Ганна Синьоок

Сторінки (1/3):  « 1»

"Боже, у Тебе єдиний Син… І жодного рідного внука…"

***
Боже,  у  Тебе  єдиний  Син…  І  жодного  рідного  внука…  
Але  ж  є  мільйони  названих  і  некревних,
Найменші  з  яких  дрижать  від  кожного  звуку,
Щойно  надворі  стає  безлюдно  і  темно.  

Боже,  в  Тебе,  напевно,  вже  стліла  пам’ять  про  пекло.
У  краї  Твоїм  усе  пойменовано  раєм.
Ми  прокидаємось,  чуючи  рваний  реквієм  ‒  
Доказ,  що  знов  достобіса  із  нас  помирає.

Боже,  світло  у  Тебе  врізнобіч  ‒  і  вниз,  і  вгору.
Темінь  для  Тебе  ‒  екзотика  і  випадковість.
Бачиш,  вода  вимиває  домівок  корені  
І  відживляє  землі,  заюшені  кров’ю.  

Боже,  Ти  вчиш  пізнавати  зерно  бумеранга,
Вміло  тримати  зброю  в  кожній  десниці,
Чути:  за  правим  раменом  накульгує  янгол,
Спираючись  на  молитву,  немов  патерицю.  

Крила  його  основою  стали  для  плоту,
Крила  його  побратимів  –  за  крівлі,  коцики  й  одіж.
Боже,  якщо  Ти  справді  будеш  не  проти,
Дай  нам  відчути,  що  тут,  поміж  нами,  ходиш…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987468
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2023


"посéред війни великої…"

***
посéред  війни  великої
ще  стільки  воєн  малих
таких,  що  до  них  не  звикнути,
та  в  кожній  ти  –  хтось  із  тих

котрі  вигрібають  першими
знаходять  собі  яри,
в  яких  можна  трохи  зменшитись
і  з  Богом  поговорить

котрі  мають  здатність  видіти
щось  більше  за  інших  чад
та  в  хижці,  що  зветься  рідною,
плекають  безрідну  печаль  

що  стала  най-найсвоїшою,
яка  і  нутро,  і  тавро
Бог  світ  ще  довершує  віршами
в  неділю  –  і  ліве  ребро

німіє,  коли  клинописом
Всевишній  кодує  суть
того,  за  що  йдуть  боротися
всі  ті,  що  зі  світла  ростуть  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978386
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2023


"Боже, куди не глянеш, ‒ усе крамола…"

***
Боже,  куди  не  глянеш,  ‒  усе  крамола.
Березень  світить  хребтом  так  безшкірно  і  голо.
Голос  весни  до  землі  припнутий,  мов  якір.
Ніби  живий  силует  –  а  все  ж  симулякр.  

Світло  розрізане  вздовж  на  смужки,  як  вени.
Пам’ять  Господня  ‒  притулок  усім  безіменним.
Кожен  світанок  є  смертю  безсилля  й  проривом.  
Спину  вирівнюєш  і  прицвяховуєш  крила.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2023