| Сторінки (11/1019): | « | 11 | » |
Обірвалась струна,
і застрягла пісня у горлі комом.
Чути гуркіт гармат;
вони ж марять каштановим цвітом і затишним домом.
Молоді парубки,
що не чули запах горілого тіла,
загубили себе,
лиш тому, що Вітчизна цього у ту мить захотіла...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499540
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 17.05.2014
Чим так вабить зоряне небо,
Де ховає свої таємниці ?
Може, більше знати й не треба,
Загадок є бездонні криниці.
Мудрість часу усе налаштує :
Щось відкриє, а щось заховає.
Знає той, хто бачить і чує.
Вірить той, хто не бачить, а знає.
Там далеко, над зоряним небом,
Над безкрайнього космосу ніччю
Залишив Бог куточок для себе,
Що крізь морок горить любов-свіччю.
За туманністю сліз і спокути,
Каяття шлях пройшовши смиренно,
Можна бачити, вірити, чути.
На планеті Любові все певно.
Чим так вабить зоряне небо
І пронизує серце красою ?
Вірю я, хоч крізь морок не бачу
В ту планету, що зветься Любов'ю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499447
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.05.2014
Не для сміху, не для крику розкажу вам анекдот,
Як три брати узялися засадити свій город.
Землю чесно поділити захотіли у ту ж мить:
Стільки паю дістається – скільки кожен пробіжить.
Перший біг три дні без втоми. Сил нема, а він біжить,
Поки не взяли судоми. Став він свій город садить.
Засадив усе бульбами. Він господар, що й казать.
Ще й земельку гарну вибрав - став на ній хазяйнувать.
Який заєць чи кротисько заблука в його землі –
Не жаліє їх і близько: закопає в тій ж ріллі.
Не пускає працювати бджіл, жене усіх пташок.
Гарно він господарює, а в сусідів його шок.
Другий біг непильним кроком, бо ішов по цій землі.
Йшов він степом, моря боком, задивлявсь на кораблі.
Чорноземи міряв-міряв, ліси буйні заціняв.
Господарити й не думав: все, що міг – узяв й продав.
Не забувся й свою душу до земельки приложить,
Бо знайшовся «покупатель» – третій брат з’явився вмить.
Той з братів, що всіх найдужче біг вперед, убік стрибав.
Щоб засіяти баштанні – він Абхазію забрав.
Свій город уже буяє від берізки й пиріїв,
Та свого, звичайно, мало – він ще й наше захотів.
- Нащо,- ви скажіть по правді,- вам ще й наші будяки?
- Ну а , може, я тут хочу посадити огірки.
Зажену сюди худобу, мекать будуть « как хочу»,
І якщо сюди прийдете, – « я вас всех озолочу!».
- Та не варто, брате, чесно, в нас своїх баранів тьма.
Шапку далі не кидайте. Це ви робите дарма.
Бо як всі ті огірочки, що посіяли, з’їсте, –
Вам відмовлять серце й «почки». Ви ж самі себе вб’єте!
Поміняйте цю дієту. Викидайте огірки,
Та мерщій біжіть сапати на город свій будяки!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499443
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.05.2014
Добро є в серці кожного із нас.
Добро – той вогник, що ніколи не згасає.
У груді каменів ховається топаз,
Та іншим скарб не кожен відкриває.
Бояться слабкості, та слабкість не в добрі.
Бояться щирості, бо щирим нині важко.
Заплутуємось у суцільній грі,
І світом править не добро – «бумажка».
Втрачає блиск коштовний мінерал
Під впливом пилу вічної омани.
Кому нема ціннішого за нал –
На місці серця у того «кармани».
Є справжній скарб, дорожчий за усе.
Сховавши від людей – ціну втрачає.
Відктите серце сяйво в світ несе.
Нехай воно ніколи не згасає!
Не забувайте, що добро – топаз.
Багатство своє іншим відкривайте.
Від того світла, що іде від вас
Ви ще і ще багатшими ставайте!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499169
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.05.2014
-Стій ! – Стою.
– Чекай ! – Недочекаюсь.
Я малюю щось в думках своїх.
Я намрію, ну а потім каюсь.
Ти говориш – навіть вітер стих.
Слухаю очима – по губах читаю,
Придивляюся до слів та чую в них,
Що дарма надіїю я плекаю.
Погляд охолов, дощ сліз побіг.
Так жорстоко. Може, просто, чесно,
Й дякувати маю я тобі,
Що зумів ти зупинитись вчасно,
Щоб у крах не перейти журбі.
Інша тобі стане більш ніж другом
І забудеш те, що й не було.
Не хворіло серденько недугом,
Не боліло, лиш тоді жило.
Мрійте, фантазуйте, сподівайтесь,
Та щоб потім не чекав переполох –
Ви сполчатку в нього запитайте,
Чи ці мрії діляться на двох.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499161
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2014
1.
Якби вам нашу силу
І хоч частину волі.
Якби вам нашу віру,
При всій сердечній болі.
Якби козацьким духом
Були серця налиті –
Були б ви переможці,
А будете... побиті!
Приспів
Б’ю-б’ю, не проп’ю
Свої барабани.
Хай заглушать замовлені
Гармошки-баяни!
Б’ю-б’ю, ще раз б’ю.
Йде відлуння громом.
Ви живете путінізмом,
А я отчим домом!
2.
Не хочу зустрічати
Я свого брата в зброї.
Не хочу віддавати
Свободи дорогої.
Не вмію обіймати,
Коли ніж за спиною.
Та в будь-яку хвилину
Готуюся до бою!
Приспів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499019
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.05.2014
Сни живуть в мені, а я живу у снах.
Щоночі прилітає Морфея дивоптах,
Сідає біля ліжка, вкрива своїм крилом,
І забирає в подорож, у ту, що зветься сном.
Дивний світ. Напруга. А от я вже лечу.
У закутки уяви пірнаю досхочу.
Біжу по хмарах боса, закутуюсь в туман,
В долоні набираю безмежний океан.
Пригоди в снах яскравих неначе у кіно:
Майбутнє заховалось в тім, що було давно.
Заплутаність сюжету, сценарій без імен.
Це я ? Чи інше «я» у вирі авансцен?
Думки за день втомились. Наволі почуття.
У снах я проживаю іще одне життя.
Нічим я не керую. Я лиш спостерігач.
Уранці все забуду: і сміх рясний і плач.
Лягає спати сонце небесних край вікон.
Цікаво чи у нього є кольоровий сон?
Що снить весняний вітер у затишку трави?
В свідомості блукають фантазій острови.
Сни живуть в мені, а я живу у снах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498961
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2014
1
У подиху твоэму несказані слова.
Навіщо поцілунок? Навіщо цілував?
Скажи іди! Ненавиджу! Скажи і відпусти,
І я піду, не зупинюсь, хоч нікуди іти.
Приспів
Прожени! Забудь!
Не стріляй у спину.
Не твоя, мабуть,
Не твоя вершина (єдина)
Прожени - піду,
Відлюби!
Любила...
Доки ти не спалив мої крила
(Ти спалив, спопелив мені крила).
2
Не треба! Не знущайся! Я більше не злечу,
І в слід мій не дивися, він мокрий від плачу.
Не обернусь побачити твоїх сумних очей,
Бо потону у мареві п`янких наших ночей.
Приспів
Прожени! Забудь!
Не стріляй у спину.
Не твоя, мабуть,
Не твоя вершина (єдина)
Прожени - піду,
Відлюби!
Любила...
Доки ти не спалив мої крила
(Ти спалив, спопелив мені крила).
3
А я стою, чекаю на півдорозі знов.
І що тримає досі? Це звичка чи любов?
Та мовчазне прощання – це остання крапля все ж.
Що втрачено, розгублено назад не повернеш.
Приспів
Прожени! Забудь!
Не стріляй у спину.
Не твоя, мабуть,
Не твоя вершина (єдина)
Прожени - піду,
Відлюби!
Любила...
Доки ти не спалив мої крила
(Ти спалив, спопелив мені крила).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498762
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2014
Мы перестали разговаривать глазами.
Мы так устали, от себя устали сами.
Томное «завтра» после томного «сегодня».
Ужин и завтрак - разогретый, но холодный.
Глупо молчать, в разговорах тоже глупость.
В сердце печать выжигает чувств скупость.
Правду в глаза – лучше слезы вне обзора.
Глупо кричать; бессловесных взглядов ссора.
ПРИПЕВ
Ты не держишь, но не отпускаешь.
Все бессмысленно – и это понимаешь.
Пустота над нами бродит тенью.
Не любовь все это – приведенье.
Приведенье любви,
Ты меня не зови!
Не нужна такая мне
Мистика.
Уходи! Улетай!
Мое сердце отдай!
Все проходит –
Такая статистика.
Приведенье любви,
Ты меня не зови!
Приведенье любви,
Ты меня не зови!
Эра молчанья. Без огня нечем согреться.
Трудно признанье: будто камень вместо сердца.
Идет время вспять. Век пещерного уюта.
Чего дальше ждать. Словно год с тобой минута.
Нет силы на шаг. И желанья особого нету.
Огня нет в глазах. Чувства также канули в Лету.
Под крышей одной мы друг другу стали чужими.
Так трудно сказать те слова, что казались простыми.
ПРИПЕВ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498760
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.05.2014
Коли назбиралося болю по вінця,
Не кинеш копієчку - чаша надкрай,
На марно ти сили свої не втрачай,
Не кидай в вогонь безнадії полінце.
Одному у полі війна – то поразка.
З своїми думками боротись не варт.
Якщо зник з життя перебірливий фарт -
До друга звернись. Не соромся. Будь ласка.
Людина у світі - маленька комашка
І в повені бід безсила вона,
Та знайдеться той, хто має човна.
Не смійся – ридай, коли дихати важко.
Нехай день пройде у розборі польотів.
Втуп очі у стелю, та в себе дивись,
Наступного разу не помились,
Бо сліпить життя камікадзе – пілотів.
Хук справа, хук зліва. Защо та навіщо ?
Так доля гартує. Її ти почуй !
Дароване Богом тобі не змарнуй.
Від правди втечеш - до безвиходу ближче.
Для чого відкрила ту скриньку Пандора ?
Чому доброта свій рейтинг втрачає,
Чом чесність, як прісна вода висихає,
Для чого у світі біда є та горе.
Хто біль відчував – смак життя зрозуміє.
Є близьких любов, що сильніша напасті.
Із бурі тривог прийде райдуга щастя.
Змінити все можна, бо лишилась надія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498599
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2014
Навіщо дуримо себе:
червоне - це не голубе.
У віччі дивимось приємно,
а в серці холодно і темно.
* * *
Крізь посмішку оскал
помітити важко.
Будяк - це зовсім
не ніжна ромашка.
Обгортка блискуча,
всередині бруд.
Нещирий і підлий
пішов нині люд.
Боюсь повернутись
до когось спиною,
Хто щойно сміявся—
б"є в спину ногою.
Й якщо у болоті
стоїш на колінах
Й руки не подасть тобі
жодна людина -
Радіти спіши
і не смій сумувати,
З лицеміра по-іншому
маски не зняти.
Та хто у багнюку
піде за тобою,
Ніколи не вдарить
у спину ногою.
Живе злість у світі,
турботу палючи.
І щоб захистиись,
стаєш сам колючий.
Та там, де такі будяки
процвітають,
Ромашки із часом
і зовсім зникають.
Не пхайте того,
хто попереду, в спину.
Любіть і шануйте
кожну людину.
Й коли ви самі
попадете в багннюку,
Уважно дивіться,
Хто подасть свою руку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498595
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.05.2014
Зацілована трава росою,
Заколисана туманом спить земля.
Все в полоні тиші і спокою.
Ехо від машини десь здалля.
Ліхтарі у мороці втомились,
Нікому в цю пору вже світить.
Парою віконні рами вкрились.
У світанку сон краде останню мить.
Зірка в пору цю найяскравіша,
Дивиться на тебе, не змигне.
Забирає ніч її з собою.
Свіжий ранок зваблює мене.
Бігти хочу і не зупинятись,
Взяти у полон ранковитй дзвін,
Та його не в силах наздогнати,
Ще добу ховатиметься він.
Як бадьоро сонце йде на працю,
Як заграло пісню на росі.
Добрий ранок ! Меж немає щастю.
Новий ранок в всій своїй красі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498199
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.05.2014
Так багато змінилося в світі:
Безліч вражень подій і речей.
Усе важче нашій планеті,
Її топчуть мільярди людей.
Всі біжать,поспішаючи дуже,
Забувають дивитись на те,
Як на сонці грає калюжа,
Як улітку липа цвіте.
Заклопотаний ти, пішоходе,
Наздогнати не можеш себе.
Сонце знову з-за обрію сходить,
Небо знову таке голубе.
Безліч часу втрачаємо марно,
Ми живемо у світі реклам.
І забули,в дитинстві як гарно
Дати волю босим ногам.
Ми живемо в собі і собою,
Ми встигаємо встигнути все.
І з безликою міста юрбою
Нас все далі від себе несе.
Нас чарують нові аромати,
Нас дивують сучасні міста.
Ми шукаємо та не знаходим,
Хоча відповідь зовсім проста.
Заспокійливе, втома, безсоння.
Шум моторів й мовчання сердець.
І не знає душа відпочинку
У полоні сталевих кілець.
У металі й бетоні закута
І засліплена блиском дзеркал.
Перестала бачити й чути.
Замість посмішки в моді оскал.
Зупиніться хоч раз. Очі в небо.
Подивіться, як сяє блакить.
Дайте вашій душі відпочити,
Бо життя—лиш у вічності мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498198
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2014
Згадай і забудь
Згадай мене,
коли сумно стає на серці.
Згадай,
коли злишся на когось. Не сердся.
Згадай про те,
що любила безмежно, без тями.
Згадаєш як,
цілувала тебе ночами.
Коли зайде
сонце втомлене спочивати,
Згадаєш те,
як уміли ми щиро кохати.
Коли вели
між собою розмову зорі,
Були почуття
такі ніжні й такі прозорі.
Згадай тоді,
коли все довкола байдуже.
Згадай мій сміх,
бо з тобою сміялась, мій друже.
І ту сльозу,
що скотилася в час розлуки.
Пішла любов.
Залишились седечні муки.
Осінній дощ
і весняний теплий ранок.
Літню грозу
і морозний зимовий світанок.
Згадавши все:
що було і що мало бути,
Забудь в ту ж мить,
бо нічого вже не повернути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498009
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2014
Як не зрадити собі,
Коли життя на те штовхає,
Коли відкритий шлях журбі,
І мотивація зникає,
Занепад духу, сил катма,
Не хочу думати - для чого,
Коли вогню в іскрі нема
І все довкола сіро й вбого?
Меланхолічний монолог –
Це настрій лиш такий, не більше.
І бачить всюдисущий Бог,
Що це не скарга, це щось інше.
Так хочеться змінити світ,
Хоча б якусь його частину,
Та облітає вишні цвіт,
І смак життя – на кшталт полину.
Знайти так хочеться слова,
Щоб пояснити що й до чого,
Від чого сохне голова,
Чом при багатстві ми так вбого
Живемо, дружимо. В наш час
Куди слова ті позникали,
Які колись жили між нас,
І ми так щиро їх казали:
"Нічого, прошу, та ви що,
Я вибачаюсь, та не варто"-
А зараз чути за ніщо
Серед дітей публічні страти.
Словесні страти. Далі ж як ?!
У світі так багато люті -
Якийсь злиденний переляк,
Хоч ситі, вдягнені і взуті.
Багато слів, мораль одна:
Якщо в собі знайдете силу –
Думкам давайте хід сповна,
Якщо у них є честі крила,
І не зітріть в собі того,
Що вже і так в Червоній Книзі.
Світ наш живий. Знайдіть його -
Маленьку іскорку у кризі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498008
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.05.2014
Перша любов, чи любов це остання?
Чому почуття так швидко зникає,
Кохання в душі самотньо вмирає,
Скільки тонів є у серця звучанні?
ЧЕРВОНИЙ
Коли розриває всього на частинки
І вибухом ядерним серце горить,
Коли заміщає життя одна мить.
З червоних жаринок душі намистинки.
ПОМАРАНЧЕВИЙ
Не впишеш любов у оціночні рамки
І сік мандариновий в венах тече.
Не спалює вже, але дуже пече
Амура рудого стріл в серці уламки.
ЖОВТИЙ
І як Хуан-Хе водам жовтим могучим
Здається мізерним каскад перешкод.
Найбільша чекає з усіх нагород:
Наскрізно як б'є погляд рідний жагучий.
ЗЕЛЕНИЙ
Садком, що буяє у пору весняну,
І ехом пісенним від шуму трави
Тебе обіймає і ти обійми
Теплом зеленавим людину кохану.
БЛАКИТНИЙ
Тінь смутку краде небо чисте й погоже.
Холодний цілунок у сонячний день.
Уже не співаєш солодких пісень.
На осінь усе навесні стало схоже.
СИНІЙ
Похмуро та сумно, хоч сонце вже встало,
За обрієм брови вже супить гроза.
Скотилась додолу самотня сльоза.
Любов темно-синє буденство забрало.
ФІОЛЕТОВИЙ
Ти є, чи немає? А, врешті - байдуже.
І слід замела, затрусила нудьга.
Під дахом одним: наче вдвох - ні, сама.
Усе фіолетово стало, мій друже.
Перша любов, чи любов це остання,
Ціле життя, чи за місяць зникає,
Колір один, чи веселкою грає,
Це барвограй, чи це справжнє кохання?
Хай почуття усіма кольорами
Пише картину життя непростого.
Синього, темного, тьмяного, злого
Змийте сліди "Я КОХАЮ!" словами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497854
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2014
Я неначе Гольфстрім,
А ти родом з Північного Полюсу.
Я щосили кричу,
Та не чуєш мого серця голосу.
Серед тисячі слів
Лиш для тебе знайду найласкавіше.
Ти ж немов онімів,
Або просто не хочеш лукавити.
Мо мрії квітучі
Від холодних очей твоїх зв`янули.
Всі дитячі бажання,
Ті, що мали здійснитись, розтанули.
Я шукаю тепла,
Біля тебе я хочу зігрітися -
Ледь жевріє іскра,
А кохання повинно світитися.
Я не хочу тонути
У буденних турботах, у сірості.
Як вогонь спалахнути б,
Задихнутись від ласки і ніжності,
Серце щоб не кричало,
Шепотіло так ніжно, неголосно.
Так забула я те,
Що ти родом з Північного Полюсу.
То навіщо тоді
Ти в квітучі сади вієш холодом
І мої почуття
Мориш байдужості голодом?
Серце краєш моє;
Я не вмію й не хочу коритися.
Лід розтане й тоді
У тобі зможу вся розчинитися.
Нехай вічні сніги
Із вітрами холодними любляться.
Всі образи минуть,
У північному сяйві загубляться.
Холод, лід, заметіль
Для моржів і тюленів лишаються
Звідти ти виїжджай!
Жити там я, повір, не збираюся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2014
Де Ви, романтики, де Ви, поети,
Де заховались натхнення секрети?
Де в сонці музика, де у ній світло,
Де, що так трепетно пахло і квітло?
Цвіту вишневого втрачено музику.
Дайте її цьому часу у позику,
Щоб знов навчилися ми милуватися,
Без слів спілкуватись, очима всміхатися.
З сердець познімали замки заржавілії,
Щоб помисли стали яскраві і білії,
І дії людські, щоб людськими лиш звалися:
За владу не билися, не сперечалися.
Гармонія де? Де велич романсу?
Живемо ми в світі і час дисонансу.
В собі суперечки ніяк не поборимо:
Одне вперто робим, а інше говоримо.
Ми втратили те, що з людьми нас пов’язує,
І наше суспільство наочно показує,
Де дружби нема і турботи, і совісті –
Немає ні сенсу в житті а ні користі.
Куди вона зникла сердечність забутая,
Коли вона буде у світі почутая,
Коли вишні цвітом почнем милуватися,
Без слів спілкуватись, очима всміхатися?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497709
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.05.2014
Дивуюсь... Наче уві сні
Пливуть-сумують сірі хмари,
І мов рожеві окуляри
На очі хтось вдягнув мені.
Рожевим став весь небокрай,
Неначе соком із малини
Малює в небі хтось картини -
Відтінків сонячний розмай.
Контрастом зшиті небеса:
Ті хмари, що в грозу бувають
Всю ніжність вечора вбирають–
Яка це неземна краса!
В повітрі холод від дощу,
Вдень заливав щедро дороги,
Й наскрізь промокли мої ноги –
Образу з серця відпущу.
Пробачу вітру краплепад,
І туги на душі немає.
Така краса тоді буває,
Коли стає дощ сонцю брат.
Милуюсь, доки ясне ще
За обрієм не заховалось.
Воно сьогодні постаралось
Створити казку із дощем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497705
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.05.2014