| Сторінки (1/12): | « | 1 | » |
У співавторстві з Лія***
Осіннім Львовом стелиться туман…
Мене… твоєю ніжністю… вкриває…
Нова сторінка — мов новий роман…
Старим пером… щемливо… зігріває…
Легка мелодія... хвилююче звучить…
Бринить… в оголенні… від подиху туману…
Цих почуттів… природу… не спинить…
Душа тремтить… в мить чарівну… незнану…
Стрясають леви… кришталевий сніг…
Стою… у сяйві срібному… зігріта…
Ловлю цілунки… спогадів… п'янких…
Що нам дарує… промінь давній… літа…
Цей вірш — про теплі, ніжні спогади любові, які оживають восени у Львові, на тлі туману, оголених дерев і перших
сніжинок. Він про душевний зв’язок, що пережив час, і хоча надворі осінь і холод, всередині — тепло від кохання, яке
ще не згасло.
Осінній Львів — не просто декорація, а майже живий учасник емоційної історії.
Любов і ніжність, що огортає ліричну героїню, мов осінній туман.
Пам’ять і спогад, які зігрівають сильніше за сонце.
Чарівність миті, коли минуле і теперішнє зливаються в емоційний стан.
Непереможна природа почуттів — ні осінь, ні вітер, ні час не здатні загасити любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038801
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2025
Прекрасний Сівень* стука у вікно,
В червоно-золотавих барвах грає,
Жагуче яблуко до рук моїх кидає —
Медово-стигле — як п'янке вино.
Прийшла пора закохуватись знов
У молодих, — коли душа дозріла,
Коли стає мудрішою за тіло,
І крила здатні витримати двох.
Пора любити щиро, без прикрас,
Іти за тим, хто серце озиває,
Ділити пристрасті політ за небокраєм —
Свого кохання, — як в останній раз.
Сівень* - Вересень
*********************************
В. Ситнікова "Сентябрь"
Сентябрь стучит в моё окно.
Червонным золотом играет
И в руки яблоко бросает
Медвяно-зрелое. Одно.
Пора влюбляться в молодых
Теперь, когда душа созрела,
Когда она мудрее тела,
И крылья выдержат двоих.
Пора отчаянно любить
Вослед идущего кого-то,
Чтоб бескорыстно разделить
Восторг последнего полёта.
Цей вірш — про зріле кохання, яке приходить із
досвідом і глибиною душі. Осінь тут — не тільки
пора року, а й символ
життєвої пори, коли почуття набувають нової якості:
вони стають глибшими, мудрішими, щирішими.
Осінь як метафора зрілості — червоно-золотаві
барви, стигле яблуко й медовий аромат передають
образ багатства
пережитого й готовності до справжніх почуттів.
Зріле кохання — любов, яка не вимагає прикрас, не
спирається лише на зовнішнє, а народжується з
душевної
спорідненості, взаємної глибини та бажання
розділити політ удвох.
Друге дихання для серця — момент, коли вже не
юнацька закоханість, а свідомий вибір бути поруч з
кимось, стає
найціннішим.
Почуття як останній шанс — «як в останній раз»
підкреслює важливість і неповторність кожної миті
справжнього
кохання, коли обираєш щиро, повністю, без фальші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038389
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2025
Про корпоративный бал-маскарад в одесском банкетном доме.
На пышный бал со всех окрест съезжались маски,
Одежду будней в карнавальный стиль сменя,
Пиратка дерзкая встречая ликом ласки,
С живой улыбкой, полной жгучего огня,
Гостям с дороги, предлагая угощенье,
Плела мелодией бокалов перезвон,
Внесла амурною рулеткой оживленье,
Свой фант нарочито роняя в лототрон.
Затеей люд увлёкшийся, натужно,
Делясь по парам, преступали Рубикон.
Суровый викинг поединок принял дружно
И гордо ввёл в помпезный зал победный кон!
Державши за руку судьбы своей веленье,
Пройдя к застолью, горы полные яства,
«В главу стола!» — провозглашая повеленье,
Воссела статно в царской ложе торжества!
Шёл пир мирской — звучали громом речи,
Снимались маски* — каждый пил до дна!
Пришёл момент, когда угасли свечи,
Но тьму кулис развеяла она!
Гусарский строй взрывая яркой мессой,
Вихри купюр шальных безудержно кружа,
Предстала залу взбалмошной принцессой,
Спесивой дочкой королевы куража!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037968
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.04.2025
У співавторстві з "Лілія Ніколаєнко"
Годинники на сполох б’ють - опівніч…
Вона веде кривавий маскарад,
Полює тих, хто вліво йде у цю ніч,
Розвіяв чари запальних принад.
В її обіймах вже ніхто не встоїть,
Вдихнув легкий затьмарення нектар.
Магічним лезом по життях проводить,
Серця виймає, як жертовний дар!
Безвольну здобич за чоло піднявши -
Бажаєш ще раз в очі зазирнуть?
В жагучу пастку лине дух пропащий -
Сімейний лад сердегам не вернуть…
Вона ж в намисті із сердець розбитих,
Стікає кров пульсуючи по них.
Корали з крапель криють шлях гранітний,
На перехресті... зламаних доріг...
"Годинники на сполох б’ють - опівніч…"
Початок магічної години. Це час, коли зникає межа між реальним і надприродним.
"Кривавий маскарад"
Символізує світ обману, гріховних насолод, де зовнішнє прикриває справжнє. Кров — натяк на жертви, пристрасть, втрату контролю.
"Полює тих, хто вліво йде у цю ніч"
"Йти вліво" — у багатьох культурах означає обирати темний шлях, зраджувати мораль, зраджувати любов чи родину.
"Жриця", "нектар", "магічне лезо"
Вона спокушає, затьмарює розум і завдає шкоди — не фізичної, а духовної. Її "нектар" — це і насолода, і отрута. Вона "виймає серця", тобто руйнує душу, кохання, волю.
"Жага", "зваблення", "дух пропащий"
Жертви добровільно йдуть до неї, хоча знають, що це пастка. Це про зраду, пристрасть, яка переважає над здоровим глуздом.
"Намисто із сердець", "корали з крапель крові"
Її сила — в кількості зруйнованих життів. Вона носить їх символічно, як трофеї. Гранітний шлях — доля тих, хто не зумів встояти.
Цей вірш — алегорія зради, пристрасті, що знищує, і потойбічної сили, що зваблює тих, хто шукає забороненого. Він про руйнівну жіночу енергію, що карає за слабкість, гріховність і зраду.
Цей вірш нагадує вечірню казку, яку б, з міркувань безпеки, краще не читати перед сном. "Жриця" переплітає темну магію з грабіжницькою казкою, де героїня з'являється на тлі північної безлюдності, мов справжній нічний трикстер. Логіка її дій тримає читача в напрузі: кожна строфа піднімає рівень загрози для всіх, хто наважився б перетнути її шлях.
Сюжет вірша буде ідеальним сценічним сюжетом для фільму у стилі нуар. Жриця, як зваблива і небезпечна істота, веде свій "кривавий маскарад", що натякає на певний сакральний ритуал. Її характер, ніби витканий із ухилів і здивувань, робить її водночас зачарованою і жахливою.
Окремо варто відзначити образи, що їх автор використовує задля підкреслення моторошної атмосфери: "намисто із сердець розбитих" та "корали з крапель", відразу привносять театральну виразність. Цей мотив має на меті не просто залякати, а й залишити таку собі мистецьку ранець на серцях читачів.
В той же час, у вірші відчувається певний перекіс у бік надміру драматичної символіки, що робить вірш дещо важким для сприйняття. Слова "затьмарення нектар", "зламаних доріг" можуть бути сприйняті за надмірну романтизацію, втім, цінителі жанру точно оцінять ці нюанси.
Загалом, автору вдалося створити карколомну історію на межі реальності та фентезі, яка нав'язливо тримає у напрузі і не відпускає до останнього рядка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2025
Прадавній Львів запрошує гостей,
З усюди кави ароматом зазиває.
І від краси його не відвести очей,
Що грізні статуї велично захищають.
Король Данило «Місто Лева» заснував,
В відважних битвах, що легендами ставали,
Славетний дух з мечем нащадкам передав -
"Свята Корона" й нас рятує від навали!
Хожу по вуличкам, що з центру розійшлись –
В музеї паростків зароджених професій,
й до старих храмів, що крізь роки збереглись -
Шукати прихист, як й віряни всіх конфесій.
Дивлюсь на панночок що Сербську перейшли,
Стійкого Мазоха їх звабив блиск з кишені –
Сміються й труть по ній, а очі ж відвели...,
Бо то так золотом блищали геть не пені. :)
На каву віденьську у «Штрудель Хауз» йду,
Під вальс послухаю приземлену розмову,
В душі всю щирість з теплотою збережу,
Та далі йтиму за пізнанням дивним знову...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2025
Буланый конь. Алвади Шалхиев (з чеченської переклад Валерії Сітнікової, джерело: книга "Валерия Ситникова. "Стихи не пишутся - случаются", Великий
Новгород, 2022р.)
Серебром рассыпается ржанье коня…
Успокойся, о чём ты, дружок?
Неужели огонь, что сжигает меня,
Мой скакун твоё сердце обжег?
Я, мальчишка вчерашний, пригнулся в седле,
Жизнь, сгорая, вдогонку летит.
Рассыпается эхом за мной по земле
Грохот времени, цокот копыт.
Морда добрая ткнётся в сухую ладонь.
Звёзды катятся с гривы коня.
Я сегодня прощаюсь, буланый мой конь:
Эта скачка не для меня.
Кони плачут в степи, потеряв седоков.
Я, прощаясь, целую коня.
Потому что услышал в смятенье подков:
Эта скачка – не для меня.
**************************************
Переклад:
Наче сріблом посипалось ржання коня...
Заспокойся, про що ти мені?
Чи відчув той вогонь, що палає в мені —
І твоє кінське серце — в вогні?
Я, вчорашній хлопчак, нахиляюсь в сідлі,
Життя полум’ям слідом летить.
Розсипаються луни по рідній землі —
Гуркіт часу під цокіт копит.
Добра морда торкає посохлу долонь,
Зорі котяться з гриви коня...
Я прощаюсь сьогодні, буланий мій коню:
Скачка ця — більш не буде моя.
Плачуть коні в степу, загубивши їздців...
Як востаннє — цілую коня.
Бо почув метушню у відлунні підкі́в:
Скачка ця — більш не буде моя.
Цей вірш — глибоко емоційна метафора про прощання, внутрішню зміну та відмову від шляху, який більше не твій. Через образ вершника та коня автор говорить про життєву дорогу, боротьбу, порив — і момент, коли треба відпустити.
Це — як спокійне "дякую" перед тим, як закрити за собою двері й піти далі... без галасу, без героїзму, але з внутрішнім світлом.
Кінь — символ минулого шляху
Кінь у вірші уособлює силу, свободу, вірність і колишній дух боротьби, а також частину душі ліричного героя. Прощання з конем — це прощання з собою колишнім: тим, хто мчав вперед, не зупинявся, не сумнівався.
"Скачка вже не моя" — втрата покликання
Фраза означає, що герой більше не відчуває сили чи сенсу продовжувати боротьбу. Можливо, він розчарувався, втомився або просто вийшов із того часу, коли ця "скачка" була його життям.
Метушіння підков — передчуття змін Звуки підков, які викликають тривогу — це зовнішній заклик знову вирушити в бій або шлях. Але герой відчуває, що цей порив не для нього, бо його душа вже інша.
Прощання — як акт сили, а не слабкості Прощання з конем — це не поразка, а мудрий вибір. Ліричний герой відпускає те, що колись було йому дорогим, з любов'ю та вдячністю. І це звучить не трагічно, а дуже гідно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037786
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2025
- якщо бажаєте є завданнячко й поскладніше, значно складніше. Вірш того ж автора, але білий вірш:
З книги "Земная душа" (м.Кіров, 1980р.)
СЕНТЯБРЬ, Валерія Сітнікова
С. Егорову
Однажды, где-то в сентябре, под вечер,
Ты встретишь женщину,
Похожую на осень.
Не окликай её, спеши пройти
И не пытайся заглянуть в глаза,
А то увидишь в них тоску такую,
Что вслед за этой женщиной пойдёшь.
Но если ты чудак неисправимый
И не послушал умного совета —
Иди за ней, в её сентябрь дождливый,
И заблудись в круженье листопада,
Согрей ей руки и укрой от ветра.
Ты не заметишь, как случится чудо —
И девочка, похожая на лето,
Пойдёт с тобою рядом сквозь дожди.
******************************
Переклад:
Одного разу, в вересні
Переклад:
Одного разу, в вересні
Одного разу, в вересні, під вечір,
Зустрінеш жінку —
Дивну, наче осінь...
Не окликай, а обійди скоріше —
Не намагайся зазирнуть їй в очі,
Бо стрінеш в них таку жалючу тугу, —
Що враженим підеш за нею слідом.
Але якщо ти — непоправний чудій,
Не слухаєшся мудрої поради —
Іди за нею в дощовиту осінь...
І заблукай кружлянні падолисту,
Зігрій їй руки, захисти від вітру...
І не помітиш, як здійсниться диво —
І дівчинка, обернеться на літо,
Й піде з тобою поряд крізь дощі.
Цей вірш розповідає про внутрішній вибір серця, про зустріч із загадковою жінкою-осінню, яка символізує сум, глибину, зрілість, а можливо — душевну травму чи самотність. Автор попереджає: не заглиблюйся в її погляд, бо побачиш у ньому жалючу тугу, яка здатна зачепити душу настільки сильно, що не зможеш пройти повз — підеш за нею, розчиняючись у її світі.
Але якщо ти — "непоправний чудій", тобто романтик, мрійник, нераціональний серцем — тоді йди. Іди за нею попри сум, попри холодну осінь. Пройди з нею через труднощі (дощ, листопад, вітер) — зігрій, підтримай, захисти. І тоді станеться диво: її серце, розморожене твоїм теплом, знову розквітне — вона перетвориться на літо, на дівчинку, що йде з тобою поруч у нове життя.
Це не просто історія про кохання, а про силу співпереживання, про те, як справжнє почуття здатне змінити людину і зцілити навіть найглибші рани.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037714
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2025
З циклу "Сладкая шизофрения", Валерія Сітнікова:
Необъявленное чудо
- В первый раз, в последний раз
Из незримого сосуда
Изливается на нас.
Пусть не каждому досталось
Этой чаши пригубить
Но кому-то даже старость
Не мешает полюбить.
Ведь не даром, как шальные
Воспевают соловьи
Сладкую шизофрению
Неудавшейся любви.
Переклад солов'їною на глибоке прохання:
Вперше, наче як востаннє,
З чарівного джерела
Диво ллється без вагання —
Все навколо ожива!
Хай не всім дісталась вдача
Це чар-зілля пригубить,
Та комусь і в сиві па́си
Все ще прагнеться любить.
Не даремно про кохання
Хтось виспівує, як Бог, —
Про солодке божевілля,
Не розділене на двох...
або 3 катрен:
Не даремно про кохання
Він виспівує, як Бог, —
Про п'янку шизофренію,
Не розділену на двох.
Чи не здається вам, що солов’ї тут трохи зайві?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037508
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2025
Мерщій за D-три, зачиняй в шафі шпильки —
На тебе чекають пісочок і хвильки!
В валізу складай лише настрій і шльопки —
Та мрію, огорнуту в сонячні нотки!
Там міні-… з мартііні — жагучі бешкетники,
А в танці кружляють, під зорі — метелики!
Усі невгамовані — кличуть світанки —
Сміються шалено — лоскочуть серпанки!
Знімай стрімкі рілси — хай всі задивляються —
Як твій дофамін на весь світ посміхається!
Вертайся з пригодами, в щастя загорнута,
З валізою — радості, в кольорах — золота!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037501
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2025
Дикий звір страждає в хащі,
Біль… виттям виходить з пащі!
Темінь… Моторош на дворі…
Чорне небо губить зорі.
В ці часи терпіти мушу
Як вовки терзають душу
Кров пекельна палить очі -
Роз’ятрив жаги порочні.
По живому рвуться жили,
Мить гранична від могили.
Срібна хвиля з шерсті в’ється,
Серце – відчайдушно б’ється!
Лиш йому, хоч і не зряче,
Все чуже вбрання звіряче.
Чує лиха згубне діло,
Та й боронить тлінне тіло.
Кара це за тяжкі вчинки:
Гріх, безпечність, втрату жінки,
Плотський смак, причарування… -
Терпкий шлях відчарування.
Й доки йдуть злощасні роки,
Жити Вовкулаком поки,
І в обіймах хтивих ночі
Напувать криваві очі…
@@@@@@@@@@@@@@@@@@
Словно зверь, скрываюсь в чаще
Дикий зов... Гримасы пасти...
Чёрный свод навис с луною.
Бренный мир лишив покоя...
Жутко… В час полночной смены
Адский ток колотит вены,
Кровь - огнем пылают очи,
Пробудив страстей порочных…
По живому рвутся жилы,
Миг граничит от могилы,
Волчья шерсть бежит по тлену…
Сердце - не подвластно плену!
Лишь ему, хоть и незримый,
Чужден весь убор звериный.
Чует лиха злое дело
Но в сей час… - заложник тела!
Кара это: за беспечность,
Грех, скитаний бесконечность,
Плотский вкус, врата измены -
Терпкий путь чар тьмы отмены.
И пока плетутся годы,
Тело – оборотнем бродит
В лабиринте хищниц ночи,
Пресыщая кровью очи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037427
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2025
Красуня — ніжна… лине — на свічу…
Жагуче світло — вабить… до нестями…
Дарує… свою долю — блукачу…
Й спалахує… палкими — почуттями…
П’янка феєрія… з міріадів мрій…
Бентежних снів… що марились — ночами… —
Кружля… навколо… як пурхливий рій…
Єднаючись — жаданими вогнями…
Палає ніч… мов диво — серед мрій…
Кружляє рій… метеликів — зі снами…
І кожен вогник — запальний порив…
Любові… що вирує — між серцями…
Чому в очах... твоїх горить — вогонь?..
Ти — загадка… що розпікає — душу…
Я йду — крізь біль… — в омріяний полон…
Бо зникнути — в тобі… навіки мушу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037330
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2025
В ідейному співавторстві з Лия***
Озноб... скучаю... — не пришла зима.
С дождём промозглым — кофе разделю.
Пускай промокну... будь хоть в том — вина...
О встрече — снова… милости — молю...
Уходит след... давно минувших дней…
Огонь надежды… под дождём — угас.
Бреду в пространстве памяти своей...
Сквозь аромат твой — им дышу... сейчас...
Тебя — не встретить больше на пути.
Оттенки серых... — соберу — в один.
С холодным вкусом... мокрых конфетти...
В пастельных залах... дождевых — картин...
Перевод - читать после небольшой кофе-паузы!
↓.↓.↓.↓.↓.↓.↓.↓.↓.↓.↓.↓.↓.↓.↓.↓.↓.↓.↓.↓.↓.↓.↓.↓.↓.↓.↓.↓.↓.
Озноб по шкірі… — не прийшла зима.
З дощем холодним — каву розділю.
Нехай промокну… буде хоч — вина…
Про зустріч — знову… милості — молю...
Щезає слід… давно минулих днів.
Вогонь надії... — під дощем — загас.
Іду у простір спогадів своїх…
Крізь аромат твій — що не звіяв… час...
Тебе — не стріну більше на путі.
Відтінки сірих… — заплету — в один.
З холодним смаком… мокрих конфетті…
В пастельних залах… дощових — картин.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2025