МЕНІ
ПРО  БІЛЕ  ЖИТТЯ  КАСАБЛАНКИ
Я  НЕ  БАГАТИЙ  ПИСЬМЕННИК,
ТА  НЕ  ЗАМОЖНИЙ  ЮРИСТ,
У  МЕНЕ  В  КИШЕНІ
ДИРХАМИ  ЦОКОЧУТЬ  І  ФРАНКИ.

РОЗГЛЯДАЛА  МЕНЕ,
ЯК  ВІДПЛИВИ  СТАРЕНЬКЕ  СУДНО
Я  У  ШТОРМІ  НЕ  ЧУВ
НІ  СЛОВА  МОЛИТВИ  З  МЕЧЕТІ
Я  ЇЇ  ЦІЛУВАВ  БИ,
ЯК  ТІЛЬКИ  ЦІЛУЮТЬ  В  КІНО,
ЯКБИ  НЕ  ЛЮБИВ  БИ
ТРОЯНДУ  НА  РІДНІЙ  ПЛАНЕТІ.


20.07.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2025

IMPRESSION

 

КОЛИ  Я  ПОБАЧИВ,
ЯК  ГАРНА  НОРМАНДІЯ  ВДЕНЬ,
Я  РАПТОМ  І  САМ
ЗАХОТІВ  МАЛЮВАТИ  КАРТИНИ,
А  ЩЕ  ЗАБАЖАВ
НАСКЛАДАТИ  ЛЮБОВНИХ  ПІСЕНЬ
І  ДАТИ  ЇХ  ДАМАМ,
ЯК  СТИГЛІ,  ЖИВІ  АПЕЛЬСИНИ.

МОЖНА  СКАЗАТИ,
Я  ОТРИМАВ  СВОЮ  ІМПРЕСЬЙОН,
ТОГО  СІРОГО  ДНЯ
Я  НІЧОГО  НЕ  БАЧИВ  З-ЗА  ХМАР.
Я  ВДРУГЕ  ВЕРНУВСЯ,
ГОТОВИЙ  ВІДДАТИ  МІЛЬЙОН,
ЛИШ  БИ  ДИХАТИ  СВІТЛОМ
І  ПИТИ  ЦЕЙ  СОНЯЧНИЙ  ЖАР.

Я  ЗАСНУВ  НА  ПІСКУ,
ТІННЮ  ПРИКРИТИЙ  І  КЛЕНОМ,
І  МЕНІ  УВИЖАВСЯ
СТАРИЙ  ПАРИЖАНИН  МОНЕ.
РАННЬОГО  РАНКУ,
ПІД  СИНІМ  СХВИЛЬОВАНИМ  НЕБОМ,
ЗАКОХАВСЯ  Я  В  МОРЕ,
БІЛЬШ  СИНЄ  І  БІЛЬШ  ЧАРІВНЕ.

18.07.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044066
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2025

ДОЛОНІ БОГА

«ВІЗЬМИ  КОКА-КОЛУ—  ЕНДІ  СІВ  КОЛО  МЕНЕ  НА  ЛАВУ.
ЦЯ  ПЛЯШКА  ПРОСТЕНЬКА  І,  НА  ДИВО,  ТАКА  КОЛЬОРОВА»..
ВІДКРИВАЄ  І  КАЖЕ:  «Я  ЗАВЖДИ  НЕНАВИДІВ  КАВУ.
РОЗУМІЄШ  ЧОМУ?  БО  ВСЯ  КАВА  —  БАНАЛЬНО  КАВОВА»

«Я  ВВАЖАЮ:  В  МИСТЕЦТВІ  НЕМАЄ  МОНАРХА  І  ХЛОПА».
ВІН  МЕНІ  УСМІХНУВСЯ  І  ДІСТАВ  ІЗ  КИШЕНІ  ЖУРНАЛ:
«ПОДИВИСЯ  НА  СХІД  —  ТАМ  ТВОЯ  ЕЛІТАРНА  ЄВРОПА.
ПОДИВИСЯ  НА  ШТАТИ  —  НАША  ВОЛЯ  —  ЦЕ  НАШ  КАПІТАЛ»

«МЕРИЛІН…»  —  ВІН  ЗАТИХ,  І  СЛЬОЗА  ПОКОТИЛАСЬ  УБОГА.
ВІН  ПОПРАВИВ  ЧУПРИНУ  І  У  ВУХО  МЕНІ  ПРОШЕПТАВ:
«ТІ  ПОРТРЕТИ  ТОДІ  МАЛЮВАЛИСЬ  ДОЛОНЯМИ  БОГА.
НЕ  КАЖИ  ПРЕЗИДЕНТУ  —  Я  В  ПЕРЕРВАХ  ЇЇ  ЦІЛУВАВ».

18.07.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043989
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2025

ЛИСТ НА ТАЇТІ

ПРОКИДАЙТЕСЯ,  ПОЛЮ,
      ЗБИРАЮСЬ  ДО  ВАС  НА  ТАЇТІ.
Я  НА  МОВАХ  МІСЦЕВИХ
      ТОРОЧУ,  НЕМОВ  КАКАДУ.
ВИ  МЕНІ  ОБІЦЯЛИ
      РАЙСЬКИЙ  КУТОЧОК  НА  СВІТІ,
ДЕ  Я  МИРНЕ  НАТХНЕННЯ
      У  МОРІ  І  СКАЛАХ  ЗНАЙДУ.

ВАМ  ТУТ  ЛИСТ  ЗАВАЛЯВСЯ,
      ЗАЛЯПАНИЙ  КРОВ’Ю  ВІНСЕНТА.
ВІН  НУДЬГУЄ  ЗА  ВАМИ,
      ХВОРІЄ  І  ЗОВСІМ  ПОНИК.
Я  ЙОГО  УМОВЛЯВ
      НЕ  КУПЛЯТИ  ТИХ  ПЛЯШОК  АБСЕНТА,
ВІН  ПОЇХАВ  У  НІЦЦУ
      І  ВРАНЦІ  В  НЕДІЛЮ  ТАМ  ЗНИК.

ВИ  ЗАНАДТО  МІНЛИВІ
      І,  ВИБАЧТЕ,  ТРОХИ  ЛУКАВІ,
АЛЕ  ДОСИТЬ  ІЗ  ТИМ,
      Я  ВТОМИВСЯ  ВІД  ВАШИХ  КАРТИН.
ХОЧ  ВОНИ  ДОРОГІ
      І  ВОНИ  ОКЕАНСЬКО  ЯСКРАВІ,
Я  ЗА  НИХ  ПОСВАРИВСЯ
      ІЗ  КОЖНОЮ  З  ВАШИХ  ДРУЖИН.

ПОВЕРТАЙТЕСЯ,  ПОЛЮ,
      ЗА  ВАМИ  НУДЬГУЄ  СТОЛИЦЯ.
ХОЧ  БИ  ЯК  НЕЙМОВІРНО
      ВАМ  ЖИЛОСЬ  НА  ТИХ  БЕРЕГАХ,
НАШ  ПАРИЖ  —  ЦЕ  ЖУРАВЛИК,
      А  ВАША  МАЙСТЕРНЯ  —  СИНИЦЯ.
ВИРИВАЙТЕСЬ  НА  ВОЛЮ,
      ЯК  ДИКИЙ  ПОРАНЕНИЙ  ПТАХ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043988
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2025

СЮРРЕАЛІЗМ

МІЙ  ГОДИННИК  ПОТІК,
         ЯК  В  СУСІДА  МИТЦЯ  САЛЬВАДОРА,
ВСІ  ДОМАШНІ  ПРИБОРИ  
         РОЗЛЕТІЛИСЬ  НА  СОТНЮ  ПЛАНЕТ.
І  СЛОНАМИ  НА  ЛАПКАХ  
         ЗАБИТІ  САЛОН  І  КОМОРА,
Я  ЗБИРАЮ  ЗЕРНЯТА  
         І  ГРАНАТОВІ  КРИХТИ  КОМЕТ.

ПОДЗВОНІТЬ  САЛЬВАДОРУ,  
         ВІН  ЗНАЄ,  ЯК  ЦЕ  ВІДБУЛОСЯ,
ВІН  МЕНІ  ОБІЦЯВ  
         І  НЕ  СОННИЙ,  І  НЕ  СЮР-РЕАЛІЗМ.
ХАЙ  КОХАНА  МОЯ  
         НЕ  ЗБИРАЄ  КОСМІЧНЕ  ВОЛОССЯ,
ХАЙ  МЕНЕ  НЕ  ЛЯКАЄ  
         СЕМИВИМІРНИЙ  МІЙ  ОРГАНІЗМ.

ГОВОРИ,  САЛЬВАДОРЕ,
         І  ПОПРОБУЙ  УРАНОВИЙ  ЧАЙ,
ТИ  ХУДОЖНИК  ДЛЯ  МЕНЕ,
         ТОВАРИШ  І  ДОБРИЙ  ПОРАДНИК.
ЯК  РОЗЧИНИТЬСЯ  СОНЦЕ,  
         ЙДИ  ДО  ЛІЖКА  І  ТИХО  ДРІМАЙ.
ОТЖЕ,  ГАЛА  ТВОЯ
         ПРОЛЕТІЛА  НАШ  ЦЕНТР  ГАЛАКТИК.


18.07.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2025

МОЇЙ КАРМЕН

ЗУСТРІЛИСЬ  МИ,  
         КАРМЕН  МОЯ,  КОХАНА
Я  ЗНОВУ  ЧУЮ
           ШАЛЕНИЙ  СЕРЦЯ  СТУК
ПОДУМАВ  БИ:  
         ЦЕ  —  СОННА  ЯВА,  П’ЯНА,
ЯКБИ  НЕ  ДОТИК
           ТВОЇХ  ГАРЯЧИХ  РУК

СКАЖИ  МЕНІ,  
         МІЙ  ЯНГОЛЕ  БУЗКОВИЙ,
ЧИ  ТИ  ЛЮБИЛА
           У  ЦЕЙ  БУРЕМНИЙ  ЧАС?
Я  ТВІЙ  ПАРФУМ  —  
         СОЛОДКИЙ  І  ФРУКТОВИЙ  —
ВДИХАЮ  З  ПЛАТТЯ
         І  З  ПОЛУМ’Я  ПРИКРАС

МОЯ  ЦИГАНСЬКА,  
         МАНДРІВНА  ПРИНЦЕСА,
ПІДНІМАЙ  РОЛЕТИ,  
         ВИГЛЯДАЙ  НАДВІР  —
ТАМ  КІНЬ  СТОЇТЬ,  
       ДЕ  ШАТРА  І  КОЛЕСА,
А  ВЕРХИ  КОНЕМ  —
         ХОСЕ  І  ТВІЙ  ШЕКСПІР.

17.07.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043911
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2025

БУЕНОС-АЙРЕС

БУЕНОС-АЙРЕС  І  БУЕНАС  НОЧЕС  —  
СКАЧИ,  МІЙ  ДРУЖЕ,  У  ОДНУ  ІЗ  КОЧЕС,
МИ  МАХНЕМ  З  ТОБОЮ  РАЗОМ  НА  ПРИЧАЛ.  
ТУТ  ДЕ  ВИНА  П’ЮТЬСЯ,  
ЛЮДИ  ДЕ  СМІЮТЬСЯ  —  
ДЕ  ЖИТТЯ  ЦЕ  ТАНГО,  КОЖНА  НІЧ  ЦЕ  БАЛ.

БУЕНОС-АЙРЕС  І  БУЕНОС  ДІАС,  
ХТО  БИ  ТИ  НЕ  БУВ  —  П’ЄР,  ПЕТРО,  МАТІАС  —
ТУТ  ЗАГУБИШ  ГОРЕ  І  СВОЮ  МІГРЕНЬ.  
ТУТ  У  РИТМІ  ТАНЦЮ
КОРОЛЮ  Й  ВИГНАНЦЮ
СУБТРОПІЧНЕ  СОНЦЕ  ПОДАРУЄ  ДЕНЬ.  

БУЕНОС-АЙРЕС  І  БУЕНОС  ТАРДЕС,
НЕХАЙ  НАДВОРІ  —  САБАДО  ЧИ  МАРТЕС  —  
ВІДПУСТИ  НА  ВОЛЮ  ПОВНИЙ  ГАМАНЕЦЬ  
ДЕ  ТИ  Б  НЕ  ЖУРИВСЯ,
ДЕ  ТИ  Б  НЕ  ЛЮБИВСЯ  —
ТУТ  ПОЧАТОК  СВІТУ  —  ТУТ  ЙОГО  КІНЕЦЬ.




16.07.25

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043800
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2025

ОДА КАТАЛОНІЇ

МЕНІ  ШКОДА  МІЙ  ДРУЖЕ  Я  НЕ  Є  І  НЕ  БУВ  КАТАЛОНЦЕМ  
КОЛИ  І  ХОТІВ  БИ  Я  НІКОЛИ  БИ  НИМ  І  НЕ  СТАВ  
Я  ЛЮБЛЮ  ЦЮ  КРАЇНУ  Я  МИЛУЮСЯ  НЕЮ  ЯК  СОНЦЕМ  
КОЛИ  БИ  Я  МІГ  БИ  ТО  ЇЇ  БИ  З  СОБОЮ  ЗАБРАВ  

Я  ЗАБРАВ  БИ  ЦЮ  МОВУ  ЩОБИ  НЕЮ  ПИСАТИ  СОНЕТИ
І  ХРЕСТИ  ЗОЛОТІ  ПРИХОПИВ  БИ  ІЗ  ВОГКИХ  НЕБЕС
Я  ПЛАТИВ  БИ  ЗА  РАДІСТЬ  ЗАПИСАТИСЯ  ТУТ  У  ПОЕТИ
І  СИДІВ  І  ДИВИВСЯ  Б  ЯК  ГАУДІ  ВПЕРШЕ  ВОСКРЕС

ВИБАЧАЙТЕ  РИМЛЯНИ  ВСІ  ДОРОГИ  ВЕДУТЬ  НЕ  ДО  РИМУ  
НЕ  БЕРІТЬ  ЦЕ  ДО  СЕРЦЬ  ПАРИЖАНИ  МОЇ  КОРІННІ
Я  ТАК  СИЛЬНО  П’ЯНІЮ  ЩО  У  ЛІТНЬОМУ  БРИЗІ  І  ДИМУ
Я  УПЕРШЕ  В  ЖИТТІ  БАРСЕЛОНІ  СПІВАЮ  ПІСНІ.

13.07.25

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043799
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2025

ПРИСВЯТА САЛЬВАДОРУ ДАЛІ

САЛЬВАДОРЕ!
Я  ЗУСТРІТИСЯ  РАДИЙ  З  ТОБОЮ,
ПРИСІДАЙ  ТУТ  НА  ЛАВУ,  МІЙ  ДРУГ.
Я  НУДЬГУЮ  ЗА  ШУМОМ  ПРИБОЮ,
Я  ЖУРЮСЯ  ЗА  ЛІТОМ  ЗИМОЮ,
Я  ЗАБУВ,  ЯК  ТАМ  МОРЕ  НА  СЛУХ.

САЛЬВАДОРЕ!
Я  Б  ЗАМОВИВ  У  ТЕБЕ  КАРТИНУ  —
ПРО  ДИВНЕ  НІЧНЕ  СНОВИДІННЯ,
ПРО  ДИТИНСТВО  МОЄ,  ПРО  РОДИНУ,
ПРО  ДРУЖИНУ  МОЮ  І  КАЛИНУ,
І  ГОРДЕ  КАРПАТСЬКЕ  КОРІННЯ.

САЛЬВАДОРЕ!
ТИ  ПОЛЮБИВ  БИ  НАШ  ДІДЖИТАЛ-ЧАС,
ТИ  Б  КИДАВ  У  ЖАР  ЖУРНАЛІСТІВ,
ТИ  ЗАКОХАВСЯ  Б  В  У  ДИКИЙ  ДОНБАС,
ТИ  ХЛІБ  БИ  НАШ  ЇВ  І  ПИВ  БИ  НАШ  КВАС,
ТИ  ЛАЯВ  БИ  ПОСТ-МОДЕРНІСТІВ.

САЛЬВАДОРЕ!
ГОДІ  НАМ  СЛІВ  —  ЗБИРАЙСЯ  ДО  ЛЬВОВА,
ПРИХОПИ  ІЗ  СОБОЮ  КАРТИН,
ТУТ,  В  РАЮ  УКРАЇНСЬКОГО  СЛОВА,
ДЕ  ЧАРУЄ  ШЕВЧЕНКОВА  МОВА,
ТИ  БИ  СТАВ  УКРАЇНЕЦЬ-РУСИН.

12-13.07.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2025

ТИ ЗНАЄШ, ЩО ЦЕ ДЛЯ ТЕБЕ

ТИ  БУРХЛИВА,  ЯК  ХВИЛІ  НА  СКАЛАХ,
ТИ  ЗВАБЛИВА,  ЯК  СТИГЛА  ВЕСНА,
І  КОХАННЯ  ТВОЄ  —  НАЧЕ  СПАЛАХ,
І  МОВЧАННЯ  ТВОЄ  —  ЯК  ВІЙНА.

ТИ  ПРИЙШЛА  І  МЕНЕ  ПОВ’ЯЗАЛА,
І  Я  САМ  БИ  ПРОДАВ  ЦІЛИЙ  СВІТ,
АБИ  ТИ  МЕНЕ  ТІЛЬКИ  КОХАЛА,
АБИ  МИ  НЕ  ЗЛЕТІЛИ  З  ОРБІТ.

ЦІ  СЛОВА  НЕ  НАРОДЖЕНІ  НИНІ,
ЦЯ  ЛЮБОВ  НЕ  З’ЯВИЛАСЬ  ЗА  МИТЬ,
ДЕСЬ  У  ГРУДЯХ  МОЇХ  ВСЕРЕДИНІ
ВОНА  ЗАВЖДИ  НУРТУЄ  І  СПИТЬ.

ТИ  ДЛЯ  МЕНЕ  І  РАДІСТЬ,  І  ГОРЕ,
І  НАЙБІЛЬШИЙ  У  ВСЕСВІТІ  ЩЕМ.
Я  НА  ТЕБЕ  ДИВЛЮСЯ,  ЯК  В  МОРЕ,
Я  ТОБОЮ  ЖИВУ,  НАЧЕ  ДНЕМ.

І  НЕХАЙ  БИ  ТИ  БУЛА  ЗОРЕЮ
АБО  ЕХОМ  ПІСЕНЬ  СОЛОВ’Я,
Я  Б  ХОТІВ,  ЩОБ  ТИ  БУЛА  МОЄЮ,
А  ЛЮБОВ  МОЯ  БУЛА  ТВОЯ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043598
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2025

Я ВІДЧУВАЮ КОЛІР ВАШИХ СЛІВ

Я  ВІДЧУВАЮ  КОЛІР  ВАШИХ  СЛІВ  —  ВОНИ  ЯСНІЮТЬ,  ЯК  НЕБЕСНІ  ЗОРІ.
ІЗ  НИМИ  ЖИВ  Я,  ІЗ  НИМИ  СЕРЦЕМ  МЛІВ,  У  НИХ  ТОНУВ  Я,  ЯК  В  БЕЗДОННІМ  МОРІ.

Я  ПАМ’ЯТАЮ  ЦІ  СЛОВА  БАГРЯНІ,  ЯКИМИ  ВИ  ПРОЩАЛИСЯ  В  ТОЙ  ДЕНЬ.
Я  ЇХ  ЗІБРАВ,  Я  ЇХ  ВІДТІНКИ  ПРЯНІ  ВПИСАВ  У  РИМИ  ВСІХ  СВОЇХ  ПІСЕНЬ.

КОЛИ  ВИ  ЛЮБИТЕ,  ЯКЩО  ВИ  І  ЛЮБИЛИ  —  Я  ВАШЕ  СЛОВО  СИНЄ  І  М’ЯКЕ  ВДИХАВ,  ЯК  ТІ,  ЩО  ЗЕМЛЮ  ЗАГУБИЛИ,  ВДИХАВ,  ЯК  ТІ,  ХТО  ПАДАЄ  В  ПІКЕ.

БУВАЛИ  ДНІ,  КОЛИ  ВИ  УТОМИЛИСЬ  —  ТОДІ  ВИ  ЛИЛИ  В  РАНІШНІЙ  ІМЛІ
ЗЕЛЕНЕ  СЛОВО.  І  МЕНІ  ВИ  СНИЛИСЬ  ТУМАННИМ  ЛІСОМ  У  ГІРСЬКІЙ  ДАЛІ.

Я  ВТРАТИВ  ПАМ’ЯТЬ  І  ЗАБУВ  ВАШ  ГОЛОС,  Я  КОЛІР  СЛОВА  ВАШОГО  ЗАБУВ.  Я  КЛИЧУ  ВАС,  КРИЧУ  У  ВАШИЙ  КОСМОС  —  Я  ВАС  ДАВНО  НЕ  БАЧИВ  І  НЕ  ЧУВ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043541
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2025

чернетки

ВИ  ПРИСНИЛИСЬ  МЕНІ,  БО  Я  ВЧОРА  ПРИГАДУВАВ  ВАС.
ВИ  ТОРКАЛИСЬ  МЕНЕ,  І  Я  ЧУВ  ВАШУ  ЛАГІДНУ  РУКУ.  
ВИ  КАЗАЛИ  МЕНІ  ЩОСЬ  ПРО  ВІДСТАНЬ  І  ВТРАЧЕНИЙ  ЧАС.  
Я  ВАМ  ТЕЖ  ГОВОРИВ  ПРО  КОХАННЯ  І  ДОВГУ  РОЗЛУКУ.

Я  РАДИЙ,  ЩО  ВИ  УСМІХАЛИСЬ  МЕНІ  ХОЧ  У  СНІ.  
Я  РАДИЙ,  ЩО  ВИ  ВДАЛЕЧІ  І  ЖИВІ  І  ЗДОРОВІ.  
КОЛИ  БИ  ВИ  ЗНАЛИ,  ЯК  Я  ХОЧУ  ТРІУМФУ  В  ВІЙНІ  
І  НАСКІЛЬКИ  Я  МРІЮ  ЗУСТРІЧАТИСЯ  З  ВАМИ  У  ЛЬВОВІ.

ГОЛОВНЕ  —  ВИ  ПИШІТЬ,  ХОЧ  НЕЧАСТО  І  ХОЧ  ПО  ДВА  СЛОВА.  
ВИ  МЕНІ  ДОРОГІ,  ЯК  ДЛЯ  МОРЯ  —  ВСЕВІЧНІСТЬ  НЕБЕС.  
ВАШЕ  МОВЧАННЯ,  ВАШ  ШЕПІТ  І  ВАША  ТРОЯНДОВА  МОВА  —  
ДЛЯ  МЕНЕ  ДАРУНОК  ІЗ  РАЙСЬКОГО  САДУ  ЧУДЕС.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043540
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2025

чернетки

авеню  де  тервюрен  сяє  жовтим  і  білим  
метушливі    бельгійці  ще  нескоро  заснуть  
я  себе  видаю  тільки  акцентом  невмілим
кучеряві  слова  утікають  від  мене  як  ртуть

я  раніше  не  пив  але  тут  захопився  портвейном
облітавши  європу  я  нарешті  знайшов  мілину  
і  в  барах  саблона  я  почав  нудьгувати  за  рейном  
і  лаяти  місто  я  став  і  нову  свою  чужину  

половину  зими  я  кругами  ходив  по  кварталу  
і  шукаючи  дім  я  знаходив  проспект  де  нервян  
І  викреслював  дні  і  в  друзів  навчився  помалу  
відрізняти  туристів  від  маси  місцевих  словян  

незабаром  весна  і  пора  повертатись  на  схід  
хай  ранкові  дощі  відмивають  дрімоту  ікселя  
яким  би  великим  і  круглим  не  був  би  наш  світ  
я  вірити  хочу  що  в  ньому  немає  брюсселя

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2025

Я вподобав цю тишу полудневу

Я  вподобав  цю  тишу  полудневу  
готичний  рай  і  море  пишних  трав  
як  той  адам  кохав  єдину  єву  
тебе  в  раю  цім  теж  я  покохав  

я  проклинав  жагу  цю  випадкову  
коли  про  тебе  думав  раз  у  раз  
молився  небу  і  просився  знову  
пошли  любов  але  в  інакший  час

це  небо  вічне  тільки  промовчало
і  знову  вдень  ти  в  платті  у  шовках
і  що  не  скажу  буде  все  невдало
і  трачу  зміст  у  стомлених  словах

з  тобою  завжди  гублюся  в  розмові
хоч  вже  любив  і  був  любимий  сам
та  звик  любити  лиш  на  рідній  мові
і  лиш  на  ній  писав  вірші  жінкам

і  навіть  зараз  смутно  розумію
що  ці  рядки  і  молодий  порив
тобі  я  перекласти  не  зумію
як  добре  б  іноземну  я  не  вчив

даю  собі  незграбне  сподівання  
що  прийде  літо  помандрую  в  даль  
в  чужих  краях  забуду  це  кохання  
в  чужих  краях  покину  цю  печаль  

а  поки  сонце  котиться  весною  
і  сонні  ранки  ще  у  нас  в  руках  
раптово  хочу  поглядом  з  тобою  
зустрітися  на  брюжських  берегах

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006771
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2024

чернетки

Ти  знаєш  мій  друже  я  вірю  що  нам  по  дорозі  
ми  промокнем  не  раз  під  колючим  північним  дощем
і  чарівна  фламандка  що  квіти  купує  на  розі  
нам  не  раз  усміхнеться  а  ми  ій  незграбно  кивнем  

ти  знаєш  мій  друже  я  втомився  від  вічного  свята
і  не  знаю  чи  ділиш  ти  дивні  мої  почуття
чи  сниться  тобі  материнська  далека  еллада
чи  ще  тішить  тебе  наше  незвичне  життя

ти  знаєш  мій  друже  я  іноді  трохи  жалію
що  в  мереживі  днів  і  морозі  вологих  ночей
я  душею  і  серцем  на  готичних  провулках  старію
що  не  бачу  ні  дому  ні  рідних  батьківських  очей

Ти  знаєш  мій  друже  якщо  нам  судилось  прощатись
дзвони  на  мій  номер  а  я  передзвоню  на  твій
коли  нам  майбутнє  і  правда  судило  минатись
Завжди  радий  з  тобою  опинитися  в  вирі  подій

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006380
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2024

Лист додому

французька  мені  пролітає  повз  вуха
так  небажано  вчаться  солодкі  слова
коли  би  я  міг  то  спитав  би  у  друга  
чи  за  домом  і  в  нього  болить  голова

дарма  не  потрібні  фієсти  тижневі
для  вояжу  весна  ненайкраща  пора  
змінив  би  я  радо  квитки  березневі
на  карпатські  дороги  і  плавні  дніпра  

мені  непогано  в  чужій  батьківщині
в  кожній  другій  країні  бував  я  не  раз
та  навіть  в  залитому  сонцем  берліні
озирався  щоранку  на  київський  час

а  поки  наш  місяць  залазить  на  небо  
і  бельгійці  мене  причащають  вином  
сьогодні  в  думках  повернуся  до  тебе
колись  моя  ненько  ми  ще  будем  разóм

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004055
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2024

чернетки

Серед  сяйва  у  шумі  і  русі
де  вино  наповняє  бокали
в  галасливій  компанії  друзів
ти  з  вікна  розглядаєш  канали  

У  пітьмі  наче  трохи  смуглява  
і  палкіша  від  інших  гостей  
і  бентежить  і  манить  уява  
від  твоїх  загорілих  плечей

Знову  ловлю  твій  погляд  із  боку  
зачіпаю  об  руку  в  ходьбі  
прошу  небо  нехай  ненароком  
ще  почути  цей  зір  на  собі  

Не  питай  про  роботу  і  плани
нам  не  треба  буденних  розмов
краще  підем  у  парк  під  каштани
пошепочемось  там  про  любов

Тільки  зараз  у  шумі  і  танці  
повернися  до  мене  на  мить  
сонце  в  небо  підніметься  вранці  
а  ти  сяєш  коли  воно  спить

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003998
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2024

De Republiek

Я  чекаю  вас  завтра  
                                                     на  вході  у  de  Republiek
Місця  на  терасі  
                                                     резервовано  тільки  на  двох
Панорама  з  вікна  
                                                     на  одну  із  неназваних  рік
Інтер'єр  як  ви  любите  
                                                     в  стилі  класичних  епох


Поговоримо  ми  
                                                     про  ваші  мандрівки  по  світу
Потанцюємо  в  ритмі  
                                                     сучасних  латинських  пісень
Я  зізнаюся  сам  
                                                     як  сильно  до  вас  на  орбіту
Притягає  мене  
                                                     кожен  хмарний  і  сонячний  день


Принесіть  із  собою  
                                                     ямки  рожеві  на  щоках
Не  забудьте  удома  
                                                     блукаючий  погляд  і  сміх
Можливо  вгадаю  
                                                     по  ваших  упевнених  кроках
Чи  ласкаву  прихильність  
                                                     сьогодні  здобути  б  я  міг

Боюсь  уявити  
                                                     що  завтра  вітри  або  злива
Тут  на  березі  моря  
                                                     бушують  скажені  шторми
Якщо  підведе  нас  
                                                     бельгійська  погода  мінлива
Від  дощу  вас  прикрию  
                                                     своїми  пальтом  і  грудьми


На  прощання  бажаю  
                                                     доброї  тихої  ночі
Хай  вона  як  негода  
                                                     у  сні  непомітно  мине
Як  буде  світанок  
                                                     вам  рано  іскритися  в  очі
Ви  надіюсь  не  встигнете
                                                     доти  забути  мене

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003997
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2024

Берлін - Брюссель

Після  ночі  в  берліні    після  ранку  в  брюсселі  
всі  ці  люди  привітні  всі  ці  люди  веселі  
пропонують  сигари  і  розсіюють  сон  
тут  би  вікна  відкрити  тут  би  світла  в  салон  

і  йдуть  і  виходять  і  вертаються  знов  
бельгійська  картопля  їхній  свіжий  улов  
пахне  тартаром  і  пивом  d’auchouffe  
потерпи  ще  годину  ти  вже  майже  прибув

наступного  разу  було  б  краще  літати  
берлін  це  звичайно  не  сполучені  штати  
але  що  ти  поробиш  як  із  брюгге  на  схід  
всі  дороги  ведуть  у  загублений  світ?  


8.01.2024,  Брюгге

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003902
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2024

П‘яцца Дуомо

Ти  що  вчора  проходила  поруч  на  п‘яцца  дуомо
чому  твої  очі  сміються  до  мене  настільки  знайомо
чому  твої  губи  палкіші  від  жару  і  крові
тремтять  як  питаєш  мене  про  відтінки  любові?  

Дивлюся  на  тебе  не  вірю  ні  диву  ні  чуду
ти  прекрасна  як  ранок  як  янгол  з  останнього  суду
питаю  себе  як  вийшло  що  зараз  і  тут
гляджу  як  в  зіницях  твоїх  мерехтить  новорічний  салют  

Завтра  вночі  як  туристи  вернуться  додому
я  залишу  тебе  наодинці  в  центрі  на  п‘яцца  дуомо
зовсім  скоро  весна  і  знову  зацвітнуть  сади
головне  ти  із  Мілана  надовго  нікуди  не  йди

Мілан  5.01.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003901
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2024

чернетки

Із  над  дахів  домів  середньовічних  
І  в  сонній  гладі  ледь  солоних  хвиль  
Так  добре  чути  крок  наш  просторічний  
Так  добре  видно  наш  буденний  стиль  

Ми  ходимо  кругами  і  довкола  
Так  ніби  місто  це  чумацький  шлях
І  ніч  фламандська  тиха  та  прозора
Підказує  нам  стежку  у  піснях  

Із  тротуарів  топтаних  купцями  
Пісок  і  брижі  сіємо  в  канал  
І  місяцем  милуємся  над  нами
Який  от-от  і  звалиться  в  бокал

Ці  вулиці  і  площі  і  провулки
Такі  живі  як  слово  у  казках  
А  Беффруа  як  сяйво  зі  шкатулки
Закоханим  являється  вві  снах  

Хай  Нотро-Дам  покаже  нам  дорогу  
І  в  осінь  цю  у  вітряній  порі  
Канал  хвилює  скільки  має  змогу  
І  музика  не  тихне  до  зорі

9.10.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003817
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2024

Полонез

якщо  в  цьому  місті  і  справді  бували  дракони  то  все  що  лишилось  від  них  це  легенди  і  ледь  деспотичні  закони  шкода  що  декор  нерозбитих  війною  домів  нам  розкаже  лише  про  трофеї  давніх  як  світ  королів  

але  всі  ці  туристи  на  французьких  і  данських  машинах  розглядають  це  місто  не  в  казкових  ліричних  площинах  і  в  кожному  барі  так  і  прагнуть  усіх  розпитати  чом  місцеві  не  хочуть  якнайшвидше  забратись  у  штати

кажуть  річка  хороша  як  і  замок  чи  пиво  але  жити  під  боком  росії  щонайменше  погано  щонайбільше  вразливо  і  чому    українців  литовців  й  поляків  так  тут  вабить  відсутність  безпеки  і  лоску  нових  кадилаків

і  лише  як  куранти  пробивають  півшосту  годину  всіх  іноземних  п'яниць  забирають  жандарми  в  машину  і  катають  по  місту  як  студент  безіменних  коханок  щоб  ті  тверезіли  вдихаючи  літній  світанок    

так  ночами  до  ранку  вечорами  до  наглої  ночі  це  місто  не  спить  хоч  хотіло  б  заплющити  очі  і  тільки  орли  на  гербах  і  хрести  на  готичних  костьолах  глядять  як  життя  будівельників  водить  по  колах


14.08.2023  Краків

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003816
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2024

Я пам‘ятаю вас з трамваю в капеланці

я  пам‘ятаю  вас  з  трамваю  в  капеланці  ви  зовсім  юна  сонна  і  сумна  можливо  просто  поспішали  вранці  можливо  все  це  криза  і  війна    

давайте  завтра  перейдемось  пішки  давайте  в  плантах  змокнем  під  дощем  якщо  дозволите  я  візьму  ваші  ніжки  і  огорну  своїм  немудреним  плащем    

нехай  ця  зустріч  буде  не  остання  нехай  долоньок  ваших  доторкнуся  знов  я  вірю  панно  зараз  не  прощання  я  вірю  панно  це  прийшла  любов  

15.08.2023  Берлін

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003733
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2024

Стацьйоне Чентрале

якщо  ми  загубимся  на  стацьйоне  чентрале  і  я  не  знайду  де  вихід  де  вхід  ти  лишишся  поруч  радість  моя  і  печале  ти  підеш  за  мною  по  коліях  вслід?

все  що  в  нас  буде  -  жменя  центів  і  карта  може  ще  тисяча  слів  з  заучених  похапцем  мов  нехай  ця  дорога  зовсім  нічого  не  варта  я  пошкодую  якщо  це  все  не  повториться  знов

нехай  це  небо  лазурне  нависає  над  нами  нехай  поліцаї  нервують  наче  весняні  коти  я  буду  знати  десь  поміж  цими  зірками  літає  твій  погляд  а  може  і  мрієшся  ти

25-26  червня  2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2024

Що тримає тебе у столиці цього воєводства

що  тримає  тебе  у  столиці  цього  воєводства  місцева  розвага  змагання  зануд  з  виноробства  куди  не  поткнешся  дачі  й  поля  тютюну  чи  таке  ти  майбутнє  хотів  десять  років  тому  

казали  десь  поруч  тут  виріс  і  вчився  шопен  кидай  де  попало  свій  битий  старий  сітроен  пройдемся  подихаєм  полем  і  цвітом  недарма  ж  я  приїхав  сюди  переплутавши  осінь  із  літом  

переконуй  мене  що  не  бачив  очей  воєнкома  я  теж  майже  рік  не  їжджу  у  гості  додому  і  міг  би  казати  просто  студент  емігрант  але  знаємо  оба  як  далеко  в  тилах  бундесланд  

головне  щоб  у  мандрах  на  північ  і  схід  за  вечорами  у  барах  і  переходами  річки  убрід  не  забути  що  за  тебе  зробили  роботу  від  якої  ти  втік  як  щука  тікає  під  воду

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003674
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2024

Але почалося не в пальмі

Але  почалося  не  в  пальмі  все  почалося  з  таксиста  по  дорозі  в  берлін  каже  урочисто  басисто  друже  пальма  це  добре  а  море  прекрасно  головне  щоб  літаки  приземлялися  вчасно  

ти  подумай  чи  варто  сидіти  в  бетоні  все  таки  відпочиватимеш  не  в  барселоні  подивися  село  спробуй    себе  в  атлетичному  кросі  такого  вина  немає  ніде  як  у  них  в  вальдемосі  

каже  якось  вертався  надвечір  із  пляжу  польєнси  автобус  набитий  людьми  у  буквальному  сенсі  і  поруч  дама  підсіла  у  чорному  платті  на  імя  кармен  кучері  темні  патлаті

десь  на  цьому  моменті  він  почав  говорити  складами  сортуючи  букви  за  смаком  і  їх  кольорами  і  завершив  дивну  промову  лиш  тим  що  більш  на  майорці  себе  не  вважає  чужим

я  дивився  і  думав  пропусти  поворот  з  автобану  як  остогидли  ці  пейзажі  паркану  брав  би  краще  ес-бан  в  ліхтенраде  ніж  слухав  годину  твої  п’яні  поради

прощається  каже  приїжджай  до  польєнси  хочеш  друже  підкину  дві  хороші  адреси  віриш  відтоді  як  обкатав  острови  більше  не  можу  відчути  спраги  й  нудьги

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003673
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2024

Коли ніч заливає жовтневий стокгольм

коли  ніч  заливає  жовтневий  стокгольм  ти  знаходиш  себе  за  журнальним  столом  
тут  промочені  кроси  і  каша  із  вишні  розкидані  злоті  і  чиїсь  призабуті  колишні  

просто  з  нічого  вони  відкривають  валізу  дістають    самоцвіти  як  з  нового  ленд-лізу  кажуть  приїхали  звідкись  зі  сходу  і  хотіли  б  дізнатись  про  шведську  природу  

розглядаєш  їм  очі  наче  митник  туриста  тату  на  всю  шию  пахнуть  як  юний  бариста  ще  дерті  футболки  чогось  ходять  роззуті  на  бильцях  чорні  пальта  від  массімо  дутті  

простягають  пожмакані  карти  і  старе  доміно  кажуть  зіграєм  хоча  б  на  білети  в  кіно  все  одно  скандинавія  така  дорога  що  рано  чи  пізно  всіх  нас  вхопить  нудьга

каже  так  то  наш  табір  мандрує  нечасто  проте  як  народиться  хтось  або  візьме  причастя  вибираєм  усіх  із  тканинних  наметів  і  шукаєм  натхнення    майбутніх  поетів  

мандрувати  найкраще  як  нема  портмоне  споглядаєш  весь  світ  як  з  трибун  кабаре  і  не  так  то  важливо  що  в  вікні  не  Монмартр  ти  ж  і  сам  вибачай  не  місьє  Жан  Поль  Сартр

і  коли  в  тебе  більш  не  лишається  крон  і  раптово  зникає  циганський  барон  ти  виходиш  подихати  раннім  світанком  і  шукаєш  контакту  з  берлінським  фольксбанком

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003585
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2024

Вуличний музиканте…

вуличний  музиканте  як  тебе  на  ім'я  розкажи  мені  друже  чи  здорова  сім'я    як  давно  перебрався  у  сквер  на  майорку  і  чи  б  кинув  гітару  щоб  жити  в  нью  йорку

розкажи  мені  як  живеш  копійками  чи  набридли  тобі  ці  жандарми  з  кийками  як  ти  вивчив  пісень  більше  всіх  моїх  друзів  і  чому  так  не  любиш  туристів  французів  

розкажи  як  раніше  вам  жилось  на  ібíці  десь  як  франко  ще  був  у  молодшому  віці  коли  замість  клубів  і  тьми  кабаків  ваші  праві  шукали  серед  вас  ліваків

але  все  це  дурниці  мій  друг  гітаристе  потім  доп'єш  досмакуєш  ігристе  ти  скажи  тільки  чесно  всі  пісні  однотипні  ти  що  джулію  цю  полюбив  лиш  у  липні?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003584
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2024

Бельгійська балада

не  стидайся  мій  друже  кажи  як  було  кажи  полісмену  про  сонне  метро  кажи  як  ламали  старі  турнікети  хай  дізнається  правду  не  зі  шпальти  газети

невже  надарма  вся  дорога  в  брюссель  бронювали  дарма  привокзальний  готель  і  нащо  було  добу  без  зупинки  дивитися  в  очі  цієї  блондинки  

розкажи  про  їхні  смутні  дискотеки  де  плейлист  не  міняють  з  питання  безпеки  де  центр  нудніший  за  картьє  мулінбек  і  навіщо  вони  всі  утікають  в  квебек  

головне  не  торкайся  питання  зарплати  знаєш  бельгія  тут  усі  бюрократи  тут  більше  чиновників  ніж  барів  і  сект  лиш  дивись  не  поранься  об  їх  діалект

наступного  разу  поїдеш  у  лілль  хай  загоє  твій  смуток  і  сполоще  твій  біль  головне  по  дорозі  на  ам'єн  і  руан  щоб  поруч  з  тобою  був  друг  капелан

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003516
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2024

Сіньйор Лопес

 

сіньйор  лопес  із  хостелу  на  майорці  такий  самий  іспанець  як  і  всі  охоронці  в  картатій  сорочці  сигарета  в  долонях  волосся  під  брилем  трохи  нагадує  сонях

кажу  давай  виставлю  в  барі  темну  червезу  дай  відпочити  своєму  очному  протезу  поговорим  удосталь  про  юність  матроса  і  нащо  тобі  в  шістдесят  два  Сарагоса

він  тільки  хмикав  хитав  головою  ти  знаєш  мій  друже  твоє  завжди  з  тобою  навіть  якщо  сонце  не  зійде  цього  світанку  твоя  справа  вправлятись  і  тримати  осанку  

я  би  вірив  у  байку  про  гольф  і  футбол  але  від  того  як  часто  він  пив  валідол  як  він  бігав  курити  до  стін  лазарету  я  лиш  хотів  купувати  йому  сигарети    

він  з'являвся  під  вечір  і  зникав  до  обіду  повертався  із  пляжу  наче  з  іншого  світу  щось  французам  торочив  про  їхню  кориду  і  завжди  уточняв  що  він  родом  з  Мадриду  

якось  після  бійки  в  кафе  Каталіни  я  вертався  додому  дивитись  на  стіни  позамазуй  синці  каже  він  з  правого  боку  наступного  року  підставиш  загоєну  щоку

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003515
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2024

На річницю Винниченка

Живу,  пишу,  старію  на  Провансі  
Мене  колишуть  чайки  і  блакить  
І  хай  програю  звечора  в  пасьянсі  
Зате  в  любові  завжди  таланить

Курю  багато,  п'ю  кубинський  ром  
Ношу  ́в  кишені  трохи  чорнозему
В  мої  роки  обридлий  Раднарком  
Ніяк  не  краще  за  хмільну  богему

І  чим  вам  Канни  не  нова  Одеса?  
Різниться  море,  вранішня  роса?
Сиди  майструй  невидимі  колеса
Машино  сонячна  лети  на  небеса!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907842
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2021

Балада про три весни

Наш  сивий  король  вже  нездужає  третю  весну  
Ви  ще  маєте  сором  питати,  що  потрібно  йому?
Ми  скинули  в  море  золото  й  тисячу  діжок  вина  
Його  ж  не  цікавить  тепер  навіть  любов  та  війна!

Найстаріші  жерці  похилились  сьогодні  над  ним  
Слухають  голос  нездалий,  гірко-сухий,  як  полин  
Він,  що  марить  про  сни,  і  небесну  жорстоку  покару
Чи  справді  так  лишить  свою  безталанну  отару?  

Ми  живемо  у  горах  на  морозних  краях  ойкумени  
Боїмось  по  ночах  завірюхи,  лавин  та  сирени  
Наш  останній  король,той  що  молиться  вітру  і  морю
Коли  забажає  ще  віддасть  нам  легенди  та  зброю  

Ми  змагаємось  в  силі  проти  небесних  глибин  
Бачиш  там  коло  моря  наш  перехилений    млин?
Через  нього  інші  народи  навіть  забули  про  нас  
Вони  вірять,  що  ми  -  ті  хто  придумали  час  
 
А  ми,  як  по  правді  казати,  тільки  малюємо  зорі
Вони  всюди  із  нами  -  коли  ми  на  праці  чи  хворі    
Їхнє  сяйво  будить  насуплених    звірів  зі  сплячки
Будемо  вірити  -  наш  король  не  помре  від  гарячки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868849
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2020

чернетки

Відчайдухи,  що  брали  Тоскану!
Ті,  хто  кров'ю  Тулон  обливав
Хай  же  вас  не  заводять  в  оману
Блиск  і  злато  єгипетських  лав!

Хай  же  вас  не  злякають  пустелі
Поруч  консул  і  вірний  Мюрат!
Хай  же  вам  у  паризькій  оселі
П'яний  нарід  закличе:  "Віват!"

Всяка  слава  дається  із  боєм
Затисніть  же  в  долонях  ножі
Хто  сьогодні  постане  героєм
Дайте  знати,  хоробрі  мужі!

Тюбінген,  3.08.19

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843858
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2019

чернетки

Зима  покрила  Вінницю  в  горби
Шляхи  розбиті  замела  снігами
Жовнірська  варта  сонної  юрби  
Озброїлась  іржавими  клинками

Загін  святково  ряджених  гусар
Стрічав  на  плаці  свого  воєводу  
У  шумі  бургомістрових  фанфар      
Магнати  готувались  до  походу

Допоки  брід  на  тихому  лимані
Шукали  в  леді  перські  скакуни
Летіли  в  бій  три  коники  булані
Верхом  на  них  дворяни  Богуни

Раптово  тьма  упала  по  діброві
На  дикий  гул  татарських  нагаїв
Напились  кров'ю  зорі  вечорові
В  полон  загнали  шляхту  і  панів

Заледве  втік  побитий  воєвода
Орда  схопила  Вінницю  в  аркан
"Насипете  монет  коли  не  шкода
Покуштувати  ханський  ятаган!"

Дарма  татари  ждали  на  послів
Із  дня  у  день  безжалісні  конвої
Вели  на  страту  родових  князів
Старих  магнат  вбивали  у  покої

Гарячі  стріли  рвалися  до  міста
Озлоблий  хан  напалював  вогні
"В  Криму  гусар  ніяка  реконкіста
Не  відшукає  на  морському  дні!"

Тягли  ясир  на  схід  до  Перекопу  
Богун  покинув  батька  у  степах
Кафа,  галери  -  море  до  Синопу  
Чи  де  йому  скитатися  в  рабах?

Південна  ніч  бродила  по  туману
Томила  плавні  хриптом  голосів
І  ханська  юрта  сита  від  дурману
Хропіла  сном  столітніх  праотців

Богун  не  спав  -  його  глибокі  рани
Вночі  й  удень  кровилися  в  рубцях
Невже  у  сні  привидились  міщани
Що  близились  із  шаблями  в  зубах?

"Ставай,  сердего,  треба  працювати",
Хтось  різав  пута  зламаним  ножем
"Надходить  час  взаємної  розплати
Нас  не  згуби  під  літеплим  дощем!"

Скипів  гусар  та  стримався  у  люті
Спадала  темінь  каменем  з  плеча
"Хмелем  мене  назвали  на  Славуті
Візьми  собі  шляхтянського  меча!"

Богун  життям  завдячував  громаді
Старе  дворянство  вибив  з  голови
І  незабаром  на  старшинській  раді
Промовив  клятву  в  світлі  булави.



29  січня  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823258
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2019

Болбочан

1

Забряжчали  копита  об  камінь
Тяжко  грюкнув  залізний  засув
У  старій  давньо-кованій  брамі
Хтось  ключа  золотого  забув.

Винниченко,  засівши  до  столу
Ледве  справив  на  носі  пенсне
"Не  затягуйте  нашу  розмову
Пошкодуйте  свій  час  і  мене

Не  сьогодні,  так  завтра  комуна
Ціле  місто  утопить  в  вогні."
Він  замовк  і  зітхнувши  понуро
Тужний  погляд  провів  по  стіні

Пересмаглі  обличчя  потерті
Освітились  в  каміннім  жару:
Козаку  у  бою  краще  вмерти
Ніж  тікати  в  смутну  чужину."

Попрощались  у  темряві  сизі
Ледве  теплі  старі  бурлаки
І  коней  засідлавши  на  кризі
Злопотіли  в  скрипучі  степи.

Літератор  примружив  зіниці
Де  він  бачив  одного  із  них?
Трибунали..  Багряні  петлиці
Болбочан  ухилитися  встиг?

2

Тьмяні  царські  покої  нарізно
Розійшлися  раптово  -  в  поклон
Перед  людом  громадженим  тісно
Ухилився  тактовний  гарсон

"Чи  вина  чи  шампанське  прохали?"
Він  підходив  до  вищих  чинів
Задзвеніли  криштальні  бокали
Сіло  панство  до  круглих  столів

Голубович  ministre  із  слами
Привітали  німецьких  колег
Документ  комісарам  подали
"Розійдемося  миром,  mon  cher?"

Потиснувши  порубцяні  руки
Затиснули  печатки  в  папір
Україно!  Не  виклюють  круки
Твої  очі  ясніші  від  зір!

Довго  Троцький  шаліючи  з  люті
Розкидався  погрозами  вслід
"Знай  піде  по  Дніпру  по  Славуті
Большевизм  проти  вас  у  похід!"

Та  лиш  землю  весна  обігріла
Горде  птаство  зірвалось  в  політ
Тільки  де  в  них  узялася  сила
Розірвати  нав'язаний  гніт?

Київ  кутався  раннім  туманом-
Зблизька  чутно  гарматні  бої
Чи  то  рідні  брати  з  отаманом
Йдуть  вертати  святині  свої?

Взявши  місто  в  ката  Муравйова
Не  спинялось  козацтво  на  ніч
На  Полтаву,  на  Харків,  до  Львова
Мчало  вітром  з  шаблями  з-за  пліч

Сам  Петлюра  в  столиці  лишився
Постанови  зіслав  по  військах
Де  який  старшина  щоби  бився
Хто  в  яких  позостався  б  містах

Тільки  мовив  отаман:"  Хоч  втрати
Ми  несемо  по  власних  фронтах,
Зичу  з  честю  вам  Схід  визволяти
Хай  наш  прапор  зоріє  в  портах!"

3

Болбочан,  загартований  часом,
Пан  полковник  з  південних  країв
Добровольців  своїх  за  наказом
Сам  повів  до  таврійських  степів

"Тут  скінчились  дороги  додому,-
Починав  він,-  здобудемо  флот!
Або  згинемо  всі-  хай  потому
Банда  глумиться  з  наших  чеснот."

Злегка  тінь  відкидаючи,  крони
Заступали  солоний  Сиваш
Ген  за  ним  зловорожі  загони-
Крим  далекий.  Омріяний.  Наш!

Перекоп  зустрічав  Болбочана
Синьо  -  жовті  хоругви  -  нараз!
Зі  столиці  посли  отама́на
Прочитали  негайний  указ:

"Нагороди  і  славні  медалі
Передати  панове  стрільцям
І  шляхи  спорудити  зі  сталі,
Залізницю  подати  містам"

В  Сімферопіль  таки,  до  Джанкою
Увійшли  запорізькі  полки
І  в  степу,  не  злякавшися  бою,
Знов  дробили  ворожі  кістки

Того  ранку,  лишаючи  справи,
Адмірал  і  прості  вартові
Триколори  із  флоту  скидали-
"Україно,  ми  діти  твої!"

4
"Позбираю  валізи.  Світає,-
Літератор  дихнув  на  вогонь,-
Більшовицькі  скуйовджені  зграї
Точно  візьмуть  мене  у  полон."

Як  на  фронті  життя  догорає?
Каземат,  сині  очі  і  тьма
"Ви  навіщо  мене  розстріляли
Чи  осліпли?  Гарячка?Чума?"

Мідний  цокіт  карети.  У  склянці
Кілька  крапель.  Дешевий  коньяк.
Починали  гуртом  у  повстанцях,
Що  ми  далі  зробили  не  так?

Винниченко,  згорнувши  газету,
Сонно  глянув  в  розбите  вікно.
Де  згоріли  всі  пахощі  степу?
Де  загинула  юність  його?

9.08.2018.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795048
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 09.06.2018

***

Вона  царівна  з  вулиці  каштанів.
Погляньте,  друзі!  Ген  у  тій  юрбі
Як  сонце  рано  мріє  із  туманів
Сяють  очі  ясно-голубі

Іде  поволі,  розсипає  чари
А  стан  її!  Закутаний  в  шовках
Чи  чули  ви?  Чи  бачили?  Чи  знали
Таку  красу  не  тільки  у  казках?

Кидайте  вірші,  стомлені  поети
Чи  їй  потрібні  оди  під  шаблон?
Троянд!  Троянд!  Трояндові  букети!
Ні  слова  більше  ваших  забобон.

29.03.18

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785101
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 29.03.2018

Балада про небо

Посвята  Л.  Каденюку

Спіле  небо  осіннє  ледь  просвічують  зорі
Смутно  міниться  місяць  від  буденних  історій
Здичавілі  комети  перестигли  у  лід
Подивившись  на  Землю,  усміхнулися  вслід

Так  шляхами  -  ярами  усесвітніх  орбіт
Коротали  й  планети  свій  невтомний  політ
І  вглядалися  люди  через  призму  небес
Як  би  їм  доторкнутись  до  космічних  чудес?

Сотні  -  тисячі  сонць  запліталися  в  косах
Засинали  в  лиманах,  прокидалися  в  росах
І  чекали  нестямно,  як  шаленець  Ікар
Знов  дорогу  до  них  прокладе  серед  хмар.

17.02.2018.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777526
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 17.02.2018

Сповідь

Холодні  Бендери.  Сіра  турецька  зима
Україно  моя  далека!  Як  ти  тепер  сама?

Мріють  села  в  тумані,  срібно  лиються  зорі
Ех  Полтава!  Полтава!  Ми  би  були  на  волі!

Хлопці  бились  як  треба.  Може  зрадили  нас?
Може  я  недогледів..Я  не  гетьман!  Не  князь!

В  Дикім  полі  недобре.  Всюди  тіні  татар.
Повезуть  на  галери  -    загрібатимеш  жар

Я  шведів  не  бачив.  Хтось  казав:  з  королем
Прощались  вони  попід  шквальним  вогнем

Ти  не  ремствуй  даремно  -  сизооких  орлів
Вбережу  я  ретельно  від  чужинських  ножів

Пам'ятаєш  Батурин?  Люд  палила  орда?
Певно  з  ними  на  мурах  там  загинув  і  я.

7.02.2018.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775879
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 08.02.2018

Святослав

1

Як  зістарілась  Ольга  літами
То  покинувши  Київ  престіл
Свого  сина  юнця  -  Святослава
Позоставила  князем  князів

Захитались  хозарські  кага́ни
Пощербилась  болгарська  збруя
І  тікавши  в  пустельні  барха́ни
Знав  суперник,  де  Руська  земля

Скільки  подвигів  ратних  буяло
Скільки  слави  добуто  в  боях
Ріки  крові  пролито  і  мало-
Грецьке  море  не  взято  в  січах!

"Йду  на  полудень  битися  з  вами
Потвердити  старенький  устав
Що  ваш  цісар  якось  із  князями,
Із  батьками  моїми  уклав"

Святослав  так  писав  по-  еллінськи
Для  сусідів,  ворожих  вельмож:
"Так  як  вам  наготовив  я  військо
Так  мені  наготовте  також"

Поховались  ромеї  за  стіни
Повтікали  із  скарбом  на  схід
Наче  гунський  володар  Аттіла
Знов  зібрався  на  Рим  у  похід

І  дарма  відмовляла  княгиня
Легко  справивши  шаблю  в  сідлі
Полетіла  князівська  дружина
Здобувати  царградські  краї

Мужні  вої  дійшли  до  Дунаю
І  зайнявши  ромейські  міста
Поспитали  у  князя:"  Владарю,
Десять  літ  як  палає  війна

Десять  літ  погибаєм  від  криці
В  чужині  ми  забули  сім'ю
А  як  завтра  обложать  столицю
Хто  бо  стане  з  чужинцем  на  прю?"


2

Лунко  билися  хлопці  сміливі
Тьму  ромеїв  їх  вої  сікли
Та  послабла  дружина  і  сиві
Їх  відвідали  якось  посли

Святославу  сказали:"Розлили
Знатно  крові  солдати  в  степах
То  чи  в  серці  бракує  вам  сили
Мирно  сісти  у  власних  краях?

Цісар  князя  взиває  допіру
Завтра  бути  у  гирлі  ріки
Є  розмова  про  війни  і  віру
В  очеретах  знайдете  човни."

Довго  радились  русичі  певно
Так  чи  варто  згодитись  на  те
Чи  боротись  їм  далі  даремно
Може  ворог  у  пастку  веде?

В  боротьбі  обмінявшися  горем,
Попрощалися  два  вороги
Буде  Русь  панувати  над  морем
І  не  зрушить  Дунай-береги

На  Дніпрі,в  бойовищі  з  ордою
Князь  зімкнув  свої  очі  навік
І  лишилась  земля  сиротою
Що  за  неї  він  врага  посік

Так  війну  закінчивши  криваву
Поверталися  вої  з  Балкан
І  легенди  складали  і  славу
Понесли  у  дарунок  синам.

2.01.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775618
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 07.02.2018

Руїна

І

Старий  Богдан  вмирав  із  болем  в  серці
Погубить  славу  ж  син  його  Юрась!
Тиміш  був  воїн  та  й  загинув  в  герці
А  цей..  І  бою,  і  до  зброї  -  зась!

Стара  громада,  потиравши  руки
Як  Хмелів  гріб  упав  на  чорну    твердь
Сказала:"  Отже,  хлопцю  до  науки
Хто  знав,  що  батька  рано  стигне  смерть?

Хай  набере  лиш  розуму  і  віку
А  час  прийде  узяти  булаву
То  по  уставу  і  по  заповіту
Передамо  її  дорослому  Юрку!"

Озвались  радо  козаки  по  тому
Й  рекли  старшини:"  Писаря  до  нас!"
Й  клейноди  дали  Йвану  молодому
Що  кликали  Виговським  повсякчас.

І  вийшов  Йван  на  дерев'яні  сходи
І  мовив  твердо  в  збуджену  юрбу:
"Хай  буде  слава  кожнім  козакові
І  батькові,  покійному  Хмелю!"

Піднявся  голос  й  забряжчала  зброя
І  шапки  смушеві  злетіли  геть  увись
І  гетьмана  звітавши  по  закону
Затихло  військо  й  кожен  зуби  стис.

"Я  сам  простий,  під  Овручем  родився,-
Почав  Іван,  піднявши  булаву,-
Так  само  Богу,  як  і  ви,  молився
Так  само  й  вмру,  як  личить  козаку!"

І  слухав  нарід,  ки́вав  головою
А  хтось  спитав:"  Тож,  гетьмане,  речи!
Чи  битися  буде́мо  з  татарвою
Чи,  може,  ляські  ще́рбити  мечі?"

І,  звівши  брови,  смутно  мовив  Йван:
"З  усіх  усюд    обсіли  вороги
І  хитрий  лях  і  московитський  пан
Були  би  раді,  якби  пощезли  ми

Не  будемо  хилитись  ні  до  кого
Щоб  і  сини  не  згорбились  в  ярмі
Хай  Січ  -  і  це  останнє  слово
Сама  дасть  лад  на  батьківській  землі!"

І  знову  схвально  загуділа  рада
На  коней  свиснули  і  шляхом  розійшлись
Та  ще  по  колу  раз  пройшлась  боклага
Й  могилі  Хмеля  кожен  поклонивсь.

ІІ

Іван  на  Січ  прийшов  шукати  долі
А  першим  здибав  гетьмана  Хмеля́
Той  був  смутний,  а  у  гарячих  скронях
Неначе  нуртувалася  біда

"Чи  ти  до  бою  з  нами  ладен  стати?-
Питав  Богдан,-  дорога  на  війну.
Заївся  лях  чужим  добром  пихатий
То  я  по  частку  повернусь  свою"

Іван  недовго  мислив  і  мовчав
"Піду  із  вами,  що  мені  втрачати?-
Він  мовив  стиха,-  сам  мазу́рів  знав
І  тямлю  трохи  з  ними  воювати

І  того  ж  дня  зізнався  з  Кривоносом
Опарою,  Сильвестром,  Богуном
Кричевським,  Нечає́м,  Рогозом
І  сивим  характерником  Панько́м

А  в  травні  Хміль  пішов  на  Жовтоводи
Розбив  Потоцьких  разом  з  татарми́
І  поробив  під  Корсунем  їм  шкоди
Й  тікали  ля́хи,  аж  гули  шляхи

І  Йван  Виговський  не  цурався  бою
Стискаючи  старенький  самопал
Він  рвався  першим  битися  з  ордою
І  сам  власноруч  Овруч  визволяв

Хмельницький  рік:"Збираймося,  хлоп'ята!
Ми  шаблі  освятили  у  Дніпрі!
Сто  літ  мовчали  й  дали  ля́хам  знати
Козак  -  господар  на  своїй  землі!"

...Виговський  люльку  докурив  до  краю
Тепер  він  гетьман,  а  не  просто  вой!
Тепер  від  нього  подвигів  чекають!
Старий  Богдан  пішов  на  упокой..

Дубові  двері  прочинились  тихо
"Хто  там  до  мене?"-смирно  рік  Іван
"Це  я,  гетьма́не!-  мовив  писар,-лихо!
На  нас  іде  московський  отама́н!"

"Чого  б  йому  із  нами  воювати?
Він  сам  здається  б'ється  на  Одрі́!-
Шарів  Іван,-  Та  годі  зволікати
Війська  скликайте  завтра  ж  на  Січі́!

...Діди  казали,  Хмеля  отруїли
Було  кому!  Та  хоч  би  й  Бутурлі́н!
А  скільки  раз  татари  люд  поїли
Химерним  зіллям,  забиравши  в  плін?

А  як  старши́на  ще  була  ворожа?
Згадати  б  того  Йвана  Брюховця
Його  Хмельницький  називав  небо́жем
А  сей  йому  плював  на  гробівця!

...Тільки  но  розвиднілось  надворі
Сідлав  Виговський  ворони́х  коне́й
"Чекай,  Москва!  Не  знатимеш  в  покорі
Синів  Вкраїни  -  Хмелевих  дітей!"

ІІІ

Замайоріли  стяги  у  Полтаві
"Лаштуй  війська  і  сам  не  бійсь  -  ступай!
Ніколи  писар  овруцький  над  нами  
Не  пануватиме,  речу,  і  край!"

Так  гнівно  мовив  сотнику  в  світлиці
Старцю  Мигурі,  дивлячись  увіч
Пушкар  Мартин,  полковник,  син  вдовиці
Що  бивсь  не  раз  з  Гетьма́ном  пліч-о-пліч.

Колись,  юнком  тікаючи  од  пана,
Нічну  ватагу  взрів  він  у  степу́
Звітався  перше  із  Хмелем  Богданом
І  побратимом  вірним  став  йому

По  наглій  смерті  гетьманській  Мартину
Нелюбим  став  ураз  весь  білий  світ
Осів  в  Полтаві  разом  з  старшим  сином
Онуків  смутно  бавив  кілька  літ

Та  як  Виговський  військо  став  збирати
Могуть  козацьку  раптом  на  Січі́
Щоби  на  прю  з  царем  московським  стати
Мартин  Пушкар,  покинувши  сім'ї

Малих  онуків  й  згорблену  дружину,
Ізнов  вернувся  у  Полтавський  полк
І  сам  собі  поклявся  до  загину
Виговського  потерти  на  пісок.

Мартинів  полк  минув  останні  мури
І    тільки,  як  ввійшов  у  Чорний  Ліс
Пушкар  окликнув  сотника  Мигури
Спитати  ві́стей  може  хто  приніс

Мовляв  Мигура,  війська  тьма  іде
Залога  в  Гадячі  здала  Івану  зброю
І  краще  певно  їм  усім  буде
Як  не  ставатимуть  із  гетьманом  до  бою

"П'ять  тисяч  воїв,-  додавав  Мигура
А  ще  Богун  і  кілька  сот  шабе́ль
Якщо  тепер  не  відійти  до  мурів
Вчадіє  місто  полум'ям  осель"

Пушкар  вагався,  терся  з  ніг  на  ногу
Прогнав  Мигуру,  осідлав  коня
Втекти  від  бою  -  найстрашніший  сором
А  на  кону  повстання  -  булава!

"Прийшли  сланці  від  гетьмана  Івана,-
Гукнув  Мартина  чорновус  Богун-
Самі  ножі  складете  й  самопали
Чи  підете  із  братом  на  війну?"

Богун  вдивлявся  в  сивого  Мартина
О  скільки  літ  минуло,  як  вони
Під  Пиляво́ю  обливали  пивом
Шиті  златом  польські  жупани́!

"Дарма  байки,-  казали  сли  Івану,-
Пушкар  старий  -  ніхто  не  перепре
Та  діло  друге  -  бивсь  козак  із  паном
А  що  тепер  -  на  батька  син  іде?"

ІV

Московська  рать  не  зволікала  з  ходом
"Ще  той  Пушкар,  бодай  йому  би  грець!-
Мовляв  Богун,-  отут  під  Конотопом
Зустріньмо  ворога.  Він  піде  навпростець.

Вертався  гетьман  зранений  у  ногу
"  Нічого,-  каже,-  скоро  заживе
Нема  Мартина  -  ну  то  й  слава  Богу
Скарали  б  все  одно  з  Барабашем.

Старий  неначе  і  хотів  до  бою
Та  щось  до  яру  з  військом  відступав
І  десь  під  липами  наклали  головою
Полтавський  полк  і  сам  Мартин  Пушкар

Під  Конотопом  запалало  сяйво
Ішла  Москва  у  світлі  хоругов!
Чи  хтось  із  них  чекав,  що  це  востаннє
Братається  скупий  боярин  Львов?

Пішла  січа  гаряча  і  запекла
Ніхто  набоїв  врагу  не  жалів
І  як  Виговський  одіслав  до  пекла
З  десяток  сот  калмиків  й  москалів

Прийшов  Трубецький  і  поважні  сли
І  мовили  сяк  так  минемось  з  миром
При  Хмелеві  були  ми-смо  брати
І  билися  разо́м  із  Казимиром

Яка  ж  то  буча  впала  з-поміж  нас?
Та  ж  і  одної  віри  з  русина́ми!
В  такий  непевний  і  посмутний  час
Хотіли  б  жити  ми  в  ладу  із  вами

І  рать  тікати  знялася  із  поля
Лишала  зброю,  коней  і  харчів
Хоругви  рідні  позабули  вдолі
Й  насіяли  в  багнюці  дукачів

Трубецький  царю  потім  жалкувався
Що  та  Вкраїна  вибилась  із  рук
І  як  Виговський  ними  збиткувався
І  скільки  москалям  подіяв  мук...

Козацтво  скликало  громаду  після  бою
Сказало  так:"Ведіть  сюди  Юрка́!
Іван  тепер  проститься  з  булавою
А  ми  ісповним  заповіт  Хмеля́!

***

Тяжкі  часи  ішли  на  нашу  неньку
То  лиш  початок.  Далі  гірше  всяк.
По  правий  берег  сяде  пан  Ханенко
По  лівий  ж  буде  Юрко  Хмельничак...

12-13.06.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737590
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 13.06.2017

Париж навесні 1926 року

Кроки  по  мокрому  бруку.  
Загублений  погляд  у  даль
Хтось  протягує  руку.
Голос,  як  здавлений  жаль
''Ви  отаман  Петлюра?  
Я  Нестор,  батько  Махно
Ми  воювали  колись,  забули?
Скільки  років  по  тому  пройшло..''



''Я,  мабуть,  вас  знаю,-
Озвався  старий  Симон
Цигарка,  упавши,  згасає
Тліє  паризький  газон
''Ви  були  на  півдні,
Здається,  взяли  Перекоп,
А  потім  засіли  в  підпіллі,
То  я  чув,  ніби  й  звели  курок''


''Помиляєтесь,  брате,  багнети
Далі  несли  мої  сини
Не  здавались  вони,  померти
Завжди  постигнемо  ми
А  далі  так  сталось  
Мусили  кинути  дім
Хтось  із  живих  продався
Хтось  в  зе́млі  поліг  сирій


Може  злучимо  сили
То  вийде  діло  із  нас
Ще  герої  не  всі  спочили
Надворі  гарячий  час
Піднімемо  стяги  угору
Серед  багряних  завій
Може  кличе  взиває  нас  доля
На  смертний  останній  бій?''



''Зустріньмося  влітку,  сьогодні
Боюся,  що  хвилі  нема
Минуть  свята  Великодні
То  сядьмо  тоді  за  стола
Поговоримо  з  військом-братами  
Узгодимо  термін  і  час
Зберемось  нарешті  з  думками
Хай  Бог  береже  тоді  нас''


Помовчавши  ще  трохи,  подали
Один  одному  руки  й  пішли
Два  суворі  старі  отамани
Два  запеклі  колись  вороги
А  наступного  дня  на  проспекті
Як  п'янився  Париж  від  весни
Петлюра  зустрівся  із  смертю
..І  Махно  незабаром  за  ним.





13.04.17.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728544
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 12.04.2017

чернетки

Мій  народе!  Доля  тобі  присудила
В  боротьбі  гартуватись  як  сталь
Звідки  ж  стільки  століть  в  тебе  сили
Палати  у  ватрах  повстань?

Нескоре́нний!  Ніколи  не  впадеш
І  ніхто  не  розтопче  твій  дух
Мій  народе!  Бути  назавжди
Вірним  сином  тобі  клянусь!

Ти  побачиш  колись  над  Москвою
Після  довгих  жорстоких  боїв
Як  наш  стяг  обгорілий  війною
Засяє  ясніше  від  зір

Й  на  обвалах  червоного  муру
На  рештках  німих  орлів
Обіймуться  сини  і  забудуть
Яких  мали  колись  "братів"

3.2.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716154
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2017

чернетки

Замайоріла  молодість  нам  стягом
Озвалась:"Хто  живий,  ставай!"
І  стали  ми,  огорнені  туманом
Й  пішли  вмирати  за  свій  рідний  край

І  освятивши  шаблі  на  зорі
Покинули  заплакану  кохану
Всміхаючись,  хоч  знали,  що  з  війни
Нам  не  вернутись,  та  життями

Ніхто  не  дорожив  і  не  жалів  за  домом  
Й    не  плакав  тихо,  дивлячись  на  схід
Чого  ж  бо  варте  все,  що  є  навколо
Коли  на  Батьківщину  ворог  гострить  ніж?

Й    чекали  бою,  копаючи  окопи
В  промерзлій  наскрізь,  та  своїй  землі
Щоб  незабаром  вщерть  залити  кров'ю
Її  своєю  і  своїх  катів

І  день  прийшов,  морозний,  безталанний
Надворі  січень.  Український  цвіт
Закривши  шлях  на  Київ  власними  тілами
Героями  під  Крутами  поліг

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2017

чернетки

Героям  України

Іде  війна.  А  хто  ми  в  ній?  Солдати!
Мундирів  темних  шиковані  ряди
Готові  душу  і  життя  віддати  
Своїй  Вкраїні,  як  віддані  сини

Нам  каже  серце  йти  щодня  до  бою
Нам  каже  совість  не  жаліть  себе
Ніхто!  Ви  чуєте?  Ніхто  перед  ордою
Зброї  з  нас  покірно  не  складе!

Й  не  змусить  впасти  долі,  на  коліна
Не  змусить  нас  ніколи  відректись
Землі  тієї,  де  нас  породили
Що  щастям  буде  сяяти  колись!

"Колись"  те  з  кожним  днем  все  ближче
І  наша  справа  світла  і  ясна
Працюй!  Живи!  Борись  і  знищуй
Усе,  що  зичить  Батьківщині  зла!

27.12.16

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712216
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2017

чернетки

''Зима  -  це  доля,  а  не  вирок'',  -  
Зітхнув  кентавр,  струснувши  з  голови
Сніг.Змовкали  вулиці.  Темнів  будтнок
Зорі  проглядалися  з  імли

Мигтів  ліхтар,  вслухаючись  у  звуки
Циферблат  опівніч  пробивав
В  нечисленних  перехожих  терпли  руки
Каштан  останнє  листя  осипав

Спливла  хвилина.  Ще  одна  за  нею
Збентежив  вітер  горобину  ніч
І,  досягнувши  в  тиші  апогею,
Вона  лишилась  з  містом  віч-на-віч.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709899
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2017

чернетки

Роки  ідуть  і  час  минає
Й  самі  минемо  ми  колись
Чи  хтось  за  нами  пригадає
Серед  сум'ять  чужих  облич?

Залиш  питання  всі  бентежні
Літам  старечим  на  споми́н
Іди  із  долею  по  стежці
Де  не  цвіте  трава  полин

Живи  й  впивайся  юності,  як  чару
Хай  квітне  серце  і  не  спить  душа
Вперед  дивися  гордо  і  зухвало
Бо  як  на  коси  впаде  сивина

Й  безсилля  стан  зігне  додолу
І  врода  всохне  як  роса
Захочеш  знову  стати  молодою
Та  іншим  буде  навкруги  життя

18.10.16

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2017

чернетки

Навесні  ми  будемо  інші  ніж  зараз
Бо  ж  сьогодні  не  такі  як  учора
Кожен  день  наче  спалах
Кожна  мить,  як  епоха

Ми  живемо  у  світі  ілюзій
Де  їх  легко  придбати  
І  складно  позбутись

Коротаємо  дні
Серед  сірого  натовпу
У  морях  метушні

Ми  чекаємо  змін
Замкнувшись  всередині
Власних  рамок  і  стін

''Час  все  змінить''-  гадаємо  ми
Ні,  час  придумали  люди
А  не́  навпаки

1.10.16

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2016

чернетки

Пісня  гір  

Смарагди  лісів  захопили  горді  Карпати
Ріжуть  небо  вершини  обвітрених  гір
Де  кінець  де  початок  -  не  знати
В  невідомості  губиться  зір

Лиш  одна  гора  не  як  інші
При  вершині  тільки  тліє  полин
Чи  дні  на  ній  холодніші?
Чи  спомин  плекає  лихий?

Звечоріє  -  заплаче  трембіта
І  прокотиться  спів  по  хребтах
Щоб  почуло  його  півсвіта
А  почує  самотній  птах

Тут  гуцул  не  буває  ніколи
Навіть  кінь  не  вертає  сюди
Заросли  за  століття  дороги
Засипались  часом  сліди...

Австрійці,як  Польща  упала
Ступили  на  землі  нові
І  рушили  в  пошуках  слави
В  непідкорені  гори  німі

Тиждень  військо  ішло.
                                                         Тільки  перше  село  оточили
До  вечора  часу  дали
Визначатись:  народу  в  неволі  жити
Чи  на  полі  в  бою  лягти

На  заході  сонця  заграла  трембіта
Кров  полилася,  за  нею  спалах  вогню
Українці  у  першу  ніч  літа
Боронили  уперто  свободу  свою

Затихло  село  на  світанку
Якого  ніхто  не  стрічав
Говерлу  далеку,  немов  полонянку
кутав  холодний  туман

Відтоді  трембіта  щовечора  грає
Тужить  неначе  за  полеглим  селом
І  кожен  гуцул  ті  місця  обминає
Якнайдалі,  десятим  шляхом.


18.06.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709339
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2016

чернетки

сучасникам

Всі  поети  живуть,  щоб  написати  одну  поему
щоб  до  смерті  її  ніхто  не  читав
а  потім  ділили  на  цитати  й  морфеми  
і  кожен  учень  напам'ять  вивчав

всі  поети  твори  ховають  
у  темні  шухляди  столів,
їх  при  житті  відцурались,  не  знають
опісля  ж  з  них  творять  вождів

всі  поети  нещасні  чи,  може,  здається
всі  поети  чекають  чогось,  що  не  прийде
всім  поетам  погано  живеться
нам  із  ними,  і  що  з  того  вийде?

4.12.16

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709189
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2016