| Сторінки (3/288): | « | 1 2 3 | » |
НАСІННЯ ДІЙ
У вишині орел розправив крила
І в сяйві неба тінь його доречна.
Земля не бачить, що в орла є сила,
Так дія теж як птиця небезпечна.
Роботу нашу всю не видно зразу,
І наслідки ростуть мов зерна в полі.
Постійно сіємо нове щоразу,
Зростає в купі все немов на волі.
Можливо, нам збирати не ці сходи,
Епоха пройде і всі вони стліють.
Ще може бути, що колись народи
Нових собі полів іще засіють.
Впливаємо як тінь ми на планету,
Відразу всі поля пітьма не скриє.
Колись давно сказав хтось по секрету:
Наснага прийде, коли плід дозріє.
Потрібно бути ввічливим на старті,
Життєві образи – це та ж сама тінь.
Розкриється вона тоді на карті,
Коли засяє сонце для поколінь.
Мирослав Манюк
27.04.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038642
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2025
ПРАХ ЧОРНОБИЛЯ
У безодню кинув вітер прах,
І здригнулась від біди земля.
Не забути вибуху у снах,
Що розвіяв крихти на поля.
Страх врізався в серце поколінь,
І постало місто без людей.
Там життя спинилося як тінь,
Став Чорнобиль наче як музей.
Страхом атом спалює чуття,
І лишає попіл на руках.
Так ось поміж тишею буття
У безодню кинув вітер прах.
Так постійно всі роки підряд
Нам природа хоче помогти.
Тільки де людина, там і чад,
Рани, біль і спалені мости.
Нам Чорнобиль згадує про те,
Що ми пил, ніщо у світі цім.
Хто зруйнує — втратить, не знайде
Свій останній, найдорожчий дім.
Мирослав Манюк
26.04.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038558
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2025
МАНДРІВНИКИ
Дійсність крокує у цей вирій життя,
Ми зупиняємось тут із метою.
День проживаємо вже без почуття,
І залишаємо страх за собою.
Як мандрівник, ми лише на транзиті,
Номер готелю приємний недовго.
Сонце в очах, за хвилину – в зеніті,
Ніч переспали та далі в дорогу.
Лиш в цьому світі, де все швидкоплинне,
Час погостює в нескінчених рядках.
Тяжко зловити натхнення невпинне.
Серце шукає, та не в наших віршах.
Нас не тримає чужа допомога,
Бо ми всього лиш прихожі на світі.
Від дому до дому водить дорога,
Коли наші мандри не на транзиті.
Справжні стандарти у митях життєвих,
В залишку тільки своїх уподобань.
Кожен той шлях наших кроків суттєвих
Пройдемо ми знову без жодних вагань.
Мирослав Манюк
25.04.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2025
ДИХАЮ НЕБОМ
Я нічого вже не хочу в світі,
Лиш живу сьогодні як в останнє.
Без бажань і сподівань в зеніті
Все навколо стало як в єднанні.
Не прошу, тому що всього досить,
Світ дає, прийняти тільки треба.
Смак життя просте мені приносить,
Кожну мить я мов торкаюсь неба.
Я сиджу. Довкола чути гомін.
Серце б'ється — значить, я існую.
Вітер гладить листя, тінь на домі
І це все величне я малюю.
Вже набридло жити без причастя,
Та сваритись з кимось в Інтернеті.
Кожне слово хай приносить щастя,
Кожен подих — вічність на планеті.
Ні доріг, ні цілей, ані кроку,
Тільки моя мить, як пташка рання.
В ній — спокійний подих без пороку,
Та усесвіт, вільний від бажання.
Мирослав Манюк
24.04.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2025
ВІЧНІСТЬ У КНИЖКАХ
У добу екранів і світлин,
Де планети ближчі, ніж колись,
Дух книжковий — не кінець стежин,
А початок, що веде у вись.
Все, що бачиш, тільки блиск воно,
Все, що чуєш — вир подій і слів.
Та лише в книжках живе давно
Натуральна правда дій і снів.
Кадри з фільмів залишають тінь,
Вся картинка зникне, мов імла,
А у книзі безліч поколінь
Вічно будуть жити без числа.
Можна бачить зорі по Ті-Vі,
Можна чути спів з далеких мов,
Та в книжках — мовчання в глибині
І до знань лише веде любов.
Хай летять сигнали крізь ефір,
Книга не зів'яне назавжди:
Там життя лягає на папір,
Залишає вічні там сліди.
Мирослав Манюк
23.04.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038344
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2025
ЛЮБОВ БЕЗ СЛІВ
Він ішов похмурою порою,
Не знаходив сенсу в слові Бога,
Світ здавався сірою стіною,
Все здавалось проти — не за нього.
Та вона, мов тиша серед зливи,
Знала весь керунок його доріг.
В кожнім слові вогник та мотиви
Не важливі, бо глузд все переміг.
Не кричала, не тягла за руку,
Лиш дивилась наче у майбутнє.
І з очей її палала мука,
Бо в очах жило усе присутнє.
Він стояв, як той, що знову чує,
І відчув: не треба бути милим.
Віра завжди є і їм дарує
Справжній зміст з бентежним диким стилем.
Ніби світло змішане із кров'ю,
Він обрав собі звичайну долю,
Що без слів сказала все любов'ю,
І забрала душу у неволю.
Мирослав Манюк
20.04.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038157
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2025
СМІЛИВІСТЬ
Не лякайся мрій, що надто вище,
Що здаються скелями надалі.
Бо якщо у цілі є горище,
Значить ти іще сидиш в підвалі.
Ти не знаєш, скільки сили в серці,
Поки не ступив у бій життєвий.
Спробуй і побачиш, як у герці
Зможеш подолати страх суттєвий.
Він зникає, коли йдеш угору,
Сумнів гасне — віра виростає.
Шлях важкий не дасть тобі простору,
За межею шара не чекає.
Не шукай коротких простих тропів,
Суть велика там, де все далеке.
На війні творець ти сам окопів,
І ніхто не дасть гарант безпеки.
Ризик — це початок твого руху,
Де мета — знайти бажану долю.
Міць росте з підйомом сили духу,
Коли все віддав самоконтролю.
Мирослав Манюк
19.04.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038064
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2025
СТРАСНА П’ЯТНИЦЯ 2025
Цей день мовчить, та серце вже на дні,
Де кров стікає за одну ціну.
Христос не мстився, не зламався, ні,
Й любов проніс крізь зраду і війну.
Не кожен хрест узяти зможе так,
Не кожне серце витримає шлях.
Але Спаситель дав людині знак,
Який горить, коли навколо страх.
Він мовчки йшов у пік страждань і втрат,
І кожен крок був наче у вогні.
Зате ми всі: і кум, і сват, і брат,
Святкуємо Великдень навесні.
Страждав, щоб ми могли робити гріх,
Щоб ми прощали, падали, та йшли.
І досі біль той в небі не затих,
Бо це — любов, яку ми не знайшли.
Тож пригадай, коли замовкне грім,
Коли у серці стане тихо так...
Є той, хто вмер за всіх, щоб світ був з ним,
І той, хто нам є у житті маяк.
Мирослав Манюк
18.04.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037999
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2025
МУДРИЙ ДАР
Хто багато їсть — не значить сильний,
Тіло змеркне від своїх марнот.
Хто утримав міру, буде вільний,
Від скупого залишку турбот.
Не з книжками думка є остання,
А як слово буде без води.
Хто читає — хай не все, та зрання,
Із зернини виведе плоди.
Знань багато — не завжди прозріння,
Можна з плином правду загубить.
Мудрим бути — це не про сумління,
А з потреби справжнє полюбить.
Той, хто менше — може знати більше,
Бо не кількість — а глибінь важка.
Не усі, хто знань наклав у нішу,
Мають хист як у керівника.
Міра в їжі, думці та в тривозі —
Це мистецтво, мудрий дар для нас.
Сплять знання у кожного в облозі,
Та встають, настане коли час.
Мирослав Манюк
17.04.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037934
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2025
МИ НЕ СХОЖІ
Кожен світ в очах інакший трохи,
Кожне вухо чує свій власний тон.
Те, що ти вважаєш за епоху —
Інший скаже, що все це сірий сон.
Ми не схожі — в цьому наша сила,
Тільки сам пізнаєш де і хто ти.
Та лиш мудрість — спільна, щира, мила,
Зробить між людьми ланцюг спільноти.
Слово личить як ключ не для усіх,
Завжди будуть скриті замки у брам.
Щоб добути всі прощення за гріх,
Своє серце зводи як міцний храм.
Хто навчиться чути в тиші тему,
Не нав'яже своїх дум нікому.
Він, як світло — прокладе систему,
Також спалить всі мости та втому.
Світ в очах інакшим бути може,
Як картина із чужих маршрутів.
Той, хто чує — збудував давно вже
Перший клас сердечних інститутів.
Мирослав Манюк
16.04.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037881
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2025
ВИБУХ ЕМОЦІЙ
Легко скрити трепет на хвилину,
Дати осміх як замість боязні.
Та коли хтось вже кляне людину,
Не спинити помисли заразні.
Гнів ламає тишу, мов грозою,
Не сховати блискавки в зіницях.
Жах — це сила, що не б'є рукою,
Він калічить тіло у гробницях.
Тяжко жити спалаху в мережі,
Не сховати серце за мовчанням.
В кожній тіні — вигуки без межі,
Що горять, вирують над бажанням.
Тихе слово — не завжди заслонить,
Навіть подих зрадить у хвилину.
Мить приходить, і в очах схоронить
Всю свою важливу половину.
Кожному дається перспектива,
Хто володар власного вітрила.
Не емоцій — вчинків суть важлива,
І в мовчанні теж буває сила.
Мирослав Манюк
15.04.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037821
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2025
БЛУКАЧ
Він стоїть, вагається без слова,
Світ штовхає, все гуде і кличе.
Та в душі згубилася основа,
І страхи йому уже не личать.
Він не зможе знов усе зламати,
Бо подумав, буде шрам на серці.
Краще — вперто йти, ніж знов гадати,
Краще — мука, ніж закриті дверці.
Сумнів вродить свою кріпку звагу,
Бо страшніше — вибирати знову.
Навіть помилкову він відвагу
Буде жалувати як основу.
Краще впасти з тим, що вже дісталось,
Ніж стояти в морі варіантів.
Хоч не знає, звідки все почалось, —
Йде й надалі в пошуках талантів.
І у кожнім кроці — новий вимір,
Тільки твердість гине наодинці.
Він боїться знов відчути вибір —
Тож чекає долю на зупинці.
Мирослав Манюк
14.04.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037744
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2025
БУТИ У ПОТОЦІ
Я існую, де світло ще тремтить,
Не питаю: хто і що чекає.
Є в житті одна лише тільки мить:
Сила, що мене туди штовхає.
Я не знаю, хто переді мною,
Та в очах читаю скупі думки.
Те, що зветься долею земною,
Є навчанням — глибше, ніж на роки.
Там, де важко, — там новий початок,
Там, де горе — там чужа основа.
І в неріднім зробиш свій додаток,
Як розквітне велич твого слова.
Я іду, не стримуючи кроку,
Бо відчув: несу в собі вогнище,
Що мене виводить з-під порогу
У той сон, де тільки вітер свище.
Все, що треба — бути у потоці,
Чути завжди внутрішні сигнали,
Що штовхають на тяжкому кроці
Лиш туди, де зовсім не чекали.
Мирослав Манюк
12.04.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2025
МЕНШЕ СЛІВ
Не спіши робити безліч крику,
Не роби промову, охолонь.
Поміч там цінніша за велику,
Де її чекають, як вогонь.
Сотні слів — та більша сила в дії,
Не шукай нужденних, де нема.
Той, хто сам іде крізь всі події,
Знайде світло — навіть де пітьма.
Хочеш — вислухай, та не нав'язуй
Свою думку у сирих словах
І нікому навіть не розказуй,
Що ти знаєш, як давити страх.
Визнай розум — лиш не для журботи,
А для тиші, що веде на зліт.
Слово сильне не для тих, хто проти —
Для сміливих, що лишають слід.
Кожен має шлях, що сам відкриє,
Вже набридло думати за всіх.
Де хто хвалить, а хтось матом криє,
І де правда, а де зло для них?
Мирослав Манюк
10.04.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037458
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2025
НЕ ЗРАДЬ СЕБЕ
(Рондель)
Коли навколо тисне світ,
і кожен тягне за рукав —
не зрадь собі за їх забав,
будь твердим, ніби той граніт.
Мовчанням буде заповіт,
якщо спочатку ти мовчав,
коли навколо тисне світ,
і кожен тягне за рукав.
Хай зрадять всі, хай гасне цвіт —
не згасни сам, якщо палав.
В собі знайди те, що шукав
і страх розтане як той лід,
Коли навколо тисне світ...
Мирослав Манюк
09.04.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037359
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2025
САД РОЗУМУ
Не пускай всередину бур'ян,
Не зноси в контент байдужий брак,
Змочуй слово у належний стан,
Сій у пам'ять істину відтак.
Образ кожен — наче світлий цвіт,
Кожна думка — паросток вогню.
Не шкодуй турбот для добрих літ,
Щоб не мати пустку по життю.
Розум — сад, вирощуй сам його,
Не пускай байдужість до рослин.
Він зростає з типажу твого
Серед тиші, правди та світлин.
Витри пил з листочків, будь таким —
Зміст живе в порядку і красі.
Не давай забути серцю, з ким
Ти ростив турботу у собі.
В думці — світло, а не гріх земний,
Все добряче виросте з зерна.
І не згине розум твій ясний,
Якщо в саді буде лиш весна.
Мирослав Манюк
08.04.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037299
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2025
ХАЙ ГОВОРЯТЬ
Коли часто судить світ тебе —
Не ховайся в тінь, не йди в мовчання.
Їм не знати, що в душі живе,
Їхній суд — це їхнє покарання.
Ти не мусиш їхній гнів нести,
Ти не створиш для звіринця ролей.
Світ не чує — ти продовж іти,
Більше правди — менше їхніх долей.
Хай говорять — їхні це думки,
Не шукай в очах чужих причину.
Не згинайся, навіть у роки,
Коли темінь тягне у долину.
Світ міняй, якщо горить вогонь —
Не для слави — для свого прозріння.
Справжня сила вхопить за долонь
І триматиметься, як коріння.
Не втрачай жагу свою в собі,
Не вбирай чужу неправду в шкіру.
Щоб життя дало всього тобі,
Заряджай свою життєву віру.
Мирослав Манюк
07.04.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037232
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2025
ЧАС НАШОГО СВІТУ
Кажуть всі: лихе прийшло життя,
Все важке немов чадний той дим.
Змінить людство тільки забуття,
Розум має бути головним.
Не приходять добрі дні надій -
Хід дає вогонь яскравих дій.
У вогні якщо палає світ –
То зростає і у душах лід.
Час – не ворог, не сліпий потік,
Він не тінь, що падає згори.
Тільки ми до кращої пори
Кожен день існуємо за рік.
Стань добром – доба свій зробить хід,
Стань вогнем – жаркий залишиш слід.
Все навколо це наш світ стихій,
Ми і є основа всіх подій.
З нас почнеться і вогонь і дим,
Ми – мов ґрунт, що сіє майбуття.
Коли розум буде головним,
Світ настане кращого життя.
Мирослав Манюк
06.04.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037164
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2025
СИЛА В НАС
Не можна знати скільки у нас сил
Допоки не зустрінемо свій шлях.
Відчуємо тоді всю користь крил,
Коли ця буде сила у думках.
Не видно нам в житті який-то час,
Що сила спить всередині у нас.
Ще буде шлях, де ми не молоді,
Ця сила нам потрібна і тоді.
Коли йдемо, то можемо знести,
Ніхто не скаже: "Стань, та відпочинь".
Складні ці миті кличуть вдалечінь.
Ми знайдемо відвагу все пройти.
І тільки разом мають йти путі -
Потужна сила буде на меті.
Вона в нас є, але малий запас,
Можемо все лиш тільки через раз.
Життя дорога - це складний наш шлях,
Здолати можна навіть і без крил.
Коли зростає сила у думках,
То досить також і на долю сил.
Мирослав Манюк
05.04.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037061
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2025
МРІЯ У ДІЇ
Не для своєї мети ми з вогнем,
А щоб віддати те, що в серці є.
Не для дарунків і не для систем,
А щоб любов хапала все своє.
Далеко не в тім, що маємо ми,
Є літо наше, а вода - зими.
Справжнє багатство – це душа й зв'язок,
Коли до мети буде лиш стрибок.
Залишимо слід, де мрії живуть,
Нехай на нас палає світлий блиск.
Відчує кожен світанковий тиск,
Поставте мету та йдіть сміло в путь.
Життя не в тому, щоб лиш бути в строк,
Створити мету та без помилок.
У тому весь сенс, щоб бути людьми
Давати тепло і не для пітьми.
Ми врешті любим тільки житіє
Нас не покине що не для систем.
Ми – не для себе, а що в серці є,
Не для своєї мети ми з вогнем.
Мирослав Манюк
04.04.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037007
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2025
СЕРЦЕ ПРОЩАЄ
Не став питання: "Чому це він так?",
Навіщо злобу у серці нести?
Людина світла не має ознак,
Тому, що знає, як допомогти.
Якщо це життя рани лишає,
Воно вже про них не забуває.
Хто був в темноті – холодом вдарить,
Хто щастя має – ним і обдарить.
Образи сіють задумливий слід,
Їх повертає, хто дружить з добром,
Хто злом зігрітий, знов буде злом,
Хто йде за щастям – не має вже бід.
Не ображайся, хто тебе сварить,
Всі мають вибір: гладить чи жарить.
Лиш твоє серце знову прощає
І після бою тишу лишає.
Те все забувай, що не зберегти,
Серце обрало – це значить є знак.
Щасливий не той, хто зміг помогти,
А той, що скаже: "Чому це він так?".
Мирослав Манюк
03.04.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036952
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2025
ПРОСТІ ІСТИНИ
Життя просте, як подих вітру в полі,
Та ми шукаєм терни в цьому житті.
Ми самі ставим пастки власній долі,
Хоч шлях відкритий у чистій висоті.
Боїмся тиші та тягнемось до зла,
Хутко сплели кайдани на всі тіла.
Забули радість світлих та файних днів,
Не кажем вже звичайних та простих слів.
Цей день ховає всі правила ясні,
Вони відкрито десь є та без прикрас.
Здобувши славу, ми у черговий раз
Забули про щасливі та мирні дні.
Життя не просить зайвих для нас років,
Не мусить дати вдосталь кожному днів.
Ми всі з'єднали той лабіринт зі скла,
Блукали всюди у пошуках тепла.
Та варто нам прожити на висоті,
Як світ безмежний стане вітром в полі.
Життєві догми - вони такі прості,
Без зайвих спорів для своєї долі.
Мирослав Манюк
02.04.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036875
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2025
ВНУТРІШНЯ СИЛА
Не у кулаках є сила людей,
Навіть не в грізних та влучних словах.
Справжня є велич у світлі очей,
Жодна надворі - все тільки в думках.
Вона – у серці, у тиші думок,
Робить ця сила сміливішим крок.
Вона – в любові, що не згорає,
Сила реальність в собі тримає.
Страх не панує там, де живе мир,
Небо очистить якщо хтось в імлі.
Де розум сильний на вільній землі,
Внутрішня сила жене страх у вир.
Серце безстрашне ту силу має,
Що захитатися, не дозволяє.
Його не зрушить і грузний клинок,
Бо в ньому сяє той вічний танок.
Не зникне сила у наших думках,
Вона лиш глибше у світлі очей.
Там перемога не лиш на словах,
А в правді святій для вірних людей.
Мирослав Манюк
01.04.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036791
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2025
САМОТНІЙ ВОГОНЬ
Добре мовчати мені в самоті,
Коли палкий світ буремно кричить.
Я не шукаю себе в темноті,
Бо на шляху моє серце горить.
Я все почую і не рухоме,
А доля віддасть те, що знайоме.
Я не боюся свого мовчання,
Воно мені вже для існування.
Хай вогонь спалить життєві мости,
Та не зламає нічого в мені.
Знову не варті прощання дрібні,
Коли душа вже зі мною на «ти».
Дорога моя – вітер зізнання,
Вона веде крізь бурю кохання.
Я сам собі тут роблю альбоми
І вже не прагну здихатись втоми.
Хай серце моє сьогодні горить,
Та я мовчу лиш один в темноті.
Так мені добре, нехай світ кричить,
Я все почую і на самоті.
Мирослав Манюк
31.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036714
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2025
РОЗПІЗНАЙ ПО ДІЛАХ
Не треба бесід, щоб правду збагнути,
Істина є в очах, у жестах, ділах.
Весь народ діє і так має бути,
Тільки по вчинках зрозумієш їх шлях.
І не запитуй, людину: що має,
Думай, як цей світ вона визначає.
Чи зрадить друга нещастя коли є,
Чи руку щиро він іншим подає?
Крок прямі люди всі роблять без страху,
Такі не зрадять гнилими словами,
Та не язиком, а роблять руками,
Все справедливе воно не для жаху.
Хто достеменний, той вже має своє,
Він зберігає, а потім віддає.
Навіть і тиша так допомагає,
Що покликання справ кожен впізнає.
Тож придивися, проходиш з ким свій шлях
Вчинки сильніші за мовні отрути.
Вони відкриють всю правду у ділах,
І розпізнають де фальш може бути.
Мирослав Манюк
30.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2025
КІНО В ТУМАНІ
Сюжет, що бачимо, як тінь на екрані,
Всі переживання – ніщо, лише плівка.
Думки, як і фільми пливуть як в тумані,
Так у нас в голові проходить мандрівка.
Нас ще не вбиває біль з часом коротким,
Народ, що страждає, стає навіть кротким.
Життя – це не фільми, де треба зіграти,
Бо тут зможемо ми сюжет поміняти.
Всі переживання – давно просто як мить,
Кіно поміняється, зміняться кадри.
Не треба сюжетні робити ескадри,
Ми вільні стерпіти, якщо щось заболить.
Розумна людина дасть фільму дограти,
Хай образи тануть на стінах кімнати.
Для когось життя не буває солодким,
Буває щасливим, але закоротким.
І ось, ми живемо, проходить мандрівка,
Сюжетна реальність пливе як в тумані.
Кохання живе в нас, а не якась плівка,
Нас не визначає цей фільм на екрані.
Мирослав Манюк
29.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036589
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2025
ВІДПУСТИ МИНУЛЕ
Життя летить, як вітер у полях,
Та тягарем лягає кожна мить,
Якщо нести образи у думках.
Тож краще їх назовсім залишить.
Навіщо серце кутати у тінь?
Минуле хай розвіється як лінь.
Забудь той біль, що ріже, мов ножі.
Вперед рушай без зайвих змін душі.
Нехай образи тануть як той дим,
Як лід весною в променях ясних.
Вони – лиш тінь, не варто знати їх,
Тримай лиш те, що справді є живим.
Забудь про гнів та спалюй рубежі,
Вогонь руйнує поділи чужі.
Як буде легше, то скажи "Амінь",
З любов'ю йди без болісних падінь.
Відкритим серце треба залишить,
Шукати світло й радості в думках.
Хай тягарем не буде кожна мить,
Лишай минуле у вчорашніх снах.
Мирослав Манюк
28.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036513
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2025
СПАЛЮЙ СУМНІВИ
Коли вогонь у серці вже палає,
Доволі безліч можна справ зробити.
Тоді на все тебе вже вистачає,
Здобути можеш все і щось створити.
Душа палає, світ стає безмежним,
Страху не маєш, робишся залежним.
Твоя мета – як світло серед ночі,
Ти подолаєш все, якщо захочеш.
Ти віриш в силу, що проведе крізь страх,
Вона дарує спокій на всі роки.
Вагання збудять як серце, так думки,
Бо віра твоя це головний твій шлях.
У вирій справ ти з головою вскочиш,
На лінь та безлад всі ножі наточиш.
Вогонь для тебе буде безбережним,
Коли ти в справах будеш обережним.
Якщо душа вогнем буде горіти,
Немає сили, що це зупиняє.
Доволі безліч можна справ зробити
Коли вогонь у серці ще палає.
Мирослав Манюк
27.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036445
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2025
БЕЗЦІЛЬНІСТЬ
Життя — не гонитва за блиском речей,
Війна малих класів за місце буття,
А шлях, що веде у світ справжніх ідей,
Де розум знаходить нові відкриття.
Не там велич справжня, де злато лежить,
А там, де вогонь не згасає, горить.
Де можна творити, служити добру,
Й душа за труди воскресає в миру.
Якщо жити марно, без світлих метань,
То згасне в людині ідей океан.
Безцільність стискає, немов той капкан,
І душу приводить в полон без вагань.
Та хто відшукає ідейну іскру,
Той точно зруйнує безцільність стару,
Та мудро розставить життя кожну мить,
Напохваті буде, щоб справу робить.
Тож розум тренуй ти свій для відкриття,
Не слухай поради бездарних людей.
Шукай, де залишиться слід майбуття,
Збудуй свій фундамент для кращих ідей.
Мирослав Манюк
26.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036377
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2025
ВІЧНІСТЬ І МИТЬ
Вогонь життя погасне в одну мить,
Забудеш шлях той, що ішов колись.
Та часом спогад полум'ям горить,
Що крізь життя залучиш ти кудись.
Одне зітхання, погляд чи слова,
І світ вже інший, і любов жива.
Буває що життя стрімко летить,
Не зрушив серце зовсім ні на мить.
Втрачає час важливість у пітьмі,
Коли думками знов вертаєшся.
Залишся дома, де не каєшся,
А мить і вічність зроблять все самі.
Можливо, хочеш пристрасно любить,
Та пам'ять серця можна загубить.
В ній миті множать завжди все на два,
А вічність ділить залишки єства.
І хто ми є? Ця мить, яка колись
У пам'яті нащадків відгорить,
Примари снів, що ділися кудись,
Коли за вічність віддавали мить.
Мирослав Манюк
25.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2025
НЕЗЛАМНА ДУМКА
Минає життя, в'яне й тьмяніє,
Часи змивають пристрасті на жаль.
А думка лине, сяє й зоріє,
Вона незламна, наче тверда сталь.
Не тіло править, не його краса,
Лиш розум робить дивні чудеса.
Зникають миті, згасають дати,
Та думка буде далі блищати.
Вона не знає смерті та кінця,
Крізь час і тіні оживає знов.
Не зруйнувати думку до основ,
Бо лиш вона запалює серця.
З метою тільки знаєш ким стати,
Ця думка тебе, не дасть зламати.
У неї захист – прості небеса,
Вона вічна там, де зайва сльоза.
Хай думка буде незламна як сталь,
Разом з душею сяє й зоріє,
Це є головна для тебе медаль,
Будь-який сумнів хутко розвіє.
Мирослав Манюк
24.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036214
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2025
ВІДПУСТИ
Відпусти всіх тих, хто не зрозумів,
Твоїх побажань та твоїх думок.
Не змінити їх – ясно і без слів,
Для таких людей – серце на замок.
Ти йдеш до мети, а їм все одно,
По життю пливеш – вони бачать дно.
Те, що віддаєш, створюєш один,
А вони беруть і не хочуть змін.
Йди та не тримай в серці гіркоту,
Час не витрачай на пусті слова.
В кожного завжди своя голова.
Хто хоче, знайде твою доброту.
Не важливо, як буде навздогін,
Відпусти, коли ще немає стін.
Ти не зміниш тих, хто застряг давно,
То залиш їх там, де сумне кіно.
Забери свій шанс, перерви зв’язок,
Зайвих відпусти, хто не зрозумів
Твоїх побажань та твоїх думок.
Не змінити їх – ясно і без слів.
Мирослав Манюк
23.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036108
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2025
ЧУЖІ
Вони говорять про братерський світ,
Та в кожнім слові зрада і брехня.
Їх лицемірний, загребущий рід
Не визнає нас рівними ні дня.
Вони лиш грають перед нами щось,
Вдають, що рідні ми уже ось-ось.
Тут вкоренився ніби їхній слід,
Та серце їхнє темне і як лід.
Для них ми тіні на своїй землі,
Що мовчки мають їхнім стати тлом,
Для них ми зайві та ніхто цілком,
А наші душі – надто замалі.
І хай говорять: ми єдиний від,
Та ця вся єдність має безліч бід.
Все роблять так, щоб не вони, а хтось,
Відповідати щоби не прийшлось.
Хай інші вірять в те, що ми рідня,
Я ж досхочу побачив їхній світ.
Спасибі, досить! Там тільки брехня.
Я знаю, хто я і який мій рід.
Мирослав Манюк
22.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036040
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2025
Поезія – це подих світлих мрій,
Це музика, що в серці лунає.
Там у слові існує дух подій,
Тиша в рядках немов оживає.
Це не тільки літери та рими,
А ще вогник, що палає з ними.
Це голос тих, хто самотній нині,
Що не змовкне при скрутній годині.
Поезія будить бурю в душі,
Шукає там, де сховалась пітьма,
Промінь дає там, де світла нема,
Правду несе майже в кожнім вірші.
Поезія потрібна людині,
Це відчуття мурашок по спині,
Її не вб'єш думками чужими,
Бо оживе словами важкими.
Вона творить, завжди оживає
Поет – тільки голос її подій,
Не вмерти їй – душа не вмирає,
Бо над нею не всесвіт головний.
Мирослав Манюк
21.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035972
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2025
Ми цінуємо завжди доброту,
У грішнім світі де підлість та зло.
Та замість цих рис, щоб мати мету,
Маємо часто пусте джерело.
Лиш щиросердність бере, що дають,
Щедрість – позаду – її знову б'ють.
Керують світом брехня й жадоба,
А підганяє це тільки злоба.
Страх і зневага – це успіх орди,
Не добросердя й чутливість душі.
Можна купити це все за гроші,
Бо шлях до трону він цінний завжди.
Є прямодушність – та ще особа,
Що небезпечна як та хвороба.
А лицемірство то всім роздають,
І незалежно у кого є лють.
Усе як і є – і правда, і зло,
Вони ведуть нас у нашу мету.
Всі хочуть добра велике число,
Але забувають про доброту.
Мирослав Манюк
20.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035859
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2025
Ліна Костенко – вогонь незгасний,
Що душу будить, правдою життя.
Вона втілює образ сучасний,
Бо їй належить вічності буття.
Знайомі рядки, як хвилі в морі,
Несуть нам силу в кожному творі.
Вона не зрадить слову та Богу,
Вибере чесність понад тривогу.
Вона писала – й все розквітало,
Ліна Костенко – це правда рядків,
Вона – навічно в сплетінні віків,
Що текст напише влучно та вдало.
У кожнім слові – суть монологу,
Що розриває тишу убогу.
Слова майстриня створює зорі
На поетичнім своїм просторі.
Ліна Костенко – це вічність буття,
Її заповіт завжди сучасний.
Її слова як безсмертне життя,
Що вічно сяють як жар незгасний.
Мирослав Манюк
19.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035792
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2025
В тіні стояти – це не перевага,
Страх зв'язує руки, та сковує крок.
Хутко згасає остання відвага,
І голос слабкий загубився, замовк.
А десь там, за межами власних вагань,
Чекає можливість змінити цю грань.
Та сумнів, мов привид, міцно тримає,
Тягне назад, а вперед не пускає.
Як довго можна боятись падіння?
Як довго ховатись у клітці з тривог?
Не дійдеш до мрії ти без перемог,
Без кроків сміливих, без розуміння.
Думай, на що тобі сил вистачає,
Щоби відчути, що серце палає.
Коли ти зростаєш без зайвих питань,
То далі в житті буде менше страждань.
Ти чуєш, за спиною сумнів замовк?
Без застереження, тільки відвага!
Іди уперед, не звертай ні на крок,
Тільки у дії твоя перевага!
Мирослав Манюк
18.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035726
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2025
ФАЛЬШИВИЙ БЛИСК
Цінуємо ми обгортку, не суть,
Можливо вона ясна, та пуста.
Здавалося б що усім править лють,
Там де вся правда давно не свята.
Життя міняють на блуд порою,
Кохання стає для людей грою,
Хоронять труну, а не людину,
Вінок важливий більш за рослину.
Блискає світло у шибах вітрин,
Та порожнеча ховається там.
Люди довіру віддали словам,
Плями культурні на місці картин.
Але чи справді це шлях до чину?
Чи справжня цінність наполовину?
Коли все згасне над головою,
Тоді дорога стане вузькою.
Та день настане і правда свята
Підніме лице, покаже всю лють.
Залишиться лиш обгортка пуста,
Всі зрозуміють, яка наша суть.
Мирослав Манюк
17.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035673
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2025
Єднає нас думка, єднає наш крок,
Ми дивимось в небо крізь спільне вікно.
Та в кожному серці – свій власний місток,
Що тягнеться в мрію, як дещо одно.
Не бути самотнім, а поруч іти,
Де спільні бажання, та різні світи.
У різності нашій ховається суть,
Та в єдності тільки думки проростуть.
Без неї – мов тіні, безбарвні й німі,
А з нею – могутні весняні громи.
Свій шлях, свої стилі єднаємо ми,
Та серце вільготне уже не в пітьмі.
Любов – це не дзеркало, де пізнають,
В ній вітер і полум'я мирно живуть.
Ми завжди будуємо різні мости,
А серце єдине, коли поруч ти.
Як хвилі у морі єднаємо дно,
Ми різні, та буде єдиний місток.
Любити – це бути завжди заодно,
До іншого серця зробити свій крок.
Мирослав Манюк
16.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035612
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2025
Ти прагнеш тримати усе під замком,
Від долі ховатись, сховатись від гри.
Але ця залежність у горлі як ком,
Вона лиш підвладна створінням згори.
Ми тягнемось завжди де безліч затрат,
Але не тримає рука результат.
Контроль весь віддати — то крок не один,
А шлях до свободи від власних глибин.
Ти серцем втікаєш від всього в журбі,
Від спогадів, що залишив тобі дім,
Та втеча — це пастка зі страхом твоїм,
Бо все, що ти гнав, проростає в тобі.
Лиш той, хто відпустить незламність хвилин,
Не буде вже вічним тим в'язнем годин.
Нехай це минуле не змінить формат,
Воно вже пропало і не компромат.
І тільки тоді ти майбутнє твори,
Коли усі стіни зруйнуєш цілком,
Коли не тримаєш образи від гри,
А тільки свободу несеш загалом.
Мирослав Манюк
15.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035533
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2025
У серці сховане святе тепло,
Воно дає нам світло у пітьмі,
Любов дає, бо це є джерело,
А решту всю ми візьмемо самі.
Життя карає лагідно завжди:
Буває часто туга від нужди,
Заради серця не відчую страх,
Щоб знову вірно берегти свій шлях.
За кожен біль я вдячний небесам,
Бо тільки так міг я зрозуміти,
Що в мене є намір щоби жити,
Не шуткувати зі своїм життям.
Тепер буває тиша у грудях,
Серце готове пережити жах.
Ніщо не може знищити сліди –
Віднині я незламний назавжди.
Тому що ми давно вже не самі,
Лише для нас, щоб серце ожило,
Любов та віра, навіть у пітьмі
Знаходять в ньому сховане тепло.
Мирослав Манюк
14.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035454
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2025
Життя – це шанс дарований згори,
Від тебе лиш залежить його зміст,
Якщо не світлі твої кольори,
То в темряві життя проходить ріст.
Добро постійно змінює серця,
Якщо ти вірним будеш до кінця.
Як сонце є – так воно існує,
Світить завжди, для життя пасує.
Зроби хоч крок, щоби змінити світ,
Посій надію в чиюсь самоту.
Щоб іншим бачить лагідну мету,
Лишай у серці для людей привіт.
Хто сіє зло, той дарма працює –
Шляхом правди кращий лиш прямує.
Сердечні вчинки – радість для лиця,
Вони, як зорі у руках Творця.
Життя мине і свій закінчить ріст,
Та вчинки добрі мають кольори,
Вони, як промінь – не міняють зміст,
Але дарують віру, що згори.
Мирослав Манюк
13.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035371
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2025
Коли вирує битва між сердець,
Спокій важливий, рівновага дум,
Бо страх і гнів все знищать нанівець,
А в мудрості – могутній справжній ум.
Хто дух свій зможе втримати в руках,
Той буде світло бачити в думках.
Не страх приносить переможну мить,
А розум, що не зможе відступить.
Хто гнів плекає, промахнеться враз,
Але спокійний влучить навздогін,
Бо розум ясний – кращий воїн він,
Завжди миттєво здійснює наказ.
У кого гнів давно вогнем кипить,
У того розум у ту мить мовчить,
А той, хто вогник стримає в очах,
Здобуде правду, переможе страх.
Хто холодом розвіє власний ум,
Той стане гнів долати нанівець,
Добра душа та ясність його дум,
Не згаснуть поки чути стук сердець.
Мирослав Манюк
12.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035284
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2025
Ти сказала: "Все минуло,
Це не любов, а тільки тінь".
Почуття коли заснуло,
То прокидатись буде лінь.
Я питав: "Чому так сталось?"
Ти лиш мовчки посміхалась.
Все, що мріялось, зникало,
Вмить розсіялось, пропало.
Але в серці величаво
Я твій образ зберігаю,
Твої очі пам’ятаю,
Що світилися яскраво.
Час летів, життя тривало,
Почуття все так же спало.
Ти ще в згадках залишалась,
Хоч і вийти намагалась.
Знаю, все колись минає,
Та ти у спогадах живеш.
Просто друзі... Так буває,
Марно душа болить без меж.
Мирослав Манюк
11.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035204
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2025
Ще не погасло у серцях тепло,
Ще горить вогонь гарячих надій.
Хоч ворожа тінь принесла нам зло,
Та не вкраде вже наших світлих мрій.
Ми не станемо на коліна знов,
Силу й волю нам надає любов.
Хай лунає гімн гучно навкруги,
Щоб чули його наші вороги!
Хай стирає лиш вітер злі сліди,
Хай згорає вся темрява у млі.
Світло правди є в нашої землі,
Ми не зрадимо нашої мети!
Кров і сльози тут – не наші борги,
Це лиш крок назад вражої ноги.
В кожного із нас є козацька кров,
Ляже від меча, хто з мечем прийшов.
Ще настане час для здійснених мрій,
Запалає день ворогам на зло!
Ми повернемо правду для надій,
Україна – край, де в серцях тепло!
Мирослав Манюк
10.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035134
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2025
Тарас, мов вогонь, що не згасає,
Він взяв у руки душу народу,
Та світло відкрив, яке палає
За незалежність та за свободу.
Шевченка слова – воля і сила,
Що в серці горять та дають крила.
Вони як мечи, що нищать ярмо,
Якщо вони є, ми всі живемо.
Поет, що серце країні віддав,
Ті думи його – це світ голосів,
Його Заповіт давно воскресив
Все те, що Кобзар нам заповідав.
З Тарасом ми всі до волі йдемо,
Всі вірші його – це наше кермо.
Кобзар – це голос, велич та сила,
Що не зламала навіть могила.
Спадок його живе за свободу,
Народна пісня словом палає.
Вірші поета – голос народу
Який ніколи не замовкає.
Мирослав Манюк
09.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035069
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2025
Коли гріхи обтяжують серця,
Не бійся їх відкрити перед тим,
Хто так, як ти, шукає без кінця
Той шлях, який ще не затьмарив дим.
Молитва є — наче світла злива,
З молитвою доля є щаслива,
Зцілить вона болі та страждання,
Дарує сил взяти покаяння.
Вона летить у небо, як стріла,
Не стримати бурею й вітрами,
Вона зцілить кожну душу з нами,
Дасть крила тим, хто відійшов від зла.
Нехай звучить молитва бажання,
Вона є щит задля існування,
Вона весь світ знає особливо,
Кожну душу їй спасти властиво.
Тож стань на шлях, що не затьмарив дим,
Забудь про страх, про болі без кінця,
Молитва є спасенним чудом тим,
Яка спасе поранені серця.
Мирослав Манюк
07.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034985
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2025
Вона, мов зірка, сяяла в кіно,
Краса світила через екрани,
Розум був ясним, ніби полотно,
Душа бажала слави й пошани.
Вона творила не лише фурор,
Палкі ідеї ніби метеор,
Змінювали світ, давали мрію,
Хвиля почуттів несла надію.
Вона знайшла код посеред частот,
Що мав змінити той світ щосили,
Але в той момент не оцінили
Цей доленосний майбутнього код.
Тепер навколо – відгомін ідей,
Що проростали у серцях людей,
Вона лишалась зіркою для всіх,
Чудна актриса у хвилях своїх.
Ім’я пізнало слави й пошани,
Світло лягало на те полотно,
Пульс у сигналах йшов на екрани,
Тепер хвилі скрізь, не тільки в кіно.
Мирослав Манюк
07.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034913
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2025
Я довго шукав тебе на Землі,
У спеку й в холод такий зухвалий,
Блукав в самоті де степи малі,
Серцем змучений, духом зів'ялий.
Шукав у тиші дерев лісових,
У мареві дум польотів нічних.
Не вірив ніяк я сновидінням,
Бо сни здавались лише видінням.
Я довго ішов через темноту,
Блукав між вогнем далеких доріг,
Чужих находив, а рідних не зміг,
Шукав кожен день, ішов в пустоту.
Сили зникали перед падінням,
Здавалося я бився з сумлінням.
Але коли вже упав та затих,
Тоді я відчув дотик рук твоїх.
Тепер ти поруч – пошук був вдалий.
Тримаю міцно ці руки малі.
І все, що шукав я строк тривалий,
Знайшов нарешті... на грішній Землі.
Мирослав Манюк
06.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034835
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2025
Ідучи шляхом своїх перешкод,
Знайдеш уроки у кожній біді,
Помилки навчать жити без пригод,
Вони як світло, горять у пітьмі.
Була невдача – це просто урок,
Що змушує знов зробити ще крок.
Досвід, мов вогник, дає нам змогу
Не стати знов на грішну дорогу.
Прийми недолік у важкий момент,
Тільки визнання помилок дає
Міцної волі яка у нас є,
Щоб встояти тут як кріпкий цемент.
Шляхи перехресть відомі Богу,
Та кожен наш крок давить тривогу.
Бо хто не впаде у вир помилок,
Той може втратить із Богом зв'язок.
І знову вперед, на зустріч пітьмі,
Навчившись жити завжди для пригод,
Помилки стають як досвід в житті,
Ідучи шляхом своїх перешкод.
Мирослав Манюк
05.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034765
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2025
Стоїть суть життя, тиха і жива,
Постійно шепче давні закляття.
Її таємність – всьому голова,
А пори року – завжди як браття.
Весняне світло листвою впало,
В зеленім морі життя замало.
Тремтить світанок – початок буття,
Земля розбудить ту силу життя.
А літо вогнем все огортає,
Зеленню вкриє лісові стежки,
Де кожен листок шепоче казки,
Як сонце життя вмить зігріває.
Та осінь прийде, і вітер-суддя
Візьме і роздує всі почуття,
Засне в обіймах свого бунгало,
Ніби ця осінь не існувала.
Зима обійме, зробить закляття,
Стане білою твоя голова.
Та знову весна скаже: «Гей, браття!
Прокиньтеся доки воля жива!»
Мирослав Манюк
04.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034684
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2025
Не прагни хвали та компліментів,
Величним стане лиш той, хто простий.
Тримай свій спокій до тих моментів,
Коли відчуєш, що ти головний.
Не квапся зовсім хто першим почне
Хто йде повільно – той все досягне.
Де тиша в серці, там світло просте,
І з нього правда завжди проросте.
Коли зникають з життя тривоги,
Здійсниться більше, ніж ти вимагав,
Світ сам відкриє шляхи, що шукав,
Якщо відкинеш легкі дороги.
Не бійся тиші, бо вона пройде,
Не бійся ночі – світанок прийде.
Знайди у собі щось дуже гучне
І ясним з часом стане все нічне.
Лиш тільки вперед – девіз головний,
Не озирайся на вир моментів.
Той, хто відкинув тягар свій важкий,
Достоїн хвали та компліментів.
Мирослав Манюк
03.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034593
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2025
Простіть за слова, що так кололи,
За холод в серці, що поранив вас,
За всі моменти, що вже ніколи
Не повернуть нам той прожитий час.
Простіть мені біль, що я завдавав,
Нехай не буде розірваних глав.
Не хочу тільки минулим жити,
Пробачте, що я можу любити.
За гордість мою, що меж не знала,
За гнів, що палав у словах моїх,
Пробачте сварки, пробачте за гріх,
Хочу, щоб серце теплом палало.
Ми всі мовчимо, щоб говорити,
Щоб не втрачати – краще створити.
Зітріть образи, що я написав,
Хай згасне вогонь, який запалав.
Прийміть це слово у цей темний час,
Більше не хочу я вже ніколи
Холодним серцем поранити вас,
Казати слова, що так кололи.
Мирослав Манюк
02.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034521
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2025
Ти ходиш шляхом, що вказав твій страх,
Не смієш крок ступити за межу.
Заграє світ в чудових кольорах,
Якщо здолаєш темну тінь чужу.
Ти можеш більше, ніж цей грішний світ,
Досить боятись та іти на зліт.
Гроза і пристрасть – ось твоя тропа,
Реформа буде, якщо лють сліпа.
Злети туди, де мрії тебе ждуть,
Де вітер вільну стежку прокладе,
А все, що стримувало, відпаде
Лиш крок вперед, і у щасливу путь!
Нехай сміливо йде твоя стопа,
А жито прагне гострого серпа.
Життя ключі відкриють заповіт,
Коли напишеш свій життєвий звіт.
Ти сам коваль, і знаєш цю межу,
Лише повір, що світ у кольорах,
Який з'їдає темну тінь чужу,
Минулим стане неприємний страх.
Мирослав Манюк
01.03.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034438
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2025
Не заздри тим, хто сяє, як зоря,
Чия дорога встелена добром.
Любов до себе – як у кобзаря,
Що робить світ наснаги джерелом.
Прийми себе, не бійся помилок,
Щоби був рух, потрібен тільки крок.
Життя – це плин, будь першим у житті,
Страхи лиш тінню стануть у меті.
Коли в душі ти знайдеш джерело,
Тоді всі інші стануть до тепла.
Жага є в центрі твого джерела,
Любов у серці – ось твоє тепло.
Свобода там, де кожен в прийнятті,
Де крок за кроком люди в почутті.
Не треба бути грубим як пісок,
Людина – птах, що прагне до зірок.
Тож цінуй кожен подих з джерелом,
Зроби життя як пісню кобзаря.
Любов до себе встелена добром,
Збудуй свій шлях якщо зійшла зоря.
Мирослав Манюк
28.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034353
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2025
Вони стоять, мов тіні в темноті,
Бояться крок зробити у пітьмі.
Їм страшно впасти, збитися з путі,
Тож гинуть у нестійкості самі.
Не сміють рук підняти до зірок,
І кожен день – це марний їхній крок.
Вони мовчать про лагідне життя,
Яке веде у вічне забуття.
Вони мов камінь, що у річці спить,
Який нікуди зовсім не пливе,
Їх світ давно метою не живе,
А в їхнім небі - сірість, не блакить.
Та поки серце має каяття,
Є шанс змінити все своє буття,
Зірвати з карми той важкий замок
І рушити в життя без помилок.
Живий лиш той, хто бачить у пітьмі,
Хто не боїться збитися з путі,
Чиї думки всі по життю прямі,
Думки які не гаснуть в темноті.
Мирослав Манюк
27.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034265
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2025
Відшукай того, хто вище іде,
Хто знає більше, ніж ти знаєш сам,
Хоч біль зростання в серці тебе жде,
Та достойний він знаходитись там.
Нелегкий той шлях, де вчитель жорсткий,
Що тягне твій дух у простір новий.
Та в кожнім слові – є істини жар,
Його поради – як довічний дар.
Будеш падати, будеш вставати,
Не раз захочеш все це лишити,
Та крок за кроком ти будеш вчити
І станеш тим, кого не впізнати.
А потім збагнеш, що це не тягар,
Що виріс більше, ніж твій господар.
Над тим, хто нижче, будеш головний,
Щоб передати те, що знав старий.
Так коло вічне знаходиться там,
Де є зростання, де істина жде.
Хто вчиться життям, той виросте сам,
Якщо він знайде, хто вище іде.
Мирослав Манюк
26.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034185
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2025
У серці промінь вічного тепла,
Що завжди світлом ділить темноту.
Сильніший він за чорну силу зла,
Підвладний тільки світлому хресту.
Я вірю в силу власної душі,
У кожен досвід, що дають вірші.
Доля веде, вказавши шлях мені,
Де світло рве кайдани у пітьмі.
Я вдячний сам собі за кожен крок,
І за падіння, і за злети знов.
Найвищий знак для серця – то любов,
Яка живе допоки є зв’язок.
В житті бувають лінії прямі,
Бувають відповіді «так» і «ні».
Щастя не купиш за малі гроші,
Не пожнеш жито, як тупі ножі.
Світло не згасне через темноту,
Воно зростає на поразках зла.
Молюсь я знову світлому хресту,
Бо в серці промінь вічного тепла.
Мирослав Манюк
25.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034108
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2025
Коли у душу злість заринає,
Не дай їй серце своє запалить,
Бо гнів, як буря, волю ламає,
Рве на шматочки та знищує вмить.
Не кожен спинить жар того вогню,
Не кожен стерпить це все для жалю,
Та мудрий серцем приборкає біль,
Бо розум – це ключ до лагідних хвиль.
Хто гнів тримає у своїх руках,
Той не попаде в обійми пітьми.
Якщо панує злість поміж людьми,
Вона лишить слід у їхніх очах.
Нерозуміння рану рве як сіль,
Воно шепоче про гнів звідусіль.
Але в душі є це слово: «люблю»,
Що світлом уб’є всю злість та брехню.
Не випробовуй себе кожну мить,
У клітці тримай гнів, що ламає,
Бо тільки мудрий завжди промовчить
Коли у душу злість заринає.
Мирослав Манюк
24.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034028
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2025
Життя не веде нас завжди туди,
Де сонце сходить високо кудись.
Та варто знайти де щастя сліди,
Бо кожна ця мить зникає колись.
Варто чекати не тільки добра,
Цей світ не простий, мінлива тут гра.
Прийми цей момент – несе він урок,
Що мудрість із серцем мають зв’язок.
Лиш вдячність дає тепло для душі,
Вона, як ранок, серця зігріє.
Без неї в житті любов не діє,
Не буде добра, а тільки гроші.
Щасливий є той, хто лідер думок,
Який читає завжди поміж строк.
Бо його доля йому як сестра,
Є щедра душа й подяки гора.
Живи та цінуй цей короткий шлях,
Все має вагу, лишає сліди.
В гармонії світ у твоїх руках,
Віддавши себе, здобудеш плоди.
Мирослав Манюк
23.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033949
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2025
Хто хилить під світ свій єдиний дух,
Той витратив все, те що в серці мав.
Змінивши правду на чужий кожух,
Він щирість світлу давно проміняв.
Якщо замовчиш – то другом станеш,
А скажеш слово – когось пораниш.
Та ліпше вже йти своїм маршрутом,
Чим щоб по життю ганяли прутом.
Живеш для світу – пустку лишаєш,
Бо кожен хоче найпершим бути.
Тебе штовхають у вирій скрути,
Ще й забирають все те, що маєш.
Будь вірним серцю як за статутом
Й воно осліпить тебе салютом.
Ніхто не зломить якщо ти встанеш,
Якщо боротись не перестанеш.
Добре, що життя ти не проміняв
На оманний шлях та чужий кожух,
А витрати всі, ті що в серці мав,
Компенсує Бог та єдиний дух.
Мирослав Манюк
22.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033860
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2025
Лише у тиші, вдалині від слів,
Випробування справжнє настає.
Хто зрадить дружбу, той і не дружив,
Завжди дволиким він для тебе є.
Якщо не стане поруч де є зло,
Не стане і там, де світло й тепло.
Дружба – не іграшка, не дитинча,
Вона в опорі вірного плеча.
Коли відсутній ти, мовчання – щит,
Чи вдарить хтось за спину потайки?
Хто поруч буде у скрутні роки?
Хто захистить, коли навколо лід?
Бо дружба наша – гострота меча,
Не тільки радість для споживача.
Це відголосся того, що було,
Що не дозволить вбити джерело.
Хто за спиною у тебе ще є,
Той і при світлі давно не дружив.
Не у словах істина настає,
Це вже не дружба, коли мало слів.
Мирослав Манюк
21.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033777
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2025
Шукаєш ліки між вітрів і хвиль,
Та не помітив, як давно вже сам
Собі несеш біль, що схожа на штиль,
Та знов шукаєш вихід тим світам.
Хвороба твоя – то твій власний дім,
Чотири стіни, ти самотній в нім.
Де тіні в душі, там і смуток є
І світло в тобі якесь не твоє.
А тіло болить – в нім тінь корабля,
Що світ сховала для кращих мереж,
В тобі океан, що не має меж,
Та як же знайти в ньому якоря?
Ти тільки вдивись в натхнення своє,
У грудях твоїх цілий світ встає,
Ти більше, ніж прах зі світом своїм,
Бо дух твій вічний, та має свій дім.
Хай не шукаєш ти краю світам,
То серце відкрий, коли буде штиль,
У власних глибинах знайдеш себе сам,
Та знов вернешся між вітрів і хвиль.
Мирослав Манюк
20.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033697
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2025
Життя – мов коло, крок за кроком знов,
Одні події, все ті ж самі дні,
Якщо не зміниш декілька основ,
То світ навколо скаже тобі «ні».
Змінюй всі думки – і зміниться світ,
У серці живе пророчий привіт.
Бо все, що бачиш, має корінь свій,
Ти сам – джерело життєвих подій.
Якщо в тобі є потаємний жах,
То й світ навколо буде холодним.
Вогонь свободи стане голодним,
Коли відчує, що в тебе є страх.
То ж варто в серці припинити бій
І зміниться все у формі своїй.
Ти сам для себе пишеш заповіт,
А не жахливий життя свого звіт.
Так що зрозумій: не все каже «ні»,
Бо ти є творець основи основ.
Лише змінивши невдалі всі дні,
Змінити зможеш себе також знов.
Мирослав Манюк
17.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033445
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2025
Життя – як ріка, що вперед несе
До моря свого по грішній землі.
Ти долаєш біль, забуваєш все,
І пливеш вперед, де є кораблі.
Можливо вже час пройти новий крок,
Закінчить етап для старих думок.
Не бійся цих змін, вони не важкі,
Це крок до мети, що змінить думки.
Ти серце відкрий майбутньому дню,
Залиш позаду сумніви ночі.
Життя не зрадить, якщо не схоче,
Де буде темно – дасть більше вогню.
Тримай надію на довгі роки,
Всі перепони – це тільки байки.
Життя поможе владнати зв’язок,
Якщо ти ідеш на світло зірок.
Пливи до моря, де є кораблі
І нехай серце по курсу несе.
Життя проживи на грішній землі,
В кожному кроці пам’ятай про все.
Мирослав Манюк
16.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033364
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2025
Несеться життя, мов швидкий вітер
І ми прагнемо в потоці вперед,
Не бачимо ми важливих літер,
Що підказує нам долі сюжет.
Життя нам знаки завжди подає,
А ми не бачимо, де ж вони є.
Турботи буття у тінь заведуть.
Так люди звикли, вони так живуть.
Не час журити на всі дрібниці,
Люди багато не помічають.
Навіть затори сенс набувають,
Але це бачать лиш одиниці.
Якщо спинишся, коли інші йдуть,
Збагнеш, що Всесвіт хороший, мабуть.
Він шляхом веде, натхнення дає.
Лиш треба серцем відчути «своє».
Життя дає шанс змінити сюжет
І з вдячністю день розпочинати,
Не губись в думках, вирушай вперед,
Бо шанс лиш один, щоб існувати.
Мирослав Манюк
15.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033263
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2025
Любов – це зв’язок сердець і думок,
Це ніжність душі, світла надія.
Не втіха тіла, а глибокий крок
До злиття сердець, де живе мрія.
Любов – не просвіт тільки бажання,
Це сила небес, сила кохання,
Найвищий політ нашої мрії,
Вона для сердець звершує дії.
Любов – це не біль, що смуток несе,
Вона – це злиття двох різних світів,
Створіння усіх земних почуттів,
Заради неї ми зробимо все.
Любов – це сестра Віри й Надії,
Вони всі живуть в одній стихії.
Реальна любов – це мить зізнання,
Це світло життя та існування.
І врешті любов – не тільки мрія,
Вона буде там, де є перший крок,
Де живуть сестри Віра й Надія,
Що об’єднають серця у танок.
Мирослав Манюк
14.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033199
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2025
Якщо до мети ти хочеш дійти,
Тоді про відхід можеш забути,
Не буде кому тобі помогти,
Іди лиш вперед, щоб не звернути.
Вогонь хай горить у серці твоїм.
Весь шлях свій пройди, покинувши дім,
Та сміло рушай, забувши про страх,
Хай віра твоя подужає шлях.
Ти бачиш: мости палають вогнем,
Відрізавши всі можливі шляхи?
Не повертайся туди, де гріхи,
Так вирішиш ти багато проблем.
Ти майже прийшов – є біль у ногах
І близько мета як вогник в очах.
Вся сила твоя всім духом своїм
Живе хай в тобі як сонце, як грім.
Згоріли мости — вже не звернути,
Не підеш назад, бо треба дійти.
То йди до кінця, спробуй забути,
Тих, хто не хотів тобі помогти.
Мирослав Манюк
13.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2025
Не чекай, коли настане та мить,
Де все збулося, прийшло до ладу.
Щасливий лиш той, кому пощастить
У цьому житті придбати владу.
Ти сам для себе будуєш путі,
Не падай духом у цьому житті.
Ти сам керівник своєї долі,
Хай пропадуть страх і злі неволі.
Бути щасливим, або не бути –
Це лиш вибір твій, кроки та сліди.
Не дай правити собою завжди,
Пам’ятай: назад не повернути.
Як хочеш вільним бути у полі,
Тоді поспішай – не йди поволі.
Ти мусиш серцем обирати ті
Дороги, які чисті, не в смітті.
Не перекидай гріхи на владу,
Бо щастя прийде, коли пощастить.
Ти просто життя веди до ладу,
Якщо ти віриш у себе на мить.
Мирослав Манюк
12.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2025
Не оглядайся, час не повернути,
Минуле – це тінь, що розтає в імлі.
Його не змінять сльози й пересуди,
Забудь про радість, що була на землі.
Не варто журбу за нічим плекати,
Бо серце часто буде завмирати.
Наше суспільство завжди буде сумне,
Аж поки світло знову не спалахне.
Що завтра буде – тільки небо знає.
Де вічний простір, там завжди свобода.
Та не шукай тут правду для народу,
Бо все це просто клопоту займає.
Тримай спогади, пам’ятай головне:
Хто має любов – ділитися почне.
Нехай постійно буде що сказати,
Бо дія й слова дають результати.
Живи сьогодні на безмежній землі,
Дихай цим світом, забудь пересуди.
Нехай минуле не розтане в імлі.
Адже що було, колись знову буде.
Мирослав Манюк
11.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032937
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2025
Не варто серце в холоді тримати,
Якщо образа в ньому лиш на мить.
Навіщо спогад добрий забувати,
Коли у душі він досі ще горить?
Минає цей день, мов хвиля у морі,
А ти все мовчиш у тому просторі.
Держиш образу свою ти щосили,
Якщо злі слова тебе зачепили.
Хіба байдуже? Хіба не тривожно,
Коли зла пітьма всю душу займає,
Коли на очах сльоза виступає,
А губи прагнуть сказати «не можна»?
Що буде далі, нам не об’явили,
Та варто знайти у собі ті сили
Сказати слова прості, не суворі,
Про що сумуєш, коли сяють зорі.
Життя – тільки мить, що у вічність летить.
Не треба про це тобі забувати.
Хай слово вчасне буде там у цю мить,
Де добре серце спроможне кохати.
Мирослав Манюк
10.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032836
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2025
Промінчик у світ цей прийшов таким:
Кругом новий світ, незнайоме щось.
Планета Земля – це твій новий дім.
Ось перший подих — життя почалось.
Вона ще не знає, як доля значна,
Для неї цей світ – мов тепла весна.
Поруч заплаче молода мати –
Радості сліз не може стримати.
Нехай усі дні будуть прозорі,
Нехай обійме вся радість земна!
Як сонце у небі доля ясна,
І сяяти, щоб як нічні зорі.
Будуть її на ручках тримати,
А по ночах колискову співати.
Як вона цінна, не знає вона:
Ангели щастя принесли сповна.
Маленьке життя – дарунок з неба,
Усмішка її — як світанку тепло.
Вона – це сонце, що гріє, як треба,
Як світло, яке на небі жило.
Мирослав Манюк
09.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032734
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2025
Вітри шепочуть все про майбутнє,
Тумани сірі поплили на схід,
В серці моєму любов присутня,
Залишає свій таємничий слід.
Я десь далеко, ти не близько теж,
Але у любові не буває меж.
Вона, як річка, не спиняється,
Весною більше розливається.
У світі багато чужих облич,
Та серце моє тебе впізнає.
Ми роз'єднані, та Бог з’єднає.
Тебе почую, ти тільки поклич.
Все, що навколо нас ховається,
Порожнечею називається.
Любов – богиня соціальних мереж,
Її не бачиш, але там знайдеш.
А мрії пливуть, залишають слід,
Ти поруч є тут, хоч не присутня.
Любов — це правда, а не гіркий плід.
Тумани та час змінять майбутнє.
Мирослав Манюк
08.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032636
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2025
Боже, Ти знаєш, що так хвилює,
Одному Тобі душу відкрию.
Серце у пітьмі довго мандрує,
Душу сльозами я не відмию.
Дай же терпіння, мудрість та силу,
Дай вічну любов, що дає крила,
Щоб у темні дні я її не згубив,
Щоб добро творив і людей любив.
Від Тебе життя залежить моє,
Ти ведеш мене крізь радість і смуток,
Даєш мені з надії прибуток,
Я в Тобі знайду спасіння своє.
Я не прагну знайти те, що згубив,
Буду берегти, чим Ти наділив.
Лиш в Тебе, мій Бог, велика сила,
Для мене Ти Світ для душі й тіла.
Подякую я так, як умію.
Без Тебе серце в пітьмі мандрує,
Ти веди мене, даруй надію,
Щоб з життя пішло те, що хвилює.
Амінь.
Мирослав Манюк
07.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032557
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2025
Хто знає, що завтра нам готує,
Хто буде жити, або хто помре?
Може Бог спасіння подарує,
Або ж біс у безодню забере.
Все життя — мов тінь на цьому світі,
Що раптово зникне при зеніті.
Так як ніч, що несе у забуття,
Також і пронесеться все життя.
Коли прийдеться вибрати дорогу,
Ти з вибором своїм не поспішай,
Слова, що є у Біблії, згадай:
"Здійсниться те, що угодно Богу".
Не вір у свою велич сприйняття,
Бо гордість — це дорога в небуття.
А вірність – у ділах і Заповіті,
І там, де двері до добра відкриті.
Хто прагне зла, того біс забере
І Бог спасіння вже не подарує,
Той не знайде свободу і помре.
Тільки такий шлях пекло приготує.
(Якова 4:14-17)
Мирослав Манюк
06.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032513
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2025
Минуле в серці, воно не згасне,
Живе у словах, у піснях і думках.
Воно крізь роки для нас є власне,
А тіні його — на вічних рядках.
Без нього нема ні дня, ні світанку,
Бо сходить воно як сонце зранку.
Минуле не вб’єш звичайним мечем,
Його не зітреш, не спалиш вогнем.
Минуле — це корінь, що нас тримає
І не зламати його вже нічим.
І кожен із нас стає перед ним,
Бо спогади час завжди повертає.
Згадай дитинство – не було проблем,
Де ти був завжди на горі королем.
Собі у житті ти дай обіцянку,
Пам’ятати все безперестанку.
Минуле — це книга що вічна в рядках,
У пам'яті є наше і власне.
Це треба знати, тримати в думках,
Тоді і в серці воно не згасне.
Мирослав Манюк
05.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032390
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2025
Не зраджуй своїй власній глибині,
Не гнись під тиском тільки суєти.
Не слухай фальші у порожні дні,
Бо шлях твій справжній, він без марноти.
Тільки живи, не граючи ролей,
Не будь чужим серед своїх людей.
Свої слова на вітер не кидай,
Що лине чисто, те і зберігай.
Також не варто схиляти чоло,
Шукати маски в натовпі кругом.
Якщо це серце зайнято теплом,
То не сховаєш ніде це тепло.
Будь тим, ким ти є, і не зволікай,
У кожнім кроці себе впізнавай.
Займайся тим, де багато ідей,
Де ти не втратиш багато речей.
І хай світ тисне у дні марноти,
Ти все ж лишайся собою в ці дні.
Лиш той, хто щирий і без суєти
Не зрадить ніяк власній глибині.
Мирослав Манюк
04.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2025
На листах долі — слова, як вогонь,
І кожен рядок там неповторний.
Не можна жити життя осторонь,
Щоб шлях твій не був занадто чорний.
А кожне слово — мов відгомін мрій,
Ніхто не зітре майбутніх подій.
Ти обираєш, де світло, де тінь,
Для серця свого і для поколінь.
У книзі життя немає зразків,
Там ні помилок, ані відміни.
Бо цінність твоя не має зміни,
Що в душу заклав, те і полюбив.
Ти букви з’єднай, посій як ячмінь,
А біль обертай на слово «амінь».
То вибір твій є у книзі одній,
Що сили дає, коли гримить бій.
Тож пиши слово у книзі життя,
Не бійся тих втрат, що є осторонь.
Вір, що дорога веде в майбуття,
Бо вибір твій є — світло і вогонь.
Мирослав Манюк
03.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032226
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2025
Що є бездумним за цю боротьбу,
Де ворог – кожен день твого життя?
Минуле тягне душу у журбу,
А майбуття – мов тінь без вороття.
Ти рвешся в бій з годинами щодня,
Та час незламний, він – сліпий суддя.
Даремно шлях до втечі ти знайдеш,
Він зникне в мить, як тільки підійдеш.
Не зупинити плин гарячих літ,
Не втримать світ у своїх долонях.
Життя твоє видно аж на скронях
І кожен день дає тобі привіт.
Воно саме підкаже, як іти.
Де була прірва, там будуть мости.
Звільнивши серце від важких тенет,
Життя підкаже шлях в скрутний момент.
Тож досить битись – це твоє життя,
Прийми цю мить та прожени журбу
Минуле – прах, дивись у майбуття,
Живи тепер, забудь про боротьбу.
Мирослав Манюк
02.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032141
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2025
Крізь усі роки є розуміння,
Що цінність наша – не гроші й майно,
А тиша, що лікує сумління,
І зранку у хаті світле вікно.
Відчути, як же пахне світанок,
Як сонце світить і сходить ранок,
Як світ завмирає у днях майбуття,
Оце є багатство твого життя.
Немає ціни нашій свободі,
Як шлях обереш, то так і прямуй,
Як можеш іти, то тільки пильнуй,
Щоб серце твоє стало в пригоді.
Минає все там, де є каяття.
Лиш спогад дає таке почуття.
Щастя не в ночах гучних гулянок,
А коли нема сварок та п’янок.
Тож, цінуй те, що ти маєш давно,
Що забирає темне сумління,
Бо все життя – це не гроші й майно,
А радість душі та розуміння.
Мирослав Манюк
01.02.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032051
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2025
Стою я один серед двох світів,
Де вітер гуде по темних стежках.
Загублений син в павутинні снів
Забув про себе у чужих містах.
Я боровся з тим, що в грудях жило,
Тікав від слова, що душу пекло.
Та чи я не був собі більший кат?
То чому ж душа не пішла назад?
Ледве чув голос при тихій мольбі
Він закликав вглиб, де ховався зір.
Там, де зникає гніву чорний вир,
Я зрозумів що ворог сам собі.
Я вчився чути неба зорепад,
Дивитись у світ на усіх підряд.
І світ у мені змінив що було,
Коли я прийняв безмежне тепло.
Тепер я іду по світлих стежках
Та без боротьби моїх двох світів,
Моя вся душа спокійна у снах.
Попереду ще багато тих снів…
Мирослав Манюк
31.01.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031959
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2025
Тихо-тихо ніч лягла на поля,
Засинай синок, темінь не страшна.
Пригорну тебе ніжно-ніжно я
Щоби ти не чув, що таке війна.
Захищу тебе я від зла і болю,
Щоби ти не знав про важку цю долю.
Щоб любов твоя вічно береглась,
І надія світлом в душу пролилась.
Спи, мій хлопчику, хай зійде зоря,
Що осяє шлях без гучних тривог,
Хай нам допоможе наш Єдиний Бог,
Мир хай повернеться на наші поля.
Ой, люлі-люлі, нічка почалась
І для тебе в мене пісня збереглась
Про те, як любив міцний дуб тополю,
Як вони були одинокі в полі.
Ти зростай, синок, закінчиться війна,
Виростеш, тоді цю пісню пригадай.
Вільним будь завжди – воля лиш одна!
Про мою любов теж не забувай.
Мирослав Манюк, 30.01.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031888
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2025
Коли пропаде цей жорстокий гніт,
І вільні люди повстануть проти,
Щоб спопелити рабства чорний слід,
Тоді здіймуться вогні спільноти.
І вітру душа придбає крила,
Принесе на схід правду та силу,
Щоби не впали плечі козаків,
Щоби не згасав в серцях палкий гнів!
І прийде той день, коли в небесах
Заграє світло днем переможним,
Щезне темрява над домом кожним,
Від крові вмите паде зло в сльозах!
А поки цей грім ще не відгримів,
Наше натхнення збереже синів.
Вороги наші ляжуть в могилу,
Залишаться з них крихти від пилу.
Ми вже ідемо, коло спільноти,
Туди, де воля залишає слід,
Де вже ніколи ніхто не проти,
Де наші люди переможуть гніт!
Мирослав Манюк, 29.01.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031809
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2025
Гримить у небі велика сила,
Блискавки сяють, як вістря стріли.
Летять крізь бурю вогняні крила,
Птах волі летить, де люди були.
Земля трясеться, від злих ударів,
Вистачить теми для мемуарів.
В очах пташиних – лиш промінь білий,
В серці палає дух очманілий.
Він бачить той край, де муза живе,
Де сонце сходить крізь чорні дощі.
Там душі всі сплять, забувши вірші,
Там тільки братство не спить військове.
Вогняні крила в бій зрозумілий
Злітають і б’ють жар уцілілий.
Бій розвернувся на сотні гектарів,
Не вистачало всім санітарів.
Відгримів той бій, де люди були
Летить птах волі, розправив крила.
В переможний шлях всі за ним пішли,
Велика сила вже відгриміла.
Мирослав Манюк
28.01.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031776
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2025
Розбуди мене вітром ранковим,
Що мир принесе у країну мою.
Хай натішусь цим ранком чудовим,
Де вітер шумить у ріднім краю.
Розбуди мене звуками дощу,
Той, що на землю ллє досхочу.
Щоб забулись всі наші тривоги
І ми славили день перемоги.
Розбуди мене сонечком ясним,
Тільки словами: «Вже перемога!».
Подаруй мені віру у Бога,
В те, що світ може бути прекрасним.
Розбуди мене зранку весною,
Щоб мати тепло, вбите війною.
Щоб наша земля, вже не стогнала,
Чудово цвіла і вільною стала.
Розбуди мене, у ріднім краю,
Хай натішусь тим ранком чудовим,
Коли прийде мир у країну мою,
Коли всі будуть вдячні військовим.
Мирослав Манюк
27.01.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031682
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2025
Між хмар проб’ється одинокий луч,
Січень дивує і приємно гріє.
Нема зимою білих, сніжних куч.
Дивує клімат і земля радіє.
Тумани стелять на краю дороги,
Дощі ідуть, всі мочать знову ноги.
Де сніг, зима? Кругом лише калюжі,
А люди хочуть морозів та стужі.
Краплі дощу мов сльози на калині,
Так, ніби плаче бідна за зимою,
І ніби вже зустрілася з весною,
А це – зима, лише на половині…
Вітер ганяє листя вже не дуже…
Воно йому, напевно, вже байдуже.
У птиць також є і свої тривоги,
Але ніхто не просить допомоги.
Ніхто, напевно, це не зрозуміє,
Чому немає білих, сніжних куч,
Січень дивує, тішить і хай гріє,
Може колись проб’ється і наш луч.
Мирослав Манюк, 26.01.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2025
Ховає ніч під небом пелену,
Зірки шукають перемоги шлях.
Змінився світ і прийняв цю війну,
Яка живе у селах та містах.
Стирає час сліди, що залишав,
Війною тхне куди б ти не попав.
Там мрії всі обпалені вогнем,
А попіл слів ми більше не знайдем.
Долоні ми стискаємо вночі
Заручником стаєш у себе сам.
Здається, що брехня і тут, і там…
Та радість є – вона спить на плечі.
За обрій сліз ми більше не зайдем –
Життя як тінь, несеться день за днем.
Пройти цей шлях, зібрати кучу справ.
Ти на колінах? Значить не упав.
А війна знов кружляє по містах
І кров на сонці робить пелену.
Душа шукає визволення шлях.
Змінився світ, бо прийняв цю війну…
Мирослав Манюк
25.01.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031523
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2025
Там, у пітьмі, де завмерла природа,
Блукала душа поміж двох берегів.
Крутилась Земля, мінялась погода,
Лиш віра єдина вела серед днів.
Під шепіт вітрів, що знали про втому,
Блукала душа, не маючи дому.
Долала ту відстань, не знаючи шлях,
Щоб не лишитись на тих берегах.
Сльози з дощами залили дороги,
Світла не видно, а люди в журбі.
«Не буде нам щастя - казали собі,-
У нашім краю, де рідні пороги».
Але, подолавши недугу та страх,
Душа дочекалась віри в очах.
І люди зраділи явищу цьому,
Сльози посохли у світі новому.
Ще рани болять серед німих днів,
Кружляє Земля, змінилась погода,
Душа не блукає поміж берегів,
А живе там, де оживає природа.
Мирослав Манюк
24.01.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031442
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2025
Туман і холод — все накриває,
І тиша криком нас не злякає,
А душа вогонь собі збирає,
Бо правда є і вона лякає…
Мовчали гори, ріки і ниви,
А серце чекало особливе.
Ми — всі нездоланні землі діти,
Та весь вільний дух наш не побити!
Горіло небо, землю стрясало
І як сильний дощ наша кров текла,
Та все ж світло втікало від тепла,
Але компліментів було мало.
Вставали воїни, щоб радіти,
Несли у серці пам’ятні квіти.
Крізь чорний жах все будо важливе,
Здіймали вгору все неможливе.
Хай знає ворог: не залякає,
Живе наш вогонь, що не згасає.
Нам доля крила всі нарощає,
Нас не здолати — це кожен знає!
Мирослав Манюк
20.01.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031177
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2025
Згорів будинок, а з ним і мрії,
Вогонь пожирав цінне без жалю.
На попіл обернулись надії,
Все немовби віддалося вогню.
Є лиш спогад - малюнки дитячі,
Стукіт годинника десь на дачі.
Ідуть люди подалі від дому,
Дорога веде крізь страх і втому.
Тримай маму, доню, вона – сила,
Руки її від біди захистять.
Можеш плакати, але не кричать,
Втерпи, як мама тебе навчила.
Ті, хто зникли вчора – не при чому
І не допоможуть в світі цьому.
В пам’яті є пиріжки гарячі,
Та милі мурликання котячі.
А попіл розвіється без вогню,
Колись хтось засудить ці події,
Коли вогонь пожирав без жалю,
Коли горіли дома і мрії.
Мирослав Манюк, 19.01.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031103
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2025
Я зранку серце своє вже відкрив,
Молюся за світ, за кожну душу.
Щоб біль відпав і мене залишив,
Я кожного дня молитись мушу.
Мрію про радість у перемозі,
Щоби цвіли сади при дорозі,
Щоб жити без смерті і без крові,
Без смутку, без війни у любові.
Прохання моє до тебе, Боже,
Щоб засяяло світло доброти,
Щоби не гинули наші брати
І мир прийшов, який переможе.
Віддам я силу свою у слові,
Яка народжується у мові.
Щоб зло не стояло на порозі,
Прожену віршами, або в прозі.
Ще благати я сьогодні мушу,
Щоб біль відпав і мене залишив.
Та щоб серце відчувало душу,
Я зранку встав, його Богу відкрив.
Мирослав Манюк, 16.01.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030858
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2025
Затихають вітри на порозі,
Мовчазними стають навіть поля.
Тут блукає війна по дорозі,
Що схиляє самого короля.
Скільки ж болю ховається в слові,
Скільки втрат ми прийняти готові.
Та все ж у серці вогонь зростає,
І надія у очах палає.
Там, десь за обрієм, світло тремтить,
Де будинки змушені мовчати.
Час тримає, щоб не відпускати,
Забирає й повертає на мить.
Сили бракує, тіло вмирає…
Та проб’ється промінчик, я знаю.
Він – як джерело нової крові,
Джерело надії та любові..
Я ступаю у тишу, там – земля,
Де душа обіймає в дорозі.
Не зруйнувати мовчазні поля,
Коли дують вітри на порозі.
Мирослав Манюк
15.01.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2025
Ти сьогодні прокинувся? Це – є раз!
Значить ще прожити на землі є час.
За вікном ще росте зелена трава?
Значить бачать твої очі. Це – є два!
Якщо ще розрізняєш всі кольори,
То значить не дальтонік ти. Це – є три!
Заздриш, як живуть всі твої кумири?
Є на кого рівнятись. Це – чотири!
Мало їжі? Нема де хліба узять?
Це значить схуднеш скоро ти. Це – є п’ять!
Ти почуваєшся на землі як гість?
Значить над тобою хтось ще є. Це – шість!
Дивишся, що повний безладу твій дім?
Радій, що дах над головою. Це – сім!
Хтось ображає, а ти репетуєш?
Радій, що ти маєш слух, та все чуєш.
Діти довели, що з хати вискакуй?
За те, що вони в тебе є, подякуй.
Серце твоє вже болить дуже давно?
То порадій, що ще стукає воно.
Навіть поки ходити ти ще в змозі,
То радій у житті любій дорозі.
Тяжка твоя доля? Картаєш себе?
Значить дуже любить так Господь тебе!
Мирослав Манюк
14.01.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030731
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2025
Він крокував серед чорних руїн,
Де тиша разом з болем співала.
Розбита дорога, пустий магазин,
Поряд хата розбита стояла.
Його завжди провіряла війна:
Дим в очі пускала щодня вона,
Вогнем кидала у бліде чоло,
Потім вночі забирала тепло.
Та в ньому горів свій власний вогонь,
Що живився надією волі.
Він вірив у дні кращої долі
І хукав вночі собі на долонь.
Він кинувся в бій, щоб там не було,
Щоб в край не ступило прокляте зло.
Це була його мета головна
Але для мети життя є ціна.
Тепер, де хата стара стояла,
Стоїть монумент і ще магазин.
Де тиша разом з болем співала,
Ніхто не крокує серед руїн.
Мирослав Манюк
13.01.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030655
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2025
Бринить у повітрі сіра зима,
Життя грає чорним димом війни.
Над краєм і сонця зовсім нема,
Як літом не було і восени.
Солдата за обрій веде той шлях,
Який він обрав на свій риск і страх.
Вогонь в очах та подяка Богу,
За землю свою іде в дорогу.
Зоріє над полем зірка одна,
Тиша лягає на горизонті.
Щоночі чути мольбу на фронті,
Щоби скінчилася клята війна.
Відлунює спів за перемогу,
Спокій приходить на допомогу.
Хоч буря гуде – є воля в словах,
Бог дасть сили пережити цей жах.
Бринить у повітрі сірість зими,
Грає життя кольорами двома:
Сірий та чорний – кольори війни,
А інших кольорів зовсім нема.
Мирослав Манюк
12.01.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030554
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2025
Лягаю спати, ніч навкруг тиха,
І місяць світить крізь вікно мені.
Думки мої відганяють лихо,
В майбутнє бачу кроки чарівні.
Години йдуть, а сон усе не йде,
Зоряний небосхил мене веде
В нічну мандрівку у далекі дні,
Де нема турбот, ніби то у сні.
Крізь спогадів завісу я лечу,
У дворі знов дитинство майорить.
Там світ безмежний у ту чисту мить
І чути сміх, й любові досхочу.
Та вертає біль у часи ясні,
Де війна, і люди завжди сумні.
Не побачиш тут кольору ніде:
Стіни сірі всі і небо бліде.
Ось світанок мій пливе вдалині
Прожене все зло й зітре це лихо,
А місяць махнув рукою мені
І я заснув… і стало так тихо...
Мирослав Манюк, 11.01.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030487
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2025
Я писатиму вірші про світ,
Який живе радістю чисто,
Щоб з’єдналися захід та схід,
Де майбутнє живе барвисто.
Я пишу, як мріємо жити,
Щоб сміялись вільніше діти,
Щоб кожен, хто воює, солдат,
Повернувся додому, назад...
Я писатиму про доброту,
Хай надія у серці палає,
А країна цвіте, не страждає,
Справедливість візьме висоту.
Я писатиму завжди для тих,
Хто боронить країну від лих,
Хто вночі не схиляє чола,
Щоб Україна вільно жила.
Я напишу про світ нових днів,
Де живе любов над землею.
Сподіваюсь, що вистачить слів,
Прославляти цей світ душею.
Мирослав Манюк
10.01.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2025
Повернулась народна туга,
А з нею – повітря морозне.
А чи був у народа слуга?
Чи зробив він щось грандіозне?
Тільки вітер розвіяв слова,
Мороз закував обіцянки…
Тішить слава нас військова,
Бо палають ворожі танки.
У серцях наша віра жива!
Світло прийде і всіх зігріє.
Наближаємося до Різдва
День за днем живемо в надії…
20.12.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001228
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2023
Калина моя, калина,
Стоїш ти одна у полі,
Маєш червону хустину
І свою самотню долю.
А твої тонкі гілочки
Замерзають від морозу,
Не зігріють вночі зірки
І вітри несуть загрозу.
Вся позолочена трава
Тебе зимою вітає,
Чужа техніка військова
Біля тебе догорає...
Калина моя, калина,
Ти бачила злую битву
І як молодий хлопчина
Кричав до Бога молитву.
Тебе, як вірну подругу,
Він все обіймав рукою.
Ось перша куля, ось друга…
Ти його закрила собою.
Остання стрічка патронів…
І ось прийшла допомога:
Хлопці з других загонів
Почули крики до Бога.
Шипіла рація: «Де ти?
Покажи до себе маршрут!»
Відповів хлопчина: «Брати!
Я ось… під калиною, тут!»
Калина моя, калина,
Лиш тільки завдяки тобі
У полі знайшли хлопчину
У тій вогненній боротьбі.
06.12.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000291
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2023
Схилився, засмучений дуб
Над пам'ятником солдату.
Український прапор, тризуб,
А в руках по автомату.
Розбиті вікна у домах,
Вбита техніка військова.
Не було правди у словах
Брехливих «ніколи знову».
Не втримати сліз народу.
Як діти, плачемо щодня
І шукаємо свободу
Кругом з півночі до півдня.
Так і будем воювати:
Патріоти – у окопах.
Хто в тилу, той шле донати,
А хтось їздить по європах.
Україна вільна буде,
Коли мужик та депутат
Об’єднаються повсюди
Та в руки візьмуть автомат.
04.12.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2023