| Сторінки (1/15): | « | 1 | » |
Почуй же, Господи, мене земну таку!
Розкидану по всіх твоїх світах.
Твій космос темний. А душа світа,
Зігріти здатна найглухіший кут,
Не відчуваючи, що в час закута.
Ти і хотів, щоб все було отак?
Ти знав спочатку: тіло, що п'ятак -
йому ціна лиш долю перебути.
Якщо чогось і варта, то душа,
Що рай і пекло за життя вкуша,
Пропахчена і потом, і квітками,
Підбита вітром, вишита зірками,
Що хоче до Твоїх усіх основ
Донести і свою земну любов.
Але магістральний сонет - перший.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245241
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2011
І просить солі до солодкого смаку.
Душа вже навчена і знає, що до чого.
Якщо ж і недопетрає – дочовга
Дорогою осяянь і спокут.
Хай не в Йордані хрещена – в ставку.
І все земне життя – молитва довга.
Але ж таки вгадала шлях до Бога,
Спізнавши волю вибору давку.
У кожного він свій – Єрусалим.
І шлюбна плата – не простий калим.
І вибір є. І вибору немає.
І я прошу підмоги у Мамая.
І прошепчу закличку я терпку:
Почуй же, Господи, мене земну таку!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235128
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2011
І просить голосу на луки і гаї,
Щоб обізватись у пташинім «ля»,
В джмелинім «до», у вітерці здаля –
І зрозуміють добре всі її.
Це ж мова не людська, не глас месії,
А жайворонка спів, що звеселя,
І горобцеве «цвір» на Василя.
Це наче хтось крізь очі зорі сіє
І загляда в ущелини й щілини,
Світи і космоси влаштовує щільними.
Тому так щемко й боляче ростуть
Слова любові. Бо живі, як ртуть.
Душа блука тоді між вишень і сакУр
І просить солі до солодкого смаку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234938
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2011
І просить вирізьбити з дерева її.
Із липи, із черешні, із живиці.
Щоб як сестра – вербі й дубку зовиця,
Щоб замість пульсу – трепет солов’їв.
Та відчувати: ще серед своїх.
Душа ізнов, як завше, озоветься,
Бо, може, це останнє, що дається.
Бо дерево й земля – межа й поріг.
Хто ж здогадається, чим задобрити вічність?
Як пережить трагічне і комічне
І не набратись бліх і реп’яхів?
Ти біг до світу, справдитись хотів –
Душі ж твій «успіх» гірший нагаїв!
То ж просить голосу на луки і гаї…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234847
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2011
І проситься зліпитися із глини.
І на макітру й на свистульку згодна.
Нехай макітрою буть, може, і не модно –
Зате поближче до землі й людини.
На черепочку – фарби ластовиння.
Душевний тон то стерео, то моно.
І так, поки зовсім не охолоне,
Не витравиться – ятриться провина…
Душа жива, поки хоч щось торкає
Її високість, ницість, бо така є:
Пустельна, скельна, річечка мала.
Але ж на цій землі не нажилась
І має інтереси ще свої.
І просить вирізьбити з дерева її.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231909
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2010
І просить жити на нових глибинах,
Про свічку щось лепече, й не одну,
І обіцяє обминати сатану
І цінувати Хрест, як ту хлібину.
Але екстаз спокутування схлине,
Галопом табуни чуттів майнуть,
І вляжуться і пил, і чад, і муть,
Відновиться і зіркість соколина –
По новому б і дихати, і жити!
Та хтось чіпляє бірку «Недовжито.
Цей залишок добряче слід збовтати
І лиш тоді поволеньки ковтати.»
Маленьку душу час ковтне, поглине.
Та ж проситься зліпитись хоч із глини…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231779
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2010
І все Тобі, о Боже, поверта!
Твоє – тобі. А не Твоє – кому?
Черві – червиве. Пам’ять на кону.
Без пам’яті – причинна марнота.
Життя порожнє і біжить не так.
І мілко. Й мулько… Ось дають канун.
І важча серце, тріска мов кавун,
Спливає соком… Суть така проста –
Це кров болить. Це вироста душа.
І в світ правдиве слово вируша.
Воно з орбіт душі, де кров болюча,
Де пам’ять справжня, і дорога суща.
Все просто, ясно, і душа уклінно
Знов просить жити на нових глибинах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231524
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2010
А, визнавши, сягнувши меж, повстала.
Душа людська – величина нестала!
А важить лиш вона? І ту віддай?
Взамін – бери – не хочу – вічний рай!
За вічністю у черзі не стояла,
Але коли «полощуть» і «втирають»
Й на ситові, на ситові – до краю:
Ось тут була, а тут уже не стало,
І совість не болить, й душа не тре,
То нащо Тобі, Боже, все це тре’?!
І вже до неба йде церковний дзвін,
А, може, з неба – завжди був у нім?
А дзвони ще чиєсь життя згортають.
І все Тобі, о Боже, повертають…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230940
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2010
Училась визнавать свого васала.
А він то сотворяв, то легко нищив:
Як пнулась в небо – він скидав на днище,
Раділа льоху – та ж увів до зали.
Ось так учив, щоби усе спізнала
Моя глевка душа, глевка поки ще.
Була ясною в спеку щоб і в хвищу
І мудро і погідно все приймала.
Своїх бажань я заживила рану,
Тож рибки золотої вже не прагну.
Та хочу втямити – усе-усе – навіщо?
Щоб сотворялось і незмінно нищилось?
Щось в повноті спізнати віку мало…
Це визнала, сягнувши меж. Й повстала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230631
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2010
Помилуй ’мя, це ж я ота, твоя,
У юності дурна й зарозуміла ,
Й за молодості мало що зуміла,
А зрілість – найреальніша із яв.
Але, помилуй ’мя, бо із роззяв:
Вже загнана до старості, до стійла.
І простір, небо – далі, ніж хотіла.
І хто його без спросу в мене взяв?
Чому його так легко віддала?
Земне від істини затято віддаля…
А ти, немов теля, іще б попастись.
Радієш волі і не знаєш: в пастці!
Чогось вишукувала, прагла і гасала,
І все ще вчилась визнавать васала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229322
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2010
О, ця масна жадоба «живота»
Уже не відкладається на завтра.
Хоча нічого нібито й не варта,
Та кожне слово радує вуста.
Малесенька дрібничка – не пуста –
В усьому сенс, чуттів легенька ватра.
То в юності летючій, ще на старті,
Щоб не старіти – згодні до повстань
(Геть із життя, не столочивши рясту!) ,
Гадаючи, що то найбільше щастя…
Та ось, пізнавши глиб своїм корінням,
Вже точно знаю – справа не в старінні,
А грішну крону Бог лише б не стяв…
Помилуй ’мя, бо я ота, твоя…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228382
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2010
Усе, що можна, в себе я всотала:
І схід, і захід, доторки й слова.
І стала ще мудріша, ніж сова,
Важка і тиха, як водиця тала.
Я – все і навіть те, чого не взнала:
Сковороди неспійманість жива,
Жаль за любов, жадоба на жнива.
Щодень – не відкриття, а запинало.
Отож на палі всіх, що є висот
Возводимо свій хрест із сотень сот;
На прив’язі дрібних своїх хотінь
Сотворюєм самі собі Хатинь.
Й коли запрагнем святості в свята –
Це все масна жадоба живота.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227698
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.12.2010
І хліб насущний. І до хліба – сало.
Живу і їм – цим на людей і схожа.
Хоча вчуваюсь, скрізь, як перехожа,
Адже чогось і досі не спізнала,
Собі злукавивши, намірявши чимало.
Але ж і гілочка на вітрові тривожна.
Горіх не кожний розкусити можна.
А вік, неначе сито чи мочало,
А світ неспізнаний збиткується неначе,
А ти до нього горнешся і плачеш.
І дріб’язок своїх тяжких надбань –
То світові твоя єдина дань…
І та зведеться часом на поталу –
Усе, що я змогла, все, що всотала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227589
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2010
А я прошу життя. Прошу життя,
Бо визнаю: іще не гідна смерти.
Ще норовлю вписати щось чи стерти.
Іще смакують і вино, й кутя.
Ще не здогадуюсь навіщо забуття…
Чіпляюся за речі щиросердо.
Інакше і не вмію, бо зі смердів.
Ще буде час зректись своїх нестям!
Отож очима обіймаю світ:
Від грудочки землі до верховіть,
Хапаюся за запахи й слова,
Бо все за часом швидко так сплива!
Але мені всього іще замало:
Хлібів насущних і до хліба – сала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227437
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2010
Іще прошу життя. Прошу життя.
І хліб насущний. І до хліба – сала.
Щоб все, що можна, в себе я всотала.
О, ця масна жадоба «живота».
Помилуй ’мя, я є твоя, ота,
Що вчилась визнавать свого васала.
А визнавши, сягнувши меж – повстала,
Та все Тобі, о Боже, поверта.
І просить жити на нових глибинах,
І проситься зліпитися із глини,
І просить вирізьбити з дерева її,
І просить голосу на луки і гаї,
І просить солі до солодкого смаку.
Почуй же, Господи, мене земну таку!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227328
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2010