| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
Жодні палаци величних століть не вмістяться в міцних обіймах, жодні подарунки не досягнуть вартості сяючих від щастя очей, жодні бали не милі, коли не танцюєш під мелодію найчарівнішого дзвінкого сміху, жодний вишуканий будинок не принесе стільки затишку, як мила посмішка і потиск ніжної руки. Жодна розкіш цього світу не зробить тебе щасливим, коли ти одягаєш маску радості, а в душі блукаєш тунелями самотності, коли тебе люблять за щось, а просто так- ти усім байдужий, коли твої сльози затоплюють внутрішню порожнечу.
А достатньо просто зоряного неба над головою, теплого дотику вітру, сюрчання коників у вечірній тиші і, щонайголовніше, у всій цій нірвані відчути подих рідної людини.
Бережіть близьких своєму серцю людей, не замінюйте їх на щоденну суєту і біганину, на папери, графіки, відрядження, на тих, кому до вас жодного діла. Не обмежуйтесь електронними рядками холодних посланців.
Скажіть і не раз скажіть, а головне щиро:"Як сильно я тебе люблю!..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718554
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2017
Так тепло, затишно в душі,
Коли паде лапатий сніг із неба.
На фоні сонних ліхтарів
У штилі вечора нічого вже не треба.
Так тепло, затишно в душі
Заглянути в безкраї зоряні простори,
Свідомим подихом завмерти в далині,
Нехай сховпються помпезні всі собори.
Так тепло, затишно в душі
Заслухатися голосом нічної тиші,
Зустрітись поглядом зі сторожем нічним,
Витає що в просторім небозвишші.
Так тепло, затишно в душі
Відчути подих близької людини,
Цей ніжний дотик на своїй руці
Й усмішку, що сягає внутрішні глибини.
Так тепло, затишно в душі,
Коли розкажеш другу всі проблеми.
Не просто другу, Батьку, все тобі.
І ти повернеш втрачені фонеми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707796
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.12.2016
Монотонною музикою на зовнішні шибки мансардного вікна падає дощ. Краплі води, перетнувши довгі безтурботні кілометри польоту, великими колами зустрічаються з жорстокою реальністю холодного скла. Розбиті об прозору скалу, вони на очах згасають, сповзаючи кілька сантиметрів, і тануть, зникають у сльозах заплаканого даху.
Плаче небо, а з ним плачуть вікна, дахи будинків, змерзлі дерева. У всій цій меланхолії плаче день. Під цей дощовий супровід у кімнаті, закутаній стінками, спогади беруть мене за руку і переносять у минулі моменти мого життя. І від цього стає ще більше сумно. В ті хвилі небо, здається ще більше мене розуміє, відчуває мій біль схлипуванням грому і сильнішими краплями по вікні. В голові мимоволі пробігає думка:"невже це було зі мною..."
Фотоплівкою на екрані минулого спогади перемотують кадри мого життя. Одні викликають легеньку ледь помітну посмішку і в ту ж мить ностальгію за тим теплим комфортом внутрішньої радості. Інші жалять гнітючими лабіринтами пам'яті.
Після цього сеансу мрії, відбираючи потрібних персонажів з минулого і домальовуючи в уяві своїх, тепло вмощуються у моїй голові, закривають повіки і злегка заколисують під ту ж саму монотонну музику дощу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707199
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2016
П'ята ранку. Все ще досі спить.
На небі зорі склали карту ночі.
А Ліна пише, серце не мовчить,
І місяць заглядає в сірі очі.
Рядок біжить і думку доганяє.
Горнятко кави і за працю знов,
А тихий легіт музу надихає,
І слово правди вільне від оков.
Отак "писала у шухляду",
В собі тримати не могла.
Хоч часто чула злісну канонаду,
Костенко була сильна, як броня.
Вона писала...Мовчала і писала...
Ну що ж ти робиш, Ліно? Схаменись!
Вона писала... Думала й мовчала...
Зневагу й насмішки лиш чула скрізь.
І добре, що не змовкла. Говорила.
Все на свої місця розставив час.
Її поезія дістала крила,
Торкнула струни серця кожного із нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707132
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 17.12.2016
З'явився якось так раптово,
Мабуть, раптово так і зникнеш.
Нагадаєш про себе у моїй свідомості
І мокрим снігом розтавати звикнеш.
І сніг оцей казково-білий
Безжальним холодом проймає.
Якби ж він був душевно-теплий,
Проте холодною сльозою лиш стікає...
Ти схожий на віденський квадрат:
Набравшись смілості, ступаєш крок вперед,
Вбік, засумнівавшись у своїх думках
І знов назад, закутавшись у свій комфортний плед.
Твої думки незвідані нікому,
Що у голові роїться знає тільки Бог.
У свому світі реальності й фантазій
Для себе сам малюєш епілог.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705891
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2016