ImmortalPsycho

Сторінки (4/322):  « 1 2 3 4 »

резервація снів в магазині зі сновидіннями

Коли  я  сплю
Мені
Здається,
Що  всі  будинки
Перетворюються
На  борошно,
В  якому  порпаються
Комахи,
Що  не  змогли
Пересікти
Кордони
Сонця
І  потрапити
В  сонячний
Комашиний
Рай

Я  хлопчик,
Просто
Маленький
Хлопчик,
Якому
Здається,
Що  ноги
У  старого,
котрий  назвався
Містером
Августом
Поросли
Травою
Й  камінням

«Дивись  це  кулька»,-
Кричав
Містер  Август.  -
«Скоро  ця  кулька  
Перетвориться
На  вагітну
Жінку
І  з  її  живота
Виросте
Дівчинка,
Котра
Стане
Жінкою
Дощу,
Володаркою
Всього
Західного  
металургійного  
узбережжя
Клівленда

Дивись,
А  це  –  могила,
Скоро
Жінка
Потрапить
У  могилу,
І  її  з’їдять
Черви
та  жуки

Я  не  розумів
Цієї  
Словесної  арифметики
Чи  все
Лічиться
Роками,
Здоровою
Ходьбою

Дивись,  а  це  -
Гранатові
Дерева
На  них  ростуть
Плоди,
Які  
Знищать
Демократію,
Критиків

Я  вже  почав
Плакати,
Мені  було
Страшно,
Що  ж  цей
Божевільний
Старий
Розповідав
Мені

Дивись,
А  це  –
Озеро,
В  яке
Злітатиметься  падло
Письменники
З  гнійними
Пухлинами
На  серцях
Жінки,
Що  продавали  
Свою
Любов
За  безцінь,
Машиністи,
Що  палили
Свою  ротову
Порожнину
Лампою  сигарет,
Випікаючи
Ще  й  
Усю  середину,
Музики,
Що  грали  
Сумну  музику
І  топили
Своїх
Дітей
У  ванній
У  пост
Наркотичному  стані,
Кілери
З    почорнілими
Зубами,
Що  вибивали
Із  епілептиків
Золоті
Зливки
Щирості,
А  потім
Просто
мочили
цих  нещасних  
людей.
Всі  вони  
Втопляться
На  цьому
Шабаші,
Їх  просто
Підсмажать
Клерки
Пекла,
А  потім
Подадуть
Елегантним
Бізнес-демонам
Як  гарячу  страву

І  ось  що  
Я  тобі
Скажу
Малий
Не  будь
Ніколи  черствим
Віддавай
Всю  любов
Батькам,
Друзям,
Бездітним
Жінкам,
Нещасним  людям

І  коли  ти  це  зробиш
То  на  їх  плечах
І  плечах  твоїх
Виросте
Величезна
Папороть
Прощення
І  твоя
Усмішка
Просто
Ніколи  
Більше  
Не  зітреться  з  обличчя

Я  слухав
І  мріяв
Про  вершини
Космічних
Станцій,
На  яких
Предки
Полярних
Ведмедів
Плавали
В  океані  Вічності

Я  оплакував
Всіх  людей,
Бо  знав,
Рано  
Чи  пізно
Мене
Вб’ють,
Або  я  стану
Дорослим
І  помру

Та  мене
Заспокоював
Старий,
адже
він  знову  з’явився
і  в  руках
він  тримав
плід,
червоний,
соковитий
як  груди
дорослої
доброї  жінки.

Я  знову  спав
Серпень
Заіскрився
Й  згорів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397856
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.02.2013


Залиш себе в спокої

Під  ковдрою  сховай  великі
кухонні
ножиці,
щоб  рано
чи  ввечері  
зрізати  волосся,
проникати
під  шкіру,
витягуючи  
звідти
землю
з  
повністю  відмерлими  
квітами

Під  подушкою
сховай
чиєсь
відмерле  тепло,
що  зникло
ще  до  того,
як  з’явився  
у  тобі
бог
чи  щось,
що  нагадувало
б  його

викликай
в  собі
зневіру,
тягнучи
за  собою
шматки
покинутого
міста

разом  із  кістками
волочи
відмерлих
собак,
бо
все,
що
від
них  
залишалось
це  тепло,
хоч  зігрієшся
трохи

і  не  забувай
пропускати
через  шкіру
мандарина
сльози,

вони  
перетворяться
в  птахів
Безлюддя
В  птахів
Оніміння,
в  птахів,
що  ніколи  не  стануть
птахами

Все  це  загорни
у  великий
пакет,
в  якому
тримаєш
душі
оголених
лісорубів
і  підпали

Тлін
ковтай,
до  поки,
не  нагадаєш
розпечену
будівлю,
що  дихає
полум’ям

так  ти  зламаєш
тих,
що  ще  не  зламались
в  тобі,
так  ти  нагадаєш  їм
людину,  
що  зникла
і  не  повернулась

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397584
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.02.2013


Слухай свій внутрішній голос

Cлухай,  ти  вже  старий,
навіщо  тобі  все  це:
вагони,  жінки  
з  петлями  на  шиї
сигаретні  потоки,
патьоки  брудної  води
на  губах,
присмаки
її  останнього  цілунку,

що  вкотре  
переходить
кордони  горлянки
і  вертаючи  час
потрапляє  водою
знову    на  губи

солодкі  рани  в  ранках  одинокості,
ліжко  посеред  прірви,
холодні  обійми  мерців,
що  не  вмерли,
а  тільки  прокинулись  мертвими

все  поміщене  в  шкільному  ранці:
перше  шкільне  кохання,
завернуте  в  пакет  для  сміття
і  викинуте,  як  їжа  для  рудоволосих
птахів  Вересня

перший  гнів,  що  проникав    у  вени
і  залишався  
там  у  вигляді  
людини,
шкіру  якої  спустошили

холодні  дощі,
що  проникали,
коли  лунала    музика,
така  солодка  
як  запах  її  волосся,
в  якому  всі  метали  зникали,
перетворюючись  
у  цілісність  кольору

невагомість  залишилась
фарбованим  тату
від  того  часу
відділилась  якась  година,
де  ви  відлежувались  на  футбольному  полі
закинутого  стадіону
відлежувались  
і  кохались
відлежувались  і  кохались

і  відділяли  своє  кохання
від  того  фабрикатного  неба,
що  не  мало  природніх  кольорів
а  мало  лише  голих  янголів  
на  обшарпаних  деревах

і  господь  замість  того,
щоб  якось  вас  сповістити
про  початок  негоди  
просто  мовчав
посміхаючись
від  вас  на  кілька  небесних  кроків

коли  почалась  гроза  
ви  мчали  додому,
кричали
обурено,
бо  вам  заважали,
та  коли  вбігли  додому
швидко  скинувши  
всю  тягучість  одягу,
як  і  сам  одяг
занурились  в  порожнечу  ванної
і  вкотре  вже  сплелись  язиками

ти  щоразу  сильніше  розгойдував
її  тіло
і  воно  наче  гойдалка
розбитого  метро
гойдалось  разом  з  тобою

і  якби  не  опір  повітря,
я  б  думаю  ви  б  зруйнували  кордони
змінили  б  свідомість  Всесвіту,
якби  вона  не  пішла,
для  тебе  її  просто  не  стало

зараз  в  ранні  години  ти  сидиш
у  ванній  наповненій  льодом,
який  сам  палиш,
адже  в  серці  твоєму
є  ще  іскри,
є  ще  порох,
та  ти  боїшся  вибухнути
наче  вантажівка,
на  якій  безліч  цистерн  з  паливом
безліч  палива  в  цистернах.

ці  безконечні  дні  не  закінчаться
ніколи,
адже  в  них  замість  краваток
на  шию  натягнуті  петлі,
як  і  в  більшості  жінок
цього  непростого  часу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396958
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.01.2013


постійна ночівля в тобі (спільно з Асоціальним Невротиком)

Я  завжди  ночую  у  твоїй  куртці,
навіть  коли  ти  не  одягаєш  її
я  залишаюсь  там  шматочком  незайманої  землі
я  легко  займатимусь,
коли  ти  ще  раз
прокинешся
і  промовиш  
ім’я
чиєсь,
і  знову  її  одягаючи
ти  відчуєш
вогонь
клапанів
покинутих  риболовних  постів,
відчуєш  дим
прибережних  портів,
відчуєш  приємну  хворість  із  легень
величезних  рибин,
що  вигріватимуться  в  теплі  ночі
без  кинджала
в  подертій  сорочці
вона  віддаватиме
усім  палкі  поцілунки:
дітлахам,
що  сплять  поряд  з  чорношкірими  
біженцями
в  дірявих  черевиках,
робітникам  будівничих  цехів,
жінкам  із  місяцем  на  голові,
жінкам  із  серпом  в  руках,
жінкам,
що  стануть  жінками
десь  далеко  у  Сербії

віднайшовши  собі  оселю
у  твоєму  верхньому  одязі
я  також  помітив  там
шматочки  даху,
так
я  знаю,
ти  не  одягаєш  його  на  місцини,
в  яких  проживаєш
не  вдягаєш,
щоб  ніщо  не  могло  стримувати
твої  стрибки  із  парашютів  вгору
дахи  в  твоїх  піжамах,  куртках
перебувають  у  постійному
летаргійному  сні,
і  часом  їх  видіння  передаються  мені
в  якості  неіснуючих  тварин
із  твоєї  реальності

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396737
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.01.2013


Посіви зерна

Посіви  зерна
в  його  голові
напхані
паперовими  зміями

він  не  біжить,
коли  потрібно  тікати
від  зірок,
які  світять
чорніше,
прекрасної  ночі

вся  ця  темінь
всього  на  всього
вічний  сум,
що  поміститься
в  жіночих  очах
маленької
дівчинки

інвалідні  колеса
місяця
зламані
давно,
наче  
перила
черепа
розкроєного
ручного
звіра

якого  забула  накрити
ковдрою
добра
мама,
що  зникла,
зникла
і  назавжди  
туман
осідлав
диких  коней

хто  пам’ятав
демонів,
що  мали
очі
заплаканої  Марії

той  пам’яв
можливо
ангела,
що  дружив
зі  Спасителем,
ділився
з  ним
всім
їжею
та  наркотиками

але  милий  хлопець
з  дивною
кольоровою  шкірою
завжди  відмовляв  
собі  в  цьому
«Навіщо
Мені
Все
Це»,-
казав
він,  -

«якщо  я  прийшов
сюди
усіх  вчити  як  жити»

«Навіщо  мені  все  це».  -
казав  знову  він,-
"якщо  я  прийшов
сюди
помирати"

І  ангел
сумував
разом
зі  Спасителем
під
Музику,
від  якої  хотілось
помирати,
під  Музику
від  якої  хотілось
продовжувати  
жити
і  вірити,
що  не  всі
в  такому
гівні,
як  наприклад
Спаситель

Дні  чіплялись  за  ноги
єврейських  дітлахів
і  наче  просили
не  бити  їх,
не  виколювати  ножами
їх  очі,  
не  поливати  спиртом
їх    голови

та  все  намарно,
зникали
вони  безслідно,
як  і  з’являлись,
і  ніч  панувала  
на  цих  землях
частіше,
розкинувши
пишні  
шатра

і  день  цей  наближався,
коли  мали  
стратити
Спасителя,
за  цей  день  він  жодного  разу
не  посміхнувся,
все  сидів
І  слухав
ту  сумну  музику,
Що  наче
Холодна
Вода
Розтікалась
По  його  горлянці

Він  тихо  повторював:
«Я  прийшов
Навчати,  -
Я  навчив.
Я  прийшов  –  помирати
Помирати?  -
Але  я  не  готовий
До  цього»

Та  зціпивши  зуби
він  мовчки
пішов
разом  зі  солдатами
одне
йому  було
шкода
в  цьому  житті
що  він  не  дослухав  цю
музику
до  кінця,
що  він  не  зумів
від  неї  померти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396580
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.01.2013


кордони вашої внутрішньої в'язниці

Скільки  метрів  шосе
Ви  подолали  у  своїй  голові
коли  намагались
віддалитись  від  брудного
мотелю
зі  священиками
парафіянами
та  расистами
вашого  внутрішнього  спокою

Скільки  законів
було
зламано  вами
у  вашій  внутрішній  в’язниці
скільки  сусідів  по  камері
ви  замочили,
скільки
вам  ще
залишилось
відсидіти
в  цій  вічності

револьвери
по  губах
вимовляють
імена
ваших  покійних  друзів
вони  всі  були
вбиті
через  те
що  цілий  час
виступали
проти  режиму:
цей  режим  нагадував
зогнилу
сосиску
якою
годували
грудних  малюків
і  вони  травились
вмираючи
під
музику
тиші.

Отож  ще  раз
скільки
скільки
вам  
ще  сидіти
у  камері
поряд
з  голою  жінкою
що  бритвою  водить
по  своїх  стегнах
вона  знає
ви  відсидите
більше
ніж  було  зазначено
адже
це
ваш  внутрішній
світ
в  якому
свобода
прив’язана
ногами
за
колісницю
білих
конячок
смерті

і  чим  далі
ці  конячки
скачуть
тим  далі
в  невідомість
ви  потрапляєте
і  весь  бруд
потрапляє
вам
у  обличчя
обплітаючи
шию
наче
петля
самогубця

від  вашого
героїзму
буде
залежати
багато
якщо
ви  виявитесь
слабкодухим
хлопчаком
то  залишитись
в  цій
невідомості
що  має
сотні  камер
навіки
якщо  будете  як  у  вестерні
крутим
мужиком
тоді  
проблем
можливо  і  не  буде,
проте
в  обох  випадках
ви  залишитесь
молодим,
проте  
мертвим
мертвим
пілотом
вашої
землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396510
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.01.2013


Сигарети й Алкоголь

Ідеш  собі  до  магазину,
Що  красується
З  перебитим  переніссям
На  тлі  
Цих  
Церков
Із  духовними  перуками
На  банях

Ідеш  собі
За  сигаретами
І  алкоголем
І  бачиш  жінок,
Що  одягнуті,
В  зелені  
Спідниці

І  думаєш,  як  чудово
Зі  смаком  вони  вдягнуті,
Адже  ці  спідниці
Так  підходять
До  їх  зелених  очей
Один
Величезний  
Мінус  -
Вони  всі  
Йдуть
І  наспівуючи
Отче
Наш
У  госпелівському  стилі
Плюють
На  вороння,
Що  через  важкість
Цього
Слизу  не  може  злетіти

І  ось  переступаючи
Через  сходинку
До  магазину
Ти  ненароком
Зачепиш
Одну  
З  цих  поважних
Жінок,
Вона
Поглянувши
Тобі
В  обличчя
Тихо  скаже:
«Ах  ти  bлядь,
Ти  переспав
З  моєю  дочкою»

Ти  скажеш  їй
«Вибачте,  пані,
Я  навіть
Не  знаю  як  вашу  дочку  звати
Скільки  їй  років,
Яку  структуру
Мозку  вона  має,
Що  вона  проповідує
Чи  кому  смокче

Жінка  з  люттю
Ударить  
Тебе
Кулаком
В  обличчя
І  почне
Плювати

Ти  забіжиш
В  магазин
Зачиниш  двері
І  почнеш  репетувати:
«Штурмують  гади,
Це  атака  молодих  жінок,
які  не  навчились  співати
у  хорі!
Це  атака  жінок,
Яких  не  jiбали  вже  років
Напевно  з  десять!
Це  атака  жінок,
Що  не  працюють  на  заводах!
Не  проливають  піт
За  хліб  насущний!
Це  хатні  володарки,  
Що  роблять
налисники  
З  hуйовою  начинкою!
Вони  моляться
Богу,
А  насправді
Вірять  
Лиш
В  диявола!

Продавцем
Виявиться  жінка,
Ти  зітхнеш,
На  ній  
не  буде
зеленої  спідниці
ти  попрохаєш  алкоголю
і  сигарет
за  все  заплатиш
розганяючись  на  ходу
виб’єш  двері,
жінки
розлетяться,
наче  кеглі

«Це  страйк,  хлопче»!  -
Радісно  гукне  до  тебе
Старий  бомж
Посміхаючись  
Завернеш
Додому,
Та
Тут
Тебе
Очікуватиме
Несподіванка:
Молода
Жінка
В  зеленій  спідниці,
Що  посміхатиметься
Тобі
І  ви  наче  літаки,
Впадете
На  підлогу,
Скріплюючись
В  єдиний
Шквал  гранат,
Що  
Розірвуть
Всі  окопи
Зі  старими  солдатами,

«Релігії  забагато  сьогодні
У  наших  головах»  -
Скаже  тобі  ця  жінка
Ти  відповіси,
Вилизуючи
Її  обтатуйовані
сідниці
«Так,  ви  праві»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395150
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.01.2013


Десять Ярдів

Цілячись  у  себе  з  відстані
Десяти  ярдів
Хер  влучиш,
Пам’ятай
На  собі
Дотики  її  цупкі,
Наче
Машинне,
Масло,
Що  топиться
У
Ратушах
твого
Нутра,

Дно
Його
Заповнене
Віршами
Жовчних  
Поетів,
І  Якщо  туди
Ще  накидати
Моркви,
То  вийде  надто
Гостро,
Надто
Барв  
Багато
Буде
Перетравлюватись

Посмішка
Широтою
У  двох  сіамських  котів,
Чи  ти  бачиш
Те,  чого
Я  не  можу
Побачити:
Цих  двох
Білошкірих
Санітарів,
Що  мали
Народитись
У  чорній
Шкірі,
Але  цього  не  сталось


Вони  тягнуть  мене
За  собою,
Я  дерева
З  корінням
Витягаю
І  вкидаю
В  калюжі
Розпещені
Сонцем,
Ти  скажи
Чому  
Усе  не  так,
Як  у  цих
Книгах,
Де  
Жити,
Начебто
Тяжко,
Але  дається

Санітари  ведуть
Мене
У  вежу,
Керуак,
Мене
Вибач,
Але
Я  закричу,
Бо  
Їх  пальці
Надто  гарячі,
Як  
Дробовики
Вулиць
Детроїта
Чи  Сієтла

Чи  багато
Снів
По  дорозі
Я  втрачу
«Будь
Таким,
Як  завжди»  -
Кричать
Мені  
Лісовики,
З  малою  зарплатнею

Замість  рук
Вони  мають
Сокири,
Так  завжди:
Це  їх  робота,
І  тільки  
Її  вони  можуть  
Виконувати

Я  кричу
І  кричу
Кричу
«Курва-мама,
Йобана
Соціальна  
Несправедливість,
Тільки
Через  те,
Що  
Я
Альтернативно
Пишу
Ви  
Мене
У  цю
Гидку  вежу
Забираєте

Побійтесь,
Бога  суки,
Як  
Звільнюся
То  поріжу
Ваших
жінок
Порішаю
Ваших  дітей,
Адже
Ви  просто
м’ясо  бездушне»

Один  з  санітарів
Зупиняється
І  мовить
-  Бруку,  чуєш  Бруку»
Звільнимо  цього  пацана
Нехай
Тікає,
-  Добре,  -  відповіда
Інший  санітар,  -
Хай  тільки
З  шкіри  поета
Вилізе

І  ось  я  рвусь  і  біжу
Уперед,
А  Брук  
Стоїть
І  через
Дзиґар
В  зубах
Посміхається

«Раміро
Був,
Раміро
Пішов,
Раміро
Нічого
Не  залишив
Нам,
окрім  
Своїх  віршів»


 «Десять
Ярдів,  
Десять
Ярдів»  -
Гукаю  я,  -  
«Хер  влучиш»

«Влучу,
Тут  і  одного
Немає»  -
Мовить  Брук
Стріляючи

Я  падаю
І  відчуваю
Як  з  мого
Плеча
Злітають
Птахи,
Що  завше  співали  
Всередині  
Мене
Нехай
Це  були  сумні
Пісні
Та  вони  
Все  ж  таки  були.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395125
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.01.2013


Басейни з птахами землі ( за уч. Асоціального Невротика)

«В  цих  басейнах  плавали  птахи,
що  не  навчились  літати  
Вони  могли,  але  не  прагнули
пізнати  висоту  неба».  –
Скаже  тобі  старий  священик  з  Карпат

птахи  осені.  
Вони  часом  нагадують
батарею  що  зігріває  лід  зсередини
або  ж  ті  ж  басейни
оскільки  в  їх  водах  часто
грузнуть  потяги  чи  експреси  
і  машиністи  в  такі  миті  
перетворюються  в  одиноких
вершників
оскільки  підіпхати  потяг  
нікому
хіба  що  птахами
що  батареями  обігрівають
долоні  машиніста  

і  цей  машиніст  в  своєму  тілі  
ув’язнений  адже  колись  він  був
величним  музикою,  який
на  жаль  бомжував
він  бруднив  піаніно  своїми
замащеними  сажею  та  олією  
руками
і  повітря  наче  польовий  цвіт
здіймалось  у  невагомість
все  здавалось  легким
тільки  руки  що  грали  на  піаніно
мелодію  за  мелодією
грузли  в  інструменті,
наче  в  нафті,
сплячих  танкерів
і  ця  музика  ламала
вікна  чужих  сердець
вона  руйнувала  кордони
перетворюючи  час  на  
безчасся
в  якому  всі  прикордонні  
служби  вмирали
і  всі  бенкетували  б
на  похоронах  цих  людей
якби  ця  музика  
не  була  настільки  сумною

знаєте,  
мушу  зізнатись  вам
що  всі  потяги  прямують
у  так  зване  потягове  депо
на  дні  светрів  машиніста,
де  розклався  тенісний  корт,
на  борту  якого  водії
залишають
свій  одяг
що  власне  є
басейном  для  птахів  
які  вирішили
не  літати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394805
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.01.2013


відділи літньої системи сонця

Напівпровідникове  царство  
китоподібних
в  якому
хист  до  
передавання
ліній  кардіограми
самки  головного  мозку
на  папері
має  тільки
жінка  з  довгим  рудим  волоссям,
всі  недоношені  чорно-плоди
заплутались  у  внутрішньому  
кісткуванню  
пучків  її  волосся  
коли  вона  малює  -  вона  мовчить
коли  вона  мовчить  –  я  малюю
її
у  вигляді
тварин  що
загубили  свої  повіки
на  піску  спустошеного
морського
узбережжя

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394778
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.01.2013


Очі

Очі  –
це  тканина  
розірвана
бо  в  очах
усе  видко
і  страх
і  поневіряння
і  бажання  самозаховуватись
у  самозаймистих  будівлях

Очі  –
це  тло
для  майбутніх  картин
у  небуття
Джексона  Поллока
в  очах  усе  видко
і  гнів
і  біль
не  тільки  людський
а  й  залізничних  електростанцій

Очі  –
це  птахи
забетоновані  
в  звірах  чиєїсь  
свідомості
Очі  -
це  тлінь
коли  згорають
до  останнього  
попелу
стомлені  смертники
забуваючи  і  
втрачаючи
розгнівані-смердючі-спогади

очі  –  це  
сполох
першовартісний
жертвоприношень
оголених
в  очах  ти  не  знайдеш
ні  спонукань
до  використання
запаху  
підбілювачів  кольору
ні  радості,  ні  спасіння
від  хрестів  у  формі  могил

очі  –  
це  безповоротна
форма  
якихось  подій
втоплених
а  потім  безпосередньо
підвішених
за  горло
Ельдорадо

Очі  –  це
крики  постійної
відцентрової  аудіосфери
коли  ти  кричиш  
ти  чуєш  мене
у  своїй  голові
і  якщо  ти  не  маєш  очей
знай
ти  не  істота  
людської  спотвореності

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394533
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.01.2013


12-55-12

Cум  проникає  в  кожен  закуток
Закапелок
Мого  душу

Вода
Тепла
Вода
Гаряча
Вода
Холодна
Вода
Прохолодна
Як  музика
Beth  Gibbons

В  наповненій
Ванній
Проростаю
Смужкою
Світла
Смужкою
Пітьми
Як  величезний
Шматок
Місяця,
обсмажений
Сонцем
Чужої
Свободи

Час
Закінчується
А  я  плівку
Прокручуватиму
В  своїй
Ванній
Доки
Не  захлеснусь
в  воді
темній
світлій
у  воді
прохолодній-гарячій
у  воді  холодній-теплій

адже  цю  музику  
не  можливо
почути
адже  цю  музику
потрібно  відчувати
дивіться
в  очі
цієї  жінки
з  невідомим  коліром
волосся

вона  забере  вас  з  собою
і  ви  відчуєте  всі  відтінки  
суму,
на  останньому
смертнопосмертному
вас  просто  розірве
вас  просто  розпластає
по
землі
вкоркованій,
як  тільки  щойно  
випечений  крекер.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394313
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.01.2013


Золоте футбольне поле

Золоте  футбольне  поле,
на  якому
газон
нагадує
смертну  
оплюсану
пляшку

завертається
у  
вулиці
бронхіально
котеджеві

месиджі
з  гравців,
що  грають
ногами
по  кісткам
трави

полюють
на  starship,
полюють
на  гнізда
унітарних
птахожебраків,
полюють
на  жінок
з  теплоізольованою
шкірою
всередині
їхніх  носів,
полюють
на  електрику

з  
електронної
музики,

забирається
ціла
ера
і  відкочується
вперед,
гравці
біжать
і  їх
бажання
здійснити
акт
орального

насилля
з  
гідравлічними
машинами,
що  нагадують
повій
відходять
на  другий
план,
вони  полюють
на  м’яч,
всередині
якого,
цікава  начинка  -
величезний
пропелер,
що  крутиться,
розкидаючи
сім’я
цікавої  книги

їм  же,  як  не  як,
платять
бабло
і  то,
величезне,
інтелігентне
коло,
замкнуте
коло
на  золотому
газоні,
де  минула
слава
скупала
в  собі
дітей
усіх  іподромів
і  гастрономів
з  
протертими
сідницями
і  знаками
цілодобових
окопів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393870
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.01.2013


Вибух всіх підшлункових залоз Всесвіту

В  перший  день  свого  затхнулого  
оніміння
Я  викидав  зірки  на  звалище  
зі  сміттєпроводів
у  відкритий  космос

старі  молочарі
молотили  світанки
й  з’являлась  роса  
на  губах  жінко-метеликів

моя  тінь  сховалась  у  землянці
з  відбійним  молотком,
схованка  передтрупів  дозованості
відкривалась  й  відкривала  ножем  
простуджене  горло,
наче  консерви

вдача  була  відбита
відбійним  молотком,
до  поки  на  іншій
стороні  сонця
сідав  жінко-метелик
на  салатово-помаранчевий
гарнізон  аеродромів,
викликаючи  у  моїй  позасвідомості
вибух  всіх  підшлункових  залоз  
Всесвіту

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393768
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.01.2013


розповіді, що починаються з шийного хребця

Вклади  в  основу
мого
шийного
хребця

розповідь  про  природу
чогось  чарівного,
Наприклад,
Північного
Кита,
що  
разом
з  жінками
грає
якусь  
неймовірну
музику

наприклад,
джаз
для  психічно  хворих,
наприклад,
джаз  для  тих,
хто  давно  втратив  
надію,
але  
не  здається.

Радіовежі
здаються
тобі  велетнями,
коли  ти  пливеш
за  
пробитим
гарячими
кулями
танкером,

нафта
стікає
і  ти  нагадуєш
свою  тінь,
що  рухається
в  аперативокооперативах
океану

«Орбіта
на  орбіті,
Орбіта
на  орбіті»,-
повторює
вартовий
радіовежі,

щоб  хворі
не  змогли  дістатись,
щоб  хворі  не  змогли  дістатись
він
міксує  слова
і  виходить  каша
манна
гречана,

накурений  дядько
іде  до  стоматолога
звичайно
він  хоче
цю  жінку  
відtрахати,
і  застрахувати
застрахувати  
і  відtрахати,
адже  
гроші
він  забув
на  своєму  острові,
з  якого
тікав
двадцять  сім  разів
і  на  двадцять
восьмий  йому  це  вдалось

джаз
чорний
джаз
світлий
світло-чорний,
як  окуляри
бога,
в  темній
шкірі
літнього  чоловіка

кит  танцює
з  північними
жінками
кит  
танцює
з  північними
жінками
в  нервових  конвульсіях
він  грає  для  психічно-хворих
він  не  наркоман
він  джазмен
такий  пиzzzдатий
такий  неймовірно  пиzzzдатий

насели
на  голку  мої  шийні
хребці,
зроби  з  них  основу
основ,
щоб  пітчер
не  наклав
у  штани,
кидаючи
бейсбольний  м’яч
з  трьохсотста  метрів
над  рівнем  неба
і  моря.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393229
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.01.2013


Час відбуття

М’язи  пульсують,  розриваючи  повітря,
Я  не  хочу  бачити,
Як  ти  віриш,
Я  не  хочу  бачити  як  ти  плачеш,
запальничка
зіпсувала
бляшанку
зі
снодійним

я  не  засну,
я  не  засну
це  мої  втрати
витрати
разом
з  можливими
заслугами

я  не  вислужив
перед
тим,
хто
дав  
мені
ці  
сни,

тепер  я  ковтатиму
сухе  повітря,
замість
ренти
в  півкілограма  води

як  чудово  горить
як  чудово  горить
шкіра,
запах  плавленого
приваблює
душі
пропащих

вогонь  не  душить
вогонь  вмирає
разом  
з  моїм
надійним
підтопленим  
героєм

поради  ваші
все,
що  розірвана  
цнота
металевих
кінців
налаштованого
мертвоефіру

мерці
кажуть
тобі
Привіт-
Ти  кажеш  
Їм  -  надія
є  в  майбутньому,
проте  майбутнього
зовсім  немає

чи  буде  так  зажди?
Дайте
вже  револьвер
мені,
але  дайте  слово
мені,
що  він  буде  заряджений

і  як  тільки
я  натисну
на  спусковий
гачок
моя
душа  відпустить
моє  
напружене  тіло,
жити
в  постійній  тривозі
навіть  Спасителю  була  б  не  сила

мозок  мій,
тоді  б  закарбувався
на  плівці
нагромаджень
звукових,
єдине  
що  б  
по  мені
залишилось
це  крик,
схожий
на  твій  пташиний
крик.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392990
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.01.2013


ви продовжуєте горіти, проте життя ваше вже згасло

Чиста  площа
Семиста  кілометрів
Від  
Душного
Цвинтарю.

Йдучи  по  приміщенням
Виявлень
Зотлілої
Радості
Помічаєш
Сонце
Таки  існує
Воно  давить  
На  голову
Масною
Начинкою

І  тхне  
Тут  зовсім  
Не  любов’ю
Тхне  
Тут
Злом
І  безвихідністю

Ти  робиш  триста  кроків
Ліворуч
Триста
Кроків
Праворуч
Вперед
І  назад
Вже  не  підеш
Бо  ґрунт
Перетворився
На  підбори
Жінки
Що  чавить
З  сонця
Прохолоду

І  ці  підбори
Всі  в  смолі
Як  душі
Тих
хто  називали  себе
Другими
Третіми
Четвертими
Архангелами
Дурні!
Граються
У  посланців
Від  бога

Мішки  затягнуті
На  їхніх  головах

Вони
Сліпо
Йдуть
Чи  летять
За  часоподертістю

На  диванах
Залишились
Двигуни
Покришені
На  листівки
В  яких  порожнеча
Перетворена
У  згуслу
Формулу
Молока

Чорніє
Горизонт
За  яким  
Напевно  б  
Сховався
Кожен
Крик
Кожна  
Виделка
Якою  
Їси
Хліб
Вмочуючи
Його
У  воду
Яка  зовсім
На  смак
Не  нагадує
рідину

Хіба  ж  це  сон?
Сонливість
Як  така
Відсутня.
Це  вигадка
Спорожніла
Як  тіло  мерця

Я  вигадав
Все  це
Я  все  
це  вигадав
Ви  вигадали  себе
Коли  вас  мучило  безсоння.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392719
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.01.2013


Все падає і я впаду

Потомлене  ластовиння,
Мовчки  ковзить
По  її  щоках

Все,  що  я  міг  зробити
це  зістрибнути
зі  стільця,
в  її  одноколірну  оболонку
снів,
мовчки
заковтнувши
гіркий
пучок
слини

Якби  я  міг  потрапити
в  рай,
що  складається
з  звичайних
сортирних
зупинок,
де  в  потяги
напихається
купа
нікому  непотрібних  дітлахів

я  б  згадував  її,
як  найпрекраснішу
жінку,
яку  я  бачив
на  цій  смердючій,
покинутій  
землі

вся  високосніть
її  сновидінь
нагадує
чорно-білі
форми
продірявлених
автопілотів

я  без  пам’яті,
я  без  
унітарності,
без  багатошаровості
навпроти
стіни,
в  якій
зачекались
гранати,
що  не  були
використані

холодна  шкіра,
не  зажди
шкіра  мерця
і  ця  революція
захолоне
в  серцях,
тих,
хто
не  були  народжені

я  не  відчуваю  вгодованості
у  своїй  черепушці,
я  відчуваю  постійну  спрагу
це  ластовиння
формує
багатообразність
рис  її  обличчя,

до  того  часу,
коли  вона  прокинеться
мене  вже  
зішкрібатимуть
з  вулиць
утеплених  людськими
душами
двірники
пекла,
душі
загиблих
солдат
Іраку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392602
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.01.2013


Зірки, що впали. Зірки, що згасли

Падаючі  зірки,
Не  розкажуть
Вам  про  
Повітряні  
Ями,
В  які
Потрапили
Калічені
Янголи,

Падаючі  зірки
Не  розкажуть
Вам
Про  кінематограф
Ваших  спин,
На  яких  би
Помістились
Усі  планети,
Власне  вами  створені,
Але,
Якби  не  ваш  гнів,

Якби  не  ваш  гнів,
Що  так  і  рветься
Назовні,
Гаряче  
Обпікаючи
Шкіру
Вашого
Циліндричного
Трикутного
Зап’ястя

Чотириста  
Сорок
Чотири
Кілометри
Угорі
Звисають
Над  
Прірвою
Ваших  снів.
Панове,
Зберігайте
Холоднокровність

Рятуйте
Себе,
До  поки
Не  втопились
У  власному
Шлунковому
Соці

Гнів.
Гнів.
Гнів.
Затихай
Поміж
Зап’ястями
Рук,
Спокій
Перекидайся
Річкою
Неглибокою
На  острови
Ніг.

Ви  ще  не  втамували  біль,
Ви  не  виблювали  
Ви  ще  не  виблювали
Пам’яті  про  матерію,
Отже

Падаючі  зірки  не  у  вашому  
розпоряджені,
Вони  воюють
Відсвічуюючи
Востаннє
Свої  мундири,
Падаючи
За  небопокраяні
Схили.
Вони  не  розкажуть  вам  про  кінематограф
Ваших  ший,
Що  повисли
Над  чиїмись  спинами
І  все  діло  у  трикутному  зап’ясті
вашому  трикутному  зап’ясті,
Адже

Трикутник  фігура  довершена
І  замкнута,
Постійно  переходьте
Кордони
Трьох  сторін,
До  поки
Не  віднайдете
Ще  однієї  дороги,
Ще  однієї  сторони,
Яка  б  дала  можливість
Вам  звільнитись  від  гніву.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392403
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.01.2013


хуйовіше не буває

Хуйовіше  не  буває,
коли  відчуваєш
сталеві  поручні
на  своїх  зубах,

а  потім  по  цих  поручнях
ти  ідеш
у  темінь
до  чийогось
Господа,
але  не  свого

хуйовіше  не  буває,
коли
контроль
згорає
за  контрольною  лінією
вистрілу
в  скроні,

тоді  втрачаєш
кров,
і  совість
тут  зовсім  ні  до  чого,
«Тікаєш,
тікай».  -
сказав
мій  
старий
друг,

що  жив  колись  в  моїй
голові,
а  потім  
я  його
заїбав
і  він  утік
теж

далеко,
в  серцеві  
пропорції
чужого
космозіркового
простору,
стягнутого
одним  
швом,

щоб  раз
в  навіки-вічні
розірватись
у  єдину  фронтацію
ліхтарного  світла.

І  сказавши:
«Адіос
Невдахо»,
зникнути
назавжди  і
для  власника.  

Хуйовіше  не  буває,
коли  лежиш
напічканий,
власноруч,
створеними
тендерними
наркотиками

і  не  можеш
заснути,
бо,
коли  починаєш
уявляти
красиву
жінку
з  полум’яним  
серцем
і  олов’яними
губами

в  уяві  з’являється
старий
коматозник,
обв’язаний
скотчем
на  голе
тіло,

котрий  кричить  тобі
«Чувак
ввимкни
камеру,
бо  
я
тут
самовтішаюсь
руками»

і  я  перекручую
цей  момент
на  наступний,
в  якому
з’являється
вже
підліток
з  
блискучою
бритвою,

він  голить
свою  уявну
бороду
і  посміхається,
перегортаючи  іншу
сторінку  книги,
автором
якої
напевно
є  Вільям
Берроуз

в  цю  книгарню
забігає
захеканий
чувак
і  кричить,
бо  його
мучать  внутрішні
паразити
я  ж  бачу
я
ж
бачу
він  витяга
дробовик

і  цілячись  мені
в  обличчя
спльовує
гірке
мокротиння

і  падає
це  мокротиння
на  паркет
і  паркет
набуває  рис
берегу,
з  пірсу
діти
блюють
на  блакитно-сірих
риб

чути
постріл

куля  потрапляє
в  якусь  картину
і  я  розумію
що  я  лінивий
і  що  лінивий
цей  дробовик

і  я  засинаю
за  сто  двадцять
років
від  своєї  смерті

цей  день,
ця  ніч
були  однакові,
однаковими
й  залишаться
в  навіки-вічні,
хуйовіше
не  буває
хуйовіше  й  
не  було,
але  
я  це  пережив.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392401
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.01.2013


Настільне Євангеліє

Кожен  з  нашого  ешалону  
має  естафету  всередині  
зламанного  годинника
що  показує  вбивства
в  ідіохроматичному  порядку
до  порядку  відносності
кадр  за  кадром
віддаляється
начало
Всесуще  
таке
бридке
і  таке  темне
у  відносності  до  тьмяного  
світла
і  жінка  зітре
своїм  сім’ям  
голову  
вашого  внутрішнього
диявола
якщо  ви  по-справжньому  
не  прокинетесь
і  не  скажете:
«Відстань  рівняється  до  полюсу
тиші.
Тиша  рівняється  до  полюсу  пройденого  
шляху
і  все  що  залишається  
це  жити  в  серцях  
схоластичних
недоістот
вогонь  похмурості
згорів
і
спричинив
великий
пташиний
переполох»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392093
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.01.2013


Філофалоссофія пекельних клондайків (у співавторстві з Avokado)

Заходиш  в  клондайк,  
табличка  сповіщає  тебе  про  те,
що  вхід  вільний.
Ти  робиш  крок,
єдиний  крок
і  на  тебе
налітає
купа
демонів
з  рожевими
чупринами.

Я  що  попав  в  пекельний
Гей-клондайк  ?
Запитаєш  себе

я  що  попав  в  гей-рибу?
Всі  затикають  мені  вуха  плавниками,
всі  змінюють  кислотність
всі  стають  всіма,
й  забувають  навіщо  
були  створені  великим  Розпусником
Жирафом

creep,  Lайно  собаче,
я  не  можу    тут  залишатись,
проте  у  мене  сьогодні
день  народження
дзен,
мені  снились  Камю,
Газданов  мені  втирав:
«Чуваче,
Ти  і  так  втратиш  колись  сім’ю,
влаштуєшся  на  hуйову
роботу,
де  тебе
tрахатиме
жирна  тітка,
що  називатиме  себе
твоїм  босом,
ти  працюватимеш
і  твої  кістки
виділятимуть
провіант
для  
Гнилих
Подушечок
Пральних  машинок

пральні  машинки
зжовуватимуть  залишки  твоєї  гідності
фригідність  натомість
викрадатиме  квінтесенцію  
рідності,
здібності  чужих
сподівань  облизуватимуть  
ситі  подібності
ми  всі  помираємо  римами
на  рамах  холодної
зали,
сім’ями  проростаємо
в  тім’ях  нових  дитинчат,
які  нестимуть  новий  хаос,  нову  розруху
спостерігатиму  без  поруху
совісті,  померлої,  минулого  літа,
а  діти
захлеснуться  сонцем  густим  і  в’язким
в  кімнатах  підвалу  пустого,
поріг  перепону  ідеї  втечі
до  речі,
сьогодні  нам  не  вирватись  з  кола
чи,  бодай,  поля  магнітного

та  все,  ж  мені  здається  сьогодні  
я  не  нап’юсь:  горілка  дорого  коштує,
пиво  дорого  коштує,
тільки
шльондри
за  півціни,
але    навіщо
мені
їхня  тілесна
любов,
якщо  довго  вже  шукаю
душевної
краси.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391593
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.01.2013


калічені, просто калічені

Річки  серпневі
по  серпах
течуть
оловом
і  залізною  кров’ю,
той,  хто  зберіг
усі  конверти
в  листах
зберіг
і  серце
у  легеневих  списках.

Спи  з  ним
чи  з  нею  -
вони  обоє
від  Адама  і  Єви,
нечистоти
усіх  поколінь,
усіх  ер,
що  в  кам’яній
барлозі  прокидаються
о  6:30
калічені,
просто  калічені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391574
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.01.2013


сни в адамовому яблуці

Ковзай  по  моїм  снам
бритвою  розпеченою
щоб  вони  втрачали
здатність  до  кольоровості
щоб  вони  втрачали
днесь  і  текучість
щоб  вони  труїлись
всередині  мого
коробко-циферблату
втраченого
мілким
солоним
снігом
випавшим
десь
посередині
місяця
жвавого
червоного
як  двері
до  
адамового
яблука

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391389
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.01.2013


out of friendship for homehope

Коли  мені  виповниться  двадцять
Я  зійду  в  метро  і  мене  ніхто  не  побачить
До  мого  наступного  дня  народження.
Дивна  дівчинка  без  імені
Запитає  чи  я  Ніна
Я  скажу,  що  я  не  Ніна,
«Я  мотор  у  серцях  таблокитів  з  табельною  зброєю»
Відповім  я,

Стоптуючи
Підошви
Кросівок
Черевно-чорного  
Стоку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391293
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.01.2013


цвинтар мого космосу

я  не  был  нигде  кроме  земли  но  я  точно  здесь  посторонний
я  не  пробовал  ничего  кроме  жизни  но  она  мне  не  по  вкусу
у  меня  нет  ничего  кроме  я  но  оно  не  мое  чужое  
так  глупо  и  в  тоже  время  так  грустно  ___Станислав  Никто_____  Евгений  Пустота  


Це  життя  закінчується  через  нутро
Великої  Лисиці.
Вона  кричить
В  тобі.
Вона  кричить,
А  ти  не  чуєш,
Ні  ти  не  чуєш
Беззубе  вольове
Дихання
Забирає
Тебе
До  себе
В  могилу

Кінцівки  відкладаються
В  холодильні  камери,
це  порожнє
плавання
в  космосі,
де  зачаті
були  брудні
стратосфери

я  віддаюсь
у  руки
невідомого,
мені
ці  зірки  
ці  зірки
на  смак,
як  
загусле  
чорне
молоко

та  мені
не  смакує
мені  не  смакує,
коли
помру
залишаться
космос

ти  візьми  і  сховай
все  що  знайдеш  там,
у  свої  
кишені

я  любив
порожнечу
порожнеча
любила
мої  
прикрі
дії,
це  закон
посмертності
це  закон
механізму
самозгорання,
я  кохав
по-справжньому
кохав  
твою  відсутність,
а  тепер,
коли
всі  планети
впали
на  тканину
розтрощив
собі  
череп
ножем,
в  якому
скупався
й  досі  
купаюсь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390555
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.01.2013


ящірки в стилі вікторіанської психлікарні

Кінцівки  старих  кінофільмів
Закінчені
У  ванній
З  гарними
Скурвленими
Очима

На  одній  із  сторін  
Декадансу
Я  побачив
Застрелену
Тінь,
Загорнену
У  величезний
Куб

Так  ось,
Подумав
Я,
Ось,
Звідки
Я  бачу
Різних
І  водночас
Тих  самих  дияволів

З  холодними
І  водночас
Пекельними
Губами

З  темним  і  водночас
Світлим
Слуховим  
Апаратом
Всі  дерева
Зараз
У  цій
Малій
Голові  
Сплавились
В  минуле,
Передпокоєм
Портерів
І  тамбурів,
Електричок
З
чоко-інієм
з  чоко-картами
з  чоко-повітрям,
курвий
сину,
та  к  це  ж
мексиканська  пустеля

що  ж  тут
забувати,
чого  ж  ти  тут  не  забув
те,
що  хотів
забути,
адже
забуття
бувати  
у  такому  
місці
і  нічого  не  забути

це  не  вміння  мати
зріст
метр  сімдесят  шість,
це  не  вміння
холонути
у  скляних  прозоростях;
космо-зір
зірколоманий
зір
чи  звір

загнана  музично-мозкова
релігія,
рептилії
в  стилі
вікторіанської  психлікарні

Гей,ти  педераст,
Ти
Ти,
Сааме  ти,
Санітар
Гірничних
Прийомів


Палиш
Сигарети,
Якими
Харчувались
Бомжі
На  Емпаїр-Стріт

Задоволений?
Ще  би
Всі  кишківники
Й  кров  накачана
Скислим  повітрям
Тепер
Всередині  твоє  душі

Ви  ж  не  заберете
Мене
До  свого  трюму
Квіткообхарканого
Слюнею
Гореандалузьких
Космонавтів?

Ваші  друзі
Теж  
Педики?
Я  й  не  знав

Сумно  вам?
Не  сумуйте
Всі  шльондри
З  епохи
Декадансу
Дикого
Необмеженожарканого
Танцю
Залишились
У  цьому  
Витому
Забитопокремсаному
Рюмсами
Рамок
У  ранках
Вуглянистих
Кольоропросторі

Ваші
Бороди
Мене
Не  збуджують,
Адже  
В  них
Відцентровані
Фунікулери,
На  яких  
Я  бажав
Би  зустріти
Поллі

Кінцівки  старих  кінофільмів
Обрубані
Сокирокирпатим
Рудиментом;
Фундаментатори
Фартових  кіл  
Теж  скінчались
У  освітлених
Вогнями
Клондайках.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390550
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.01.2013


Напів обгризені спазми зустрічі, яка ніколи не відбудеться

Тормосити  хлопця,
Що  ліворуч  від  тебе
Вже  горить
На  
Величезному
Поплавку
Не  має  потреби

Адже  всі  імена
Складені
З  квітів
І  всі  
Квіти  складені
З  імен
Змієголових
Завершені
У  прагматиці
Парапету

Цар
Скінчив
Свою  промову,
Цар
Скінчився
У  ванній
Зі  змієм,
Усередині
Заповнених
Мережив
Із  мерехтливих
Сутінок.

Засмучені
Рукави
у  твоїх  дітей,
що  вилізають
з  черепно-м’язистої
гондоли,
години
столової
їжі
години
чекань
на  березі
пожмаканого
бюро

ви  скажете,
що  я  скажу
про  погоду?
Погода  темна,
Погода
смертна
і  вмираючі
стронції
залізничних
станцій
старих  
скелетово-продірявлених
потягів
віддадуть
всі  
світлові
сигнали,
зникаючи
за  вермольно-вермутовим
обрієм

чекаючи  на  тебе
друже,
я  зовсім  
забув
про  
спробу
самогубства.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390173
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.01.2013


подорож у стравохід стрибаючого патрульного

Подорожній,  
Ненавиди
Мене,
Адже
Мене
Немає
За  
Що  любити.
Я  палю,
Я  вживаю
Алкоголь;
Я  розвиваю
У  своїй  уяві
Ветегеріантво
Лікарень
З  онкохворими

Я  у  вени  впускаю
Ейфорію,
Що  нагадує
Вогнище,
В  якому  все  згорить;
Мій  перший  
І  останній
Подих
Буде  зроблений
В  могилі,
Ніхто  цього  не  побачить
Навіть  
Той,
Хто  давно
Викинувся
З  вікна
Дерев’яної  багатоповерхівки

Подорожній,
Ненавиди  мене,
Адже
У  мені
Застрягла
Твоя  еволюція,
На  яку  ти  згрібав  
Свої  останні  кошти,
На  яку  ти  ламав
Всі  лімфовузли  
Ніг,
Що  пройшли
Сотні  верст;
Крил  немає,
Всі  в  бетоні
Занімілі
Язики
Кажуть
Ми  
В  полоні

В  полоні  снів
І  пластинок
З  восьмибітними
Шеф-кухарами

Ранкова
Ерекція
Не  від  того,
Що  ти  
Боже  створіння
Ранкова
Ерекція,
Від  того
Що  ти  кожен
День  
Відчуваєш
У  серці
Тепло

І  всі  сніданки,
І  всі  нерви,
І  всі  молекули
Шкіри
Плавляться,
Адже
Ти  подорожуєш
Далекими  землями,
Подалі
Від  всіх,
Подалі
Від  спазмів
Кореневих
Законсервованих
В  кораблях,  
Що  пливуть
На  Звалище
Залишених  Спогадів

Подорожній,
Ненавиди  мене,  
Адже
Я  не  принесу
Тобі
Ні  тепла,
Ні  смерті,
Ні  полегшення,
Ні  мотузок,
Ти
І  
Так,  вільний;
Кричи
На  повні
Груди
Цю
Пісню
Свободи,
Яку  ніколи  
Не  пустять
По  вечірньому  радіо,
Яку  ніхто
Не  знає,
Окрім
Прибережних
Птахів

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390088
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.01.2013


дерев'яні прошарки безтілесної ночі

Міст,  на  якому  стоїш,  давно  осипається
Все  каміння  перетворюється  на  пшеницю
Ти  тонеш  в  жовтому  сонці
На  обличчі  ілюмінатори  басейнів
Чи  одягнеш  ти  кисневу  маску,
Коли  почнеться  революція,
Котра  забирає  весь  вогонь
І  кисень

Зірки  в  кишенях  маленької  істоти
Згаснувши  знову  запаляться
Ця  ніч  безмежна
Ця  ніч  
Буде  останньою
Ця  ніч  ніколи  не  настане.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389551
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.01.2013


конструктивізм руйнації у вашому вийнятковому позитивізмі

Коли  відчиняються  ранкові  магазини,
в  твоїй  уяві  знову  розпинають
під  натиском  чужих  рук  Ісуса  

вісімнадцятирічні  вуличні  
білошкірі  виродки
забігають  у  магазин
і  наставляючи  дуло  обріза
в  обличчя
симпатичної  
дівчини-касирки
вимагають  гроші

-  Давай  усе  бабло,  sука,-
каже  невисокий
vиродок
з  маскою  Канта  
на  обличчі.
-  Мені  потрібні  кошти
на  забезпечення
просвітлення  мого  мозку.

Мені  потрібно  більше  книг
більше  знань,
мені  потрібно  більше  наркотиків,
щоб  розуміти  ці  книги

-  Зрозумій  це,
ти  білошкіра  sука.  -
Каже  інший  його  поручник
(він  расист  відразу  ж  видно,
хоча  всі  вони  на  одне  обличчя
ці  vиродки

діти  капіталістичної  продукції,
загублені
Дедали
Космічних  прострацій)

Третій  vиродок  мовчить,
а  тоді  через  маску  
Сартра  питає

-  Чи  читала  ти,  нижча,
Стендаля,
Камю,
чи  навіть  Газданова?

Вона  з  жахом
розуміє,
що  це  кінець,
крах
її  міні-кар’єри  касира,
вона  ж  тут  працює  два  роки
і  бажала  б  отримати
місце
завідувача  адміністратора  
мережі  магазинів

четвертий  vиродок
регоче
через  маску  Вербера
і  підіймаючи  з  кишені
револьвер
мовчки  стріляє

мозок,
цнотливий
вилітає
і  через  дірку  в  стіні
потрапляє  на  смітник

vиродки
перешіптуються,
радіючи,
що  каса  тепер  вільна
згрібають
усі  гроші
в  бетоновані  кейси
і  ушивають
з  цього  місця

і  так  кожен  день  п’ятниці
кожен  день  святої  п’ятниці
виродки  божеволіють
через  свою  неймовірну
на  їх  думку  винятковість
і  вбиваючи  звичайних  
представників  суспільства
набувають
священних  знань
забуваючи,
що  й  вони
рано-чи-пізно
однаково  подохнуть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389337
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.01.2013


палаючі трансмісії

She  laughs  when  she's  crying
She  cries  when  she's  laughing*


Біжиш,  то  біжи
Подалі  від  цього
Міста,
В  якому
Всі  труби
Забиті
Тілами
Грішників,
Які  розкладаються
Від  течій
І  брудного  сонця

Біжиш,  то  біжи
на  голос,
що  роздирає  повітря,
розкидаючи  
по  каруселям
та  садам
кишки

нутрощі
вічності,
що  оселилась
в  тобі

біжиш,
то  біжи,
хай
місяць
забуде
твої
упокоєві
груди,
на  яких  ножем  було  
викарбувано
ім’я  того,
хто  не  прийде

біжиш,  то  біжи
птахи  більше
не  клюватимуть
твоє  обличчя,
вони  летітимуть
за  тобою
Мертвою-Петлею
чіпляючись
за  твою  шию,
адже  ти  отримала
прощення

де  тут  бог,
де  тут  диявол
скажіть,  будь  ласка

молитви
розвінчуються
димарями
радіостанцій,
це  найбільший  цвинтар
з  усіх  на  Землі,
тут  заховані
всі,  хто  не  змогли  заховатись

біжиш,  то  біжи,
розливаючи  за  
собою  лексеми
із  паливом

сірники,
розмовляють
із  внутрішньо-
черепними
трансмісіями
і  в  міру  того,
наскільки
ти  посміхаєшся,
вони  підпалюються
разом
з  домівками,  заводами
та  примарами

це  місто  -  не  пекло,
всього  лише  на  всього  його
сегмент,
частина  великого
імунного  процесу
всередині
старого
вмираючого
чоловіка,
що  відхаркує  мокротиння
допалюючи
останню  сигару

ланцюги  обірвані,
всі  клінічні  смерті
пройдені,

завершені

стінами,
з  яких  здерлась  фарба
порожні  чайники
на  порожніх  столах,
обклеєні  постери
з  самовбивцями,
яких  
ти  знала,
про  яких  ти  піклувалась
а  тепер  нікого
не  стало,
навіть  тебе

небо  закінчується
за  ліхтарями,
в  яких  десять  років
тому  стався  серцевий
напад

і  тільки  голос,  
тепер  вже  порожнього
міста,
переслідує
кожного,
хто  намагається
знову  у  нього
потрапити.  


*фрагмент  з  пісні  U.N.K.L.E.    Rabbit  in  your  headlight  ___________________

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388754
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.12.2012


нічна пошта снів

День  за  днем  твоя  вулиця  не  освітлюється,
адже  старий  ліхтарник
Вмер,

залишивши  на  пам’ять  пітьму
як  таку,
величезну
жінку
з  чорною  шкірою,
що  годує
усіх  нічних  птахів
зіпсутим  молоком

як  таку
величезну
рану,
у  яку
місяць  не    потрапляє
своїм  лобом

єдине,  що  відсвічується
в  цій  пітьмі
це  ножі,
які  повільно
і  завжди  швидко
вриваються
в  твою  душу,
коли  ти  лежиш
і  злизуєш
марки
з  пошти
снів

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388749
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.12.2012


море у мені, море у тобі, моря більше немає ніколи

Це  море,  що  складається
З  чорнила  та  олії,
Заполоняє  мене
У  вигляді
моря

Пропливаючи  аквалангісти
Скажуть:
"Сотні  доларів
Кинуто  на  лікування
Цих  кубиків-рубиків"
Жінка,
Що  молотить  зерно  на  другому  березі
Остовпіє,
Перетворюючись
На  хмари  пилу
І  бруду

Посмішки  кинуті
За  вітром,
У  сторону  степу,
У  якого  стерпли  коліна:

-  Містере  Брук,
     Ви  живете  у  Брукліні
-  Ні  я  живу
     У  животі
     Ноосфери

Ноги  протягнуті  в  дірки
І  зв’язані  зашморгом.
Киньте
Мені  в  обличчя
Каменем,
Загорнутим  в  бульварну  пресу
Закопайте  мене  серед
Великого  супермаркету,
В  якому  продаватимуть  
Тільки  зіпсовані  товари

Купіть  мені  інвалідний  візок
В  відділі  негайних  покупок,
Я  хочу  щоб  ви  всі  пили  тільки  
Холодну  воду,
А  не  чай,
Що  лл’ється  я  з-під  солоних  губ
Накрохмаленого  старого
Клерка,
Що  колись  працював
у  пабі.
Він  розливав  пиво
На  відвідувачів
Проявляючи  в  такий  спосіб  
Гнів  і  зневагу,
Він  грав  на  холодних
Обчислюваних
Батареях

І  ця  мелодія  гріла  його  серце,
Пізніше,
У  нього  з’явиться  жінка  
Вона
Скаже:  "любий,  поглянь  яке,
Небо
Так  і  хочеться  його  запалити"

Вони  кохатимуться  і  він  обливатиме
Дітей,  що  йтимуть  до  школи
Гарячим  кип’ятком,
Що  литиметься  з  його  серця
Він,  божеволітиме
І  через  це
Багато  хто  втратить
Оселю,
Бо  вогонь  цей
Ненаситний,
Що  йтиме  з  його
Серця
Спалюватиме  все  навколо

Але  біографія  скінчиться  на  нещасному  випадку
Його  заріже  вісімнадцятирічний
Книжковий  підліток,
Що  полюбляє  жорстоке  гей-порно
Жінка  й  надалі  
Спостерігатиме  на  небом
Тепер  її  ліжко
Нагадує  амонізований
Циферблат

Це  море
Буде  в  мені  доти,
Доки
Я  не  зустріну  цієї  жінки
І  не  скажу  їй  
Ви  надзвичайно  гарна
Та  ви  не  полюбляєте
полуничного  морозива,
А  тому  ваша  
Вигадана  собака
Зірветься  і  покине  вас

Адже  ваша  стрункість  
І  вишуканість  полягає
У  поверхах,
Багатоповерхівки,
На  яких  бомжі  вперше  дізнаються
Про  якусь  неймовірну  музику
Читаючи  твори  Кафки.  

Вона  не  зрозуміє  мене,
Продовжуючи  маніакально  дивитись  на  небо
А  отже  це  море  залишиться  
В  мені  –  навіки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387695
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.12.2012


класичний катарсис

Дуже  важко  ввіднайти  колодязь
з  хорошою  смачною  водою,
дуже  важко  віднайти  колодязь,
в  якому  тебе  добре  було  б  втопити,
щоб  твої  груди  оголювались
і  кров  текла  з  голови  в  ноги

Дуже  важко  віднайти  колодязь,
в  якому  минуле  б  кінчалось
з  продірявленою  спиною,
даючи,  таким  чином,
можливість  зачаттю
майбутнього

з  цим  самим  рудим  револьвером  
у  руках  сконструюваних  
геніями  
генетичних  
модифікацій,

ця  велич  твоя  розпадеться  
на  атоми,
як  тільки  я  схоплю  тебе
за  шию
і  кину  в  цей  колодязь

і  вся  кров  стікатиме  з  ніг
у  голову
і  всі  твої  думки
загинуть
навіть  не  пройшовши  початкової
стадії

електрика,  зогнивши  в  ручних  
провідниках
кочуватиме  назад,
серцями  зчорнілих,  
зацементованих  
островів,

обличчя  моє  вкрите  сивиною,
що  втекла  від  чогось  вищого,
за  таку  матерію  як  я  
платили  би  сотні  песо,
та  ти,  не  зважай
я  все  одно  тебе  втоплю,
і  ти  кричатимеш
з  наповненим  ротом

вода  заливатиме  твої  легені,
руйнуючи  ланцюги  тіла,
я  звільню  тебе  від  твоїх  внутрішніх
демонів,
я  поховаю  в  тобі    цілу  вічність,
я  поховаю  в  тобі    порожню  пустелю,
що  колись  була  
пишним    зеленим  лісом.  

Дочекаймося  ночі,
щоб  ніхто  не  бачив,
як  ти  страждатимеш,
як  з  тебе  вилітатимуть
гнилі  метелики,
як  обличчя  твоє
нагадуватиме  
риси  
мімози,
що  помирає
і  ніяк  не  може  померти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387077
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.12.2012


стомлена

Я  з’їдаю  рибу  починаючи  з  голови,
Я  проникаю  у  її  нутрощі  своїм  язиком,
Я  ламаю  всі  кістки  своїми  зубами,
Які  я  чищу  корою  залізних  дерев,
 І  ця  риба  гниє  у  моєму  шлунку
Її  частинки  відферментовуються
і  по’єднюються  з  вулицями,
з  рельєфом  міста,
що  всередині  мене,
з  ліхтарями,  що  відсвічуютьсь  пісні
сонних  дітей,

дівчина  невисокого  зросту
сидить  на  тротуарі,
і  її  ноги  зливаються  з  тріщинами  
тротуару,
і  її  губи  промовляють  молитви
до  невідомого,
вона  обчищає  свою  шкіру
від  надмірної  кількості
повітряних  кульок,
повітря  здушується  в  її  горлі,
щоб  більше  ніколи  не  повернутись  в  минуле

і  коли  море,  торкається  пристані  
цього  порожнього  міста,
дівчина  ступає  на  берег  своїми  босими  ногами,
пісок  розлітається  на  всі  сторони
і  місяць  зникає,
замовляючи  свої  рани

вона  роздягається  і  її  груди  тверднуть
наповнюючись  кольоровим  молоком,
вона  кидається  у  море
і  пливе,
пливе,
пливе,
до  поки,
останні  рухи  її  не  зникають  
за  лінією  місячної  ночі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386829
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.12.2012


Вогні Святого Ельма

Шкіра  шматками  злітає  з  горла
і  переноситься  в  гнізда
птахів

автозаправки  віддаляються
від  кожного  метра  небесного  тіла
рух  по  симетрії
рух  дверцятами  автомобіля
помальованого  в  колір  препарату  
«Прозак»    

відчужені  ледь  чутні  удари  серця
залишаються  гартуватися
звуки  відбитої  сталі
звуки  відбитого  черева
в  черепі
так  
багато
місця
любові

а  ти  лежиш  у  ліжку
в  лікарні  як  остання  собака
що  помирає

повір  собі
адже  я  тобі  вірю

повір  собі
адже  я  тобі  вірю

мертві  сніговики  танцюють
свій  останній  фрі-жаз  
вервиці  вірних  коханих  температур
при  яких  тіло  перетворюється
у  рідке  місиво,
при  яких  тіло  перетворюється  
на  папір,
на  якому  я  пишу  свій  кожен  перший  
і  останній  вірш

останні  квіти  до  тебе  
в  лікарню
останнє  тепло  
з  тіла  ночі  опуститься
тобі  до  колін
і  проникне  у  тебе
залишаючи  на  твоїй  шкірі
тугу  і  біль
яку  я  черпатиму
мовчки  приймаючи.  

сльози  -  це  не  вияв  доброти
сльози  –  це  втрачені  собачі  душі
коли  в  мені  забагато  гніву
я  плачу
випускаючи  бідних  створінь  назовні

і  скільки  ти  б  не  кричала
і  скільки  б  сумнівів  тебе  не  розривали
і  скільки  б  твоїх  близьких  друзів  не  вмирало
на  цьому  довгому  шляху  
повір  собі
адже  я  тобі  вірю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386301
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.12.2012


КличХейту

Зненавиди  своїх  батьків,
Зненавиди  вищу  освіту,
Зненавиду  свою  дівчину,
Зненавиди  місто,
в  якому  нічого  не  побачив
крім  дзеркала,
в  якому  
ти  вбиваєш  усіх  підлітків,
Зненавиди  своє  тіло,
зненавиди  свою  душу,
Зненавиди  смерть,
і  людей,
що  так  прагнуть  померти,
Зненавиди  стареньких,
які  воювали,
а  тепер  їх  кістки
розмивають  океани,
утворюючи  склепи,
Зненавиди  бога,
Зненавиди  диявола,
нікому  від  цього  не  стане  легше,
ніхто  не  придбає  тобі  серце,
заповнене  залозами  щирості,
ніхто  не  стане  тобі  другом,
ніхто  не  потисне  тобі  руки
кажучи  ти  дуже  приємна  людина
Зненавиди  світло,
Зненавиди  пітьму,
адже  тобі  ніде  не  буде  полегшення,
Зненавиди  космос,
Зненавиди  надістот,
що  його  перевернули
і  поселили  у  своїй  свідомості,
Зненавиди  своїх  сусідів,
що  кожен  день  поливають  свій  газон
ти  ж  прекрасно  знаєш,
його  не  потрібно  поливати,
незабаром  тут  їбане  метеорит  
і  нічого  не  стане,
сама  порожнеча
і  цінність  бути  ніким
проникне
у  голови,
Зненавиди
кожен  день  свого  життя,
адже  все,
що  ти  залишиш  після  себе
це  купа  калу
у  туалеті,
який  ніхто  не  змиє
після  тебе,
а  отже  дій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386050
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.12.2012


пташині обличчя під натиском поцілунків

брудни  цей  одяг  своїми  снами,
де  кольорів  більше
ніж  в  серці  
пересічного  громадянина

викидай  разом  із  сміттям
футболки  з  написами
про  торішню  побутовість,
дерево  коричневе  з  чорною  кроною
знебарвлюється  смолою

у  тебе  під  зубами
самозаймаються  кораблі
маленький  хлопчик  
безіменний  дарує  тобі
морозиво,

де  солодкого  смаку
більше
ніж  в  нутрощах
пересічних  громадян

це  маленьке  диво  з  синіми  очима
немає  імені,
бо  він  народився  у  сім’ї
священика,

а  коли  сонце  згорає  у  власному  соці
утворюючи  тінь,
тоді  всі  хто  повинні  бути  безіменними  
народжуються

пускаючи  паростки  під  багатовантажні
багатоповерхівки,
і  небо  тоді  опускається  на  тридцять  градусів
нижче  поверхні  землі  і  пекла.

Та  й  молитви  лунають  з  вуст  грішників
наче  музика,
тоді  береги  розходяться
і  всередині  цього  порожнього  урвища
видніються  руки  заплетені  у  квіти,

і  з  квітів  –  видніються  трикутні  голови
жінок,
з  червоними
щоками  
пухкими,  наче  ватне  колесо,
пухкими,  наче  слонові  поцілунки
пухкими,  наче  пташині  обличчя,
зв’язаних  під  рідкою  масою  масла  й  молока
у  легку  краватку  для  радіо-вартового.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385852
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.12.2012


химери за дверима

Коли  залишаєшся  сам  на  сам  з  квартирою
здається,
що  гей  у  барі  ріже  собі  вени
виделкою,
яка  зробилась  зеленого  кольору  

це  напевно  тому,
що  нею  користувалась  красива
чорношкіра  жінка,
аперитиви  зроблені  з  ядухи
травлять  цього  чоловіка  
в  віп-кімнаті

і  він  ріже  вени,  до  поки
кров  не  робиться  зеленого
кольору,
на  сцені  епілептично  труситься  
Ян  Кертіс
і  співає,  співає  своїм  замогильним  
голосом  
що  є  духу,
що  є  сили

духи  допалюють  сигарети,
і  завиваючи,
доповнюють  месу
чорні-чорні
демони
вириваються  з  кожної  людини,
що  перебуває  у  цьому  барі

виходячи  на  пекельну  прохолодну  вулицю
Ян  повільно  підпалює  бар,
разом  із  людьми,
забираючи  лише  улюблені  інструменти,  
ловить  на  ходу  таксі
і  доспівуючи  пісню,
яку  він  не  встиг  доспівати  у  барі
віддає  таксисту  гроші

вези  мене  у  порожнечу  
великого  міста,
вези  мене  геть  звідси,
вези  мене  до  коханої  жінки,
що  сховала  у  серці  гнів
й  сходи  до  можливого  пекла

                         99999

чоловік  сумно  видихає  
повітря,
розламане  надвоє  сонячним
промінням
і  промовляє  «Гаразд,  хлопче,  тільки  спокійніше»
Ян  нервується  ще  більше,
його  проймає  холодом
він  знає,
все  закінчується  на  ре-мінорних  нотах
все  закінчується,
коли  лихоманка
набуває  вигляду  найкращого  друга

температура  підіймається
тіло  повільно  м’якне  
таксист  
перетворюється  на  химеру
з  вишневими  вусами.
Ян  ковтає  таблетку,
йому  наче  стає  легше

і  ось  за  червоною  кулею,
котру  люди  звикли  називати  сонцем
видніється  Янова  домівка
він  відчиняє  двері  своєї  кімнати
і  бачить  своє  посиніле  тіло,
що  висить
на  цупкому  мотузку

Ян  мовчки  зачиняє  двері  на  ключ
Обливає  весь  будинок  бензином
і  кидаючи  сірник  
тихо  промовляє
весело  сміючись:
«When  the  darkness  broke  in,  I  just  broke  down  and  cried.»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385587
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.12.2012


кінцеві речення в голосових зв'язках

Все  життя  починається  з  цупкого  мотузка,
на  якому  звисаєш,
зачепившись  шиєю,
до  поки  нігті
не  покриються
плівкою  мертвого  тепла,
до  поки  собака,
що  живе  в  твоїх  очах
не  плюне,
покинувши  тебе

твоя  вже  не  цнотлива  сусідка,
що  кожного  тижня  
знімається  в  анальному  порно
питиме  суничне  пиво
їстиме  суниці  відрами,
а  ти  бовтатимешся  
на  мотузці  і  тобі  підсвічуватиме
космонавт
з  ліхтарем  у  руці
з  постеру,
що  на  дірявій  стіні
так  починається  життя,
так  закінчується  життя
і  не  сперечайся
зі  мною

птиці  горітимуть
під  спекою  літа,
повітря,
як  гума,
розкладеться
і  розповзеться,
літаки
розмажуть  
місто
й  кров
виллється
брязкотом
медальйонів
із  чорного  металу  

тебе  не  стане
й  ти  народишся,
ти  народишся  й  тебе  не  стане,
рефлексії  завжди
монотонно  повторюватимуться
не  тільки  в  тобі,
а  й  насправді
в  шестигранній  
реальності.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385571
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.12.2012


кричи

Я  не  зможу  описати,
її  природного  стану.
Я  не  зможу  описати  її  очей
Я  не  зможу  знаходитись  
постійно  в  колі  полярного  сяйва,
бо  від  надмірної  кількості  вологи,
що  проходить  крізь  мене
через  її  сльози
я  відчуваю  як  пальці  гниють

зима  кінчається  десь  за  сніговими
вершинами  Ісландії
з  проламаним  черепом  
і  порізаними  руками-хуртовинами
роки  пройдені
роки  втрачені
роки  віднайдені
і  народжені
голосом  зриваються  і  перестають  існувати

в  небі  залишається  сталість
ланцюги,  що  прикуті  до  горла
ламаються  
із  засніжених  хребтів  осипається  лавина
і  єдине,  що  залишається
та  віддаляючись  
гасне

це  крик  

твій  

власний

крик.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385380
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.12.2012


порох у твоїх круглих безконечних очах

Склянка  зсередини  начинена  вибухівкою
не  пий  її  вмісту
не  пий,
Річард  знову  не  сказавши  нічого
запустив  собі  кулю  у  голову
і  помер
і  помер

склянка  зсередини  начинена  вибухівкою
не  пий  її  вмісту,  не  пий,
жінка,
з  котрою  ти  вчора  так  пристрасно  кохався,
согрішила,
завагітнівши  пломбірним  морозивом

вона  розірвала  свої  панчохи
кольору  гарбузового  цукру,
а  тепер  -  ціла  зупинка  
перед  кордоном  вічності.  

хоч  стій  між  централями,  
хоч  падай  на  ці  жовті  матраци
нічого  не  зміниться  
і  не  змінилось

склянка  зсередини  начинена  вибухівкою  
не  пий  її  вмісту,  не  пий
гастролі  по  великому  знелюдненому  місту
закінчились  на  кладовищі
сорок  з  гаком  могил
і  всі  вони  схожі  за  формою
на  гриф  скрипки,
що  плаче.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384648
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.12.2012


будинки:зі:старими:предметами

позаду
за  спиною
чути
крики

це  кричать
птахи
це  кричать  діти
що  обсмажують  цих  птахів
на  вогнищі

хмари  відриваються
від  неба
перетворюючись  на  плоди
хурми.  

паралізовані  дельфіни  
вириваються  з  інвалідних  візків
і  пливуть,
що  є  сили
у  глибочінь
у  будинок  миру
у  будинок  спокою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384587
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.12.2012


я ваша пам'ять

чоловік  на  мості  п’є  віскі,  
до  поки  не  чує  клацання  в  своїй  голові
я  ж  відкриваю  наступне  століття
своїми  віршами,
ніхто,  мабуть,  не  вражений,
ніхто  не  скаже  мені  
«Це,  юначе  краще,  що  могло  бути  на  цій  землі»

я  теж  щиро,  кажучи  не  вражений,
адже  все  стоїть  на  місці,
і  мені  здається,
що  всі  люди,
чи  подібні  істоти  їм  в  скляній  коробці
допалюють  свої  цигарки,
долаючи  світлові  роки,
та  тільки  в  собі,
тільки  в  собі

і  я  засипаючи  всіх  листям
в  надгробній  тиші,
не  стану  пророком,
я  ним  і  є,
надто  ніхто  не  дізнається  ким  я  насправді
був  знищений  
ніхто  не  дізнається,
що  значить  виливати  нові  форми
і  надавати  їм  життя

скульптор  вже  двадцять  другого  століття,
що  загубився  в  минулому,
мені  нічого  тут  з  вами  поруч  робити,
стрибати  з  багатоповерхівок
за  птахами
посірілими  
від  краєвидів  монументального  пекла

все  це  подовження  твердих  приголосних,
глухих  задимлень,  
все  це  озвучення  німих  короткочасних  просвітлень
я  вкидаю  у  кров  наркотики  з  чорними  лірами,
оспівую  шльондр  з  розкішним  волоссям,
я  описую  країни  і  золото  
золото  пропитої  нації,
в  якому,  мабуть  ще  знайдеться  місце  
любові  і  смутку,
горі  покинутих,
горі  розтрачених

олія  стікає  по  горлу  кожного  
хто  мене  чує  і  слухає
лезо  втинається  у  гланди
очі  наповнюються  люттю,
я  відкриваю  світи,
я  відкриваю  сонце,
зірки,
я  покидаю  пости,
я  старію  разом  із  вами

домальовуючи  величезні  
величезні  дірки
на  латаних  джинсах  вічності
і  на  вашому  одязі,  як  і  на  моєму  сріблиться
гріховність

я  не  прощений  і  прощення  не  отримаю,
бо  очищення  мало  б  починатись  прямо  з  
мого  внутрішнього  космосу,
а  його  постійно  стає  все  менше,

адже  я  по  лікті  в  болоті,
спостерігаю,
земля  –  це  помийна  яма,
де  зібрали  всіх  солдатів

і  ось  ми  з  вами  хлопчики  та  дівчатка
на  фронті
стріляємо  одне  в  одного,
ріжемо  один  одному  горлянки
ковтаючи  степову  пилюку
та  одягаючись  у  тверді  камзоли
і  якщо  ми  воюємо  за  правду,  
то  наші  серця  
справді  із  глини,
богу  давно  вже  стало  на  все  це  плювати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384094
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.12.2012


темні-години

портовий  пост-сигар  лежить  у  моїй  кишені,
нехай  лежить
місце  між  рядками  заповнене  чиїмись  руками
мовчанка  між  полюсами

а  я  на  посту
з  рушницею  в  руках  стою,
мені  дали  у  відповідь  гумку,  
щоб  я  стирав  в  разі  чого  картину  зими,
підстрелити  когось
навряд  чи  зможу,
але  така  команда  була  здалека,
а  тому  я  повинен,
якби  моторошно  мені  не  було
 
і  ось  наближається  жінка,
очі  якої  вкриті  сльозами,
на  дорогах  слизько,
їй  не  дійти  сюди,-
думаю  я,

вона  пришвидшує  ходьбу
і  я  намагаюсь  бути  спокійним,
але  це  зовсім  не  так,
це  зовсім  як  у  старому  
англійському  кінофільмі

з  кожним  кроком  її  наближення
розгортається  пекло
з  кожним  кроком  я  потрапляю  у  централі
холодного  кола
мені  ламає  ключицю,
сверблять  коліна,
я  підгинаюсь  і  падаю

і  вже  непритомніючи  стріляю,
вона  кричить,
і  у  мені  неначе  залізо  ржавіє,
неначе  у  мені  всі  мерці  цього  світу
повільно  вмирають

ноги  підкошується  і  її  голова,
зачіпляється  за  вітку  дерева,
що  лисіє,
офіцер  підбігає  і  повільно  сміючись
кудись  утікає,
подвійне  слово
смерть  помирає
смерть  помирає
разом  з  живим  мерцем

останній  раз  я  відчуваю  піт,  що  виступає
з-під  теплого  светра,
моя  остання  надія,
що  зима  таки  пройде,
але  ці  хвилини  розгортаються  так  довго
час  застигає
друга  вічність
"ти  так  втомився,  я  тебе  кохаю",
чую  ці  слова  від  цієї  жінки,
з  холодними  і  вогкими  губами
вона  мене  обіймає  і  я  разом  з  нею  помираю.
Помираю
Помираю
Помираю
снігом  все  замітає,
і  нас  знайдуть  наступної  весни  сторожові  собаки
з  хлопцями  повними  хоробрості  в  темних  камзолах,
котрі  зустрінуть  свою  смерть,
як  і  я  зустрів,
повністю  з  оголеними  внутрішніми  провідниками
без  суму,
без  шкіри
з  оголеною  душею.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383847
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.12.2012


останній з останніх

Я  останній  з  тих,
хто  все  ще  тримається  на  ногах,
я  останній  з  тих,
хто  все  ще  палить  у  твоїх  діохрометичних  снах,

і  мої  цвинтарні  площі  заповнені  свіжими  могилами,
я  мертвий  і  по-мертвому  розмовляю
чи  намагаюсь  це  робити,
моя  попільничка
це  небо  
і  я  глушу  всі  недопалки
об  тверді  тіла  пекельних  птахів

чистилище  вщерть  переповнене  бігунами
і  дистанція  тут  довготривала
спалахуй  як  смолоскип  і  біжи
вічність  тут  у  вигляді  коридору

алкоголіки  блюють  тут  алкоголем,
поети  –  словами,
шльондри  розчепірюють  ноги
і  цілі  гарячі  комети  знищують  
їх  статеві  органи

шукай  тут  когось,  хто  мав  би  бути  
схожим  на  бога,
шукай  тут  колонії  божевільних  хейтерів,
що  затопчуть  тебе,
в  разі  спроби  дістатись  до  пульту  керування  
всесвітом

шукай  тут  письменників,  
котрих  читав  в  дитинстві
вони  схожі  на  беззубих  оскаженілих  собак,
покинутих  напризволяще
шукай  тут  всіх  безпритульних  друзів,
що  колись  видобувались,
а  тепер  стали  нікими

просто  знай,  всі  хто  в  чистилищі  -
не  живі  створіння,
а  механічні  мерці,
жертви  прогресу
жертви  алюзій,
що  жеруть  свої  душі,
запиваючи  всі  перетравлені
цінності  
дешевим  портвейном,
в  якому  тоне  відповідальність
за  кожен  грам  страченої  смертності.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383617
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.12.2012


Холод-Вакха

коли  озираєшся  розумій  свідомо
що  за  спиною  розірвані  шини
розбиті  автомобілі
покалічені  люди
розтовчені  багатоповерхівки
за  спиною  війна
комунікація  популяцій
голодних  столиць
вербалізація  контрактників
з  синами  пекла
за  спиною  пряма  агітація  
на  вбивство
своєї  індивідуальної  комети

всі  кімнати  в  яких  ти  ковтав
розріджений  азот  стерлись
всі  грані  стали  максимально
знежиреними  
зневоднений  клич
сотням  мамонтів
і  на  голові  у  цих  людей
жіночої  статі  козлячий  череп
і  вино  у  руках
що  заповнює  твою  кров
гірким  чорносливом

візьми  гвинтівку  і  не  озираючись
вистрели  через  спустошене  плече
убий  усіх  цих  демонів  
що  приносять  Ленею  у  жертву  дітей
зупини  цю  оргію
потрощи  черепи
зміни  в  цьому  світі  щось  на  краще
перестань  снити
відключись  від  апарату  дихання,
стань  богом
дай  можливість  своїй  душі  
вилетіти  з  тебе
чорніше  чорного
нічого  не  буває
білі  пам’ятники  птахів  у  твоїй  голові
закам’яніли  в  четвертий  раз

друге  сонце  в  очах
другого  сонця  не  буває
плюй  у  річку  зубами
відхаркуй  заражений  слиз
вакха  вакха  вакха
це  не  любов
це  неродючість
це  не  культура
це  окупація  твоєї  надмірної  правоти
не  спи
не  піддавайся  тортурам,
зодягнись  у  коричневий  хітон
купи  собі  волю  за  призаземлене  світло
слухай  себе
слухайся  когось  в  собі
всі  ці  особи  це  ти
весь  цей  папір  не  псалтир
пам’ятай
болото  –  це  площа  полотнища
де  топитись  можна  сімдесят  раз
на  сімдесят  першому  подвизі  тебе  не  стане
залишиться  куля  у  жіночих  чорних  серцях.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383576
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.12.2012


африканське сафарі

я  народився  без  кисню,
і  лише  за  життя  його  здобуваю,
я  народився  без  душі
і  лише  за  життя  її  я  шукаю,
я  народжувався  
і  помирав,
помирав  народжуючись
і  для  мене  завжди  було  гаслом
їсти  гівняну  правду  кілограмами
скільки  б  смачної  брехні  не  було  
навколо,
для  мене  завжди  було  гаслом
ненавидіти,
адже  через  ненависть  я  спонукав  
себе  і  когось  щось  робити,
для  мене  завжди  не  було  єдиної  домівки,
країни,
хоча  кордони  чіткі,
і  я  намагався  їх  ламати  іржавими  ножами,
намагався  прострілювати  використаними  кулями
я  завжди  щось  робив,
та  коли  здавалось  що  не  так,
я  потопав,
я  падав  у  провалля,
та  звідти  піднімався,
адже  це  не  життя,
це  африканське  сафарі,
де  полюють  на  тебе,
змушуючи  відчувати  незмінний  біль
тож  підіймайся  з  колін
твій  бог  не  почує,
бо  диявол  спеціально  перерізав  телефонний  дріт.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383469
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.12.2012


човниковий біг

Човниковий  біг  каруселями  з  яких  важко  зірватись
човниковий  біг  будинками  з  яких  важко  дістатись  до  птахів
у  височінь
де  літаки  самозаймаються  
і  любов  керується  не  покорою  любов  керується  повстаннями
бунтами
і  ти  забуваєш  рукавиці  удома  
фаланги  пальців  рук  німіють  від  холоду  м’якотілої  зими
фаланги  пальців    ніг  спочивають  у  мисці  з  водою
ламаються  кісточки
ламається  воля  
ламається  успіх
ламається  усміх  
на  обличчі
забуваються  всі  чини  й  санітари
нещадно  палять  б’ючи  палицями
психовану  шльондру
що  цитує  Бодлера

процесія  що  крокує  навпроти
того  будинку  де  ти  стоїш
знімає  з  тіла  мерця  шкіру
і  ти  відчуваєш  як  все  життя
протікає  в  тобі  за  хвилину
і  зника  за  коліями
за  берегами  облізлого  міста

серед  мосту  старий  намагається  
щось  сказати  хлопчику
а  той  кричить  йому  в  обличчя
кидаючи  колоду  карт:
«Зникни  зникни  з  мого  життя
Зникни  з  мого  внутрішнього  світу  
Примаро!»

Старий  ридає  човгаючи  в  порожнечу
малий  співає  (йому  сьогодні  надто  весело)
забруднюючи  все  навколишнє  човниковим  бігом

і  гамір  стиха
тільки  тиша  координується  у  твоїй  голові
усюди  болотяні  площі
і  ще  невідомо  скільки  до  наступного  витоку
до  наступного  виходу  прямо  з  парадної

чуєш  звідусіль  голоси
що  кричать  
«Убий  себе
Убий  себе  
Убий!
Убий  себе!

ти  зливаєшся  з  контурами  ножа
без  масштабу
без  кордону  і  
втинаєшся  у  тіло  
щойно  народженої  дитини.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383379
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.12.2012


Занурення в кардіограму грудневого ранку-ночі-ночі-ранку

Занурені  пальці  в  твоє  волосся
покриваються  густою  плівкою  диму,
з  якого  тютюн  осипається  
і  стає  пов’язаним  з  берегом,

твої  ноги  скуті  ланцюгами  часу,
твої  ноги  скупі  на  лексичні  морфеми,
а  мені  ж,  а  мені  ж  так  хотілось
їх  розімкнути    і  ввійти  в  тебе  повністю,
якнайдалі
і  дізнатись  скільки  насправді  є  відсотків  кольору
у  веселці

і  чи  справді  червоний  то  любов,
а  чорний  –  то  смерть;
я  холону  разом  із  чаєм  на  паркеті
птахи  плетуть  гнізда  на  рефрижераторах,
сподіваючись  прожити  наступних  десять  років  
у  цьому  пеклі  з  картону  і  пластику.

я  мерзну,  я  холону  у  глотці  грудня,
і  падає  постійно  сніг,
і  я  вже  не  взмозі  стояти  під  твоїм  будинком,
чекаючи  доки  ти  сплетеш  мені  светр  із  сіро-карими,
очима  оленів
адже  весь  мій  одяг  затерся  до  дірок,
і  у  ньому  з'явились  попелясті  комахи,
і  я  вирішив  не  мучити  себе,
прийшовши  до  тебе  на  твій  день  народження
у  цю  непомітну  для  похмурості  п’ятницю.  

це  не  важлива  дата,
це  не  істотно  бути  істотою,
що  плете  комусь  одяг,
я  засинаю,
я  засинаю,
годинник  танцює  по  моїх  венах,
відображається  протягом  наступних  трьох  годин
та  сама  година  00:00  за  Північчю,
00:00  за  Сходом,  і  на  Заході
літаки  тікають  у  туманну  блакить
згасаючи  там,
замість  комет,
а  Південь,  Південь  пожирає  мене,
а  тому  мені  до  нього  не  дістатись,
та  й  навіщо  він  мені,
якщо  ти  тут.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382552
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.12.2012


автотренінги з подорожей у всі сторони пекла

Стомлені  валізами  й  безконечними  подорожами
в  різні  кінці  пекла
ковтаємо  сухі  вина,
запиваючи  їх  величезними  пепсі
у  нас  нема  смаку,
ми  не  поети,
ані  письменники,
ані  менеджери  середньої  ланки
ані  працівники  комунальних  служб
ані  стрип-танцівники  дорогих  барів
ані  сантехніки  з  червоними  дипломами
ані  прекрасні  коханці  багатих  леді  
з  товстими  подвійними  підборіддями
ні  священики  з  фазендами  й
чорношкірими  рабами
ані  вояки,  що  воюють  за  честь  і  правду,
а  також  державу
ані  політологи  в  червоних  спорт-карах
ані  герої  з  коміксів
ані  діти  великого  і  милого  Газданова
ані  совдепіські  піонери  з  потрощеними
кінцівками  й  паралічем  головного  мозку
ми  це  ми
ми  невдахи,
що  мандрують  пеклом
у  пошуках  правди
і  старого  видуманого  диявола.
ми  це  думки  у  ваших  головах,
невдалі  думки,
думки  про  самовбивства,
вбивства  коханих  жінок  
і  підкованих  кілерів.
ми  це  повітря  у  вашій  шкірі
ми  гейзери  у  ваших  душах
й  домівках
ми  холод  у  ваших  батареях
ми  посланці  зими  
й  відкриті  до  протягнутої  тиші
ми  це  вода  із  ваших  поламаних  кранів
ми  проститутки,  з  якими  ви  просираєте
останні  гроші
ми  космонавти,
які  нічого  не  досягли  
так  і  залишившись  дітьми  у  вашій  уяві,
ми  це  останні  з  останніх  старих  естетів
цього  століття
ми  ті  хто  пройшли  крізь  цілу  епоху
дурних  вірувань  і  непотрібних  слів
тож  залиште  нам  свої  парасолі
і  ключі  від  порожніх  квартир,
на  випадок,
якщо  ми  про  все  забудемо  і  
станемо  кимось  із  вас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381896
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.12.2012


викид за межі атмосфери у колонію чистилищ

Чарка  за  чаркою  випивається  дно,
океани  ламаються  світлом  
від  ліхтарів,
що  тягнуться  з  твоїх  рук

І  серця  холодні  перелітних  південних  птахів
стають  Західно-Східними,
міняється  напрямок  руху  труни,
в  якій  лежить  власне  тіло

міняється  склад  повітря,
і  ти  задихаєшся  післясмертно
танцюючи  на  маленькому  грилі,
тебе  обсмажує  пічка  великого  тролейбусу,
що  прямує  в  нікуди

ти  кричиш  до  водія,
лаєшся,  просиш,
плачеш,
але  температура  невпинно  
підвищується
кількість  можливих  відсотків  від  
перетворення
в  купу  попелу  зростає  

кому  боляче,  а  кому  боязко
бути  на  землі
тобі  ні,
бо  твоя  голова  зрощена
з  повітряними  кулями
і  всі  думки
входять  у  небо
глухими  пострілами,
кинджалами  із  загустілими
туманами

а  тіло,  тіло  не  важлива  частина,
знайди
відмінність  між  мерцем
і  порожнім  громадянином  
пост-психічно-депресивного  суспільства
ти  їх  не  знайдеш
бо  що  той,
що  той
мрець
і  обоє  праві  у  своїй  німоті,

тому  музика  тиші  тут  зайва
такти  текстилю,
такти  трактування  можливих  передтечій
до  сорок  першої  смерті  в  собі
і  поза  собою

не  задіюй  процесу  основ
викинь  себе  на  сміттєзвалище,
адже  воно  нагадує  чистилище,
звідки  ніхто  й  ніколи  не  повертається
живим  чи  задоволеним

викинь  себе,
і  починай  нову  сторінку
де  насолоду  отримуватимеш  тільки  ти,
а  не  твої  друзі,
жінки,  
куртизанки,
будь  революційонером,
будь  піонером  майбутнього
будь  просто  в  собі,
за  себе  і  навчись  таки  грати
у  вічні  смерті  чисто  й  без  цинізму
й  надмірного  зловживання  службовим
становищем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381802
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.12.2012


минуле-майбутнє-теперішнє, тепершінє-минуле-майбутнє, майбутнє-теперішнє-минуле

ось  по  цих  лініях  кахеля
ти  ходила  босими  ногами,
залишаючи  тріщини  і  вибоїни

ось  перед  цим  дзеркалом  ти  стояла
і  вдивлялась  за  своїми  поминками
що  кроїли  твої  вії
на  маленькі  сематичні  квадрати
і  нігті
нігті
зажди  перед  початком
зачаття  війни  у  твоїй  голові
перетворювались  у  хвою.

і  вода,  що  закінчувалась  у  кранах
тепер  після  твого  відходу  тече
рівними  хвилями,
рваними  ранами

і  ще  дев’ять  тисяч  шістсот  
п’ятдесят  чотири  кроки  до  ванної
я  не  дійду
нехай  мене  хтось  підхопить
і  дотягне,
як  важкий  мішок  з  картоплею


адже  я  стомився  голити  своє  обличчя
адже  я  стомився  цілувати  порожній  макет
адже  я  стомився  бути  під  час  Різдва
один  на  один  з  деревом  жалю,
з  деревом,
що  старіє,


під  яке,  мені  завжди  якісь  їблани  кладуть  дробовик
я  не  вистрілю
і  не  мрійте,
хоча  краще  я  б  вже  впав  і  заснув,
і  наснилось  мені  б  що  я  серед  пшеничного  поля,
голим  полюю  оленя,
чи  просто  танцюю  біля  вогню

а  ще  краще  було  б  вимкнути  усе  світло
увімкнути  опалення  і  кінчаючись  
кінчати  у  сміттєвий  бак,
розглядаючи  твоє  молоде  цнотливе  тіло
на  старій  плівковій  фотографії.  

Та  проте  ні  опалення,
ні  фотографій  не  збереглось
я  холону  в  застудженій  від  сирої  зими  квартирі
і  лише  птахи,  що  пролітають  ключем
в  безконечність
нагадують  про  те,  що  все  було
і  ніхто  не  забув.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380337
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.11.2012


00°00'00

Грішні  течуть  за  течією,  
а  наш  корабель
топиться  за  годинниковою  стрілкою
пам’ятай  всі  дороги  й  порти,

повз  які  птахи  пролітають  з  сажею
й  цигарковим  димом
зотліли  в  осінніх  недомаганнях

коли  остання  частина  моря,
змиється  у  порожнечі
настане  кінець  нашій  подорожі,
і  книга  закриється  на  найцікавішій
пригоді,
а  музика  зупиниться  і  
плівку  зжує  
величезний  кит

з  блакитно-жовтими  очима

і  ми  дізнаємось  що  ми  досягли
нульової  відмітки
нескінченної  довготи
широти
й  нескінченних  потопельників
за  бортом,
котрі  наче  відважні  плавці
змагатимуться  за  можливість
відлучення  від  церкви
у  області
мертвої  частини  спокою

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380335
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.11.2012


перетворення у вторинність порожнечі через самовбивство біля рисових полів

Велотреки  запалюють  в  моїй  уяві  ліхтарі,
якими  можна  палити  стяги
Я  багатоемоційний
І  на  різних  планових  збільшеннях
твої  поцілунки
урізаються  дельтапланами

Я  не  вмозі  шкидко
й  вдало  їхати  на  велосипеді
оминаючи
рисові  поля,
що  
залишаються  відпечатками
на  твоєму,
а  отже
моєму  лобі

я  не  закоханий  в  ці  
містифіковані  символи  на  твоїй  шиї
я  тільки  дурію
від  твоєї  постави
і  твої  ключиці
я  огорнув  би  своїми
як  завжди  спітнілими  руками  
і  заховав  би  від  усіх,

якщо  б  я  бажав  затонути
десь  в  океані
то  тільки  в  твоєму  океані
усе  з  часом  старітиме,
а  ці  велотреки
я  згадуватиму
і  немає  кращого  способу,
ніж  описати  це  у  вірші
під  музику  якогось  маловідомого
для  мене  скрімо-бенду  із  Франції.  

Я  кохав  тебе  й  завжди  кохатиму,
а  зараз  зашморг  на  шиї,
і  птахи  летять  під  кометами
на  сто  відімдесять  градусів
від  пекла
на  дев’яносто  градусів
від  чистилища,
в  яке  ніхто  не  потрапить,
окрім  дітей  п’яного  двірника
й  обкуреної  дворянки,
родом  із  Давньої  Англії.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380120
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.11.2012


сентенції нескінченні

Коли  п’яні  самураї  вирізають  серце
Заледве  теплої  гейші
Сік  із  сакур  стікає  і  перетворюється
У  кров,
а  потім  вже  у  вірші  відлюдника  гори  Фудзі-Яма

Коли  я  рефлекторно  відчуваю  твоє  надходження
Я  стікаю  словами,
Мене  рве,
Із  ран  висипається  сіль,
у  мені  нуртує  зима,
Листя  всіх  хмарочосів  осипається
І  все  неначе  перетворюється
У  атомний  вибух

Я  неначе  ховаю  себе  у  собі
Я  неначе  смерджу  всіма  відходами  
цих  міст:
Нью-Йорк
Новий  Орлеан
Філадельфія
Токіо  
І
Кіото

Усюди  зупиняється  серце
І  не  дає  вже  більше  кроку  
ступити
вітер  спустошує  всі  цінності  
в  голові

той  хто  намагається  мене  зупинити
не  самогубець,
його  потрібно  цінувати,
йому  потрібно  дарувати  любов

я  шукаю  усюди  прихистку,
я  усюди  шукаю  твоє  волосся,
в  якому  можна  будувати  інші  світи

ти  космос
ти  порожнеча
ти  абсолютне  ніщо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380119
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.11.2012


дні наївної жорстокості

Де  сенс  всіх  цих  поїздок
у  відаленні  частини  країни,
що  промерзла  до  кісток
і  скавулить  наче  зла
прокисла  собака

Де  сенс  сподіватись,
що  краще  тобі  перебувати  у  
постійному  русі,
тільки  не  рухати  сірку  у  вухах
тільки  п’яним  битись
у  її  груди,
груди  твоєї  комутативної
порожньої  квартири

в  якій  потонуло  майбутнє
народів,
і  епілептики  згоряють
у  ламповому  світлі
джазові  труби,
труби  деконструюваних
звуків,
що  перетворились
у  суцільну  наругу
над  маленькими  молочними  тілами  
висить  туман,
туман  із  трупів
тварин,
рослин.

Справа  в  тому,  що  ми  не  існуємо,
а  лише  перебуваємо
в  аморфному  стані
важілі  стрункості
й  стрункотілі  танцівниці
з  мізками  генетично  не  дозрілими
до  статевих  зносин

все  це  я  вже  проходив,
всі  ці  потяги  я  вже  бачив,
станції
переплітались
зміями  під  колінами,
а  їх  здирав  
об  чужі  кам’яні  сідниці,
що  не  звикли
довго  сидіти  на  місці

моя  помилка  в  тому  що  я  не
не  мім,
хоча  міміка  моя  наближена  
до  клоуна  чи  міма,
моя  помилка  у  тому  що  я  не
виріс  в  колі,  в  якому  святкують
двадцять  чотири  години    на  добу
день  народження,
моя  помилка  у  тому,
що  я  згубив,
абсолютно  усе,
бога,
життя,
сигарети,
щойно  придбаний  алкоголь,
і  я  втратив  тебе,
через  те,  що  я  закутався
бетоном  у  простір  знежирений
і  обезсилений.

моя  міміка
мої  міми
я  є  клоун  так
посміхайся  сука,
я  зроблю  тобі  приємність,
але  опісля  аншлагу
ти  втратиш  як  і  я  усе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380095
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.11.2012


брудні танці

я  танцюю  всередині  твоєї  душі,
бо  ти  страждаєш
і  плачеш  і  через  сльози  твої
виливаються  репрезентативні  монологи
з  покидьками
елітарним  хламом
цього  суспільства

твій  наркодилер  вчора
помер  від  сніду,
що  роз’їдав  його,
не  даючи  змоги  
підцепити  якусь  
португальську  красуню

і  тепер  ти  дохнеш
з  розбитим  від  утоми
обличчям,
без  наркоти,
без  майбутнього,
без  якихось  планів,
лише  очі  видають
твою  колаборативність,
а  твій  колишній  бравий
чоловік  
скінчався  від  своєї
поетичної  недоробленості

я  скажу  так:  всі  недойобані
сучки  
і  хлопчики  з  пробитими  головами
котрі  називають  себе  сучасними  поетами
повинні  сильніше  стягнути  зашморг
на  своїй  шиї
чи  викинутись  з  вікон
своїх  спантеличених  багатоповерхівок?
далебі,
мені  видко,
хто  мудак,
а  хто  ні

і  я  бачу  хто  дійсно  живе,
а  хто  насправді  прагне  смерті
знаєш  і  твоє  куриво
та  п’яні  тусовки
з  кожним  новим  перетрахом
стають  наслідком  завужених  когнітивних  
саморефлексій

ти  згадай  Христа
згадай  жінку,
котру  ти  вчора  
бачила,

котра  просила  твоєї  допомоги
але  ти  їй  відмовила

ну  от  зараз  цей  момент
ізоляції  електрики,
котра  тебе  вб’є
і  настав
пускаєш  соплі  по  венах?
А  й  справді
люба,
зараз  справді
тобі  ніхто  не  взмозі  
чимось  допомогти

хіба  що  lamb  of  god
побачить  твої  страждання  
з  автівки
і  зіб’є  тебе  швидше,
ніж  ти  скінчишся
на  цьому  дивані.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379814
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.11.2012


внутрішні передвтечі

Ми  тікаємо  на  стелю
від  часу,
що  пробігає
повз
наші  амфітеатри
з  відкритими  очима
повними  
люті  
і  гніву

у  руках  сочаться
з  кров’ю  мемуари,
написані
поетами,
з  непоголеними  щоками
і  музика  пришвидшується
і  акапелла  горить
і  зірки  розширюють  зіниці
від  подиву,

як  ви  
як  ви
як  ви  могли  вступити
до  царства  небесного
якщо  ви  слухаєте  не  бога,
а  внутрішнього  диявола

вода  затікає  поза  гортань
і  голос,
що  обкутує  ребра
ріже  повітря
й  виникають  стовпи
соляні
й  порізане  скло
розбивається  
й  падає  на  голови
людям,
що  так  щиро  моляться

ми  тікаємо  на  стелю,
та  час  нас  наздоганяє,
і  не  бачачи  протягів  бічних
ми  повільно  старіємо,
покидаючи  залишки
вкидаючи  у  голови
порох  і    звістки  птахів,

що  ми  вже  мерці
просто  не  чуємо  
просто  не  бачимо
акапелла  пришвидшує  голос
хор  кричить
хор  горланить

Ідіть  Нахуй.
Ми  не  хочемо  вмирати
Ми  не  будемо  вмирати

та  чи  наші  слова  якось  справдяться
певно  ні,
час  розітне  площини
і  розпадуться  атоми
скрипка  впаде  й  розіб’ється
й  хтось  стане  сліпим.
хтось  та  не  ми
нам  вистачить  вічності  
в  смутку  й  печалі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379513
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.11.2012


нова (с) мерть

Входячи  в  річку  всім  тілом,
не  помічаєш,
на  скільки  оголеними  можуть  бути
кисті  рук
наскільки  кволими  можуть  бути  коліна
й  наскільки  боляче  буде  вступати  ногами
в  цей  холод
в  цей  бруд

мертві  душі  збираються  коло  тебе  
цього  світанку,
а  ти  мовчки  співаєш  пісень,
твої  груди  обплетені  мороком
й  твої  очі  втопають  у  піску

ти  мовчиш,
тобі  нічого  сказати
всі  слова  з’їв  цей  чоловік,
що  завіз  тебе  сюди,
його  звуть  здається  Кшиштоф
можливо  він  був  світлоносцем
колись,
але  тобі  повинно  бути  байдуже
адже  цей  берег  має  колір  сивини
і  вода  тут  темніша  від  криничної

Шукай  тут  себе
Шукай  тут  сенс
Шукай  тут  інших  потопельниць
Шукай  тут  бога  
Шукай  тут  янголів  
Шукай  тут  себе
Шукай  тут  Польщу,
в  нетрях  якої  народилась,
Шукай  тут  голі  степи,
схожі  за  красою  на  твоє  юне  тіло

губи  твої  промерзлі
зганяють  униз  по  кручах  вітри
у  ліс,
на  дальні  полонини
повіки  запали  під  каміння
ти  заходиш  по  шию  у  воду
шкіра  блідне,
запалюючи  повітря  свинцем

і  вороння  злітається  
створюючи  клич  
новій  смерті  
вона  приходить
й  обіймає  тебе,
а  ти  лагідно  б’єш  її  у  потилицю
промовляючи  
«дай  можливість  помирати  мені  довше
ніж  зазвичай.
дай  можливість  мені  поспівати  довше,
ніж  зазвичай»

і  ти  співаєш  про  карпатські  гори,
ламаються  ключиці  твої  
й  ти  тонеш
контральто  розрізає
навколишні  води
й  видко  крізь  туман  
тільки  твої  коси,
тільки  твої  ледь  завершені  обриси.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379418
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.11.2012


хардкор-панк (ч. 2)

Величезні  гігантські  пісуари,
в  які  сруть  слюсарі-сантехніки,
виблискують  під  сонцем
Ямайки  розпеченої
наче  яблуневий  пиріг.

в  малих  засранців,
років  чотирнадцяти
набиті    кишені  піротехнікою  
і  мерехтливими  лампочками

а  ти,  
влаштуй  собі  очищення  карми,
хай  твій  дзен  відчує  весь  дисонанс
акції  виверження  маленьких  регенераторів,
хай  твій  маленький  друг
на  ймення  чорнявий  раста  палає
під  американським  стягом

діти  не  знали  про  наркотики,
діти  не  знали  про  траву,
до  поки  не  спустився  Ісус,
але  він  тут  ні  до  чого  дійсно
це  великі  заслуги  
старого  скуреного  растамана,
що  проповідує,
растафаріанство,
це  заслуги  цього  ямайського  священика

а  що  в  траві  поганого,
це  ж  не  вбивство,
не  війна
чи  вибивання  комусь  мізків,
кури  в  міру,
і  трахай  муз,
трахай  мулаток
і  кури,
такий  повинен  бути  
девіз    неупередженого  життя.  

а  за  цими  циклами,
що  перебувають  в  тобі  криється  
єдина  мета
відловити  цих  довбаних    нігерів
і  змусити  їх  чистити  пісуари
в  мене  батько  теж  працював  слюсарем,
але  ж  він  не  срав  де  попало

тобі  залишається    завалитись
на  хату    до  другана  і  добряче  
напитись  ця  робота  кур’єра  
піцою  втомлює  вкрай
ти  як  ні  мертвий,  ні  живий
десь  посередині
між  раєм  і  пеклом
розносиш  піцу  демонам
білим  і  чорним,
розносиш  піцу  богу  
і  дияволу,
короче  розносиш  піцу  усім

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379191
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.11.2012


хардкор-панк (ч. 1)

я  зовсім  не  знаю,
що  завелось  у  мені
можливо  це  велетенська
змія,
і  вона  поїдає  мене,
залишаючи  всередині
свій  кал

можливо  я  нічого
не  знаю
про  існування
такої  прекрасної
жінки  як  ти
можливо
я  забагато
нюхаю  клею

і  вже  не  бачу  куди  іти
у  вухах,
моїх  
їбашить  на  весь  звук
прекрасний  хардкор  панк,
а  я  іду
по  сміттєзвалищу
і  на  стінах
вулички,
що  склалась  у  моїй  голові
прекрасний  твій  силует
і  я  кінчаю,  і  я  кінчаю,
як  мексиканський  хіпі
у  сміттєвий  бак
допалюючи  всю  траву,
що  залишилась  
у  моїх  кишенях.

Я  вже  не  можу
відкривати
дивного  нового
світу  у  собі
бо  моя  голова
перетворилась
у  м’ячик,
який  бере  участь
у  ямайському  футболі
в  мене  нема  ідолів,
але  Боба  Марлі,
я  обійняв  би  як  рідного  
брата  
а  вас  я  ненавиджу
ненавиджу
вас,
бо  ви  не  здатні
до  трансімплантації
та  фотосинтезу
місяця  в  своїх  грудях.  

Я  подорожую  у  вищому  естетизмі
І  ця  жінка  постійно  буде  в  моїй
голові,
бо  вона  розуміє  мої  вірші,
хоч  і  не  має  ніякої  тяги
любити  мене  за  це.

Отже  змусьте  мене  платити
за  те,  що  я  кінчаю
змусьте
і  ви  відчуєте  весь  біль
у  своїй  душі
за  цю  нещасну  спробу
пенаправити  мене  
у  ваше  правильне  русло

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379036
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.11.2012


гімн нікому

подивись  мені  у  вічі,
що  ти  там  позавічного  побачиш
підсвічники  спалахують
в  сузір’ях,
той  хто  тримав  в  руках  
твоє  обличчя
давно  втопився  
у  стрункій  поставі
когось  чужого

все  що  пишуть  недоношені
у  лоні  часу  поети
це  не  поезія,
все  що  пишеш  ти
це  не  поезія,
а  рвані  шматки,
але  читай  мене  помираючи,
тільки  мене,
оминай  рядки  скупі  
невистраждалих  підлітків
і  згубних  юнок

я  сьогодні  і  завжди  
буду  писати  тільки  тобі,
втамовуючи  
розкриті  від  холодного  вітру
руки,
я  сьогодні  і  завжди  буду  належати
тільки  тобі
обійми  мене,  як  
вчорашній  день
залишившись  мертвою
петлею  на  шиї,

адже  мій  гімн  нікому  вже  дописаний
і  в  порожнечі  очі  відкривати
вже  не  потрібно,
я  розірвався
на  атоми
всіх  дітей  цього
світу
я  -
я  -
я  -
я  -
помер  в  собі  
в  останній  день
цього  згаслого  року

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378198
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.11.2012


ґвалтуючи тишу

ґвалтуючи  тишу
своєрідним  співом
птахи  летять  по  
по  сіамській  затоці,
розкладаючись  на  деталі
й  мікроелементи

ранок  закінчений  
на  вежі  
з  кофеїном
у  венах,
оцифрований
пост-панком

і
десь  з  однієї
із  сторін  хмарності
пролетить  на  повній
швидкості  
Єн  Кьортіс
ріжучи  повітря
своїми
суїцидальними
думками.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378168
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.11.2012


Присвоєння (за уч. Avokado)

Вовки  не  хочуть  бути  присвоєним
відмінком  наших  днів
мають  дисонанс
маючи  розпечатані  сни  
в  маленькій  дівчинці,  що  виростить  
нову  еру  в  собі  і  над  всім
розламані  вени  
й  крики  пересмішників,
відгукуються  
напівпітьмою
напівсирої  землі
і  відчинивши  порожні  зіниці,
вони  засумують  з  подвійною  силою,
бо  хмари  випеклись  вірогідними
знаками  на  плечах  зими,
а  ми  і  далі  будемо  пробачати  внутрішній  
зраді,
рятуючи  чергового  зайця,
що  має  померти  наступної  весни
на  розгляд  звуконаслідування  й  акомодації
на  крики,  позбавлені  болю  
ми  не  здатні  жодною  мірою  на  щось  вище  
від  третього  поверху  радянської  шестиповерхівки,  
помираючої  від  туберкульозу  й  осінньої  ангіни
для  когось  ця  осінь  остання,
для  мене  –  не  знаю
тому  я  і  надалі,  заплутавшись  в  тенетах  брудної  совісті
майже  заживо  гнитиму,  звільняючи  збочені  вулиці
від  можливого  шансу  на
на  одуження  від  повсякденності
дерева  гортатимуть  крила  й  стругатимуть  від  надмірно  
спожитої  дози  
алкоголю,  я  вірю,  що  мене  спасуть  тварини,  
а  саме  єноти,  що  бухаючи  будуть  знімати  порно  
в  австралійському  клондайку
і  (отримуючи  п’ятнадцятитисячне  повідомлення,
в  якому  йтиметься,  про  те,  що  ніхто  нікуди  не  йде)  
алкогольна  кома  поставить  крапку  
це  порно  потрапить  у  рубрику  «некрофілія»
збочення  тимчасово  омертвілих,
чи  збочення  для  тимчасово  мертвих
і    ти  поламаєш  усі  мої  пальці,
як  пережитий  заморозок,
двадцятилітній  брезент,
яким  опісля  накриють  моє  тіло,
але  яким  не  вдасться  накрити  мою  душу

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377583
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.11.2012


зворотність:планет

ми  руйнуємо  кожен  день
кордони  ротової  порожнини,
коли  розмовляємо
про  ісламських  екстремістів,
ми  руйнуємо  кожен
день
тканини  шкіри
рук,  
коли  обмальовуємо  їх
зірками
і  в  такий  спосіб  намагаємося
бути  ближчими  
до  неба,
до  чогось  незбагненного
до  чогось  ворожого
принеси  мені
те,  до  чого  мені  так  далеко

я  вічність  не  палив
і  у  післявоєнний  час
я  струшу  зі  свого  обличчя
лишніх
оленів,
моя  ж  шкіра,
вже  давно  не  стигле  пасовисько

моє  ж  волосся  заплуталось
у  твоїх  ногах,  
вони  ще  такі  
нестиглі,
вони  ще  такі  
наявні
у  наївності  
своїй,
як  і  ти  

але  інколи  в  випадах
гніву,
я  відчуваю,
що  мені  хочеться  
здушити  все
повітря  
в  тобі,
звичайним
ножем  покроїти
твоє  лице,
на  якому  ще
зовсім
недавно
виднілись  авіалінії,
і  навколишні  клондайки

щоб  ти  більше  
не  мала  змоги
на  мене  дивитись
своїми  бездонними
очима  повними
болю  
і  чорничного
суму.

Я  використаний,    ти  також,
я  тобі  про  це  ніколи  не  кажу,
а  ти  постійно
пригадуєш
що  я  невільник,
смертник
з  зеленими  очима
і  за  це,
я  готовий
згасити  недопалок
об  твої  молоді,
не  пізнавші  істини  щоки

я  молитиму  когось
щоб  помолився  
за  мене,
щоб  я  не  зірвався
і  не  викинув
всю  здичавілу
і  гнилу  кров
у  твою  сторону

я  молитиму  когось,
щоб  нарешті
ворог,
підняв  гордо  
голову  
і  заніс  першого  
удару,
скосивши
опору
для  ніг,

я  витратив  всі  життя,
і  у  мене  залишилась
єдина  куля
і  порожній  револьвер
ним
я  прорву  твої  барикади,
і  розтрушу
осінь  в  тобі,
я  розірву  твої  груди
і  побачу  
світ,
заповнений  холодом
і  байдужою  ніжністю
мої  руки  більше  не  доторкнуться
твоїх  плечей,
я  попрощаюсь
мовчки,
не  зачепивши  тепла  зірок
і  м’якої  промерзлої  землі.

на  наступний  день
моєї  посмертності
я  зрозумію
відлік  від  зворотності  планет
розпочато
десять,
           дев’ять,
вісім,
               сім,
шість,
             п’ять,
чотири,
               три..
       два…
             один…  
за-
си-
най

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377514
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.11.2012


важкі наркотики

всі  двері  в  котрі  
ти  входиш
перетворюються
на  салат  з  броколі,
котрий  поїдає
настільна  сова,

вона  малює  дерева
охоплені  полум’ям,
зі  стіни  стирчить  
газова  труба
і  газ
потрапляє  в  легені,
ти  смієшся
і  чахнеш,
чахнеш
сміючись

чорний  пастор,
що  завис  із  повіями
в  картині
з  восьми  кольорів
ласкає  їх  тіла

ти  лічиш
лічиш  
лічиш
лічиш
лічиш  
лічиш,
бо  лічильники
вилетіли
і  більше  не  працюють

а  газ  все  більшим  об’ємом
потрапляє
всередину  твого  світу
твоя  матриця  руйнується
і  вже  не  має  шестизначного
коду
є  потрійний  маленький
код,
створений
з  сусідніх  п’яних  орбіт

космонавти  бухають,
обкурюючись
гашишем,
і  невеликі  на  зріст
білки
носять  дітей  на  руках

всі  моляться  за  Ґорана  
Бреґовіча,
ти  молишся  за  себе,
бо  вже  не  можеш  витримати  цього  
сміху
ще  трішки  газу  і  ти  луснеш
і  з  твоєї  черепної  коробки
потече  сіра  рідина,
утворюючи  каналізаційні  стоки
і  гори
з  ченцями
і  ватними  солдатами
позахмарного  альянсу,

а  якщо  ця  музика  у  вухах
не  припиниться,
то  всі  собаки
викинуть
свої  принципи
на  сміттєзвалише,
де  місце  не  їм,
а  торпедним  
ракетам
і  пральним
машинам.

отже,  ти  просиш  космонавтів
відіслати  звістку  любій  матусі,
що  з  тобою  все  гаразд,
ти  тільки  в  квартирі,
заповненій
газом
ти  зараз  не  в  змозі
ні  пити
ні  обурюватись,
що  ти  не  живеш  у  центрі  Європи

коли  ти  помалу  відходиш
космонавти  уже  не  тут,
а  десь  під  зірками,
знову  бухають,
але  цього  разу
вже  одеколон

ти  спітнів
і  футболка  твоя
нагадує
амазонські  ліси
і  шапка  перетворилась
у  целофан
тепер  ти  казковий
герой,
що  бореться
за  популяцію  
південно-полярних
пінгвінів.

тепер  ти  це  ти,
бо  ти  людина,
котра  завжди
за  щось  бореться  
перебуваючи
на  постійних
відходняках.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377205
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.11.2012


Твоя Сербія (у співавторстві з Biryuza)

кольорові  стяги  її  маленької  родючої  країни  бриніли  під  кришталем  його
пухких  губ,  котрі    були,  наче  чорнозем,
вона  бачила  диких  птахів  під  час  відпустки  в  Сербії,
вона  бачила  громадянську  війну,
її  очі    наливалися  слізьми,  коли  він  гнівався,    
її  персональний  перун,  що    
бажав  її  плоті,  наче  нафти  її  країни,
і  він  би  вдало  зробив  би  з  цього  бізнес,
якби  не  її  руки,  обплетені  слов’янськими  містами,
що  наче  спогади  із  терену  розривали  його  мілітаризовані  плащі.
Кожної  червневої  ночі  вона  слухала  громові  прогнози  і  верещала:
"Зламай  мене  повністю...  наче  я  лабузовий  сніп."
В  ті  хвилини  опадали  перуки  з  телячих  голів,
сипалися  знаряди  на  зоране  поле
так  наче  сльози  грішника  на  святий  вівтар.
У  мозку  голосно  гелготали  птахи  їхнього  смутку,
розплітаючи  русий  вирій  думок,-
тоді  літаки  ламали  свої  крила  відчайдушно,
зачепившись  за  гострі  леза  спільних  ночей.
І  сотні  ворожих  куль  під  серпанком  її  вуст
наливались  свинцем  і  розривали  його
сербську  душу,
і    десь  над  неозорими  полями  Болгарії,
її    діти  згадували  про  чисте,  а  не  свинцеве  море,
війна  як  дикий  пес,  що  кусає  і  вириває  кінцівки    
повністю
опираючись  на  факт  національного  погляду,
ліві  ліберали  чи  праві  демократи,
конформізм  чи  анархо-похуїзм,
це  важко  передбачити,
коли  парашутисти  кидаються  під
ворожі  танки  разом  з  фотографіями  своїх  старих,
друзів,  коханок,  дітей,
все  це  Стара  зношена  політикою  Сербія,
наче  згорблена  курва,  котра  віддає  останні  залишки  цноти  ворожим    кораблям
і  літакам.    
«Відчайдушно  ламай!!»  -  Кричала  вона  під  гарячим  сонцем  серпня
І  його  сонце  обпікало  її  шкіру  викувавши  серп  і  молот
на  її  грудях,
Вітчизна  давно  покинута  людьми  колись  не  байдужими  до  неї,
Остання  крапля  поту  і  фальстарт.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377015
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.11.2012


Одноосібний брахманізм

Сьогодні  я  на  жаль  дізнався,
що  не  вмію
і  неспроможний  перетворюватись
на  брахмана  з  потрійними  очима
і  двоколісною  бородою.

я  був  так  обурений,
що  на  знак  
особистого  протесту
облаштував  собі  хату
прямо  на  голові
дворічної  дівчинки,

ці  океани,
що  спускаються  кручами
у  зливний  бачок  
слова
з  айсбергів,
за  сьогоднішні  подвиги
у  часі  потопали  
чайки
й  тонули
римовані  
коліщата

я  мав  дитинство,
схоже  на
прохолодне  пекло,
я  дізнався,
що  про  такого  друга
як  я  мріє  кожен  пінгвін
цієї  планети

і  напевно  через  надмірну  подразливість
шкіри
я  не  відкрив
у  собі  цезію
чи  стронцію
та
ба  
я  навіть  
не  зацікавлю  жодну  
вгодовану  самку
людської  породи

і  в  цьому  вся  біда,
все  що  думаю,
виливається  в  слова,
а  слова  виливаються  
в  пам’ятник  гнилому  суспільству
на  якому  я  малюю
всі  гримаси
і  брудні  помисли
якщо  
кіт
скуштує  прогниле  м’ясо  собаки
він  оскаженіє
і  дасть  відсіч
газовій  службі,
він  дасть  відсіч  комунальникам,
дасть  відсіч  владі,
він  розпочне  війну  
і  поведе  котячу  братію  вперед,
витягуючи  легкий,
проте  гострий
французький  ніж.  

І  якщо  Наполеон,
програв  війну,
то  кіт  не  здасться
І  про  ніякі  острови  Святої  Хелени
й  мови  не  може  йти

Він  ковтатиме  щоками  пил,
попиваючи  ром,
і  наспівуючи  хардкорний  панк
буде  різати  горлянки
задоволено  посміхаючись
на  всі  свої  вичищені
санітарами  зуби.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376907
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.11.2012


кровоточить

Step  the  fuck  back  and  just  bleed  
You're  a  worthless  gutless  pig  (Chelsea  Grin)

В  цих  відрізках  часу
ти  не  знайдеш
ні  себе,
ні  своєї  душі

спробуй  насолоджуватись
моментом  розпаду
тіла
на  
залізниці,
станції,
замкнуті
будівлі,
провідники
давно  
вже  згоріли
разом
з
машинним  маслом

визнай  
що  це  кінець
і  не  потрібно  надій
ти  вже  
витратив
всі  спроби,
вистріляв
всі  кулі,
викидав
всі  ножі

карти  з  планами
вибратись
з  цієї  невагомості
намокли
і  папір  розірвався
під  натиском
крапель

стоки  переповнились
кістками
потопельників
а  тобі  хіба  щось  більше  потрібно
ніж  пересвідчитись
що  ти  житимеш  далі
тільки  
з  примарами
у  самому
царстві  
мороку
разом  із  будівельниками
вбивств,
майстрами
суму,
жінками
професійного
життєвого  
вжитку,
психами
дитячої  психіки,
клоунами,
із  болем
у  кожній  
щирій  посмішці,
скупими  крамарями,
з  золотом  всередині
кожної  тканини,
врешті-решт,
з  друзями,
в  яких  замість  
щирості
собачі  пики
із  бридкою
чорною  слюнею

я  скажу:
все  під  вічністю
чи  навіть
над  нею.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376797
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.11.2012


Ландшафтні_зміни

Зміни  в  ландшафті
переливаються  
восьмибітним  кольором
на  мій  пошрамований  лоб

я  відчуваю  космічний  вплив
чогось  авторитарного
чорне  є  чорним,
а  червоне  червоним,
проте  
я  абсолютно  
не  в  собі  -
я  в  кожному  
з  вас

я  запитую,  що  б  я  міг
зробити
щоб  стало  краще
для  людей
що  ходять
до  храму
з  продірявленими
щелепами

я  звик  дозволяти
місити
себе  як  тісто,
але  на  цей  раз
скажу
до  побачення
мільйонам  облич,
а  значить
це  прощання
буде  із  собою

собаки  вічності
роздеруть
моє  тіло
і  воно  стане
легким
як  цигарковий
дим,

я  звільню  свою  свідомість
від  бога,
від  диявола,
від  продавців
алкоголем,
від  поетес
нездатних  до  самоконтролю

вони  всі  мерці
і  я  один  із  них
адже
словами,
що  ріжуть  нутро  
володіють  тільки
мертві  за  життя
а  не  живі,
у  пеклі
чи  раю

і  що  я  міг  би  зробити
для  людей,
що  в  храмі
гріють  ноги
та  руки  молитвами

в  загальному  -
нічого:
випустити
їх  душі
через
їх  розірвані  щелепи

і  заховати  на  дні
порожнечі,
щоб  нікому  з
янголів  
до  них  
діла
не  було

а  можу  просто
розрізати
їхні  аорти
і  запустити  туди  холод,
щоб  і  вони  відчули
всю  недієздатність
і  безвихідність
ситуації,
в  яку  потрапили,  
народившись
у  цьому  
світі

я  людина,
я  нижча  істота,
я  купую
собі  
волю
ковтаючи
екскременти
свого  бога

я  не  здатний
на  глибокий
роздум,
на  глибокі  дії
я  залишусь  на
дні,
в  той  час
як  ви  будете
на  небі
запалювати  свічки
за  тих  хто  ще  тут
на  землі

святість  ваша
засліплює  мені  очі
я  і  ходжу  
не  довіряючи,
адже  мої  погляди
на  закони  Всесвіту
згоріли
у  вранішній  імлі

і  я  доживу  свої  останні
дні  у  самоті,
дихаючи
паркетним  пилом
і  настінними  кораблями,
що  везтимуть  свій  товар
Аїду.

що  для  мене  вічність  -
єдина  мить,
в  обличчя  якої  важко
потрапити,
відхаркуючи
мокротинням.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376585
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.11.2012


Sun[day]

Рвотний  рефлекс
викликають  в  мене
люди,
що  не  мають  всередині
нічого
окрім  тонкого  стебла:
ні  цукру,
ні  запалу
ні  бомб,
ні  війн,
ні  перемир’я

Мене  запитують
чому  ти  такий  сумний?
чому  в  тобі  стільки  лайна?
і  я  відповідаю,
бо  я  хрещений,
але  вас  це  напевно  
не  повинно
обходити.  

І  який  в  тебе  Господь?
в  мене  темний  Господь
він  знищує  таких
настирливих  мудаків  як  ви,
і  тому
в  мене  напевно  тільки  один
вихід,
розрізати  циркуляркою
зворотню  сторону  місяця,
щоб  він  вам  в  обличчя
яскраво  не  світив  
і  щоб  ви  нічого  більше
в  мене  не  запитували.

А  який  в  тебе  будинок?
на  якій  вулиці  живеш?
В  мене  немає  будинку,
я  живу  на  небі,
а  себто  в  собі,
мені  не  потрібні
поради  таких  як  ви,
і  я  не  хочу  кожен  день  бачити
ваші  обличчя,
поруйновані
рутиною
й  незнанням

я  краще  постійно  стікатиму  кров’ю
в  тривозі
травіально
топлячись  у  ванній,
або  просто  буду  намагатись
вішатись  у  кімнаті  за  карк  стелі
А  чи  відчуваєш  ти  любов?
чи  займаєшся  ти  коханням?
Я  не  відчуваю  любові,
Я  відчуваю  тільки  механізм  гніву,
що  руйнує  клітини,
насаджаючи  там  внутрішніх  тиранів
разом  з  їх  ліберальними  законами,
а  коханням  я  не  займаюсь
бо  звик  хіба  що  трахатись  зі  свідомістю,
відриваючи  частинки
натрію  від  шкіри
й  біомолекул

а  що  якби  диявол  відвідав  тебе?
що  ти  йому  сказав  би?
ну    я  взагалі-то  з  ним  вже  бачився,
тоді  він  заполонив  мене  повністю,
але  тепер  я  пораджу  йому  познайомитись
з  вами,
адже  ви  багасторонні  особистості,
ви  маєте  глибокий  внутрішній  світ,
та  й  їсте  ви  виделками,
а  не  ложками.  

А  що  б  ти  порадив  людям,
що  тебе  оточують?
триматись  від  себе  і  всіх  якнайдалі
адже  бути  в  собі  і  бути  поза  собою
весело  беззаперечно,
але  смерть  все  рівно  знайде  вас  де  б
ви  не  були,
і  щоб  б  ви  не  думали  про  неї

На  цьому  все.
Не  падайте  духом,
навчайте  своїх  дітей
правильній  ходьбі
і  щасливо  вам  залишатись  мудаки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376371
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.11.2012


Зближення

Зима,
ще  не  прийшла,
проте  вже  топить
тебе  
й  твої  залишки
відсіює
у  віддалені
частини  хмар

а  на  іншому  кінці
мотузки
скошує
очі  старий
двірник
і  посміхаючись
плює  в  
обличчя
старої  жінки

компас  показує  
«Північ»,
все  перекопано
садівниками,
з  неба
падає  сірка.  

день,  що  ніколи
не  закінчиться,
день  що  ніколи,  
не  піде  
у  небуття,
день  народження,
день  зимовий,
день  завищеної  смертності.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376162
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.11.2012


christmas

Різдво  закінчується
у  твоєму  ліжку  без  кисню
з  порізаною  
грудною  клітиною,

а  ти  купуй  собі  
сигарети
чи  дорогий  мінет,

нехай  знають  всі  друзі
й  вороги,
що  є  ще  наснага  до  життя,
але  невеликий
пульс
у  твоєму  горлі  -
перешкода,
що
є  ознакою  не  ходити
до  лікаря
по  понеділкам,

а  в  єдиний  
згодований
соплями  четвер
купити  собі  дробовик
і  зустріти
кохану
як  належить
з  продірявленою  
головою.
випустивши  назовні
усі  думки
про  персональну  
метафізику  болю,
випустивши  назовні
всіх  янголів
і  демонів
з  холодною  шкірою,

випустивши  назовні  
всіх  героїв
і  відлюдників
м’якотілих

хоча  до  біса  все  це,
краще  заблювати  
улюблений  килим,
який  тобі  подарувала
мама,
краще  ще  раз  прочитати
по  ступням,
якоїсь  жінки,
що  вона  хоче  кохання
краще  
просто
розглядати
заледве  тепле  різдво,
що  недавно  померло
у  твоєму  ліжку,
призначеному  тільки  для  мертвих.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375661
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.11.2012


раптові обійми

раптові  обійми
розбиті
на  відділи
внутрішньочерепної
сонячної  системи
в  тобі
все,
що  ти  бачиш
це  крик
це  крик  у
комплекті    помилок
на  ножах
маркування
німецьке
а  значить  
буде  боляче
різати  плечі
і  сортувати  органи
на  до  і  після


а  значить  не  буде
історії  вбивства
а  буде  проста
необережність
переслідуй
воду  настояну
у  фільтрі
а  не  своїх  жінок,
що  позначені
шестизначним  кодом
все  що  ти  бачиш
це  божевілля
все  що  ти  чуєш
це  крихкий
розпад
на  вавилонських  доістот


змішана  сіль
із  кров’ю  
дається  взнаки
і  ти  віддаєшся
коханню,
останньому  символу
мільйонів
богів
але  не  забувай
що  здатен
до  самообману,
вимовляй  своє  ім’я
і  рахуй
зуби,
які  поламав
у  цій  боротьбі  
тобі  не  перемогти
адже  життя
втрачається
не  тільки  коли  ходиш  
по  тонкому  мотузку
чи  коли  розбиваєшся
об  бордюр
всією  масою  тіла
ламаючи  кожну  кістку  
душі.  

Життя  втрачається
коли  закохуєшся
і  потім  від  утоми  зводять  судоми
і  місяць  розтоптує
твої  рани
спльовуючи  тобі  в  обличчя
всі  недобачання
і  гидке  мокротиння


життя  втрачається  
не  тільки  від  цупкої  гільйотини
а  й  від  самокопирсання
в  собі,
а  тоді  коли  знайдеш
останній  символ,
все  буде  зведено
нанівець
адже  ти  прийдеш  знову
до  початку
до  великого
бунтарського
параду  планет.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375503
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.11.2012


кінцева

Колесо  смерті
посеред  
покинутого
будівельниками
мосту
в  атлас  
холоду

світло  від  ламп  розжарених
лине  на  спини
потовчених  
автівок,
люди  тікають  з  дітьми
від  неба,
що  плюється
дощами

за  всім  цим  ти  спостерігаєш
із  задоволенням,
адже  ти  знав,
що  янголи
продали  душу
старому  сутенеру
і  тепер
мають  право  
вбивати
із  насолодою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375445
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2012


механізм опори

Завжди  купуючи  зіпсований  товар
перевіряй  кишені,
може  за  тобою  спостерігає  диявол,
може  він  задоволено  п’є  своє  пиво
у  тебе  в  кишенях,  на  твої  ж  гроші.

Адже  ти  так  і  не  зможеш  придбати  товару,
бо  до  магазину  зайде  чорношкірий  полісмен
він  зобачить,  що  ти  не  не  маєш  чим  розплачуватися
і  вийме  наручники
тихесенько
крадучись  до  тебе

та  заарештує.

Ти  даси  йому  по  пиці
з  ноги  
і  пакет  зіпсованого  молока
надтрісне
і  розіллється
і  кров  у  твоїх  жилах  загусне
та  перетвориться
у  механізм  твердої  опори.

І  ти  побіжиш  геть,  у  дощ,
у  негоду,
знайдеш  менш  освітлений  квартал
І  будеш  чекати,
До  поки  цей  паршивий  полісмен  тебе  не  наздожене
Він  зупиниться  і  гукне  тобі:
«Можу  відвезти  тебе  до  відділку,
якщо  ти  будеш  чинити  опір»
Він  витягне  свого  величезного  прутня  
І  наблизиться  до  тебе  в  притул
Ти  відповіси  мовчки  «Я  не  гей,
Сховай  свого  чорного  друга,  дурний  нігере.»

Він  і  не  помітить,  що  ти  вже  
вдало  звільнився  від  наручників
Ти  візьмеш  шмат  зламаної  металевої  труби
і  що  є  сили
запустиш  йому  у  голову,
опора  зрушить  з  місця
І  мізки  розпластані  вже  по  стіні
сповзуть
на  смітник.

Якийсь  бомж  запитає  чи  є  у  тебе  
сигарети
ти  віддаси  йому  цілу  пачку
і  скажеш
мене  звати  Майк  
пам’ятай  це  милий  чоловіче»
коли  прямуватимеш  у  свій  район
механізм  заледве  балансуватиме
на  рівні  із  видихуваним  повітрям

І

місяць  світитиме  яскраво
І  диявол  посміхатиметься
знімаючи  шрами  зі  шкіри,
обтатуювуючи  дерева  і  траву
Тишею  проламаних
співів,
жінок,
що  втопились  у
Червоному  морі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375181
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.11.2012


простріляні кулі

Коли  випадає  перший  сніг,
ти  не  зі  своєї  волі  плачеш,
ховаючи  розкроєні
зап’ястки  під  лід
тихо  щоб  ніхто  не  почув
й  не  побачив,
як  вода  зганяє
втомлену  кров
у  океан.

але  ти  не  одна  така
хоча  в  цьому  найкраща
те,
як  скрегочеш  зубами
і  намагаєшся  утриматись  від  самогубства
повинне  
відкластись  у  пам’яті
мертвим  вантажем
затонувши
попередньо  на  її  глибині

те,  як  гортаєш
обдерту  від  символів  шкіру,
намагаючись  утримати
кисень  у  верхніх  шарах,
те,  як  намагаєшся  не  задіти      
плечима  дерева  оголені
й  відкриті  для  пострілів

квартири  забруднені  твоїм
існуванням  у  них
будинки  лисіють
від  надмірного  зволоження
і  сонце  здається  продирається
крізь  твій  одяг

це  все  в  тобі  і  над  тобою
не  забудь  втамувати
свою  спрагу,
зрізавши  мою  бороду
і  сплівши  з  неї  собі
корзину
для  збирання  
овочів  
й  недопалків,
що  кинув  на  твою  вулицю  Господь

все  піде  на  сміття
фотографії,
ретро  альбоми
велосипедні  шини,
лірика  розбитих  тролейбусів,
мости  твоєї  спаленої  свідомості
заглиблені  в  карнизи  паперові  птахи


автопілот  з  аперитивами  великого  міста
настільні  карти  з  непозначеними  координатами
космічні  станції  с  бухими  космонавтами,
залізні  грати  з  олов’яними  солдатами  
ліберальних-гей  партій.
Герби
Свастика
й  прапори  чужоземних  держав

поношені  обереги,
даровані  циганами,
зими  в  холоді,
холодні  зими  у  ванній
віра  в  єдність  любові
у  поєднанні  двох  пазлів
чи  то  людей
басейни  із  річищами
річища
із  струмками,
сусіди
з  їх  наднічними  простраціями

потяги,
вітрини
подерта  від  скону  любов,
залишиться  єдине
бажання  жити  і  
не  втопитись  у  цьому  
материку,
що  має  назву  
сум  або  річний  відсоток
від
життя,  яке  ти  вдало  прожила
це  не  піде  на  сміття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374861
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.11.2012


Знайомтесь, це я

Навіщо  тобі  всі  ці  історії
про  те,  як  хтось  рятує  світ,
навіщо  тобі  всі  ці  люди,
котрі  тільки  вміють,
що  й  слухати,
навіщо  тобі  купувати  клубки,
якщо  з  них  тобі  ніхто
не  зів’яже  рукавиць,

навіщо  тобі  бути  зайнятим
чимось  у  цьому  світі,
пий  пиво,
*рочи  на  ліжку
під  арійське  порно,
не  віддавай  нічого  корисного
і  не  відбирай  у  когось  чогось  важливого,
списуй  папір  
нікому  не  потрібними
 віршами
допоки  чорнило
не  засмердиться,
а  руки  не  потріскають
і  не  випустять  солі

ти  ж  вмієш  конструювати
метафори,
ти  ж  вмієш  створювати  свій  
світ,
в  якому  присутні  абсолютно  інші  закони,
інші  книги,
інші  поети,
інші  письменники,
інші  фінансові  директори,
інші  арт-технологи,
інші  наркомани,
інші  наркодилери,
інші  повії,
інші  банкіри,
інші  люди
зовсім  іншого  типу.

Тоді  навіщо  тобі  перебувати  у  цьому  світі,
Тоді  навіщо  все  це  в  тобі
і  все  що  в  тебе  є
це  порожні  вени
надтріснуті
холодильними  камерами,
всередині  яких  забагато  
заплідненої  риби

Тобі  багато  хто  каже  з  колишніх
знайомих:
"Сходи  до  церкви
Помолись,  друже,
відчуй  в  собі  бога
і  стане  зовсім  легко"
А  ти  відповідаєш  на  англійський
манір  I’m  feeling  nothing,
адже  стіни  ламаються  у  того  хто  вірить
і  сподівається
а  у  тебе  хоч  із  картону  
та  навпаки  тверднуть,
і  серце  калатає  голосно  в  хворого,
а  в  тебе  -  тихіше  ялин  

і  все,  що  тобі  залишається  -
очікуватии  дива,
але  до  того  часу
ти  перетворишся  на  німий
лічильник  хвилин.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374774
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.11.2012


у мені

Місяць  стоїть  уповні
і  кораблі,
на  яких  екіпаж  лише
старі  плівкові  фотографії,
розминаються  з  портами

я  стою  на  твердій  холодній  землі  
повітря  Північної  
Кароліни  пахне  вуглецем
і  розбитими  зубами.

якийсь  стомлений  птах
летить  низько,  сідаючи
на  злітну  смугу  океану,
починається  нова  ніч,
нова  погода,
новий  погляд
і  зір  загострюється  
зірками.

медузи  голосно  тонуть,
згукуючи  імена
минулорічних
робочих.

чи  є  хтось  поряд  тебе
однотонові  портові  
розмови
з  мертвою  рибою
про  те,
що  новий  день  може
і  не  настати

і  легкий  сигаретний  дим
ковтає  тебе  і  
все  що  є  навколо,
а  навколо  тільки
мертві
ящики
з  невідомим
всередині.

і  ти  до  ранку  палиш,
очікуючи  коли  випаде,
щось,  що  змусить
тебе  спокійно  влягтись
посеред  цього  тихого  місця

ти  чуєш  голос,
що  промовляє
відвертістю
тут  нікого  немає,
окрім  тебе
і  ніщо  не  є  важливим  зараз
пий  заспокійливе,

що  в  твоїй  кишені  
і  спи  
до  завтра,
бо  завтра,
може  і  не  настати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374556
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.10.2012


Thu[rs]day

Це  не  твої  надії  облиш,
не  твій  холод,
це  не  твої  руки,
це  чиїсь  кінцівки
прикріплені
до  твого  тіла,
не  твоя  квартира,
в  ній  занадто  просторо
для  твоїх  ідей.
Це  не  твоя  гра,
не  твої  кулі,
і  не  тобі  їх  отримувати  в  серце,
Це  не  твій  одяг
роздягнись
і  спали.
Викинь  картини
на  сміттєзвалище
чужих  речей,
це  не  твоя  тиша,
в  цій  –  занадто  голосно
хтось  розмовляє,
не  твої  сигарети,
вони  занадто  важкі
для  твоїх  легень,
все  що  ти  бачиш,
облий  бензином  
та  тікай
за  місто
за  першим,
хто  покличе  тебе
пограти
у  шахи.


І  не  ходи  в  гості  до  бога
він  сьогодні  
зайнятий  
чи  просто  знервований,
злий,
він  сьогодні  відсутній
у  церкві,
а  тому  не  ходи.

Ось  тобі  сигарети,
ті  що  ти  любиш,
Ось  тобі  любов,
якої  залишилось  трішки,
ось  тобі  ключі
І  квартира,
Ось  тобі  все
та  ніщо

І  мовчи,
Бо,
З  тобою  не  хочуть  розмовляти
Затям[це].

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374391
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.10.2012


джаз та спокій

Ту  жінку  з  чорними  сумними  очима  я  не  забуду,
коли  я  зустрів  її  перший  раз,
у  мені  ніби  щось  зламалось,
підкосились  ноги  і  я  впав
і  більше  не  підіймався

вона  сиділа  просто  посередині  
проїжджої  частини  вулиці
і  плела  светр,
на  якому  намальований  будинок
руйнувався  під  дією  зайвих  чинників

це  було  щось  неймовірне,
її  сиве  волосся  запліталось
за  шини  автомобілів  та  тролейбусів
і  машинне  масло  розливалось
утворюючи  скелі.

я  здається  втратив  рівновагу
і  просто  впав  у  болото
так  і  лежав

очі  її  чітко  вдивлялись  в  моє  обличчя
і  її  посмішка  зривалась
сотнями  птахів
з  дахів  місцевих  барів  та  готелів

я  не  розумів  чому  вона  посміхалась,
а,  ну  й  справді,
через  свою  необачність
я  й  не  помітив,
як  у  мене  розв’язались  шнурівки

цей  сумний  погляд,
чорні  як
вода  Темзи
очі
що  приховувала  її  душа?
Війну,
втрату  родини,
переїзд  на  чужину

цього  я  не  дізнався,
бо  як  тільки  впала  перша
крапля  дощу
 вперемішку  зі  смогом
мене  забрали  до  лікарні,
моє  серце  зовсім  не  билось
я  запам’яв  ритм  джазу
ще  з  дитинства,
але  зараз  його  не  відчував
і  я  згадав
які  гладенькі  плечі  були  у  
моєї  першої  дівчини
і  я  загадав  ту  жінку,
яка  плела  светр;

прокинувся  я  в  церкві
й  на  мені  був  светр
з  візерунком  зруйнованого
будинку,
навколо  було  тихо,
лише  зрідка  свічки  гаснули
під  дією  шквального  вітру

я  злякався,  адже  такого  умиротворення  
у  душі  ще  ніколи  не  відчував
і  я  був  певен,
що  згадав  ритм  джазу
та  чомусь  так  і  не  згадав.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374173
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.10.2012


маленький божевільний світ

Живу  в  такому  світі,
де  поширеними  є
наркота,
шльондри,
поети-невдахи,
письменники-невдахи,
лікарі-невдахи,
зварники-невдахи,
сатаністи-невдахи,
санітари-сатаністи-невдахи

Живу  в  такому  світі,
де  поширеними
є  ціанистий
і  люди  з  низьким  ростом,
котрі  його  приймають
задоволено  кінчаються  

друзів  не  маю,
а  тому  часто  сиджу
в  старої  шльондри  на  колінах,
яка  зветься  одинокістю.

Західний  регіон  цього  світу
зовсім  не  освічується  ліхтарями,
тут  вмикають  воду
тільки  погодинно,
а  тому  на  протязі
цілого  дня  
від  тебе  смердить  як
від  спітнілого  прикордонника

Східна  частина  багата  на  кам’яне  вугілля,
але  шахтарі  в  цих  шахтах
від  нестачі  кисню
вмирають,
і  їхні  душі
потрапляють  під  землю,
адже  бюрократична  система,  вона  усюди
не  тільки  в  цьому  вимірі.

Північна  частина  цього  світу  
у  вічних  снігах,
люди  тут  живуть  як  тварини,
підбираючи  їжу
за  багатими  снайперами
і  це  такий  стаф,
як  у  чорношкірих  реперів
вийобуватись  багатством,
але  смерть  спіткає  не  тільки
звичайних  бідняків,
а  й  цих  мокрушників.

Південь  постійно  страждає
від  посух,
я  не  знаю  цим  ця  частина  
завинила  перед  дядьком  небесним,
але  тут  не  краще,
бридкі  пики  володарів
цієї  частини
вкривають  всі  білборди,
ця  земля  не  заростає  травою,
тут  нема  пшениці,
бо  все  з’їдається,

Всі  вмирають  від  нещадного  сонця,
і  така  штука  як  «Psychosіs»
поширена  і  тут,
маленькі  діти  не  витримавши  усієї
ваги  відповідальності  за  своє  життя,
ламають  його  об  цупкі  мотузки,
Хтось  скаже:  «  It’s  a  time,  when  each  of  us  does  prefer
a  suicide  

І  цьому  світу  допоможе  напевно  тільки  
Революція,
Нескінченна  війна,
в  якій  всіх  цих  уйобків,
що  вважають  себе  вище  за  тебе  
знищать,
і  їх  нарід  також  потоне  в  крові,
я  тебе  запевняю,
порібно  набратись  впевненості,
адже  ти  маєш  у  кишені  безліч
Ножів,
кожен  з  нас  є  професіонал,
котрий  вважає  себе  за  невдаху,
не  слід  впадати  у  відчай,
слід  боротись  до  кінця,
вириваючи  шматки  плоті
разом  з  кістками.

це  твоя  основна  мета.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374065
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.10.2012


за мертвих потрібно мовчати

Ніхто  не  зупиниться.,
допоки  ти  не  визнаєш,
Це  поразка
Це  виразка
на  тлі  твого  кордону  між  душею  
і  тілом
Це  зло,
що  збувається  наркодилером
тільки  по  п’ятницях
Страсним,
і  твої  обйобані  нікотином  
руки
зшивають  її  незайманий  череп,
І  з  нього  вилітає
чорне  вороння
застояне
в  брудній  воді
фарбами


Грабіжники
завжди  ховають  обличчя
в
проковтнутих  істинах,
щоки
вкриваються  льодом
і  я  не  знаю  де
закінчується  простір
застудженого
горла  міста,
в  якому  будинки  горять
заживо
разом  з  картинами

і  ці  квадратні  метри
ущерть  заповнені
сновидами
п’яними  від  брехні
та  образ

знай  ніхто  не  зможе
прийти,
навіть  месія  буде
не  в  змозі
проковтнути
склянку  з  вином,
аби  тільки  тебе  
врятувати,
аби  тільки  ти  був
поруч  неї,
завжди
чи  може  у  снах,

ніхто  не  любить
жартувати,
особливо
той  хто  давно  вже  помер
А  ти  просто
смійся
і  жартуй,
смійся  і  жартуй,
Так  якби  тебе  не  ховали
І  небо  не  давило  на  груди
сонцем
лютим.  

а  ти  танцюй  і  радій,
радій  і  танцюй
що  ти  уже  мертвий
і  тобі  не  доведеться
снити
і  бачити  сни  прокляті.

а  ти  просто  мовчи,
бо  за  мертвих  потрібно
мовчати,
то  мовчи  також  і  за  себе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373835
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.10.2012


Дерево

Я  був  здивований,
коли  побачив  тебе
без  сукні,
адже  ти
на  початку
здавалась
лише  світлом
чистим  
білим
та  безмежним,


а  зараз  я  відкрив
обличчя
і  побачив  чорну
зсередини  жінку,
в  якої  замість  шкіри
горить  товста  кора
а  руки  облицьовані
рядками  з  Корану.

Ноги  нагадують
про  нескінченність,
Дерево,
яке  проросло
в  хребті,
на  зогнилій  основі,
воно  
нездатне  жити
в  тобі,

адже  сльози  твої
нагадують  пісок,
яким  ніхто
не  взмозі
напитись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373700
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.10.2012


екстремізм

Колись  були  часи,
коли  розмовляти  про  кохання
було  заборонено
і  ми  постійно  мовчали
з  тобою,
заклеївши  обличчя
пластиром
давились  транками
і  протестами,
кохались  під  аритмію
сезонних  припливів,
крихке  море  
чавило  твоє  волосся
і  воно  розліталось,
ламаючи  жито
і  серпи  старих  косарів,
ми  не  знали  чого  хочемо,
у  цьому  житті.
Я  постійно  казав  тобі:
Екстремізм  –  це  коли  ти
ковтаєш  бензин,  щойно
переспавши  з  дочкою  священика,
у  неї  такі  міцні  груди
та  обличчя.
Екстремізм  це  коли  заюшений
до  крові,
вриваєшся  до  єдиного  друга
і  весело  розповідаючи  одне  одному
про  свої  пригоди  ви  п’єте  найкраще  вино,
тільки  найкраще.
Екстремізм  –  це  коли,  читаючи  улюбленого
поета,  спалюєш  усі  листи,  надіслані  від  коханої.
Екстремізм  -  це  коли  ти  застряг  у  морі
на  човні,  і  не  хочеш  нікуди  вже  повертатись
Екстремізм  –  це  коли  закладаєш  собі
під  подушку  вибухівку,
щоб  постійно  снити,
та  більше  ніколи  вже  
не  прокидатись
Екстремізм  –  це  коли  ти  чистиш  зуби,
забуваючи  вимкнути  газ  у  квартирі.
Екстремізм  –  це  коли  улюбленим  словом  є  «прощавай»,
а  не  «привіт»  о  безмежний  світе
Екстремізм  -  це  коли  ти  голий  стоїш  посеред  вітальні
в  якомусь  готелі,
і  незважаючи  на  час  дурного  годинника,
що  висить  поряд  комети  намальованої  на  білому  папері,
продовжуєш  стояти  так,  аж  до  ранку
Екстремізм  –  це  коли  ти  збиваєш  янгола  
автівкою  і  тихо  ридаєш  над  його  тілом,
адже  він  так  був  схожий  на  твого  брата.
Екстремізм  –  це  коли,  у  тобі  запала  мовчанка  
і  ти  кривляючись,  ламаєш  зуби  об  гравій  доріг
та  електричних  стовпів,
тільки  щоб  щоб  ні  з  ким    не  можна
було  розмовляти
Екстремізм  –  це  коли  потрапляєш  у  дурку,
а  пізніше  вже  топишся  у  власному  цинізмі,
проте  й  не  намагаєшся  спокутувати  провини
Екстремізм  –  це  коли  ти  у  дірявому  одязі
сидиш  на  зупинці  і  тобі  байдуже  на  все,
адже  це  спротив  до  більшості.
Екстремізм  –  це  коли,  не  виходиш  з  кімнати,
бо  не  бажаєш  бути  прудконогим  мисливцем
Екстремізм  –  це  коли  ти  топишся  з  важким
поліетиленовим  мішком  на  шиї,
бо  ти  волієш  померти  за  когось,
а  не  порожню  ідею.
Екстремізм  –  це  коли  ти  вже  раю,
проте  відмовляєшся  туди  потрапляти  цілком,
бо  у  пеклі  тебе  ще  може  хтось  чекати,
і  пекло  обов’язково  треба  пройти.
Екстремізм  -  це  коли  ти  прокидаєшся  в  
розбомбленому  метро,
без  рук,
лишень  з  натільним  хрестиком  на  шиї
і  дякуєш  богу  за  все  що  було,
і  що  буде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373585
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.10.2012


майже як

[Ти  не  слухаєш  голосу  пастора,
бо  тобі  не  потрібно  його  чути]


Наближення  холодних  вітрів
не  лякає  моє  тіло,
адже  воно  пластикове,
та  проте,  обтягнуте  шкірою

твої  повіки  змучені  травмами
перпендикулярно  освоїлись
на  моїй  сітківці
я  бачу  твій  світ,  твоїми  очима,
але  навколо  все  вогке
і  тепле,

те  падаюче  небо  зроблене  з  пластиліну
твоїми  непосіченими  руками  руйнується
на  двадцять  чотири  пояси  ночі
і  давить
давить,
давить,  
безмежно  давить

відривається  шкіра  шматками
потрапляючи  під  повіки,
і  шовкові  літаки
летять  над  Північним  Іраном    
і
від  одного  твого  слова  
вантажівки  з  порохом  вибухають.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373488
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.10.2012


бути

Коли  вже  й  справді  нема  чого  чекати
і  твоя  зупинка  покрита  зубною  емаллю,
коли  вже  руки  надрізають  сухожилля
різьблячи  тонкі  покриви  шкіри,
коли  вже  хтось  давно  забутий  кидає  камінь  
тобі  в  груди,
варто  зупинитись  і  важко  видихнувши  
частинки  метану,  просто
подумати  чи  варто  знову  усе  починати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373472
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.10.2012


Молодіжна криза

Сірі  будинки
посеред  сірих  картин,
сірі  тварини
гойдаються  на  руках
у  обкінчаного
емо  кіда,
він  плаче,  він  ридає,
за  що  ж  життя
його  так  нестерпно  карає.

І  це  небо.
Небо  сірого  кольору,  
все  сіре,
навіть  люди.
В  цього  хлопчини
наливається  серце  гнівом,
він  бере  добрячий  шмат  арматури,
та  забігає  в  місцевий
відділок,
де  працюють  милі  полісмени,
які  відбирають  останні  
гроші,
останній  харч,
останні  сигарети,
останнє  бухло,
забороняючи
навіть  трахатись  в  громадських  місцях

і  ось  він  гнівно  кричить,
його  намагаються  заспокоїти,
з  усієї  сили  вибиває
мізки
одному  з  полісменів,
другому  -
пробиває  арматурою
горло  наскрізь,
вибігаючи  геть
весело  наспівує  
«  Saint  anger  in  my  head  »
тепер  емо-кід  задоволений
і  є  сенс  далі  жити,
завести  дружину,
створити  дітей,
добудувати  будинок,
забухати  надовго,
і  ще  раз  при  нагоді
завітати  в  райвідділ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373286
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.10.2012


Компіляція сну

О  восьмій  ранку  твій  світ  перевернувся  
і  ти  гепнувся  з  ліжка,
відкрилась  рана,  з  якої  ти  побачив  космос
і  в  цьому  засміченому  зірками  просторі
були  космонавти,  котрі  пили  віскі.
«Ми  нікому  непотрібні!»  -  мовляли  вони,  -
тут  пітьма  проростила  своє  коріння,
і  тепер  ми  сліпі».
Ти  витяг  зі  своєї  грудної  клітки  
світильник
і  світло  линуло  на  тридцять  вісім  
квадратних  метрів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373066
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.10.2012


молочний шлях

Коли  ти  зодягаєшся  у  чорне
зірки  розсипаються  по  дорозі
м’якоттю
і  ще  зовсім  юний  гувернер  
вичавлює  з  фруктів  свіжий  сік,
додаючи  до  нього  цю  м’якоть,
 ще  зовсім  юні  ченці  купають  своїх  дітей  
у  гірській  річці
і  сонце  стоїть,  заховавши  обличчя
за  пазуху,
повітря  пахне  солодом,
і  складається  враження,
наче  ніхто  й  не  помер.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373046
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.10.2012


Асфіксія

Великі  будинки
заковтують  тебе
й  твої  рефлексії,
ноги  несуть
тебе  на  дахи,
подалі
від  шкіряних  
сидінь  
і  автобусів  
з  п’яними
клерками

вулиці  вкриті
мертвими  двірниками,
замість  снігу
падають  відкриті
вікна  і  б’ються,
як  серця  мільйонів
безхатченків.

Замість  літа    -  осінь
Замість  осені  –
вітер  у  вуха,
й  відкорковані  пляшки
з  вином,
музика  тріскає
й  переходить
дороги  
та  вибоїни.

На  її  плечах
втомлюється
шкіра,
і  тріскаючи
перетворюється  
у  грифів,
що  летять
подалі  від  неї,
тебе  
та  ваших  теплих
в’язаних  светрів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372852
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.10.2012


Monday

Йдучи  повз  якийсь  магазин  помічаєш  кілька  злих  поглядів,
що  тебе  шматують
вивіска  «Зачинено»  тебе  ще  більше  заводить,
витягуєш  сигарети,
і  нещадно  палиш  допоки,
не  чуєш  легкого  поскрипування,  
в  легенях
приємно  лоскоче
паління  не  викликає  захворювань  серцево-судинної  системи,
принаймні,  в  тебе,  
воно  викликає  величезний  вихор,
коли  тобі  зле,  ти  чуєш  голоси
вони  розповідають  тобі  про  те,
що  варто  тікати  геть  з  цього  міста,
знайти  собі  хорошу  дівчину,
милу  розумну,  а  головне  щоб  давала
і  брала  до  рота,
вони  розповідають  тобі  про  те,  що
потрібно  знайти  роботу,  
на  якій  би  тобі  не  довелось  
бачити  тупих  жирних  пик,
і  замислюватись  про  екзистенцію
порожніх  віталень,
потрібно  звичайно  робити  добро,
але  звичайно,  що  ти  
його  будеш  робити,
 але  не  зараз,  
бо    «зараз»  хороший  час  щоб  напитись,
впіймати  якогось  футбольного  фаната  і  відбити
йому  печінку,
зустріти  якусь  шльондру  і  добряче  провчити,
спалити  міліцейський  відділок,
посперечатись  з  священником  
чи  існує  працьовитий  відділ  кадрів
у  бога,
але  звичайно  тобі  стане  впадло  
усе  це  робити,
ти  просто  випалиш  пачку  сигарет,
і  гукнеш:
«Ей,  всесвіт,  я  б  бажав  з  тобою  
посперечатись  чи  приємно  в  тобі  існувати,
але    краще  я  зачиню  свою  ротовому  порожнину
і  піду.»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372599
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.10.2012


Зрозуміле освітлення

Всі  відчули  полегшення  у  той  день,  
тому  вирішили  присвятити  наступний  
відпочинку,  
прогулятися  за  місто.  



Я  стою  над  урвищем,    Падаєш  в  прірву    
а  внизу  море                          тримаючи  в  череві    
зі  сотень  систем                льодяник  
замкнених  чи  роз’єднаних,  з  м'ясною  начинкою,        
трикутних  чи  квадратних,    все  тіло  покрите  тарганами,                          
намальованих  чи  зліплених  а  всередині  ліс
з  уривків  Кафки.          зі  старими  плакучими  деревами,
Я  не  впевнений            хтось  потрапляє  в  шинок  
чи  міст,                              напиваючись  до  втрати  свідомості
на  якому  ви  стоїте  і        а  ти  -  втрачаєш  ланцюги        
спостерігаєте  за  тим,    до  яких  був  прикутий  
що  я  вчиню  витримає,  і  тепер  гукаєш:"Не  меліть  мене
а  тому  краще  біжіть          на  муку,
геть                                                      я  ж  не  маю  начинки,        
за  циркуляркою  зірок,    я  всередині  маю  тільки  талий
що  розрізатиме  тканину  сніг"      
промерзлого  ранку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372570
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.10.2012


Зелене світло

Зелене  світло  в  ротовій  порожнині  
Прогниває  -  й  по  ньому  
Залишається  
будинок  з  китами,
всередині  -
Беззубий  пост-атракціон,
Зі  мною  назовні
Тобі  не  буде  боляче
Стрибати
По  розпеченому  повітрі,
Уяви,
Що  небо  це  батут,
І  ми  на  дві-три  секунди
Занурюємося  в  пекло,
З  якого  видно  
Усіх,
кого  нам  не  вдалось  
здивувати.

Уяви  що  ми  стрибаємо
Так  між  пеклом  і  раєм
І  диявол
курить  важкі  сигарети
і  мовчки  за  нами  спостерігає
а  потім  подзвонивши
до  Колі
каже:  «Колян  чуєш  вони  подуріли»,
що  це  за  *уйня  така
я  ж  тут  господар,
вони  бл*ть  дорослі,
а  поводяться  так,  наче  малі  діти

і  ми  стрибаємо  і  бачимо  все  що  відбувається
усюди,
навіть  на  небесах
бувають  збої  електромережі,
якийсь  ангел  мовчки  др*чить,
незважаючи  на  те,  що  він  у  вітальні,
адже  чистилище  нагадує  дешевий
брудний  мотель,
де  продають  галіме  бухло
і  проституток  без  вищої  освіти.

І  бог,  втомлений  усім  цим  психованим  бидлом,
що  зібралось  навколо  нього
сумно  за  всім    спостерігає,
йому  нічого  сказати,
він  виховав  людей,
як  своїх  дітей,
А  вони  у  відповідь  послали  його  нахуй,
навіть  не  подякувавши
за  чай,
алкоголь,
траву,
секс
і  маленьких  чорних  негритят,
що  жили  в  радянському  просторі,
допоки  їх  будинок
не  розп*здувало  уламком  метеорита

шкода,  адже  були  хорошими  хлопцями
продавали  цукор  дешево,
вибивали  печінки  комівояжерам,
тренувались  з  Тайсоном,
ламали  потрощені  дерева,
а  ще  й  інколи  напивались
і  стрибали  як  от  ми  на  батуті,
спостерігаючи  за  хаосом  
навколо  всесвіту.  

І  тоді  як  і  зараз,  ситуація  не  змінилась
всі  моляться,
а  богу  вже  стало  насрати,
він  втомився,
а  тому  зачинився  в  своїй  кімнаті
і  я  думаю  він  плаче,
постійно  плаче,
коли  бачить
у  що  перетворились  його  вихованці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372430
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.10.2012


Циклічність

Я  не  знаю  хто  зупинить  мене  на  кінцевій  зупинці,
я  не  знаю.
Не  знаю.
Це  буде  напевно  хтось  з  твоєї  родини
чи  може  твій  покійний  брат
подарує  мені  чорний  ікарус
і  я  на  повній  швидкості
вфігчусь  в  будівлю
з  написом  
«Психіатрична  лікарня  №9»

Я  не  впевнений  в  хорошому  кінці,
та  й  початків  гарних  я  ніколи  не  бачив,
завжди  залишається  
вихід  з  мотузкою,
чи  у  вікно  назовні,
чи  я  сплю
чи  ти  спиш
збуди,
бо  я  просплю
і  не  потраплю  на  роботу,
мене  вижене  бос.
Збуди
або  зустрінь  на  зупинці,

Бачиш  я  спакував  валізи  у  вічність
ти  увінчана  горем,  а  може  
космічним  щастям,
я  не  побачу  фіналістів
на  фінішній  прямій,
адже  я  надто  попереду  них
чи  надто  позаду.

Та  й  завжди  не  в  змозі
ти  
наголошувати  мені,
що  я  просто  не  маю  чим  займатись
В  цьому  житті,
бо  переливаю  з  порожнього
в  спалене,
і  щоб  пройти  все  життя
і  стати  схожим  на  інших  ссавців
мені  доведеться  об’їздити  всі
зупинки  пекла
а  тоді  вихід  на  пряму  -
знову  на  Землю,

це  життя  ніколи  не  закінчиться,
воно  триватиме  вічно
я  постійно  ставатиму  о  сьомій  ранку,
постійно  спізнюватимусь  на  роботу,
мене  битимуть  гомики,
за  те,  що  я  не  підтримав  їхню  общину,
я  врізатимусь  в  психіатричну  лікарню
знову  і  знову.
мене  лікуватимуть
і  десь  на  п’ятдесятому  році  життя
я  скажу:    "досить  бути  цій  розрусі  в  моєму
житті  
заїбало"
і  просто  зникну,
відправившись  у  вічність,
і  мене  стане  видко  тільки  через  зірки
й  жирову  плівку

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372166
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.10.2012


радіо півночі (ч. 3)

Грає  радіо  півночі
і  зуби  гостряться  кинджалами  щастя
ти  дивишся  в  простір
ніби  не  помічаючи
якорів  буття

до  берега  підпливає  величезний  корабель
із  сивим  чоловіком  на  борту
і  ти  питаєш  його,
що  він  тут  забув

адже  це  не  південь
це  холодна  північ
тут  нічого  робити
і  він  тобі  чемно  відповідає
прибув  переказати,
що  почався  опалювальний  
сезон.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371455
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.10.2012


радіо півночі (ч. 2)

Самотній  старий  сидить  поруч  тебе
і  грає  на  свій  лад,
вороння  літа
і  сонце  попадає  у  перший  ряд,
де  стоять:
Солдати,
Офіціанти,
Вчителі
Терористи,
всі  вони  
сперечаються:
«а  що,  
якби
просто  зірки  рахувати
присівши  
на  лавки  скорботи
без  жодного
пенні,
а  поза  тим
збиратись
в  якісь  профспілки?»
«Ні!»,-  кричать  вчителі
«Так!»,  -  кричать  офіціанти
«Ні»,  -  кричать  солдати
«Так»,  -  кричать  терористи.
І  падають  бомби
і  міста  переходять
кордони
світанками
перетворившись
на  густе  тісто.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371454
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.10.2012


Св. Елен

Хмарочоси  із  підрізаних  стовпів  
проявляються  пластиком  по  венах
й  передпліччю,
коли  його  розіп’яли  
ти  знесилено  впала
й  б’ючи  в  барабани
через  сльози  кричала
«Здохніть  суки»

І  всі  повмирали.
Ти  залишалась  голою
в  чистім  полі,
відчуваючи  втому,
а  потім  регресію,
ти  сховалась  у  квітах,
заплітаючи  змій
у  волосся.

І  прийшов  чоловік
назвався  Густав
й  бажав  тебе  звідти  забрати
ти  погодилась  йти  з  ним,
й  по  дорозі  розповів  він
про  далекі  землі  
тверді  Ханаану.

ти  слухала  аж  допоки
не  ступили  у  місто,
де  від  крику  твого
залишилось  темно
і  порожньо

і  штовхаючи  цього  чоловіка  
грізно,
впала  двічі  знесилено,
а  потім  побігла
у  напрямку  забруднених  
під’їздів.

І  пройшов  рівно  рік
від  смерті  твого  сина
ти  зламавши  всім
вікнам  велике  ребро  
вперше  за  весь
цей  час  запалила.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371349
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.10.2012