| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
В моїй душі прокинулося слово.
А слово те – про Батьківщину рідну.
Про її ріки повноводні, про степ
Безмежний й чисте, синє небо.
Про ноти, що зливаються з душею.
Про те, як я тут народилась,
Про те, які слова сказала...
Про те, як вперше тут я покохала!
Про те, як зрозуміла, що люблю –
Цю річку, степ той й небо це безкрає!
Про те, що душу знов мою чіпляє!
І зрозуміла, що не можу жити –
Без цеї річки, друзів всіх моїх,
Без любих, милих серцю вчителів,
Які постійно двері відчиняють у світ –
Де істину знайду я,
У світ – де я колись дізнаюсь,
Що значить жити, а не існувати.
Той світ, де зрозумію, що кращою
Для мене є матуся – ота людина,
Що за мною доглядала,
Ота, яка леліяла мене!
Ота, яка весь час допомагала,
Ота, яка завжди кохатиме мене!
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382917
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2012
Самотня стою під зажуреним небом,
Розхристані думи рояться в мені.
Іду по дорогах, де світле з ганебним
Сплітаються міцно в клубок веремій.
Вдивляюся в лиця, читаю їх душі
По світлі, яке випромінює з них.
Я там відшуковую те невмируще,
Яке залишає у Вічності штрих.
А я – що залишу? Яке моє світло?
Кому воно зможе осяяти шлях?
Я ж навіть не знаю, чи мої молитви
Захоче почути Господь в небесах.
Душа, у тілесні лещата закута,
Самотньо блукає по грішній землі.
І навіть в шуканнях одвічної суті
Так легко згубитися може в імлі.
Буває, нестерпно важким є на плечах
Той хрест, що собі я обрала сама.
Життя моє часто нагадує втечу
Від власно придуманих ролей-оман.
Розхристані думи, поснулі бажання
Зберу у кулак і гайну в далечінь,
Де в променях сонця, колись на світанні
Позбудусь навіки усіх потрясінь...
Світитися хочу! Хоч світла бракує
У світі людському, по вінця облуд.
Я всі свої рани любов’ю лікую,
Душі не дозволю впокоритись злу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382881
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2012