| Сторінки (1/37): | « | 1 | » |
Надішліть мої сни лелеками
ген за обрій, за небокрай,
де любов заливає глеками
росянистий карпатський плай,
щоб слова оселились птицями-
емігрантами в далині
і віддали тепла сторицею
тим, хто дав колись крил мені.
Мої мрії покрийте саваном
шовкопрядів Небесної Брами -
хай наосліп ідуть по гаваням,
напинаючи туго вітрами
не мої вже вітрила - інших,
хто залишиться тут по мені...
я ж піду, мов свіча згорівши,
тихо так, як колись пломенів.
Хай вітра́ми душа несеться,
як закоханий вперше школяр
і вогнем мого смертного герцю
відігріє Холодний Яр,
залоскоче липневим леготом
медоноси гірських полонин...
...невагомо...
...спокійно...
...і...
...легко так...
/...затихає навік часоплин.../
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054448
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2026
Нарешті я сьогодні знайшов Надійку, яка живе з дідусем неподалік млина дядька Корнелька на Панському Ставі! Я тобі вже розповідав про те, що вона знає мову квітів і вночі збирає зоряний пилок, який осипається з небесної тверді на довколишні луги і Борсучий Ліс. Я якось запитав в неї, що вона з ним далі робить. Надійка довго дивилась на мене з широко відкритими очима, а потім здивовано, і водночас обурено, відповіла: - «Як це, що я з ним роблю?! Те, що й усі – восени і взимку збираю в скляні різнокольорові глечики, складаю їх на горищі, а навесні після дощу розсипаю рівними рядочками понад нашою річкою Королавою, щоб показувати шлях для приходу веселки!». І не менш здивовано, ніби це знають усі ще від народження, широко розставивши свої рученята долонями до неба, додала: - «Інакше, як же по-твоєму веселка знайде сама дорогу до берегів нашої Королави? Чи, можливо, ти не хочеш, щоб до нас приходили веселки?». Місцеві, правда, в це не вірять і кажуть, що Надійка вигадує. А я от сумніватися не наважуюся… бо хочу, щоб веселки приходили до нас і надалі…
Знайти Надійку мені порадив її дідусь Тимофій, який в нашій місцевості відомий серед людей, як майстер на всі руки, коли почув, що мені потрібні міцні коліщата з різнокольорового скла, декілька ліктів сонячної линви і гладко витесана дошка з незрубаного ясеня. Так і промовив тоді крізь свої сиві густі завжди усміхнені вуса глибоким голосом: - «Тут, хлопче, тобі тільки Надійка допоможе!». Ось я її і шукав декілька днів…
Я ж геть забув тобі розповісти для чого мені раптом це все знадобилась! Пам’ятаєш, як ми з тобою того серпневого вечора лежали удвох на лугу за третім великим вигином Королави біля Чумацького саду, підслуховуючи невпинні плітки цвіркунів і нашіптували наші мрії місцевим волошкам, які, ніяково тулились до граційних тонконогів? Тоді ще на червоні маки, якими було заквітчане твоє, залите теплом Чумацького Шляху, волосся, одночасно, як у підступній змові, приземлились одразу три червонобоких сонечка в дрібну чорну і білу цятку. Я ще тебе тоді жартома назвав магнітом для сонць і принцесою з сонячною діадемою, а ти зніяковіло заплющила очі, усміхнулась і сказала, що кожен може притягувати світло сонця…якщо тільки цього по-справжньому захоче…
Ми гладили нашими спинами м’який духмяний килим трав і, широко розкинувши руки, дивились на зорі. Ти тоді сказала, що якби на Місяці були такі ж перинисті зелені луги, як на берегах нашої Королави, то ти б хотіла полежати так само і там, щоб поглянути на Панський Став, Борсучий Ліс, Чумацький Сад і млин дядька Корнелька з висоти. Але Надійка сказала мені, що на Місяці немає такої річки і таких лугів, як у нас – їй про це наспівали квіти, з якими вона розмовляла, коли восени цьогоріч почала збирати перший глечик зоряного пилку на зиму. Саме тому, я вирішив змайструвати для тебе гойдалку на самому Місяці, щоб ти могла досхочу милуватися з небесної тверді нашими краєвидами і переконатись на власні очі скільки там ще залишилось зоряного пилку (про це попросила Надійка взамін на коліщата з різнокольорового скла, сонячну линву і дошку з незрубаного ясеня, без яких гойдалки не змайструвати).
Я не дарма ні на йоту не сумнівався в словах Надійки, оскільки усі необхідні для майстрування запчастини вона завиграшки знайшла в себе на горищі серед різнокольорових опецькуватих глечиків. І ось, твоя гойдалка уже готова! Я загорнув тобі її в духмяну зелень наших запашних лугів з берегів Королави, припасував до неї три макові квітки з твоєї діадеми, сонечка з яких досі не відлетіли. Цей подарунок уже чекає на тебе біля новорічної ялинки…
Не дивуйся будь ласка різнокольоровому скляному глечику, який стоїть поруч, свіжоспеченим коржикам з корицею і теплим рукавицям з борсучого пуху. Глечик попросила залишити Надійка, щоб ти набрала трішки зоряного пилку до її веселкової консервації. Коржики, на випадок, якщо раптом зголоднієш на гойдалці, передав дядько Корнелько – вони з волошкової муки, яка в наших краях така ароматна виходить тільки на його млині. А рукавиці, якщо тобі раптом закортить погойдатись на Місяці посеред зими, зшив сам дідо Тимофій – він особисто збирає борсучий пух у відомих тільки йому місцинах нашого лісу посеред літа, від чого він має здатність зігрівати усе, що його торкається, навіть в самі люті морози.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054318
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2025
Моя дорога Елен, я інколи настільки ненавиджу простір... який стоїть між нами неприступною стіною Іліона,
що пошепки (щоб не розбудити зі сну праведний гнів перших святих нащадків семітського племені) нарікаю його плащем-багряницею
на зіщулених плечах Пилата...
хоча, знаєш... цей римський прокуратор тільки одного разу віддав свій самий страшний наказ,
а цей простір між нами... продовжує це робити
невтомно,
щодня,
без упину,
так, ніби він - це Пилат помножений на сотні Іуд в залитому кровʼю квадраті преторія,
де під стіною лежить закривавлений терновий вінок,
який колись давно був самим першим, але не підійшов по розміру...
Моя мила Елен, якщо тобі здається, що час менш безжальний,
то я змушений тебе розчарувати...
він розриває своїми гострими яструбиними кігтями
білосніжну матерію нашої з тобою цілющої плащаниці, з-під якої
колись в майбутньому (роздертому на шмаття цим хижим птахом)
могла воскреснути наша з тобою матіола, яка не ховалась би від цього світу
ні вдень, ні вночі...
За це, і тільки за це, я прирікаю час на вічне усамітнення в гранітному гроті Архангела Михаїла в Монте Гаргано,
закованим в свинцеві ланцюги... хоча
чудово усвідомлюю, що в цьому
стражденному світі навряд чи знайдеться судовий виконавець,
який зможе привести цей вирок у законну силу...
Моя ніжна Елен, мій гнів на матерію цього світу нічим не менший,
оскільки вона здатна покривати своїм бетонним лаком і сковувати
арктичними льодами навіть крила
вогняних пегасів і феніксів,
виморожувати до порохнявого снігу весняні повноводні потоки і вкривати чорними
похоронними саванами (ще донедавна живі), щойно народжені паростки весняного врожаю,
посіяного невтомним Сіячем з терновою короною... яку йому з другого разу таки припасували...
... Але я вірю, що це - ли́ха мізерно малі в порівнянні з твоїм, неймовірної сили і температури нетварним світлом,
яке бере свій початок чи то з того місця, де за пророцтвом в кінці цього віку зберуться орли,
чи то з вівтаря за старим похиленим деревʼяним іконостасом
келії Святого Йосифа Ісихаста серед крутих і безлюдних афонських скель...
...бо твоє світло пробиває стіни простору...
...бо твоє світло зшиває нашу плащаницю, роздерту часом...
...бо твоє світло трощить бетон і лід чорної матерії, яка посягає на живе...
...бо твоє світло, моя тендітна Елен, це те, за що я тебе люблю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054175
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2025
Так не звично писати тобі листи, особливо, якщо взяти до уваги, що ми не спілкувались два з хвостиком роки і… жодного разу в житті не бачились. Найбільш доречно буде почати з того, що декілька місяців тому наша позиція не тривалий час знаходилась на розбитому ще до нашого приходу отим усім шумним літаючим залізяччям маленькому старому сільському аеродромі, який в часи «прогресуючого розвинутого соціалізму» використовувався для нічного спочинку стомлених щоденним розприскуванням добрив над довколишніми полями кукурузників.
Ми зайшли на цей танцмайданчик, де ще нещодавно крутили нестримну польку різні сплави не тутешнього металу в парі з автохтонним бетоном місцевих споруд і залишків злітної смуги, теплого погожого осіннього дня. Мертва тиша і жодного натяку на бодай щось живе… Так, наче тут людей і не було ніколи, із прежди́ віка́, як кажуть в моїх рідних краях. Здавалось, ніби метал, бетон, скло і земля без будь якої сторонньої допомоги людей (яких чомусь науковці до наших днів вперто називають розумними) щось не поділили і добряче почубились. Скло чіпсами хрумтіло під черевиками і ми повільно пливли цим дивним пейзажем в стилі постіндастріал, як в хрестоматійних голлівудських фільмах, де на фоні цілковитої вакуумної тиші на героїв з-за рогу, з різким закадровим звуком, обов’язково повинно вистрибнути щось страшне, яке, в основному, чомусь не поділяє вродженого прагнення тих же героїв дожити до глибокої старості. Аж раптом під стіною напівзруйнованого приміщення почулося несміливе скавчання і мені назустріч, притиснувши додолу свої пензлики-хвостики, вибігли чотири цуцики. Щось в їхній поведінці чітко повідомляло, що це не просто місцеві друзяки, а кровні родичі.
Бачила б ти ці очі… Я не розгледів сліз, але одразу підсвідомо зрозумів, що вони саме плачуть. Кілограмова пачка корму, яка саме для таких випадків стала уже звичним елементом моєї амуніції, зникла в середині цих пухнастих знедолених щасть в лічені хвилини… Тоді я втретє згадав про тебе…
Я дуже виразно і чітко пам’ятаю той день, коли ти дала мені можливість на короткий час зазирнути у крихітну шпаринку на твій світ… і тієї короткої миті вистачило з головою для того, щоб маленький дефектний всесвіт всередині мене, наче під дією ядерної реакції, одномоментно розлетівся на самі елементарні частинки і перезібрався знову, сформувавши нові візерунки зі старих, частково пошкоджених роками і людьми, кристалічних решіток душі. Тоді крізь ту шпарину линуло настільки інтенсивне Світло, що мені знадобилось би повернутись назад у восьмий клас школи і повторно пройти, такий ненависний мені тоді і зараз, курс фізики, щоб вірно вирахувати кількість люмен і ступенів їхньої величини, з якою воно розповсюджувалось навколишнім простором…
Вдруге ти зринула в моїй пам’яті спекотного серпневого дня на могилі Івана Сірка між Нікополем і його рідною Капулівкою, коли я невпинно вдивлявся в небо, спостерігаючи за зайшлими на цю землю велетенськими металевими осами, які постійно чатують над курганом цього мужнього лицаря, намагаючись боляче вжалити його відвідувачів. Я знаю, що ти теж любиш зблизька розглядати різних крилатих істот і комашок, а також подовгу вглядатись в блакить Неба, обов’язково при цьому щось тихенько наспівуючи собі під ніс. Тоді я подумав, що в нас є багато спільного, з однією тільки різницею – співати я не дуже люблю.
…Я грів своєю спиною сирий земляний насип, який захищав нас усіх від двох великих яструбів, які літали над нами декілька годин, вицілюючи своїми всевидючими хижими очицями залишки тепла наших тіл посеред куценької покаліченої посадки. Це був наш взаємообмін з насипом: він оберігав нас, а я зігрівав його (знаючи тебе, ти теж поділилась би залишками свого тепла, щоб зігріти нужденного – я грів його в посвяту тобі). Інші, також нетутешні, металеві дикі оси наосліп жалили довколишні дерева, кущі, ярки і коріння, від чого ми втискали голови в плечі так глибоко, що, здавалось, хребет стискався від цих рухів, як метрова сталева пружина в підвісці автомобіля. «Тільки б не тріснула!», - бо нести мене хлопцям буде не просто, а залишити – ще важче.
…І раптом тиша…
як в коридорі школи 17 липня;
як в читальному залі бібліотеки опівночі 1 січня;
як о пів на п’яту ранку над рікою за селом, коли са́мі голосні звуки видає туман, який неохоче розсіюється під пильним оком вранішньої зорі.
Це було вперше, коли ти постала в моїй пам’яті по двох самих коротких роках мого життя відколи ми втратили зв'язок. Я згадав тоді під насипом, як ти мені колись розповідала свою історію про дві пташки у каплиці біля «Трьох криниць». Ти тоді так по-дитячому і так по-доброму наївно (о, Боже, як же я це в тобі люблю!) аж принишкла, щоб не сполохати двох пташок, які раптово залетіли в каплицю біля Суботова, де ти, як завжди, пильно вдивлялась в Небо і в довколишні лики, щось тихо при цьому шепочучи, як ти це полюбляєш, собі під ніс… а могла навіть не шепотіти і просто мовчати – вони тебе і так завжди слухають по особливому, не так, як інших…
Це був останній раз, коли я плакав від щастя… від того, що зустрівся з твоїм Світлом… від того, що насип не замерз… від того, що пружина витримала… від того, що знову запала обнадійлива тиша…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054097
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2025
Ти не питай, а я не відповім...
давай і далі питимемо каву
так, ніби ми в театрі пантомім
на сцені презентуємо виставу.
Нічого не питай, а просто будь...
на відстані руки без зайвих слів,
бо їхню я і так загублю суть
в суцвіттях твоїх лагідних полів.
Не треба запитань, нехай іскрить...
в твоїх очах і просторі між нами,
подовжи цю щасливу теплу мить
усмі́шками, обіймами і днями.
Благаю не питай: "А далі як?!",
допо́ки я пливу в озерах карих
в обійм твоїх рятуючий маяк,
в волосся тво́го золоті нектари...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054070
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2025
Не марево, не вигадка, не сон -
жива, реальна, суща, з крові-плоті,
хоча твої порфира і вісон
такі казкові в нашому болоті.
Струнка, дзвінка, легка, немов стріла,
що випустив умілий скіфський лучник -
летить і вмить впивається в тіла:
крізь щит і шкіру, мʼяко, тихо, влучно.
Волосся водоспадом із плечей
збиває з ніг стрімким гірським потоком
холодним, повноводним - аж пече!,
коли його торкнешся ненароком.
А погляд цей!.. - вогонь і оксамит,
купальська ватра, печі Азовсталі,
горить, іскрить, летить, як стрій копит
сарматської кінноти в свому чвалі.
...Ми поруч, а між нами сотні фраз
нейтральних і обставинами скутих...
нам добре, але знаєм водночас -
"моєю" і "твоїм", нажаль, не бути...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2025
Слова - меди́ акацієвих рік,
ховаючи під блиском гнійні струпи,
пливли, як дим пухкий, туди-сюди,
гаспи́дами вповзали під поріг,
а німб тримали міцно чорні круки.
Цнотливо-біла святість напока́з,
долоні простягали гори просфор,
учтиво-підла: "терням боса бігла
устами тамувати біль проказ"...
та губи ці - не лік, а білий фосфор.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988151
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2023
Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
Ловити натомість нікого не треба -
клин приземляється в душу,
гладить зсере́дини крилами ребра,
кисень в легенях ворушить:
/па́гони й стебла
вʼються до неба
тихо крізь мене
і пружно/.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985595
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2023
Мені б подалі від шумів і гаму,
пустих розмов і вакуумних слів
допоки в них не зник і не зотлів,
не сплавив своє світле,
не розтанув.
Туди, до гамм живих лісів та рік,
укладених рукою майстра звиш,
цілющих передзвонів тиші тиш,
що "Подихами щастя"
я б нарік.
До зелені симфоній, співу трав,
проміння плюскотіння на воді,
до гулу соків вистиглих садів -
всього, що сам у себе
й вкрав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985022
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2023
спасибі тобі за Вічника
розмови про Триб і світ
за те що я знов наплічника
планую ладнати в похід
за щирість, усмішку і каву
за чай зі смако́м чорниць
за кожну глибоку й цікаву
розмову без змій-лисиць
за те що ділишся світлом
що в серці твоєму веснує
та тими пейзажами з вікон
яких мені так бракує...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984628
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2023
Вона активізовується влітку
(коли з вершин обтрушується сніг),
бере на полонинах свій розбіг
і бʼє міцними крилами у клітку
/буденності доріг/
Ця мрія має силу ворожбити,
бо родом з камʼяних зелених гір
і в мене, наче вправний ювелір,
вкладає неймовірну силу ЖИТИ
/всьому наперекір/
Вона мене чарує й поглинає,
на мою слабкість має сильний нюх
і манить, як сирена в стилі ню,
навіює, шепоче, спонукає
/і я її здійсню/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2023
Сонце днів горить в зеніті
і під променем софітів
все минуле, як на сцені,
залиши́вши льоху темінь,
виринає на поверхню
й постає у чистім світлі.
З ним виходжу в чисте поле:
та стерня́ вже ніг не коле
(бо згоріла й перебита),
там нові́ гектари жита
вже покрили все зболіле,
непотрібне, тлінне, кволе.
Позабути б все на світі,
зме́сти пилу шар столітній:
памʼять про минулі смерті,
наче крейду з дошки, стерти
і пірнути б з головою
в ласки і добра суцвіття.
Наче птах, розкрити крила
і на піднятих вітрилах
понестись в далекі далі
в інфантильності сандалях
що є духу, в леза обрій!,
поки не покине сила,
ген на зустріч щастю, в ро́си!
крізь свіжесенькі покоси,
через барви й аромати,
легіт вітру, спів пернатих,
дотик ніжних трав до шкіри...
Поки смерть бліда не скосить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984265
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2023
я не знаю коли ти прокинешся
зробиш каву вівсянку чи чай
?чи у ліжку лежати зали́шишся?
о котрі́й починаєш молитися
та чи й молишся ти зазвичай
готуватимеш дітям сніданок
чи за стіл сядеш знову сама
)зустрічатимеш радо світанок)
чи ховаючись в тіні фіранок
вкриє ковдрою туга німа
вкрасиш контуром небо очей
зелень трав або їх шоколад
чи по них щось солоне стече
*замінивши мейкапи дощем*
і з-під ті́ней проллється зола
я нічого про тебе не знаю
і ніколи не знатиму й зовсім
та рядків сонцедайних чекаю
~із твого вічно літнього краю~
що зігріють від лютих морозів
нададуть мені сили літати
роздивлятися зоряне небо
і прекрасне у груди вдихати
!пам'ятай це як будеш писати!
вони більше ніж просто плацебо
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984157
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2023
/гі́рка за домом: юрба дітвори/
зараз - мала, в дитячій уяві
тоді - вертикальний обрив!
сніг намітає, сани з гори,
як на трампліні, злітають на ямі,
вниз головою до яблунь кривих -
ще тільки 10-ть: дзвінко сміюся
...
(хоч я і носа розбив)
/літні зелені карпатські стежки/
перші мозо́лі, збиті коліна,
дух розпирає, несе́м казанки,
мрії легкі і важкі рюкзаки,
біля наметів тріскочуть поліна,
чай із ялиці і а́фин пʼянких -
вже цілих 20-ть: найщасливіший
...
(хоч на ногах синяки)
/за Світлодарськом: розвідоперація/
"Дуже! сильно! пахне "Гвоздиками" -
крики в ефірі по радіостанції,
перший артобстріл - ініціація,
ноги у росах між травами дикими,
пил вперемішку із листям акацій -
ще 27-м: я уперше помер
...
(хоч була вдала евакуація)
/шлях до Херсону: Високопілля/
звільнена пустка, світ НЕжиття,
плачемо ми, плачуть і звільнені,
вдячні і маки - душі розстріляних,
лине перчатка у ягід китя́г,
запахи літа, нив незасіяних -
вже 35-ть: я ще дихаю...
...
(хоч і в могилі застряг)
[i][b]*2С1 «Гвоздика»[/b] — радянська 122-мм самохідна артилерійська установка, призначена для знищення живої сили, артилерійських батарей та дзотів.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983971
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2023
залиш мене травень травою в собі
на межі
холодів і задухи
/закуй у купаву налиту отавою
в лати від літа ножів/
світлі полотна душі
вкрий від пожежі росавою
всип мене дикими квітами
твоїх садів
/лише́ не на груди/
тчи пелюстками олії мазками
знаними тільки тобі
спокоєм кіл на воді
лю́ляй до зим колосками
не здуй мене подихом вітру свого
як прах
померлого згарища
узами плоті в твому́ живоплоті
де чистить пірʼя птах
звʼяжи у твоїх сітя́х
/а літо залишим на потім/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983880
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2023
нестерпні слова нестерпна постава
не стерпіти більше
шулікою погляд і шия-сова
по кращих по інших
нестерпна вистава
не зернами в ґрунт
несете каміння
купава-омана сльозами на труп
кохання змертвіння
набратися сили із чистої Висі
від доброго Неба
сказати гремучу і жалячу правду
не іншим! ні! -
хоча би для себе:
що
{мертве ваше завтра
дотліла хирлява ватра
вона тобі більше не треба
патрати її не варто
відпала у ній потреба}
-
...та де там?!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983791
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2023
Легка хода,
важке серцебиття...
(життя губами дикий мед із сотів)
немає вороття на кронах лісу,
росте вовчат виття,
зривається завіса:
йде відлік на секунди й соті.
Легке серцебиття,
важка хода...
(вода тече гадюками у слові)
гряде біда!, бо розум - ухилянт;
кохання - тінь бліда,
примара, симулянт
і підлий симулякр Любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983784
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2023
не мерзне не горить не зачіпає
ні сепія туги ні даль барвиста
за полумʼяно-жовтим небокраєм
мʼяким як піна із-під рук баристи
.................................(вистріл!)
в картелі обездушених машин
що сиплють заготовками шаблонів
і сам стаєш смертельно-неживим
піщаним пазлом в сірому бетоні
................................(тонем...)
в деструкцію тікати навпрямки
так хочеться від цього каравану
подалі щоб зробитись нестійким
й розщепленим як атоми урану
...................................(рано!)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983697
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2023
[i]моєму прадіду Івану (псевдо "Сірий")[/i]
мій прадід зісла́ний в Сибір
подалі від рідних гір
в далекі чужі сніги на корм для зим
катованим і худим:
в мені поселився звір
повіррр!
його стежили серед лісів
зграї червоних псів -
кати на допитах прагнули вибити дух
щоби вогонь потух
і в дикій німій тайзі
осів.
з нього опер чека-людожер
зізнання і нігті здер
(свідчення з вироком трійки я бачив сам):
хворий в чужих лісах
через червоних химер
помер.
...проте крізь товщ років
часу наперекір
в мені
не помре
цей звір
повіррр!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983670
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2023
Хотів би я застре́лити віршем
холодним, воронованим, кремезним,
щоб спалах, дим і мізками торшер
мазнуло читачевими, як пензлем.
Хотів би ним навіювати сум
липкий, як мед, приречено-трагічний,
щоб радість шматувалась об косу
печалі вічномертву з потойбіччя.
Хотів би ним втамовувати біль
від зрад, образ, отрути стріл ворожих,
щоб він для рани був не бруд і сіль,
а (як дитинству милий) подорожник.
Також, як Семенко́, провокувати:
чіпати струни душ у читача
віршем по-старовинному картатим,
щоб з них акорд емоцій зазвучав.
Хотів би, та не зможу розʼятрити,
ні стати Авіценною для ран,
підняти настрій сльозами залитим,
бо, власне, не поет, а - графоман.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983597
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2023
Тут не буде звичної рими (-дурими) та відповідей на коментарі (-цвинтарі), однак, однозначно будуть граматичні (а можливо й інші) помилки, а отже буде де розгулятися всім ласим до цього діла вчителям і вчителькиням, філологам і філологиням. Так, і ледь не забув: назва тут ні до чого (це все через Карла і його сестричку – хай спочиває з миром). До речі, його посадили, але це не точно (інформація не перевірена і подана однобоко, та ще й по "Вацапу", від нашого спільного знайомого, який вчора в порту вантажив свою фуру круглими мароканськими фруктами, привезеними з Танжера). З дисклеймерами закінчили, тож тепер давайте про все по порядку. Декілька днів тому ми сиділи з Карлом (по паспорту він Кирило, а по-дворовому – «Кірік») за столиком в кав’ярні «Ліст» на вулиці Бріже (що за недолуга назва для такої красивої вулиці?!) і обговорювали Юнга. Карл із запалом джмеля жижвелив мені про архетипи і, як частенько буває при таких його екзальтаціях, занурив змію своєї перекошеної синьої в повздовжну малинову смужку краватки в чашку з моїм подвійним американо (звичайно - без цукру).
Я невдоволено закотив очі, а він і вусом не повів. Він взагалі хлопчина дивний… Будучи чистокровним криворіжцем, він чомусь завжди вигадував історії про якесь своє міфічне французьке коріння. Хоча з усього французького в нього були тільки ті гугняві слова, яким його навчила викладачка-гюрза Вєра Пєтровна під час вищих студій в Дніпрі, портрет Наполеона на кухні, синій «Пежо» (перламутровий металік), брелок з логотипом «Olympique de Marseille» і оформлене, не без допомоги місцевих ділків, французьке громадянство (7 000 євро, якби хто питав). Він був настільки дивним франкофілом, що у переписці зі мною навмисне використовував латинську букву «K» на початку свого імені (і всіляко підкреслював її прозахідний родовід), а вороняче «арл» писав, органічною для металургів його рідного Кривбасу, кирилицею. Отож, позбавивши цноти своєю смугастою гадюкою моє подвійне американо (ну ви вже знаєте - без цукру) він мені і каже: «…Отак власне і вбили пів року тому мою Вів’єн… Я думав, ти знаєш…»... Я завмер.
По-перше, я і гадки не мав, що Валька, яку він парижаво нарік Вів’єн (що за недолуге імʼя для такої красивої дівчини?!…хоча з нововиявленими обставинами – вже, мабуть, і не дуже красивої) влітку перебралася з Кривого в Марсель. По-друге, я би ніколи в житті не повірив, що мою колишню дівчину (це було давно, ще за часів студентського вітру, коли долар був по «4») колись прикладе по голові чимось важким імпульсивна марсельська домогосподарка за підозру в «шурах-мурах» (все таки не стримав дану на початку обіцянку про рими) з її П’єром, Полем чи Жаком, чи як там ще називають тих новонароджених синюшних французьких карапузиків.
По-третє, і це просто рвало мій шаблон на «Юніон Джек», ще за молодості «свій-в-дошку-хлопець-на-районі» Валька, напередодні своєї лямурної кончини на одній із вуличок, яка встромлюється кривим шилом в порт Марселя, планувала видання власної поетичної збірки під постморфіновою назвою «Мушля навиворіт» (і все таки окремі частинки своїх ДНК вони, разом із Карлом, дійсно успадкували від спільного прародича). По-четверте, мене тепер підступно зробили спільником передачі цього паперового пакунка з рукописами мерця (чи то пак мерчині) до якогось польського пана з ім’ям «Збишек Кнапка», про що гордовито і задиристо повідомляла візитівка кольору беж, недбало припасована Карлом до бандеролі з віршами моєї колишньої (а тепер уже новоусопшої) Вальки. Такий от шарман, теремок. З того часу я поетів не люблю… Ні мертвих, ні живих, ні ненароджених.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983575
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2023
Твої слова - кровобиття
у мої скроні.
Вкладаю сам фортеці стяг
тобі в долоні.
Лоскоче вогниками серце
твоє пʼєзо -
пекучий танець жару герці
з полонезом.
Не знаю я твого обличчя,
ані ймення,
чим мотивуєшся зазви́чай
для натхнення...
Залишиш в пам'яті від крил
свої пірʼїни,
розтопиш лід холодних брил
і криг руїни,
проллєш з очей духмяний дощ
на душу рясно
і рани всіх кораблетрощ
укриєш рястом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983501
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2023
Палають каштани у бі́ливі свіч,
весна догоряє в їх зареві:
чорнильнії чани проли́ла на ніч
і дму́хнула трави бальза́мові.
Су́питься небо низьке, наче бас,
хлюпнули хмари лікерами,
в школі заснути збирається клас,
на літнику кава з еклерами -
травень готує останній дзвінок:
цвітом у парках салют
вибухне цнотою й блудом думок,
де кожен віднайде свою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983496
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2023
Для кого ці рядки гризуть папір,
втискаючись душею в целюлозу?
Кому по льодоспадам на Памір
тепло несуть крізь стіни із морозу?
Пульсує мозок голосом їдким:
"Загинуть твої рими - не старайся,
помруть, в душі народжені рядки,
під склом її байдужого девайса"!
Погаснуть і згорнуться, промайнуть,
розі́пнуться, немов вітрувіанські,
зі слів не кров жива, а мертва ртуть
покотить бісеринами між пальці.
Засвище вітер пустки в висоті,
затягне своє соло в кволих рамах,
бо вірші всі, немов у кислоті,
розчинять музи в своїх голограмах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983427
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2023
Ми двоє з тобою під наглядом повні:
за́пах, з якого колись я ожив
з рецепторів в скроні - вдихаю на повні
букет твоїх маків, ожин...
...і жнив...
Потоком медово-серпневого вітру
пливу по твоїй оксамитовій шкірі
під нею бʼють клітку - крізь теплу палітру
слова рвуться в ирій...
...синій...
Поглянь в мої очі: від чар розчаровую
(знаєш: вони відьмаково-зелені);
мов хоча б слово - хоч мертвою мовою,
звуками вітру чи кленів...
...квені...
В обіймах твій стан і зупинена втеча
(шепо́чу: "мовчанкою слів не души");
цілунок у плечі - щоб плавити в печах
метали бездушних машин...
...пиши...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983400
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2023
Вже 30 з гаком зим без тебе поруч,
без права на розмову віч-на-віч.
В полоні небокраю сонця обруч:
дарма, що день! Без тебе – вічна ніч.
Не знала ти мене, мабуть, ніколи,
заплетена в рутини волокно,
й приховувала доля-орнітолог
думок твоїх пташине молоко
від мене. Та я й сам не знаю досі
хоч імені – лиш суму мертвих букв
(в античного мовчання стоголоссі)
підсвічує екраном ноутбук.
Ми бродим, як заблудлі аріани,
в пустелі лабіринтів Палестини,
проте незрима нитка Аріадни
єднає наші душі-намистини.
Усе життя по різні боки мосту,
посе́ред різних вулиць і дворів -
ми жертви цифрового голокосту,
увʼязнені мереж концтаборів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983345
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2023
Слова в вірші, а квіти - в сторінки,
вони, мабуть, із них і проростають,
плетуться в болі й ніжності вінки,
цвітуть, не вʼянуть і не відцвітають -
карбуються у пам'ять почуттів,
повзуть татуюваннями під шкіру,
живуть калейдоскопами життів
від дюн Сахари і до гір Кашміру.
Із висохлих потоків біла сіль
кристалами ятрить яри від ран,
що вкрили крила, зіткані із зілль
і квітів волі, родом із Ґорґан.
Вони перебинтовані несуть
її у край, де сонце із долонь,
де арнікою заквітча́на суть
протопить болю кригу на вогонь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983306
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2023
Давай про мир, про гнізда пташенят,
про тишу ночі, голосінь світанку,
про сміх, усмішку, очі немовлят,
про літнім вітром зірвану фіранку,
про першу риболовлю з дідусем,
про перший поцілунок і розлуку,
про те, як вперше рюкзаки несем
і гострим стріли з дерева до лука,
давай про шум Карпат і шепіт хвиль,
про пісню буків стримано-мрійну́,
про танець, що веде в степу ковиль -
про що завгодно, лиш... не про війну!
Бо що вона?! - болото, піт, іржа,
уламки в плоть зі звуком контрабаса,
не варта ні найменшого вірша!
...(лиш вміє виривати серце з мʼясом)...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983213
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2023
Роки́, думки́ і вчинки - все не те:
горів, палав, палив, то тлів, то тух;
вистави, драми, цирк і варʼєте -
забив, забув про те, що дав Пастух.
Жахав, журився, жалив і жеврів,
топив, тонув і танув, був металом,
світив, святим світився, та не грів!
Стояв стоїчно... та мене не стало...
Чому промерз, завмер і скамʼянів,
прогнив, усох і вицвівши протрух
й об шати білосніжні повстяні
я витер ноги там, де спав Пастух?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983179
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2023
Я вже не "твій" та й "твоїм" я не був:
як хочеш – плач, а хочеш – порадій.
Думки про "нас", як греки про Стамбул,
залиш в сирій на цвинтарі надій!
«Не той, не так, не вмів і не кохав,
не те робив, не те просив у Неба…» –
можливо й так! А як поясниш факт:
з тобою було гірше, ніж без тебе!?
Без сумніву - можливо й катом був,
та ти сама неслась на місце страти.
БЕЗ ТЕБЕ може чогось й не здобув,
З ТОБОЮ ж - набагато більше втратив!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983075
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2023
Вулкан любові вирвав жаром лави
киплячої на перемерзлу даль...
Із неї не народяться опали,
Каміння - так! Одначе - не кришталь.
Розі́рву памʼять силою ведмежою
про запах, голос, образ і профайл:
після онлайн з твоєю соцмере́жею
одне бажання - вийти у офлайн.
Засаджу в серце меч по саму ґарду
"коханню" твому (як на мене - гідрі),
як втомлений в боях, зі Сталінграду
в Компʼєн зажену у білизні спідній.
Оркестр стих... замовкли карабіни
почесних варт, що обступили яму.
...Любов померла з НАШОЇ провини.
Ми добре постаралися... На славу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2023
Я маю до тебе прохання,
останнє до тебе... в житті:
залиш всі думки про "кохання
зі мною" - цей труп почуттів!
Лети з мого світу стрілою
на швидкості надзвуковій,
торнадо, муссоном, імлою,
нестримно, немов буревій!
Залиш по собі хоч пустелю,
хоч згарище давніх Помпеїв,
проламану обстрілом стелю -
лише, щоб не бачив тебе я
Ніколи! Ніяк! Ні за жодних:
обставин, причин, варіантів!
Без виключень! (навіть умовних)
Без шансу зійтися на карті!
Розвійся і вщухни, як вітер,
пірни субмариною в воду,
лети за далекий Юпітер
замерзни у димці азоту!
Закрий ці рукописи краху
НА КЛЮЧ!, цей літопис кориди,
зітри його в гранули праху
й розвій серед криг Антарктиди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982980
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2023
Підошва потонула в морі цноти
безкрайо-білосніжного рядна,
що вкрило монолітів сірі соти,
спустошених від поділів ядра.
Пейзаж сичав: "Нікому тут не раді!"
застромленими у холодне тло
недопалками ядерних снарядів,
що рвали колись неба полотно.
Навколо тиша з присмаком металу
ганяла по руїнах ультразвук
і кров із вен, неначе воду талу,
у горло страху лляла прямо з рук.
І ліз у ніздрі попід контур маски
солодкий запах окису й гниття
із домішками свіжості Аляски -
німий пророк відсутності життя.
Та, попри цей пейзаж, не затухає
жевріючий в душі його вогонь,
бо в серці Є вже ТА, яка КОХАЄ (!)
й теплом зігріє лагідних долонь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982979
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2023
Я висмикну тебе з бруківки Львова,
вкопаю у чарівний дивокрай,
куди не доїжджає жовте "Ґлово"
і синій не дотягує вайфай.
Рвону, як дикий протяг скло віконне,
під хруст кісток, із мʼясом, як бурʼян,
твоє коріння оптоволоконне,
розлогіше потомства агарян.
Той край тобою знаний... та забутий -
не вигадка, мара, не сторітелінг:
ти ЖИВ там, допоки́ не був закутий
в кайдани цифрової цитаделі.
Питання лиш: наскільки це доречно?
Ця зміна здатна в клапті передерти,
однак, це не смертельно небезпечно -
ти й так уже наполовину мертвий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982895
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2023
Колись в тобі палала і кричала,
запалювала світло в каганцях
частинка віковічного Начала,
іскриста сила задуму Творця
...Велична, Велевмісна, Величава...
Веселий гомін в віртуальних храмах
веде з нутром двобої на ножах:
закута в лати фільтрів "Інстаграма"
стікає кровʼю зранена душа
...розі́пʼята, роздерта, розірва́на...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982876
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2023
ти підтримуєш, витримуєш, тримаєш!
моє "я" без тебе - нуль, його немає.
не зникай, не уникай, світи і грій!
ти - двигун, маршрут і паливо для мрій...
ти, як сонце, що не же́вріє - палає!
ти, як шерп для альпініста в гімалаях.
не закінчуйся, не меркни і не тлій!
в моїй лампі ти - повітря, гніт і лій...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2023
Дорога звична вранішня терниста -
неквапом в офіс човгаєш-пливеш
в потоці люду заспаного міста,
що сонно скролить ленти соцмереж.
Повз вкриті порожнечею вітрини
й беззвучний звук розтоптаних калюж
маршрутом цифрової павутини
в безкраїй край німих бездушних душ,..
...блідих і тьмяних залишків Людини...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982840
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2023