| Сторінки (1/10): | « | 1 | » |
Закоханість… Та що ви про неї знаєте, якщо ви не терези? Вважаю, що це вже не нормально, щораз мати таку розвагу. Хоча подеколи маю від цього трохи задоволення (окрім страждань) і неймовірно приємних метеликів в середині.
Тож, зрозуміло, що моя історія буде про те, як я черговий раз закохалась, звісно ж без відповіді, на яку я останнім часом навіть не сподіваюсь.
Весілля. Їли. Пили. Музику слухали. Наречену бачили.
Ой, горе моє чи щастя в тому, що молоді було мало. Я та й два хлопці-брати. Ну не могла я, НЕ-МОГ-ЛА не закохатися.
Ці хлопці ніби дві протилежності: один – свято, феєрверк, суцільний позитив і серце компанії, інший – сумирний, мало балакучий і з приємною посмішкою.
Перші години три був, вибачте на слові, «тупняк». Ну ми ж не знайомі, не знаємо як заговорити, та й про що?
Ближче до ночі ми мило спілкувались на вулиці про життя-буття. Хто є хто і чому ми опинилися тут. Вже тоді я зрозуміла, що мені подобається ця посмішка, біла сорочка і смішна українська, яку я постійно виправляла.
О першій ночі ми їхали подалі від старшого покоління і зацікавлених поглядів, типу «кого ж із них я оберу». Ха-ха… я вже все знала.
Ми каталися всю ніч…бачились із друзями… разом пили каву… були постійно поряд. На жаль, я не бачила відповіді в його очах. Чи то він надто сором’язливий і правильний, чи то я не його формат.
Не знаю, можливо я знову себе «накрутила» і побачила невеличкі прояви уваги, можливо все так і було. Але.. навіщо стільки уваги? ЧОМУ ми їхали назад так повільно, типу дороги погані і все таке?
Чи хотів він провести зі мною трохи більше часу?
Питання, які назавжди лишаться зі мною і без відповіді.
Життя – дивна річ. Є люди, заради яких згоден зробити все, навіть для тих, кого знаєш кілька годин. Але чому ми боїмося в цьому собі зізнатися? Чому не можемо сказати про це коханому/коханій? Останнім часом намагаюсь бути чесною з усіма. Думаю, що скоро буду чесною і з ним також. А раптом я його формат?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448950
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.09.2013
белая простынь. вечер. балкон.
солнце заходит. улыбается он.
дым сигарет. и свет в глазах
ты скажешь люблю. а я просто уйду.
крыша. рассвет. опять рядом ты.
мысли ушли. приходят мечты.
так страшно и странно. вдруг мы упадем?
"нет". говоришь ты.
"хочешь кофе со льдом?"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424247
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.05.2013
Пишу це "творіння" з кількаденних спогадів, тому на жаль не можу гарантувати об’єктивності в почуттях і думках.
Я дивуюсь сама собі… Семінаристи стали невід’ємною частиною моїх розповідей, але раніше стосувались вони не моєї «величної персони», а маленької кароокої К., яка щораз втрачала від цих хлопаків свідомість і розум.
Як я вже комусь казала: зі мною доля зіграла злий жарт. Іронія. Я закохана у одного з них.
Спочатку він здався мені трохи дивакуватим: манера розмови, поведінки. Що? я і він? ні, ні, ні!!! Навіть подумати не могла.
Я мала спільні виступи з Ним лиш чотири дні, ніби мало, а стільки пережито...
На моє нещастя, я стала однією Із… із тих дурнуватих дівчисьок, які щораз закохуються у правильного і чемного.
Та що мала робити? –потонути?!... І потонула в Його очах.
Якби ви бачили ці очі… не знаю, не пам’ятаю іх кольору, вони були просто криштальні.
Взагалі в очі не дивлюсь.. не люблю я цієї справи..Та цього разу виходу не мала, тому що Він завжди сидів навпроти мене, де б ми не були, що б не робили Часто я уникала цього... але ж ні, доля вирішувала все за мене.
Він завжди жарутвав з мене, намагався кинути якусь репліку з моїм ім’ям, мені, певно, здавалось, що Він більше нікому не приділяв такої уваги… наївна. А може ні?
Останній вечір був для мене найбільш болісним. Десь в глибині душі я розуміла, що більше ніколи Його не побачу. Але найбільше мучило те, що так нічого і не зробила, щоб бути з ним… просто не наважилась…
В душі залишились лиш короткі уривочки з тих днів, але в серці назавжди будуть думки про те, що саме цього Різдва я зустріла ту людину, з якою провела б все життя…
Всередині все бурхливо. А на папері вийшло коротко. Тепер думаю, може я бачила і чула лиш те, що хотіла?
***
Заради сміху, продовжу цю історійку. Я все ж зізналась йому… але продовження вже Вам відомо... його немає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398558
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.02.2013
1.
"Ти втретє цього літа зацвітеш",- без усілякого пафосу пісня саме цього,мого літа... літа 2012.
Так, це було тричі. Три короткі зустрічі з Ним. Три неймовірні спалахи в очах.
Я дійсно вважаю, що очі можуть відобразити все, що коїться в середині. І це помітно не тільки по мені. Я бачила, як світились... сяяли... неймовірно променились карі оченята моєї маленької К. після зустрічі з її коханим семінаристом.
2.
Як я боялась зустрічі з О. Ви відчували колись, як все перевертається в середині, ніби з вас цієї ж секунди випорхнуть мільйони кольорових метеликів?... так сталося зі мною, коли о 7.13 мій потяг прибув на вокзал зовсім чужого для мене міста. Люблю Самбір. Тепер він завжди асоціюватиметься з Ним.
І ось, мій погляд зупиняється на хвостику, який стрибає поміж інших, поспішаючи до мене. Це була моя К., моє маленьке карооке сонечко. Але де ж О.? Я шукаю рідний погляд серед десятків незнайомців. Бачу! Нарешті! Феєрверк!
3.
У Самборі поруч із ними я була тиждень, чудових сім днів і шість ночей. Зараз я готова рахувати години і хвилини, а тоді я цінувала кожну секунду свого життя... життя поруч із ним... заради нього.
Ми відривались, немов маленькі діти. Гуляли вузенькими вуличками маленького Самбора і пили смачнющу, запашну львівську каву.
Тоді я намагалась спокійно дивитись йому в очі, але як мені було це складно. Я взагалі не люблю дивитись у очі. А тут він... Але нарешті я могла спокійно розмовляти з ним, сміятись, не турбуючись про те, що нам може хтось завадити.
Адже К. все знала. Вона бачила наші погляди і мовчала. А як мені тоді хотілось поділитись своїм щастям із кимось іще.
4.
Тільки там, в тому чужому, невідомому для мене місті він вперше наважився взяти мене за руку, хоч я дурна вдавала ніби мені байдуже. Його грубі руки ніжно, ніби боячись пошкодити, гладили мої. Це було найдзвичайно солодко, так наче дитині дали спробувати найсмачнішу цукерку в житті.
5.
На жаль, я не чула гри його акустики, але слова із пісні "Creep" тепер якоюсь мірою стосувались і мене.
Пам'ятаєте?
"You just like an angel, your skin makes me cry..."
6.
Останнього дня він запитав мене: "Чому люди, коли прощаються плачуть? І що означає питання: коли ми побачимось ще?" Я промовчала, боячись щось сказати. Але у мене було таке відчуття, ніби він не може знайти відповідь у собі, ніби це зараз стосується саме нас.
Тоді я не бачила сліз О., але відбиток його руки і руки маленької К. на склі всю ніч супроводжував мене додому.
7.
Все закінчилось нічим. Але я все ж сподіваюсь, що колись ще хоч раз почую його акустику.
***
Звичайно, це не все, що хотілось сказати і описати. Але, це все, що дозволило мені сказати моє серце.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361025
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.08.2012
1.
Я лиш дивилась на краплі дощу на вікні потягу, а по обличчі текли сльози. Зараз важко сказати якими вони були, чи то від радості, що у моєму житті з'явились такі люди, чи то від смутку, бо я з ними щойно розлучилась.
Але ж все починалось якось інакше.
Уявіть собі: початок літа, я тільки-но отримала диплом про завершення четвертого курсу педагогічного. У мене відкривалось, здавалось, нове життя. А все йшло як завжди.
І от якось несподівано приємно мені пропонують поїхати до Карпат на літній духовно-вишкільний табір. Не буду вдаватись у подробиці щодо радості, купівлі квитків, очікування поїздки, а потім певного страху, бо нікого там не знаю. Але все ж ми поїхали (я і ще двоє дівчат).
Початок завжди веселий... Уявіть... Перед Вами 35 незнайомих вам людей.
Та все пішло легко, як по маслу. Знайомства, розмови, спільні посиденьки біля ватри, дружба, яка, можливо, не була б такою міцною, якби не утворилась саме в горах.
Але завжди має бути якийсь переломний момент, спалах, вибух... щось незрозуміле. У мене таке сталося. Спочатку сварки з сусідками по кімнаті. "Я революціонер",- кричало щось в середині. А мозок говорив: "Мовчи, ато залишился зовсім без друзів".
Коли у Вас щось станеться неприємне, моя Вам порада - візьміть плеєр з улюбленою музикою, навушники і йдіть, куди очі бачать. Я, звичайно, це все зробити не могла. Але зі сльозами на очах витягнула з чемодана свій айпод і пішла на вулицю. Важко, гірко, неприємно... Коли пишу це, аж мороз по шкірі. Тоді ніби погода відчула мене: холодно, вітер і незрозумілий дощ не давали мені знайти щось потрібне у плеєрі. А я сиділа і слухала, слухала, слухала… Зараз навіть не згадаю, що саме. Але крізь весь цей морок я відчула на собі чийсь погляд. Я персона горда, ніби, випадково озирнувшись, побачила О. (я люблю його так називати, це неймовірно приємно). Він сидів на даху, пив зовсім не солодку каву і курив червоний Мальборо. Про ці вподобання О. я дізналась значно пізніше, ніж хотілося б.
Можливо, мені лиш здалось, що він тоді дивився у якусь далечінь, але серце моє сподівалось на інакше.
2.
Я не прихильниця саги "Сутінки", але, коли Вони заходили до їдальні, згадувався такий самий момент з найпершої частини. Вони всі такі ж зверхні і недосяжні. І він посеред них. Ні, я не закохалась, не подумайте, лиш мій погляд змінився назавжди.
Я була впевнена, якась із тих дівчат- його кохана.
"Але мені все одно- я його не кохаю, він мені навіть не подобається",- думки роїлись у голові.
Ніхто з дівчат-сусідок не мав здогадатись, не мав побачити спалах в моїх очах, а особливо цього не мав помітити Він.
3.
Катруся, певно, не пам'ятає, але вперше ми почали розмовляти на ганку нашого будинку.
Слово, ще кілька. Ми вирішили переміститись разом з усіма ближче до ватри.
Так дивно, я спілкувалась із нею лише кілька десятків хвилин, але посміхались ми одна одній неймовірно щиро, ніби знаємось вже дуже давно. Потім ми разом, обгорнувшись одним коциком, співали під гітару народні пісні.
К. розповіла мені про себе і про Них. Не хочу описувати кожну, не полюбила я дівтач із Ж. - занадто багато пафосу, як для такого міста.
Але мої очі засяяли, коли О., з роповіді К. виявився братом, її рідним братом. Дивний збіг. Чому саме з нею я так тісно почала спілкуватись? Але це лиш дурні здогади. Нехай залишаться десь глибоко в мені.
К. була дуже милою: її карі очі, які звели з розуму не одного семінариста, ніжна форма обличчя, пухкенькі губки і величезна кількість густого волосся, яке вона завжди ховала у хвостик.
Не хочу описувати О. Нехай мої вподобання залишаться зі мною. Можу лиш сказати, що вони із сестрою досить схожі. І як я не помічала цього раніше.
4.
"Він грає на гітарі. Цього не може бути. Якою я стала банальною. Всі дівчата люблять хлопців, які щось бренькають на шістьох струнах. Але я люблю ці звуки якось інакше. Моє серце стискається, коли чує навіть тихий звук його акустики",- я не розуміла, звідки ці думки. Що це означає?! Все! Треба заспокоїтись.
Я підходжу до нього і прошу зіграти. Він відмовляється.
"Ха-ха... як я могла на щось сподіватись. Дурна. Вже 20 років, а в голові - порожньо. Думала вона",- знову шум в голові. Я хочу забути це приниження. Але навіть потім я ще не раз каратиму себе за це. Але по-іншому - буду дорікати йому, бо відмовив, а сама в думках прокручуватиму: "Чому? Чому ти не побачив тоді мого погляду?"
Наступного дня О. вже знав моє ім'я. Кожне його звернення до мене було ніби феєрверком щастя. Але це були якісь порожні балачки, прохання. Як не дивно, я не пам'ятаю жодної. А Ви вже було подумали, що я все записувала?
За весь цей час я лише кілька разів чула, як він грає. Моє серце тануло...Боже! І знову ця банальщина. Він співав пісню гурту RadioHead "Creep" (тепер вона у мене на вхідних дзвінках мобільного). Щоб приховати щастя, я критикувала слова цієї пісні. Навіть не здогадуючись, що вони колись стосуватимуться мене.
Потім була кількагодинна прогулянка чужим містом. Можливо, я забула деталі нашої прогулянки по І.-Ф., а, можливо, хочу просто мовчати про те, що не можна словами сказати. Ні, не подумайте, на жаль, між нами нічого не було. Лише розмови про життя, музику, мене, його...
5.
Попрощались ми лиш теплими дружніми обіймами. Після того бачились лиш одного разу, зовсім трохи, але я намагалась спіймати його погляд. Даремно.
Я не маю права його кохати. У мене є інший. Вже три роки. Але, чи той він, хто мені потрібен? Знову ці дурні думки. Треба йти. До коханого, та чи до того?
́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360589
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.08.2012
Давай же, коханий, прощатися,
бо вбив ти любов всю в мені.
Нема часу нам залишатися
з тобою на самоті.
Моє серце давно вже зайняте.
Я скажу тобі "се ля ві".
Дякую тобі за щастя я
і за радість, що дав ти мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311714
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2012
Люблю тебя, мой ангел чести,
но не за крылья или гнев,
а лишь за то,что ненавидишь мести,
и за любовь, и то, что ты как лев.
Ты борешься за нас с тобой,
за наши чувства отданы судьбой,
за сердца стук вернее всех,
за те сто мук и сто утех.
Ты ночью греешь, как свеча,
как солнца луч, но сгоряча
обидеть можешь... я прощу
и к сердцу путь я отыщу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311437
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.02.2012
присвята колишній кращій подрузі...
Пам'ятаєш ті ночі казкові,
коли наші серця ожили?
Коли ми вдвох небесні мов зорі
говорили про наші жалі?
Ти була тим спасінням для мене,
адже дружба у нас на віки.
Мабуть, ми не побачимось знову,
та не бійся, ти в серці завжди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310538
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2012
Надежда живёт в твоем сердце,
Но я не услышу её.
Ты намертво запер ту дверцу...
Тебе ведь не все-равно.
Ты хочешь быть людям открытым,
Но что-то мешает тебе.
Постой! Подойди ты поближе
и протяни руку судьбе!
Всегда ты живёшь в моем сердце
и облик твой там навсегда.
Когда мы пойдём на рассветы,
ведь солнце так любит тебя?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310312
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 31.01.2012
Надія- то сонця промінчик.
Надія- то казка вночі.
Надія- коли чуєш серцем.
Надія- то шлях у віки.
Коли не бачиш й не чуєш,
та все-одно йдеш, як завжди.
І серцем мене ти відчуєш,
як вперше в осінні ті дні.
Пробачу тобі я прокльони
і ночі безсонні, і дні,
І будемо жити з тобою,
як всі ті герої з казкИ. ́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310051
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2012