| Сторінки (1/39): | « | 1 | » |
Колись, коли мене не стане,
мине й моя колюча суть.
Тоді у займище незнане
мене на плечах віднесуть.
Нехай несуть. Воно і краще,
якщо то буде слушний час —
мене очікуючи, пращур
уже розлив у кухлі квас.
Він посміхається, вусатий.
Виймає ласощі з торбів.
Йому доконче треба знати,
чи я дурного не робив.
Робив — пробач. Брехать не буду.
Не вибирав, бувало, слів,
хотів неправедного суду
і сподіватися не вмів.
Лише за те мене Всевишній
можливо чмокне у чоло,
що я любив святе і грішне
своє залишене село.
Там по Тарасовій калюжі*
пливе флотилія качок
і хтось як я, чи схожий дуже
плотвичку ловить на гачок.
---
[i]Прим. :
———————————————————
Невеличкий ставок у селі, де народився автор[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2024
Оце гортаю записи старі,
вдивляюся у скетчі та чернетки:
уламки кращих задумів і мрій
виблискують в руках, немов монетки.
І так мені запраглося пожить,
поплакать, порадіть, посподіватись,
що за одну таку можливу мить
погодився б і з дідьком цілуватись.
А час біжить — вже майже знаю як
останні дні крізь пальці витікають,
про що кричать птахи серед гілляк,
чому ті сльози очі випікають...
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021764
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2024
Серпнева ніч, останні літні кроки.
Думки солонуваті і гіркі.
Нам так потрібно все збагнути, поки
ще сяють, а не падають зірки.
З якого б на життя не глянув боку,
все тля і міль на місячному тлі.
Нема безсмертя, дякувати Богу —
тоді було б і пекло на землі.
Пройдуть віки, далекі й непрозорі.
Журливо Бог дивитиметься вниз
і буде небо струшувати зорі —
нікому не потрібний срібний хмиз.
Надія, наче зіронька остання,
залишить піднебесну висоту.
Чи ж буде сенс у вічному коханні,
коли зірки зітліють на льоту?
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2024
Я вікон у безвиході не виб'ю, —
безсиллям не смішитиму бабусь.
Оце візьму і все-таки не вип'ю,
а Бог розваже — може і не вп'юсь.
Гніздо лелече, мила серцю мекко,
пробач мені за прикре інтерв'ю:
кого там ще висиджує лелека?
Яке курча на голову мою?
Було вже і з ознаками на лобі,
було, що залітало з хижих веж...
Коли ж ти вже, лелеченько, у дзьобі
нарешті Українця принесеш?
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2024
Коли великих в рай відводять,
на всіх присутніх варять плов.
Маленькі ж люди так відходять —
без зайвих квітів і промов.
Не брязне піп кадилом навіть,
коли згада про їх життя.
Чи ввійде спалахом у пам'ять
комусь їх щем і каяття?
Навік покине плавні наші
німий орач цілинних площ.
Дешевий хрест поточить шашіль,
зрівня могилку з часом дощ.
Проте, буває, що вдається
й такому шлях на п'єдестал:
якщо не вб'ється, не зіп'ється
і не зігнеться там, де встав;
село очолить, храм збудує,
наробить хліба й добрих справ
і перед Богом відзвітує,
що менше інших пив і крав;
що мужем був і гарним татом,
а злим і заздрісним — не був...
Таких я знав не так багато,
та й то — кількох уже забув.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017704
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2024
[i]В. М.[/i]
Вдосвіта проснеться вітер західний,
витягнеться впоперек і вдовж.
Ранок буде довгий і не лагідний,
з віями, в яких осяде дощ.
Згодом, як зберуться в купу гості ті,
що завжди трапляються в кінці,
виринуть з під’їзду сірі постаті,
винесуть труну і два стільці.
Я там теж стоятиму — безполісний,
смертний, і дивитимусь на те,
як тебе, мій друже, сумно й болісно
ангел твій у безвість поведе.
Хтось тебе забуде від сьогодні вже,
вибачить полегшено за все,
хтось свою самотність ще самотніше
присмерком додому понесе.
Буде ніч підковою гестапівця
душу мордувати до зорі,
доки не відпустить, не послабиться
і не згине ранком у дворі.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017556
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2024
Оці слова сучасного вживання
вже не сприйма ні серце, ні Господь.
Блука по місту пісенька остання —
безсовісна і гола, наче плоть.
І треба ж так — вона улізла в мозок!
А все, що там, у пісеньці було —
якийсь не в міру хтивий недоносок,
статевий потяг, жлобство і бабло.
Повій же на Вкраїну, чистий вітре,
ми чистим тут не дихали давно.
Три чверті віку нас тягли у світле,
а кинули в самісіньке лайно.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017173
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2024
В жовтневий ранок, теплий, тихий,
не згадуючи лиха, дихай
і задивляйся на дахи.
Край міста — барви жовто-сині,
на клумбі — вінички осінні,
а в небі — вранішні птахи.
Вже й двір не двір, а вічна сцена,
де грає музика спасенна
і двоє вас — вона і ти...
Солодка мить минає стрімко.
Мете подвір'я літня жінка,
грудьми припавши до мітли.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017172
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2024
[i]Моїм дорослим донькам [/i]
Раніше, кажуть, правди не було,
а все було погано і не чисто:
сиділо в кріслі вкормлене мурло
і бовкало піднесено й барвисто.
На жаль, іуди вічно молоді —
ще й досі їми всипано природу.
Та їм не дуже вірили тоді
сини і дочки нашого народу.
Хай тиждень був ціною в четвертак,
а дурні продавали душу змію,
я вам про те, що все було не так,
збрехати достеменно не зумію.
Тоді були в пошані і візник,
і правда — хоч яка, та не за гроші,
і пісня — не про секс, а про рушник,
і друзі — не потрібні, а хороші.
Ми розум не шукали в яничар,
бо в нас були Ужвій і Симоненко,
Шамо, Юра́, Білаш, Олесь Гончар,
Тичина, Вінграновський і Костенко.
Геройство мали справжнє — не криве —
воно сердець торкалося доречно,
тому Надія Курченко живе
і житиме в народі безкінечно.
Ми чесно співчували бідаку
і йшли гуртом у світ — через вокзали,
бо гідність мали вищу — не таку,
яку вам на майданах роздавали.
Не плюйте, дітки, в суще без підстав,
але й минуле майте на увазі.
Можливо, я вам прикрого сказав,
та ви про нього думайте наразі.
Біда в нас вірогідніша, ніж де —
ніж там, де служать дідьку і шайтану.
Про що мовчим — те спльовує і жде
на відстані майбутнього майдану.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016942
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2024
І прикро дідові старому,
і зле від болю і жалю.
Приспав би, може, власну втому,
та не від втоми я хриплю.
Не за окрему полонину,
не за якусь одну красу —
мені болить за Україну,
за не розірвану, за всю.
І тішу я себе думками,
коли блукаю де-не-де,
що розум ще подружить з нами
і нас до чогось приведе.
Не захолоне серце в грудях —
як свідок проданих дібров,
прив'яне ненависть у людях
і пустить пагінці любов.
Не заголосить більше мати,
не виб'є очі брату брат,
не з'їдуть з глузду демократи
у пошуках причин і зрад,
не стане болісної днини,
прогляне мир і Божа гладь...
Чомусь такої України
ніхто не хоче будувать.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016883
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2024
Ніби щастя відзнайшлось, що згубив від дурості —
манівцями цими я не блукав від юності.
Золотаві стрибунці то летять, то падають,
волошкові пелюстки погляд твій нагадують...
І чому — не знаю я, так воно вже сталося —
пригадалося мені, як ми цілувалися,
як стояли молоді, у життя закохані...
На́що дідові тепер спогади непрохані?
Попрямую по шляху вірному й строкатому.
На щемливі манівці більш не повертатиму.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016862
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2024
Не зникнуть нікуди ні руси, ні юди,
ні лагідне сонце над золотом нив.
Можливо, ще будуть щасливими люди
у тій Україні, яку я любив.
Напевно проллється ще крові чимало,
зірветься багато отруєних слів.
Чого тільки з нами колись не бувало,
але ж від зневіри народ не присів!
Підказують розум, Господь і природа,
що мужність буває не тільки в бою.
Я вірю тобі, український народе,
і маю надію на мудрість твою.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2024
Коли в житті закінчиться потреба
і в серці відгримить останній бій,
до берега, де верби пестять небо,
причалю, врешті, вічний човен свій.
Розпустить мозок звивин зайву пряжу,
розкриють ковдру трави голубі,
поміж рідні в пісок вологий ляжу,
який топтав я змалку без журби.
Чи вчую посеред тієї ночі,
де тихо квітнуть бакенів вогні,
як вітер колисанку прошепоче,
що стане непотрібною мені?
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016558
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2024
Як вибрати між ніжністю і злістю
середнє, що з'єднало нас тоді?
Візьми собі на згадку нашу пісню —
оту, що я наспівував тобі.
Ми вдвох були і юні, і хороші,
та швидко зріють ягідки гіркі —
ти ревно перелічувала гроші,
коли я перелічував зірки.
Як скоро ляже протяг між вустами!
Охрипнуть без уваги солов'ї.
Холодна прірва виникне між нами
і крила не розкриються мої.
Блакитні хвилі вічної любові
вже інша пара веслами гребе...
Великий щем у музиці і слові —
єдине, що нагадує тебе.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016544
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2024
1.
З роками зникають ілюзії і приходить розуміння того, чого ти вартий.
Коли чуєш, що життя стало гіршим або кращим, вже розумієш, наскільки
це відносно. Проста думка про базову одиницю якісного відліку життя вже
не здається такою простою, як в юності.
Справді, якими ознаками характеризувати "погане" і "хороше" життя?
Нібито все просто: хорошого життя не буває під час воєн, епідемій, реформ
і конфліктів з сусідами. В той же час, щасливі люди трапляються і під час
лихоліть. Головним критерієм хорошого життя є, мабуть, постійне відчуття
своєї людської цінності і надійності Землі. Без цього людина втрачає головне —
потребу продовжувати себе і змінювати життя на краще.
А прикмети поганого життя, це все-таки несвобода і залежність — байдуже
від чого: горілки, дітей, грошей, обставин, уряду, невиліковних хвороб чи
власних ілюзій.
Тому нехай ілюзії зникають — якомога раніше, не лише наприкінці життя.
2.
Відчуття своєї "потрібності" притаманне всім, навіть невиправним скептикам
і старим цинікам. В більшій мірі — чоловікам. Хоча, спостерігаючи за
зростанням чисельності успішних жінок, я вже не стверджую цього
категорично. Не соромтеся бути потрібними, не бійтеся бути використаними:
життя не буває без помилок, а "безгрешных не знает природа" (Б. Окуджава).
3.
Навіть коли вам багато років, все ще є сенс взнати щось нове і
поспостерігати за плином життя — воно того варте. Не надто картайте себе
за нездійснені плани і мрії: Божа людина планує, мріючи про високе, часом
занадто складне для своєї природи. Старість невблаганна і має мало
приємних прикмет, та лиш вона дає можливість зрозуміти, ким був, чому став
саме таким. І відчути себе щасливим — незважаючи на все.
4.
Кохати і плакати — що може бути людяніше? Але бажання володіти об'єктом
любові і намір зробити кохану людину щасливою не повинні існувати поодинці.
Любиш — віддавай. А бери лиш тоді, коли відчуваєш, що тобі щиро хочуть віддати.
5.
Діти повинні народжуватися в коханні — щоб світ був щасливий, а
Господь — милостивий. Кохайте, але не придумуйте собі кохання.
Справжнє почуття приходить не від того, що багато про нього думаєш,
а від того, що по-справжньому до нього тягнешся.
6.
Колись я був молодим і впевнено робив свої помилки.
Яким би я тепер був, якби їх не зробив? Чистим, як сльоза?
Так не було ж би за чим плакати...
7.
Тепер настав час одноразових шприців і стаканчиків. Поступово стає нормою
життя принцип "використати і забути". А між тим, ніщо нікуди не зникає і ніщо
ні з чого не з'являється. Я маю на увазі букети старих хвороб і навалу нових,
невиліковних. Схоже, що живемо вже не один раз, а взагалі одноразово.
На тлі цієї реальності пригадуються сумні рядки поета:
"Пируя на пластмассовой посуде,
о вечном рассуждать уже смешно"
(І. Царьов).
8.
На моїх очах виросло покоління молодих людей, не навчених сумніватися,
співчувати, соромитися і визнавати помилки. За всіма ознаками це вже скорше
машини, ніж люди. Хоча в них ще є багато емоцій, які можна було б
використати, наприклад, в біотурбінах.
Прораби нового життя! Обов'язково врахуйте це при проектуванні наступного
покоління.
9.
Жити хочеться завжди, навіть коли не дають і заважають. Більш за те: саме
в таких випадках особливо хочеться жити. Отож, друзі, живіть — в найкращий
для цього час!
10.
Багато років тому, вже не пригадаю й скільки, побачив у віддаленому
мікрорайоні свого міста напис на стіні п'ятиповерхового будинку:
"Вновь на сердце тоска...".
Чи то мав відповідний настрій, чи Бог знає з якої причини — посміхнувся і
затримався біля того напису. Протягом наступних років ще не один раз бував
там. Не навмисно: щось мене туди приводило. Напис ніхто не стирав. Навіть
виникло відчуття, що мешканці того будинку його поновлюють. Минулого
тижня вперше пішов туди саме для того, щоб впевнитися в його існуванні.
Написа не було: новим господарям цієї території зрадило почуття доброго
гумору. А може й філософського ставлення до життя.
Шкода, що перлинка цієї місцевої філософської думки вже нікого не змусить
просто так зупинитись і посміхнутися.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016497
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2024
Земля кав'ярень і музеїв,
шляхетних пані і бабусь,
колиска юності моєї,
на тебе я не намолюсь!
Збирав я дощ у розчепірку,
на рантку бігав сам не свій,
шукав на небі першу зірку,
а ти всміхався, Львове мій...
Пливли хмаринок сірі шмати,
руді птахи злітали з веж...
Я все це буду пам'ятати,
ти тільки душу не бентеж!..
Плив час незлічений і щедрий,
коли я був рабом забав
і хрест Латинської катедри
на вічну згадку знімкував.
Я залишав тебе назовсім,
щоб стати сивим і чужим,
коли у Стрийськім парку осінь
шамтіла золотом стежин.
Втрачав я козирі бубнові
і різним кланявся містам...
Мене давно не є у Львові.
І тільки серце все ще там.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016409
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2024
Тепер був час подумати про друзів
і я про них подумав і сказав:
не слав Господь невдах і боягузів,
не зводив з дурнем, ласим до забав.
В рожеві дні, коли гули вокзали
і зустрічі траплялись без підстав,
мені чимало друзі віддавали
і я добро вертав — не відставав.
Тоді були не в моді ворожбити
і хижі жохи з морока й пітьми.
Ми мріяли не вкрасти — заробити
і бути з того божими людьми.
Страшним був час оманної малини
і зваблення чужинськими штаньми —
пролізли в наші душі хтиві зміни,
якими довго тішимося ми.
Я в храм прийшов — я в Бога взнати мусив,
чому став кожен кожному як вовк?..
Тепер був час подумати про друзів.
І я про них подумав — і замовк.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2024
Спіши в житті зробити справжні речі:
посіять хліб, звести надійний дім,
піднять дітей, підставить друзям плечі
і не згубитись в мареві пустім.
Майне твій час і подруга старенька
пожуриться, либонь, про те, що й ти:
життя того було — маленька жменька,
а скільки сліз, тривоги й суєти!..
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016213
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2024
Пиши мені, мій друже, в різні дні:
у грізні, у розрізнені і в грішні.
Пиши, коли звиваєшся на дні.
Пиши, коли пускають піну вишні.
Я всі твої листи прибережу
й розкидаю у хаті при нагоді:
вивчатиму напам'ять — не брешу.
Дарма, що це давно уже не в моді.
Крізь серце пропускатиму рядки.
Радітиму і плакатиму тихо...
Ти пишеш — я вивчаю залюбки.
Яка то для обох цілюща втіха!
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016212
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2024
[i] І. Бережному[/i]
Не вболівай за щастям дуже —
воно чатує в майбутті.
Добра тобі, хороший друже,
в твоєму довгому житті.
Ще будуть зустрічі й зітхання,
дзвінка роса, п'янка лоза,
ще пісня пізнього кохання
тектиме чиста, як сльоза.
Коли надію, як відерце,
в криниці втопиш без жалю,
не застуди, будь ласка, серце —
за серце я тебе люблю.
---
[i]2014[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016134
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2024
Золоті ліхтарі оточили зорю.
Стигне час, мов оса у шматку янтарю.
Крапля яблука з гілки зірвалась в імлі
і висить, як маленький супутник землі.
Теплі роси блищать у вчорашній стерні.
Чи колись осягну я ці чари земні?
І одна тільки думка бентежить мене:
як щемливо і швидко це все промайне.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2024
А щастя в мене все ж таки було.
Тому я вже другого не шукаю:
ношу в душі любов до цього краю,
забуть не можу річку і село.
Мені ці сиві верби не чужі
і посмішка дитини не остання.
Бо все моє — від першого кохання
до срібної грудневої межі.
Частішають серед моїх рядків
святих могил горбки зеленуваті,
стежини в тополиній теплій ваті
і райські квіти спінених садків.
Нестримний час проноситься мов дим.
Він все бере й нічого не вертає.
Життя буяє свіже і безкрає
в місцях, де я був щойно молодим.
Весела хвиля синню виграє.
Від жита золотіє мирна днина.
Оце і є для мене Україна.
Все інше, навіть ліпше — не моє.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015938
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2024
Молочний смог за чередою,
пахучі хмари вишняка, —
ніщо під пам'яттю блідою
нікуди зроду не зника.
Чи то комахою у житі,
чи то барвінком у саду, —
я буду дуже довго жити
ще після того, як піду.
Не наливайте очі сумом:
щасливий термін — без пені.
І [b]Т[/b]ой, хто це усе придумав,
уже всміхається мені.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2024
Я малюю гори сині,
трохи вище — дивний дах:
небо в ніжнім ластовинні,
на якому — білий птах.
Птах і шах в одній особі.
З пір'я — свіжий комірець.
І тримає він у дзьобі
промінець, як олівець.
Ще штришок — і більш не треба:
птах живе і має хист.
Він один для цього неба
і художник, і артист.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015737
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2024
Є край села старий ставочок,
в якому лагідна вода —
старий куточок мрій дівочих,
що в душу смутком запада.
Над тим ставком верба похила
не зводить погляду з води:
там лебедині ніжні крила
лоскочуть хмарам животи.
Старій вербі доконче треба
розплутать таїнства клубок:
чи то в ставочку плава небо,
чи мо вже небом став ставок?
Був шлях до істини далекий
і вдалим видався б, якби
не знепритомніла від спеки
зелена маківка верби...
Ми всі шуканням оповиті.
Та як далеко не ходи —
усе пов'язане у світі.
Усе — від неба до води.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015711
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2024
Це дуже просто — думати про тебе
і знати, що ти згадуєш мене,
нести в собі щось лагідне і тепле,
наповнене тобою й неземне.
Розгладжується зморшкувате небо,
пригадуються радісні пісні
і я так просто думаю про тебе,
немовби посміхаюсь уві сні...
Біжить вода, дрібнішають потреби,
вже й зрілість наша скоро промайне.
Це так не просто — думати про тебе
й не знати, чи ти згадуєш мене.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015475
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2024
У тім селі між річкою і гаєм,
де я спізнав земне і неземне,
мене тепер ніхто не зустрічає
та й мало хто пригадує мене.
Давно, коли життя було зелене,
а сам я був неспілим хлопчаком,
чудні слова тулилися до мене
і час ходив дрібненьким їжачком.
Росли в садочку сині-сині сливи
і коники губилися в траві.
А мама з татом ще були щасливі,
закохані, здорові і живі.
Дерева одягали інші блузки,
усе було навкруг, як уві сні,
бо щастя ще приходило по-людськи:
від Бога, через віру і пісні.
Тривожить те минуле, наче лоскіт.
Вляглись під очі зморшки та мішки.
Натомість — маю сумніви і досвід,
пігулки і домашні пиріжки.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015339
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2024
Коріння сосен тепле і тверде
крізь грунт чіпляє хлопчика за ноги.
Дорога в ліс від озера веде —
казковий, прохолодний і вологий.
Вночі там розважався буревій,
про що і свідчать гілочки соснові.
Суниці скрізь — краплинами в траві —
солодкі злитки сонячної крові.
В мереживо сплітаються сліди
всіляких переляканих звіряток.
Непевний страх далекої біди
не вилився ще в болісний нестаток.
Як щиро в лісі вірилось мені,
що вовк людей не буде більше їсти!..
Чого шукаю в тім далекім дні?
Юначних зрушень, сумнівів чи істин?
Чому не втішні вранішні вірші,
а люди лиш підлішають з віками?
Вовки з лісів до селища ввійшли?
Чи ми вже тут зробилися вовками?
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015217
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2024
Чого бракує нашим будням?
Вина? Коханок? Орхідей?
Якби я міг, послав би людям
багато... радісних людей.
Ідеш з роботи — мружиш очі
від сяйва посмішок навкруг:
і той тобі всміхнутись хоче,
і цей тобі — хороший друг.
І так на серці тепло й тихо,
що віриш, попри карантин:
яке б не трапилося лихо,
ти не залишишся один!
---
[i]2020[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015113
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2024
[i]Донькам — Людмилі та Поліні.[/i]
Вже тьмарять розум згадки розмаїті,
безплідні дні, пропущені пости...
Все, що мені лишилося у світі —
коханим дітям скарб заповісти.
Не схожий скарб на металеве срібло —
за це пробачте: красти не зумів.
Життя пройшов не криючись і рівно,
ні перед ким не скалячи зубів.
Якби Господь дав змогу жити знову,
тоді б у пункті з назвою Ніде
я більше цінував би добре слово,
а поза словом — душу і людей.
У вас є час, на різні дні розбитий,
та загалом життя іде на те,
щоб тільки ледь навчитися любити,
а ще ж, буває, тягне й на пусте!
Працюйте! До нестями, до знемоги
і пам'ятайте істину оцю:
сумнівний хміль легкої перемоги —
дешева дяка хитрому в'юнцю.
Отож, ніколи не смітіть словами,
плекайте душу і живіть з людьми,
аж поки вщухне, стелячись над вами,
останній зойк самотньої сурми.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015112
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2024
Немов роки не бігали з гори ще,
і я не сивий, і живі батьки...
Перебираю мотлох на горищі —
гортаю час від себе й навпаки.
Що в нім було? Чи є за чим жаліти?..
Нечасті свята, зібгані слова...
Там ваше, мамо, коротеньке літо
і ваша осінь, тато, дощова.
А про весну і згадувать не варто —
нектар травневий випила війна.
І ви жили, як інші — за стандартом:
наряд, підряд, парад і посівна.
Ви про Канари не чували зроду.
Ви щастя відкладали на колись.
Вам злодії від імені народу
невтомно "[i]совершенствували жизнь[/i]"...
Вас вже нема, ріднесенькі, а ви ще
і не жили, здається, до пуття...
Перебираю мотлох на горищі —
куценькі віхи вашого життя.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2024
І музика текла, неначе рідна,
і ти була ще зовсім не чужа...
Мабуть, ота весна була потрібна,
бо знов до неї тягнеться душа.
Рояться свіжі спогади де круки,
а давні — де не злічені літа,
де посмішка твоя і теплі руки,
і в сутінку голівка золота.
Неначе й не ходили спільним шляхом,
росу не колисали на стерні...
Лети собі у справах, пізня птахо,
бо час уже молитися мені.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014448
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2024
Останні дні — сумні й безплідні,
пусті, холодні й прохідні,
бо не цікаві люди літні
сусідці, владі і рідні.
І сліз не хочеться — а давлять.
Нагод нема — а сміємось.
Невпинно ліземо у пам'ять,
неначе в ній сховали щось.
Ми все ще здатні відчувати —
дарма, що сковує зима.
Дорожчого за хатні ґрати
для нас нічого вже нема.
У мене й ковдра, і плита є,
та більш за все тепер боюсь,
що вже ніхто не запитає:
"Тобі не холодно, дідусь?"
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014219
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2024
[i] Присвячую місту моєї юності —
незрівнянному Львову.
[/i]
То буде так, як мріялось, жадалось,
як снилося впродовж минулих літ:
птахи піднімуть виважений галас
і злинуть в невагомий рівний літ.
Розквітнуть як завжди — не наостанок! —
і Божий день, і посмішки без меж,
коли над Цитаделлю сплине ранок,
чіпляючись за вії сивих веж.
Воскресне юність львівською зимою.
Накриє пам'ять зоряним вінком
і вулицю Коперніка за мною,
і двох, що цілувались під вікном.
Який святий надмухав і приніс це
казкове щастя з поглядом назад?
Чи є ще десь таке чудове місце
для спогадів і для різдвяних свят?
Ледь посміхнеться пані гонорова,
промовивши у відповідь: "Не є...".
Малюю серце на бруківці Львова,
як дві краплини схоже на моє.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013899
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2024
Мліє сонечко у злеті,
пестить Найда цуценят,
чорна качка в очереті
водить чемних каченят.
Снів збавляються обійстя.
Вправний хлоп жене корів.
Вітер вперто студить листя
й дим знімає з димарів.
Визрів ранок. Дід на ґанок
вийшов з хати і стоїть.
Ловить, сивий, наостанок
подих двох своїх століть —
довоєнного, лихого,
що жило з його зізнань;
повоєнного, глухого
до усіх його зітхань.
Тихо-тихо... Всюди-всюди...
Думка дідова важка:
грізні судді, різні люди,
гострий посвист батіжка...
А між тим, злетів лелека,
щоб принести козака,
і надія, хоч далека,
з горизонту не зника.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013750
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2024
Довбуть кийками згорбленi сусідки
в'язкий щоденний морок, що не зник,
і знов виходять з темряви, з нізвідки
старенька хата й вишитий рушник.
Промінчик сонця грає і сріблиться,
сховається і знову за своє —
то бавиться довершена дрібниця,
яку з кишені ранок дістає.
Життя спливло, а згадується й досі
липневий ранок, схожий на оцей,
і мерехтливий зайчик на підлозі,
народжений щілиною дверей.
За всі грiхи — соромнi i скоромнi —
я став собі тверезим і чужим.
Ти не тулися, зайчику, до скроні,
бо там суворий візовий режим.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2024
Все якось так — то запити, то гроші...
Борги б віддать, та вже нема кому.
Уважно стежать з неба листоноші,
як нищать хвилі зношену корму.
Лягає сум тривогою на груди.
Поштова скринька зсохлася. Отож —
листів від тебе, мамо, вже не буде,
бо ти — з листами — серед листонош.
Яке твоє подвір'ячко безкрає!
І ніч без сліз, і ранок — не в імлі.
Тепер ти знаєш те, чого не знає
твій син, що загубився на землі.
І ти вбираєш всі мої тривоги,
неспокої і погляди чужі,
щоб тільки світла — теплого й живого —
побільше пропустити до душі.
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013643
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2024
Велика віра — то єдине,
що може витіснити злість.
Прикмети Божої людини?
У неї з рук горобчик їсть.
До неї тягнеться дитина.
В ній боже є і гріх не зник.
А вся душа її гостинна
красива й свіжа мов квітник.
Життя таких ще не зім'яло
і не зіпхнуло до канав.
Я в різні дні їх стрів чимало,
хоча не враз розпізнавав.
Хто сумнів має, хай не лає —
нехай шука на сонці плям.
Господь людей не посилає
таких, які не треба нам.
Усіх — калічених, невмитих —
впродовж нестачі і війни
потрібно все ж таки любити,
бо дуже рідкісні вони!
---
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013616
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2024
Я не розуміюся на почестях,
зраді й показушній боротьбі.
Що наприкінці старому хочеться,
це, хіба, не зрадити собі.
Скільки скрізь поетів скороспечених —
Господи, помилуй і звільни!..
Надто вже сміливі в перших реченнях —
видно, що не нюхали війни.
Всі такі обурені й знервовані,
сповнені священної хули
і демократично вмотивовані —
видно, ще на фронті не були.
Присягаюсь кожною клітиною —
відступлюсь від рими й олівця,
тільки б залишитися людиною,
тільки б посміхатись — до кінця.
---
19 травня 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013539
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2024