Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
Оповив листопад молочним туманом,
ранок в подільськім селі.
Мов ніжним, м'яким простирадлом,
дбайливо торкнувся землі.
І сонце ще сонне, здіймалось поволі,
з горизонтного, теплого ліжка.
А вже вальсувала граційно у полі,
її величність- Паморозь сніжна.
Сонце з щічками червоними від сну,
у морозне дивилося люстерце.
Всміхалося замріяно йому,
з криниці тягнуло студенне цеберце.
Покотилось потім вітатись з вуличками,
йому кожна гомоніла про своє.
Навздогін гуси таємниці ґелготали,
хто павутинки снів їм щоночі в'є.
©Леся Приліпко-Руснак, 24.11.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2024
Час закривати старі гештальти
І рухатись далі попри усе
Не торкатись минулого шпальти
Про образи забути і стерти сумне
Час вчитись нової науки-
Відпускати людей із життя
Вчасно розтискаючи руки
Без гніву, без сліз, сум'яття
Щоб інакше не бути валізою
Котру шкода кинути, важко нести
І щоб з байдужості кожною кризою
Не зводити відчаю в собі мости
Треба на світло.... Досить вже мороку
І фенікс постане із попелу знов
Спогади вже на архівному обліку
І часу нема для порожніх розмов
©Леся Приліпко-Руснак, 20.05.23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028328
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2024
Немає у серці бентеги.
Лише сум і крапля жалю,
що не спрацювали колись обереги,
а тепер боюся сказати "люблю".
Слово спинилося це на півкроку,
і запекло десь на рівні грудей.
Воно не мало придатності строку.
Воно не зникло в театрі тіней.
Та шансів у нього на волю,
тепер вирватись більше нема.
Його розум за аргументів стіною,
як арештанта, міцно трима.
©Леся Приліпко-Руснак,07.09.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028270
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2024
Кажуть: "Померло село".
Бо його вже немає на мапі.
Його цілували востаннє в чоло,
при запиленій гасовій лампі.
І осінь, скрадаючись тихо,
заглядає до кожної хати,
а на неї гірко дихає лихо,
ароматом із цвілі гербати.
Позирають сумно портрети,
з голих, обшарпаних стін.
Вітер журливі грає сонети,
з гігантських віконних щілин.
І рушник вишиваний від часу пожовк,
не на іконах давно,а принишк на підлозі.
І хто вишивав кожен на ньому рядок,
він вже пригадати не взмозі.
А піч забулась як виглядає вогонь.
Роками бачить вона павутину.
Вона мріє про доторк долонь,
і на лежанці щоб знов застелили перину.
За голосами марить подвір'я,
за рухом, за сміхом, за співом.
Його поволі згасає надія,
зневіри вкриваючись димом.
©Леся Приліпко-Руснак, 27.10.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028269
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2024