Леся Геник

Весняне пробудження Івано-Франківської Сотки

Івано-Франківська  Сотка
Купається  у  весні,
Довкола  розлились  нотки
Осонцені  голосні!

Івано-Франківська  Сотка  нарешті  проснулась.  Усміхається  весні,  пригортається  до  перехожих,  возносить  аж  до  неба  дивовижні  мелодії  свого  пробудження.  
Он  поміж  люд  висипала  свої  зернинки  тонкоголоса  скрипка.  Дрібненькі-дрібненькі,  аж  душа  підставляє  свої  пригорщі,  аби  дісталося  найбільше.  Довкола  скрипаля  зібрався  натовп,  зачудовано  слухає,  дивиться,  як  той  віртуозно  виплітає  смичком  мелодійні  узори.  Як  у  такт  мелодії  підстрибують  його  плечі,  пританцьовують  ноги.  Час-від-часу  він  задоволено  посміхається  –  бо  щасливий.  І  дарує  щастя.  
Трохи  далі,  де  скрипкове  відлуння  остаточно  губиться  під  кронами  молодих  декоративних  кленів,  стоїть  юнак  у  картатій  сорочечці.  Ніби  від  вітру,  його  тоненька  фігурка  гнеться  то  в  один  бік,  то  в  інший.  Здається  ще  трішки  і  випустить  із  рук  свою  гітару.  Найнижчі  ноти  за  мить  стишуються  до  ледь-чутного  бринькання,  а  за  мить  барабанна  перетинка  вуха  мало  не  лопає  від  пронизливого  вереску  струн.  Перехожі,  видається,  щонайскоріше  хочуть  оминути  се  джерело  голосної  какофонії.  Тільки  кілька  фраєрів  хвацько  піддригують  у  такт  гітарі,  чи  то  у  такт  вітру,  котрий  на  всі  боки  нахиляє  тонку  фігурку  енергійного  гітариста.
У  центрі  Івано-Франківської  Сотки,  щораз  привертає  увагу  її  одвічний  символ  –  вже  далеко  немолодий  чолов*яга,  котрий  вперто  чіпляється  до  всіх:  «Пане,  дайте  пару  копійок».  Чоловіки  роблять  вигляд,  що  його  не  помічають.  Гості  міста  інколи  вибовкують  щось  погрозливе,  або  просто  образливе.  А  молоді  панянки  і  статечні  пані  намагаються  якнайдалі  його  обійти,  аби  не  почути  «Але  й  файну  с…ку  маєш»…  На  щастя,  шум  сотень  і  сотень  кроків  поглинають  решту  слів,  котрі  навздогін  панянкам  виплескує  чолов*яга,  і  обривки  фраз  непривітних  відповідей  тих  же  панянок  і  пань.
А  на  двох  початках  Сотки  вправляються  у  грі  ще  два  музики.  З  того  початку,  звідки  плинуть  у  гості  до  Франківська  покутяни,  всівся  на  лавочці  химерний  дідок  і  безжально  мордує    благеньку  скрипочку,  котра  йому,  певно,  дісталась  у  спадок  від  якогось  талановитого  нащадка.  Жодна  нота,  вистругана  смичком  сего  чоловіка,    не  попадає  в  такт  і  тільки  крайно  глухий  чи  до  тла  затолочений  слонами  хлоп,  не  почує  безкінечного  фальшу.  Та  ще  й  з*являється  відвертий  сумнів  щодо  новоявленого  скрипаля  –  хто  він  узагалі?  Адже  червоний  ніс  і  подекуди  нескоординовані  рухи  свідчать  скоріше  не  про  артистичність  і  злиття  зі  своїм  музичним    інструментом,  а  про  намагання  випросити  хоч  пару  копійок  на  опохмиляння…
Зовсім  іншу  картину  можна  заспостерегти  на  другому  початку  Сотки  -  тому,  що  від  центру.  Тут  серця  перехожих  блаженно  закутуються  у  перину  найвіртуозніших  нот  саксофона.  Тремка  мелодія,  здається,  збурює  все  довкола.  Жодна  людина  не  проходить  мимо,  аби  хоч  на  мить  не  зупинитись,  пірнувши  у  дивне  марево  звуків.  Це  марево  пташкою  злітає  догори,  потім  ,  натішившись  крутими  піруетами,  безсило  падає  на  віття  кленів,  стишено  пригортається  до  вікон  будинків,  до  кольорових  стін.  І  навіть  вітер  боїться  дмухнути  зайвий  раз,  аби  не  сполохати  тої  дивини.  Он  заліз  на  вершечок  і  накручує  кучері  двом  стареньким  липам,  що  неподалік  спинилися  у  блаженному  спогляданні  дивного  пробудження  Івано-Франківської  Сотки.

Квітень  2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666227
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.05.2016

Про щирість

Шукаємо  щирості  спрагло,
бува,  не  в  очах,  що  навпроти,
бува,  не  в  душі  тій,  що  поряд  -
в  них  бачимо  знов  мілину.
Натомість  міфічні  дзеркала
висотують  жили  і  дроти
думок  знавіснілих  і  прагнень
пробити  густу  сірину.
А  сонце  ж  -  у  кожному  серці
людей  тих,  що  поруч  -  недальніх,
тобі  лиш  прозріти  би  якось,
розплющити  очі  на  те.
І  стане  Господь  дуже  близько
до  згірклого  меду  шукання,
і  солодко  дихати  стане,
бо  радістю  день  поросте...

10.05.16  р.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666071
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.05.2016

Запршуємо на зустріч

Дорогі  друзі,  щиро  запрошуємо  Вас  на  зустріч  "Паростки  слова"!

В  ході  зустрічі:
-  говоримо  про  нові  книжки;
-  знайомимося  з  творчістю  юних  талантів  -  учнів  Клубовецької  школи;
-  ділимося  свіжою  поезією  і  прозою;
-  просто  приємно  спілкуємось  :)

Зустріч  відбудеться  14  травня,  традиційно  у  приміщенні  редакції  газети  "Галичина",  що  знаходиться  по  вул.  Січових  Стрільців,  25  (1-ший  поверх).
Початок  о  13.00  год.
Будемо  раді  зустрітися  з  Вами!

Оргкомітет  МПК  "Об'єднані  словом"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665530
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2016

Я стаю кульбабою гірською

Я  стаю  кульбабою  гірською
і  вростаю  у  травневу  зелень...
Не  журися,  світочку,  за  мною,
не  схиляйся  жалісно  до  мене.

Хай  недовго  буду  золотава
і  на  сонечко  весняне  схожа.
Ти  поглянь,  які  довкола  трави,
як  розгойдуть  пахуче  ложе!

Я  на  ньому  -  сонячна  пір*їнка,
перша  радість,  перший  усміх  Бога...
Не  зітхай:  "Яка  нещасна  жінка..."
Не  суди:  "Схибнулася  небога!"

Бо  у  вени  я  вбираю  небо!
Бо  не  флешка  в  серці  в  мене  -  струни!
Утікаю,  світочку,  від  тебе,
всевельможний  і  такий  розумний...

І  стаю  кульбабою  гірською,
і  вростаю  у  травневу  зелень.
Бджілоньки  танцюють  наді  мною,
вітер  пригортається  до  мене.

12.05.16  р.


Фото  моє  :)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665404
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2016

***Налий мені отрути у келих сподівань…

***
Налий  мені  отрути  у  келих  сподівань.
Я  питиму  маленькими  ковтками.
І  по  краплинці  буду  умирати.
Бо  що  мені  життя,  без  рук  твоїх,
і  без  очей,
без  дихання  на  двох.
Над  вох  безсоння.
Бо  що  мені  весна  без  вікон  наших?
День  -  і  все,  обмерлий  цвіт  паде  під  ноги.
Як  тіні  перших  образів  в  чужій  кімнаті.
До  них  молитися  не  будеш,
вони  глухі  до  іномовних  молитов.
Душа  німіє,  бо  розуміє,
що  слухати  її  нема  кому,
а  сподівання  -  тільки  павутинка,
що  зіткана  умерлим  павуком.
Його  напевне  також  отруїли,
бо  жити  не  зумів  у  темному  куті
самотності...

10.05.16
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665209
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2016

Лети, пташко, лети…

***
Лети,  пташко,  лети
високо-високо!
Бо  серед  неба  тобі  добре.
Бо  серед  хмар  собі  муштруєш  кубельце
сонячними  променями,
зоряними  снами,
невгамовними  мріями.
Бери  свого  пташка  на  крило
і  показуй  радість  висоти  йому,
неоглядність  світу  і  всесвіту  довколишнього.
А  потім  занурюйся  у  перину  гніздечка
і  заціловуй  своє  щастя,
возноси  свою  висоту,
свій  неймовірний  злет.
Будь  щасливою,  пташко,  там
високо-високо,  майже  коло  Бога...
Тільки  не  забувай
про  землю,  
що  дала  тобі  крила,
бо  вона  за  тобою  шле
частинку  свого  серця...
Не  загуби  своєю  байдужістю
її  тихої  любові,
не  стань  тінню  величі
на  тлі  Божого  неба,
пташко...
Пам'ятай:
без  перших  кроків  земними  стежками
навіть  пташці  
ніколи  не  звити  кубельця  із  сонячних  променів...

28.03.16

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665013
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.05.2016

Сідлай же коней, бо пора настала…

***
Сідлай  же  коней,  бо  пора  настала,
що  треба  вибиратися  у  путь,
допоки  ще  угору  пнуться  скали,
аби  спізнати  неба  вольну  суть.

Розчісуй  гриву  вітрові  і  долі,
спроваджуй  геть  манкуртів  і  убивць,
вір  тільки  Богу  і  своїй  любові
до  Батьківщини,  інше  вергай  ниць.

Відв'язуй  силу  духа  і  відваги,
бо  стійла  вже  відбулістю  смердять,
з  кутів  забутих  сунуть  дужі  драги,
аби  здригнувся  на  останок  тать.

Вдихни  огень  дідівської  прасили,
на  сумнів  нині  вже  немає  прав,
каліка  навіть  он  здімає  вила
супроти  сатанинських  чорноглав.

24.03.16  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664708
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.05.2016

Перша гроза, наче хрещення

Перша  гроза,  наче  хрещення
щойно  збуйнілим  садам.
Тайни  весняної  звершення  -
ця  піднебесна  вода.

Краплі  дрібненькі,  намолені
радісно  так  жебонять
поміж  листками-долонями  -
сіє  гроза  благодать.

І  зодягається  свіжістю
зливою  скупаний  світ,
вірою,  отчою  ніжністю
горнеться  спрагло  до  віть.

Поки  вгорі  поза  хмарами
дзвони  колишуть  громи,
серце  хрещається  чарами
віщо-святої  весни.

5.05.16  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664237
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2016

Ми звикли до війни, як до негоди

Ми  звикли  до  війни,  як  до  негоди.
Ховаємося  глибше  під  навіс,
допоки  торохтять  вгорі  підводи
і  голосно  скрегоче  неборіз.

Ми  навіть  голошпиці  парасолі
не  кличемо  до  помочі  на  рать.
Вже  й  образи  безмовні  мимоволі
лиш  ликами  священними  кричать.

Та  ми  ті  вуха,  що  давно  не  чують,
щосили  затикаємо  дарма,
все  нижче  й  нижче  стягуємо  чулок,
аби  не  видно  білого  чола...

20.09.16  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662417
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.04.2016

Випробування

Випробування  приходить  до  тебе  у  вигляді  старої  баби
з  порожнім  відром,  що  суне  напоперек.
І  ти  спиняєшся  ні  в  сих,  ні  в  тих,  і  не  відаєш,  як  вчинити.
Бо  десять  хвилин  тому  щиро  молився  до  Бога  триєдиного,
а  зараз  німієш  перед  марою  забобонної  остороги.
Баби  з  порожніми  відрами  не  віщують  нічого  приємного.
Так  говорять...
Та  з  Біблії  знаєш  друге:  не  треба  вірити  у  гидоту  всяку.
То  ж  боязко  робиш  перший  крок,
а  серце  стискається  у  пульсуючу  грудочку.
Лиш  дарма:
у  цей  мент  Бог  схиляється  над  твоєю  дорогою  білою  березою
і  дрібно-дрібно  шелестить  осонценим  листям  -
тішиться...

17.12.15  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662213
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.04.2016

***Я - вітру дитя і дощу…

***
Я  -  вітру  дитя  і  дощу.
Сльоти  непокірна  онука.
Про  мене  ще  янгол  не  чув,
не  крила  у  нього,  а  руки.

І  небо  -  лишень  пелена,
де  хмари  від  краю  до  краю,
де  сонця  ніколи  нема,
то  ж  я  не  негоди  не  знаю.

Я  -  слід  на  вологій  землі.
Промоклій,  холодній,  промерзлій...
Я  -  свічка  загасла  в  імлі.
Я  -  тінь,  де  й  без  тіні  вже  темно.

Я  -  млосний  овал  протиріч,
що  висне  на  шпицях  покути.
Я  -  крапля  жалю,  певна  річ!
Та  схожа  на  краплю  отрути...

29.12.15  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661476
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2016

Вишня цвіте

Кожну  пелюсточку  вишні
спрагло  цілую  очима,
і  на  п'янкому  узвишші
знову  стаю,  мов  дитина.
Та,  що  безмежно  наївна,
та,  що  безкрайно  мрійлива...
Душу  лоскоче  пір'їна,
вишня  дарує  їй  крила!
І  вже  за  мить  над  дахами
гойдалка  втіхи  несеться,
он  чеберяє  ногами
радістю  сповнене  серце.
І  навіть  сонце  зімліле
йде  і  собі  танцювати,
котяться  відблиски  білі
щастям  від  хати  до  хати.
Лиш  підставляй  душу  спраглу
та  загортайся  у  крила...
Вишня  цвіте  -  як  же  гарно...
Вишня  цвіте  -  диво...  
Диво!

21.04.16

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661110
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2016

Вільна

Кажеш:
-  Вільна!
Лечу  куди  багну!
І  ніхто,  чуєш,  ніхто  не  в  силі
тримати  мене  за  крила...
А  й  справді,  дивлюсь,  
летиш,
куйовдиш  Божі  хмари  чубком.
Задивляються  дерева,
задивляються  квіти  -
ті,  що  пантрували  вітер...
А  ті,  хто  не  бачили  тебе  на  землі,  
гадають  -  дурна  примара...
Та  й  байдуже  очі  долу,
бо  кусає  сльоза
від  погляду  догори.
А  ти  нервуєшся  з  того  -
жадаєш,  аби  всі  дивилися
на  твій  політ!
На  твою  волю...
Та  най  би  до  колючих  сліз
не  тільки  в  очах...
Кажеш  -  вільна?

20.04.16

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660847
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2016

Не треба слів

Не  треба  слів,  бо  інколи  мовчання
вагоміш,  певно,  за    усі  слова.
Злетіла  в  небо  зірочка  остання.
Прийшла  під  вікна  втомлена  весна.

Присіла  скраю  на  старенькій  призьбі
і  попросила  чистої  води...
А  серце  тихе  звилося  на  дибі,
бо  хтось  жагу  навічно  присудив.

Самотній  вітер  дихає  журбою
на  білий  цвіт  змарнілої  душі.
Мовчи,  нехай  безслівною  канвою
холоне  день  між  нами  і  весною
на  учорашній  стоптаній  межі.

16.04.16

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660194
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2016

Соня-Сонечко (продовження)

[i][b]Продовження[/b][/i]

(початок  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658442
                           http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658833  )

***
Свого  весілля  Соня  добре  не  запам’ятала.  Стас  заледве  кілька  разів
приводив  новоспечену  дружину  до  тями.  І  ніяк  не  міг  зрозуміти,  що  сталося.  А
вона  вперто  час  від  часу  норовила  впасти  на  підлогу  без  свідомості.
Весільні  гості,  помітивши  недобрий  стан  молодої,  почали  між  собою
перешіптуватись,  що,  певно,  вагітна.  І  доки  завили  молоду,  пильно  стежили  за  її
фігурою,  прикидали,  на  якому  місяці.  
Серед  гостини  на  вулиці  затялась  бійка,  чулися  крики,  але  все
напрочуд  швидко  стихло.  Ніхто  й  не  помітив  хлопця,  що  намагався  прорватися
до  святкової  зали,  ніхто  не  помітив,  як  двоє  друзів  його  заледве  відтягли  до
темно-синього  «жигулі»  і  повезли  на  зустріч  нічому  вітру.
Тільки  Соні  в  той  момент  стало  нестерпно  зле  і  дві  великі  сльози
скотилися  на  кришталеву  долоню  фужеру…
***
Останні  дні  літа  збігли  так  швидко,  наче  їх  хтось  підганяв  невидимим
батогом.  Наче  осені  вже  було  несила  стримуватись  і  вона  одуріло  виганяла  усіх
серпневих  ластівок  за  межу  свого  обійстя.  Вересень  зарядив  такими  дощами,  що
годі  було  висунути  носа  на  вулицю.  Вітер  безжально  обривав  листя  з  пишних
перук  дерев  і  жбурляв  ними  на  всі  сторони.
Вадим  не  бачив  нічого  навкруг  себе.  Його  єство  перетворилось  на
великий  клубок  болю.  Він  сам  став  наче  вітер,  що  ніяк  не  знайде  собі  місця,  
не  втишить  свого  безталанного  виття.
-  За  що  ж  ти  зі  мною  так?!  За  що?!  Ох,  Соню…  Сооооонююююю…
***
Якби  ж  ми  вміли  осягнути  наперед  все  те,  що  під  силу  зрозуміти  багато
пізніше.  Коли  у  серці  оселяється  мудрість,  коли  в  душі  розквітає  терпіння  і
намагання  побачити  глибше,  аніж  те,  що  безвільно  плаває  на  поверхні.
Якби  ж  то  Сонька  не  почула  тоді  Зосьчиного:
-  Вадим?  Той  чорнявенький  з  Короля  Данила?  Так  він  страшенний
бабій!  Ти  б  знала,  Соню,  скільки  він  дівчат  кинув!  Ти  б  знала,  скільком  серце
розбив!  Пограється-побавиться  –  а  потім  перед  хлопцями  глумиться…
Якби  не  вчула  Соня  цих  слів,  то  б  не  чекала  від  Вадима  на  кожному  кроці
підступу.  Не  гадала  б,  що  він  не  нині-завтра  збирається  її  кинути  на
посміховисько,  як  багато  інших  дівчат.  Не  вигадувала  б  як  він  потім  буде  
вихвалятися  новою  потіхою.  Тоді  б,  зрештою,  у  Соньчиній  голові  не  визріла
думка,  як  провчити  його.
А  тут  ще  й  Стас  із  своїм  освідченням  навернувся  так  вчасно,  несподівано  і
так  безчасно  вчасно…
***
Призахідне  літо  знову  і  знову  бентежить  Софіїне  серце.  Ніяк  не
заспокоїться  воно,  відлунює  далеким  ехом  минулого,  роздражнює  спогадами  аж
до  невтримної  сльози.  В  такі  хвилини  жаль  за  скоєне  колись  не  дає  спокою
жінці  зараз.  Буває,  вона  гірко  плаче.  Подумки  просить  вибачення.  Бо  не  хотіла.
Так…  Не  вміла  тоді  дивитися  в  очі  і  бачити  душу.  Не  задумувалась,  що  після
будь-якого  вчинку  залишається  ще  й  життя.
Та  минулого  не  вернути,  не  змінити…  Відпусти  його  Соню.  «Відпусти
його,  Сонечко»  -  нашіптує  серпневий  вітерець.
«Соню-сонечко-соню-сонечко-соню-сонечко»  -  раз-по-раз  підхоплюють
шепіт  вітру  маленькі  сиві  пташки,  які  ще  трохи  –  і  полетять  у  вирій.

[i]Березень  2016  р.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659262
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2016

Соня-Сонечко (продовження)

[i]Продовження[/i]  
(початок  -  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658442)

***
Весільний  салон  «Лілея»  здавалось  ще  трохи  і  трісне.  І  від  надміру  людей,
що  тлумилися  у  його  кородирах,  і  від  нестерпної  спеки,  котрою  розродився
серпень.  Як  переношена  дитина  виглядало  це  сонце,  що  просочувалося  в  усі
щілини  салону  і  вологими  лампасами  приклеювалося  до  плечей  весільних
гостей,  що  багнули  тільки  одного  –  якомога  краще  вийти  на  пам’ятній  знимці.
Кондиціонер  на  стіні  гудів  так,  ніби  йому  ось-ось  мало  щось  статися.  Проте
ніхто  не  звертав  уваги  на  його  гудіння,  бо  ніколи,  бо  чи  він  один  тут  такий
гудючий?
Вадим  так  само  не  мав  часу  на  жодні  прислухання,  носився  по  салону,  як
навіжений.  Був  на  підхваті  у  Сашка.  То  принести  молодій  води  з  льодом  мусив,
то  тато  молодого  десь  запропастився…  То…  то…  то…
Хлопець  полегшено  зітхнув,  коли  вже  було  по  всьому  і  їхня  гучна  упріла
компанія  нарешті  зібралась  до  купи  і  почала  рухатися  до  виходу.  Звісно  там,  на
вулиці,  при  такій  температурі  легше  не  буде,  але  в  даний  момент  вхідні  двері
салону  виглядали  якимсь  незвіданим  спасінням.  Ще  кілька  кроків  і  ця  галаслива
компанія  розсиплеться  по  вулиці,  як  кольорові  фантики,  голосно  пирхаючи  і
вдихаючи  спасенну  свіжість.
Вадим  ішов  попереду  всіх  та  коли  до  дверей  залишилось  кілька  кроків,
став,  як  вкопаний,  так  різко,  що  молодий  з  молодою  ледь  втримали  рівновагу.  
Сашко  вже  готовий  був  дати  доброго  штурхана  другові  та,  коли  підняв  голову,
сам  застиг,  як  постамент…
До  фотосалону  заходила  Соня,  під  руку  з  худорлявим  високим  чоловіком,
усміхнена,  щаслива,  у  білопінному  мареві  пишних  складок  весільної  сукні…
***
Навіть  грім  серед  ясного  неба  більш  можливий  і  жданий,  аніж  ця  зустріч.
Соня  тільки-но  побачила  Вадима,  як  ніби  хтось  наміцно  прибив  її  ноги  до
блискучої  кахельної  підлоги  і  зрушити  з  місця  вже  не  могла.  Все  навколо  вмить
перестало  існувати.  Все,  окрім  постаті  Вадима,  окрім  його  великих  чорних  очей,
які,  здавалось,  критично  наблизились  до  дівчини  і  готові  були  проковтнути  її
всю.  Вони  розросталися  до  великих  чорних  кіл,  які  пульсували,  і  збільшувалися-
збільшувалися.  В  тих  колах  клекотала  німа  загроза,  вирувала  буря  нерозуміння,
з  них  вихлюпувала  повінь  розпачу,  вереск  протесту…
Раптом  хлопець  ринувся  до  Софії,  та  Сашко  вчасно  встиг  втримати  друга
за  плечі.  За  мить  міцно  стиснув  його  руку  і  силоміць  поволік  на  вулицю.
За  ними  одразу  ж  поспішили  решта.  Обминаючи  Софію,  кожен  з
неприхованим  осудом  дивився  на  неї.  Піки  гострих  поглядів  протинали  дівчину
наскрізь,  від  очей  до  серця,  від  кожної  клітинки  тіла  до  кожного  атома  душі.
Навіть  маленька  дівчинка,  що  йшла  за  руку  зі  своєю  мамою,  якось  недобре
глипнула  на  Соню.  Хоча  напевне  не  розуміла  тої  трагедії,  що  розігралася  перед
її  невинними  очима…

[i](Далі  буде)[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658833
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2016

Соня-Сонечко

                                                                                                                                                                                                             [b][i](Іринці  С.)[/i][/b]

- Ти  –  наче  сонце.  Ти  –  моє  Сонечко.  Соня.  Соня-Сонечко.  Соня-Сонечко…  –  наче  співаючи,  виговорював  кожне  словечко  Вадим.
І  навіть,  залоскотані  літом  пташки,  стишувались,  аби  підслухати,  аби  навчитися  тому  чарівному  «соня-сонечко-соня-сонечко-соня-сонечко».
А  Соня  й  справді  сонечко.  Вона  –  вогник.  Чи  ні,  не  так  –  вона  донечка  Сонця,  його  грайливий  промінчик,  що  спритно  застрибує  у  серця  хлопців  і  там  розводить  вогонь.
Он  і  Вадим  весь  горить  від  того  вогню.  Та  так,  що  мало  не  згоряє  до  тла.  При  кожній  зустрічі  ледь  стримується,  аби  не  впасти  перед  Сонею  на  коліна  і  благати  її  навік  стати  тільки  його  Сонечком...
***
Соня  дуже  любила  свою  колежанку  Зосю.  Вони  чи  не  з  того  часу,  як  навчились  ходити,  бавились  на  одному  подвір’ї.  Потім  ходили  в  один  садочок,  потім  до  одного  класу  і  навіть  на  багатьох  уроках  сиділи  разом.  Дороги  розійшлися  тільки  по  закінченні  школи.  Та  й  то  не  так,  аби  аж  зовсім.  Бо  кілька  разів  на  місяць  дівчата  мали  змогу  зустрітися  і,  як  у  школярські  роки,  поділитися  одна  з  одною  найсокровеннішим.  
От  і  цього  разу  вирішили  прогулятися  надвечірнім  сквером,  поласувати  чоколядового  морозива,  посидіти  на  парковій  лавочці,  послухати  голосистих  пташок,  які  співали  над  вечір  особливо  лунко,  бо  відчували  –  ще  трішки  і  покличе  вирій.
-  Зосю,  чуєш,  Зосю,  ти  знаєш,  а  я  таки  зустрічаюсь  з  Вадимом…  -  почала  розмову  Соня,  коли  дівчата  знайшли  одиноку  лавочку  під  старенькою  липкою  і  затишно  вмостилися  на  ній.
-  З  Вадимом?!  –  аж  підплигнула  Зося.  Та  за  мить  втамувала  емоції  і  вже  спокійнішим  тоном  додала.  –  Ха,  а  ти  вже  й  забула,  що  я  тобі  говорила  за  нього.  Дурна  ти,  Соню!
Соня  ж  у  відповідь  лише  загадково  посміхнулась:
- Не  дурна,  Зосю,  не  дурна.  Слухай,  що  я  придумала…
І  дівчата  почали  пошепки  перемовлятися,  час  від  часу  засипаючи  надвечірній  парк  зернинами  дзвінкого  дівочого  сміху…
***
Літній  вечір  п’яно  лоскотав  ніздрі  пахощами  перестиглих  серпневих  трав,  бавив  вухо  ласкавим  шепотом  вітру  у  чубатих  перуках  вже  ледь  посивілих  крон.  Було  тепло,  так  тепло,  ніби  лагодилось  не  до  осені,  а  до  Йвана  чи  Петра.  Чи  то  може  востаннє  літо  у  такий  спосіб  хотіло  побавити  всіх  закоханих,  запам’ятатися  їм  до  наступного  року.  
А  молодих  і  справді  на  вулиці  висипало  незліченно.  І  там,  і  там  чулися  дзвінкі  голоси,  подекуди  співи,  сміх,  радість  –  бо  літо,  бо  молодість.  Такі  вечори  гріх  марнувати  на  непам’ятне.
Не  марнували  цей  вечір  і  Соня  з  Вадимом.  Зустрілися  близько  восьмої  години,  відвідали  прем’єру  нового  фільму  у  місцевому  кінотеатрі.  Потім  випили  кави,  купили  морозива,  на  ходу  заскочили  у  трамвай.  Сміх,  веселість,  любов…  Любов?
-  Соню,  я  не  хочу    йти  на  Сашкове  весілля  без  тебе.  Я  скажу  йому,  що  прийдемо  разом,  добре?  Він  –  мій  друг,  зрозуміє…  –  Вадим  намагався  зазирнути  в  очі  коханій,  та  несподіваний  поворот  трамвая  мало  не  відкинув  його  аж  до  дверей.
Соня  ж  у  ту  мить  перемінилася  на  обличчі.  М’які  риси  раптом  загострились,  а  в  очах  зблиснув  недобрий  вогонь.  Але  то  була  тільки  одна  коротка  мить  і,  коли  Вадим  знову  відновив  рівновагу,  Соня  кокетливо  посміхалась,  облизуючи  солодкі  від  морозива  губки.  
Пізніше,  коли  дівчина  вже  прощалася  з  хлопцем  біля  свого  під’їзду,  цей  недобрий  зблиск  знову  спалахнув  у  її  зіницях.  Кілька  разів  твердо  повторила:
- Іди,  Вадиме,  на  Сашкове  весілля  сам,  іди.  Ти  ж  дружба.  А  мені  не  пасує.  Дружка  плакати  буде.
Коротко  засміялась  і,  вирвавшись  із  обіймів  хлопця,    прудко  заскочила  у  пащеку  чорного  під’їзду.  Вадим  аж  стрепенувся.  «Ніби  проковтнула  Соньку  якась  чорна  потвора»,  подумав…
[i]
(Далі  буде)[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658442
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2016

Сонячний ранок

Нині  сонячно.  Бог  благословив  ранок  першими  променями.  І  благословив  тебе  вранішньою  дорогою  поряд  з  чоловіком.  Або…  покарав.    Бо  нібито  йдете  разом,  але  насправді  прошкуєте  нарізно.  Ти  трохи  спереду,  він  на  два  кроки  відстає.  Зумисне.  Аби  не  обертатися  защораз,  як  захоче  ввігнати  гостре  слово  у  душу.  Ти  би  рада,  щоб  цей  ранок  був  дощовим,  тоді  парасоля  приховала  б  твій  розпач,  а  краплі  дощу  могли  змішатися  з  гіркими  сльозами.  І  ніхто  б  не  помітив,  не  запідозрив  тої  муки,  що  викручує  все  єство,  як  шмату.  Ти  б  не  мусила  витискати  із  себе  несправжню  посмішку  при  зустрічі  зі  знайомими.  А  він…  він  не  мусив  би  гаками  свого  погляду  зачіпатися  за  їхні  очі,  намагаючись  довідатися,  чи  здогадуються  про  все,  що  сталося  межи  вами.  Його  зіниці  не  виказували  б  німого  неспокою  -  розв'язуєш  язика  чи  ні,  коли  хтось  зверне  увагу  на  твою  печаль,  що  читається  у  кожному  порусі.
Ідете.  Вранішнє  сонце  променями  облизує  ваші  спини.  Покромсані  тіні  переплигують  з  вибоїни  на  вибоїну.  Цей  відрізок  тротуару  ще  не  залатали  бруківкою.  І  він  безпомічно  кається  під  ногами  перехожих  шеренгою  покалюжених  ран.  Тобі  подумалось,  що  ваше  життя  трохи  схоже  на  цей  тротуар.  Таке  саме  пошматоване,  побите,  заляпане  грязюкою.  Та  ба,  є  велика  різниця  між  ним  і  вами:  нині-завтра  тут  затарахкотять  відбійні  молотки  і  пошматовані,  недужі  клаптики  асфальту  зідруть.  А  за  місяць-другий  на  їхньому  місці  уже  буде  красуватися  невитіюватий  візерунок,  уміло  складений  робочими  з  кольорових  цеглинок.  А  ваше  життя  латати  нікому.  Хіба  сонцю,  що  намагається  облизати  криваві  подряпини  на  ваших  спинах.  Бо  нині  так  сонячно…
[i]
29  березня  2106  р.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657818
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2016

А сад, було, збирався зацвісти…

Впадеш  на  землю  і  здригнеться  серце,
відчує  мати  -  сталася  біда...
І  сльози  хлюпнуть,  мовби  із  відерця
застояна  розжбухалась  вода.

І  небо  змеркне  над  розлогим  садом,
котрий,  було,  збирався  зацвісти,
розбовтану  калюжу  сонце  вкраде,
аби  сховати  мічені  хрести.

Аби  не  дати  згорбленій  мольфарці
дрантиву  хустку  скинути  із  пліч,
допоки  друг  складати  буде  пальці
твої  на  грудях  в  ту  недобру  ніч.

Допоки  свічку  відшукає  ангел,
аби  зірки  притухнули  на  час,
і  бинтувати  в  біле  душу  стане,
мов  у  пеленку  щойне  дитинча.

А  потім  вітер  буде  за  тобою
до  ранку  вити,  наче  вірний  пес,
і  мати  теж  не  спатиме  од  вою,
все  гадкуватиме  чи  ти...  не  змерз

На  самоті  під  чорною  землею,
де  тільки  ніч  і  сплакані  хрести.
І  незадовго  піде  тінь  за  нею...
А  сад,  було,  збирався  зацвісти...

3.03.16

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657039
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.04.2016

На перехресті

На  перехресті  з'ятрених  світів
запалює  вогні  нове  зачаття,
допоки  день  останній  не  змілів
занесеним  над  урвищем  розп'яттям

Спішу  до  нього  ревно  навпрошки,
здираючи  до  крові  згрублу  шкіру,
аби  торкнутись  Божої  руки,
аби  вернути  в  серце  отчу  віру.

І  падає  з-над  обрію  зоря
на  янгола  невидиму  долоню.
Вимолюю  у  Господа  щодня,
аби  пробачив  маловірну  доню.

І  душу  зрятував  од  колючок
чванливих  слів  розпущеного  татя,
на  перехресті  з'ятрених  думок
благословив  життю  нове  зачаття.

24.03.16

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655321
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.03.2016

Не самотня

Мені  вітер  за  тата,  вітер...
Мені  мряка  за  маму,  мряка...
Не  сама  я  посеред  світу,
сиротинонька-неборака.

Вітер  долю  мою  розчеше,
мряка  вибілить  чорні  думи  -
стане  серцю  багато  легше,
менше  стане  у  нього  суму.

А  як  буде  мені  боліти,
від  образи  почну  волати,
прилетить  захиститись  вітер,
а  я  знатиму  -  тато,  тато!

Відчуватиму,  не  самотня,
не  безвільна  і  не  безсила,
бо  хай  кривдників  буде  сотня,
вітер  має  дужіші  крила!

А  як  стану  вже  геть  бідака
і  розплачуся  враз  гіренько,
пригорне  мене  ніжно  мряка,
а  я  знатиму  -  ненька,  ненька!

Відчуватиму,  що  потрібна
як  не  світу  цьому,  то  небу,
бо  лишаюся  не  безрідна,
не  зоставлена  лиш  на  себе.

І  хай  інколи  буде  сумно,
(дні  усяке  ведуть  до  хати)
в  серці  бавити  буду  струни
і  старатимусь  не  ридати.

Не  самотня  ж  посеред  світу,
сиротинонька-одинака...
Мені  вітер  за  тата,  вітер...
Мені  мряка  за  маму,  мряка...

25-26.03.16

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654745
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2016

Бабусина радість

Бабуся  задивилась  на  онучку
і...  пригадала  юність  осяйну,
як  ще  до  серця  не  злітались  тучі,
тривоги  не  вихоплювали  сну.

Як  дзеркала  усі  були  за  радість,
і  так  манив  у  даль  широкий  світ.
Як  потім  з  лелем  воркували  в  парі,
зціловуючи  сонячний  зеніт...

І  покотився  із  очей  бабусі
невільний  жаль  перлиночками  сліз  -
літа  квітучі  вже  не  повернуться,
не  заспівають  радісно  "на  біс"...  

І  не  запросить  лагідно  до  танцю
ні  літо  вже,  ні  осінь  золота,
лиш  спогади  лишилися  на  таці
бабусиного  сивого  життя.

Та  раптом  до  плеча  весна  торкнулась,
то  внучка  пригорулася  тихцем.
Бабуся  від  задуми  стрепенулась,
побачила  схвильоване  лице.

І  заясніла  десь  глибоко  радість,
розтанула  непрохана  печаль,
бо  щасливіє  у  бабусі  старість,
коли  до  неї  горнеться  внуча...

15.03.16

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653999
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2016

***І падають маленькі краплі ночі…

***
І  падають  маленькі  краплі  ночі
в  долоньки  снів,
стають  безмежжям  веселкових  океанів,
мереживом  незведених  мостів
між  нами.

Під  парасолькою  дорогу  щойно  
хтось  перебіг,
пекуча  фара  витерла  сліди,  як  міти.
Мені  привиділось  що  ти...  Та  ні.
То  -  вітер...

А  на  столі  моєму  знову  безлад:
строчу,  строчу
тоненькі  шви  рядків,  закутаних  у  риму,
про  те,  чим  сню  щоночі,  і  мовчу
нестримно.

Про  літо  і  літа,  а  ще  про  тебе,
хоч  вір  -  не  вір...
Шалене  серце  бухає  у  грудях  дужо.
Люблю  тя  ще...  так  дивно,  до  сих  пір,
мій  друже...

(21.03.16)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653432
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2016

***На відстані малесенького кроку…

***  
                                                           [i]Дехто  живе  так,  ніби  не  помре  ніколи[/i]

На  відстані  малесенького  кроку  -
зоря  і  ніч,  світанок  і  огень,
життя  і  смерть  -  на  відстані  півторку,
яскраві  плани  і  останній  день.

А  йолопи  не  відають,  не  хочуть
вдивлятись  у  тонесеньку  межу,
цибанять  і  ґвалтують  яву  отчу,
немов  не  рідну,  а  якусь  чужу.

Та  й  до  чужої  мається  повага,
бо  то  набуток  витруджених  рук.
Реве  сповита  ницістю  ватага,
по  собі  залишає  п*яний  гук.

А  Бог  на  землю  з  бучком  не  приходить,
і  смерть  з  косою  -  тільки  у  казках.
Остання  мить  життя  пантрує  онде,
за  вуглом  першим  он  її  рука.

На  відстані  малесенького  кроку,
на  відстані  дрібненького  стебла,
невидимого  подиху,  півторку...
Уважно  придивитись  би,
та  ба...

14.03.16

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2016

Згадую (музика Віктора Охріменка, виконує Володимир Сірий)

З  ніжністю  згадую  про  тебе,
про́  зорепади  голубі,
о,  як  тоді  ясніло  небо,
як  нам  щасливилось  тоді.

Навіть  непосидючий  вітер
тихо  всідався  межи  віть,
і  любувалось  нами  літо,
і  милувався  нами  світ.

Згадую  сонячні  світанки,
промені  перші  крайнебес,
як  почувалась  любо-п'янко,
ніжно  цілуючи  тебе.

Як  лоскотала  віща  радість
серце  схвильоване  щораз,
все  надовкола  зупинялось
і  задивлялося  на  нас.

І  хоч  минуло  п'яне  літо,
осінь  у  кучері  вплелась,
лину  збентеженим  привітом
в  по́ру,  що  пам'ятає  нас.

З  ніжністю  згадую  про  тебе,
про́  зорепади  голубі,
о,  як  тоді  ясніло  небо,
як  нам  щасливилось  тоді.

(10.03.16)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650858
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2016

Останній шанс

Ніхто  не  чекав  сейріч,  що  напівсуха  стара  яблуня  перед  хатою  Габораків  так
рясно  налиється  весняним  соком.  А  вона  взяла  і  густо-густо  вкрилася
дрібними  пацьорками  золотавих  пуп’янків.  
Стара  Габорачка  з-під  лоба  зиркне  то  на  яблуню,  то  на  свого  чоловіка,  голосно  прицмакне  і  квапиться  геть.  Не  йме  віри  тій  чудасії.  Майже  цілу  зиму  насідалася  на  благовірного,  аби  зрізав  неладну  деревину.
-  Нащо  нам  трухлявини  перед  хатов,  Іване?!  Та  бійсі  Бога,
йди  зрубай  тоту  сушницю,  най  не  стовбичит  на  сміх  людям!  -
пиляла  його  не  раз,  недобре  зиркаючи  у  вікно.
На  щастя,  не  допиляла.
І  зараз  їй  самій  дивно  з  тої  оказії.  Хоч  не  признається  собі,  та
голка  вини  штрикає  десь  під  лопаткою.  І  в  грудях  щось  муляє.  Ніби  й  нерозумно  таке  говорити,  а  бере  жінку  заздрість  до  яблуні.  Була  майже  до  тла  суха,  а  як  зазеленіла.  То  лиш  Габорачці
вже  ніколи  соком  не  налитися,  аби  скільки  весен  до  хати  зайшло.
Тим  часом  Іван  усядеться  собі  на  сінешні  сходи,  підіпре  голову
кулаком  та  й  любується  на  свою  садовинку,  усміхаючись  нишком  у  вуса.  Бо  ніхто  вже  цієї  весни  не  чекав  від  неї  цвіту,  а  він  має  надію  ще  й  плоду
діждати.  Має  одну  таємницю.  Знає  -  почула  його  деревинка,  як  докоряв  за  неродючість,  за  сухе  гілля.
Згадає  про  ту  святвечірню  розмову,  самому  то  плакати,  то  сміятися    охота.  Ох  і  виґабзував  тоді  бідолашну!  Запевнив,
що  не  тільки  зрубає  її,  непутящу,  і  на  тонкі  трісочки  поколе,  а  й
щодо  єдиного  корінчика  викорчує  та  свиням  кине,  а  землю,  де  вона  росла  витопче  і  Сіркову  будку  туди  перетягне!  На  самкінець  кілька  разів
потягнув  буковим  держаком  по  стовбурі:  «Абись  знала,  негіднице!  Абись  добре  знала,
як  мені  усихати!».  
З  великої  любові  чинив  так  Іван,  бо  ще  пагінцем    бережно  загортав      благенькі  яблуневі  корінчики  у  пахучу  земельку.  З
неменшої  надії  на  Йордан,  аби  жінка  не  бачила,  води
свяченої  виніс,  рясно  покропив  задубіле  гілля  і  вже  лагідно  попросив,  аби  збудилася  з
недоброго  сну.
А  вона  взяла  і  почула  його!  Стрепенулася,  забродила  життям  десь  глибоко  у
своїх  коренях,  у  своїх  напіввисохлих  жилах.  Деревина,  як  і  людина,  мабуть,  уміє
чути,  вміє  відчувати.  Як  любов,  так  і  ненависть.
То  ж  не  стільки  настрахала  стару  яблуньку  гостра  сокира  у
дровітні,  злагоджена  йти  по  її  душу,  скільки  оживила  віра  доброго  чоловіка.
Тепер  вона  щодня  тулиться  своєю  душею  до  старого  Габорака,  а  той  дивиться  не  надивиться  на  свіже  пагіння.  Тільки  час  від  часу  витирає  зволожені  очі  та  зводить
їх  до  неба.  Щиро  дякує  Богові,  що  не  допустив  жорстокості  в  серце.  Стає  моторошно  від  думки,  що  міг  позбавити  свою  яблуньку
останнього  шансу.

Березень  2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650717
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2016

Весняне

Весна  колише  в  небі  жовте  сонце,
пташиною  виспівує  пісні.
У  серці  ворухнулось  щастя  -  хто  це
до  щастя  раптом  серце  заповів?

Чи    то  Господь  із  молитов  жаданих?
Чи  янгол  зі  стареньких  образів?
А,  може,  то  сьогодні  ти,  коханий,
мене  до  лету  вгору  заповів?

Стривожило  думки  суцвіття  юне,
у  грудях  розгойдався  океан,
розщебетався  дзвінко  -  диво-луни
летять  аж  до  горішнього  вікна.

Десь  там  собі  тихенько  спочиває
святих  пророків  мудра  сивина...
Але  ж  і  їхні  душі  не  минає
заквітчана,  розкрилена  весна.

То  ж  усміхнися,  світе  мій  прекрасний!
Жени  зажуру  з-між  похмурих  брів,
бо  все  довкруг  вбирається  у  щастя,
його  нам  день  весняний  заповів...

(10.03.16)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650464
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2016

***Жадаю світлих, сонячних новин…

***
Жадаю  світлих,  сонячних  новин,
бо  вже  знемога  падати  од  вісті
про  яру  смерть.
З  нерадісних  шпарин
виштрикує  у  душу  гостре  вістря:
учора  втрата,  нині  знову...
Гей,
спиніться  вже  нарешті,  зупиніться!!!
Уперся  в  стелю  болю  апогей,
де  не  маліє  нездоланна  відстань
до  світла.
Де  щоночі  сниться  мир,
щоночі  зорі  сиплються  у  жмені
палких  сердець.
Та  згорблений  упир
висмоктує  їх  віддихи  черлені.
І  йде  в  танок,
і  бамкає  в  там-там.
О,  щоб  тебе,  нечисте,  покрутило!
Ви  чули  мамине:  
не  дам,  не  дам
його  землі?!
Дивитися...  несила....
Сльоза,  як  лезо,  по  щоці  весни.
Чи  ви  осліпли,  виродки  трикляті?!
Та  ви  ж,  
та  ви  також  чиїсь  сини,
за  вами  теж  десь  плаче-тужить  мати.
Мабуть...
А  втім  -  нема  кінця  жалю,
нема  кінця  сій  битві  безкінечній
за  світла  зблиск  у  рідному  краю,
за  віхоть  сонця  в  чорній  сій  хуртечі...

(2.01.16)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649727
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.03.2016

Жінко, дивися в очі світови…

***
Жінко,
дивися  в  очі  світови
і  кажи,  що  єси  добре  тобі!
Що  дякуєш  Богови  за  все...
А,  коли  хтось  відучий  запитає,
чи  ще  коле  тобі  під  ребром,
запевни,
що  акурат  позавчера  перейшло.
І  затримай  муку  свою
у  неозорій  безвісти  чорних  зіниць,
глибоко-глибоко,
аби  й  ніхто  не  заздрів  того.
Бо  нікому  нема  діла  до  твого  болю,
бо  світ  воліє  дивитися  на  тебе,
як  на  чудесну  чічку,
котра  весніє  круглорічно,
ба,  ще  й  посеред  зими  вабить  око.
Та  ж  бо  світ  певний:
ти  сотворена  лишень  до  того,
що  він  собі  намудрував.
А  все  друге  йому  не  треба...
Тож  усміхайся,  жінко,
дивися  в  очі  світови
і  кажи,  що  єси  щаслива...

(4.03.16)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649095
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2016

Дорога до світла

Зима  насипала  на  стежку  не  снігу,
а  битого  скла.
Зранюю  ноги,  але  йду,
бо  мушу  йти.
Нехай  навіть  міріади  кусючих  жал
упиваються  в  душу.
Нехай  чорнота  затуманює  овид,
а  межа  зимового  терпіння
норовить  непритомно  впасти  
на  гострі  осколки  відчаю.
Не  дамся  під  ноги  розпуці,
не  здамся  під  владу  безсиллю!
І  нехай  мовчить  лукавий  демон  сумніву,
хай  не  являє  моєму  серцю  скрижаль,
на  якій  вічне  терпіння,
вічна  самотність...
Бо  я  знаю,  знаю!,  
що  посеред  цієї  колючої  тиші
мене  колись  віднайдеш  Ти.
І,  коли  я  ледь-чутно  запитаю:  
-  Як?..,
тільки  очима  відкажеш:
-  По  кривавих  слідах...  
Тої  миті  з-поза  лиховісного  обрію  вирине
перший  промінь  світанку.
І  тоді  наші  затуманені  погляди  
сплетуться  у  сонячних  відзеркаленнях,
а  на  серці  стане  погідно.
Бо  що  таке  біль  від  ходи  по  битому  склі,
коли  є  ліки  твоїх  обіймів?!
Що  таке  цівки  темної  крові,
коли  вдалині  вершиться  
воля  написаного?
Десь  там,  за  чорною  незгодою  зими
йдемо  на  вогник  весняного  просвітку,
тримаючись  міцно  за  руки  зболілими  душам...

Як  часто  ми  боїмося  болю,
не  відаючи  того,  
що  він  є  чи  не  єдиною  дорогою  
до  правдешнього  світла...

(24.02.16)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647009
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2016

***Згорає перша свічка

***
Згорає  перша  свічка  на  столі,
ще  мить  і  згасне  світло.
Проснеться  блуд  
і  ув  імлі
бродити  піде  світом.
Згортати  стерплі  душі  у  кошіль:
ой  люлі,  люлі,  люлі...
І  тільки  тихе  мрево  зір
видовища  відбулі
ще  пантруватиме  десь  там,  десь  там,
де  гавані  небесні,
де  волю  Хтось  дає  вітрам
на  віяння  воскресні...
Не  віриш?  Марно...
Чуєш?
Трісь,  трісь,  трісь...
Останній  спалах.
Тиша...
Імла  і  блуд...
У  вікнах...
Скрізь...
Лиш  небо  зорі  кришить...

(24.12.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646573
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.02.2016

Повірити б на крапельку сильніше…

Повірити  б  на  крапельку  сильніше,
вдивлятись  не  у  скверну  темноту,
чіплятись  не  за  гаки  й  не  за  ніші,
і  не  за  страх,  і  не́  за  німоту...

А  руки,  серце  в  небо  простягати
до  Їхніх  незахмарених  ікон,
як  онде  син,  донька  мала,  і  мати
під  білим-білим  пам'ятним  вікном.

Вони  не  мають  права  відступити,
не  звірити  і  здатись  чорноті...
А  ми?  А  ми,  у  розпач  заповиті,
витрушуємо  капища  пусті.

Чіпляємось,  мов  клешнями,  за  тлінне,
за  штори,  за  гардини,  за  карниз...
Від  сорому  розтріскуються  стіни
і  сірим  воском  скапують  униз...

На  ті  могилки,  що  за  місяць-другий
притуляться  до  гойної  весни...
Шипить  у  грудях  незгасимий  вуголь
і  душить  гірко  спазмами  вини...

Бо  нам  би  вже  дійти  до  світлих  рішень
з-поміж  картань  і  докорів  на  злих,  
повірити  на  крапельку  сильніше,
і  тим  собі  вподобитись  до  Них...

(19.02.16)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645297
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.02.2016

***Буває так, що сльози висихають…

***
Буває  так,  що  сльози  висихають
іще  до  сонця,  першої  свічі...
Зібрало  небо  хмари  в  темну  зграю,
ніхто  й  нікого  більше  не  питає
про  дощ,  про  сніг  і  стільбища  нічні.
Спадають  мокро  чорні  фами  долі...
То  не  сльоза,  то  скапує  мороз...
О,  дайте  хоч  краплинку  не  юдолі
в  сі  гуденята  зморені  та  кволі,
бо  куля  гостра  йде  не  повз,  
а  проз!..

Та  пізно,  пізно  забіліли  ночі,
багаття  ранку  холодом  пече...
І  вже  на  плачуть,  ні,  не  плачуть  очі,
пробите  серце  онде  кровоточить...
стікає  біль  на  мамине  плече...

(2.01.16)

Цей  вірш  удостоївся  уваги  чудового  
поета-композитора-виконавця  Володимира  Сірого.
Послухати  пісню  можна  тут:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647662

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644998
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.02.2016

***Слово - річечка тонкострунная…

***
Слово  -  річечка  тонкострунная,
очі  -  неба  ласкава  синь...
Зодягається  серце  рунами
неприборканої  краси.
І  вплітається  ніжним  леготом
у  волосся  його  рука...
Світ  весь  обертом,  світ  весь  обертом!
Очі  -  небо,  слова  -  ріка...

І  весняно  так,  життєрадісно
щастя  скапує  ізгори.
Ся  любов  сонцезлету  вартісна  -
не  спиняйся,  лети,  гори!
Світ  закрутиться  каруселево,
межи  тисяч  ясних  зірок
станеш  вабною  королевою...
Залишився  єдиний  крок...

(5.02.16)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644150
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2016

***В обіймах народжується сонце…

***
В  обіймах  народжується  сонце.

Вагітнію  світлом  кохання  
знову  і  знову!
Лечу  в  твої  обійми...
Сплітаємось  руками,  
тілами,  
душами...
Міріади  променів  розливаються  над  нами.
Пірнаємо  у  ніжну  сонячну  зливу...

А  усміхнений  Бог  тим  часом
вираює  нову  скрижаль,
що  пломеніє  згадкою:
в  обіймах  народжується  сонечко!

(8.02.16)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643856
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2016

***Звір підходить до тебе тихо…

***
Звір  підходить  до  тебе  тихо:
спочатку  назирці  по  ледь  видимих  слідах,
відтак,  ховаючись  у  твоїй  тіні,
потім,  тулячись  м*яким  боком  до  твого  стегна,
аж  поки  не  вчепиться  пащекою  
за  твоє  серце...
І,  хоч  ти  озираєшся  навкруг,
пантруючи  найдальнішу  межу,
однак  не  втигаєш  помітити  небезпеку
біля  свого  плеча,  і  потрапляєш  
у  чорний  капкан  білої  довіри...
І  ось  на  узбіччі  незгойного  потрясіння
твоє  серце  знову  скапує  болем...

Звір,  що  підкрадається  тихо,  
кусає  надто  боляче!

(8.12.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642181
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.02.2016

***Збанувалась душа за весною…

***
Збанувалась  душа  за  весною,
зазирає  у  шпарку  зими  -
чи  межі  ще  не  видно  сувою
знеласкавленої  сірини.

Чи  ще  небо  не  витерло  хмари
на  прозірчастому  полотні,
чи  не  скапали  тишею  свари
в  недалекій,  однак,  далині...

Та  не  видно  нічого,  крім  туги
у  шпарину  маленьку,  дарма,
що  видивлює  душечка  друге
в  часі,  де  сіроводить  зима.

Що  з  того,  що  банує  безкрайно
за  непідступу  щирим  теплом?
Хижа  днина  скрадається  тайно
й  до  чола  прикладає  тавро...

Але  віриться,  може  недовго,
фіфувати  навкруг  сірині,
десь  розчищують  ельфи  дорогу
життєдайній,  квітучій  весні.

І  лишилося  зовсім  ще  трішки,
як  насіється  знов  первоцвіт,
сонце  вистрибне  з  темної  діжки
й  понесе  добрі  вісті  у  світ...

(6.02.16)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641838
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.02.2016

***Багну спокою…

***
Багну  спокою.
Утомилася
від  брехні  всюдисущих  юд.
Не  зіпнуся  ніяк  на  милиці,
аби  визріти  инший  люд.
Ні,  не  той,  що  торгує  вірою,
і  не  той,  що  себе  продав
за  срібняк.
Під  стіною  сірою
засідає  купців  анклав.
І  вирішує,  і  намірює
що  й  по  чому,  за  що  і  де...
Над  умами  і  над  подвір'ями
чорний  ворон  дощі  пряде.
А  у  янгола
сльози  висохли.
Бо  змізерена  боротьба.
Юденята  сотають  вислуги
перед  вирвою  он.
Ти  ба...
І  куди  ся  стезя  намірена,
де  веде  ся  несвітла  путь?
Гласолалять  сади  розпірені,
тишу  ночі  на  клапті  рвуть.
Юденяточка  нечестивії,
схаменіться!
Дарма...
Дарма...
Темнорукість  уже  не  вивіє
тліні  вмерлої  з-між  зерна.
І  не  зчиститься  річка  збовтана
до  прозорої  течії.
Безкінечними  чорноротами
тіні  тупцяють  -
ні-чи-ї...

(31.01.16)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640214
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.01.2016

Зігрій мене

Зігрій  мене  у  цю  січневу  студінь,
у  цей  непогамований  мороз.
Хай  день  палітру  ясну  роздобуде
і  сонцем  розмалює  небу  груди.
Хай  доброписне  явиться  перо
і  надрібоче  густо-густо  світла
в  душі,  промерзлій  до  самого  дна...
Сховай  мене  від  снігу,  сІчі,  вітру,
від  ока  злого,  від  усього  світу
в  обіймах  любокрилого  тепла.
Долоні  задубілі  та  червоні
в  руках  своїх  терпляче  відігрій,
допоки  сталактити  на  балконі
гарцюють  у  морозу  на  припоні,
а  я  ще  під  гіпнозом  сонцемрій
тулюся  до  вікна  собі  щокою,
відхохкую  задимлені  шибки
і  тягнуся  тремтливою  рукою,
тендітною,  замерзлою,  благою
до  ніжного  тепла  руки  
твоєї...

(25.01.16)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2016

***А все, що не від Бога…

***
А  все,  що  не  від  Бога  -  від  лукавого,
усе,  котре  несвітле  -  темнота,
і  мусиш  пантрувати  боку  правого
від  лівого,  бо  то  -  неправота.

І  мусиш  видивляти  зону  щирості
без  ляпів  неохайної  злоби́,
аби  й  собі  душею  трохи  вирости,
напитися  прозорої  води.

Бо  тіні  безутомні  лихо  двигають
з-за  кожного  пожовклого  вугла.
І  хтось  колись  у  когось  може  й  виграє
у  цій  одвічній  грі  добра  і  зла.

Але  допоки  ще  тривають  раунди,
допоки  ранки  борються  з  дощем,
продрегле  серце  дихає  над  ладаном
і  видихає  в  небо  тихий  щем.

І  виплітає  сонечко  молитвою  -
благаннями  не  впасти  зовсім  ниць,
коли  розтане  відгомін  за  битвою
останнім  зойком  витлілих  зіниць...

(27.01.16)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639065
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.01.2016

Шукай мене

Шукай  мене  від  ранку  і  до  вечора
У  вікнах,  перехожих,  ув  очах
Кожніської  хвилини,  бо  наре́чена
Тобі  святою  ношею  плеча.
Шукай  мене  між  квітами  чудесними,
У  ніжних,  оксамитних  пелюстках,
Бо  я  для  тебе  долею  накреслена
Любов*ю  на  життєвих  сторінках.
Шукай  мене  за  хмарами,  між  зорями,  
У  вітру  перепитуй  сотні  раз  -
І  знайдемось,  і  щиро  поговоримо,
І  щастя  закружляє  в  танці  нас.
Лиш  не  втомися,  о    солодка  радосте!
Не  забарися  думкою  ніде,
А  нині,  й  завтра,  й  після,  аж  до  старості
Шукай  і  віднаходь  щодня  мене...

(25.01.16)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638745
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2016

А кажуть: шукай добра…

***
А  кажуть:  шукай  добра,
в  усьому  гляди  прекрасне,
життя  бо  -  свята  пора,
і  жити  бо  -  справжнє  щастя!

Вишукуй  лиш  позитив,
минаючи  зло  і  темінь,
бо  світ  же  -  дива  із  див,
докінчені,  достеменні.

А  думка  тяжіє  вниз,
реальність  удвоє  ломить  -
зусюди  несвітла  криз,
на  плечі  безмежжя  втоми.

Бо  зриш  доокола  знов
підступність,  олжу  та  хамство,
нещирість  і  нелюбов,
нерідність  і  геть  небратство...

То,  може,  шукати  в  злі
добра  щонайменшу  дрібку?
А  знайди  свої  малі
відтак  -  у  гучну  позлітку

Та  й  в  люди,  та  й  межи  світ:
ба  дійсно  поталанило  -
в  роздертому  рукаві
й  собі  відшукати  диво!

(21.01.16)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637491
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.01.2016

Рани січневі лікують молитвою

Рани  січневі  лікують  молитвою.
Ще  -  колядою,  водою  свяченою,
краплею  жи́вною,  чистойорданською,
світлим  Ісусиком,  Новонадією...
І  зачинають  тихцем  рубцюватися
рани  скровавлені,  зболені,  мучені...
Серце  ж  відхлипує,  дихає  хвоєю
свіжою-свіжою,  снігом  пропахлою.
Не  піддавайтесь  невірі,  поранені
січнем  колючим,  противтеся,  двигайте!
Зорі  вклоняються  Новорожденному,
світ  прихиляється  перед  всевеличчю,
всепереможністю,  силою  вишньою,
що  виліковує  рани  запалені...

(20.01.16)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637230
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.01.2016

сніги палають

сніги  палають  онде  під  ногами
у  неба  безголосого  
пече
йому  проз  вітер  холод
свіжі  рани
обліплюють  знесилене  плече
снігур  безвісний  гепнувся  з-під  хмари
у  полум*я  скажене
кров  і  біль...
а  день  було  займався
не  до  чвари
було  згори  всміхалася  Рахіль
її  сльоза  зчерленилася  рано
сніги  невчасно  випали  долів
огненні  смертні...
янголи  без  тями
бо  перший  з  них  он  заживо  згорів...

(19.01.16)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636977
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.01.2016

Вітер в лице

                                                       [i]  (пам'яті  Ігнатюка  В.  І.)[/i]

Вітер  в  лице  -  покута.
Знову  не  встигли  бути
хоч  би  на  трішки  ближче,
довше...
А  вітер  свище,
в  очі  жбурляє  муку!
Падають  мури,  гуркіт
часу.
Та  пізно  надто
плакати,  нарікати...
Світ  не  жадає  тиші.
Сльози  для  світу  -  лишні...
Згасне  зоря  -  прощання.
Не  заперечиш  -  рання,
рання  ще!
Їй  палати  б...
Небо  убрало  шати
сірі,  холодні,  мурі.
Душі  відходять  булі,
рідні...
Січе  покута...
З  ними  б  іще  побути
хоч  би  на  трішки  ближче,
довше!
А  вітер  свище...

(28.12.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632103
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2015

в очікуванні дива

чекаю  дива  спрагло  кожний  день,
у  кожду  шпарку  зазираю  вперто  -
а  там  хурделиця  регоче  і  мете
небілу  яву  спузи,  
наче  вето  
на  білий  сніг...
бо  нині,  ти  диви,
у  моді  сіре  -  люди  і  природа...
хапає  вітер  в  неба  з  голови
благеньку  хмару,  
рве,  
йому  не  шкода  
ані  зими,  що  груднем  розляглась
на  голо-голих  вуличках,  алеях,
ані  чекання  світла...
бо  на  світле  -  зась!
довкола  темнолика  епопея
думок  і  слів,  
і  навіть  сподівань...
пуцує  скло  плаксивий  промінь,  
вечір...
та  поміж  пальці  ревних  нарікань
усе  ж  пульсує  віра...
і,  до  речі,
можливо  завтра,  як  зійде́  божок
нового  дня  супроти  злого  герцю,
жадане  диво  стиха  зробить  перший  крок
на  стрічу  геть  зарюмсаному  серцю!
і  врешті  сніг  охрестить  чорний  слід,
добрішим  стане  слово,  
думка,  дія...
всміхнеться  світ,
бо  забіліє  світ,
і  навіть  совість,  може,  забіліє...

(26.12.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631633
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2015

До Св. Миколая

Святий  Миколаю,
я  нині  благаю  
опіки  твоєї
країні  моїй,
невинна  страждає...
з  ворожого  краю
збрелися  душмани
і  топчуть  її.

Толочать  злобливо
кати  юродиві
безмежні  городи,
родючі  поля,
плюються  війною...
відхаркує  кров'ю
зболіла  до  краю
держава  моя.

О,  зглянься,  Владико,
на  муку  сю  дику,
яка  оселилась
у  венах  землі,
що  мріє  житами...
бо  нині  без  тями
вона  потонула  
у  хижій  імлі.

Бо  люті  злодії
без  мір  лиходіють  -
у  кожній  домівці
застигла  жура
і  свічі  палають...
густою  печаллю
вкривається  болю
зчорніла  мара.

Вступися,  благаю,
Святий  Миколаю,
сьогодні  за  Неню
стражденну  мою,
що  мліє  у  требі...  
Вгорі  там,  у  небі
збери  дуже  військо  
на  захист,  молю!

(19.12.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629910
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.12.2015

Два янголики

Два  янголики  бавились  у  піжмурки
у  скверику,  де  випав  перший  сніг,
котилися  під  ноги  людям  іскорки,
та  люди  не  завважували  їх.

А  янголики  бігали,  сміялися,
розбризкуючи  всюди  щирий  сміх
ясним  відлунням,  люди  ж  не  спинялися,
затято  не  закмічували  їх.

Та  янголики  вперто  чудотворили,
горнулися  довірливо  до  всіх,
виліплювали  сніжки  підбадьорливі
з  надією,  що  хтось  помітить  їх.

І  янголики  врешті  засмутилися,
коли  вже  вечір  стишено  приліг,
байдужістю  людською  потомилися,
ніхто-ніхто  за  день  не  визрів  їх!

Сльозинки  заіскрилися  під  віями,
і,  звісно,  що  ніхто  не  витер  їх...
Два  янголики  стали  сумновіями
у  скверику,  де  випав  перший  сніг.

І  лиш  тоді,  як  сонечко  всміхається,
спадає  тихим  відлиском  до  ніг,
два  янголики  інколи  ще  граються,
хоча  й  ніхто  з  людей  не  бачить  їх...

(14.12.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629076
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2015

***Злукавити боюся перед світом…

***
Злукавити  боюся  перед  світом,
Упавши  вділ  -  у  прірву  лжевисот,
Де  мури  вищі  навіть  за  кивот
Господнього  Нового  Заповіту.

Де  вікна  вужчі  значно  від  бійниць
Старих  фортець,  розтерзаних  вітрами,
І  хоч  до  сонця  наче  пнуться  фами,
Та  ба,  насправді  вергаються  ниць...

Боюся  скверни,  наче  омели,
Котра  вростає  глибоко  у  вени,
Висмоктуючи  зарево  черлене
З  грудей,  що  несвятому  присягли.

Коли  на  вітті  вичахлих  дерев
Розгойдуються  гнізда  кострубаті,
Здається,  ніби  учаться  літати,
А  то  надія  не  упасти  мре.

Як  страшно,  Боже,  статися  сліпим,
Із  вірою  безкрайною  у  лживе
Собі  збрехати  і  в  жаданні  дива
Велике  переплутати  з  малим.

Отож  молю,  з  усеї  глибини  
Свого  єства  про  захист  від  облуди
Хай  серце  чистим  і  наївним  буде,
Перед  собою,  небом,  і  людьми!

(26.04.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628291
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2015

***Відшаруділи ночі і вітри

***
Відшаруділи  ночі  і  вітри,
Відстугоніли  тучі  і  заграви.
Тепер  мене  із  пам*яті  зітри,
Бо  рідними  у  світі  цім  не  стали.

Бо  сонце,  розколисане  жалем,
Пірнає  вже  навік  за  чорний  обрій.
Ми  багнули  зріднитися,  але
Жадання  ці  віднині  у  жалобі.

Дзеленькнуло  у  грудях  сотий  раз,
Та  вже  докупи  віри  не  зібрати...
Мовчи,  молю,  не  треба  фальші  фраз,
Не  варто  словом  ще  і  ще  карати.

Загоїться  колись  оця  печаль,
Затягнуться  у  серці  рвані  рани.
І  ми  колись  ще  стрінемось,  хоча
Лиш  сиві  тіні  стануть  межи  нами...

(7.12.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626863
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2015

***Нашіптуй мені спасіння

***
Нашіптуй  мені  спасіння,
бо  хочу  забути  осінь,
бо  хочу  зайти  проз  вітер,
допоки  ще  сніг  -  не  сніг.
Допоки  зима  -  лиш  дата,
а  небо  іде  за  сонцем,
бо  знає,  що  світло  -  радість,
а  барва  несвітла  -  ні...

Вишукуй  слова  найліпші,
такі,  щоб  не  мала  змоги
вмочити  у  сумнів  серце,
втопити  в  зневірі  день.
Бо  топчуться  вже  довкола
зчорнілі,  гіркі  залоги,
хапаючи  знов  до  танцю
недужих  листків  огень.  

Знайди  на  тарелях  білих
мальовану  білим  чічку,
аби  заплести  відраду
у  відчай  мого  несну.
Бо  вже  запалило  серце
останьої  змоги  свічку  -
зайти  проз  пекучий  холод
з  надією  на  весну...

І  тільки  се  мляве  сяйво
ще  вабить  у  даль  нечорну,
ще  бавить  наївну  думку
веселкою  в  далині.
Знайди  мені  ліку,  друже,
на  муку  мою  незборну,
допоки  зима  -  лиш  дата
а  сніг  -  ще  не  зовсім  сніг...

(5.12.15)


 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626403
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.12.2015

***Яка ж то радість…

***
Яка  ж  то  радість,  Господи  пресвітлий!
Яка  ж  то  насолода  у  житті  -
Що  люди  є  хороші  десь  на  світі.
А  ще,  бува,  стрічаються  й  тобі.

О,  як  тоді  у  грудях  заквітає
П'янка  весна,  хай  зими  у  дворі.
Бо  кращого,  направду,  не  буває,
Ніж  те  зерно,  що  сходить  на  добрі.

І  хай  собі  хурделять  сніговії,
Хай  ніч  спадає  в  озеро  жалю...
Душа  твоя  втішається,  радіє,
Бо  є  добро  ще  тут,  не  у  Раю.

Бо  світло  чисте  ходить  межи  нами.
Нехай  не  часто,  але  є,  та  є!
Лікуючи  твої  болючі  рани,
Упасти  у  зневір'я  не  дає.

Я  дякую  Тобі,  Величний  Боже,
За  ці  життя  перлини  осяйні  -  
Людей,  і  серцем,  і  душею  гожих!
За  те,  що  дав  їх  стрінути  й  мені...

(3.12.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625826
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.12.2015

***Межа проходить…

***
Межа  проходить
через  твоє  серце.
Тонкою  
скрипучою  жилкою.
Зависаєш  у  повітрі
пораненою  птахою.
Бо  обвуглюються  пера
від  сонця,  
що  впало  з  неба
у  мирське  болото  зла.
І  не  витягнути  з  того  болота
совісливого  чобота,
і  не  знайти  на  тванній  поверхні
білої  лілії  -
(чистопелюстої),
котра  би  закосичила
навощену  межу...
Того  й  мусиш  бути
подобою  птахи,
бо  тільки  її  тінь  -
твоя  надія  на  спасіння.

(30.11.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625484
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2015

Навчися говорити до очей…

***
Навчися  говорити  до  очей,
не  плямкаючи  цвіллю  за  плечима,
і  витахне  нелюбості  причина  -
шукати  перекручених  речей.
Шукати  недомовок  і  обмовок...
Бо  в  очі,  що  навпроти,  як  зирнеш,
то  взриш,  направду,  що  твої    всі  "не"  -
це  лиш  поріг,  а  не  високий  сволок...

(30.11.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625291
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2015

Сльози мої - кропива

Сльози  мої  -  кропива.  Жалять  і  серце,  й  очі.
Знову  молю  прощення.  Тихо  вмирає  день.
Ще  поверну  із  сонцем.  Тільки  опісля  ночі.
Ще  поверну  з  піснями.  Доти  -  пробач  мене.

Грати  не  вмію,  друже.  Струни  і  ноти  -  мрія.
Арфи,  кларнети,  труби.  Все  це  -  не  я,  не  я...
Падає  дощ  у  душу.  Певно,  щось  ясне  сіє.
Певно  щось  дуже  світле.  Вродиться  янголя.

Завтра,  а  може  після.  Може  на  рік  прийдешній.
Вікна  чекають  неба.  Двері  не  знають  ґрат.
Сльози  мої  -  кропива.  Слово  -  колючі  клешні.
Наче  промерзла  ява.  Виболена  стократ.

Знову  прошу  прощення.  Скапує  свічка  долі.
А  під  ногами  слизько.  Вибач  за  холоди.
Ще  поверну  із  сонцем.  Вийду  з  пітьми  поволі.
З  янголом  попід  руку.  Друже,  лиш  підожди...

(29.11.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625029
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2015

Про чорні ями

А  хтось  копає  знову  чорні  ями,
втирає  піт  з  немудрого  чола:
не  відає  того,  що  сими  днями
йому  летіти  в  яму  ту  сторчма!

Бо  янгол  білий  вже  стає  на  варту
невинній  жертві,  що  леліє  вись,
й  розпалює  на  стежці  Божу  ватру,
щоб  крок  за  крок  до  прірви  зупинивсь.

А  прірва  злісна,  шпетна  та  глибока,
бо  руки  дужі  в  темної  душі,
бо  підступ,  наче  селеві  потоки,
надій  не  залишає  й  при  межі...

То  ж,  певно,  вранці,  якось  на  світанні,
іще  до  сонця  стрепенеться  мить  -
у  голосному,  прикрому  ячанні
копач  у  яму  власну  полетить...

Бо  ще  іздавна  мудрість  не  минає,
і  не  збагнути  дивну  дивину:
як  чорну  яму  хтось  комусь  копає,
то  падати  у  неї  лиш  йому!

(28.11.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624685
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2015

Комусь - торти, комусь - несвіжі крихти…

***
Комусь  -  торти,  комусь  -  несвіжі  крихти.
Комусь  весілля,  а  комусь  -  біда...
Дитя  у  когось  мерзне  розповите,
А  в  іншого  зростає  вереда.

В  одного  хата  лупиться  у  скруті,
А  в  другого  на  вікнах  пересить.
І  не  під  силу  серцеві  збагнути
Сю  яву  світу,  серцеві  болить!

Бо  чи  душа  душі  отут  не  варта?
Чи  Доля  грає  в  карти  із  Творцем?
От  випаде  тобі  найнижча  карта  -
І  станеш  невагомим  папірцем.

Зачнуть  вітри  сліди  твої  топтати,
Утративши  чуття  і  добрий  глузд.
Та  вознесешся  ген  аж  у  палати,
Коли  тобі  на  руку  впаде  туз.

Але  єство  противиться  сій  думці!
За  фатумом  не  встежити,  мабуть...
Щось  недоладене  є  у  цій  науці
Життя,  а  хочеться  збагнути  суть!

Бо  ж  не  дарма  закручуються  стежі
В  одного  світлі,  в  іншого  -  не  ті...
Бо  ж  віриться,  що  Боже  око  стежить
Однаково  за  кожним  при  житті.

Але  чому  ж  тоді  безмежна  прірва
Між  душами  у  зранених  тілах?
Добра  одному  -  щонайвища  міра,
Бо  іншому  лиш  мука,  біль  і  крах?

Одному  торт,  бо  другому  лиш  крихти.
Комусь  весілля,  бо  комусь  біда?
...

(27.11.15)

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624266
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2015

***Коли ти несподівано стаєш квіткою

***
Коли  ти  несподівано  стаєш  квіткою
і  тебе  запрошує  до  танцю  вітер  -
летиш,  підтримувана  його  легкою  рукою,
над  полями,  
над  пахучими  травами,
майже  під  хмарами.
А  сонце  цілує  розрум'янені  щічки,
промені  лоскочуть  кирпатий  носик  -
тобі  стає  смішно,
бо  лоскітно.
Ой,  як  же  лоскітно!
Зачинаєш  чеберяти  ніжками,
але  все  ж  міцно  тримаєшся  за  дужі  плечі  леготу...
Аби  не  впасти,
аби,  не  дай  Боже,  не  прим'яти  
молодої  неторканої  трави,
аби  не  засмутити  ясних  очей  дзвіночків,
не  злякати  переспіву  цвіркунів...
Ти  щаслива,  бо  світ  у  цю  мить  справді  ноеб'ємний,
і,  здається,  належить  лише  тобі.
Вдихаєш  його  красу  на  повні  груди,
аж  паморочиться  в  голові!
Але  від  того  стає  ще  солодше  на  серці  -
бо  ти,  як  пташка,
хоча  тільки  на  мить  стала  
польовою  квіткою,
що  танцює  з  вітром...

(19.11.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622489
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2015

***Коли підходжу до тебе

***
Коли  підходжу  до  тебе,
серце  підскакує  аж  до  горла.
І  видається  мені,
що  то  не  Адам,
а  я
вдавилася  недостиглим  яблуком.
Бо  ти,
якщо  чесно,
трохи  схожий
на  ромбасту  змію,
що  обвилася  навколо
дерева  смоківниці.
І  хоч  я  ніколи  не  бачила
того  дерева,
а  змії  й  близько
не  підповзають
до  моїх  стежок,
та  знаю  звідкись,
що  ти  навчений  ними
підстерігати  свою  довірливу  жертву...

(3.11.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621727
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.11.2015

***Його усмішка не пасує…

***
Його  усмішка  не  пасує  цьому  місту.
Бо  вона  -  занадто  американська,
а  місто  -  занадто  галицьке...
І  кожний  стовп,  
котрий  надривно  двигає
награну  радість,
заробляє  собі  горб  на  старі  літа.
А  місто?
Містові  до  того  байдуже.
Бо  воно  за  свій  вік
бачило  і  не  таке  
фальшивство...
Гудуть  дроти,
Чмихають  вихлопні...
Відкашлюється  тролейбус...
А  вітер  бавиться  собі
осіннім  листям
і...
американськими  посмішками,
що  так  не  пасують  
цьому,
занадто  галицькому,  
місту...

(5.11.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621165
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2015

Дорога до криївки

Під  ногами  шарудить  листя.  Ліс  угорі  шумить  вже  майже  голий  –  розгорнув  свої  багаті  золотаві  шати.  Стежку  повністю  накрило  листом,  потопаєш  по  котики  у  невагомому  килимі.  І  так  солодко  тобі  від  того,  що  аж  запирає  дух.
А  ще  теплом  застилає  груди,  бо  йдеш  по  тій  листяній  дорозі  не  сам.  Кольорова  вервичка  дитячих  постатей  розтягнулася  аж  ген-ген  попереду  і  позаду.  То  клубовецькі  учні  квапляться,  аби  віддати  шану  пам’яті  загиблих  воїнів-повстанців.
Справа  у  тому,  що  тутешній  ліс  ховає  у  своїх  обіймах  криївку  УПА.  
Тільки  на  початку  90-х  років  минулого  століття  стало  відомо  про  неї.  А  зараз,  через  25  літ,  це  місце  є  священним  не  тільки  для  жителів  села,  але  й  для  всіх,  хто  хоча  б  раз  торкався  скривавленої  землі.  Бо  не  оминула  гірка  участь  хлопців,  що  ховалися  в  лоні  криївки,  коли  прийшли  по  них  радянські  карателі.  Куля  в  скроню  –  і  вже  піднімають  нелюди  на  поверхню  бездиханні  тіла…
Сумна  історія.  Багато  таких  сумних  історій  береже  у  своїй  пам’яті  Україна.  
На  жаль,  нелегкі  випробування  для  нас  ще  не  скінчилися  й  зараз.
Але  неймовірно  тішить  усвідомлене  зацікавлення  молоді  історією  рідного  краю.  Тішить  їхнє  бажання  вклонятися  пам’яті  тих,  хто  колись  віддав  життя  за  рідну  землю.
Учні  клубовецької  школи  самі  зоргінівзували  пам’ятну  зустріч  біля  криївки.  Самі  запропонували  ідею,  самі  опрацювали  сценарій  і  продумали  чи  не  всі  нюанси.  А  ще  запалили  (вкотре!)  серця  своїх  наставників  і  душі  гостей,  котрі  були  запрошені  на  захід.
Несподіване  осіннє  сонце  пробивається  крізь  густі  крони  лісових  хащ.  Хрест,  що  височіє  біля  криївки,  наче  викупується  у  тому  промінні.  А  казали,  буде  дощ…  Та  Божа  рука  сильна  і  Його  провидіння  незбагненне  і  неосяжне.  Отож  летить  молитва  до  Нього,  як  щира  подяка  і  за  погідний  день  цей,  і  за  ласку  зустрічі,  і  за  щастя,  що  були  на  землі  ТАКІ  хлопці.  
Криївка  причаїлася  під  купою  золотого  листя.  На  мить  видається,  ніби  посміхається…
Йосип  Дмитрович,  місцевий  краєзнавець,  розповідає  про  далекі  40-ві.  Про  страшні  40-ві!  Про  мудрість  і  відвагу,  а  поряд  про  підлість  і  зрадництво,  про  надію  і  любов,  а  поряд  про  бездухість  і  ненависть.  
Діти  притихли,  слухають,  ловлять  жадно  кожне  слово.  Навіть  лист  ані  шелесне.
А  тим  часом  гранітна  стела  виголошує  імена  загиблих...
І  як  пам’ятний  дар  для  них,  як  сповнення  надій  про  те,  за  що  боролися,  з  дитячих  уст  злітають  слова  вдячності,  віршовані  рядки  патріотичної  лірики,  ноти  повстанських  пісень,  слова,  сповнені  безмежної  любові  до  Батьківщини…
Слава  Україні!  
Героям  слава!
Вічна,  невмируща,  світла  слава!
Поміж  дерев  розливаються  священні  краплі  Державного  Гімну…
«Ще  не  вмерла  України
Ні  слава  ні  воля…»
Останні  слова  подяки.  Знимкування  на  згадку.  Може  й  для  історії.  Прийдешньої.  Нової.  І  хочеться  вірити,  що  щасливої.  Для  цих  прекрасних  дітей,  для  гідних  дочок  і  синів  України.
А  далі  дорога  назад,  до  села.  Видалось  на  мить,  що  зблудили,  повернулися  не  тим  путем,  що  зайшли  сюди.  Вгадували:  може  то  дух  вояків  повів  своїми  стежками?  Бо  не  широка  була  ця  дорога,  а  вузенька,  вигиналася  між  рядочками  березового  і  букового  молодняка.  Мабуть,  цей  молодняк  –  така  ж  надія…  для  майбутнього  лісу.
Несемо  у  собі  світло.  Бо  запалилися  від  дитячих  душ.  Бо  не  можна  не  запалитися…  
І  розростається  віра  –  все  у  нас  буде  добре.  Мусить  бути!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620688
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.11.2015

***Така мені солодка ця жовтінь

***
Така  мені  солодка  ця  жовтінь,
Така  медова,  аж  єство  п'яніє,
Пірнаючи  у  хвилі  золоті,
У  сонячно-грайливі  листовії.

Такі  мені  чудесні  ці  вогні,
Що  навкруги  яскраво  палахкочуть.
Дивуюсь  ненаглядній  дивині,
Не  можу  надивитись,  і  не  хочу.

О,  мила  осене,  художнице  чудна,
Які  ж  оази  ти  наворожила!
Довкруг  містерія  буяє  неземна.
Що  навіть  небу  втриматись  несила.

Воно  зціловує  твої  палкі  вуста,
Воно  стікає  у  твої  обійми,
І  сонце  щасне  межи  вами  вироста...
Лише  б  не  війни,  Господи,  не  війни...

Але  на  мить  втрачає  суще  міць,
Але  на  час  від  муки  маю  спокій,
Коли  пірнаю  в  злато  багряниць,
У  ці  медово-райдужні  потоки...

Така  мені  солодка  ця  жовтінь...

(9.11.15)


(Фото  -  моє  :)  )

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619754
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2015

***коли утома понад міру

***
коли  утома  понад  міру
коли  бажання  утікати
від  цього  світу  над  межу  
у  венах  ночі  стигне  магма
у  вікнах  серця  меркне  сонце  
нескора  в  немовчанні  мабуть
але  слова  як  звук  пустий
його  не  чує  жодне  вухо
і  Бог  байдужий  до  молитви
бо  то  така  напевно  доля
бо  то  таке  ще  певно  з  Раю  
шукати  і  не  віднайти
і  розуміти  що  немає
того  ніде  де  б  не  шукав
і  що  залишишся  невчутим
ба  навіть  серед  сотні  друзів
котрі  за  тебе  ліпше  вміють
іти  на  очний  компроміс
а  ти  дарма  гориш  безчасно
ілюзіями  про  висоти
омріями  про  неогуду
про  небрехню  і  справедливість
котрі  сьогодні  не  у  моді
ти  б'єшся  марно  аж  до  крику
об  грати  розпачу  і  болю
і  втомлюєшся  до  безміри
і  хочеш  утекти  даремно
бо  ще  не  час  не  час  напевно
багато  іспитів  на  совість
на  силу  боротьбу  і  змогу
та  зрештою  на  немовчання
на  вибухи  сухих  вулканів
де  слухати  і  чути  -  різне
де  зір  і  бачити  -  далеке
одне  від  одного
як  полюси
що  їм  ніколи  не  зустрітись...

(8.11.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619461
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.11.2015

***Коли будеш говорити

***
Коли  будеш  говорити,  
що  хтось  такий  солодкий,  
аж  нудкий,
подумай,  який  смак  маєш  ти,
коли  торкаєшся  до  язика  щирості?
Бо,  знаєш,  нудкість  легко  перебити  
квасною  краплею  цілющого  еліксиру,
а  чим  розбавити  відразливий  присмак
підступності?
Мовчиш?
Не  маєш  відповіді?
Не  хочеш  мати?
Бо  не  можеш  вкусити  себе,  
та  бодай  за  мізинець...

Чужу  тріску  видно  ліпше,
в  той  час,  
як  своя  колода  заступає  чи  не  весь  овид.

Священне  Слово  доступне  кожному  
по  формі,
але  рідко  кому  
по  змісту...

(5.11.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619175
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.11.2015

*** Невідплакана, невідмолена…

***
Невідплакана,  невідмолена,
Вже  у  небі,  аж  поза  хмарами,
Де  безсилі  гноїти  морами
І  пекельними  чорнокарами.
Недосяжна  рукам  розпущеним,
За  дверима  священно-білими,
Бо  до  Бога  уже  допущена,
Бо  поселена  межи  вірними.

Ну  а  тут  чорноти  над  брамою,
Ну  а  тут  поза  тин  безпам'ятства.
Поза  таточком,  поза  мамою,
Під  егідою  злого  варварства.
Перед  стінами  споночілими,
Перед  вікнами  невидющими,
Наче  ябками  переспілими,
Півзогнилими,  наче  грушами...

Ти  не  сердься,  не  сердься,  сердечко!
Ти  молися  до  ранку  Божого!
На  межі  позав'язуй  вервичку,
Усміхнися  до  ката  кожного.
Ти  на  свічечку,  хоч  малесеньку,
Розщедрися  під  вечір  зморений,
Залишайся  добру  вірнесеньке,
Хоч  і  мученькою  змордоване...

Запалало  у  полі  вогнище.
Задиміло  понад  могилами.
Поки  сонце  не  сіло,  низько  ще,
Поки  терпне  востаннє  силами.
Закололо  із  боку  лівого,
Закровило  із  боку  правого.
Від  безвольного  і  до  вільного,
Від  ганьби  і  до  діла  славного...

Але  се  вже  земне,  відмучене,
Пережите  і  пережмакане.
Десь  далеко,  аж  поза  тучами,
Де  немає  сумних  і  сплаканих,
Поселилася  межи  вірними,
До  Небесних  садів  допущена,
Тим  незрима,  що  є  небілими,
Тим  не  знана,  що  тліють  пущею...

(1.111.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618554
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2015

Заплутане

Заплутане  розплутати  незмога...
Слова  -  не  лезо,
тиша  -  не  ножі....
І  все  тобі  ні  в  чім  і  ні  до  чого
У  тьмянім  полиску  холодної  іржі.

Байдужа  ніч  клякає  на  порозі...
А  ти  сама  давно,  давно,  як  ніч.
На  дзеркала  дивитися  не  в  змозі
У  тьмянім  вилиску  невідболілих  свіч.

Віддай  сю  мить,  останню  на  сьогодні,
Лиши  йому  -  чужому,  не  питай...
Думки  тобі  коритися  не  годні
У  тьмянім  відблиску,  що  падає  за  край.

(2.11.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618053
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2015

*** Проз тінь безсилля…

***
Проз  тінь  безсилля  -
вістрям  золотим.
І  мус  мовчати,
бо  інакше  -  страта.
Притримуєш  напівзотлілі  врата,
А  я  вже  не  збанована  за  тим!

А  я  вже  відгоріла,
тільки  луг
Лишився  десь  у  венах  почорнілих.
Осіннє  сонце  ластиться  невміло,
Як  пес  бродячий,  до  нічийних  рук.

Шкода  його,  
та  вето  протиріч
Сьогодні  ще  не  введене  у  дію.
І  я  тобі  перечити  не  смію,
Стікаю  долі  з  непритомних  пліч.

Стікаю  на  підлогу,
крапля-друга...
І  стіни  розступаються  вгору.
Лиши  мені  сей  простір  на  пору,
Коли  все  тіло  сковує  недуга.

Коли  свідомість  печена  тавром,
А  відступити  вже  немає  права...
Проз  тінь  безсилля  бестія  лукава
Втикає  у  плече  їдке  перо...

(2.11.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617856
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2015

***Барвистий ліс і паморозь ранкова…

***
Барвистий  ліс  і  паморозь  ранкова,
Цілунок  сонця  і  незрима  тінь...
А  ще  сі  очі  неба  волошкові  -
Всміхаються,  радіючи  обнові,
У  кольорі  янтарно-золотім.

Смерек  яса  дрімає,  сонно-сонно...
І  навіть  вітер,  певно,  ще  між  віть
Вигадує  мелодії  мінорні.
А  ще  сі  нагідки,  такі  червоні...
І  сей  черлений  спалах  верховіть...

Стіжки  присіли,  згадують  про  літо:
О,  як  було,  співалося  між  піль,
Як  трав'яно  було,  як  тепло,  світло!
А  ще  хотілось  без  упину  бігти
На  край  межі  заквітчаних  неділь...

А  там,  а  там  розсипалося  листя.
Дорога  біла  в'ється  межи  верб.
За  нею  день  і  сонячне  намисто,
І  даль,  така  намолена  і  чиста,
Що  начебто,  чекає  лиш  тебе...

(1.11.15)

(Навіяне  фотографією  Ігоря  Роп'яника  
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1111283008883768&set=a.193739177304827.50606.
100000062397827&type=3&theater  )

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617595
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.11.2015

Ідеш на прю

Ідеш  на  прю...
Система  непорушно
Стоїть  на  відгодованих  слонах.
Паює  лоти  щирий  сатана,
В  кишені  запихаючи  подушне.

І  зуби  щирить  на  твоє  лице,
Коли  мигнеш  йому  перед  очима...
А  порожнеча  повниться  пустими
Надіями,  забутими  Творцем.

Пощо  лишати  воленьку  рабам?
Пощо  просити  не  грішити  грішних?
Лиш  серед  ночі  плачуться  невтішні,
Лиш  на  світанні  будиться  ганьба...

Та  хто  їх  бачить?  Чує  хто,  крім  них
Самих,  самотніх  у  своїй  недузі...
І  тільки  спалах  на  десятім  крузі
Впече,  можливо,  вугликом  вини...

Ідеш  на  прю...
Намарне  кожний  раз...
Слони  жиріють,  і  сповна  жиріє
Система  непорушна.
Протидія
Поразкою  виплачує  аванс...

(23.10.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616011
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.10.2015

Гени страху

Ми  боїмося
сильніших
владніших
безчесних
безсовісних
непорядних
Ми  боїмося
тіней
потороч
відголосів
відголосків
відлунь
Ми  боїмося
відлзеркалень
проявлень
спалахів...
щирості
Ми  боїмося  
за  свої
місця
під  небом
аж  до  шаленства
Тільки  чомусь  не  боїмося
топтати  свою  і  чужу  гідність
не  боїмося  лукавити
оббріхувати
обманювати
підставляти
Не  боїмося  подавати  руку  дияволу,
зате  боїмося
бути  гідними
творіння  Божого...
Гени  страху
що  передаються  з  покоління  в  покоління  -
чи  можливо  їх  викорінити?

(22.10.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615377
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.10.2015

Якщо ти - людина

Якщо  ти  пташка  -  не  лякайся  неба.
Якщо  людина  -  не  цурайся  діл,
Не  піддавайся  лесному  "не  треба",
Не  підкоряйся  хибному  "навпіл".

Цілком  віддай  себе  хорошій  справі,
Служи  людині  іншій  кожну  мить,
І  оминуть  тебе  думки  лукаві,
І  совість  ані  разу  не  зболить.

Якщо  ти  віл,  цілуй  щодня  землицю.
Якщо  людина  -  й  поготів  трудись,
Оберігай  від  заздрості  зіницю,
Від  тучі  хорони  погожу  вись.

А,  як  зійде  тобі  ласкава  парость,
Вклонися  їй,  вона  -  твоє  дитя,
Бо,  як  прийде  в  твою  оселю  старість,
Не  згасне  сонце  ясне  над  життям.

Якщо  ти  квітка  -  милуй  око  Богу,
Якщо  людина  -  то  не  забувай,
Що  маєш  з  ласки  вишої  дорогу
Життя  земного  -  свій  насушний  рай.

То  ж  не  зганьби  байдужим  неумінням
Призначення,  що  лине  з  висоти  -
У  небеса  з  маленького  насіння
Погідним  буйноцвіттям  прорости...

(19.10.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615130
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2015

*** Крила тобі вже не мліють

***
                                                       [i]  пам*яті  Р.  Гурика[/i]

Крила  тобі  вже  не  мліють,
Руки  тобі  не  болять...
Рани  лікує  Месія,
Поки  буремствує  рать.

Осінь  дощем  заступила
Вмите  сльозами  лице  -  
Не  заспокоїться  мила...
Кача  пірнає  зі  сцен...

Стопи  важкі,  не  в  сандалях,
Ноги  закуто  в  граніт.
Сонми  листів...  і  печалі...
Мамині  очі  сумні...

Серце  у  вічній  молитві...
Свічі...  І  знов  падолист...
Вірю:  у  визвольній  битві
Янголом  ратуєш  ти...

(19.10.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2015

Сонце

Задивилася  під  ноги  осені...
...
І  раптом  побачила  свою  тінь...
?
Осінило:  то  ж  визирнуло  сонце!
*-*
Добра  вістка  може  застати  будь-де.
:)

(16.10.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613788
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.10.2015

Падіння

І  знову  прірва.  Знову  це  важке  і  водночас  таке  невагоме  падіння  у  глибоку  невість.  Пронизливий  свист  у  вухах,  неможливість  вдихнути  розріджене  повітря.  А  ще  каменепад  –  то  падають  на  плечі  гранітні  брили,  що  вислизнули  з-під  ніг.  Ще  тоді,  коли  був  угорі,  над  прірвою,  балансуючи  останніми  позитивними  думками.  Чомусь  отак  завжди  –  каміння,  що  було  під  твоїми  ногами,  падає  униз  повільніше,  аніж  ти,  а,  падаючи,  боляче  гамселить  по  спині.  Ліпше  стояти  не  на  граніті,  а  на  чомусь  невагомішому,  тоді  менше  буде  боліти.  Хоча,  хто  зна,  чи  менше…
Кажуть  спостерігати  за  чиїмось  падінням  нецікаво.  Цікаво  робити  ставки  на  змогу  піднятися  з  дна.  Я  не  вірю  в  це.  Падіння  вимагає  так  само  багато  зусиль,  найбільше  з  яких,  напевне,  відмовитися  хотіти.  Безглуздя?  Звісно!  Але…  Ти  спочатку  відмовляєшся  хотіти  вставати  зранку,  іти  на  роботу,  потім  відмовляєшся  від  спілкування,  від  телефону,  інтернету,  потім  перестаєш  хотіти    готувати,  перестаєш  хотіти  комфорту,  потім…  А  потім  вже  не  треба  відмовлятися,  перестає  хотітися  саме.  А  там  уже  й  урвище  за  півкроку.  Все  так  просто!  Так  до  банальності  просто!
***
Падаю.  Волосся  куйовдить  чужий  вітер,  чуже  сонце  вибілює  очі,  чужий  дощ  протинає  наскрізь  єство.  Все  чомусь  таке  чуже  у  цьому  твоєму,  і  тільки  твоєму,  особистому  падінні.  Краще  були  б  чужі  руки  там  унизу,  куди  падаєш…  
Цікаво,  а  чи  можна  падати  вгору?  Чи  було  б  те,  уверхпадіння,  таке  саме  по  своїй  суті,  як  і  політ  у  невість  чорної  прірви?  
Агов?!  А  може  спинитися?  Може  спробувати  падати  уверх?  Адже  там  –  янголи!  І  отже  не  руки,  а  крила.  Їм  легше,  будучи  чужими,  ставати  твоїми.
Та  чи  не  пізно  ще,  чи  не  пізно?  Підкажіть!  Агов,  тут  є  хто?!
***
…А  ви,  ви  падали  колись  у  провалля  невідомості,  не  знаючи  чи  повернетесь  назад?  Хоча,  чи  можливо  знати  напевне,  що  повернешся,  якщо  кудись  вирушаєш?  То  що  вже  говорити  про  падіння…  
У  вухах  свист,  вже  й  не  у  вухах,  а  у  мозку.  Повітря  не  вдихається,  але  є  шкіра,  вона  вбирає  кожен  атом  кисню.  Рук    унизу  не  бачу…  Туман.  Ще  падаю.
І  все  ж…  може  таки  повернуся.  А  потім…  потім  спробую  впасти  у  небо.
Робіть  ставки,  панове!  


Січень  2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613584
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.10.2015

я-сон, я - ніч…

я  -  сон,  я  -ніч...
я  вигадка  чиясь...
я  -  епізод  маленької  новели,
що  безіменний  автор  написав
на  стінах  піврозвалених  фортець.
я  -  згад  вікна...  
я  -  пам*ятка  бійниць,
отих  бійниць,  понад  котрими  двічі
вмирали  горобці  в  утробі  часу,
уперто  бавлячи  змордовані  вітри.
я  -  тінь  пера,  що  з  їхнього  гнізда
ніяк  не  може  впасти  у  канал,
де  ще  тече  жива  (жива!)  вода...
пробач  незмогу  сю,  невільна  пташко!
пробач,  мій  авторе!
хоч  ти,  навспак,  не  мій,  
як  я  -  твоя
невдала  вигадка...
безвісний  сон...

(13.10.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613146
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.10.2015

не лукав

не  лукав
чуєш  не  лукав
бо  лукавство  -  від  лукавого
потім  скажеш  що  не  знав
але  той  
що  стоїть  перед  брамою  Першого
тобі  не  повірить...
бо  гадатиме
що  
знову
лукавиш...

(2.10.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612907
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.10.2015

Перша студінь

Перша  студінь  захохкує  вікна,
Морозцем  осідає  на  гіллі.
Розчинилася  вись  перелітна,
Тільки  пера  насипались  білі

У  торбину  старенького  міста,
Що  вмостилося  на  акведуках,  
Поки  вітер  зачісує  листя
На  його  посивілих  перуках.

Он  дівча  у  кишенях  благеньких
Намагається  руки  зігріти,
Але  ж  ба,  зароїлись  у  жменьках
Нетепла  розтривожені  міти.

І  хоч  легко,  неначе,  ступає
По  бруківці  зачовганій  осінь,
Вже  взялися  до  струн  сумнограї,
Набундючилась  че́рвоно  просинь...

Та  напевно  тужити  не  варто,
Маю  в  гадці  химерну  затію:
Розкладу  перед  вечером  ватру  
Й  першу  студінь  уперше  зігрію...

(10.10.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612493
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.10.2015

***Спрагла земля схожа на камінь

***
Спрагла  земля  схожа  на  камінь  -
людські  сльози  її  не  розчулять.
Бо  й  сльоза  -  то  спасенна  крапля  вологи,
яку  жадно  всмоктує  порепана  шкіра
в  часи  великої  посухи.
Однак  сіль,  проникаючи  у  лоно  зашкарублих  брил,
випалює  їхнє  нутро  ще  глибше.
Сохне  коріння  високих  дерев.
Натомість  ряди  хрестів  зачинають  буйно  зеленіти.
Бо  мають  надмір  материнської  скорботи,
котра  найсоленішу  муку  залишає  собі.

(31.08.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611765
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.10.2015

Пробачила

Вона  пробачила  тобі
ще  вчора,
коли  місяць
нервово  пчихнув
над  пологим  схилом
ночі.
Вона  витерла  
йому  носа,
а  потім  
витерла
зі  своєї  пам'яті
епізод  
з  чорною  пилюкою...
Хіба  ти  не  помітив,
як  світло  стало
біля  вашого  столу?
Хіба  не  заздрів,  як
повтікали  тіні  з-під  порога?
Добраніч,
неуважний  муже,
спокійного  тобі  сну...
І...
не  забудь  
поцілувати  
свою  любку  зранку
у  запашні  вуста...
вона  молиться  за  тебе
щовечора,
тільки  тихо,
аби  ти  не  чув...

(2.10.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611577
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2015

*** Цей день, що вростає у небо, як сонях…

***
Цей  день,  що  вростає  у  небо,  як  сонях...
Це  сонце,  що  править  за  бога  самотнім,
Давно  вже  не  молиться  на  підвіконях,
Бо  всі  підвіконня  сьогодні  безнотні.

Спитаєш,  котрими  блукає  шляхами
Розхристана  втома,  ота,  що  від  ночі
Ховає  дверцята  маленькі  і  брами,
І  всі  силуети  солодкі,  і  жовчні...

Троянди  зів'яли,  троянди  посохли,
І  кров  загустіла  на  пальці  у  ранку.
У  світлій  каплиці  зібралися  волхви...
У  пащі  підвалу  звиваються  бранки...

Ця  мить  не  несе  ні  спасіння,  ні  муки.
Це  слово  не  злизує  з  вікон  оскому.
Впиваються  в  небо  поморщені  руки...
Та  ти  помовчи,  не  розказуй  нікому...

Про  соняхи  ті,  що  у  небо  вростають...
Про  сонце,  що  богом  себе  уявило...

(2.10.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610892
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.10.2015

Тривожне

Тривожно...
І  серцеві  вузько  у  грудях.
І  дихання  рветься  на  клапті  колючі.
І  тіло,  як  мотанка  дикого  вуду,  -
Хтось  голками  гострими  штрикає,  мучить...

І  жили  накручує  час,  мов  спагетті,
На  зламану  кимось  дешеву  виделку.
І  воші  немов  завелися  у  светрі  -
До  крові  аж  багнеться  плечі  роздерти...

Шкварчить  у  горнятку  запарена  м'ята
На  лік,  на  рятунок,  на  тишу,  на  спокій...
Та  руки  пружинять,  а  ноги,  як  вата,
І  двері  лякають,  і  голос,  і  кроки...

Вдихнути  б  на  п'ять,  без  рахунку  до  десять.
Та  що  там  до  десять,  до  трьох  не  добути...
Думки  в  піруетах  напружено  креслять
Конвульсії  після  гіркої  отрути...

Несила  терпіти,  впиратись  незмога...
Гаряче  питво  стравохід  обпікає...
Немов  павучиха  голодна  -  
т  р  и  в  о  г  а
У  грудях  усілася,  
не  відпускає...
................................


(25.09.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609204
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2015

Це місто

Це  місто,  заселене  тінями  літа,
ці  вулиці,  стерті  до  голого  ліктя,
ці  вікна,  що  впали  у  вічність  очима,
і  це  перехрестя  за  світу  плечима  
нагадує  сни,  що  зблудили  у  яві  -
напівнезабуті,
напівнеласкаві...
Розхристані  крони,  застиглі  у  часі,
провулки,  до  тайни  гіркотної  ласі,
колони,  притулені  спрагло  до  ночі,
і  лики  святих  у  соборах,  і  зодчі....
Направду,  мов  знані  і  мов  незнайомі  -
напівневідчутні,
напівнезникомі...
Це  місто,  як  привид,  немов  сновидіння...
Несправжнє  і  справжнє,
нерідне  і  рідне...
На  кожному  кроці  
вагують  назовні
хорали  звучнІ
і  хори  півбезмовні...
Усе  
         в  місті  цім  
                           на  межі  
                                             сну  і  яви...
                                                               Напівнезбагненне,  
                                                                                       напівяснотьмаве...

(8.09.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608739
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2015

Задушне літо

А  літо  заду́шне  ще  й  супиться  -
Йому  би  ще  вікон  і...  вік.
Аби  прогиналися  вулиці,
Аби  удовиці  роззулися,
Бо  з  хати  іде  чоловік...

А  літові  мало  заду́шного,
Все  лізе  і  лізе  на  тин,
Де  дзбанки...  йому  б  ще  сивушного
Питва...  а  ще  ката  бездушного,
Що  вип*є  і  стане  таким...

А  літо  безмірно  комизиться,
Дуріє,  живіє...  вінки
Йому  опадають  на  вилиці,
Багато  вінків...  не  противиться,
Не  плаче  ані...  ні  за  ким...

Заду́шне  се  літо...

(18.09.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2015

Несповна розуму

Дивишся  на  жінку,
що  
трохи
несповна  розуму,
і  з  усього  серця
жалієш  її.
Тобі  сумно,
бо  вона  не  така,  як  усі.
Спостерігаєш  усміх  на  її  губах
і  тобі  стає  ще  гіркіше  -  
нещасна,
суспільство  таку  не  прийме...
Але  ти  не  бачиш  іншого  боку  -
їй  
ВСЕ  ОДНО,
що  думаєш  про  неї  ти
і  тобі  подібні!
Їй  добре
у  своєму  світі,
Вона  вільна!
У  її  світі  тебе  нема.
Нема  інших.
А  твій  не  можливий  без  неї...
На  її  губах  усміх...
А  в  тобі  жаль...
То
хто  ж  із  вас  двох  
нещасніший?

(18.09.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2015

Сіра ворона

Він  -  чоловік  непростий,
а  неабияка  цяця,
запакована
у  
відполірованому  кейсі
дорогого  мазератті...
На  правому  іклі
в  нього
безцінний  діамант.
Але  він  посміхається  
не  всім,
тому
тільки  обрані
можуть  визріти
коштовного  блиску...
Свої  очі  цей  чолов*яга  
ховає
за  непроглядними  
скельцями  окулярів,
аби  ніхто
з  необраних
не  побачив  його
грізного
рознатого*  погляду...
Його  бояться  всі.
І  всі  йому  кланяються.
А  він  настільки  звик  
до  того,
що  іншого  не  сприймає
і  не  приймає.
Тому,  якщо  не  хочеш
(чи  не  можеш)
кланятися,
не  ходи  поблизу  
цього  чоловіка,
бо  сей  пан
без  зайвих  вагань
штовхне,
або  копне,
або  й  розчавить...
Навіть  чорний  кіт
із  сусідньої  вулиці
ніколи  не  ризикує
перебігати  йому  дорогу...

Тільки  сірій  вороні  байдуже,
бо  вона  вчора...
вкакалась
на  дорогий  рукав,
(здається,  від  Армані)
сего  поважного  пана...

(18.09.15)

*рознатий  -  (діал.)  косоокий

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607559
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.09.2015

Ми з тобою танцювали танго

Ми  з  тобою  танцювали  танго.
Ти  майстерно,  а  я  не  надто.
Бо  вперше...
Ти  мовчав,  а  я,  затиснувши  зуби,
кричала
десь
глибоко
в  собі,
бо  м  не  звикла
робити  те,  чого  не  вмію,
чого  не  висмоктала  з  маминої  цицьки.
Я  толочила  твої  наваксовані  мешти,
а  ти  лише  глибше  запускав  у  мої  ребра
пальці  ритму.
І  коли  перша  крапля  нестримного  крику
ладна  була  вдаритися  чолом  до  стіни,
а  потім  зомліло  впасти  на  клавіфші
здурілого  роялю,
твої  долоні  стали  м*якою  ватою
і  повели  мене  по  колу  ефірного    вальсу...
І  я  притихла.
Втамувавши  амплітуду  дихання,
зачерпнула  грудьми  хвилю  спокою.
Пір*їна  полегші  заскоботала  губи.
Вальсуєш  незгірше...
Преціж,  і  я  в  сему  танці
не  є  доробалом.
По  спині  метелики,
а  в  грудях
сонячні  струни.
Так  солодко,
легко,  
летючо...
Але  натура  горянки  вередлива  -
чекаю  гуцулки*...

(17.09.15)

*гуцулка  -  гуцульський  танець

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607343
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2015

Незнайомі

Незнайомцю,  
яке  то  щастя,  що  ми  не  знайомі!
Яка  то  благодать,  
що  день  за  днем  твій  виквацьований  каблук  
не  толочить  поділ  моєї  сукенки.
Тільки  випадкова  зустріч  
інколи  зводить  нас  
посеред  чужої  дороги,
де  ти  норовиш  заступити
мою  тендітну  прозору  тінь.
Але  я  вже  не  така  дурна  -
віднедавна  одягаю  непроглядувані  шати,
і  твої  брудні  черевики  
защораз,  а  все  більше  тьмяніють  
від  пилюки  роздратування...
Хочеш  познайомитись?
Даруй,  але  я  довільна,  що  не  знаю  тебе...

(16.09.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607124
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2015

Аби не було розчарування…

Аби  не  було  розчарування  пий  гірку  каву  ще  вдосвіта,
коли  небо  висипає  на  землю  безвинну  наготу,
а  заблукалий  місяць  намагається  сховати  
свій  вчорашній  блуд.
Лише  після  того,  як  втихомириш  нудкість  у  своєму  горлі,  
ступай  на  першу  східку  позолоченої  драбини,
що  дереться  вгору,  поки  не  видно  сонця,  
і  не  знає,  як  їй  чинити  опісля  його  заходу...

(10.09.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605734
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2015

Одна

Одна...  супроти  світу.
А  інколи  й  супроти  себе  самої...
Благає  прощення  в  осені
за  те,  що  прийде  зима.
А  скільки  ж  їх  -  
застуджених,
загублених,
невідмолених...
Одна...  
поза  межею
доступності  і  зрозумілості.
А  може...
може,  й  розумності...
Перші  жовті  листки  
падають  на  чоло.
Перший  вітер  цілує
пошерхлі  губи.
І...  перше  відпущення  
тулиться  до  розпашілого  серця:
може  й  нічого  страшного
нема  в  тому,
що  на  кожному  кроці  -  межі,
що  за  кожною  осінню  -  зими,
що...
одна...
супроти  світу...
а  інколи  й  супроти  себе  самої...

(8.09.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2015

Чекаю дня…

Чекаю  дня  без  підлості  й  брехні,
Без  підступу  і  скверного  торкання.
Малюю  мрію  на  отім  вікнні,
Де  затихає  сонця  тінь  остання.

Малюю  сяйво  щирості,  пастель
Лягає  ніжно  на  безмовну  мапу.
А  вечір  знов  тужавиться  й  росте
І  на  плече  кладе  важкенну  лапу...

"Я  не  схилюсь,  я  втримаю  вагу!"  -
Лепече  в  грудях  душечка  крилата
Й,  не  важачи  на  силоньку  благу,
Збирається  над  темінню  літати.

Сотати  зорі  в  довгі  рукави,
Зливати  молитви  у  білий  дзбанок,
Аби  майнула  думка  догори
Проз  вільгий  сон  і  проз  колючий  ранок.

Аби  чекала  зовсім  не  брехні,
Не  підступу,  не  скверного  торкання...
Он  гасне  мрія  на  вікні
Остання...  
Чи  остання?

(02.09.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603761
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2015

***Не кусай мене за п*яти…

***
Не  кусай  мене  за  п*яти,
бо  вони  й  без  того  порепалися  від  болю,
що  вже  навіть  роса  не  служить  ліком,
а,  наче  соровиця*,  затікає  в  кроваві  тріщинки.
А  ти  мені  лагодиш  балію**  ропи,
бо  гадаєш,  що  ропа***  найліпше  пасує  до  болю.
Та  моя  мука  багне  медового  листу,
котрий  би  притулився  до  рани  
і  вибрав  з  неї  гірку  покуту.
Хіба  тобі  не  знати  того,  що  ропа  не  солодка  
і  не  світла  по  своїй  суті,
бо  в  ній  чорноти  багато?
Тої  чорноти,  у  яку  пофарбовані  і  твої  гострі  зуби,
що  по  ночі  занурюються  у  їдку  поживу  підступу...
І  мої  рожеві  порепані  п*яти  служать  спокусою
твоїм  чорним  зубам,
бо  вони  як  розтріскані  яблука  ваби  
на  неходженій  стежці,  що  веде  на  пасіку,  
ще  не  зачеплену  отруйним  кліщем.
А  ти  норовиш  стати  трутнем  у  вулику,  
де  мед  іще  пахне  медом,
а  бджоли  ніколи  не  купалися  у  ропі...

*соровиця  (діал.)  -  солена  вода
**балія  (діал.)  -  велика  посудина  для  прання/купання
***ропа  (діал)  -  нафта,  смола

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601138
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2015

*** Не відпускай

***
Не  відпускай  мене  в  самотню  заметіль,
Нехай  і  літню  -  що  мені  до  літа?
Достиглі  яблука  припали  до  землі,
А  яблуня  зосталася  роздіта.

І  вітами  знеслась  у  чисті  небеса  -
Тримати  стежку  ту,  що  йде  до  Раю...
Тримай  і  ти  мене,  бо  я  іще  не  птах,
Ще  навику  не  падати  не  маю.

***
Четвертий  півень  викричав  зорю,
Багряне  сонце  визирнуло  збоку.
Над  урвищем  самотності  стою,
А  в  нім  же  темно,  глибоко  -  нівроку!

А  в  нім  же  тьма  темніша  за  мару!
І  навіть  яблуко  одне  скотилось  онде
У  чорну  пащу...  сліду  не  зберу...
Розбилось  певно...  тільки  тиша  стогне...

***
Лягла  межа  між  заметілями  і  днем.
Майнула  тінь.  Ще  осені  не  чути.
Лиш  ба,  чи  втримаєш  над  прірвою  мене,
І  розговориш  -  бути  чи  не  бути?

Розкурить  сонях  наостанок  ночі  млу,
Вдихну  покору  на  усенькі  груди,
Згадаю  давнє  і  себе,  таку  іще  малу...
Як  є  -  так  є.  
По-іншому  (не...)  буде?

(13.07.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600718
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2015

Тікай від нього…

Тікай  від  нього,  біла  янголице!
Тікай,  не  вибираючи  доріг.
Хай  небо  допоможе  блідолице
пройти  повз  ніч  і  проз  колючу  глицю,
а  потім  відпокутувати  гріх
любові  першої  і  першого  падіння...
Бо  він  тобі  не  муж,  а  темний  звір.
Із  уст  його  вицівкує  шипіння.
А  ти  вмираєш,  янголице  рідна,
ще  до  укусу...
Лютості  без  мір
не  спинить  сонячний,  такий  пречистий  ранок...
Іди  проз  темінь  у  далеку  путь.
І  не  дивись  на  біль,  на  кров  гірку,  на  рани  -
колись  воно  боліти  перестане,
колись  і  з  вікон  маски  опадуть.
А  ти  крило  своє  обережи  від  лапищ
його  страшних,  від  пазурів  і  мсти.
Тікай,  не  озираючись  на  мапи
життя  свого,  на  сходища  і  трапи,
з  хрестом  важким,  що  на  плечі́  -
нести
тобі  той  хрест  поможе  Божа  Мати...

(16.08.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600136
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2015

Скалічена стерня…

Пече  мені  скалічена  стерня,
Коріння  жовте  видирає  спокій.
Чому  без  болю  не  буває  й  дня?
Чому  без  жалю  не  пройде  ні  кроку?

Чому?  Чому  на  чорних  небесах
Темніє  згубно  хмара  перегіркла?
І  всі  слова  -  квітучі  словеса  -
Впадають  марно  в  пересохлі  ріки...

***
Аж  десь  далеко  в  лапищах  пустель
Згорає  вітер,  висихає  мрія,
Там  заблукав  побожний  менестрель,
Котрий  молитися,  однак,  не  вміє.

А  чи  не  сміє  виспівати  гімн
Осінній  ноші  на  плечі  у  Бога...
Негострий  серп  в  руці  без  ран,  а  втім
Всю  гостроту  сточили  до  порога.

Ще  до  снопів,  далеко  ще  до  жнив
Пустили  кров  з  невинного  рамена.
Живеш,  а  видається,  що  не  жив  -
Лише  стерня  палає  безіменна.

(12.08.15)

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599286
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2015

А хочеться бути маленькою…

А  хочеться  бути  маленькою,
Захоплюватись  невідомістю,
І  світло  черпаючи  жменькою,
З  омріями  злитися  повністю.

І,  мов  янголятко  невидиме,
Усістись  на  хмару  непірену,
Аби  за  прозорими  крилами  
Не  зріти  нічого  невірного.

Як  хочеться  бути  невинною  -
В  колисці  усесвіту  сивого
Гойдатись  малою  пташиною,
Під  небо  злітати  -  щасливою!

А  потім  упасти  в  півонії,
А  потім  здійнятись  кульбабою,
Пірнути  у  хвилі  бездоннії,
Як  риба,  за  вищою  радою...

Аби  засвітилося  зорями,
Аби  не  спалилося  липнями
Те  серце,  що  дише  просторами,
Ті  сни,  що  охрещені  літніми,

Де  хочеться  бути  маленькою,
Захопленою  невідомістю...

(8.07.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595895
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2015

щодня розлючений мізерний карлик

***
щодня  розлючений  мізерний  карлик
видзьобує  великого  сліди
з  ледь  видимої  стежечки  своєї
з  безмежною  образою  у  серці
на  ідолів  богів  і  підбожків
котрі  його  на  муки  прирекли
маленьким  сотворивши  в  тому  світі
де  влада  вся  належить  не  малим
де  на  малих  не  важать  і  плюють
він  кріпко  лютий  і  нема  межі
нелюбості  до  всіх  важких  і  дужих
що  кожний  день  зневажливі  сліди
лишають  на  стежині  ледь  помітній
ледь  видимого  карлика

(8.05.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583652
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2015

Як вірний пес

[i]Присвячується  усім  вірним  псам…[/i]

Він,  як  вірний  пес,  охороняє  свого  Хазяїна  від  усього,  що  видається  йому  загрозливим.  Коли  хтось  посміє  глянути  НЕ  ТАК  на  Господаря,  одразу  десь  обік  себе  чує  злісне  собаче  гарчання.  Коли  ж  має  місце  НЕ  ТЕ  слово,  недобромовець  топиться  у  скаженому  гавкоті.  А,  якщо  хтось  наважиться  перечити  істинність  зробленого  чи  сказаного  Хазяїном,  вірний  цербер  без  непотрібних  сумнів  кидається  на  противника  і  навіть  може  покусати.  Хоча  таких  прецендентів  ще  не  було.  Поки  що  він  тільки  гарчить  і  гавкає.  Правда,  інколи  дуже  голосно.
Він  –  таки  вірний  пес.  А  як  бути  не  вірним,  коли  Хазяїн  його  любить,  милує.  Он  кинув  нещодавно  до  ніг  добротну,  смаковиту  кістку.  І  то  не  обглодану,  аж  голо-вилизану,  а  таку,  на  котрій    ще  купу  м*яса  можна  видобути.  Тепер  він  постійно  тягає  у  пащеці  сю  кістку,  аби  добре  видно  було  Хазяйську  прихильність.  Про  це  свідчать  клаптики  м*яса,  котрі  він  передбачливо  зжер  не  повністю,  адже  ті  переконливо  засвідчують    особливість  відносин  між  ним  і  Хазяїном.  Дарма,  що  у  тих  клаптиках  вже  починають  плодитися  хробаки  і  неприємний  запах  змушує  довколишніх  затуляти  носи.  Ну,  принаймні,  тих,  котрі  ще  не  розучилися  вловлювати  відразливий  сморід  гнилизни.
Але  він,  як  вірний  пес,  цим  не  переймається.  Коло  вірнособачих  переймань  замкнене  на  тому,  щоб  нічого  не  загрожувало  доброму,  милостивому  Хазяїну.  Навіть,  коли  той  відверто  неправий,  ніхто  не  має  права  на  те,  щоб  вказувати  на  цю  обставину.  Бо,  коли  наважиться  –  щонайменше  буде  оббризканий  слиною  його  лютості.  Він  же  вірний  пес  для  свого  Хазяїна!
А  що  ж  на  те  Хазяїн?  Хазяїну,  звісно,  лестить  така  вірність  Його  пса!  Ще  би!  Можна  інколи  навіть  не  відкривати  рота  для  малосущих  пояснень  –  усе  прогавкає  чи  прогарчить  він.  Господарю  навіть  цікаво  спостерігати  збоку  за  такими  виставами,  коли  Його  пес  кидається  на  справжніх,  а,  бува,  й  вигаданих  недругів,  щоб  довести  їхню  облудливість.  Тоді  у    Господаря  мимоволі  за  спиною  починають  рухатися  маленькі  прищики  уявних    крил.
Проте,  вірний  пес  не  відає,  що    Хазяїну  мало  його  такого  одного.  Як  би  воля  Господаря,  то  Він  оточив  би  себе  цілою  зграєю,  котра  гавкала  б  і  плювалася  б  на  всіх,  хто  сміє  дивитися  чи  говорити  щось  НЕ  ТЕ  у  Його  бік.  Він  би  тоді  міг  остаточно  розслабитися  і  бути  певним,  що  кожний  Його  крок  –  благодатний  і  благословенний  небом.  
На  щастя  (чи  на  біду)  вірний  пес  цього  не  знає.  Як  і  не  знає  того,  що  Хазяїну  не  вистачає  лише  його  одного  язика,  котрий  запопадливо  вилизує  хазяйські  пальці.  Знову  ж  таки,  якби  воля  Господаря,  Він  би  розчепірив  якнайширше  свої  пальці,  аби  кожен  був  облизуваний  окремим  язиком.  Навіть  пальці  на  ногах  він  би  розчепірював  так  само  і  Йому  було  б  вельми  приємно  спостерігати  за  тим,  як  десятки  вірних  псів  гарчать,  дряпаються  і  кусаються,  за  право  доторкнутися  своїм  слинявим  язиком  до  Його  не  обрізаного,  брудного  нігтя.
І  що  б  тоді  залишилося  першому  вірному  псові?  Казитися  від  люті?  Скажено  гавкати  і  кусатися,  аби  відстояти  привілегію  на  одноосібне  вилизування?  Чи  може  прийшлося  б  гарчати  вже  на  Хазяїна,  котрий  не  грішить  такою  ж  самою  мірою  вірності  до  свого  вірного  пса?  
То  може  варто  вірному  псові  задуматися  над  власним  становищем?  Може  пора  нарешті  зробити  висновки  щодо  особистого  світобачення  і  світовідчуття?  А  ще  усвідомити  просту  істину,  що  кожен  має  мати  свої  погляди,  свої  переконання.  А  отже  й  він  не  обділений  власною  думкою  щодо  багатьох  речей.  В  тому  числі  й  до  того,  ЩО  каже  і  ЩО  робить  його  Господар.  Чи  до  того  що  НЕ  ТЕ  висловлюють  у  бік  Хазяїна  інші,  наразі  нагло  обгавкані  ним,  хазяйським  вірним  псом…
Адже  справа  може  піти  далі  розпорошення  хазяйської  уваги  на  когорту  інших,  таких  самих  вірних,  псів  чи  збайдужіння  до  поки  що  єдиного.  Він  може  гидливо  зморщити  носа  і  викинути  на  смітник  запопадливого  цербера    і  забути  про  нього  назовсім.  Бо  є  ж  другі  –  не  менш  підлабузливі,  лизючі,  а  мо*  й  улесливо-запопадливіші  особини,  ще  остаточно  не  видивлені,  не  прочуті  і  тим  такі  хороші  і  обнадійливі.  Бо  ж  невідоме  завжди  притягує.  
Та  він,  як  вірний  пес,  не  думає  про  це.  Принаймні  поки  що…
А  тому  знову  і  знову  той,  хто  сміє  дивитися  НЕ  ТАК  чи  говорити  щось  НЕ  ТЕ  на  адресу  Хазяїна,  чує  обік  себе  загрозливе  гарчання  або  голосний  гавкіт.  А  подекуди  й  відчуває  острах  бути  покусаним…


14  травня  2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581114
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2015

Я зречуся останнього бою

Я  зречуся  останнього  бою
І  піду  там,  де  соняхи  світять,
Щоб  нарешті  побути  собою,  
Пригадати  слова  Заповітні.

Заберу  навіть  рупор  і  фами,
Щоб  не  муляли  очі  ворожі,
Й  заблукаю  старими  стежками
Так  далеко,  як  тільки  спроможу.

Й  буду  пити  небесну  невинність,
Буду  їсти  бджолині  нектари.
А  навкруг  розіллються  первинні,
Ще  не  торкані  лжею  гектари.

Ще  не  биті  ненавистю  тучі
І  не  спалені  заздрістю  душі.
Ба,  високі,  по-істині,  кручі!
Ба,  по-правді,  родючі  несуші...

А  напившись  нефальші  доволі,
Може  й  вернусь  до  світу  на  мову,
Несучи  в  собі  квітку  любові,
Наче  сонце,  палку,  пурпурову.

Несучи  в  собі  світло,  не  жало,
Вічних  соняхів  теплі  обійми  -
І  нове  спуп'яниться  начало,
І,  надіюсь,  закінчаться  ві́йни...

(8.05.2015)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579895
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.05.2015

Розцвіли каштани

Розцвіли  каштани...
Сонце  полум*яне
Ласо  шугонуло  у  крутіж  суцвіть.
Піниться,  шумує,
Променем  цілує
Кожну  найдрібнішу  вінценосну  віть!

Ну  а  та  -  пашіє...
Щастя  струменіє
З  листу  золотого  у  небесний  ківш.
Боголика  милість
Долі  опустилась,
І  довкола,  ніби,  стало  все  добріш.

Все  миліше  стало.
Проясніли  зали
Ті,  де  нещодавно  гелготала  ніч.
Злоязикі  чвари,
Збриджені  почвари
Спудилися  й  прудко  повтікали  пріч.

Геть  од  цього  світла,
В  закапелки  -  скніти!
Нині  час  не  тіней,  нині  час  не  зла...
Палахкочуть  щасно
Кетяги  прекрасні,
На  каштанних  кронах  світяться  дива.

(6.05.15)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579282
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.05.2015

Неспівмірне

Запікається  рев  на  душі,
Серце  ранить  покусана  щирість  -
На  війну  розійшлися  лівші,
Тільки  праві  лишилися  в  мирі.

Над  коритом  провладної  лжі
Індюків  назбиралося  сила!
Поки  б'ються  до  крові  лівші,
Праві  медом  намащують  крила.

Розлітаються  жала  гранат,
Захлинаються  втомою  "Гради".
Над  лівшами  дуріє  набат,
А  над  правими  ллються  бравади.

Доки  молять  Богів  матері
Сокотити*  за  дітьми-лівшами,
Праві,  наче  огидні  щурі,
Чад  своїх  поховали  за    брами.

Неспівмірне  займання  межі,
Неспівмірні  чуття  і  надії  -
Поки  линуть  у  засвіт  лівші,
Всюди  правими  гидко  лисніє...

(30.04.15)

*сокотити  -  оберігати  (діал.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578047
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2015