| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Я сильна, я мужня.
Йду всупереч вітру.
Я з Всесвітом дружня.
Несу змін палітру.
Я впевнена в діях,
Чого хочу маю.
І трепетно мрій
Своїх досягаю.
Хоча надто важко
дається ця мрія.
Я ніби мурашка
Труджусь і волію
Все стати на ноги
Впевнено й сміло
На всю Україну
Своє славить діло.
Боженько! милий,
Додай мені сили
Бо б’ юся, катуюсь,
Собою невтішна.
Коли полюбуюсь
На справи успішні?
Тобі довіряю – на цьому нотатка
Ведеш мене Боже,Мов донечку татко.
Я вірю, що справа моя всім корисна.
Я вірю направив мене ти навмисно .
Туди, де напруга, де тиснява й віра
Лише тут мені допоможе і діло,
Яким я займаюсь розшириться вдало
Прийдуть нові люди нас буде чимало.
Таких, що бажають робить, заробляти,
Що хочуть в газеті моїй працювати,
Щоб я керувала, вчила їх справі
І хай оминають нас люди лукаві.
Нехай вже настане підйом процвітання!
Та він вже настав в нашім серці, остання
Краплина невдач проминула, померла,
І народилась нова в справі ера!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608308
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.09.2015
Дощ і дощ, щодня, щогодини, проливний. Два роки дощ і лише два дні , за всі ці важкі роки, він припинявся! Стомлена від сірості і сирості Богдана куталась в теплий подраний плед. Хоч трохи зігрітися воліла вона і далі продовжувала плести нову ковдру. Щодня, щогодини її мучили страхи і переживання. День за днем Дощ проїдався у її свідомість і став частиною неї.
Кап - кап ! повільно. Кап-кап-кап – швидко і ливнем, як стіна – сіра, що відділяє Богдану від сонця. Дощ в серці, дощ в душі, в кістках. Від сирості все почало прогнивати. Думки , дії і рішення одноманітні і безвихідні ситуації в голові, страхи, млосність. Гину, гину я, - тихо мовила дівчинка. Чи зможу плед доплести - не знаю! Для чого я живу, чого я прагну? Мабуть, щоб здійснювати мрії, бажання, досягати визнання, популярності.
Цей дощ так боляче стукоче у шибку. Він став всім у моєму житті. Все втомилась, не маю сил,- промовила Богдана. Або я виїду із цих країв, або я помру, не досягнувши. Чи є де інша сторона ,- та, мабуть, є. Все збираюсь. Укутавшись в старий плед, вийшла за межі свого дому, ступила в мокрі калюжі і, не відчуваючи холоду пішла вперед . Сіра стіна не полишала Богдану. Вимокла і серед крапель холодних зупинилась. Змокла земля під ногами, зім’ якла і ноги почали втавати у чорний вир. Богдана вже не пручалась і обезсилена віддалась чорній миті. Серце спокійне, очі залиті слізьми, а душа тихо співала. Я помираю. Сили не маю жити. Я помираю. Все відпускаю. А стільки хотілось здійснити… Плани були велетенські. В думах Богдана заблукала і втратила свідомість від холоду .
Прокинулась дівчина від яскравого потоку – це сонце світило прямо на неї. Воно нагріло землю, підсушило її ноги, які стали важкими і нерухливими. Вона нагрілась і ожила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608307
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 21.09.2015