| Сторінки (12/1133): | « | 11 12 | » |
В світі, де чатує підла згуба,
І фатальність скрізь мене чека,
Я пускаю радо мильні бульби, -
Не збираюсь "парити парка"!
Світ заполонили хами й стерви,
Мучають, мов жертву алтаря,
Без жалю шматують мої нерви,
Та мені вони "до ліхтаря"!
Акції на біржі "прогоріли",
Вибухнув партійний "Мерседес".
Це так само настрій мій змінило,
Як в рукав залитий майонез.
Щиро посміхнусь в лице проблемам
І скажу своє відверте "НІ!"
Позитив - найкращий вид тотему,
Оберіг від кривди і брехні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353999
рубрика: Поезія,
дата поступления 30.07.2012
Він схильний до наркотиків, пиятики,
І бачить лише в цьому сенс життя,
Його давно порвав на дрібні клаптики.
Вважаючи запізним вороття.
І кожен божий день, як "по накатаній":
Впивається у вену вірний шип.
Хвилина - й твоє тіло стало ватяним,
В екстазі знову погляд твій "залип".
Реальність вдаль тікає швидко річкою,
В примарний світ відкрито темний люк,
Галюниками бавишся за звичкою,
Мов іграшкою пещений малюк.
В твоїй крові просторами безмежними
Пульсує субмарина "Алкоголь",
Вона свідомість діями належними
З турботою узяла під контроль.
Найвищий кайф (наркотики, пиятика) -
Шукав у ньому вперто сенс життя,
Та долю лиш порвав на купу клаптиків,
І тихо відійшов у небуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353885
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.07.2012
Ти думаєш, що сковано деталі
Серцевого у грудях механізму
З міцної загартованої сталі,
Нема в нім почуттів, лише харизма?!
Що я не відчуваю ані трохи
Душевного тепла, страждань і болю,
Любові, що п'янить, мов випивоху
Пляшчиною гіркого алкоголю?
Жорстоко помиляєшся, одначе,
Коли вбачаєш лиш бунтівника,
Не чуєш-бо, як в нього серце плаче,
Не знаєш-бо, душа яка палка!
Яким міцним не був би ти горішком,
Кохання плавить серце, мов метал,
Від нього не втікають тишком-нишком,
А бережуть, мов дорогий кристал.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2012
Як Петрарка й Шекспір, шо писали нетлінні сонети,
Як Сікорський, знайшовши в повітрі усю свою суть,
Хтось за давністю літ уже канув в глибокую Лету,
Але справи його і донині із нами живуть!
Що залишать по собі сучасне й нове покоління?
Аморальність вбиває в людині культурне єство!
Ми не знаємо, навіть, чийого нащадки коріння,
Ми зробили із хтивості й підлості вже божество.
Озирніться навколо! Хіба ми такого хотіли?
Вже не радує погляд в майбутнє, як було колись!
В наших душах зіяють великі озонові діри.
Справжність, мужність та чесність давно уже перевелись!
Так хотілось і мріялось, але, однак, не судилось!
Топче натовп мораль, як скажений розлючений бик...
Проживи так життя, щоб по тобі у спадок лишились
Хоч малі - добрі справи...Й безслідно колись ти не зник.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352888
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.07.2012
Як криголам, невпинно йду до цілі,
Хоч зустрічаю безліч перешкод,
Та рухаюся впевнено й уміло,
Щоразу уникаючи негод.
Мов айсбергів крихких безмежжя в морі,
Мов кригою покритий океан,
Життя поразок повне, бід і горя,
І незагоєних серцевих ран.
Хтось не здолає крижані гіганти,
Розбившись, швидко враз піде на дно,
А інші, наче дужії атланти,
Сплетуть з ниток життя веретеном.
Ти думав, можна тільки народитись
Вершителем історії країн,
Чи мультимільйонером грошовитим?
Ламав в житті з них кожен купу стін.
Коли не бачиш більше сенсу жити,
Коли безвихідь - твій найкращий друг,
Ти в змозі сам себе "з нуля" створити,
Лише не опускай ніколи рук.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348464
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.07.2012
Руїни скрізь, мов сміттєзвалища,
І біди людські поспліталися.
Смерть - вже звичайне явище.
Що це, скажіть? - Апокаліпсис.
Земля - величезне ристалище,
Де ми між собою змагалися,
Де війни лишали згарища.
І ось він прийшов - Апокаліпсис.
Скрізь розбрат і грішників зборище,
А праведники? - позникали всі.
Земля вже давно - бомбосховище.
Та вирішить все - Апокаліпсис
І люди такого не знали ще,
Бо тут уже не вибиралося,
Хто знайде в могилі пристанище.
Вирішував все - Апокаліпсис.
Все людство піде до кладовища,
Пророцтва, нажаль, позбувалися.
І Страшного Суду видовища
Покаже всім нам - Апокаліпсис.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347470
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 01.07.2012
Самотність....(з ким такого не бувало?)
Клює у серце, мов голодний крук.
Давно порожні вже стоять бокали
І чутно лиш годинниковий стук.
Безмежна пустота наповнить душу,
Немов шампанське келих, до країв
Відраду я шукати знову мушу
У спогадах минулих світлих днів.
У пам"яті спливають щастя миті,
Де пристрастей вогонь мене палив,
І очі, блиском юності налиті,
І серце, що не знало горя злив.
Куди це все поділося? Хто знає?
Вже серце почерствіло і душа
Очей пожовклих стомленість вбирає
Всю юність і незайманість вірша.
Чи в змозі я в собі перебороти
Ту заздрість, злість та інших ворогів,
Що глибоко засіли, мов наркотик,
В моїй думками повній голові?
Чому вони заполонили душу,
Колись ще свіжу і відкриту всім?
На це питання сам для себе мушу
Я відповідь знайти передусім.
І сам у тому винен, точно знаю -
Ніхто не в змозі тут допомогти,
І щоби не дійти до прірви краю,
В собі я сили маю віднайти,
Щоб знову повернуть душевну юність,
Порвати пут залізних ланцюги,
В які мене скували злість, байдужість,
Що є мої найперші вороги.
Не допущу цієї більш наруги,
І високо у небо запущу,
Зібравши в руку, всі свої недуги,
Перетворивши в крапельки дощу.
І ось постане знову перед світом
Відновлена, нескорена душа,
Із барвами незайманого літа
І юністю квітучого вірша.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346715
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 27.06.2012
З душею що з твоєю зробить
Знічев'я мовлене «Чорнобиль»?
Чи зколихне в тобі почуте
Емоції, чи дасть заснути?
Можливо, ні. Бо ти не знав,
Що десь, колись, в лісах Полісся
Серед річок, боліт і трав
Вогонь пекельний вмить розрісся.
Палав три дні, палав три ночі,
Тріщав і скиглив страшно ліс,
Йому-бо випекло всі очі,
Спалило прядки з пишних кіс.
Не знали ще предвічні хащі
Таких тяжких, нестерпних мук,
Не розуміли – хто і нащо?
Чиїх брудних це справа рук?
До неба віти простягали,
Просили милості в небес,
Благали, скільки сили стало,
Але не чув їх навіть Зевс!
Ніхто не знав тієї ночі
Як гинуть люди у вогні,
Стуливши ясні свої очі,
В квітневі теплі, чисті дні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284076
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 03.10.2011
Не фарс, лукавство і облуду,
Не забобони і плітки -
Цінують розум справжній в людях.
На виховання ж йдуть роки.
Слугує книга нам у цьому,
З малечих літ науці вчить,
Для всіх така близька й знайома.
Ви нею дуже дорожіть.
І книга має справжню цінність,
Бо визрівають в нас думки,
Чи світлі почуття й невинні.
Її читають залюбки
Людей багато, всіх професій,
Всіх напрямків чи кіл, конфесій.
"Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя", -
Не марно це писав Шевченко,
З поетом згоден в цьому я.
Не слід від книги відвертатись,
Читанням нехтувати вам.
Знання сміливо здобувати
Й взнавати слід нові слова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208083
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 27.08.2010
Вийду з хати я уранці
В українській вишиванці -
Тій, що мати вишивала
І з любов'ю дарувала.
І вдихну на повні груди
Аромат вишень розквітлих,
Що в садках ростили люди,
Й зеленіють ті привітно,
Бруньки білі розпустивши,
Ароматом напоївши
Все село, усі округи
І глибокії яруги.
Та й затягну "Ой на горі...",
Про чайки козацькі в морі
І про славнії походи
Їх до міста Царгорода.
Й стає легко на душі,
Бо люблю я Україну, -
Мою гарну батьківщину,
Їй пишу свої вірші.
Й завжди буду пам'ятати
Так, як свою рідну матір,
Боронити й захищати,
Сміливо в бою стояти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208080
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 27.08.2010
Як хто-небудь запитає,
Що без тебе б я робив,
Відповісти що, - не знаю...
Існував би, а не жив.
Зла самотність гірше часом,
Ніж отрута, бо вбиває
З вірою надію разом,
Їх в людині підриває.
Стариганом злим, бездушним
Я б тоді, можливо, став,
Бо душі було би душно
Без коханнячка октав.
Хоч живуть на світі люди
Ті, що не знайшли любов,
Я дивуюсь - як у грудях
В них пульсує досі кров?
І спокійні наче ззовні,
Бо призначення в них є,
Їх душа холоднокровна,
Мабуть, черствою стає...
Я, бува, їм заздрю...лише
В них розмірені думки.
Він теорію залишить -
Їй віддав з життя роки.
Та невже він повноцінно
Вік свій тут відвікував?
Почуттям не знає ціну
І ніколи не кохав...
Рівносильно це скитанню,
В чорно-білих барвах все.
Душу в формули складання
Всю без залишку внесе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207668
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2010
Тим, хто цурається рідної мови,
"Гордо" присвячую я ці рядки,
Не пожалкую для них свого слова
І свої світлі тривожні думки.
Мами вам на ніч також колискові
Ніжно співали. А ви у той час
В себе вбирали слова нові й нові
Рідної мови для кожного з нас.
Скоро дорослими ви поставали,
Крила розправили, наче орли,
Не розумію, чому ж ви продали
Душу чужинцям, за гріш віддали?
Чом же так швидко ви матір забули,
Що колискову співала для вас?
Ви, мов осліпли, у зраді втонули,
Вам не на користь йшов зрілості час.
Доки не пізно, отямтеся, люди,
І не стидайтеся рідної мови.
Користі з батькопродавців не буде,
Лиш для культури могила готова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207507
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 24.08.2010
Не відгриміли ще роки війни,
Ще бережуть про неї пам'ять ветерани,
Вітчизні віддані великії сини,
В їх душах не загоїлися рани.
Осколки мін хоч мучають постійно,
Та біль серцевий не тоді відчули,
А коли ранені їх друзі безнадійно
Від куль ворожих навіки поснули,
Коли після в Освенцимі знущань
Сім'я не оминула катувань,
До німців хто в полон "попався" -
Той у ГУЛАГ переправлявся.
Провину у душі глибоку відчували,
Як в перші місяці всім віійськом відступали,
Лишаючи дітей, старих та матерів
Фактично на поталу жорстоких ворогів.
Заплющать очі й часто вони бачать,
Як матері за ними гірко плачуть,
Як корчиться від болю наш солдат,
Десь здалеку вчувають шум гармат.
Хто їм поспівчуває та хто їх зрозуміє,
І хто в серця старечі вживить нову надію?
Хто буде лікувати в душі глибокі рани
І хто напризволяще не лишить ветеранів?
Додолу ви низенько їм вклоніться,
Щоб діти наші їх не забували,
Як ми, щоб поважали й шанували,
За старість ветеранів заступіться,
Як і за нас вони хоробро заступались.
Теплом серця зігрійте їм,
І ласкою їх душу огорніть,
Не гояться ж слівцем одним
Болючі у душі рубці та рани...
Напротязі десятиліть
Потрібно "лікувати" ветеранів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207327
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 22.08.2010
Де ти живеш, доля моя?
Скільки років жду тебе я…
Погляд, мов птах, рветься у даль
І огортає душу печаль…
Чом мені сумно? Чом я один
Жити не можу? Мариться він –
Образ прекрасний, наче у сні,
Ти посміхаєшся щиро мені.
Гріє лиш думка, що через роки
Я все ж торкнуся твоєї руки,
Сон мій реальністю стане тоді, -
З’явишся ти у моєму житті!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207324
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2010
4 розділ - "Охрім - Дон Жуан"
Всі знали на селі Охріма Кізяченка.
Був хвастовитим дуже козаченько,
Спідницю не пропустить жодну,
Для цього зробить що завгодно.
Сподобалась йому донька Івана,
Найкраща дівка на селі - Уляна.
На вдачу була жвава й енергійна,
Не всидить ні хвилиночки спокійно.
Надів одного разу свій жупан
Наш любий Кізяченко-Дон-Жуан,
Підправив зачіску і вусики підстриг -
Готовий до любовних він інтриг.
На вулицю із хати почвалав,
Промову по дорозі готував,
Хотів Уляну в себе закохати.
Що не піддасться, звідки було знати?
Уже стояв серед дівчат та парубків,
Що ввечері гуртом в селі збирались.
Побачить серед них Уляну він хотів,
Та ось вона до них вже приєдналась.
Спочатку споважнів, побачивши Уляну,
Мов той індик, що зваблює індичку.
Зробившись від краси її, мов п'яний,
Рум'янцем любувавсь на ніжних щічках.
Почав Охрім до Улі загравати,
І натяки відверті їй давати,
Та на умі у неї лиш один -
Це красень Вирвихвіст Юхим.
Охріму ж ніби дівчина піддалась,
У крайньому випадку, так здавалось,
До себе взавтра хлопця запросила,
Й додому утекла що було сили.
А вдома радилася з батьком Уля,
Як краще показать Охріму дулю,
І самовпевненого так провчити,
Щоб і не смів до неї в двір ходити.
Як це бувало завжди, наш Іван
Для донечки придумав чіткий план.
Надумав, що відразу гостя в хату
Вони не будуть просто так впускати.
Повинен під дверима танцювати
І весело при цьому заспівати,
Прокукурікати, начетвереньки стати
Із рохканням малого поросяти.
А потім вже Іван все улаштує,
І добре над Охрімом пожартує.
Ось, як домовились, прийшов Охрім,
І одяг весь парадний вже на нім.
Гука хазяїна до хвіртки,
В руці для Улі гарна квітка.
Ось і Іван собі виходить з хати,
Почав він Кізяченка вже вітати,
Та попрохав одразу козака:
"Станцюй спочатку, хлопче, гопака.
А потім нашої козацької утни,
Щоб затріщали всі сусідськії тини!
І перед хатою ти стань начетвереньки,
Прокукурікай голосно, а не тихенько,
Зарохкай, чк маленьке порося -
Ось і робота вже для тебе вся.
Тобі і Улю потім повертаю,
Але ганчір'ям очі замотаю,
Щоб не осліп, побачивши красу
І не дививсь, немов на ковбасу,
А міг помацати свою Уляну,
Тут я перечити тобі не стану!"
Опісля того, як управився Охрім
(уже й ганчір'я на очах козака),
Увели Кізяченка тоді в дім,
І на стільці силить наш неборака,
А перед ним стоїть Іван в спідниці.
От Уля до Охріма й промовляє:
"Чого стоїш? Йди до своєї киці!"
Івана він в обійми заключає.
Намацав Мордопупенкове пузо.
"Дає, мабуть, печеного гарбуза, -
Подумав, а чого - не знати, -
Та я ж тебе ще навіть і не сватав!"
Тоді не витримав Іванець -
Як зарегоче! От поганець!
А наш Охрім ганчір'я зняв,
В штани із несподіванки й наклав.
Відтоді до уляни він забув дорогу,
Тут більше не ступали його ноги!
Уляна ж із Юхимом заручилась,
І дітки в них гарненькі народились.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207098
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 21.08.2010
3 розділ - "Степан у турецькому полоні"
Товаришем Івана був відомий неборака,
Його всі знали, як Степана С_р_а_к_у.
Хоча і відчайдушний задирака,
Але відважний і хоробрий він вояка.
Не раз в боях кровопролитних С_р_а_к_а
Кидався в лавах перших у атаку,
Нещадно ворогів Степан рубав,
З братами перемогу здобував.
Зібрались якось два друзяки -
Наш Мордопупенко і, звісно, С_р_а_к_а,
Минуле славне згадувать почали,
По чарці пили й знову наливали.
Спочатку турків нагадали,
Як їх з Поділля вибивали,
Приходив і татарин і поляк,
А ми місили всіх цих посіпак.
На думку ж інше Йванові спадало.
Відрізавши собі шматочок сала,
Схотів він молодість свою згадать,
І знов над С_р_а_к_о_ю пожартувать.
Степан горілкою тим часом упивався,
Іван у вуса тихо сам собі сміявся,
До рота лишнього не брав,
А план ретельно свій складав.
Іванець вичекав потрібної години,
Коли його товариш міцно спав,
Мотузкою тоді його зв'язав,
Трофеї турків вдяг з атласу і сатину.
За пояс ятаган заткнув,
Що в турків за шаблюку правив,
На голову чалму напнув,
Рудії вуса вугликом підправив.
І сам на себе став не схожий -
Неначе справжній яничар!
Зі С_р_а_к_о_ю ж що було, Боже,
Як він позбувся хмільних чар!
Проснувшись ранком, він як стрепенеться,
Як захарчить собі і затрясеться,
Та як не намагався, як не дувся,
Мотузки так і не позбувся.
Побачив бусурманина личину,
Що на турецькій щось там гелготав
(Для С_р_а_к_и це страшна була картина)
І, як скажений, зарепетував.
Коли ж, розмахуючи довгим ятаганом,
Погрожувати турок наш почав,
Показувать, що вріже, як барана,
П'яненький С_р_а_к_а тут же і наклав.
Степан тоді, уже настроєний рішуче,
Разом з мотузкою зірвав штани й онучі,
Безштанько по селу пошкандибав,
І друге ім'ячко він людям показав.
І сміху ж було потім на селі,
Діди сміялись, баби і малі.
Між жінок вславився він місцем гарним,
Бо прізвисько своє носив не марно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207076
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 21.08.2010
2 розділ - "Параска і кабан"
Іванець мав ще й тещу норовисту,
Хоч пропускала також чарку стиха,
Могла вона і вбить за оковиту,
Та й діставалось козаченьку "на горіхи".
Була торгівкою стара Параска,
По чоловіку звалась Дерипаска,
Здорова, моцна та дебела баба,
Буднючна, як ропуха-жаба.
Козак боявся тещі, мов вогню,
Була йому ненависна вона,
Як муха в стійлі сплячому коню,
Ось і придумав жарт про кабана.
Все почалось на свята великодні,
І господині ще напередодні
Усі свиней і качок зарізали,
Та паски до печі старанно клали.
Ось заходилась біля печі і Параска:
Наготувала купу різних страв,
Спекла вона й святкові паски,
Тут зять її "свиню" й підклав.
Хильнув він для хоробрості спочатку,
На себе натягнув старенького кожуха,
Тоді ще й причепив свинячий хвіст та вуха,
І ратички знайшов, ліг біля свиноматки.
Вже смеркло, темна ніч настала,
Хоч око виколи, пітьма така.
Пішла Параска в хлів по сало,
Та тут уже біда її спіткала:
Сопіння раптом вчула п'ятака.
Заворушилось здоровезне щось в хліву,
Зарохкало страшенно, заревіло,
Одразу баба наша зрозуміла,
Що то кабан чужий жує вкутку траву.
Хоробрістю хоч славилась в народі,
Та як заверещала на всі груди!
На кабані літала баба по городу
Немов солдатська пуля, звідусюди
На цю виставу позбігались люди.
Було й Іванові від тещі лихо,
Як взнала та про зятеві утіхи.
Добренької качалки скуштував,
Та довго після того шкутильгав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206941
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 20.08.2010
1 розділ - "Жарт над кумом"
Жив колись собі козак поважний,
Звався Мордопупенко Іван,
Мав він голос гомінкий, протяжний,
Бовваніла голова, мов жбан.
Мав на ній три сиві волосини;
Ніс Івана був, як картоплина,
А живіт - мов репаний гарбуз,
Що на грядці під вагою вгруз.
Був червонощоким, в ластовинні
Та бородівка на товстій спині
Красувалася. Під носом - руді вуса,
І лякалися Івана навіть гуси.
Він гладкий, опасиситий, огрядний,
Зростом невисокий та порядний,
Гуморний, веселий, товариський,
І на витівки багатий, мов хлопчисько.
Від щирого серця сальце полюбляв,
Горілкою також себе частував,
І знищував миттю тарілку з борщем,
Одразу справлявся Іван з кулішем.
Кум його, Юрась Тягнирядно,
Також часто бачив в чарці дно,
Був худий і довгий, як лозина,
І носив завжди просту свитину
Звикла вже давно громада вся
До дотепів, жартів Івася.
Вже й до кума черга підійшла,
Та сміялось потім півсела.
Якось-то сидів Юрась в шинку,
З пляшки, як завжди, він лив гірку,
Та побачив раптом смерть с косою,
Закричав шалено, замахав рукою.
Про пощаду він почав молити,
Запевняв, що хоче ще пожити,
Та нещадною була до нього смерть,
Каже:" Випив ти горілки вщерть!
Ходім зі мною, йдемо, сину,
Уже прийшла твоя година!"
Ввесь Тягнирядно поблід
І холодний став, як лід.
Та від хмілю ані трохи
Не помітив він підвоху:
Смерть була з руденькими вусима,
На голові - три сиві волосини.
Почув Юрась вже потім на утіху,
Як долинали звуки кумового сміху,
Це, як звичайно, Мордопупенка робота
Ще чарку довго кум не брав до рота.
Іван, натягши білу скатертину,
Взяв косу, що лежала у коморі,
Потяг із печі глечик і вуглину,
На нім зобразив смерті він личину,
Попростував в шинок до Юрася,
Ось і пригода з кумом тая вся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206934
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 20.08.2010
Чом в снах так часто ти мені приходиш,
Розгублено кидаєш погляд свій,
Розмову довгу, як завжди, заводиш,
Спокою не даєш душі моїй?
Очей блакить, немов озер глибоких,
Навіки буде в пам’яті моїй
І обрис довгих вій твоїх широких
Верта до давніх спогадів і мрій.
Твоя душа, мов струни ліри, ніжна
Хвилює моє серце повсякчас,
Мов звуки флейти, голос дивовижний,
Пришвидшує биття у грудях враз.
Забути хоч тебе не маю сили,
Уже нестерпний спогадів мій біль,
Але надав твій образ мені крила
І маю у житті тепер я ціль.
Хто раз колись побачив досконалість,
Не в змозі стерти в пам’яті той слід,
Не владна тут над нею навіть старість…
Вона в душі розтопить швидко лід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206742
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2010
У думках мені, буває,
Як самотній вечорами,
Старі спогади спливають
І несуть мене крилами
У минуле…
Враз згадаю
Світлі радісні хвилини,
Як на тебе споглядаю,
Наче вражена дитина.
Вуст ловив твоїх тремтіння
Кожен погляд, кожне слово,
І взаєморозуміння
Відчував я виняткове.
Щось в тобі різнилось з тими,
Що оточують навколо,
Ти природна вся, без гриму
І напрочуд загадкова.
Таємничість в тобі злита
Разом з ангельським мовчанням,
І водночас ти відкрита
Для простого спілкування.
Ти шануєш мову рідну,
Знаєш звичаї, обряди,
України донька гідна
І талантами багата.
І нехай нас розділяють
Кілометри й місяці,
Та, проте, надію маю,
Що побачу очі ці
Ще не раз, бо, коли бачу,
Відчуваю в собі сили
Жити далі і, неначе,
Виростають в мене крила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206628
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2010
Люди добрі, в цьому світі
Де шукати правди храм?
Де образи всі подіти,
Хто й коли підкаже нам?
Кожен думає за себе,
Егоїзм панує скрізь.
Погляд свій направиш в небо
Тільки, як усе заїсть...
У безвиході про Бога
Часто згадують, а ти
Спершу спробуй сам, без нього
Мудре рішення знайти.
"Допоможе, - кажуть люди, -
Той Всевишній", та проте
Без твоїх старань не буде
З цього толку й все пусте.
Якщо досі не помітив -
Не потрібен світу ти,
Час вже погляди змінити
Й самотужки досягти
Щастя у житті земного.
Станеш власником ти благ,
Як прокладеш в світ дорогу
Потом, а не на словах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206292
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 17.08.2010
Блукає десь курними він шляхами,
Самотній син своєї батьківщини,
Згубився між буремними роками,
Дорогу не знайшов одної днини.
Ні, не радіє емігрант чужій землі!
Не притаманна ж бо йому духовна ницість,
Потреби в нього не нікчемні та малі,
Душа не схожа на холодну крицю.
Не з власної він волі опинився
В незнаному суворому краю,
На батьківщині звісно б залишився,
За це віддав би молодість свою.
Та став вигнанцем на землі дідів,
Бо був тоді чомусь їй непотрібним,
Несправедливість побороти не зумів,
До опору він виявивсь нездібним.
Сидить старець зажурений, сумний
З глибокими запалими очима,
І згадує ввесь час свій шлях курний,
Водночас рідну і ворожу батьківщину.
Криниця діду мариться, калина,
Вишневий сад і хатка чепурна.
Роки його спливали невмолимо,
Та вкарбувалась в па'мяті вона:
Старенька мати проводжає біля тину
Кровиночку єдину - свого сина
У незнайому та далекую чужину...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206155
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.08.2010
В далечині, понад горою,
Що в нас Тарасовою звуть,
Величний пам'ятник герою
Там мріє тихо, де ревуть
Невпинні хвилі синього Дніпра.
Над ними він напружено схилився,
І довго так замріяно дивився,
Де вітерець розвіяв його прах...
Стоїть похмуро гордий моноліт,
Але душа його завжди відкрита.
Багато простоявши ще століть,
Залишиться таким же непохитним.
Життя своє віддав він для народу,
Мав вільну думку, не боявсь царів.
Ніколи Україна ще відроду
Не бачила таких захисників.
І до фортеці цар його заслав,
І різками карали. Та вночі
Тоді ж Тарас царю писав:
"Якби ви знали, паничі..."
Тому що не боявсь тяжкої кари,
Усе робив на користь Україні.
Страждав він за народ тоді не марно,
Бо все ж не забувають покоління
Великого Шевченка: земляки
Для вшанування і для поклоніння
Нагору ще приходять. На віки
Уславимо ж його до волі рвіння!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206151
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.08.2010
Лише трава нас змушує літати,
Покуриш травки - й знову у політ.
Я льотчиком з дитинства мріяв стати,
Нарешті я пізнав цей дивний світ!
Баяном* я давно не користуюсь -
Навіщо від уколів ті синці?
Тихенько коксом** морду зашпаклюю -
І вже рожевих бачу горобців!
А потім запихну свою мармизу
У гарний бульбуляторний стакан,
І з легкістю під плінтусом пролізу,
Ще ліпше ніж сусідський злий тарган.
Недавно їжачка я навіть бачив,
Зелений він і морда у муці.
Пізніше з'ясувалось - в кокс втокмачив
Звичайний огірок, що був в руці.
Та цього було мало! Потім клею
В каструлі наварив, через пакета
Розмову вів з прабабцею своєю,
Вона "стріляла" в мене сигарети.
Який ще третьокласник мав веселі
Канікули, такі, як я провів?
Хто бігав з них, немов павук, по стелі,
І три пакети клею перевів?
*баян - шприц на наркоманському жаргоні
**кокс - наркотичний порошок, кокаїн
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206028
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 15.08.2010
І яка би ти не була –
Хвора, зла, сумна, - та я
Хочу, сонце, щоб відчула –
Ти є квіточка моя.
Хвору буду лікувати,
Злу до серця пригорну,
І не дам засумувати,
Зроблю з тебе гуморну!
Люба, знати це повинна –
Ти в мені постійно є,
Серця мого половинка –
То давно уже твоє.
І якщо нас розділяють
Кілометри, поїзди
Нас надовго розлучають,
В моїм серці ти завжди!
Та коли душа німіє
У самотності своїй,
Лиш про тебе думка гріє,
Я знаходжу спокій в ній.
Хто ще може милувати
Так, як це умієш ти,
Приголубити, як мати,
Ліки для душі знайти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2010
Попсою захворів хтось ненароком,
А інший репом вуха всім проїв,
Та я завжди залишусь вірним року,
І впливу не піддамся шахраїв.
Невже гламур, відсутність інтеллекту -
Для вас є тема рідною й близькою?
Внесли вони для вас важливу лепту
Моральною культурою низькою?
Як виховати можуть ваших діток
Танцюючі оголені тіла
Розбещених, вульгарних, модних тіток?
Вкраїна бачить це - не півсела!
Чому навчать людей погані хлопці
Своїм речитативом у піснях?
Вклоняються собі й своїй наколці,
Агресія й погрози в їх очах.
Не мають ані голосу, ні слуху,
Круті й розумні лише на словах,
По радіо так часто ріжуть вухо
Пісні цих самовпевнених невдах.
Свята святих - то звуки рок-н-ролла:
Глибокі тексти, близькі до життя,
Без фальші, штучних тем і без крамоли,
Бо рок - душі й небес тісне злиття!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205874
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2010
Твої ніжні свіжі щічки
Щедро повні стиглих барв,
Як рожеві полунички, -
від природи дивний дар.
Як до них я притуляюсь,
Відчуваю вмить тепло,
Що серденько зігріває -
Туги враз як не було.
Що для щастя ще потрібно? -
Ти всміхаєшся мені
І на щічках ямки дрібні,
Мов промінчики ясні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205871
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2010
Що виніс ти з свого життя?
Кого в тобі вбачають люди?
Чому нестерпне каяття
Так часто розриває груди?
Ти відпочити знов захочеш,
Та сон твій вкотре не береться,
І мов в докір комусь шепочеш:
"Нехай з думок він забереться!"
На що надіявся раніше?
Такого ти хотів життя?
Тобі ввесь час все гірше й гірше,
Ось-ось вже вирветься виття...
Яке тяжке ярмо спокути,
Сповна відчув ти на собі.
Гріхи не можеш ті забути.
Їх пізно виправить тобі.
Тепер ту гіркоту страждання,
Що насолоду в ній вбачав
(В людських молитвах та риданнях),
І сам на старості пізнав.
Раніш не знав, що справедливість
Завжди знайде таких, як ти,
Для себе визначав немилість
Як спосіб по життю іти.
Нарешті все-таки навчився
Хорошій істині простій:
На світ з призначенням родився -
Даруй добро й цьому радій!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205642
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 13.08.2010
Можливо, що не випадково
Твоєї посмішки я блиск
Помітив, й очі лазурові,
Відчув у серці дивний тиск.
Якимось сонячним промінням
Душі твоєї враз я був
Осяяний, і ось тремтіння
У грудях, вражений, відчув.
Бажав тебе зустріти ще раз,
Щоб знову дивний тиск відчути,
Мені чомусь у серці щемить…
Не можу образ твій забути.
На інших всіх ти геть не схожа,
Я інших тих не помічаю,
Мені потрібна ти, о Боже, -
Ти бачиш, як її кохаю.
Не знаю, як відреагуєш
На щирі ці з душі слова,
Мене ти кожен день хвилюєш,
І обертом йде голова.
Тепер я ясно відчуваю,
Що в тобі риси ті знайшов,
Яких мені не вистачає,
Без них гармонії немає.
Тому так треба знов і знов
Тебе побачити, почути,
До серця ніжно пригорнути.
По-іншому не уявляю
Життя без тебе…Також маю
Надію й віру у майбутнє,
Що не залишусь не почутим.
Так поєднатись хочу з ним –
Жагучим поглядом твоїм.
Кипить неначе в жилах кров,
Я відчуваю – це любов!
Я лиш з тобою хочу бути,
Ввесь час твій ніжний голос чути,
З тобою вранці прокидатись,
До сну з тобою прямувати.
І радостям твоїм радіти,
З тобою горе розділити.
Почуй мене! До тебе, мила,
Невидимая тягне сила,
Твоїй віддатись хочу ласці,
З тобою будем, мов у казці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205525
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2010
У суботу на базарі йде торгівля.
Хтось картоплю продає або томати,
Дядько виставив на продаж свого півня.
Стара Ґандзя йде насінням торгувати.
Сіла на своє звичайне місце,
Розв’язала із насінням свій мішок.
Видно всіх людей бабусі звідси.
Раптом трапився із нею сильний шок.
Йшла на довгих підборах, як чапля,
В поворозках, короткій спідниці
(А худа і тонка, мов граблі),
Розфарбована вся, молодиця.
Ще й цигарка в зубах красувалась,
А у носі сережка велика,
Мов бичаче кільце, теліпалась;
Нігті мала, як кігті в індика.
Її чорні, сітчасті панчохи
(Наче хтось нанизав павутиння)
Прикрашали криві, довгі ноги,
Декольте ще було на кофтині.
Зачіска ж була на голові
(Як же вам найкраще змалювати?),
Я б сказав, неначе буревій
Лютував постійно в її хаті.
Бант також на тім’ячку сидів
Так, неначе була випускниця.
У волоссі він стирчав рудім
«Гарної» цієї молодиці.
Стару Ґандзю мов заціпило навік,
Мов схопив параліч двосторонній,
Очі вилізли на лоба з-під повік;
Мов посивіли ще більше білі скроні.
- Що ви витріщились, бабо,
Це ж останній подих моди!
- Бачу, що тонка, як граблі.
Стало, дочко, тебе шкода.
Та хіба то зветься мода,
Коли палиш цигарки,
Коли ходиш ти голодна,
Носиш дрантя залюбки?
Все лице і очі, вії
Розфарбовуєш ти так,
Що вже схожа на повію.
Це недобрий, дочко, знак!
Звісно, я тобі не мати,
Та послухай-но пораду:
В моді розум треба мати,
А не бант чи віз помади.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205523
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 12.08.2010
Заглядаєш прямо в очі,
Так, неначе про думки
Запитати в мене хочеш,
Погляд довгий і палкий…
Так довірливо дивилась,
Що було не по собі…
«Ти в мені не помилилась», -
Прошепочу я тобі, -
«Не журися, моє сонце».
Ти серйозна і свята,
Наче дивишся з іконки,
І мовчать твої вуста.
Ти хотіла щось сказати,
Та пройде, здається, мить –
Все ж вирішуєш змовчати
(Може й так переболить?...)
Ти, неначе лялька ззовні.
Порожнечу у душі
Я турботою наповню,
Дай лиш знати – не мовчи.
Знай, що ні за яку ціну
Я тебе, близьку і рідну,
Не полишу, не покину,
Бо уваги й ласки гідна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205371
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2010
Хто ти є – якась чарівна фея,
Чи правителька зірок нічних?
Не відразу розумію, де я,
Як з тобою йду я по аллеї,
Блиском причарований очей твоїх.
Скрізь ти таємнича, загадкова,
Хоч на перший погляд і проста,
Але кожен день все нова й нова.
Посмішка застигла на устах…
Рідне щось у ній я відчуваю,
Щось близьке, знайоме з ранніх літ.
Від твоєї посмішки, я знаю,
Розтає в душі холодний лід,
Все довкола зразу розцвітає,
Люди всі радіють, як малі,
Серце в мене мов вогнем палає,
Розворушиш навіть моноліт.
Хто ти є – можливо зла чаклунка,
Що душі спокою не даєш?
Напоїла вуст солодким трунком
І хвилюєш серденько моє.
Ні – ніяк не можеш бути злою!
Я ж то бачив очі ті ясні,
Що промінням сиплять – не пітьмою,
Що від них так хороше мені.
Хто б не була ти, одне я знаю:
Раз тебе побачив й зрозумів –
Лиш з тобою досягну я раю,
Жить без тебе як – не уявляю.
Тяжко тут знайти потрібних слів.
Та сказати можу тут одне я
(Бо не можу більше приховать),-
Гарна ти й тендітна, мов лілея,
Погляд свій від тебе відірвать
Я не можу – як не намагався б!
Так, здається, вічність милувався б.
Прагну я одного – щоб ти, мила,
Почуття мої не залишила
Без уваги, була не байдужа,
Бо тебе я лиш кохаю дуже.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205370
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2010
Я давно її помітив:
Мов чарівна з казки фея,
Певно, краща з-поміж квітів,
Наче дика орхідея.
Заворожує красою,
Неприступна, недосяжна,
Вкрита чистою росою,
Та без пихи, не поважна.
Так дивився б я на неї
Цілу вічність, без упину,
На тендітну, мов лілея,
Наче вражена дитина.
І не смів би доторкатись
До прекрасного створіння,
Щоб красу не зруйнувати
І цю мить благоговіння.
Серце враз чомусь стиснулось
І скоріш почало битись…
Щось нове в мені проснулось, -
Не збагну...не зрозуміти…
Що воно – не пояснити,
Не знаходжу собі місця
З того часу, як помітив
Ту красу, що серце тисне…
Намагавсь якимось чином
Квітки образ я забути,
Та вставав перед очима
Знову він…я мов прикутий,
Наче в’язень серця свого,
Що мене не відпускає,
Лиш ведуть до тебе ноги.
Вже собі не уявляю
Я життя своє без тебе…
Ти мені як сонце треба,
Лиш твоєї хочу ласки
Моя квіточка із казки…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205195
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2010