| Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
Щоденик Сели Тофед
19 листопада
Я сиділа в гордій самотності і вбивала свій мозок думками про тебе. Нестримні емоції наповнювали мене, видих, біль і усвідомлення того що ти не мій. Ти дав про це знати не задумаючись про те що я відчуваю. Руки трусяться, а в них салфетка наповнена моїми даремними сльозами. Погляд вниз який повільно та впевнено переносить мене в чорашній день, печально - веселий вчорашній день з якого я чітко памятаю стаканчик за стаканчиком, музика, люди, друзі, ти, біль, безнадійна надія на несподівану і таку бажану відповідь від тебе яка переверне моє життя. Але ні її нема. На цей період життя робить паузу. Я не живу, я існую і я хочу тебе вбити, шалено ненавидити, забути, так просто і легко стерти з своєї памяті, життя. Це мій маленький кінець який я заповню алкоголем. Солодке віскі з гірким присмаком тебе...
22 листопада
Початок нового дня, нової думки проте не нової незмінної мене. Я і мої друзі з посмішкою, сигаретою та чашкою кави стояли на вулиці. Я замітила як листя встеляє старовинні вулиці Львова, а люди не замічають як швидко проходить час. Всі веселі та без турботні, лише я всередині себе створюю війну. Раптом все стало білим і я не знаю де я є, но раптом крик, сюжети не мого життя постали надімною. Я проникливо дивилася в них, проте не розуміла нічого. Цих сюжетів було неймовірно багато та я старалася побачити все, але мене перебив голос, який лунав не подалік:
- знайди його
- кого? - у відповідь сказала я
- ти прекрасно знаєш про кого я говорю. Тут є один момент його життя, який буде залежити від тебе - подивившись по сторонам я побачила ангела, білого психа. Він направив свій вказівний палець вперед і я побачила його. Моє життя та смерть Лавр. Він біг та раптом машина, вона його збиває. Швидка, клінічна смерть і все переноситься в лікарню. Білосніжна палата, столик на якому букет троянд і Лавр - труп в якого живі очі та слух. Страх наповнив з середини блиських йому людей від поставленого діагнозу лікарем "синдром Монте - Крісто" чи іншими словами псевдо кома. Раптом картинка зникла і появились цифри 11.05.2011. Я закрила очі, а відкривши їх мене оточували мої друзі. Без питань та пояснень я встала та пішла. За деякий час я дійшла до свого любимого та безлюдного місця. Це був лісок в якому було маленьке озеро. Непоспішаючи я сіла коло нього та почала згадувати побачине. Я знала це місце де його збила машина, людей і лікарну в якій він був, але я не розумію як може це ситуація залежити від мене. День добігав свого логічного кінця і врешті решт закінчився. Я намагалась забути все те що побачла та немогла і тому вирішила не замітно бути поруч.
28 листопада
Хто я? Ким я стаю? Остані дні я як можна детальніше вивчала Лавра і захоплювалась ним ще більше. На диво для мене він виявився актором, який іграє ролі в театрі. І сьогодні його тріумфальний день, його головна роль. Я сиділа в залі театру у тихий, красивий вечір який розривав мій крик душі. Я відчувала всі його рухи на сцені, я бачила його очі, які загублювалися і набирали впевненості. Спектакель завершився, в залі не було людини не наповненої емоціями, захват та розчарування був усюди. Я вийшла на вулицю і була в розчаруванні від свого захвату. Це були прекрасні і одночасно незрозумілі відчуття. Проте їх перервав погляд Лавра. Я побачила на його обличі легку посмішку, яка зникла в темряві машини. Не довго думаючи я зловила таксі і поїхала за ним. Його машина кружляла до того моменту коли не зупинилась коло досить дорогого готелю. Він вийшов із машини і зайшов в середену, а я пішла слідом за ним. Дійшовши до номеру в який він зайшов я не знала що мені дальше робити. В розчарувані я вирішила піти і забути про свою невдачу. Спускаючись по сходам я зустріла свою подругу, яка на моє щастя працювала в готелі. Ненавязливо я спитала у неї чи можна дізнатись чим займається одна людина в номері, і її відповідь мене ощасливила ще більше. Як виявилось в номерах є приховані камери і вона могла б мені показати що там відбувається. Я зайшла в кімнату де були маленькі телевізори і на одному з них я побачила Лавра. Його тіло освічувало місячне проміння... Легкий стриптиз, який нажаль був присвячений не мені, а за ним появилось голе жіноче тіло, яке доторкнулось до Лавра, після чого вони зникли в білосніжному ліжку бажання. Дивлячись на них я так сильно хотіла опинитись на місці цієї жінки, я так хотіла відчути Лавра в собі. Вернувшись додому я заснула уявляючи що він поряд зі мною...
1 грудня
Жалюгідно, чи не так, приховувати самі інтригуючі і в цей же час звичайні дії, які з часом можна назвати життям. Або ніжно та безтурботно усміхатись коли оточуючі тебе люди думають що вони тебе знають. Проходить час "вчора", "сьогодні", "завтра" стають однією миттю. Нерви вже на грані, а заспокійлеве стало моєю кавою. В голові із тисячі питань залишилось лише одне "як відволікти себе?", відповідь на яке я вже знала. Незважаючи на моє шалене кохання до Лавра я мала хлопця, який мене любив, терпів і саме головне вдовольняв. Зібравшись я поїхала до нього. Ми сиділи, розмовляли, дивились кінокомедію розпиваючи не першу пляшку вина. В якись момент я зрозуміла що моє тіло втратило контроль в його обіймах. Пяний запах з присмаком мятної жувачки стояв у квартирі. Очі наповнились дикою пристрастю, ніякої романтики тільки захопити один одного стало нашим спей завданням. Нарешті він кинув мене, кинув моє збуджене тіло на стіл. Я зірвала з нього залишки одягу, а він як вірна собачка чикав команди. "Фас" - тихо сказала я. Він взяв мене за талію і неначе несамовита тварина входив в мене все глибше і глибше. О так, це він, та людина яка без зайвої сили дає мені задоволення....
2 грудня
Прекрасний ранок нового дня. Легкі відчуття щастя та сильні чоловічі руки, які невідпускають мене. Так швидко проходить цей день, а я і теоритично мій хлопець Вальтер, не розлучаємся. Вальтер подивився на мене і з посмішкою сказав:
- ну що старенька, може тобі якось допомогти?
- незрозуліла?
- в тебе через два дня день народження, що будеш робити? - я завмерла від неочікованої відповіді Вальтера, та з легким стоном озвучила:
- я забула про свій день народження
- що би ти робила без мене? Так вод в мене є пропозиція справити його в мене. Ну що скажеш?
- Ти мій герой! Звичайно так - після моєї згоди ми почали робити формальні справи до дня народження.
4 грудня
Я ніколи не думала що день народження може початись так жахливо. Ранок який для мене був обідом, приніс мені великий подарок - похміля і часткову втрату памяті. Забивати голову спробами щось згадати не було часу, тому я позвонила своїм друзям на допомогу. Через 30 хв. "Чіп і Деїл" спішать на допомогу. "Ура"!!! 20:00. Квартирі непорочно стояв туман від сигарет. Незважаючи на непізню годину всі присутні люди були пяні, на секунду я задумалась " що буде далі?". Мої пяні роздуми перервали несамовиті вигуки пісні "Happy... to you". В кімнату внесли торт, десь прозвучала фраза "загадай бажання". Загадавши і з жахо порахувавши свічки, видихнувши і відключилась. Відкривши очі і подивившись на годину я зрозуміла що це лише самий розгар подій. Шукаючи Вальтера я бачила людей, яких навіть незнала. А ось і Вальтер підійшов до мене і промовив:
- в мене для тебе є маленький сюрприз
- приємний сюрприз?
- зараз дізнаєшся
Ми зайшли в спальню яку освічували свічки. Вальтер посадив мене на ліжко, включив музику і почав під пісню Jamelia "Stop OST Briget..." танцювати. Я бачила його ідеальне тіло яке заводило мене. Під його рухи я знімала з себе одяг. Він взяв мої ноги поставив собі на плечі і почав своє соло. Неперевершено!!!
9 грудня
Проходили дні, хвилини, секунди а я і дальше залежила від Лавра. Я продовжувала слідкувати за ним до цього дня. Я стояла на вулиці і дивилась як Лавир цілує її, свою дівчину від якої залежить. Сніг спритно приховував мої сльози, та очі не брешуть, біль в них неприховати. Занадто боляче, занадто пусто. Подивившись ще хвилину я пішла. Було темно, вітер видавав жахливі звуки, а ноги застрягали в мокрому холодному снігу. А ось і мій дім, я зайшла в нього і подивилась на себе в дзеркало. Моє відображення, моє "я" голосно кричало "досить жити в казці!" , але саме страшніше те що я не вмію жити по іншому.
18 грудня
Нарешті я вирішила тебе забути аж раптом моє нікчемне життя появилось в твому ідеальному світі. Невиний жарт долі. Я сиділа і з друзями вбивала дорогоціний час. Але мені це подобалося тому що я роблю це не одна. Раптом дзвінок, а на порозі ти. Такий веселий і такий огидний проте любимий. Ти сидів коло мене та нечайно наші руки сплились в одне і стали одним цілим на мить. Нас обєднювали наші спільні друзі, а верніше друзі друзів та всі вони не знали що я тебе люблю... Нова доза алкоголю поступила в наш організм яка призвела до міцного сна...
19 грудня
Я проснулась, та боялась відкрики очі., боялась побачити хто находиться біля мене. Я відчувала чієсь тепло і чієсь оголене тіло. Нарешті я наважилась відкрити очі і я не знала як повина реагувати. На ліжку лижав Лавр, якого мені можна було б назвати голим, якби не біла простень, яка прикривала його гідність. Я знайшла свій одяг і на пальчиках вийшла з кімнати. Вдягнувшись я пройшлась по кімнатах і зрозуміла що я і Лавр в квартирі самі. Зробивши велику кружку кави я сіла і старано намагалась згадати що відбувалось вночі. За деякий час в кімнату зайшов Лавр, сів біля мене, попив моєї кави і сказав:
- доброго ранку- після чого він мене поцілував, усміхнувся взяв сигарету і вийшов на балкон курити. Накинувши на себе курточку я вийшла до нього і сказала:
- а ти незнаєш куди всі поділись?
- ти щось з вчорашнього нічого памятаєш?
- трошки, верніше першу половину далі недуже
- вони вирішили залишити нас на одинці - я усміхнулась і запитала
- ну а що було далі? - обнявши мене він відповів
- а ти як думаєш? - зробивши вигляд задумчивої людини, я опостила голову і чекала відповіді - у нас був секс - відповів Лавр.
Докуривши ми зайшли в середину. Я уважно подивилась на нього і зрозуміла що я його не любила, а просто хотіла. і після свого усвідомлення я йому сказала:
- можливо ми забудем про цю ніч?
- незрозумів?
- в мене є хлопець, в тебе є дівчина а знайомі ми нормально лише одну ніч
- тоді дай мені ще один день і можливо ти передумаєш
- можливо. Тоді завтра зустрінемся
- я по тебе зайду - я хитнула головою в знак згоди. Лавр підійшов поцілував мене в щічку і я пішла додому.
20 грудня
Я сиділа на кухні і не привично для себе пила теплий чай. Раптом я себе зловила на думці що хочу побачити Лавра і яка не сподіванка, коли задзвенів телефон і хтось знайомий і вже не чужий запросив мене на прогулянку.
за деякий час лавр прийшо до мене і ми пішли покоряти нічне місто. цей вечір відкрив мені очі і я побачила нічне місто по інакшому, посправжньому. неначе метелики ми літали по парку і зупинити нас зумів лише погляд, який я так довго чекала. я стояла перед лавром та закривши очі поцілувала його....
11 січня
я потала в казку, в якій все чарівно та загадково. я ілавир, лавер і я - це неймовірне чудо, яке називається кохання....)))))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234278
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.01.2011
Как жаль, что глаза не умеют врать, потому что только тогда они смотрели на тебя, так как смотрят на других. Но самый красивый и замечательный выход это не чувствовать к тебе то что я чувствую. Сердце остановилось и спряталось внутри души и работает только при виде тебя. А может ты как да-то узнаешь это, узнаешь что мой маленький без чувственный мир начал жить в большом наивном и в тоже время реальном мире чувств, в котором есть рамки, которые незная даже об этом нарисовал ты. Кто ты? Высокий, худой, брюнет – для всех ты такой но я тебя вижу по- другому. Ты моя невинность, муза, радость, боль, печаль ты всё мои чувства и ты тот, кого я ни как - да не узнаю… Осень, везде мелькают сужети прошлого, моё начало, твойо начало. Значит у нас есть начало маленькое, омерзительное начало, также сейчас всё наивно а у тебя без чувственно. А может ты чувствуеш ко мне какую-то крохотною влюбльоность, но не решаешься сказать мне об этом, ведь не знаешь, что я люблю тебя. Мне страшно ведь жизнь есть миг, а ты уже вечность на этом аркуше вечность без меня. Возьми меня с собою или оставь, исчезни я оценю твою открытость, я оценю твои слова, я их почувствую. Я не буду искать оправдания я просто буду молчать, а мои глаза будут искать выход, которого нет. Мне больно а на моём лице улыбка, мне смешно с себя но я плачу. Я не умею жить в твойом мире, я не умею жить в мире без тебя. Не я живу я существую… Оставь меня, я не хочу узнать что будет в впереди я хочу жить мечтою. Уйди я устала от тебя, ты ушел, но всьо равно везде ты. Ты, ты, ты и сколько можно. Сделай себя отвратительным, убей себя или меня мне всьо равно просто ищезни, а я потытаюсь не ищезнуть с тобою!!!!
P.S. Я люблю тебя Смик Тарас....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234079
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2011
Это было обычное утро обычного дня. Все быстро собирались на роботу, учебу куда кому надо и между этим гамом была я. Кто я, я простая девочка которой 17 лет и которою зовут Даяна. Я шла и не спеша начала становится одним целым, с этими людьми которой спешили жить, а я спешила слишком рано бросить детство. Мне хотелось чевота не обычного и в то же время взрослого, и я решила пойти работать чтоб доказать что я могу сделать полезною вещь и что я кто – то в этом мире. Кто б мог подумать, что я настолько ошибалась в собственых способностях. Это невозможно выносить в себе, эти эмоции, которые внутри меня эта злость в первую очередь на себя, за то, что из – за собственной гордыни я потеряла парня, поссорилась с родными, ну а вторая эмоция эта росчеровония в себе. В дома находится невозможно, постоянные крики, истерики, нервы просто сдают и поэтому я пошла на отчаянный шаг сбежать с дому. Где – то пол одинцети я вылезла через окно и побежала, не зная куда. Время как будто так плавно остановилось и исчезло, но осталась я. Вдруг перед глазами темнота и лиш где - то далеко луч света, затем странное ощущения по телу которое приводит к потери сознания. В этот момент я мечтала о свободе, но не такой. Открыв глаза я находилась в лесе, а возле меня какой - то парень лет 22 с каштановыми волосами и зелёными глазами. Его взгляд пьянил меня и в тоже время подарил мне то что я так долго искала в других парнях – уверенность в собственных чувствах. Не смотря на мои ощущения мне было страшно, потому что он как – то странно смотрел на меня, но всё же я хотела быть с ним. Мы смотрели друг другу в глаза, затем он встал, подошел ко мне и нежно провел своей рукой по моему лицу, своими пальцами по моих устах. Мои мысли смешались, но я была уверена, что неатпущу его никак - да. Долгое молчания кружыло возле нас, но повода нарушать его небело. Лёгкий холод, который давал вкус затмения и запах куртки незнакомого но уже любимого человека на планете, а небо соблазнительно раскрашивало чувство в нас в нутрии. Я не знала, что делать в эти минуты и поэтому сделала то - что велело мое сердце, не смотря на указания разума, я тихонько поднялась на колени и как маленький ребёнок кинулась ему в объятия и была счастлива как – да он обнял меня. В его объятиях я уснула. Как – да я проснулась мне было страшно открыть глаза, было страшно не увидеть его возле себя и как – да я открыла его небело, была лиш его куртка и слет который вел в нутырь лесу. Недолго думая я побежала искать его, но негде его небело. Боль, сладко печальная боль настала, и исчез мир, но появилась цель найти его. Всего одна ночь перевернула всю мою жизнь, и в этих размышлениях я вернулась домой. Самой нежной вещей стала его куртка, как это глупо, но она была нежна и пахла ним, мои уста, руки тоже носили его запах. Целых три месяца я продолжала жить им, но начала забывать эти чувства, которые подарил и отнял простой любимый, воображаемый парень, как мне начало казаться. Наутро мои нервы не выдержали и побежала на маленький островок возле леса, там где были мы, но его там небело. Я упала на землю и просто начала рыдать, кричать от боли и осталась там навеки, я осталась с ним той невинной маленькой девочкой которая влюбилась в никого…. Уже полгода прошло после нашей встречи и я научилась прятать свои чувства они даже начали привращатся в ненависть. Жизнь начала принадлежать дальше мне, развлечениям, другим парням и верным но уж больно старым друзьям. Субботней вечер уже в разгаре событий, всё пьяные и в том числе я, и самое худшее, что могло случиться случилось, пришли незваные гости. Это были взрослые « ну лично для меня взрослые» парни лет 34, и начали приставать к девчонкам, конечно мне и моим друзьям хватило ума уйти от туда сразу, а те ребята которые остались пусть сами решают эту проблему. Прогулявшись ещё где-то полтора часа мне стало скучно и я оставила их. Далеко я не дошла и поэтому сделала маленькою остановку под мостом. Там я села и ждала, но не знала чего и за какое – то мгновения я услышала голос, который выдал такие слова - что ты собой делаешь? - а кто ты такой, что интересоваться моей жизнью? - я тот, кого ты считаешь жизнью, так не убивай меня – в этот момент я была счастлива, но с другой стороны я хотела, чтоб как – да я посмотрю в глаза этому человеку то это были глаза не моего незнакомца. Я подняла голову и увидела его, эти же уста, руки, его запах я не могу, боль что самной? Я встала, подошла к нему и вся в слезах спросила - Почему ты опять пришел в мою жизнь, зачем? - я не уходил с неё – при этим жалком оправдании он подошел ко мне и коснулся меня своими руками - не трогай меня, не надо опять лесть в мою жизнь, ты исчез с неё, тебя даже там небело! - я был, я есть и некуда я не уйду - уходи! – я сделала несколько шагов назад, а он не уходил, он смотрел на меня, а затем подошел и пытался обнять, а я отвергала его, но он не сдавался и я была проигравшей в его руках. Он не отпускал меня, а я не отпускала его. За несколько минут я спросила - разве можно так любить когда не знаешь человека? - мы с тобою любим друг друга, а значит можно - так это глупо я тебя не знаю, но уже не могу без тебя, уже боюсь тебя потерять, что ты опять исчезнешь - я не куда от тебя не денусь - а кто ты, как тебя зовут, сколько тебе лет? - это сейчас не важно, самое главное, что мы с тобою вместе - но всё же, как зовут тебя? - меня зовут Мэтт, а тебя как? - Даяна, ну вот мы познакомились – в это время Мэтт смотрел мне в глаза и я встала на пальчики что коснуться своими устами его уст. Это поцелуй как прикосновения розы, такой желанный и прекрасный. Всю следоющую неделю мы познавали друг о друге всё новое и новое, но так и не успели сделать нормальное свидания, такое романтичное и обычное и в этот вечер должно было быть как обычно, но Мэтт меня приятно удивил. Как и договаривались, я пришла в лес, в то место где у меня были приятные и печальные воспоминания. Сначала мы гуляли, а затем он меня повел на причал. Там всё было в цветах, свечи горели на причале так и на воде, интересно как у него получилось сделать дорогу со свечей к другому берегу. Так же была лодочка, а в ней белая простынь на которой лебестки розы. Мэтт взял меня за руку и повел на конец причала обнял, и мы танцевали вальс в темноте и только так – да познали по - настоящему друг друга. Где – то в этот момент я поняла, что эта ночь сделает меня уже не девочкой, а в каком – то смысле женщиной. После танца мы сели в лодочку и поплыли на середину озера. Вокруг были свечи, которые освещали его лицо, затем поцелуй, а за ним соло безысходной вины. Затем мы смотрели как ночь преврощалась в день и в то момент он мне сказал - наконец я знаю тебе. Это был самой прекрасный момент в моей жизни, и как печально, что надо завершать его, но и хорошее есть в этом, чем быстрее закончится этот день, тем скорее начнется следующей. Проходит день за днём, секунда за секундой, а он рядом и это всё что мне надо. Наконец настал новый день взрослой жизни, и я уже знаю, что всё чудно и красиво, мир наполнен цветами радуги, и я знаю, что за несколько минут я увижу Мэтта. Как жаль, что погода не подаётся чувствам моей души, всё так темно даже начал падать маленький дождь. Я зашла в лес, дерева в нем качал ветер, он был безжалостен, а где – то вдали сияли молнии, затем гром. Всё закружилось, а позади меня упало дерево. Страх наполнил меня, но не за свою жизнь, а за жизнь Мэтта, затем ещё один звук грома, я посмотрела верх и на меня что – то упало, потом тешена беззаботная и беспредельная …. ….Наконец я решил бросить прошлое в большой черный ящик, начать новою жизни и чтоб в ней больше небело никого, только я. Я переехал в новый городок, мой дом находился возле небольшого леса, у меня даже появилась вечерняя прогулка там. Обычный вечер нового дня. Я возвращался домой и вдруг увидел луч света, который быстро исчез. Я побежал туда и там была девушка без сознания. Я растерялся, как помочь её или совсем уйти и забыть обетом, но решил, соберу волю в кулак и посмотрю, жива ли она. Как – да я подошел к ней мое сердце как будто застыло, я не мог отвести взгляда от неё. Она прекрасна как реткисный цветок. Мне было страшно касаться её, чтоб она не проснулась и не убежала от меня. Я сидел и смотрел ни на минуту не отведя взгляда от неё, аж вдруг она проснулась. Она смотрела на меня своими большими зелёными глазами. Я не устоял и коснулся её лица, её уст, а затем просто смотрел и молчал, чтоб не напугать, а она та нежная и уже любимая, как маленькая девочка кинулась мне в объятия и как приятно чувствовать её тепло. Я не отпускал её, держал, но потом совершил ошибку, как я мог, я оставил её одну. Зачем? Я мог следующих полгода любоваться её, любить, быть рядом. Чем я думал? Но всё же я оставил её и моя кара, но не одну секунду небело сомнения, что я люблю её. Полгода я держался от неё на растаяние, но потом не выдержал, как глупо представится её жизнью, когда она моя жизнь. Но всё же она самной и в эту прекрасною ночь я стал чем – то больше, я стал её первым и последним мужчиной. Я чувствовал её по другому, я чувствовал её полностью, я стал частью неё. Её улыбка, её глаза, я не могу без них и всё решил как – да нашел её мёртвой, что умру с ней. Я взял её на руки, целовал её неодушывленые тело, я был рядом и как я хотел рядом умереть. Буря закончилась, и на небе начали появляться звезды, но я был во мраке. Я сделал, так как задумал мне осталось нажать на курок и я на веки с ней, лиш последние прикосновения её уст, выстрел….
P.S. Я люблю тебя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230715
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216958
рубрика: Проза, Интимная лирика
дата поступления 19.10.2010