| Сторінки (1/26): | « | 1 | » |
Війна не приходить зарано, вона не приходить запізно,
бо будь-який час її – бранець, тому та з дарунком залізно-
вогненним крадеться і лізе,
волочиться, човгає, преться, скребеться непроханим гостем
під стукіт шаленого серця, як символ моєї незгоди,
що глушить і гуркіт, і гомін.
Забуті пронизливі звуки беруть у полон мою тишу.
Мій дім стає нижчим і вужчим, а морок навколо – густішим,
мене в позачасі затисши.
Сирени віщують артобстріл у час, коли він вже відбувся:
дощенту поглинутий простір з уламками від землетрусу,
у попелі від неботрусу.
Сусідньому місту не лячно, хоча і здається безлюдним.
Прокинулось місто від сплячки, у лютому сповнилось люттю,
і нищить пороблених з бруду.
Цей місяць гарячий як липень, водночас холодний як грудень.
З череп'я утворено глину, з руїн – оборонні споруди,
з минувшини – будень марудний.
Десь поліс зализує рани, і мружить він очі віконні:
при світлі виходять мурахи, при теміні дишуть дракони –
мурашники трусять і клонять;
на ранок виходять вцілілі і тут же цивільних хоронять.
Знімає це поліс на плівку засніжено-димлено-чорну
і вірить: проявить для хронік.
Коли майже втрачено розум, то творчість лягає в основу.
"Увага! Ракетна загроза. Пройдіть в укриття терміново!"
І йду я з виною у цьому.
Тривоги злітають з блокнота, ракети – з ворожого стану;
рядки передбачують знову, де обстріли без перестану,
де треба набратися страху.
Війна ця емоції гострить, вона всі емоції голить,
а потім бере їх під обстріл, тримає загострене в горла
і колить оголоне, хвора.
Рахую прильоти потроху, боюся, не вистачить пальців.
Нутром чую: знову торохне, неясно лише: звідкіля це?
Сирени у вухах юрбляться.
Віднині це – місто обмежень соціально значущих режимів:
нікому ніщо не належить, без винятків – всі на жаринах,
майбутнє не наворожити.
У черзі за сном гинуть соні, у черзі за працею – трутні,
хотів хто – стояв, від сьогодні відбої три – максимум в руки,
чотири – всім свідками розрухи.
Надходять новини про рідних – я знову в глухім коридорі:
не бачу нічого, що дію – і дію небачене досі,
як жертва раптових підношень.
Як рибу рятують з водоймищ, як птаха звільняють від неба,
так топчуть ворожі підошви, так ріжуть родів моїх нерви
мої вороги ненажерні.
Заглушую голос для інших, щоб чути чужі камертони.
Оглушливо гучно їх нищать, тим гублять слова, що їх ронять
приречені злом всестороннім.
У цім суголоссі назавжди: як зерна народу мололо...
Та межі уламків, у сажі, усюди лунатиме слово:
єдине, нове, переможне
лунатиме знову і знову!
[24 лютого] – 29 березня – 3 квітня 2022 року
Copyright: Чурков Максим
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039809
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2025
З мішків блокпостів просипаються дні, місяці,
північні вітри видувають із них тимчасовість;
з клітóк габіонів щосил пробивається порість,
пройти в укриття — за триріччя прострочена ціль?
І тягне донизу.
В кущі поховалися збиті вогнем їжаки:
знекровлені від іржотечі, доплакують сльози
у зливою зціджене з глини укріплень молозиво.
Займаючи чергу на рейс — я у сховок за ким?
І тягне донизу.
У пастці пітьми не горять смолоскипи вітрин:
скелетом провулка — на обрис ребра-світлофора.
Осколки рівняють маршрут, і до того безформний;
в руїни, як в ноги, впиваються мерзлі вітри.
І тягне донизу.
Тут модуль бетонний — труна на відкинуту мить;
три сторони — скло, тож зупинки, забруднені в колір,
табло приставляють до горла, для таймінгу скону.
Буття оживає в метро, як підземній тюрмі.
І тягне донизу.
В розбиті ангари депо зазирає мороз,
заповнений голодом, валиться вбік елеватор.
У ворога думка найважча — скільки ще вкрасти:
вже-пустку лишає останній вагон-зерновоз.
І тягне донизу.
Дворів тотентанц, водоверть житлових забудов,
ударними хвилями в морі забуті опори —
Потік майже-смерті-впритул прибуває у повідь:
забути б усе, що було, вернути би «до»…
І тягне донизу.
02.12.2024
Copyright: Чурков Максим
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039806
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2025
Ходи до мене, вже вечір темний,
і добрий демон забуде, де ми:
на пляжі, в парку або в трамваї...
Шукає? Марно! Як обіймаю,
цілком в цілунку зникаєм. Вечір,
солодкі плечі, червневі втечі…
Ходи до мене, у рай наземний,
коли на ранок мовчать антени,
дрімають телекомунікації,
пусті провулки, сумні акації.
Цілком в цілунку зникаєм. Ранок,
солодка шия, жаги серпанок…
2019
Copyright: Чурков Максим
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838879
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2019
Скучили за небом ми,
втомлені, занедбані,
з чужини повернуті,
звиклі за стернóм іти.
Скучили за сонцем ми,
з душами безсонними,
з чужини відправлені,
звикли жить у плаванні.
Скучили за рідним ми,
обернулись в ріки і,
в чужині вже зсушені,
витекли з задушини.
Скучили за рідними
небами, повітрями,
сонцями... додати б ще:
Кожен - за своїм лишень.
2019
Copyright: Чурков Максим
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838208
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2019
Я - привид для світла і невід для вітра;
я - морок для ночі, яка непомітно
в зіниці пірнула, в які задивлявся,
допоки не зникла ранкова імла вся.
Тонув би зір в зорі, а зорі - у серці!
Рука не в руці, в рукаві моїй скельце...
Ти - сонячне світло, я - місячна фаза;
і погляд твій - фраза, в якій лиш відраза.
Водою породжений, неба сльозою,
я - море, що зникне на сонці росою,
дощем над горами вмиратиме кволо,
щоб вогник твій не загасити ніколи.
2019
Copyright: Чурков Максим
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838115
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2019
Опівночі чую, як дихає важко
гігантське надмісто, охрипли квартали,
судина міська - асфальтована стяжка,
крізь тіло проходять бетонні канали.
Мільйони людей завмирають в клітинах
складної системи - міська анемія,
та вдень знову збільшиться кисень в судинах,
хоча й залишилась, на жаль, аритмія.
Хоча і снують безперервно у тілі
машини і люди, наповнені киснем,
нові елементи потрібні, дозрілі,
міській людоносній системі корисні.
А струм електричний будує сигнали
нервовій системі, миттєві та чисті,
як дихати будуть людьми ці квартали,
життя існуватиме завжди у місті.
2016
Copyright: Чурков Максим
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838113
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2019
Війна ж бо безмежна, шляхів там багато:
або в генерала одразу з солдата,
або посмакують тобою гармати,
або, вибачай, ти - кожух для гранати:
один із десятка, можливо, і сотні,
залежить, від того, що там, НЕ в безодні,
де гріють людей не окопи холодні,
розкажуть в новинах. Наприклад: сьогодні
бійця з батальону під назвою те-то,
героєм везла до шпиталю карета,
він полк захистив, коли став між солдатом,
страшним подарунком від ворога-ката.
Насправді, дивізія вся ен-десята
загинула внаслідок обстрілу. Клята
війна - та вона не змінилася зовсім...
Згадалась мені сорок другого осінь:
війна світова, а солдати всі босі,
в гучнім і пекельнім багатоголоссі,
мільйони вмирають, дорожчають труни,
хрести, домовини, прокляття і руни,
Залізні тіла і кінцівки-снаряди,
гранати-плоди, вибухові гранати,
тіла з плоті-крові, кінцівки із м'яса,
Під масою грунту - людей ціла маса.
Війна світова, братовбивча чи, може,
локальна двобійка двох надто сторожих.
Можливо, це протистояння двох різних
племен здичавілих від сили залізних
списів і ножів, катувацьких наборів.
Ніщо не змінилось з часів метеорів,
які розтинали віки кайнозою,
коли примітивність звіриного бою
зникала під натиском першої зброї:
спочатку з камінням кидались герої
на ворога, потім прогрес еволюцій,
полони і війни, борги контрибуцій.
Від зброї з каміння, металу і шкіри
До воєн гібридних, розщеплення миру
на атоми і пропаганду, режими:
воєнного стану, коли від зажину
війна, мов косар, на паю повноцінно
стинає життя, десь хлопчину - на міні,
десь жінку - у вирві від авіабомби,
десь цілий район у своїх катакомбах,
когось із уламками чи від гранати,
чи, може, від власної рідної хати,
яку підірвали вони випадково
(коли? хто "вони"? - нікому не відомо).
Жахливо, що швидко змінились роки,
бо кидали інші гранати з руки,
червоні, яскраві, під свято, у Римі,
принаймні, казали так всі пілігрими.
гранат і граната - пароніми дужі,
різниця у площи нової калюжі,
червоної, чи від крові, чи від соку,
у будь-якім разі це прояви року.
Людина - творіння Небесного Бога,
а деякі кажуть, війна теж від нього.
По суті, війна - це не боже розпутство,
а винахід від негативних рис людства.
Відомо, а може, це міф і неправда,
Не зміняться люди ні щойно, ні завтра.
Природа війни залишилась людською,
годуємо разом химеру рікою
крові, як худобі кидаємо силос.
Минали епохи...
війна не змінилась...
2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835010
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.05.2019
Полірований ключ у іржавому чорному отворі.
Пара обертів. Декілька кроків. Пустеля у безладі.
Крижаний куб кімнати. У покроковому говорі
Дощаної підлоги «склепіння». Під стелею в безумі
Невиразної лампи безбарвні метелики-смертники.
Несамотності та одинокості плетиво. Спогади
Звідусіль із пронизливим лезомю. У вщерть ніким
Не заповненім просторі сльозі – це рідкісні опади.
Килимок у дірках, а в обіймах пилку товстошарого
Переламані меблі. На стінці з полицями пліснява.
У четвертій стіні і частково у стелі стожарами
Небосхилу падіння нічне. Між цеглинами різними
На підлозі у рамці прогнилій родинне зображення:
Непомірна скорбота. Колінами в поле склоламкове.
Доторк пальців до фото в долоні, снарядом ураженій.
Тихе скиглення. Холод. Скрипіння. Заграва битв танкових…
2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835009
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 09.05.2019
І якщо між тобою і урвищем – крок,
Зупини на хвилинку годинник життя,
Не зважай на міраж, що віщує стрибок,
А прислухайся врешті до серцебиття,
Відчувай і живи, насолоджуйся днем,
Поринай у світи потаємних бажань,
Обернися для інших священним вогнем,
Не шукай у відомому безліч питань.
Подивись на даремний людський душепад,
І згадай уві сні мій єдиний урок,
Не злiчити в життi таємничих принад,
Ти ще встигнеш зробити останнім цей крок.
2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834934
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.05.2019
Так важко у місті єдину розраду
Навік зберегти, як знайшов її змалку.
Виснажливий день залишився позаду,
Попереду вечір, мандрівка у балку.
Там гомін і регіт бурхливого міста
Замінить природа на тишу безмежну,
Там рай для душі і скарби для туриста,
Відчуй, доторкнись до дерев обережно,
Бо скрізь переповнюють сили природні,
Які відчуватимеш після мандрівки.
Мінливий туман підіймався з безодні,
Навколо пейзажі немов з фотоплівки,
І я поринав у світи невідомі,
Обвиті руками сучасного міста,
У лісі такому зустрів незнайомі
Місця, де сочилась енергія чиста,
Мене надихала, знімала утому,
Мені відкривала цей світ неповторний,
Опісля вертався вночі я додому,
Під музику лісу і шелест мінорний.
2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834745
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.05.2019
Червона зима заховалась в місцевих міських гнійниках,
з наривів яких виринало як з ринви поривчасте людство.
Кривавою кригою вал ось покрився, а поруч дракар -
облоги недавньої воїн - у норд ненажерливо-лютий
гойдався на втомлених хвилях. Вгризалися синню суціль
мерзотні замерзлі тіла в білизну збагрянілих фіордів,
валів земляних та зацвілих. Знедолені жителі... ці
зринали повстанськими лавами з опухів згарищ, що орди
не знищили зовсім, здійснивши нову переможну облогу.
Червона зима... Розруйновані ідоли кожному богу.
Кривава зима... Крижаний подув норду.
2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834744
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.05.2019
Мелодія сповнює тіло та душу,
Чекаю ту мить, коли з місця я зрушу..
І ось я тону в насолоді у танці,
Натхнення зривалось з коротких дистанцій,
Що сплетені душі під такт пролітали
У ритмі фанданго в безмежному залi;
Ця пристрасть здавалась мені неземною,
Бо Муза в цю мить танцювала зі мною..
2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821326
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2019
Білосніжні перлини розсипала Нікс,
І вони утворили блискучі зірки.
Темнота між зірками бездонна, мов Стікс
Чорні діри заповнить вона на віки.
Місяченько зажурений від самоти.
Поглинає його непрозорість хмарок.
Він мені допоміг врешті щастя знайти
І зробити назустріч тобі перший крок.
Я боявся любити глибоко в душі
Та не вірив, що житиму вічно в журбі.
У нічному натхненні писав я вірші,
Щоб частинку любові віддати тобі.
2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821278
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2019
Розтали сніги і забулися криги.
Не треба ховатись від холоду вдома
із чаєм гарячим, занурившись в книги,
вслухатися в те, що шепоче утома.
Тепер я послухаю шепіт природи,
яка цілу зиму спокійно дрімала,
відчую легенький порив прохолоди.
Тепла березневого сонця замало.
Весна надихає і лагідно в’ється
хрещеною сонцем і небом добою,
о Музо, освячена полум’ям серця,
цієї весни хочу бути з тобою.
2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821277
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2019
Присмак свободи нагадують вечір й міцне каберне,
Здавна шукав я вигадливу долю, що в щастя пірне.
Напій окови розчинює, кидаю виклик Життю:
«Правила най будуть чинними, щоб не було внічию!»
Довго не думали, грати в що.. Хрестики-нулики – гра!
Здатне Життя «ґрати» поки що креслити – схема стара:
Ось папірець вже готовий є, риси направо і вниз.
Коло Життя вимальовує коло середини рис.
Перший хід мов повідомлення, що у житті я – це нуль.
Коло в клітинці – знетомлена доля у ранах від куль.
Зрю супротивника з викликом, хрестик малюю нічий,
Схожий на тихії викрики схрещених боєм мечів.
Збоку Життя друге колесо креслить, мов зашморг мені.
Змінюю тактику… моляться стеля й підлога стіні.
Вільних клітинок на кілька спроб, мій хід завершить цей бій.
Може, Життя врешті виграло б.
Ставлю все ж хрест.
На собі.
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821159
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.01.2019
Навіщо з тобою зайшли так далеко,
Де нас поглинало пекельне мовчання,
Свідомість тонула, я чув небезпеку:
Мов крига на сонці розтане кохання,
Бо в нього ні іскри нема, ні надії,
Замурзані часом банальні зізнання
З'їдали смачні, примітивненькі мрії,
І пристрасть, і щирі душі поривання.
Ця осінь зіграє на шурхоті листя
Романси прощання, тихенькі та кволі,
Бо ці почуття – це ілюзія чиста,
І ми не зустрінемось більше ніколи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821158
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2019
Натхнення розширить кордони в безмежжя,
Розпалить багаття слабенькі, холодні.
Я вкрию зірками моє узбережжя
Верхівок гірських у туманній безодні.
Я вірю в реальність, в ілюзію світу,
Відтворюю в світі усе неповторне,
Натхненний красою у стадії цвіту,
Навік зафарбовую білим все чорне.
Любов надихає, дарує прекрасне,
Жадане, яскраве, небесне натхнення,
Немов у пекельній пустелі завчасні
Дощі прохолодні – живому спасення.
2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820901
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.01.2019
Жарини заграви тримають невловно й безмовно
мій запал душі моногамний у тінях
і жевріють у синкретичності неба та моря:
у червені холоду, в синяві тління.
Моя промениста пташино, не задля страждання
твого поглинаю мов темрява світло;
заблуканий крук, я наблизитись вкотре жадаю
до тебе, огненнопір'їста й розквітла.
У зграї багатомільйонній помітити легко
тебе серед інших: палає беззмінно
душа твоя пристрасна. Мрій еклектичних мій легіт
мене знов звертає до тебе, фламінго.
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820899
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2019
Я знову у пошуках справжньої долі,
І серце моє – це кораблик у морі
Тонких почуттів і цікавих історій
Про те, як знаходили люди скарби.
Я знаю, де є острови майже голі
І майже безлюдні, тому що в неволі
Чекаючи щастя, байдужістю хворі,
Там гинуть самотні від суму й журби.
Колись корабель мій у водах північних
Блукав серед брил крижаних і величних,
Я бачив стожари людей нарцисичних,
Позбавлених пристрасті й сили життя.
Мій курс пролягає до тих екзотичних,
Манливо-таємних, чудних, фантастичних,
Безмежних країв, де у водах тропічних
Знайду я твій острів, любове моя!
2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820703
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 09.01.2019
Крокують роки,
Вони пророкують
Так голосно, наче ті круки кричать.
Бракує руки,
Яка надрукує
Той вирок короткий – на серці печать.
Синіє весна,
Чорніють у серці
Мої почуття під вороняче «кав».
І скнітиму в снах,
Чевріючи в скерцо,
Мов козир, заткнутий в чортячий рукав.
Крокують роки,
Трактують нещадно
У нашім контракті прихований факт:
Короткість ріки
І глиб її знадний
Лише пророкують довічний антракт.
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820702
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.01.2019
За шафу сіло синє сонне сонце,
письмовий стіл на зло зломав шухляду,
звідтіль відтятий жовтий місяць виплив
у річку слізних слів моїх.
Зі стелі всі надії впали в ніжне ліжко,
зринали мрії роєм рим незримо,
твоє ім'я в думках зайня́лось стрімко -
пірнуть я в забуття не встиг.
І спогадом живим живились болі,
а сум і щем дощем спадали далі,
ще грала юність музику на серці:
прожитий день - розрив струни.
Ще плив у річці слів відтятий місяць,
живив ще болі дивний вигад-спогад:
як ти мені сім різних слів ловила,
то враз спіймала двічі "сміх".
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820576
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2019
Колись відчувала ти море на дотик?
Коли у воді, то немов у обіймах,
чутливих, приємних, твоїх...
Спекотливе сонце, спокуса екзотик
розпалюють пристрасть сильніш, ніж у фільмах,
хвиль плескіт мов твій ніжний сміх…
А справжня перлина морської окраси –
твої чарівничо-блакитні зіниці,
одні на безмежні світи...
Пісок біля моря на дотик – атласи
убрання твого, що мені часто сниться;
я знаю, що море – це ти...
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820574
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2019
Думки про космічний колапс у четвер, та
Як Сонця розправа ведеться з Меркурія,
Червона планета давно не четверта,
Здалося, що ти, немов зраджена фурія,
Для помсти обрала жорстокеє сонце,
Щоб знищити світ мій до декількох атомів.
Усі детонації та в унісон - це
Захопливо, проти моїх власних задумів.
Крізь сотні років, може, тисячоліття
Червона планета Марс так зеленітиме,
Що скоєне це врешті-решт відболить, я
Тебе розумію: для Всесвіту діти ми.
Тепер серед попелу в світі нічого
Немає твоєї жертовності вище, ти
Планету мені оживила, не Бог, а
Любов твоя створює, здатна не нищити.
2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820457
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2019
Між нами зникає стара невідомість.
Крокую назустріч тобі у пітьмі;
На жаль, ще не бачу твій погляд, натомість
Давно відчуваю тебе в цій юрмі.
Між нами руйнуються призми ілюзій,
Хоча ще не бачу всю шорсткість душі,
Крізь безліч людських емоційних дифузій
Торую свій шлях у безмежній глуші.
Між нами здіймається полум’я долі,
Мов зорі гаряче та трішки слабке,
Зсередини так зігріває поволі;
Тяжіння до тебе нестерпно п’янке.
Між нами – сто кроків, о душе утішна,
Наосліп шукав тебе безліч ночей,
Між нами – п’ять метрів, крокую неспішно,
Так солодко манить твій вогник очей.
Між нами – два кроки, і ти майже поряд,
Два кроки – і будемо разом навік,
Між нами – лиш дотик і пристрасний погляд,
Цілунок – і губи торкнулись повік.
2016
[youtube]https://youtu.be/qyYOqdWUCyY[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820393
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2019
На березі річки під вечір травневий
зігріємось вдвох попід сонцем багряним.
Тонкий аромат яблунево-вишневий
з сусіднього саду з цілунком вогняним
та ніжно-солодким, мов груші у серпні,
манитимуть знову зустрітись під кленом,
де річка розвіє чекання нестерпні
і тихе «люблю» пролунає рефреном..
На березі річки, під вечір травневий,
як ніч огортатиме зоряні зграї,
мені подаруй поцілунок миттєвий,
поринемо вдвох
в світ любові
безкрайній…
2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820293
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2019
Дитинство – це щастя привітно-казкове
Із присмаком вишень із рідного саду.
Дитинство мрійливе, п’янке та чудове,
Життю посміхнись, моє радісне ладо!
Я згадую матері лагідні руки,
Пестливі, тихенькі пісні колискові.
Як тільки відчую я біль від розлуки,
Одразу звернусь до минулого долі.
Листи у дитинство своє надсилаю,
Де нас зігрівали веселі веснянки.
У спогади я відтоді поринаю,
Смакуючи ягоди ніжної шпанки.
В уяві моїй ще сопілка заграє
Під спів голосний, дивовижно-пташиний.
У небі хмаринок білісіньких зграї
Породжують тіней танок миготливий.
Десь вітер з квітками в гаю розмовляє,
Струмок бурмотить щось, дзюркоче їм тихо,
А я все дитинство собі уявляю,
І спогадів шепіт – єдина утіха.
На жаль, не вернути ті дні пречудові,
Бо то лише згадки, душі забаганки.
Дитинство – це щастя привітно-казкове
Із присмаком вишень тендітної шпанки.
2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820292
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2019