Tansu

χᎧᏁᎤძ

ти  помреш,  що  б  ти  не  робив,  ти  помреш.
як  би  не  старався,  ким  би  не  став  -  все  ж.
тобі  спокійніше,  що  інших  смерть  чекає  теж,
але  ми  усі  помремо  не  насправді,  а  ось  ти  -

прикладай  спокій  до  голови,  охолонь,
зрештою,  скільки  ти  був,  а  скільки  тебе  не  було.
твоє  серце  давно  хотіло  зупинитись.
ти  просто  опустиш  лице  у  пітьму  її  долонь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724926
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.03.2017

ᶄᶌᵵ

В  моїй  квартирі  є  темний  кут,
я  не  пам'ятаю,  чи  він  учора  був  тут.
Наче  хто  взяв  вилив  мазут  -
не  певен,  але  схоже  воно  розтікається.

Я  не  можу  припинити  думати  про  це,
і  чомусь  не  можу  відвести  лице,
жінка  каже  треба  кудись  дзвонити  -
та  чую,  воно  просто  ковтне  мене  живцем.

Я  не  знаю,  що  буде  якщо  впасти  в  цей  кут,
але  це  власне  те,  що  хоче  чорний  спрут  -
ну  що  ж,  відійдіть  від  мене,  не  треба  рук,
немає  часу  вагатися,  воно  прибуває

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627477
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.12.2015

ķȭѰ൬ѧϷ

скажіть,  що  я  особливий.
скажіть,  що  я  не  помру.
скажіть,  що  я  на  відміну  від  вас
не  падаю  в  чорну  діру

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564163
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.03.2015

яблука

Збирали  з  батьком  яблука  в  саду.
Він  на  драбині,  я  внизу.
Нехай  багато  років  буде  так.
Ті  яблука  лише  солодшають  на  смак.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529228
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2014

µ¬ђ¦��џ

мої  дерев'яні  ребра  згорять  однієї  ночі
за  те,  що  стільки  зорь  зловив  у  капюшон
і  підслухав,  як  сиві  янголи  шепочуть
опале  листя  крізь  передранковий  сон.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416663
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2013

десь  має  бути  потайник  -
довічний,  незмірно  глибокий,  
куди  йде  помилковий  трафік,
де  прокидаються  спалені  фотки.
там  хтось  живий,  а  ми  мертві  -
як  наче  й  не  було  ніколи.
не  написані,  чи  просто  не  стерті
нічиїх  віршів  протоколи.
світи  наче  скріплені  степлером,
до  себе  торкнутись  незмога.
і  космосів  шви  пишуть  срібним  пером
флюорографію  Бога.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366275
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2012

простиглий вересень

небо  вечірнє  в  лекалах  із  хмар,
мов  хмиз  дотлівають  лелеки,
я  грав  на  собі  десятком  гітар  -
та  не  спіймав,  так  і  не  підібрав
мелодію  літньої  спеки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366273
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2012

я зроблю все знову простим

я  би  це  написав  більш  справжнім,
але  моє  лицемірство.
і  більше  не  стане  творчості  -
я  свіжий  цвинтар.
наче  брудний  вуличний  кіт,
бо  нішо  не  сказано.
мелодія  стікає  по  шиї,
гамма  між  гландами.
зорі  мої  больові  точки.
розпозіхати  вікно.
не  вмикаю  себе  в  телевізор  -
там  лише  сни  все  одно.
ранком  ранкою  здавати  кров  -
може  так  з  мене  користь.
я  хотів  шо  ти  спустошила  мене
без  остачі,  без  досить...
я  би  дізнався,  шо  в  мене  тримається
до  передостаннього,  до  останнього...
не  думай  мене  погано,  не  бійся,
не  торкайся  моїх  ілюзій...
...я  хочу,  і  я  в  них  розтану

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231687
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.12.2010

поет

втомився.  знудьгувався.
ременем  руку  стягнуто.
в  душі  сучасна  поезія  –
нудотна  до  безтями.
побіжи  моїми  артеріями
шерехом  м’ятого  паперу,
шерехом  вим’ятих  віршів,
вилікуй  нерви.
мені  огидні  примхи  римовані  -
мої  власні  теж  враховуються  -
хай  залізом  в  плоть  свідомості
опіум  тверезості  вводиться.
прийду  до  тями  творчої
або  ж  до  творчого  занепаду…
тепер  здається  це  одне  і  те  ж.
буду  поетом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231685
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.12.2010

стадія

фосфорне  сонце.  хворобливість  образів.
торкання  скул  зрізає  стрічку  спектру...
інакші  відчуття,  бронхіт  вінілу.
серце  прагне  доторкнутись  светра.
минуле  на  хвості,  а  в  тебе  гарні  очі...
в  маленьких  черевичках  рештки  слідів  дитинства.
амфітамінові  пігулки  -  в  нічному  небі.
і  дісторшн  у  крику  вимагає  зупинки.
не  йдіть  від  мене,  я  майже  божевільний,
ось  шлейфи  луни  йдуть  від  мене  з  кожним  словом...
то  хоч  би  ви  не  йдіть,  напівпримарні  образи.
...моїх  думок  від  мене  не  втримати  нікому.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229531
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.12.2010

*вірш*

ти  робиш  мене  писати.
воно  відчутно  очами  твоє  зображення...
інше.  думка  ковтає  мене  у  спати.
до  перевертнів  вражень.
я  здаюсь  бути  втоплений  там  колись,
а  ти  майбутній  час  слова  "ніколи".
я...  так,  це  все-таки  я.  втопивсь.
і  кружка  в'язня  по  ребрах  дзвоном.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229529
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.12.2010

प्यार

цілуватись  в  тебе,  наче  пити,
зашнуроване  горло  розірвати.
провалюйся  далі  в  мене  ти
із  навколишнього  світу.
я  стиглий  до  крововиливу,
легені  північним  повні  сяйвом.
віддай  злизати  потрісканим  губам  знесилено
найсправжнє,  що  нас  з'єднає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229358
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.12.2010

чорна скриня

04:39:21

Це  запис  чорної  скрині  мого  мозку.
На  ньому  міститься  все,  що  моя  свідомість  встигла  записати  на  останніх  хвилинах  життя.  Заздалегідь  прошу  вибачення  за  можливу  плутанину  у  всьому  -  я  зовсім  не  підходжу  для  того,  для  чого  мене  вирішили  застосувати.  Аби  не  марнувати  невеличкий  об'єм  пам'яті,  одразу  перейду  до  суті.

Чому  все  це  важливо,  чому  взагалі  потрібен  цей  запис?  Сподіваюсь  я  зможу  пояснити,  і  зрозуміти  сам.  Все  почалось  вранці  вчорашнього  дня.  Я  прокинувся  від  того,  що  в  мене  страшенно  болить  голова.  Вони  були  навколо,  просто  сиділи  в  моїй  кімнаті  і  чекали  коли  я  відкрию  очі.  Меблі  були  кудись  прибрані(окрім  ліжка,  звісно),  посередині  кімнати  тільки  сидіння,  схоже  на  крісло  дантиста,  і  маленький  стіл  у  формі  миски.  У  мисці  були  інструменти  і  вата,  якою  витирали  кров.  
Я,  навіть,  не  почав  хвилюватись.  Просто  коли  я  передозовую  з  транквілізатором,  і  коли  мене  облишає  хвиля...  тоді  мені  все  до  одного  місця.  Я  наче  плаваю  всередині  свого  тіла,  тому  вся  увага  йде  на  зосередження  і  контроль.  До  того  ж  останнього  разу,  коли  я  отак  прокинувся  -  в  кімнаті  був  Маріо.  Я  беру  всю  біохімію  у  нього,  часто  в  борг,  і  тоді  довго  йому  не  повертав  гроші.  Так  він  прийшов  за  ними,  побачив,  у  якому  я  стані,  розізлився  і  почав  мені  бити  обличчя.  Навіть  тоді  мені  було  все  одно.  Тому  спочатку  вони  зовсім  мене  не  налякали.  

Коли  я  підвівся,  один  із  них  дав  мені  пігулку.  Я  її  розжував  і  ковтнув  -  навіть  смаку  не  помітив  -  до  того  мені  було  кепсько.  Та  вже  за  п'ять  хвилин  мій  розум  знову  вміщався  в  голову,  і  я  починав  думати,  що  ж  буде  далі.  Найрозумніше  пояснення  всьому,  яке  я  здатен  був  знайти  -  це  те,  що  під  кайфом  я  щось  втнув,  та  й  не  просто  щось,  а  щось  серйозне,  бо  вони  виглядали  саме  серйозно.  Зараз  я  не  пам'ятаю  ні  їх  облич,  ні  одягу  -  нічого.  Чіп  чорної  скрині  вмонтували  саме  вони,  то  ж  у  цьому  немає  нічого  дивного.

Вони  розповіли,  що  я  підписав  угоду  на  співпрацю  і  виконання  будь-якого  завдання.  Звичайно  я  нічого  такого  не  пригадував,  та  виявилось,  що  я  втратив  спогади  за  останні  кілька  діб.  Вони  стверджували,  що  це  через  передозування  транками,  та  тепер  я  вважаю,  що  справа  зовсім  не  в  наркотику.  Вони  відкривали  мою  голову,  і  тепер  мені  здається,  що  там  було  змінено  більше,  ніж  мені  сказали.  Та  це  ж  ясна  річ.  Можливо  навіть  цей  запис  був  створений  заздалегідь,  та  я  вже  цього  не  дізнаюсь.

Отже,  за  їхньою  версією  все  було  так.  Вони  мене  знайшли,  виклали  свої  умови,  і  я  погодився.  Не  можу  збагнути,  чому  саме  мене.  Хоча,  напевно,  мене  було  обрано  навмання  з  великого  числа  подібних,  і  особливої  причини  тут  немає.  То  я  дав  згоду.  І  тепер  вони  прийшли,  щоб  дати  завдання.  Вони  принесли  з  собою  багато  одягу,  ну  точніше  не  так  вже  й  багато,  але  костюмів  п'ять  було.  Виявилось,  що  в  костюмі  клерка  я  схожий  на  клерка,  в  одязі  прибиральника  на  прибиральника,  і  так  далі...  Це  мене  здивувало,  наче  одяг  робив  мене  іншим.  Це  така  в  мене  напевно  зовнішність  унікальна,  до  того  ж  я  завжди  виглядав  якось  так  «гарно-але-не-дуже».  Такий  собі  пересічний  хлопець...  ну  звичайно  якщо  не  зважати  на  брудне  волосся,  бліду  шкіру  і  темні  кола  під  очима  від  прийому  сусідських  коктейлів.  

Потім  вони  накачали  мене  різними  вітамінами,  внутрішньовенним  гримом,  яким  користуються  тільки  зірки  -  і  ось  я  вже  виглядаю  презентабельно.  Голову  довелось  мити  самому.  Усе  це  майже  почало  здаватись  трохи  азартним,  але  мені  надали  чіткі  інструкції,  адресу  і  кейс,  в  який  було  складено  деякий  одяг.  І  я  одразу  став  серйозним,  починав  думати  про  наслідки,  до  того  ж  ще  трохи  нудило  від  вчорашніх  пригод.  Тканина  костюмів  була  тонкою  та  дуже  міцною,  що  дозволило  взяти  одразу  два  костюма:  класичний  і  комбінезон  електрика.  Мені  заспокоїли,  що  чорну  скриню  і  жучок  ідентифікації  місця  мого  знаходження  вони  імплантували  лише  для  зручності,  в  разі  чого  я  можу  розраховувати  на  допомогу.  Мені  було  майже  все  одно,  і  я  пішов.  Була  десь  третя  година  після  обіду.

Таксі  зупинилось  близ  ділового  центру,  власником  якого  є  провідна  компанія  з  виробництва  біохімії  і  техніки.  Величезне  тіло  споруди  вавилоном  входило  в  хмари,  здавалось  що  й  там  воно  не  має  завершення...  Щось  зі  мною  було  не  так,  наче  якийсь  шум  у  голові,  але  я  спокійно  попрямував  до  входу.  Жодної  миті  хвилювання.  На  мені  звичайний  одяг  -  я  мав  справляти  враження  звичайного  хлопця,  що  прийшов  повитріщатись  на  виставкові  експонати  у  холі  абощо  -  охорона  навіть  не  дивилась  на  мене.  Пройшовши  до  вбиральні,  одягся  електриком.  На  кейс  наліпив  логотип  якоїсь  служби  обслуговування  і  пішов  далі.  Так  я  пройшов  через  різні  зони,  призначені  тільки  для  персоналу  -  напевно  маршрут  був  закладений  в  мене  заздалегідь  -  і  потрапив  до  кімнати  основного  електрощита.  

Вони  в  цей  час,  я  певен,  зламали  захист  і  увімкнули  сирену  пожежної  небезпеки.  Я  одразу  почув  голос  програми,  який  попереджував,  що  вогонь  з’явився  у  кількох  місцях  одразу.  І  щоб  система  не  встигла  ідентифікувати  відсутність  небезпеки,  я  висмикнув  кабелі  і  розтрощив  панель  керування.  Тоді  переодягся  знову  -  тепер  вже  на  випадок  того,  що  мене  все  ж  знайдуть.  В  класичному  костюмі  я  був  за  тутешнього  робітника,  який  не  встиг  евакуюватись  і  залишився  всередині  -  вийти  не  міг  через  відсутність  електропостачання  для  дверей.  Це  алібі  могло  б  подіяти  коли  пожежники  б  увійшли  і  була  б  суцільна  біганина.  Більшого  мені  було  і  не  треба.

Далі  я  йшов  по  коридору,  довгому  як  потяг.  Усі  двері  вже  були  відкриті,  а  тепер,  коли  струм  вимкнено,  то  вони  й  залишались  нерухомі,  хоча  повинні  були  закритись  в  разі  небезпеки.  Та  я  якимось  чудом  встиг.  Ось  я  доходжу  до  кінця  коридору...  а  далі...  я  не  пам'ятаю.  Що  ж  було  далі?..

Ось  кінець  коридору.  Я  бачу  його  як  зараз.  І  двері  з  полірованого  металу,  моє  відображення,  піджак,  дивний  погляд.  Доторкання  до  ручки...  

Замкнено.

Розум  вмить  спустошується,  щоб  умістити  величезний  знак  питання  й  розгублене  „і  що  тепер”.  Секунда,  друга…  –  крізь  чорну  діру  у  свідомість  вливається  час.
Позаду  зазвучали  кроки  –  напевно  так  усе  і  скінчиться.  В  ту  мить  я  зрозумів,  що  так  і  не  дізнаюсь,  що  там  усередині.  Обернувшись  я  побачив...  людину.  Нічого  більше  не  пам’ятаю.  Стерто.  Замість  постаті  –  біла  пляма,  голосу  теж  не  можу  згадати.  Все,  що  я  можу  сказати  –  „людина”.  Далі  була  розмова.
–  Що  ти  тут  шукаєш?
–  Я...  я...  Мені  треба  увійти.
–  Це  абсолютно  неможливо.
–  ...Чому?  –  по-дитячому  запитав  я.
–  Там  нічого  немає.
Це  речення,  як  хвиля  транквілізатора,  врізалось  у  мозок.
–  Двері  неможливо  відчинити,  бо  за  ними  нічого  немає.  Час  від  часу  сюди  приходять  різні  люди.  Їм  згодом  починає  пригадуватись  будівля  корпорації,  інші  деталі...  Та  ти  мусиш  погодитись,  що  це  все  безглуздя.
Я  був  не  здатен  відповісти.
–  Є  речі,  до  котрих  доводиться  приходити  дивовижними  шляхами,  –  не  зупинявся  голос,  –і  неможливо  сказати  де  саме  вони  знаходяться.  Та  в  цьому  і  немає  потреби.  Не  все  незрозуміле  мусить  обов’язково  бути  зрозумілим,  і  не  все  зашифроване  треба  розшифровувати.  Тепер,  як  порада,  спробуй  взяти  якнайбільше  користі  з  усього  цього.
–  Навіщо  двері...  якщо  за  ними  нічого?  –  покривлена  інтонація  мого  голосу.
–  Щоб  ти  сюди  прийшов.  Тільки  таким  чином  ти  отримав  усе,  що  треба.  Тут  тільки  точка  відліку,  а  далі  тобі  лишаються  висновки.
Та  людина  посміхнулась.  Не  знаю  яким  чином,  але  я  це  запам’ятав.  
–  Залишилось  зробити  дещо,  щоб  спрацював  механізм.
Рука  напроти  тримає  револьвер.  Звук  вмить  щезає,  перпендикуляром  у  тіло  входить  суміш  страху  і  болю.

04:41:02
Кінець  запису

На  обличчі  киснева  маска.  Я  у  тому  ж  кріслі  у  себе  в  квартирі.  Навколо...  вони.  Потроху  спаковують  нейрохірургічне  обладнання.  Страшенно  болить  голова,  в  очах  темнішає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229354
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.12.2010

░▒░

права  рука,  п'ять  пальців,
плюс  сигарета.
сьогодні  мені  нема  що  сказати
і  немає  від  чого  померти.
у  моєї  голови  зі  мною  проблеми,
роблю  вигляд,  що  її  не  чую.
під  шкірою  видно  всі  вени  -
замало  себе  годую.
втім,  напевно,  немає  різниці.
все  так,  чи  інакше  скінчиться.
але  цікаво,  що  якби  я
зробив  це  завершення  іншим?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229156
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.12.2010

прокинутий

я  кровив.
коридорився  пунктирно.
затурканий,  прокинутий.
кахель  човгано.
пурпур  шморгано.
крапаю  -  я.
у  рукомийнику  -  моє.
в  каналізації  -  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229125
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.12.2010

лібідо

щось,  як  оберти  ключа  в  животі,
відчиняє  нудоту.
навколишнє  висмоткує  думки
і  плює  мені  у  рота.
ти  робила  мене  поганим.
поганим  до  самого  тіла.
обернула  мене  на  пoгaнь,
бо  такого  мене  любила.
животом  спітнілим  мені  на  язик
даєш  приторну  ваніль  себе.
але  я  перепсувався.  я  фрік.
і  не  пам'ятаю  що  робити  далі  треба

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228886
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.12.2010

правильно поставлені

я.
акпла.
а  вна  ц  ь.
я  її  у  тб  жну.
тч,  і  утч
і  я  у  т.ч.
чкй  тпр.
д  є  я?  і  т  д?
і  т.д.
кжт  нма?
х.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228881
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.12.2010

здвоєння особистості

спокійний  і  скутий  в  голові-притулку.
смак  втрати  під  язик  пігулкою.
мене  чимось  розбавлено,  в  голові  проталини,
не  досить  уяви,  чи  набридло  уявлене...
наші  тіла  схоже  лялькові,
і,  здається,  в  моєму  забагато  крові.
слів  пилом  повіяло,  ніщо  не  подіяло,
треба  тікати  допоки  вміємо.

голосом  влитися  у  те,  що  я
сприймаю  за  слова.
спотворена  гармонія  -  іншу  не  пам'ятаю  -
забирай  собі  моє  ім'я.
зазирну  в  себе  і  переконаюсь,  
що  нікого  там  вже  нема.
хто  буде  мною  потім  -  я  дочекаюсь.
хочу  бути  ним.  кричати  буквами.

спокійний  і  скутий  в  голові-притулку.
смак  втрати  під  язик  пігулкою.
все  було  дарма,  я  все  переплутав.
і  нічого  нема,  тепер  просто  нема.
лишається  сміятися  з  себе  -
цього  достатньо,  щоб  тут  було  задоволення,
а  в  люстерко  дивитися  не  маю  потреби.
у  нього  щось  дуже  погано  із  зором.




*пазл  із  уривків  віршів.  своїх  і  ДАРКмастера

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228591
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2010

враження від нічого

у  пересохлому  горлі  годинниковий  пісок,
почерк  мозку  став  осцілограмою,
час  читає  мантру  "цок",
голуби  з  рота  злітають  словами.
стіни  потроху  вчаться  шепотіти,
щоб  слухати,  я  прикидаюсь  шизофреніком.
вірші  ввижаються  -  наче  в'януть  квіти.
альтер  его  стримало  полеміку.
...визнало.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228590
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.12.2010

лис

я  прийшов  додому,  ліг  -  не  міг  встати,
бо  душа  враз  стала  важча  від  тіла.
у  плафонах  досягли  нірвани  комахи.
моя  одежа  надбала  запах  пилу.

зрозумів:  між  усіма  людьми  є  прірва  відносин,
чи  то  пак,  збочень,  а  я  простіше  хотів  -
на  музику  перетворювати  біль.  чуєш?
воно  грає.  і  грає...  і  грає...

чуєш?  цей  запис  теж  ма'  свої  шуми.
в  мене  так  мало  часу,  відповідайте.
монетою  своє  життя  опустив.
відповідайте,  це  ж  я.

дзвінок  зірвався.  я  зірвався.

прийде  лис-листопад,
буде  біль  біля  мене.
маю  віл-вільнодумство  -
ось  осінь  напевне.





*аудіозапис  знайдений  випадково,  а  зроблений  давно

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228378
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.12.2010

манна

нема  куди  макітру  класть  мені.
я  можу  впасти  після  того,  як  ліг.
бескінечні  стелі,  як  пустелі,
як  в  плеєрі  пісня  на  ріплеї.

і  піду  услід  своїм  ковткам  -
ніхто  не  зна,  а  я  уже  десь  там,
де  слюні  неба  у  волоссі,
де  сміюся  -  і  цього  рівно  досить.

зорі  -  сніг  Всевишнього,  манна  із  небес.
сидів,  дивився.  крапка  в  полі.
не  знайде  ніхто.
не  питатиме.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227995
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.12.2010

собака

я  мрійник  собака,  якого  збила  машина.
мій  хазяїн  спав,  застібнувши  на  собі  квартиру  -
мене  не  любили  за  вигляд  почвари,
і  я  забуцав  свою  голову  в  хмари.
я  мрійник  собака,  якого  збила  машина.
це  звичайний  випадок,  і  людині  простимий.
дивовижно,  вчора  мені  наснились  кораблі...
моє  тіло  невдовзі  потоне  в  землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227962
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.12.2010

епілепс і я

ніч  замала,
ме'  зламала.
ало,  ма,
ти  плакала?
у  центрі  міста
нічо  нема  -
горить  моя  тюрма,
і  голова
важка,
бо  то  все  я.
най  горить  до  тла...
давно  не  приймав,
шо  лікар  дав.
мо'  то  я  дарма?
ма,
ти  плакала?
я  вже  питав?
пробач,
я  намішав
чо'сь  і  бухла.
тут  така  спека...
нарешті  швидка.
чекай  дзвінка

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227830
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.12.2010

я не цифра

-  слухаю,  шо  записую,  шо  говорю.
себе  у  трьох  особах.
у  клоуна  клони.

-шо  далі.

-з'їм  себе,  змій,  до  тиші  або  мовчання  -
викресли  гучніше.
записаний,  запрограмований,
вічний.
від  усієї  душі  до  половини
уявляти  себе  з  усієї  сили...
хто  ти,  "я"?

-  я  -  Омега.

-  а  я  -  Альфа-Омега

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227829
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.12.2010

тансу

Тансу  стояв  у  світло-коричневій  піжамі,  дивлячись  на  тата.  Тато  метушився,  на  дисплеях  мерехтіли  вогні,  які  він,  судячи  з  усього,  не  встигав  навіть  нормально  сприймати  поки  Тансу  був  поряд.  Хлопець  прокинувся  і  не  знав  куди  подітись,  щоб  тато  не  відволікався  на  такі  дрібниці  як  сніданок  і  привів  оте  мерехтіння  до  ладу.  Тим  паче  їсти  не  хотілось,  хоч  годували  тут  гарно.

-  Слухай,  сину,  ти  мене  трохи  відволікаєш.  До  того  ж  в  моєму  кабінеті  управління  затісно  для  двох.  Піди  трохи  роздивись  усе,  ти  ж  так  давно  цього  хотів...  -  тато  виглядав  якось  дивно,  напевне  вперше  такий  розгублений  і  метушливий  перед  сином.
-  Гаразд,  тату.
       
 Тансу  зробив  вигляд,  що  зовсім  не  помічає  цього.  Дванадцятирічний  хлопець  з  легкістю  всміхнувся  і  доторкнувся  до  панелі.  Двері  вмить  щезли,  пропускаючи  його  до  коридорів  Цитаделі,  нескінченно  довгих  і  заплутаних,  зрозумілих  тільки  самим  працівникам.  Тансу  поглянув  на  годинник,  імплантований  в  зап'ястя,  і  увімкнув  фіксування  напрямку  руху,  щоб  можна  було  без  проблем  у  будь-який  час  повернутись.  На  екрані  вимальовувались  риси  приміщень.  Звичайно  ця  інформація,  надана  самою  Цитаделлю,  була  неповною,  так  як  це  місце  має  дуже  велике  значення,  але  Тансу  і  не  збирався  нишпорити  тут,  вишукуючи  щось  для  нього  непотрібне.
         
Підлога  була  нехолодною,  босі  ноги  приємно  ступали  по  штучному  білому  килиму.  Коридори  були  високі,  метрів  із  п'ять,  і  мали  величезні  вікна  по  одній  стороні  -  все  закуто  у  білий  пластик.  На  стелі  коридору  мозаїка  із  сигналізаторів  на  різні  випадки  -  від  обіду,  до  критичної  небезпеки.  Сама  конструкція  всього  приголомшувала.  За  товстим  склом  виднілась  велетенська  хромована  сфера,  розміри  одразу  спровокували  образ  планети,  який  миттєво  стрибнув  у  голову  Тансу.  Планета  розпустила  коріння  з  проводів  різної  товщини,  від  зовсім  величезних,  до  тонких,  майже  невидимих  звідси.  Тансу  марно  намагався  уявити  справжні  розміри  Лона  Цитаделі  на  такій  відстані.  Це  майже  як  дивитись  із  землі  на  небо.  А  тут,  на  орбіті,  все  немовби  мінялось,  розміри,  які  здавались  величезними  -  тепер  такі  малі,  а  те,  що  здавалось  неважливим  тут  виявлялось  таким  суттєвим.
         
Хлопець  повільно  крокував  коридором,  дивлячись  на  блискучу  планету.  Тансу  згадав,  що  сфера  вкрита  ртуттю,  і  інколи  можна  побачити  її  коливання,  тато  колись  зі  співробітником  балакав  про  це,  але  тоді  було  чомусь  зовсім  нецікаво.  Ось  би  зараз  побачити  ту  хвилю,  напевно  це  красиво...
         
Повз  Тансу  пройшов  якийсь  робітник  в  такому  ж  комбінезоні  який  тут  одягає  тато,  тільки  сірому.  Тато  мав  жовтий,  як  керівник  апаратурою  свого  відсіку.  Повсюди  на  стелі  засвітилися  сині  пластинки.  Голос  із  динаміків  сповістив  про  п'ятнадцятихвилинну  перерву  для  працівників  відділу  Корекції.  Що  то  за  відділ  з  такою  дивною  назвою,  подумав  Тансу,  як  в  коридорі  почулись  кроки.  Люди  в  білих  комбінезонах  вийшли  десь  позаду  і  прямували  сюди.  Вони  йшли  спокійно,  тихо  розмовляючи  між  собою,  не  звертаючи  уваги  на  Лоно,  і  не  звертаючи  уваги  на  самого  хлопчика.  Тансу  в  світло-коричневій  піжамі  повернувся  до  вікна.  Потім  раптом  обернувся  і  спитав  у  якогось  робітника,  який  проходив  поряд:

-  А  коли  буде  хвиля?
         Той  зупинився  і  подивився  на  хлопця.  Поряд  зупинився  ще  один.
-  Скажи  йому  і  ходімо  вже.
-  Та  я  не  знаю...  замалий  може...
         
Його  супутник  одразу  ж  зробив  втомлений  вигляд.

-  Все  одно,  захоче  -  дізнається.  Тобі  чи  не  байдуже.
-  Ну...  Гаразд,  хлопче,  ти  хоч  раз  користувався  активною  мережею?  
-  Так.
-  Ну...  трапляється  інколи  так,  що  люди  помирають.  Ти  напевно  вже  знаєш  про  це.  А  коли  таке  трапляється  під  час  перебування  в  активній  мережі,  то  виникають  певні  збої...
-  Вони  і  є  тією  хвилею?..
         
Не  встиг  той  нічого  сказати,  як  другий  з  посмішкою  потягнув  його  за  рукав,  і  вони  пішли  далі.  Тансу  наблизився  до  скла,  намагаючись  якнайкраще  роздивитися  ртутну  планету.  На  склі  від  подиху  з'явилося  затуманене  коло.  Тансу  провів  долонею  по  склу,  витерши  його.  Тепер  сфера  здавалась  зовсім  іншою.  Там,  у  Лоні,  зараз  знаходяться  свідомості  усіх,  хто  користується  мережею.  Вони  й  самі  розуміють:  хоч  їм  здається,  що  вони  там  грають,  п'ють  у  віртуальному  ресторані  віртуальний  чай,  дивляться  голограмне  відео,  подорожують,  працюють,  роблять  будь  що  інше...  Вони  насправді  зовсім  в  іншому  місці.  Вони  в  цій  сфері,  закуті.  А  він  тут,  по  цей  бік  Лона.  Якось  дивно...  Дивно  відчувати,  що  дивишся  на  кілька  мільйонів,  а  може  і  мільярдів  людей  водночас.  І  вони  всі  однакові...  Їм  самим  цього  не  зрозуміти,  бо  вони  всі  зовсім  однакові.  Бо  вважають,  що  можуть  відрізнитися  тим  куди  підуть  і  тим,  що  поставлять  на  завантаження.  Це  навіть  трохи  моторошно:  ті  люди  думають  що  мережа  -  це  щось  неосяжне  і  чудове.  А  насправді,  це  просто  велетенська  куля,  яка  курсує  по  орбіті.  
         
І  поки  ти  всередині  -  тобі  здається,  що  ти  робиш  щось  особливе.  Але  насправді  ти...
       
Перерва  скінчилась  і  робітники  попрямували  назад.  А  хлопчик  в  піжамі  продовжував  стояти  нерухомо,  дивлячись  на  велетенську  сферу,  в  якій  він  теж  має  постійно  опинятись,  входячи  в  активну  мережу.  Немає  людей,  які  не  користуються  мережею...  Немає  людей,  які  не  були  всередині  Лона...  Коридор  швидко  знов  став  пустий  і  тихий.  Тансу  дихнув  на  скло,  знов  з’явилось  затуманене  коло.  Палець  нерівним  дитячим  почерком  написав  його  ім'я.  

“Тансу”.  
         
Крізь  прозорі  букви  було  видно,  як,  немов  гнучке  дзеркало,  вигнулась  поверхня  ртутної  планети.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227411
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.12.2010

голубам

В  голові  починається  магнітна  буря.
За  брудним  вікном  здіймаються  птахи.
З  рожевим  сяйвом  втоми  в  мої  очі  
приходять  ранки.  не  приходять  листи.

Я  подумки  завжди  далеко  звідси,
хоча  насправді  тут,  і  тут  назовсім.
В  холодному  смаку  вчорашньої  кави
...раптом  відчув  що  таке  самотність.

Ця  втома  не  минає,  ніхто  не  пише,
прорізався  хворобливий  кашель.
Тихіше,  я  вже  йду...  тихіше...
лиш  коло  лавки  хлібні  крихти  голубам
залишу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227405
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.12.2010

ніч

Ніч  прийшла  до  моєї  кімнати  
і  стала  квадратною.
Теплий  задушливий  пил
до  легень  потраплятиме
всю  ніч.  Весь  день.
Весь  час...

І  щось  є  таке  в  мене  несказане.
І  щось  є  таке  в  тебе  непочуте.
...в  ночі  квадратній  ув'язнений,
мов  обірваний  телефонний  дзвінок,
спокійний  і  скутий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227214
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.12.2010

мій холод

моє  обличчя  болить  від  емоцій.
цей  грудень  креслення  приніс  у  світ.
лишила  холод  і  померла  осінь,
я  їв  його,  та  до  кінця  не  зміг.
спокій  на  тілі  розмиває  рани.
я  в  тихій  палаті  чиєїсь  квартири.
лінива  крапельниця  кухонного  крану  -
омана  відлиги.  думки  у  вирій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227213
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.12.2010

ÑØÀ

кружку  пив  пустоту
від  того,  щоб  набути  її  властивостей.
я  хочу  бути,  але  інакше.
якщо  не  можеш  -  прости  мені.
я  буду  той,  що  сидів  без  відстані
з-під  ложки  по  кружці  руху,
пустий  для  бути,  ставши  резонатором.
будь  на  мої  вени  аплікатурою.
інакше  я  вже  не  зможу  вигадати,
якщо  не  можеш  -  прости  мені.
я  кружку  пив  пустоту
вглиб  свого  імені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227023
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.12.2010

весна

Брудна  весна  капає  із  хмар  на  парасолю  -
на  радіоприймач  дощових  перешкод.
Об  порти  нудьгу  розбиває  море,
черевики  вгрузають  в  пісок.
Щоб  боліло  -  досить  просто  жити;
чайки  на  березі  клюють  сміття.
Запалення  очей,  чернетки  покладені  на  вітер,
трохи  несправжній  поет,  зовсім  справжній  я.
І  серце  -  сірим  олівцем  пописане  -
у  всьому  цьому  чомусь  шукає  рими  звук,
прибій  і  радіо  дощу  тихого
течуть  до  нього  крізь  зливні  раковини  вух.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227022
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.12.2010