| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Виплакала мати сльози
Виплакала мати сльози
Виглядая сина із доріг
Повиростали вже берези,
А все не їхав він.
Та раптом двері відчинились,
І став він на поріг,
Но очі мамині закрились
-І ,сину мій!- не почув вже він.
Сльози самі з очей котились,
І падали йому до ніг,
Чому все так сталось,
Чому він її не вберіг ?
В нього навчання, робота,
Сім’я,жінка,син як оберіг,
І де ж та мамина турбота,
Чому її він не вберіг
Вона ж його ростила,
Навчала,виховувала,як могла
І де ж бралася та сила
Що із доріг потім вигляда
А як вона переживала.
Як батько,його покинув їй,
Ночей вона не досипала
Коли він,інколи хворів
А він ,так по - маленьку,
Обминав хатоньку стареньку,
Доглядаючи чужую неньку,
Залишивши свою,лагідну,рідненьку
Сльози твої забудуть,
Долі висохнуть вони,
Чужії люди поховають
Свічечку поставлять,вип.’ють за упокій
За могилкою доглянуть,
А ти іди життю радій
Ну що ж ти скажеш внукам своїм
Коли ті попитають як підростуть
В якому ти селі жив
Де похована твоя рідненька
Коли в якому році ти там був
І ти тоді розкажеш їм
Як очі твої союзи не заллють
Як ти свою рідненьку залишив одну помирать
Як давно ти її обминув
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479598
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2014
Добрий син
Не плачуть мамині очі,як виглядає сина на поріг,
Він уже пішов по своїй дорозі, давно вже виріс в неї він.
Вона його ростила як могла,як у неї вийшло
Із ним вона залишилась одна,життя їх сильно потрясло
В неї не було роботи,грошей на хліб не вистачало
Скільки ночей прийшлось недоспати,
Щоб сина вивчити сил вистачило
Він в неї був спокійним,сильним,послушним хлопчиком він ріс
Він вивчився, до роботи став і був щасливим
Та за рідний він пішов поріг.
Вона давно вже постаріла,і по господарству поратись вже не було
сил,
ЇЇ розкішная коса також вже посивілаІ очі вже не бачать із-за сліз
А за село вона як вийде,де ж синочку,сину мій
І що ж з тобою сину буде,як я покину світ прекрасний цей.
І сяде під берізку край шляху,і плаче, плаче скільки сили є.
Лучше б я померла, но дай тебе побачу,сину,де ж щире сердечко твоє,
В нього вечір зайнятий після роботи,дівчата,друзі,вечірні,
бари,пиво,
А подзвонити матері ,поговорити часу не було.
Так проходили роки за роками.
Підсів до нього незнайомий парубок один
На телефон подзвони до мами,протеревенив він голосом дивним.
Все навкруги змінилось,до вокзалу син побрів.
Із скрипом двері відчинились, та на поріг з’явився її п’яний син.
-Ну що синочок сталось,чому ти сильно захворів.
І серце жінки перестало битись,а син у темряву побрів.
Оазіс ти в моїй пустелі,ти айсберг в океані мойого життя
Ти ні з чим не порівняна,кохаю я тебе до забуття.
Життя без тебе як трава зів’яла,як дерева голі восени.
Ти мила люба,ти кохана,своєю ти весною мене ти пробуди.
Без твого кохання я зів’яну,і нікому вже мене не прорости
У мене ти як берізка кучерява і прикрашена осінню вся у позолоті,
Одна собі стоїш біля моїх дорігі розмовляєш ти із вітром
А я міг тебе ніжно пестить і беріг,усім би забезпечив і вірно я любив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2014