| Сторінки (1/18): | « | 1 | » |
Серые льдинки глаз прожигают на́свозь
весь твой душевный покой, вмиг улетает к чертям
тень от улыбки. Губы сжимает усталость.
Где теперь та, что шептала: «Тебя не отдам?!»
Мальчик осенних дождей и весенней бури.
Бродишь во тьме идей и несчетных осколков
мечты. О чем ты думаешь, когда все вокруг уснули?
Я вижу цветные сны. Иногда. А ты?
Внутренний волк твой сегодня не в духе
снова. Исполнит на бис симфонию тишины.
Я разгадала твой ребус: нет никаких эмоций –
Значит, нет боли и чувства тоскливой вины.
В паспорте двадцать, но врать никому
не будем. Знает твоя душа, что ей семьдесят
пять. Ты не печалься – тебя никто не осудит.
В этом безумном мире всем на других плевать.
Мальчик ночных стихов и old-скульних песен.
Снова попал в ловушку рутины дней.
Признайся. Морально прогнивший мир тебе тесен.
Здесь больше нет твоих путеводных огней.
Толпы безликих фигур затопили проспекты.
Спасенье приносит только покров
Темноты. Но, знаешь…
Даже
в этом
безумном
мире…
Я вижу цветные сны. Иногда. …А ты?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614555
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 19.10.2015
Осіння стужа стукотить у календар,
І вітер з дерева зриває перший лист.
А я із літом згодилася б під вівтар…
Та "наречений" крадькома покинув піст.
І всі думки тепер римуються з дощем,
З туманом сизим, що стрічає кожен ранок.
І перші паморозки найтонкішим кришталем,
Одного дня нам розмалюють двір і ґанок.
І за вікном опиниться лише +5 раптово,
Нас не врятують євровікна і опалення сезон.
Та вогнику душі не дасть зітлітити тепле слово.
І музикант, що стиха награє у парку вальс-бостон.
Й не важко зовсім буде порадіти листю золотому,
Читати "затишні" книжки і додавати в каву кардамон.
І навіть коли якось ввечері у гості завіта панянка-втома,
В душі тихесенько лунатиме чарівний вальс-бостон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605684
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2015
Серый город набросил плащ – по проспектам стучит дождь.
Перед миром бы душу открыть, но вокруг только грусть и ложь.
А прохожим и дела нет – лишь раскрыть бы скорее зонты.
Только тонем мы не в дожде – а в морях городской суеты.
Этот город накинул фрак – на плечах меланхолия грез,
Пролетая, дождь крикнул: « Брось - знаешь ведь, что печаль не всерьез,
Глупо строить воздушные замки – в них лелеять мечтаний бриз,
Жизнь устроена ведь не просто – это не лотерейный приз».
Серый город набросил шарф, будто встретил ноябрь в июле
Он, по-своему, ведь прав – мы в душе с ним соприкоснулись:
В моем сердце играет песня – та, что осенью с ветром бродит.
И сегодня она – царица, все печали сведет в хороводе…
Пробегая по кромкам крыш, дождь-бродяга подвел итог:
«Выходи, серый город ждет – для тебя сто его дорог
Разопьем на троих печаль, и надежде прикинем покрой.
В светлой грусти будущих дней – будет мир бороздить с тобой…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596385
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.07.2015
А я б хотіла стати вільним птахом
У просторі безмежному небес.
Щоб відкривався лиш крила єдиним змахом
Той дивний світ, що сповнений чудес!
Я хочу бути птахом – щоб летіти.
У височінь, що недосяжна для людей,
Туди, куди сягають тільки мрії,
В чарівний світ допоки ще незвіданих ідей.
Я хочу стати птахом – щоб відчути.
Як лебедина вірність виникає вмить.
І почуття, яке стискає груди,
Коли свобода неприборкана п’янить.
Я хочу полишити техногенне місто
І полетіти в ліс, у гай або ж у гори завітать.
Я хочу мандрувати всюди, усім світом,
Обмежень жодних і страхів не знать.
А ввечері, коли спаде вся спека денна,
Засяють зорі на небеснім полотні,
В саду на гілці пісню заспіваю я, напевно,
Про мрії і любов , про миті чарівні.
А на світанку я проміння сонячне зустріну,
Поманить знов мене небесна синь.
За мрією своєю я полину,
Наздоганяти вітер вдалечінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593518
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2015
Лічильник із контролю наших почуттів,
Дав знову збій через стрибки «напруги».
Всі сумніви і забобони кануть у полон віків,
Коли, так ніжно, ти мої тримаєш руки.
З‘являєшся раптово, ніби громовиця весняна -
Кохання враз спалахує, мов блискавка, у серці.
Здається, вчора свято вірила – одна.
Але для почуттів цих не закрити дверці.
Я подорожній у пустелі, що дістався врешт води,
Коли ти поряд – іншого мені нічого і не треба.
Без сумнівів, я за тобою помандрую хоч куди.
Я відчуваю - здатна долетіти хоч до неба.
А ти…Благаю, тільки крил мені не обітни!
Коханням цим живу, тепер живу Тобою…
Якщо ж тебе колись засудять без вини -
На твій я захист стану перед ворогів юрбою.
Твоя поява шлях мені відкрила до Земного Раю,
Давай відключим зовсім ті лічильники з контролю почуттів.
Ми казку у реальність втілимо - тепер це точно знаю,
І власне створимо ми «довго і щасливо» в суєті віків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579651
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2015
Скажи мне, мам, ну почему так сложно взрослой быть?
Когда под серым небом в сером городе приходится ходить.
Когда промозглый ветер прямо в душу залетает,
И лишь осколками воспоминаний на куски ее кромсает.
Послушай, мам, а я ведь уже знаю как бывает больно,
Когда уходит Он, лишь бросив равнодушное «довольно»,
Как наизнанку выворачивает от желанья слышать его голос,
Мне кажется, моя взрослая жизнь сложилась из черных полос.
Я знаю, мам, ты мечтала чтоб хорошая работа, стабильность, доход.
А я опять сквозь объектив мечту пытаюсь ухватить за хвост.
Вместо конспектов – кофе, и снова до одури сочиняю стихи.
Знаю-знаю, опять не готова к завтрашней паре. Прости.
Слышишь? Дождь на стекле выбивает мелодию моих снов.
А с ним и сомнения каплями снова стучатся в окно.
Я потерлась в себе/потеряла себя?! Мне опять не до сна…
Знаешь, мам, я как-будто брожу в этом мире совершенно одна.
Прости меня, мам, я не лучшая в мире дочь. Я знаю.
Что надежд не могу оправдать – прости. Я ведь все понимаю…
Возможно когда-то... Но сейчас я просто иду ко дну.
Знаю, бредово, бездумно и глупо… но, мам, мне бы сейчас «к нему».
Знаешь, мам, я все чаще теперь сочиняю стихи...
И опять не готова к завтрашней паре. Прости.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571238
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 01.04.2015
Любовь...Что значит это слово?!
Ведь все ее стремятся испытать,
Не думая, что глубже погружаясь,
Все тяжелее станет выплывать.
Любовью грезим и дарить готовы
Мы искренность, заботу, теплоту,
Тому, кто в сердце обитает,
Кто разделяет мира суету.
И вот Он есть. Весь мир ему подарен
И сердце отдано, как величайший дар,
А он не ценит, молча,без оглядки
Уходит, задувая любви жар.
А дальше?! Боль...в подушку слезы
И пустота внутри, безмолвный крик,
Себя мы по кусочкам собираем,
Чтоб счастье ощутить хотя б на миг.
И кое-как на скотч заклеив сердце,
С надеждой новой начинаем путь.
Судьба нам преподносит лишь несчастья,
Надежду руша, что "когда-нибудь"...
Хоть вновь и вновь, о скалы разбиваясь,
Сквозь сердце пропускаем боль, обиду, грусть,
Когда уже почти готовы сдаться...
Вновь сердце тихо шепчет:"Я дождусь..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569805
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 27.03.2015
В моєму житті сходить сонце нової весни,
Що ніби шепоче: «Прокинься, зима вже позаду».
В душі усе слабшають звичні обійми пітьми.
В цей час значно легше забути образи і зраду.
А за вікном, весінні зливи бруд змивають із будівель та асфальту,
І легше на душі… Пусті образи шляхом поступаються важл[b]и[/b]вішим речам.
Я увімкну проникливу сонату для фортепіано й альта,
І, врешті-решт, все ж вирішу я, що мені робити зі своїм життям.
А Ти?! Напевно, зараз Ти також задумливо вдивляєшся в вікно.
І пишеш вірш про ту, яка тепер Тобі впадає в очі.
Ми бачились, здається, нещодавно. Та сумую за тобою так давно.
Ти не турбуйся. Добре знаю я, що не мене ти бачиш в снах щоночі.
Я нам обом допоможу, бо досить вже мені тобі ятрити душу.
На жаль, занадто вже давно я зробити це мушу…
Цією весною Тебе назавжд[b]и[/b] відпущу. Обіцяю.
Востаннє лиш не втримаюсь, прошепочу у темряву: «Кохаю…»
І, попрощавшись із тобою, помандрую я per aspera ad astra.
І на світанку моєї весни, зірки, що вказують шлях, не загаснуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565743
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.03.2015
Казалось бы, не любит… ну и что?!
А у нее внутри совсем потухло солнце.
Ему искала оправданий раз, наверно, сто.
И до депрессии осталось чуть вина на донце.
Подумаешь, теперь он не звонит...
Она же в ломке – ей его так не хватает.
Как будто в душу кинули зажженный динамит,
Ведь он ее не держит… и не отпускает.
Подумаешь, другой он пишет «с добрым утром»,
А у нее пропала вера в сказку.
И сердце будто сковано морозным серебром.
В глаза ему глядит теперь с опаской.
Подумаешь, он в снах ее совсем не видит, когда спит.
Ей верить ни во что не хочется. Совсем.
Как будто в душу уже кинули зажженный динамит.
До взрыва 10…9…8…7…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560875
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 19.02.2015
Вечерний город тонет в уютно-румяных оттенках заката,
Мир как будто-то из сказки в раскрытой раме окна.
Нужно жизнь перестать откладывать до «когда-то».
Мы не кошки, попытка дана нам всего лишь одна.
Отбрось все сомнения прочь, если хочется - делай.
Ведь мы в этом мире задержимся только на миг.
Хватит грузнуть во мгле немечтаний. Смелее!
Выпусти волю на воздух, услышь ее крик.
Счастье ведь можно найти в мелочах окруженья.
В улыбке, в радуге, в любимой песне и в мечтах.
Ты можешь быть счастливым – прочь сомненья.
Люби. Дружи. Мечтай. Твори. Летай во снах.
Познавши суть того как быть счастливым,
Вцепись зубами в свое счастье, никуда не отпускай.
Поверь что счастье рядом, не будь мнимым.
Хватай его. Хватай...борись...дерзай.
Как нам жить – наш выбор и наше решенье.
Мы сами путь прокладываем свой во мгле.
Всего лишь вера в себя и немного везенья.
И жизнь измениться, все будет как в мечте...
© Калатея, Скальпель
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560434
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.02.2015
Вони такі різні. Наївне дівчисько й прагматик до мозку кісток.
Та в душах один у одного знайшли собі затишний прихисток.
Не можуть нарізно. Хоч щодня принаймні по кілька сварок.
Неначе янгол й чорт. Та їх поєднав між собою незламний "місток".
Вона все ще вірить у диво. Він жартує, що диво можливе лише у казках.
Але зізнається, що майже щоночі бачить її у своїх неймовірних снах.
Вона довіряє його словам у всьому до найменших дрібниць.
А він заради неї ладен весь світ перекинути догори ниць.
Вона у запалі може кричати «Іди куди хочеш і не з’являйся звідтіля».
Та обидва прекрасно знають – без звістки про нього Вона не ладна прожити і дня.
Їх кохання нестримне, палке та, водночас, таке по дитячому щире.
Коли вони разом – за спинами в них виростають крила.
Їх шлях був важким. Не раз вони «ставили крапку». Вважали, що кінчено все.
Та в долі був інший план. Тому повсякчас повертались: «Пробач, я кохаю тебе!»
Разом готові подолати усі перепони. Вони щасливі і знають найголовніше: а це,
Те, що обіймах один одного кожен із них віднайшов другу частинку Себе.
© Калатея, Скальпель
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560043
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2015
Мені якимось чином вдалося Себе у Собі загубити.
Так важко зрозуміти/відпустити/говорити…
Я в почуттях до тебе тону й доволі швидко іду на дно,
А здавалось, що це можливо лише у «жіночім» кіно.
Я хочу зупинити це. До ладу все у голові та серці привести.
Та почуття занадто сильні…У думках лиш Ти…
Ти…
Ти…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556762
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2015
Все життя - череда безкінечних високих польотів і зривів.
Ми під тиском обставин життя намагаємось встояти тут.
Кожен подих душі - це сукупність чуттєвих поривів.
Добре б в них віднайти антидот від життєвих отрут.
Нам так часто наш шлях видається бездарним і марним,
Збивають труднощі, лякають перешкоди…
Для деяких шлях підлості все більше видається оптимальним.
Здається ніби-то і сенс втрачає тут твоя душевна врода.
Ми змучені. Стомились. Іноді не сила опиратись.
Нещадно… безперервно спалюють с середини незгоди.
Проте навіть смертельна втома не дає нам права зупинятись,
О терни руки роздираємо у пошуках своєї ми дороги.
Хоч як би важко не було нам, пам’ятаймо – ми незламні.
Як фенікс з попелу – повстанемо ми зі страждань.
І хай нам початково шлях наш видається нездоланним,
Ми все ж дістанемося вищої верхівки наших сподівань.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556643
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.02.2015
Мы в суете своей теперь всегда спешим куда-то…
Все бежим, не замечая ничего и никого вокруг.
Так боимся не успеть, не соответствовать всем нашим «надо»,
Но пора и разорвать ведь этот неразрывный круг.
Вспомнить, что живем мы, а не существуем!
И что «от улыбки станет мир добрей…»
Ведь сами мы на жизненном холсте свой путь рисуем.
Важно верить…в чудо…в себя…в людей…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556338
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.02.2015
Вечерний город отдает бразды правленья ночи,
В домах напротив гаснет в окнах свет,
Ты часто снишься мне. Прям очень-очень.
Приходишь в каждый сон, Мой Дорогой Человек.
Ты в снах так близко, что рукою можно дотянуться,
И нет особой разницы, какой вокруг пейзаж…
Не важно, Рим или Париж мне не дают проснуться,
Везде ты следуешь за мной как некий верный страж.
Ты здесь не должен быть, но я тебе так рада,
Ведь днем тебя не сыщешь и с огнем…
Для искалеченной души такие сны – отрада.
А по утрам так больно – ведь мы снова не вдвоем.
В дневное время так легко поверить что «все в прошлом»,
Что можно дальше жить и без тебя…
Вот только в снах все невозможное становится возможным.
В снах ярко видно, как же сложно отпускать, любя…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556187
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 31.01.2015
На жаль, люди майже не пишуть листи.
Не електронні, з можливістю тисячі виправлень,
А справжні – коли лиш папір, чорнила і ти,
Нотуєш думки… Без будь-яких викривлень.
Нам на е-mail необхідно менше часу. Безперечно.
До іншого ми повсякчас байдужі.
Коли ж виводимо рядки ми обережно,
То ніби вписуємо в них ми наші душі.
Минуло вдосталь часу, та ще досі пам’ятаю,
Як йшла додому, а консьєрж: «Постій. Для тебе лист!»
Я й не повірила одразу. Чи таке буває?!
В наш час?! Мені?! І автор листа ти?!
Не передати, мабуть, те приємне здивування,
Коли своє ім’я ти бачиш в полі «адресат».
І в намаганні приховати хвилювання,
Як можна швидше відкриваєш ти листа.
Читаєш, з посмішкою, що не сходить із обличчя,
Рядки… Без будь-яких backspace та ctrl+v.
І відчуваєш як в дитинстві радість… Так незвично,
Що хтось писав листа, міркуючи про тебе.
Що з нами буде потім?! Ще, на жаль, не знаю…
Можливо доля «підірве» між нами міст.
Але колись погляну на конверт. І з посмішкою знов згадаю,
Звичайний день. Й раптове: «Стій. Для тебе лист».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556037
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2015
А я за твій дотик ладна продати дияволу душу,
Та все ж повсякчас себе стримую сотнями «мушу».
Я дихати мушу без тебе… щодня щось робити.
Та й найважливіше – я мушу без тебе жити.
А внутрішні інквізитори пильнують, немов конвоїри.
Їх не обдуриш, знають вони, що насправді я іншої віри.
Тієї, що тягне до тебе…Так палко, нестримно, жагуче…
І в цій боротьбі програш розуму, на жаль, неминучий.
Вже стягують хмиз оберемками і закладають багаття…
Ця внутрішня страта – моє щоденне прокляття.
Дзвінок телефону…Відбій?! Ні, не можу…
Ну що ж я… готова до страти.
«Привіт, звісно ні…від чого міг би ти відволікати?!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555851
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 30.01.2015
Ніхто й не обіцяв, що буде легко,
Життя - не казка, ми - не королі.
Та нині на Землі вже майже пекло,
Здається, душі у ломбард позакладали всі.
«Не заважайте жити, як ми звикли!» -
Сучасне кредо у людськім житті.
Ми не бажаєм труднощам кидати виклик,
Пізніш заламуємо руки в непотрібнім каятті.
Хвороба віку нашого – байдужість,
Нам все одно, якщо це не чіпає нас.
Ми забуваємо, що боротьба – це мужність,
Не живемо, а просто тринькаємо час.
Ми перестали битись за кохання.
Лиш перші труднощі постануть на шляху,
«Свою» людину відпускаєм без вагання.
Надмірна гордість… «Що я краще не знайду?!»
Цей пошук перетворюємо у змагання,
А в результаті – лиш самотність на душі.
Невже фінал – це неминуче розставання?!
Невже не здатні зберегти кохання у житті?!
Не поспішай, як зайвий файл, людину «видаляти».
Була причина в долі вас звести.
Відома істина – стосунки треба будувати.
Проте всім лінь. Простіше ж підірвати всі мости…
Нам необхідно просто зупинитись.
Задуматись … Що коїмо з життям?
Людиною за будь-яких умов лишитись.
Це має стати ціллю нашого буття…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555841
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.01.2015