Інна Рубан-Оленіч

КАР’ЄРА МЕХАНІЗАТОРА

                         Надзвичайно  подобалося  проводити  мені  час  там,  де  не  дозволяли.  То  в  новенькій  Ниві  любила  сидіти  на  місці  водія  і  рулювати,  то  нишпорити  по  всіх  шухлядках,  в  пошуках  якоїсь  цікавинки.  Та  обов’язковою  була  перевірка  аптечки.  Там  між  різних  джгутів,  баночок  і  пігулок,  були  сіточки,  які  могли  тримати  біля  рани  пов’язку,  але  для  мене  це  були  капронові  колготки  в  сіточку.  Надягала  я  їх  на  ноги  на  руки,  на  голову  і  здавалося,  що  саме  тоді  наслідую  найсучасніші  модні  тренди.  
                     Коли  дідусь  приїздив  додому  на  обідню  перерву  трактором,  такий  же  розгром  аптечки  я  проводила  і  там.  Звичайно  отримувала  лозини,  та  чи  мене  таке  зупинить?  За  обідом  я  довго  слухала  розповіді:  що  ж  робить  дідусь,  куди  він  їздить,  що  відбувається  на  його  роботі?  І  твердо  вирішила  проситься  з  ним  на  роботу,  може  ж  візьме.
                   Прийшлось  вставать  дуже  рано.  Вдягла  на  себе  сто  одежок,  щоб  не  холодно  зранку  і  пішли  з  дідусем  на  роботу,  дідусь  звичайним  кроком,  а  за  ним  підтюпцем,  ледве  не  бігом.  На  таборі  дідусь  пішов  у  якесь  приміщення,  де  механзаторам  казали,  що  сьогодні  робити,  а  мене  лишив  біля  порогу.  Тільки  ліниві  не  питали:  чия  я?  Щось  розпитували  Просили  щоб  анекдот  розказала,  (  знали  ж  вже  про  мої  виступи  з  гуморесками),  то  чимось  пригощали  мене.
                     На  деякий  час  з  дідусем  зайшли  в  майстерню.  Це  величезне  приміщення  з  високими  вікнами,  там  багато  тракторів  і  великих  запчастин  під  ногами,  дядьки  ходять  в  замурзаному  одязі,  і  голосно  лаються,  бо  щось  погано  ремонтувалося.
Далі  дідусь  посадив  мене  у  трактор,  строго  зборонив  чіпати  аптечку,  щоб  міліція  нас  не  забрала,  як  зупинить  на  дорозі.  До  трактора  причепили  якусь  червону  залізну  штуку  і  ми  поїхали  в  поле  сіять.
                       Довго  чи  ні  ми  там  були,  їздили  то  до  лісу,  то  до  дороги,  дідусь  поглядав  щоразу  назад,  а  дядько  який  стояв  на  дивному  пристрої  щось  йому  махав  руками.  Аж  тут  ми  поїхали  туди  де  зібралися  всі  трактори  і  машини,  дядьки  стояли  групками,  говорили,  курили  і  чекали  коли  тьотя  Галя  Стражникова  понасипає  в  залізні  миски  супу.  Мені,  теж  перепало  обіду.  А  суп  був  добрезний,  теплий,  з  молодим  укропчиком,  я  наче  ніколи  такого  смачного  не  їла.  Напилися  всі  компоту  і  знову  поїхали  в  поле  працювати.  Та  мені  вже,  чесно  кажучи,  сіять  набридло,  і  я  почала  варить  воду.  Тоді  дідусь  мене  пересадив    у  грузовик  до  дядька  Василя  Мамренка.  Там  вже  було  цікавіше.  В  машині  грало  радіо,  у  великі  дзеркала  можна  було  на  себе  роздивляться,  на  м’якому  і  зручному  кріслі  було  комфортно  сидіть,  не  те  що  в  дідусевому  тракторі,  на  залізному  ящику  для  інструментів.  
                       Дядько  Василь  витяг  з  дому  приготований  обід,  жарену  ковбасу  з  хлібом  і  пригостив  мене.  Ковбасу  я  люблю,  тому  уплітала  за  обидві  щоки.  Тоді  з  кармана  витяг  жменю  смоктунців  і  насіння.  Даремно,  бо  в  лушпиння  було  кругом.  Я  розпитувала  як  його  звуть?  Хто  в  нього  є?  Де  він  живе?  Він  розказував  про  синів  Видима  й  Романа.  Та  я  їх  не  знала,  бо  вони  в  садок  зі  мною  не  ходили.
                       Після  роботи  дідусь  мене  пересадив  у  трактора  і  ми  поїхали  на  табір,  а  звідти  пішки  попленталися  додому.  Після  цього  я  більше  ніколи  не  просилася  на  дідусеву  роботу.  Так  що  кар’єра  механізатора  в  мене  тривала  рівно  один  день,  але  спогади  залишилися  до  цього  часу.

[i]  (*-  на  фото  гнідинцівські  поля)[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876134
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2020

В МАГАЗИН

                     Ходити  в  магазин  було  однією  із  найулюбленіших  справ,  тому  що  крім  необхідних  покупок,  може  перепасти  чогось  смачненького,  або  якоїсь  іграшки  вдавалося  випросить.  
                   З  дому  обов’язково  гарно  вмивалася,  мила  руки,  ноги,  вдягала  щось  новеньке  і  з  родичами,  тримаючись  за  руку  йшла  в  центр  села,  по  магазинах.  Найбільше  любила  я  іграшковий  магазин,  не  те  що  там  самі  іграшки  продавали,  але  бачила  я  в  магазині  саме  їх.  А  от  відвідування  «залізного»  магазину,  (магазину  промтоварів)  було  справжнім  випробуванням.  По-перше,  там  не  було  нічого  цікавого.  По-  друге,  страшенно  смерділо  фарбою  та  розчинниками.  А  по-третє,  що  може  дитина  набачити  потрібного  між  гвіздків  та  черепків?
                 У  продуктовому  магазині  було  цікавіше.  Щось  завжди  добре  пахло  на  весь  магазин:  чи  то  плетений  калач,  чи  риба,  чи  ковбаса,  чи  цукерки  і  зразу  ж  дуже  його  хотілося.
               В  магазині  і  влітку  і  зимою  було  багато  людей,  всі  стояли  в  чергах  і  чекали,  то  свіжого  хліба,  то  якихось  дефіцитних  товарів.
               Я  добре  пам’ятаю  свій  перший  похід  в  магазин,  це  було  на  День  народження  тата  -  20  серпня.
               Зранку  йшов  дощ,  і  ми  з  мамою  прибирали  в  хаті.  Коли  трішки  вияснилося,  то  мама  нарахувала  мені  копійками  грошей  на  три  хлібини,  знайшла  мою  синьо-фіолетову  парасольку,  блакитні  чоботи  і  відправила  в  магазин.  Та  не  все  так  швидко  було.  З  самого  ранку  читала  мені  настанови:  як  йти,  де  дорогу  переходити,  що  обходить,  куди  не  звертати,  як  тримати  гроші,  щоб  не  загубить,  як  хліб  скласти  в  торбу,  щоб  було  зручно  нести…
                 Наслухавшись  моралей,  я  з  сумкою  і  парасолькою  сама  вперше  вийшла  у  світ.  Я  йшла  –  а  мені  здавалося,  що  на  крилах  лечу.  Здавалося,  всі  люди,  що  зустрічаються  на  шляху  дивляться  і  дивуються,  що  я  сама-самісінька  йду  по  дорозі  в  магазин.  В  черзі  завчасно  витягла  жменю  монет,  розділила  тричі  по  двадцять  копійок  (  саме  стільки  тоді  коштувала  хлібина)  і  такими  ж  купками  подала  гроші  тьоті  Тамарі,  а  вона  мені  три  цеглинки  хліба.  
               Це  не  можна  уявити,  як  важко  мені  було  нести  той  хліб,  ніби  гирі  в  торбі,  тягли  мені  руки  до  підлоги,  і  заносило  в  різні  боки  від  тяжкої  ноші.  Але  ж  сама.  Я  змогла.  Не  злякалася  ні  дощу,  ні  собак,  ні  далекої  дороги.  
               Додому  я  повернулася  як  після  героїчного  подвигу.  А  потім  ввечері,  коли  приїхали  гості  на  День  народження,  довго  хвалилася  своєю  самостійністю.
[i]
 (*-  магазини  в  селі  Гнідинці)[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876131
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2020

ПАСТІВЕНЬ

                 У  дитячі  роки  дуже  я  любила  пасти  череду.  Скоту  на  радшлясі  було  багато,  майже  сімдесят,  тому  пасли  двічі  чи  тричі  за  рік,  один  чи  два  дні,  залежало  скільки  корів  тоді  мали.  
               У  пів  на  сьому  я  йшла  на  вигонець  займать  скот,  а  біля  двору  чекали  на  мене  мама,  дідусь  і  починався  день  пастівня.  Саме  з  мамою  та  дідусем  ми  пасли  найчастіше,  хоча  інколи  помагали  то  варвинчани,  то  остапівчани,  то  світличани.  Але  я  була  завжди  в  головних  ролях.  
                 З  Попівки  відгонили  на  курганець,  по  дорозі  збираючи  череду,  а  туди  вже  з  усіх  кутків  згонили  всіх  і  одну  велику  череду  і  пастухи  супроводжували  її  в  яр.
Зазвичай  пасли  в  першому  яру  біля  заводу.
                 Довжелезний  яр  простягався  аж  до  остапівського  шляху,  або  до  «шариків»  -  це  такий  цех  заводу,  де  у  велитенських  цистернах  зберігалася  готова  продукція:  газ,  нафта,  газолін.  
                     В  краю  яру  була  Болгарська  криниця.  Кажуть,  що  викопали  її  в  шістдесятих  роках  болгари,  які  будували  наш  газопереробний  завод.  Вода  у  криниці  дуже  смачна,  та  не  кожного  разу  вдавалося  туди  дійти,  бо  далеко.  В  долині  яру  протікала  вузенька  річечка.  Текла  вона  від  криниці  і  аж  березняка,  а  там  впадала  у  дітдомівський  ставок.  Постійно  в  ній  голосно  квакали  жаби,  інколи  плавали  вужі,  тому  коли  на  другий  бік  треба  було  перейти  щоб  завернуть  корів,  це  було  справжнім  випробуванням.  У  річечці  ріс  рогіз  і  одного  разу  дідусь  мені  почистив  корінь  цієї  рослини,  щоб  я  скуштувала,  що  були  змушені  селяни  їсти  в  голод.  Трішки  солоденьке,  але  дуже  терпке.  Набагато  смачнішими  були  суниці  біля  поля,  на  тому  боці,  старожили  їх  називали  полувишниками.  Величезні  галявини  гріли  свої  боки  проти  сонця  і  кликали  мене  пасти  саме  з  того  боку  річки.
                     У  яру  можна  було  нарвати  ягід  шипшини,  квітів  звіробою,  безсмертнику,  материнки,  чебрецю,  петрових  батогів.  Завжди  з  пастовня  всі  несли  з  собою  великі  букети  лікарських  трав,  а  коли  пощастить,  то  і  торбу  печериць,  або  дощовиків  можна  було  зібрати.
                       У  яру  де-не-де  росли  дикі  грушки,  які  щороку  ставали  вищими,  гіллястішими,  і  ще  колючішими,  об  них  корови  чухали  свої  боки.  А  ближче  до  води  і  коло  криниці  ріс  височезний  бур’ян,  ключки,  та  репяшки,  тому  після  кожного  завертання  треба  було  довго  і  нудно  сидіти  і  обривати  їх  з  одягу,  і  це  заняття  було  безкінечним.
                       У  нашому  яру  є  гадюки,  бачила  я  їх  не  часто,  але  боялася  постійно.  Видимо-невидимо  ящірок  снували  попід  ногами.  І  зелені,  і  коричневі,  і  сірі,  і  з  хвостами,  і  без  них.  Траплялися  і  нори  ховрахів,  яких  хотілося  вилити,  набравши  води  в  капюшон  дощовика.  Вгорі  біля  поля  натрапляли  на  лисячі  нори,  на  кілька  ходів,  а  біля  них  кістяки  з’їдених  тварин.  Зайці  ж  по  яру  бігали  постійно,  і  здавалися  свійськими  тваринами.
                       Поки  догонили  череду  до  яру  по  коліна  були  в  росі,  тому  чекали,  коли  сонце  підніметься,  роса  висохне  і  можна  буде  сідать  їсти.  Саме  їсти  в  яру  було  найцікавіше  і  найприємніше  заняття.  Хліб,  сало,  ковбаса,  варені  яйця,  часник,  цибуля,  огірки,  помідори,  корж,  вода  в  термосі,  пригорщ  цукерок,  насіння  –  таке  частування  розкладали  двічі  до  обіду  і  тричі  після  обіду.  
                         Потім  грали  в  дурака,  читали  книжки,  вишивали,  ділилися  цікавими  історіями,  та  це  було  лиш  тоді  коли  корови  лежали,  або  паслися  близько  коло  нас  і  не  лізли  в  шкоду.  Та  траплялося,  коли  за  день  і  не  присідали,  а  лише  бігали  з  гори  на  гору,  щоб  ті  не  лізли  в  кукурудзу,  а  з  іншого  боку  в  пшеницю,  не  тікали  додому,  не  змішалися  з  колгоспною  фермівською  чередою  і  з  данилівськими  коровами.
                           Одного  разу  на  пастовні  народилося  телятко,  так  я  була  змушена  бігти  в  село,  шукати  господарів,  щоб  забрали  приплод.  Іншого  разу  думали,  що  корова  провалилася  в  траншею  .  Я  оббігала  все  село,  знайшла  підводу  і  людей,  щоб  її  витягли,  а  коли  всі  зібралися,  вона,  демонстративно,  просто  встала  і  пішла.  Ще  раз  я  бігла  з  гори,  впала  і  вибила  плече,  і  так  до  самого  вечора  мучилася  допасуючи  скот,  ще  колись  співала  на  весь  яр  –  то  поки  додому  йти,  голос  втратила,  тиждень  тільки  шавкотіла.  
                             В  яру  було  жарко,  важко,  але  все  ж  цілий  день  на  природі.  Вдихали  аромати  трав,  засмагали,  відпочивали  від  буденної  суєти.  Дивилися  зблизька  на  вертоліт,  який  кілька  разів  на  день  прилітав  на  завод.  
                         Зовсім  іншим  був  пастівень  у  негоду,  коли  лив  дощ,  чи  віяли  крижані  осінні  вітри.  Паші  було  мало,  і  корови  тільки  те  робили,  що  шкоду.  Не  сядеш,  не  відпочинеш,  але  одна  радість,  що  восени  набагато  раніше  потрібно  гнати  додому.  
                         Ось  таким  сільським  фітнесом  я  займалася  в  дитинстві.  Зараз  це  не  актуально,  бо  на  все  село  з  чотирьох  великих  черед  лишилося  менше  десятка  корів  і  що  таке  пастівень  –  тепер  майже  ніхто  не  знає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875952
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2020

ХАЛАБУДА

                 Як  і  всі  малі  діти  мені  дуже  хотілося  мати  власну,  казкову  хатинку  і  скрізь  я  її  намагалася  збудувати.  Моїй  фантазії  не  було  меж.  Перші  будівлі  споруджувала  на  печі,  коли  подушками  робила  собі  стіну,  завішувала  рядном  і  сиділа  там,  як  в  засаді.  Згодом  креативила  вже  використовуючи  стільці  і  напинала  на  них  одіяла.  Ради  такого  випадку,  дідусь  мені  навіть  витесав  дві  тоненькі,  але  міцні  палиці,  які  на  стільцях  тримали  «дах»,  щоб  не  падав  на  мене.
Ті  хатинки  були  одноразові.  Щоразу  потрібно  було  всі  «будматеріали»  розкладати  по  своїх  місцях.  
                   Прийшов  час  і  свої  архітекторські  здібності  я  використала  вже  у  грандіозному  будівництві  своєї  халабуди.  За  літньою  кухнею  і  гаражем  довгий  час  стояли  козлики  залізні  і  дерев’яні,  які  використовували  під  час  прибудівель.  Саме  вони,  під  розкішним  кущем  барбарису  стали  основою  моєї  резиденції.  До  козликів  добре  можна  було  прилаштувати  стіни  з  дошок,  фанери,  та  надійно  тримався  лист  шиферу  замість  даху.
                   Халабуда  в  мене  була  двокімнатна.  Із  залізних  козликів  велика  кімната,  в  якій  стояв  старий  керогаз,  імпровізований  стіл  з  шафою,  в  неї  я  складала  справжній,  але  старий  посуд.  У  другій  кімнаті  був  зручний  стільчик,  стояв  віник,  яким  я  щодня  замітала  цілу  дорогу  до  своєї  іграшкової  оселі.  
                 За  кілька  метрів  від  халабуди,  я  навіть  глибоченький  погріб  зробила.  Викопала  ямку  і  поставила  туди  шматок  великої  труби.  Там  зберігала  картоплю,  вирощену  на  власному  городі  під  яблунею,  буряки,  моркву,  що  взяла  з  грядки  у  свою  оселю.  Та  одного  разу  я  наробила  шкоди.  Залишила  погріб  відкритим    і  туди  впало  курча,  якого  ще  зверху  й  чавуном  накрило.  Просиділо  бідне  курчатко  там  цілу  ніч.  А  вранці,  випадково  почули  його  жалібне,  безсиле  прохання  про  порятунок.  Добре  що  врятували,  хоч  і  страшенно  налякали  бідолашну  пташку.
           У  хлабуді  та  біля  неї  я  проводила  багато  вільного  часу.  Зазвичай  гралася  сама,  дуже  рідко  там  бувала  Іра,  або  хлопці  остапівські.
           Коли  там  гарно  приберу,  та  наготую  то  запрошувала  своїх  домашніх  до  себе  в  гості.
           Було  у  моїй  хатці  дзеркало  і  таємне  віконечко,  через  нього  я  дивилася  на  те,  що  робить  сусідка  Галя  Йосипова.  А  вона  ж  як  навмисне,  в  той  час  коли  я  йшла  гратися,  вона  через  сітчану  загорожу  могла  накидати  мені  бур’яну,  який  безкінечно  шукала  на  своєму  ідеально  чистому  городі.  Бурчала  щось  собі  під  носа,  сердилася.  Не  подобалося  їй,  що  голосно  сміюся,  або  кричу,  а  коли  в  халабуді  була  не  сама,  то  їй  надокучало  наше  гучне  спілкування.  
                 Колись  я  з  маминої  футболки  зробила  собі  стильну,  дизайнерську  кофтинку:  порізала  низ  поли  на  тоненькі  смужки  і  позав’язувала  їх  на  вузли.  Так  сусідка  про  моє  вбрання  сказала,  що  я  «дівка,  наче  коноплі  тіпать  собралася».  Було  дуже  образливо,  але  ж  сусідів  не  вибирають.
                   Простояла  моя  халабуда  років  п’ять.  Щовесни  я  її  оновлювала  та  вдосконалювала,  а  на  зиму  знову  все  замітало  снігом.  Минув  час  хатинка  мені  стала  непотрібна,  її  прибрали,  а  біля  куща  барбарису  зробили  вилазку,  щоб  качкам  було  зручніше  добиратися  з  їхнього  двору  до  місця  ночівлі.  Та  час  від  часу  згадую  ті  приємні  моменти  проведені  у  своїй  халабуді.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875948
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2020

МАЙСТРУВАННЯ Й РУКОДІЛЛЯ

           У  селі  постійно  багато  роботи.  Виходили  по  темному,  заходили  по  темному.  Вечорами  то  соняхи  били,  то  квасолю  або  качани  лущили,  буряки  чистили  чи  кукурудзу  рубали.
                   Дідусь  весь  час  майстрував  щось:  то  човен  робив,  то  одвірки,  то  двері,  то  крокви,  то  плінтуси.  Постійно  на  весь  двір  не  своїм  гласом  гув  його  станок,  на  якому  пиляв  дошки.  Часто  на  всю  Попівку    розносилось  цокання-стукання,  то  дідусь  біля  літньої  кухні,  на  спеціальному  ослінчику  клепав  коси  і  сапи,  не  лише  собі,  але  й  сусідам.
                     Коли  тато  був  дома  то  щось  паяв,  ремонтував  то  велосипед,  то  мотоцикл  то  машину.  Наша  Нива  жоднісінького  разу  не  ремонтувалася  на  СТО,  кожну  деталь  складного  механізму  розбирав  і  збирав  тато  власноруч.
                   Бабуся  Катя  днями  перебирала  квасолю,  цибулю  сіянку,  латала  куфайки,  то  дідусеві  піджачки,  ті  що  до  трактора.  В  кухні  чистила  картоплю,  мила  посуд.
А  частіше  за  все  сиділа  біля  вікна,  слухала  радіо,  різала  на  стьожки  старий  одяг  і  намотувала  у  великі  клубки.  Досить  довго  тривала  така  робота,  я  навіть  і  зрозуміти  не  могла  для  чого  їх  стільки  потрібно.
                       Одного  разу  з  кухні  повиносили  майже  всі  меблі  і  занесли  ціну  купу  якихось  дров.  Були  дошки,  і  стовпці,  і  круги  з  зубчиками,  та  ще  всяка  всячина.
Коли  я  повернулася  з  садочка,  то  на  всю  кімнату  вже  стояв  величезний  дерев’яний  механізм  з  човниками,  педалями,  цілою  в’язкою  ниток,  яких  називали  основою.  Починалося  дійство  ткання.  Бабуся  Галя  сідала  за  верстат,  човником  пропливала  між  двома  рядами  натягнутих  ниток,  потім  лядою  підбивала,  щоб  дорожки  були  міцні.  Потім  наступала  на  педалі  і  починала  все  так  само,  але  човник,  з  різаною  стрічкою  вже  плив  з  іншого  боку.  
                           Бабуся  Катя  мовчки  сиділа  на  полу  і  спостерігала  за  правильністю  виконання  складної  роботи,  час  від  часу  то  на  човники  намотувала,  то  щось  поправляла  у  верстаті,  то  давала  якісь  поради.  А  я  дуже  любила  дивитися,  як  тчуть  дорожки,  просилася  то  човник  протягти,  то  лядою  постукать,  а  от  до  педалів  дотягнутися  ніяк  не  могла.  
                           Коли  клубки  основи  і  різаних  тряпок  були  вже  використані,  а  лежала  гора  дорожок,  верстат  розібрали  і  знову  закинули  на  горище  хліва,  з  надією,  може  ще  років  через  тридцять,  хтось  із  нащадків  продовжить  давно  забуте  ремесло.
                           Довгими  зимовими  вечорами  мама  вишивала  хрестиком  сереветки,  накидки,  мені  вишиванку,  а  в  іншій  кімнаті  бабуся  під  настільною  лампою  на  полотні  шила  величезні,  різнокольорові,  дивні  узори  коврика.  Вони  захоплено  підбирали  різнокольорові  нитки,  втягали  їх  у  голку  і  творили  красу.  Я  ж  бігала  туди  сюди,  аж  поки  бабуся  не  дала  мені  клаптик  старенької  жовтуватої  матерії,
поклала  її  на  узор  рушника,  пошарувала  старою  ложкою,  щоб  малюнок  перемалювався.  Дала  нитки  і  голку  -    щоб  я  шила  гладдю.  Я  щось  кіксила,  нитка  заплутувалась,  вишивання  не  вдавалося.  Згодом,  мама  дала  вишиту  серветку,
 показала  як  класти  стібки  хрестика,  і  я  вже  старанно  шила  рамку  на  серветку.
         Мені  тоді  ледве  виповнилося  п’ять  років  та  захоплення  вишивкою  в  мене  лише  посилювалося  і  стало  моїм  улюбленим  заняттям  назавжди.
[i]
(*-  на  фото  мої  роботи  на  виставці)[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875836
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2020

ГАДАННЯ І ВИЛИВАННЯ

                 Скільки  себе  пам’ятаю,  до  нас  майже  щодня  приходили  чужі  люди.  Йшли  вони  до  бабусі  Каті  по  допомогу.  Чи  хтось  щось  загубив,  чи  заплутався  в  житті,  чи  захворів,  чи  потрапив  у  скрутні  обставини,  односельці  та  люди  з  інших  сіл  йшли  і  їхали  до  бабусі,  щоб  вона  кинула  на  карти.
                 Бабусин  хист  до  гадання  мав  цілу  історію.  Ще  на  початку  двадцятого  століття  бабуся  Катя  будучи  маленькою  дівчинкою  із  братом,  матір’ю,  та  бабусею  Ялосоветою  в  пошуках  кращої  долі  їздили  з  рідних  Гнідинець  на  Тургал.  Та  їхня  поїздка  виявилась  невдала.  Скоро  сімейство  Ренжеренків  повернулося  в  село,  ночували  по  хатах  у  сусідів  та  родичів,  бо  власного  житла  вже  не  мали.  Баба  Ялосовета  заробляла  якусь  копійчану  гадаючи  на  картах,  її  під  час  мандрів  навчила  стара  циганка.  А  бабуся  Катя  зазирала  з  усіх  боків,  придивлялася  і  дуже  скоро  сама  стала  ворожити.  
                   До  такого  хисту  бабусин  чоловік  Іван  Іванович  ставився  дуже  скептично.  Забороняв  розкладати  карти,  відряджав  людей  що  йшли  до  бабусі  за  поміччю,  а  одного  разу  навіть  вкинув  карти  в  піч.  А  все  тому  що  на  початку  війни,  сусідці  якій  прийшла  з  фронту  похоронка,  бабуся  наворожила,  що  її  чоловік  живий  і  скоро  повернеться.  Коли  так  і  сталося,  то  прийшлось  дідові  змириться  з  таким  особливим  бабусиним  вмінням.
                     Люди  йшли  дізнатися,  що  скажуть  карти  і  несли  бабусі  гостинці:  солодощі,  відрізи  тканини  на  спідницю,  чи  на  кофту,  платочок,  хлібину.  Сідали  в  залі  біля  столу  і  починалося  справжнє  дійство.  З  шухлядки  дзеркала  бабуся    брала  свої  старі  затерті  карти  замотані  в  носову  хустинку,  розгортала,  хрестилася  і  просила  тричі  пересунути  частинки  карт.  Потім  розкладала  карти  в  купки,  потім  з  них  викладала  дивні  фігури,  складала  з  перевернутих  карт  цілу  композицію  а  коли  перевертала,  то  всі  зображення  на  картах  малювали  дивний  сюжет,  а  бабуся  дивлячись  туди  розказувала  і  пояснювала,  що  на  картах  випало.  
                     Часто  коли  була  дуже  маленькою  я  сиділа  за  столом  де  відбувалося  ворожіння.  Пильно  дивилася  і  уважно  слухала.  Казала  бабуся  Катя,  що  кожна  карта  «чотири  предмети  означає»,  і  як  і  коли  вона  випаде,  може  означати  зовсім  інше  тлумачення.  
                       Одного  разу  вихователька  в  садочку  дуже  плакала,  бо  не  могла  знайти  якусь  важливу  річ.  І  я  їй  порадила  піти  до  моєї  бабусі,  бо  до  неї  всі  ходять.  Замість  обідньої  тихої  години  я  її  повела  додому.  Поки  бабуся  їй  ворожила,  я  сиділа  поруч  і  з’їла  миску  квашеної  пелюстки.  Повернулися  в  дитсадок  і  за  кілька  днів  пропажа  знайшлася  -  все  так,  як  і  сказали  бабусині  карти.
                       До  своїх  карт  бабуся  торкаться  не  досволяла,  щоб  я  їх  не  зіпсувала.  Говорила  якщо  ними  гратись,  то  вони  правди  не  казатимуть.  Та  одного  разу  коли  стареньку  бабусю  дідусь  Павлусь  тракторі  відвіз  у  Варву  до  дочки  гостювать,  я  убралася  до  забороненого  об’єкту.  Передивилась  всі  карти,  сама  з  собою  в  дурака  заграла,  а  потім  всі  по  величині  поскладала.  Від  шістки  червової  до  туза,  далі  так  бубнові,  жирові  (як  казала  бабуся)  і  зверху  винові  (пікові).  Коли  бабуся  повернулася  з  гостей  і  почала  ворожити,  то  випадали,  що  не  карта  то  чорна.  Це  нічого  хорошого  не  віщувало.  Кілька  разів  починала  бабуся  гадання,  а  тоді  сказала,  що  карти  брешуть  і  пильно  подивилася  на  мене,  тут  уже  нікуди  було  діватись,  прийшлось  сказати  правду.  Бабуся  взяла  нову  сховану  колоду  карт  і  почала  гадати,  та  після  того,  що  я  утворила  не  часто  пускала  мене  до  гадання.
                 Скільки  я  не  сиділа  над  душею,  скільки  не  зазирала,  нічого  я  не  запам’ятала.  Тьотя  Надя  навіть  записувала,  але  ж  так  ніхто  з  нас  і  не  навчився  ворожити.
                 Коли  мені  було  років  шість  помер  на  Бубликівці  дід  Федот,  а  бабусю  Саню  забрали  до  нас.  Хоча  і  було  в  неї  ще  два  сини  і  дочка,  забрала  найменша  –  моя  бабуся  Галя.  Стали  ми  жити  в  сімох:  бабусю  Саню  поселили  в  кухні  на  дивані,  бабуся  Катя  переїхала  в  залу  на  диван  зі  свого  полика.  Ходити  бабуся  Саня  могла  лише  опираючись  на  табуретку,  дуже  повільно,  і  постійно  охкаючи  бо  боліли  ноги.
                   Скоро  почали  люди  йти  і  до  бабусі  Сані,  бо  вона  виливала  воском  переполох.  Це  дійство  проходило  при  закритих  дверях,  але  мені  ж  теж  вона  виливала,  тому  дещо  пам’ятаю.  Я  сідала  на  маленькому  ослінчику  біля  бабусі,  відвернута  від  неї  спиною.  Вона  щось  шептала  і  ламала  та  кришила  віск  у  консервну  баночку  з  ручкою.  Хтось  із  молодших,(  хто  був  дома),  ходили  розтоплювати  його  на  плиті  і  приносили  полумисок  з  холодною  водою.  Бабуся  Саня  тримаючи  миску  над  головою  виливала  туди  розтоплений  віск,  поливала  його  водою,  а  коли  перевертала  то  у  химерних  викрутасах  застиглого  воску  бачила  те,  чого  людина  злякалася.  Інколи  навіть  я  могла  щось  роздивитись.  Після  таких  сеансів  люди  переставали  заїкатися,  клапати  очима,  нормально  спали  вночі  та  не  «ловили  риби».
                 Було  так  цікаво,  коли  хтось  приходив  і  питав:  «Чи  можна  до  вашої  бабусі?»  -  я  допитувалася:  «до  якої?»  Потім  бігла,  казала  хто  прийшов  і  проводила  до  тієї  бабусі,  до  якої  прийшли.  Я  була  ніби  адміністратор  салону  магії.  Бувало  що  одночасно  одна  бабуся  переляк  виливала,  а  друга,  в  іншій  кімнаті  ворожила  на  картах.
                     Восени  1993  року  бабуся  Саня  померла,  а  через  рік  бабуся  Катя  стала  погано  бачити,  прогресував  склероз  і  людям,  які  приходили  за  поміччю  просто  відмовляли.  На  початку  1998  року  бабусі  Каті  не  стало.  Їхньої  справи  не  продовжив  ніхто,  нікому  не  передали  вміння.  Свої  дари  бабусі  забрали  з  собою  у  вічність.

[i](*-  на  фото  прабабуся  Катя  сидить  на  сундуку  в  кухні,  а  бабуся  Галя  наводить  лад  на  полику)[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875831
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2020

САДОЧОК

             Коли  мені  виповнилося  чотири  роки  мене  віддали  в  садочок.  Для  дитини,  яка  звикла  більшість  часу  проводити  із  дорослими,  це  був  жах.  Оті  малі  діти  цілими  днями  репетували,  пищали,  балувалися,  билися,  ревли,  а  я  спостерігала  за  цим  гармидером  і  чекала,  коли  вже  додому.  Досить  довго  кожен  день  починався  однаково.  Мене  приводили,  привозили  велосипедом,  або  притягували  санками  в  садочок,  а  я  всю  дорогу  просила,  щоб  не  залишали  мене  там.  Потім  довго  плакала  біля  своєї  шафи,  а  виховательки  вмовляли  йти  до  діток.
           Мені  подобалися  свята  в  садочку,  спортивні  заняття,  співи.  Інна  Оніщенкова  і  Віта  Рубанова  вдягали  на  себе  стільчики,  ніби  акордеон  Люби  Іванівни,  всіх  всадовлювали  рядочком  і  співали:  «  …вівці  травку  вже  пасуть…»
             Цікаво  було    у  кімнаті  природи.  Прохолодно,  свіжо,  росло  багато  квітів,  лежало  велике  каміння,  а  ще  там  жила  черепаха,  але  там  я  бувала  рідко,  або  фотографувалися  в  ній,    або  коли  хто  провиниться,  то  там  виховательки  проводили  з  нами  повчальні  бесіди.
                 Я  дуже  не  любила  їсти  в  садочку.  Та  і  просто  в  той  час  я  не  любила  їсти  була  тонка  і  довга,  як  драбина.  Єдине  що  мені  подобалось,  це  таранька  –  та  де  її  в  дитячому  садку  взяти?  Дуже  довго  я  сиділа  над  своєю  мискою  і  колупала  борщі,  розсольники,  манку,  гречку  …  Одним  словом:  я    пила  лише  кисіль  і  какао.  
                   У  коридорі  садочка  стояли  шафи  для  одягу,  на  моєму  був  намальований  равлик.  А  шафи  там  були  на  двох.  Одного  разу  я  додому  прийшла  в  зеленій  хустинці,  але  не  в  своїй  новій  і  гарній,  а  трішки  старішій,  (саме  така  була  в  сусідки  по  шафі).  Разом  з  хустинкою  я  ще  принесла  воші.  Тут  нічим  хвалиться,  але  що  було  -  те  було.  З  ранку  до  ночі  мама  сиділа  над  моєю  головою,  чесала  і  шукала,  мила  смердючим  дустовим  милом,  і  знову  все  повторювалося.  Майже  тиждень  таких  маніпуляцій  мені  дуже  набридли.  З  того  часу,  я  зрозуміла  що  дружба  дружбою,  а  особистими  речами  міняться    і  ділиться  не  можна,  навіть  і  тоді,  коли  це  хороша  подруга.
                   Не  могла  зрозуміти,  навіщо  мені  спати  вдень?  Спати  мені  не  хотілося,  а  навмисне  заснути  я  не  навчилася  і  до  цього  часу.  Про  це  знали  вихователі,  але  коли  прийшла  «новенька»,  то  хотіла  мене  і  ще  кількох  дітей,  кому  не  спалося,  перевиховати.  Поставила  нас  на  коліна  на  перевернутий  коврик  з  подушками  над  головами,  та  сон  не  прийшов,  але  свою  репутацію,  в  моїх  очах,  вона  зіпсувала  назавжди.  Про  цей  інцидент  мамі  я  розповіла  вже  коли  закінчила  школу,  не  те  що  боялася,  а  просто  було  не  приємно.
                       Найкращих  друзів  чи  подруг  в  мене  в  садочку  не  було.  Я  дружньо  спілкувалася  з  усіма  дітьми,  та  одного  разу  коли  будували  з  дерев’яного  конструктору  будиночки,  отримала  удар  від  Оксани  Петрикової,  вавку  над  верхньою  губою.  Все  б  нічого  та  в  той  день  приїхали  фотографи,  мов  навмисне,  щоб  на  все  життя  зафіксувати  мої  побої.
                   З  садочка  найчастіше  забирала  мене  мама  до  себе  на  роботу,  а  там  якраз  у  залі  йшов  кіносеанс  для  дітей.  На  великому  екрані  дивилася  мультики  про  Мауглі,  Кота  Матроскіна,  «Ну  постривай»,  та  інші.  
                   Інколи  мене  забирала  бабуся  Галя.  Приїзджала  велосипедом,  а  потім  з  нею  їхали  провідувати  бабусю  Саню  та  діда  Федота.  Вони  жили  зовсім  близько  від  садочка.  Інколи  забирала  мене  на  роботу  (  в  той  час  вона  штукатурила  колгоспні  доміки).  Я  сиділа  роздивлялася  і  варила  воду:  «коли  вже  будемо  їхать  додому?»
По  дорозі  додому  заїжджали  в  продуктовий  магазин  і  бабуся  мені  купляла  «ножку  ковбаси».  Це  я    так  назвала  приблизно  стограмовий  шматочок  копченої  ковбаси  з  діагональними  зрізами,  бо  коли  його  поставить  на  стіл,  то  схоже  на  мій  малий  сандаль.  До  столу  ковбасу  доносила  не  часто.  Любила  їсти  по  дорозі  коли  їхала  на    багажнику  велосипеда.  Однією  рукою  трималася  за  полу  бабусиної  кофти,  а  іншою  запихалася  ковбасою,  бо  так  добріше.  
                 Одного  разу  в  садочку  на  ранковій  прогулянці  я  з  Мариною  Гончаренковою  загулялися  в  дерев’яному    будиночку,  що  стояв  недалеко  від  павільйону.  Коли  всі  йшли  на  обід  і  в  групу,  про  нас  вчасно  не  згадали.  А  коли  ми  зрозуміли  що  у  нас  воля  і  ніхто  не  контролює,  потягло  на  подвиги.  Тихесенько,  навшпиньки  ми  кралися  попід  вікнами  будівлі,  перебіжками,  з  горем  пополам  вибралися  з  території  садочка.  А  що  робити  далі?  І  тут  я  запропонувала  Марині  навідати  моїх  родичів  що  жили  поблизу.  Так  і  зробили.  Побралися  за  руки  (щоб  не  страшно),  і  посеред  дороги  пішли  до  бабусі  Сані  і  діда  Федота.
             Коли  прийшли  бабуся  надворі  біля  плити  щось  варила,  дід  Федор  порався  на  городі  біля  хати.  Вони  запросили  нас  у  хату,  пригостили  крутими  вареними  яйцями  з  хлібом.  А  потім  наказали  повертатися  туди,  звідки  й  прийшли,  бо  мабуть  вже  всі  шукають.  
               Назад  ми  вже  не  йшли,  а  бігли,  наче  за  нами  зграя  собак  гналася.  Ми  ж  розуміли  що  зробили  шкоду,  та  ще  страшніше  було  здогадуватися,  що  все  село  з  батьками  і  міліцією  шукають  біглянок.    Непомітно  прокралися  в  той  самий  будиночок  з  якого  тікали,  і  вирішили  сидіти  аж  поки  завершиться  тиха  година.  Та  не  так  сталося.  Хтось  із  дітей  помітив  нас  у  вікно,  тому  вихователі  нас  загнали  в  приміщення,  ще  й  посадили  їсти  той  ненависний  мною  розсольник.
                 А  взагалі  був  прекрасний  безтурботний  час,  жаль  тільки  що  він  минув  так  швидко.
[i](*  -  та  сама  фотка  з  розбитою  губою)
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875779
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2020

ГАСТРОЛІ НА ВОЗІ

           Після  першого  виступу  на  сцені  Гнідинцівського  сільського  Будинку  культури  та  виїздного  концерту  у  Світличне  я  себе  вважала  на  одному  рівні  з  Пугачовою.  Усім  родичам  що  приїздили  в  гості,  і  де  я  гостювала,  натхненно  і  від  початку  до  кінця  виконувала  всю  свою  обов’язкову  програму:  піснюі  дві  гуморески.  Дуже  відповідально  відносилась  до  свого  зіркового  амплуа,  тому  могла  по-тричі  повторювати  «на  біс».    
               Одного  разу  я  гралася  із  сусідкою  Лілею  в  рові  і  спостерігала  як  Козакові,  Свистунові,  Силишині  та  інші  старші  хлопці  грають  у  футбол  недалеко  від  підводи.  Я  й  незчулася  коли  мене,  як  якусь  річ,  Юрко  взяв  через  плече,  поніс  до  воза,  поставив  мене  там  і  сказав:  «Співай»
                     А  що  робити?  Публіка  просить  –  треба  вистувать.  Я  уявила  що  на  сцені  і  почала  на  весь  голос:  
«Я  маленька  Українка,  в  мене  фартух  по  колінка,  по  колінка»  -  усі  футболісти  посідали  в  траві,  наче  глядачі  в  залі,  і  дивилися  на  виступ  «попівської  зірки».  А  я  далі  продовжую,  з  рухами,  в  образі,  як  мама  вчила:  
«  В  мене  фартух  вишиваний,  бо  для  мене  даруваний,  дарувний»…Тут  уже  почали  свистіти,  плескати  в  долоні,  а  я  ще  старанніше  почала  виспівувать,  щоб  на  весь  вигонець  було  мене  чути  в  кожному  дворі.
 «В  мене  гарні  черевички,  не  маленькі  й  невеличкі,  невеличкі»  -  і  з  цими  словами  вже  танцювала  ковирялочку  на  імпровізованій  сцені,  а  дехто  з  глядачів  уже  складали  букета  для  співачки  з  реп’яхів,  деревію  та  іншого  буряну  що  ріс  біля  рову.
«Як  я  ними  затанцюю,  то  так  легко,  аж  не  чую,  аж  не  чую»  -  на  цех  словах  прийшла  мама,  забрала  мене  з  возу  і  понесла  додому,  мабуть  вберігаючи  від  фанатів.  
               От  такими  у  мене  були  одні  з  перших  гастролей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875778
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2020

НА РОБОТУ (проза)

                 Змалечку  мене  мама  знайомила  з  творчістю.  В  той  час  вона  заочно  навчалася  в  культосвітньому  училищі,  тому  грала  вдома  на  баяні,  щось  наспівувала.  Працювала  вона  тоді  художнім  керівником  сільського  Будинку  культури.
                 Вперше  вона  мене  взяла  на  концерт,  коли  виповнилося  мені  років  три.  Найбільше  тоді  мене  захопив  хоровий  спів.  Змішаний  хор  на  величезній  сцені,  народні  пісні,  могутні  та  дзвінкі  голоси  –  це  було  неперевершено.  Я  не  знаючи  слів  підспівувала  їм  і  уявляла  себе  артисткою.  
                 Дома  я  зразу  ж  влаштувала  концерт  для  своїх  домашніх  глядачів.  Замоталася  в  хустку  -  зробила  плахту,  як  у  артисток,  стала  на  лежанці  і  в  образі  як  ведуча,  почала:  «Українська  народна  пісня  «Закувала….»  -  забула,  що  далі  і  почала  знову:  «Українська  народна  пісня  «Закувала…»  -  і  цього  разу  щось  пішло  не  так.  За  третім  разом,  я  без  зупинки  оголосила:  «Українська  народна  пісня  «Закували  горобці».  Мені  всі  голосно  аплодували,  а  я  вклонялася  так,  як  і  хористи  після  виконання  пісні  «Закувала  зозуленька».
             Щодня  я  просилася  з  мамою  на  роботу,  бо  вже  тоді  знала  що  це  моя  стихія.      В  клуб  ми  йшли  Беївкою,  навпростки,  щоб  швидше.  А  там  сцена,  багато  людей,  співають,  грають  ролі…  Я  була  захоплена  цим  процесом.  Було  так  цікаво!      
                 Веселі  техпрацівниці:  баба  Шура  і  баба  Манька  постійно  щось  цікаве  розповідали,  бібліотекарка  тьотя  Надя  водила  мене  туди,  де  багато  книжок  з  малюнками,  директор  Петро  Іванович  в  своєму  кабінеті  мав  дивні  музичні  інструменти,  до  яких  мені  хотілося  доторкнутися,  діди-кіномеханіки  Санько  і  Володька  постійно  були  чимось  зайняті,  то  стрічки  перемотували,  то  афіші  малювали,  то  перераховували  білети  і  виторг  за  сеанс.  На  другому  поверсі  завжди  лунала  музика:  діти  навчалися  грати  на  баяні  і  піаніно,  а  у  крайньому  кабінеті  цілий  оркестр  грав  на  духових  інструментах.  Мама,  інші  тьоті  та  дяді,  співали,  готувалися  до  концертів,  писали  сценарії...  І  я  вирішила,  що  теж  хочу  так  само.
                   З  того  часу  почалася  тяжка,  але  така  приємна  робота:  разом  з  мамою  співали:  «Ішли  воли  із  діброви»,  «Гиля,  гиля  сиві  гуси»,  я  вчила  пісеньку  «Я  маленька  Українка»  та  почала  знайомитися  з  гуморесками  Павла  Глазового.
               Мій  дебют  на  сцені  відбувся    на  весняному  концерті.  Всі  вивчені  вдома  номери    я  показала  односельцям.  Смішила  гуморесками:  «Кухлик»  та  «Попутав»,  співала  і  раділа,  що  стала  артисткою  у  три  з  половиною  роки.
[i](*-  на  фото  я  на  роботі)
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875582
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2020

ПРОРОЦТВО (проза)

               Весною  1987  року  я  помітила  що  кілька  днів  дома  не  було  тата.  Коли  запитувала,  то  відповідали,  що  далеко,  приїде  не  скоро,  він  там  дуже  зайнятий.  І  говорили  ще  про  якийсь  Чорнобиль,  ліквідацію  аварії,  обов’язок.  Для  мене  трирічної  це  були  просто  пусті  слова,  але  я  дуже  скучала  за  татом.  
                 Одного  ранку  я  прокинулась  дуже  рано.  Відмовлялася  снідать.  Казала  всім  що  снідатиму  тільки  з  татом.  Мене  намагалися  змусити    нагодувати  хоч  чимось,  та  безрезультатно.  Говорили  що  треба  ще  почекати,  тато  повернеться  дуже  скоро,  але  вони  і  самі  не  знали  коли.
                 Я  вийшла  на  поріг,  просто  в  очі  світило  яскраве  сонце,  шелестіли  листочки  берези  біля  двору,  і  тут  я  побачила  вицвілу  пілотку,  яка  мелькнула  понад  ворітьми.  Я  боса  стрімголов  побігла  до  хвіртки,  а  в  неї  зайшов  тато.  Одягнутий,  як  справжній  військовий,  та  дуже  худий,  з  чорними  вусами  та  усміхненим  обличчям.  Тато  взяв  мене  на  руки  і  підняв  високо-високо,  пригорнув,  поцілував.  І  за  мить  я  вже  бігла  в  хату  з  усіма  поділитися  радістю,  що    тато  повернувся  із  Чорнобиля  і  снідати  буду  я  тільки  з  ним.
[i]  (*-  на  фото  зліва  мій  тато  Іван  Павлович  з  товаришами  під  час  ліквідації  аварії  на  ЧАЕС)[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875581
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2020

ГУСИ (проза)

                   З  цими  свійськими  птахами  пов’язано  багато  цікавих  випадків  мого  дитинства.  Почну  з  того  що  спочатку  їх  я  бачила  лише  на  картинці.  Згодом  їхній  гелгіт  доносився  з  вигонця,  де  їх  паслося  видимо-невидимо.  А  знайомство  було  впадковим.
                     Одного  разу  я  з  татом  і  мамою  пішла  на  Кальбусів  город,  який  був  на  вигонці.  Поки  батьки  набирали  в  сітку  натину  до  мене  зненацька  підійшов  сусідський  гусак.  Зростом  ми  були  однаковими,  але  щоб  показати  свою  значущість  і  величавість  гусак  зашипів  і  вкусив  мене  за  вказівний  пальчик.  Було  дуже  боляче,  а  ще  надзвичайно  страшно.  Це  знайомство  навчило  мене  бути  обачною  з  такими  випадковими  знайомими.
                       Згодом  і  ми  завели  гусей.  Коли  вони  були  малесенькі  мали  м’який  пух  жовто-салатового  кольору,  ніжний  голосочок,  що  відгукувався  завжди  на  «сьо-сьо-сьо».  Дуже  милі  і  привітні.  Далі  забарвлення  ставало  тьмяніше,  гусята  ставали  вредніші  і  виникала  необхідність  їх  пасти.
                       Ціле  літо  багато  років  підряд  це  була  моя  домашня  робота.  Кілька  разів  на  день  по  кілька  годин  треба  було  їх  пасти,  так  щоб  і  вола  на  спину  поперекидалися.  Взагалі  то  пасти  їх  навіть  цікаво,  але  лише  тоді  коли  вони  не  лізуть  в  шкоду.  Та  їм  же  ніби  медом  намазано  в  чужому  городі,  на  посіяному,  під  дворами  сусідів,  серед  дороги  де  їздить  транспорт.  І  я  бігаю  завертаю,  підгоню,  відгоню  від  сусідських  гусей,  щоб  не  змішалися.  
                             Пасла  під  двором,  на  вигонці,  за  городом  на  Беївці,  гонила  за  Силиних  на  галявинку,  на  бабине  Оленине,  до  ставка.  Та  точніше  йшла  туди,  куди  вони  мене  вели.  Коли  пасла  з  Ірою,  то  ми  навіть  їсти  з  собою  брали  по  грінці  із  смальцем  та  цибулею,  або  по  шматку  коржа,  сітра,  що  мама  з  магазину  принесла,  по  два  кармани  гарбузового  насіння.  А  от  коли  гуси  були  слухняні  я  завжди  з  собою  брала  маленький  стільчик,  щоб  зручно  було  сидіти  в  холодку  і  якусь  корисну  забавку.  Любила  читати  книжки  на  природі  біля  гусей,  грала  в  тетріс,  а  також  готувала  мамі  рукодільний  подарунок  на  день  народження.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875543
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2020

З Днем Матері!

Немає  в  світі  таких  рим  і  слів,
Щоб  всю  любов  до  тебе  передати,
Ти  –  як  маяк  у  круговерті  днів
Ти  –  янгол  мій,  моя  рідненька  мати.
 Нема  мірил  щоб  вимірять  тепло,  
Турботу,  щирість,  й  дуже  добрі  очі,
Як  зіроньки,  і  серце-  оберіг,
За  мене  моляться  щодня  й  щоночі.
Моя  матуся  –  яблунь  ніжний  цвіт,
І  сонце,  що  освітить  кожну  днину,
Люблю  тебе,  і  голосу  політ
Рідненьку,  милу,  дорогу  людину.
І  кожну  мить  я  дякую  тобі,
Що  ти  дала  мені  можливість  жити,
Здорова  будь,  матусенько  моя,
А  я  тебе  буду  завжди  любити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2020

ХРАМ (проза)

                                                                                                         
               В  кінці  весни,  чи  на  початку  літа,  в  той  час,  як  повно  роботи  на  подвір’ї,  малі  курчата  і  качата,  індичата  і  гусята,  не  по  днях  а  по  хвилинах  бур’яном  заростає  город,  час  розривати  буряки,  сушити  перше  сіно  –  у  нас  храм.  
                 Коли  люди  в  селах  активно  зайняті  сільською  роботою,  гнідинчанам  ніколи,  бо  час  білити  хату  і  хлів,  підфарбувати,  двері,  вікна,  паркани,  до  храму  прибрати  все  в  дворі  і  в  хаті,  і  починати  готувати  частування  та  наїдки  храмовим.
                 Напередодні  Зеленої  неділі,  або  Трійці,  в  суботу  варили  відерний  чавун    холодцю,  парили  сметану,  різали  птицю,  пекли  пироги  з  капустою,  потрошком,  січеною  картоплею,  вишнями,  та  маком  з  квасолею,  щоб  і  на  стіл  покласти  і  гостинця  дати.  Робили  10-15  тарілок  сметаннику,  варили  ягодовий  кисіль,  заливний  кисіль,  мололи  м'ясо  на  котлети,  салати  «Шуба»,  «Людмила»,  окрошка  –  як  обов’язкові  страви,  пекли  налисники  з  сиром,  з  маком,  з  вишнями,  крутили  голубці,  жарили  засмажку,  щоб  було  і  на  м’ясо  і  на  картоплю  і  на  всяку  всячину.  Одним  словом:  крутилися  всі  -  як  білки  в  колесі,  навіть  мені  малій  було  повно  роботи:  нащипати  цибулі,  почистить  варені  яйця,  та  варені  овочі  на  салати,  а  ще    найвідповідальніше  завдання  «принеси-піди-подай».
               Найбільше  це  свято  не  любили  дядьки  (тато  з  дідусем),  бо  поки  ми  товклися  на  кухні  між  всіма  смакотами,  до  планового  обіду  ряд  не  доходив  і  вони  ходили  голодні.  Хоча  перед  святами  в  них  теж  було  багато  роботи.  Вони  накошували  трави  скотові  і  кролям,  кропиви  свиням,  ходили  до  ставка  ловили  кілька  мішків  ряски.  Потім  відкривали  на  хліві  дверці  і  знімали  вниз  дерев’яні  столи,  козлики  та  дошки,  все  обмітали  від  павутини,  яка  обснувала  за  рік,  і  встановлювали  в  хаті,  готуючи  місця  для  гостей.
           Після  обіду  ми  з  татом  їхалали  по  лепеху,  то  на  Винницьку,  то  до  річки  в  початку  села,  то  у  яр  на  ту  сторону  ставка.  По  дорозі  назад  спинялися  біля  лісу  та  ламали  клечення  і  липу.  Дома  зеленню  прикрашали  все:  і  ворота  з  хвірткою,    і  кожну  кімнату,  і  двері  в  хліви,  а  в  холодному  коридорі  всю  підлогу  застеляли  лепехою.  Неймовірний  аромат  і  відчуття  свята  було  ще  звечора.
             Рано  вранці  я  йшла  різати  любисток  і  канупер  і  цими  ароматними  травами  прикрашала  вікна,  полиці,  столи  в  кожній  кімнаті.  Новими  тканими  дорожками  застеляли  лавочки,  гарними  клейонками  устеляли  столи.  І  поки  мама  з  бабусею  готували  страви  щоб  поставить  в  піч  я  розкладала,  ложки,  чарки,  серветки.
           І  починали  сходиться  гості.  З  Остапівки  і  з  Світличного,  З  Варви  і  з  Ладана,  з  Богодаровки,  з  Київа,  з  Курська...  Одного  разу  було  п’ятдесят  шестеро  храмових.  Ряд  транспорту  стояв  у  дворі  і  під  двором,  у  кожній  хаті  сиділи  храмові,  говорили,  розбалакували,    а  потім  сідали  за  столи  і  починалася  гульня.  Пили,  їли,  спілкувалися…  Підходили  інші  храмові,  то  далекі  родичі,  то  родичів  родичі,  то  знайомі,  то  п’яні  храмові  сусідів…  ну  а  що,  храм  же!
           Було  весело,  особливо  коли  вже  відбули  храм,  гості  поросходилися,  помили  миски  ложки,  і  вся  сім’я  сідає  пробувать  стави,  які  лишилися  після  святкування.  А  на  наступний  день  краса:  всі  дома  бо  вихідний,  ніхто  нічого  не  робить  бо  празник,  і  ніхто  їсти  не  готує,  бо  доїдаємо  храмові  смаколики.
[i]  (*  -  на  фото  храмові)[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875439
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2020

ГОСТІ (проза)

               Дуже  я  любила  коли  до  нас  приїздили  гості.  Обов’язково  мені  та  старенькій  бабусі  привозили  гостинці.У  нашій  родині  традиція  –  відзначати  день  народження  кожного,  от  тоді  і  й  з’їжджалися  гості.  Та  не  лише  потрібен  був  привід.  Гості  були  часто  і  регулярно.  
           Найчастіше  приїздили  бежевим  москвичем  остапівчани:  татова  сестра  –  тьотя  Надя,  її  чоловік  дядьо  Толя,  брат  Юра,  а  потім  з’явився  ще  і  Серьожа.  З  Юрою  ми  майже  однолітки,  тому  нам  було  весело  гратися  разом.  Одного  разу,  поки  старші  ділилися  новинами  ми  влаштували  в  хаті  крос.  Від  столу  кухні,  через  поріг  і  до  дверей  холодного  коридору  метрів  8-10  по  прямій  була  наша  бігова  доріжка.  Та  не  довго  займалися  спортом,    бо  випадково  Юра  набрав  космічну  швидкість  і  загурчав  лобом  в  двері,  зробив  собі  вавку  поверх  гулі,  що  й  кров  текла.  Так  того  разу  гості  й  скінчилися,  бо  Юру  з  плачами  повезли  додому.  А  іншого  разу  напередодні  храму  ми  викупалися    в  балії  з  під  цементу,  в  яку  з  даху  стікала  дощова  вода.  Лаяли  нас  дуженько,  а  ще  довше  відмивали  після  прийому  смердючої  ванни.
                   З  Варви  до  нас  приїздили  баба  Надя  й  дід  Василь,  так  дивно  склалося,  але  вони  нам  подвійні  родичі:  баба  Надя  –  рідна  сестра  мого  дідуся  Павла,  а  дід  Василь  –  двоюрідний  брат  бабусі  Галі.  Зазвичай  вони  до  нас  їздили  по  молоко,  тому  а  банці  привозили  то  ранню  клубнику,  то  ридиску,  то  гриби.  Інколи  із  собою  брали  сина  Толю.  Так  саме  Толю,  хоч  він  мені  і  дядьо,  та  з-за  невеликої  різниці  у  віці  я  називаю  його  саме  так,  хоча  його  старших  брата  та  сестру  величаю  дядьо  Вітя  й  тьотя  Саша,  хоча  вони  в  нас  бували  дуже  рідко,  хіба  що  на  великі  свята.  А  Толя  приїздив  частіше  пасти  череду,  возити  сіно,  рвати  буряки.
                   З  Ладана  теж  навідували  гості,  не  так  часто,  але  як  їхали  то  всі:  баба  Маруся  (рідна  сестра  дідуся,  по  батькові),  її  чоловік  дід  Микола,  син,  невістка,  дочка,  зять  і  внуки.  Тоді  була  повна  хата  людей,  як  завжди  їх  садовили  за  стіл  і  частували  не  хитрими  сільськими  гостинцями.  
                 До  бабусі  Каті  інколи  приходила  погомоніть  баба  Ганна  Ольонинчиха,  ділилася  новинами  сидячи  в  кухні,  а  я  з  роздзявленим  ротом  сиділа  на  печі  і  все  слухала.
                 Бувало  на  велосипеді  навідував  нас    дід  Василь  Вовків,  басусі  Галі  двоюрідний  брат.  Завжди  у  величезному  смішному  картузі.  Завжди  привозив  привіт  і  Жданова.  
             Вмимку  льодом  через  ставок  ходив  до  нас  дід  Федот,  чоловік  бабусі  Сані,  це  було  не  часто,  тому  все  що  я  пам’ятаю,  це  його  окуляри.  Круглі.  Товсті,  змотані  синьою  ізоляційною  стрічкою  і      на  мотузочці.
             А  як  була    я  дуже  маленькою  то  сусідка  Галя  Йосипова  приносила    у  півлітровій  баночці  клубнику.  Саме  клубнику,  бо  що  її  називають  суниця,  чи  полуниця,  я  дізналася  набагато  пізніше.  Їла  я    ту  клубнику  сидячи  на  погребці,  поки  сусідка  говорила  з  бабусею.  Це  мабуть  єдиний  раз  коли  я  її  бачила  у  гарному  настрою  і  приязній  поведінці.
               Інколи  до  дідуся  приїходив  дід  Толя  Лукіїн  випить  по  чарці.  Йшов  він  із  гостинцем,  спритно  прихованому  у  дивному  винаході.  В  його  ковизці  була  трубка,  в  яку  влазило  0,5  казьонки.  От  із  ковизки  вони  наливали  в  стограмові  чарки,  закусували  хлібом  із  здором,  і  вели  неквапливі  бесіди.
               Літом  з  Криму  приїзджали  Артем  і  Іра  на  три  місяці  тому  тижнями  бували  в  нас.  Та  я  їх  гостями  не  вважала,  вони  були  як  члени  сім’ї,  дома  вони  могли  як  і  я  ходити  в  старому  одязі,  і  разом  зі  мною  нарівні  виконували  всі  сільські  дитячі  обов’язки.
[i]  (*  -  на  фото  застілля  на  якомусь  родинному  святі)[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875416
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2020

НОВА ХАТА (проза)

                   Мені  пощастило  жити  у  новій  і  просторій  хаті  в  якій  було  багато  кімнат,  подорожувати  ними,  шукати  те,  чого  я  ще  не  бачила,  гратися  тим,  що  для  цього  не  дуже  пристосовано.  От  наприклад:  співати  в  гребінець,  ніби  у  мікрофон,  замотуватися  в  хустини,  щоразу  створюючи  собі  нове,  оригінальне  вбрання.  Завжди  за  моїми  пересуваннями    і  діями  стежило  пильне  око  прабабусі.  Вона  контролювала,  виховувала,  вчила  мене  маленьку,  поки  молодших  не  було  вдома,  або  були  зайняті  важливими  справами.
           Найцікавішим  приміщенням    у  хаті  був  теплий  коридор.  Хоч  там  особливого  нічого  не  було,  але  кожна  деталь,  це  щось  загадкове  і  цікаве…  крім  чотирьох  дверей,  які  вели  в  бабусину  і  дідусеву  половину,  та  в  мамину  й  татову  половину,  в  холодний  коридор  та  кухню,  там  ще  була  величезна  скриня  замкнута  на  великий  замок.  Мені  завжди  було  цікаво  що  там  так  ретельно  ховають,  і  дуже  рідко  коли  бабуся  Галя  її  відкривала  по  всій  хаті  починало  смердіти  нафталіном.  А  чого  там  тільки  не  було...  Поскручуванні  в  дудочку  нові  дорожки,  рядна,  старий  новий  одяг,  який  багато  десятиліть  там  лежав  і  до  цього  часу  був  не  одягнутий  жодного  разу.  І  ще  там  лежав  великий  вузол  бабусі  Каті  «на  смерть»  я  дуже  боялася  того  вузла.  На  скрині  складали  верхній  одяг,  а  коли  пекли  булки  й  пироги  то  саме  на  скрині  вони  лежали  вкриті  білосніжними  рушниками.
             Біля  стіни  до  самої  стелі  стояла  залізна  драбина,  яка  вела  до  блакитної  дерев’яної  ляди,  через  яку  лазили  на  горище.  Та  я  боялася  висоти,  особливо  злазити  вниз  було  дуже  страшно.  Була  в  коридорі  ще  вішалка  для  одягу,  та  мені  вона  була  не  цікава,  бо  я  до  неї  не  могла  дістатися.
             Татова,  мамина  і  моя  половина  складалася  з  зали  величезної  і  просторої  з  трьома  вікнами  в  які  до  обіду  світило  сонячне  проміння  і  освітлювало  червоні  дорожки,  якими  було  застелено  в  кімнаті.  У  спальні,  як  і  в  усіх  людей,  ліжко,  шафа,  моє  ліжечко,  в  якому  я  спала  до  4  років.  А  ще  там  знаходилася  ямка  –  такий  собі  підвал  в  який  по  драбині  спускали  і  піднімали  банки  з  консервацією.  Там  було  темно  та  і  не  пускали  мене  підходити  до  ямки  коли  там  було  відкрито.
             Половина  бабусі  й  дідуся    -  дзеркальна  копія  нашої  половини,  але  дорожки  там  були  темніші  і  мені  не  дозволяли  бігати  тут.  Я  довго  думала,  що  причина  в  тому  що  мені  не  дозволяють  –  просто  моя  неслухняність,  але  правду  дізналась  набагато  пізніше.  Просто  підлога  там  була  не  зроблена  повністю  і  коли  я  ганяла  стовп  куряви  здіймався  за  мною.  Ще  в  залі  була  швейна  машинка  на  якій  бабуся  строчила,  рубила,  зашивала,  а  я  тільки  дивувалася  як  швидко  бігає  голка  і  як  стукає  залізна  велика  педаль,  яка  запускає  цей  дивний  механізм.  
На  покуті  висіли  ікони  у  красивому  вишитому  павільйоні,  що  надавало  особливої  святковості  цій  кімнаті.
               У  дідусевій  і  бабусиній  залі  стояв  чорно-білий  телевізор  «Темп»  і  там  збиралася  вся  родина  щоб  подивитися  улюблений  телевізійний  жанр.  Я  дивилася  «Мультфільм  на  замовлення»,  «В  гостях  у  казки»,  дідусь  дивився  «Время»  і  «Прожектор  перестойки»,  старенька  бабуся  любила  бокс  і  хокей.  Ні,  вона  була  не  фанатом  спорту,  просто  плакала  коли  «хлопці  падали  і  їх  били».  Мама  і  бабуся  Галя  любили  дивитися  «Рабиню  Ізауру»,  а  тато  дивився  або  кіна  про  війну,  або  коли  просто  б’ються.  Все  було  добре  й  мирно,  аж  до  того  часу  коли  політика  ставала  важливіша  від  моїх  мультиків,  і  у  виборі  з  двох  каналів  перемагав  той,  де  розказували  новини.  Тоді  я  із  плачами  йшла  у  свою  половину,  мені  включали  на  пластинці  «Крошечка  Хаврошечку»,  або  мама  читала  мені  дитячу  сторінку  її  улюбленого  журналу  «Крестьянка».
               Та  як  не  крути,  найбільше  часу  я  проводина  на  кухні.  Не  те  щоб  я  змалечку  була  юним  мастер-шефом,  ні,  просто  в  цій  кімнаті  завжди  кипіло  життя.  В  цій  хаті  піч,  яку  щодня  топили  і  варили  страви  на  цілий  день.  Пам’ятаю  як  витягували  гарячі  горщики  з  печі.  Одного  разу  я  хотіла  допомогти,  але  побила  горщик  і  кинула  борщ  на  долівку.  Щотижня  пекли  булки,  пироги,  чорний  хліб,  корж.  Згадую,  як  мама  на  електроплитці  смажила  грінки  і  натирала  їх  часником,  як  привезли  з  Києва  майонезу  і  мама  вперше  робила  «Шубу».  Той  салат  мені  тоді  не  сподобався,  а  зараз  його  дуже  люблю.  
                 На  теплій  печі  я  сиділа  днями.  А  бабуся  з  полика  контролювала  моє  перебування  там.  Спала  бабуся  Катя  на  полику,  а  на  день  змотувала  постіль  і  вкривала  її  красивою  вишитою  простинею  з  мереживом.  Вдень  бабуся  часто  сиділа  на  сундуку  край  столу  і  дивилася  у  велике  вікно  на  вигонець.  А  інколи  ми  сиділи  з  нею  вдвох:  вона  на  сундуку,  а  я  на  м’якенькому  рожево-білому  простирадлі  на  столі.  Дивилися    у  вікно  вдвох.  Мені  бабуся  налускувала  гарбузового  насіння,  обчищала  шкірку  з  кусочків  яблука  і  довго  довго-довго  розповідала  про  те  що  було  давно,  про  «переселеніє»,  про  школу,  про  голод,  про  війну,  про  ланку,  про  Ліхтанську…  Жаль,  що  тоді  не  було  диктофонів,  можна  було  б  зібрати  матеріалів  на  сотню  цікавих  книжок,  адже  за  своє  нелегке  дев’яносто  чотири  літнє  життя  бабуся  була,  ніби  справжня  енциклопедія,  хоча  в  школу  ходила  лише  три  класи.
                 От  так  ми  і  жили  в  нашій  новій  хаті.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875272
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2020

СТАРА ХАТА (проза)

       Чи  то  мені  наснилося,  чи  нафантазувалося,  але  я  трішки  пам’ятаю  стару  хату,  хоча  мої  родичі  кажуть,  що  не  можу  я  цього  пам’ятати.  
         Двері  хатини  впритул  дивилися  на  Галин  город  і  її  відвернуту  від  нас  хатину.  Її  хата,  ніби  сердилася  на  нашу,  так  як  і  сусідка.  У  маленьких  сінцях    у  сітці  причеплиній  вгорі  вісили  чи  чоботи,  чи  валянки  і  стара  сплетена  з  дроту  кошовка.
         Великі  двері  вели  в  хату.  З  правого  боку  була  піч,  а  зліва  на  лаві  стояла  синя  шафа.  Прямо  стіл,  лави,  картини  і  фотографії  з  рушниками  чергувалися  з  маленькими  зіницями  віконець.  Цю  хату  будував  Дідусь  Павлусь,  коли  відслужив  армію.  Справа  в  хаті  був  величезний  піл,  а  звідти  по  лежанці  можна  було  залізти  на  піч.    І  там  через  малесеньке  віконечко  спостерігати  за  вигонцем.
         Тепер  про  спогад.  Я  пам’ятаю,  як  біля  вікна  мама  чіпляла  годівничку  пташкам,  і  я  любила  дивитися  на  крилатих  синичок,  які  здавалися  надзвичайно  яскравими  та  верткими  на  фоні  зимового  пейзажу.  
               В    цій  хаті  я  не  жила  просто  бувала  деякий  час.  Потім  спогад  про  хату  взагалі  зник.  Її  розібрали  і  майже  на  тому  місці  збудували  літню  кухню  і  гараж.  Через  кілька  десятиліть  фундамент  старої  хати  стало  помітно  після  дощів,  які  вимили  контури  старої  хатинки,  а  з  ними  і  спливли  спогади  про  нашу  стару  хату.
[i]
(*  -  на  фото  стара  хата,  вид  з  вигонця,  приблизно  1963-1964  р.р.  навіть  деяких  родичів  можу  пізнати.  Бабуся  Галя  тримає  на  руках  мого  тата,  посередені  старенька  бабуся  в  білій  хустинці  -  то  прабабуся  Катя.  Дві  високі  стантні  жінки  її  дочки:  посередині  Надія,  а  справа  Марія)[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875268
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2020

ПУНКТ СПОСТЕРЕЖЕННЯ (проза)

                 Найцікавішим  місцем  у  дворі  був  стовпчик.  Такий  собі  старенький,  обдертий  стовпчик  біля  хвірточки,  він  щоразу  хитався,  коли  я  на  нього  лізла,  а  лізти  треба  було.  Сиділа  там,  як  зозуля,  чи  гуска,  без  різниці.  Але  звідти  все  було  видно:  хто  куди  йде,  чи  їде,  чи  вже  женуть  череду,    чи  повертаються  з  роботи  мої  родичі,  чи  приїхали  внуки  до  Булавинців?  На  стовпчику  я  проводила  багато  часу  і  щоразу  там  було  цікаво  і  весело.  
                 Щодня  чекала  поштаря  з  великою  сумкою,  а  з  неї  виглядали  змотані  сувійчики  газет  і  журналів,  листів,  листівок  та  телеграм.  Для  мене  найщасливіший  день  був  коли  Мишуня  (як  ми  його  називали)  приносив  мені  «Малятко»,  а  бабуся  Катя  раділа  коли,  з  сумки  витягував  на  підпис  відомість  і  пенсію.  Перед  святами  наша  поштова  скринька  наповнювався  барвистими  святковими  листівками.  Мама  чекала  вісточки  з  Криму  від  моєї  тьоті  та  її  сім’ї,  прабабуся  цікавилася  вісточками  з  Лебидина  від  діда  Гриші  (це  її  двоюрідний  брат,  який  ще  маленьким  потрапив  у  дитбудинок  в  Лебедин,  там  і  лишився),  але  підсвідомо  ждала  вже  не  одне  десятиліття  листа  від  свого  чоловіка  Івана  Івановича,  що  у  роки  війни  пропав  безвісти.
                       Стовпчик  насправді  був  пунктом  спостереження.  Сидячи  на  ньому  я  навчилася  розрізняти  за  звуком  хто  наближається  до  двору:  чи  дідусь  гуркотить  на  тракторі,  чи  Козак  везе  віянку,  чи  Менченко,  або  Любенко  летить  на  підводі  з  бригади  і  везуть  комусь  зеленець.  
                         Зі  стовпчиком  у  мене  пов’язана  і  одна  трагічна  для  мене  історія,  коли  постраждала  моя  репутація  і  моє  вухо.  Одного  разу  на  мої  постійні  допитування:  «Чого  Ніна  Макарева  не  балакає?»  бабуся  Катя  розказала  мені  цікаву  історію,  що  коли  німа  сусідка  була  школяркою,  то  вкрала  годинника  і  міліція  її  побила  й  після  того  з  нею  відбулися  такі  зміни.  З  новою  інформацією  я  летіла  до  свого  стовпчика  і  чекала  коли  йтиме  Ніна  по  дорозі.  Загледівши  її  з  вигонця  я  на  весь  голос  почала  волати:  «Нінка  Макарева,  а  я  знаю,  чого  ти  не  балакаєш!»  Реакція  її  була  миттєва,  вона  швидко  підійшла  до  хвіртки  і  за  вухо  перекинула  мене  через  загорожу.  Ох  і  ревів  же  було.  Вухо  наче  горіло  і  пекло,  але  мене  не  жаліли,  а  сказали  що  буде  наукою,  що  можна  казати,  а  про  що  слід  помовчати.  З  тих  пір  у  всіх  незрозумілих  ситуаціях  я  намагалася  тримати  язика  за  зубами.
               Якось  зранку  мама  метушилася  збираючи  передачу  родичам  в  Бахчисарай.  Вона  пакувала  овочі,  тушки  курей  замотувала  в  білі  ганчірки  обкладаючи  попередньо  жалкою  кропивою.  Щоб  я  не  плуталась  під  ногами,  мама  мені  задала  завдання  написати  листа  родичам,  а  як  писати  я  ще  не  вміла,  великими  друкованими  літерами  написала  мені  текст,  треба  було  мені  перемалювати,  щоб  потім  покласти  в  передачу.  Я  писала,  старалася,  багато  часу  забрав  у  мене  цей  процес.  Навколо  лежало  десяток  зіпсованих  аркушів  і  саме  з  них  мама  вибрала  найкращий,  доклала    до  передачі,  швидко  сіла  з  татом  у  Ниву  і  поїхали  в  Прилуки,  щоб  потягом  передати  передачу  в  Крим.  А  мене  не  взяли.  Моєму  розпачу  не  було  меж.  Щоб  якось  себе  розрадити  я  вибрала  найкращий  лист,  вийшла  з  хати  і  красиво  і  урочисто  приклеїла  його  на  загорожу  з  боку  дороги.  Щоб  побачити  що  буде  далі  я  сіла  на  свій  стовпчик  і  спостерігала  реакцію  сусідів  на  моє  оголошення.  Першим  хто  звернув  на  оголошення  увагу  був  дядько  Свистун,  що  їхав  по  попівській  дорозі  здіймаючи  куряву.  Зупинився  проти  двору,  відчинив  двері  літучки,  прочитавши  насупив  брови,  голосно  стукнув  дверима  і  погурчав  далі.  Наступною  повз  двір  йшла  баба  Лідка  Ольоненська  з  ферми  з  мішком  за  плечима.  Незважаючи  на  тяжку  ношу,  вона  теж  підійшла  під  двір  щоб  почитати,  що  нового  порозклеювано.  Засміялась,  махнула  рукою  і  пішла  на  вигонець.  Пізніше,  спинявся  кіньми  дід  Іван  Любинський,  підходили  читали  Альошка  з  Лількою,  а  я  в  цей  час  горда  і  щаслива,  що  вже  вмію  писати,  сиділа  на  своєму  почотному  місці  з  високо  піднятою  головою.  Моє  хвастання  закінчилося  просто,  коли  приїхали  наші  з  Прилук  і  зірвали  те  позорище.  
               Багато  всяких  пригод  було  на  стовпчику  всіх  і  не  пригадаєш.  Все  кінчилося  щастям  і  легким  розчаруванням,  коли  після  тижневого  гостювання  в  дідуся  і  бабусі  у  Світличному  вдома  побачила  крім  похиленої,  старенької  загорожі    новий,  зелений  паркан.  Не  було  вже  мого  стовпчика,  а  на  залізний  забор  не  здерешся.  Так  і  закінчилася  моя  коротка  кар’єра  на  сторожовій  вежі.

[i](*  -  на  фото  видно  ту  стару  загорожу,  білі  акації,  купу  вугілля.  Я  -  юна  байкерша  з  мамою))[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875086
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2020

Спогади про прадіда

               Сьогодні,  в  День  пам’яті  і  примирення,  напередодні    Дня  Перемоги  хотілося  б  пригадати  тих,  хто  віддав  своє  молоде  життя  в  роки  війни.  Майже  дві  сотні  гнідинчан  загинули,  або  пропали  безвісти  в  той  страшний  час.  Серед  них  мій  прадід  -  Рубан  Іван  Іванович.
               Народився    він  23  вересня  1902  року  у  козацькій  багатодітній  родині  Івана  Потаповича  та  Ганни  Матвіївни  Рубанів.  Ходив  до  місцевої  школи.    Працював  у  будівничій  бригаді.  Від  першого  шлюбу  мав  доньку  Марію  (Пшеничну  Марію  Іванівну).  Потім  одружився  з  моєю  прабабусею  Ренжеренко  Катериною  Леонтіївною.  Спочатку    в  їх  сім’ї  народився  син  Іван,  але  помер  немовлям    у  1932  році.  У  1933  році  народився  син  Павло  (мій  дідусь  Рубан  Павло  Іванович),  а  потім  через  кілька  років  донька  Надія  (Філоненко  Надія  Іванівна).
                 На  війну  потрапив  24  вересня  1943  року,  звідти  писав  листи  родині,  які  прабабуся  берегла  до  кінця  свого  життя  і  заповідала  покласти  їх  до  домовини.  Через  рік  перебування  на  фронті  –  зник  безвісти,  місце  поховання  не  відоме.  
                 Всі  післявоєнні  роки  прабабуся  чекала  чоловіка  додому,  сама  виховала  трьох  дітей  Павла,  Надію,  та  Марію  (для  якої  була  мачухою).  Завжди  внукам  і  правнукам  розповідала  про  свого  чоловіка,  шанобливо  називаючи  Іван  Іванович.  Пригадувала  про  історію  їхнього  кохання,  адже,  вони  разом  навчалися  і  змалечку  вподобали  один  одного.  Про  випробування  які  пережили,  коли  батьки  прадіда  знайшли  йому  наречену  з  гарним  приданим  і  змусили  одружитися,  про  благання  прабабусиної  матері  «щоб  не  виходила  за  жонатого»,  про  те,  як  Івану  Івановичу  прийшлось  змиритись  із  бабусиним  вмінням  гадати  на  картах.
                 Розповідала  прабабуся  про  хист  прадіда  до  написання  віршів,  в  яких  згадувалися  односельці,  та  цікаві  випадки  з  їхнього  життя.  Я  ще  пам’ятаю  змалечку,  коли  люди  старшого  покоління  цитували  рядки  з  його  віршів  «Де  той  Безух,  де  то  Цар,  не  близькі  сусіди…»
             Нажаль,  це  все  що  я  знаю  про  свого  предка,  який  віддав  своє  життя  війні,  коли  йому  було  ледь  за  сорок  років,  але  пам’ятаю  і  пишаюся  своїм  прадідом-героєм.  
               Вічна  пам’ять  і  вічна  шана.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875064
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2020

РІДНІ КРАЄВИДИ (проза)

                                                           
               Скільки  всього  цікавого  чекало  мене  щодня.  Воно  вражало,  дивувало,  спонукало  до  розвідування  нових  горизонтів.  Коли  я  навчилася  відчиняти  надвірні  двері,  я  ніби  потрапляла  у  безмежжя.  З  порогу  було  видно  все:  прямо  залізні  ворота,  поруч  хвіртка  з  ящиком  для  газет  та  листів.  Праворуч  хлів  на  троє  дверей.  Ліворуч  гора  вугілля  обгороджена  з  трьох  боків  дошками  а  з  одного  стареньким,  дерев’яним  парканом.  Навесні  біля  нього  і  в  рові  новколо  городу  цвіли  білі  акації  і  аромат  від  них  розходився  на  весь  двір.  Через  дорогу  видно  Булавинський  город,  в  краю  якого,  ніби  древня  сторожа  стояла  старезна  груша,  що  своїми  гілками  впиралася  в  небо.  А  десь  там  за  грушою,  ніби  в  тридев’ятому  царстві  можна  було  розгледіти  бабу  Капріяншу,  що  зігнулася  на  своєму  городі,  верхівки  верб,  що  вічно  росли  коло  ставка,    за  ним  далі  поле,  яке  кожної  пори  року  було  гарне  по-своєму.  Маленькою,  навіть  казковою  здавалися  Хролева  хата  на  Конотопі,  і  мені  завжди  хотілося  звідти  подивитися  на  свій  двір  і  свій  куток  Попівку.
               Назва  Попівка  приросла  до  цієї  місцинки  кілька  століть  тому,  коли  на  місці  бригади,  була  гарна  дерев’яна  Свято-Троїцька  церква,  що  славилася  гарним  іконостасом  і  дзвіницею.  Та  вона  не  дожила  і  до  війни.  Недалеко  від  церкви  жили  священнослужителі  (попи),  саме  тут,  де  живу  я  і  мої  сусіди.  Хоча,  сусіди  -  це  ті,  хто  живуть  близько.  Близьких  сусідів  у  нас  не  було.  З  одного  боку  жила  баба  Галя  Нянчинкова,  з  якою  майже  ніколи  не  знаходили  спільної  мови,  а  в  кінці  городу,  біля  перелазу    жили  Никонові,  ну  їх  я  бачила  лише  тоді,  коли  мене  вели  в  садочок  не  дорогою,  а  шелюгом.  Отже,  так  склалося,  що  народилася  я  в  сім’ї,  хата  якої  була  посеред  середини  Попівки.  
               А  Попівка  –  це  справжній  півострів,  що  з  трьох  боків  омиває  ставок,  який  тягнеться  від  містка,  і  розділяє  нас  із  центром  села,  із  Загреблею,  Конотопом,  і  простягається  до  виру,  далі,  аж  до  Винницької  і  Пішти.  Центром  нашої  Попівки  є  вигонець.  Там  діти  грають  у  футбол,  вигонять  пастися  скот,  пасуть  гусей,  або  ставлять  шопу,  коли  гуляють  весілля.  А  ще  з  мого  вікна  дуже  гарно  видно  вигонець  і  все,  що  там  відбувається.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2020

З ЧОГО ВСЕ ПОЧАЛОСЯ (проза)

                     Розплющила  очі  і  замилувалася  незрозумілими  узорами  мережива.  Воно  було  скрізь:  вгорі  куди  кинеш  оком  та  з  боків.  Поступово  крізь  прозорі  викрутаси  почали  вимальовуватися  дивні  величезні  квіти,  чи  не  квіти,  все  рівно  вони  були  велетенські,  страшні  і  цікаві.  З  нізвідки  з’явилися  красиві,  барвисті,  ні  на  що  не  схожі  істоти.  Вони  кружляли  над  мереживом,  наче  танцювали  свій  химерний  танець.  Жовте,  червоне,  чорне  все  мерехтіло,  переливалося  і  ще  дужче  мене  лякало.  Я  не  могла  цього  терпіти  далі  і  голосно  закричала.
                   Миттєво  крізь  мережані  візерунки  проглянулося,  близьке,  рідне  добре  і  усміхнене  обличчя.  Це  –  мама.  Вона  відхилила  в  бік  жовту  голову  соняшника,  цим  дуже  злякала  метеликів,  які  зачаровані  квітами  прозорої  накидки  літали  над  візочком,  у  якому  була  я.  Мама  взяла  мене  на  руки  щоб  заспокоїти  і  вмить  переді  мною  відкрився  небачений  до  цього  краєвид.  Ряд  таких  же  круглих  соняхів,  в  кінці  ряду  стояла  спершись  на  лопату  старенька  бабуся  Катя,  далі  біла  і  величезна  хата  з  вікном  посередині,  з  зеленим  дахом,  а  кругом  город  мерехтів    різними  відтінками  літніх  кольорів.
                     Це  був  мій  перший  спогад.  Я  й  не  здогадувалась,  що  немовлята  в  перший  місяць  свого  життя  можуть  щось  запам’ятати,  але  коли  я  років  у  чотири  розповіла  мамі  цю  історію,  то  виявилося,  що  я  дійсно  колись  спала  на  городі  під  соняхами  у  візочку,  коли  прабабуся  з  мамою  копали  картоплю.
                     Ось  так  все  і  почалося.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874895
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2020

Допоки всі на карантині

Допоки  всі  на  карантині,
Та  не  спинився  часу  плин,
Біліють  квіти  на  калині,
У  травах  скатерті  долин.

Все  небо  синє  і  прозоре,
Немає  там  кудлатих  хмар,
Проміннячко  повітря  оре,
Весняний  пише  мемуар.

У  квітниках  цвітуть  тюльпани,
Клематис    видерся  на  тин,
Тут  часу  плин  не  зупинився,
А  в  нас  ще  й  досі  карантин.

30.04.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874112
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2020

Душі так хочеться тепла…

Душі  так  хочеться  тепла,
Та  квітень  нас  не  пестить  знову,
У  вирі  вітряного  тла.
Вбачаю  я  таємну  змову.

Душі  так  хочеться  чудес,
Хоч  за  вікном-  це  справжнє  диво,
Сіяє  сонечко  з  небес,
Кругом  так  зелено,  красиво.

Весна  буяє  у    душі,  
Птахи  в  саду  співають  зрання,
І  знову  пишуться  вірші  ,
Й  збуваються  усі  бажання…

22.04.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873024
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2020

Я была твоею…

Я  была  твоею  лишь  в  мечтах…
Ах…
Вся  любовь  была  в  моих  стихах…
Снах…
День,  и  ночь,  и  лето,  и  зима,
Тьма…
Я  была  с  тобою,  но  одна…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872912
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.04.2020

Вітання з ювілеєм!

[i](Ані)[/i]
Прийми  найщиріші  вітання  в  цей  день,  
Хай  птахи  весняні  співають  пісень.  
Хай  люблять,  шанують  тебе,  поважають,
Приємні  вітання  сердечно  лунають!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872765
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 20.04.2020

Реалії чистого четверга

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=PPI9gmwfT0g[/youtube]
Світ  став  сіро-брудний,
Мов  туман  пеленою,
Вкрив  навкруг  усе  пил,
Наче  час  сивиною.
У  цей  чистий  четвер,
Світ  чекав  благодаті,
Та  мутне  все  тепер,
Наче  хмари  кудлаті.
Віє  вітер  і  ввись,
Бруд  і  пил  піднімає,
Де  ж  краса  весняна?  
Чого  сонця  немає?
Великодніх  чудес,
Для  народу  так  треба,
Промінець  золотий,
Щоб  із  чистого  неба.
Осіяв  увесь  світ,
У  красиву  картину,
Як  же  треба  чудес,
Нам  у  час  карантину.
16.04.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872315
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2020

Тобі весна подарувала диво

[i]  (Вітання  з  народженням  донечки)[/i]
Тобі  весна  подарувала  диво,
Маленьке  щастя,  в  білих  пелюшках,
Ростіть  же  мирно,  дружно  і  щасливо,
Як  у  щасливих,  чарівних  казках.
Нехай  здоров’я  буде  оберегом,
Зозуля  в  гаю  «многа  літ»  кує.
Тобі  весна  подарувала  диво,
Ти  вдруге  «мама»…  отже,  щастя  -  є!
15.04.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872214
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.04.2020

Будьте всі здорові

Не  давайте  суму  ключ  до  свого  серця,
Не  журіться,  люди,  прийде  новий  час,
Мир  в  блакитнім  небі  принесуть  лелеки,
А  весна  гаразди  принесе  до  нас.

ПРИСПІВ:
Будьте  всі  здорові  у  своїй  світлиці
Хлопці  чорноброві,  дівки  білолиці,
Козаки  вусаті,  гарні,  пишні  пані,
Будьте  всі  здорові,  будьте  всі  кохані.

Не  давайте  суму  в  душу  проникати
Хай  сіяє  сонце  і  цвітуть  сади
Будемо  всі  разом  ми  пісень  співати
Щастя  вам  бажаю  із  роси  й  води.

ПРИСПІВ:
Будьте  всі  здорові  у  своїй  світлиці
Хлопці  чорноброві,  дівки  білолиці,
Козаки  вусаті,  гарні,  пишні  пані,
Будьте  всі  здорові,  будьте  всі  кохані.
 
10.04.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871502
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2020

А за вікном весна

А  за  вікном,  а  за  вікном  весна,
Прийшла,  ступила  тихо  і  не  сміло,
І    вже  кругом,  і  вже  кругом  ясна,
Ясна  погода  й  від  цвітіння  біло.

А  в  небесах,  а  в  небесах  птахи,
На  крилах  принесли  нам  дні  погожі,
І  зацвітуть  і  зацвітуть  луги,
Вквітчають  світ,  кульбаби,  маки,  рожі.

Радіє  світ,  радіє  світ  весні,
Проміння  сонце  шле  ставку  й  долині,
Бо  за  вікном,  бо  за  вікном  весна,
Нестиме  щастя  рідній  Україні!

07.04.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871075
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.04.2020

Смакуй

Смакуй  нектар  кохання  з  вуст  моїх,
Солодке  і  хмільне,  п’янке  мартіні,
Нехай  прокинеться  відвертість  чар,  і  гріх
Здоровий  глузд  залишиться  у  тіні.

Смакуй  його  мов  з  келиха  душі,
І  хай  весь  світ  обох  нас  зачекає,
У  темряві  складаються  вірші,
Коли  душа  від  почуттів  палає.

Смакуй  мене  у  поцілунку….  хай
Зіллємось  вдвох,  в  стихії,  водоспади,
Смакуй  мене,  відчуй  зі  мною  рай,
Коли  любов  є  –  то  не  буде  зради.

03.04.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2020

Земля моя чудова

Земля  моя  чудова,
Колиска  мого  роду,
Тут  пращурів  коріння,
Хатина  і  рідня.
Свята  місцева  мова,
Ряд  вишень  край  городу,
Це  Господа  творіння  –
Серед  ясного  дня.

Тут  Удай,  Рудка,  Многа,
Ставків  блакитні  очі,
Що  дивляться  з  любов’ю,
На  пагорби  й  яри.
До  отчого  порогу,
Щоденно  і  щоночі,
Шлях  проклада  Всевишній,
Проміннячком  згори.

Поля  навкруг  безкраї,
Господарі  хороші,
В  них  руки  працьовиті,
І  мудра  голова.
Багатства    в  моїм  краї,
Не  купиш  за  всі  гроші  -
Тут  мамина  усмішка,
І  татові  слова.

У  варвинському  краї,
Духмянії  світанки,
Соснові  аромати,
Чи  скошена  трава.
Пташині  дружні  зграї,
Виспівують  щоранку,
Весна  цвітінням  шиє,
Барвисті  рукава…

31.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870110
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2020

Скоро справжня весна

Вдягне  каштанчик  на  себе,
Біло-зелений  сюртук,
Гляне,  як  веснонька  стеле,
Не  покладаючи  рук,
Пишні  і  цінні  тканини,
Колір  смарагд,  малахіт…
Ясної,  теплої  днини,
Гарно  уквітчує  світ.
Скоро  в  траві  засіяють,
Чубчики  жовтих  кульбаб,
Бджілки  медок  назбирають,
В  пахощах  квіточок-зваб.
Скоро,  навколо,  усюди,
Грітиме  сонечко  всіх,
Разом  зберуться  всі  люди,
Буде  і  радість  і  сміх.
28.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869715
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.03.2020

Поговори зі мною…

Поговори  зі  мною,  бо  чомусь,
Мовчиш  так  довго,  мов  мене  немає…
А  я  мовчання  й  тиші  так  боюсь,
У  грудях,  наче  серце  завмирає…

Безглуздо  пробігають  ночі,  дні,
В  чотирьох  стінах  є  свої  закони,
Болить  у  келиху  душі,  на  дні,
Коли  світ  тоне  у  багні  «корони».

Поговори  зі  мною,  як  колись,
Бо  так  давно  думками  не  ділились,
Коли  летіли  мрії  всі  у  вись…
А  зараз,  ніби  об  асфальт  розбились…

А  за  вікном  панує  вже  весна,
І  з    кожним  днем  навколо  оживає,
Прикро,  погода  за  вікном  ясна,
А  у  душі    -  щось,  радості  немає…

27.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869550
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2020

Світанок (акровірш)

[b]С[/b]тукає  дрімота  у  віконце  стиха,
[b]В[/b]  ніжній  прохолоді  потопає  світ.
[b]І[/b]  туман  морозом  у  обличчя  диха…
[b]Т[/b]репетно,  мов  пташка  мчить  у  свій  політ.
[b]А[/b]кварельні  фарби  неба  посвітліли,
[b]Н[/b]а  осонні  сходив  сонця  коровай,
[b]О[/b]такий  світанок  ми  удвох  зустріли,
[b]К[/b]оли  прийшов  ранок  у  наш  рідний  край.
                                                   26.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2020

Поезія-шиття

Вся  поезія,  немов  моє  шиття,
То  по  шовку,  чи  по  мішковині,
Там  сплелись  всі  ниточки  життя,
Все  важливе  й  дороге  людині.

То  стібки  рівненькі  і  гладкі,
І  слова,  мов  музика  звучать,
То  поспішно  вколені,  гіркі,
Які  мудрості  і  честі  вчать.

То  слова  повшивані  в  узор,
То  самотні,  наче  намистини,
То  яскравий,  голосний  мажор,
То  мінорні  сховані  картини.

Вишивка  поезії  -  в  душі,
Нам  щоденно  жить  допомагає.
Добре  –  коли  пишуться  вірші,
Й  коли  муза  вчасно  прилітає.

21.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868844
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2020

Думки про сьогодення

З  кожним  днем  все  страшніше  життя…
Не  фільм  жахів,  чи  сон  на  світанку,
Хаос  і  не  збагнуть  до  пуття
Як  напасть  повзе  світом?  (мов  в  танку)…

Ні  кордонів  не  треба,  ні  віз…
Не  важливо:  старі  чи  малі…
Світ  на  вістрі    і  страху  і  сліз
Бачить,    морок  пливе  по  землі…

Нові  жертви  –  китайські  жнива,
Що  не  день,  то  нові  небезпеки,
А  чекали  ж  ми,  просто  весни,
Що  нестимуть  на  крилах  лелеки.

21.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868832
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2020

Актуально про красу

Сивина,  сивина,  і  відросле  коріння,
 У  всіх  зачіски  дивні  стерчать  у  всі  боки,  
Дивина,  дивина,  чи  суспільне  прозріння  
До  краси  первозданної  мчимо  навскоки.

 Я  рахую  на  пальцях,  нарощені  вії:
Праве  око  -  їх  п'ять,  а  на  лівому  -  сім...
Брови,  наче  зимові  кущі  в  час  завії,
 А  чи  Брежнєвські  тренди  на  заздрість  усім…

Мої  ноги,  о  ноги,  були  ви  гладенькі,  
А  тепер  на  вас  виросли  темні  ліси...
Ой  не  вистачить  воску  в  змаганні  із  ними,  
Коли  я  доберусь  до  салону  краси...  

Мої  нігті,  як  пазурі  звіра  страшного,
В  довжину  відростають  вони  на  очах...
Від  краси  не  лишилося  більше  нічого...  
А  в  думках,  лише  хаос,  і  паніка  й  страх...  

Залишилось  природнє  в  нас  налаштування,
Як  задумав  Господь,  без  шаблонів  й  картин.
 Отже,  треба  усім  нам  сидіть  за  дверима,
І  чекати,  коли  вже  мине  карантин.

18.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868471
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 18.03.2020

Прийшла пора чудова! (тавтограма)

Прийшла  пора  погожа,
Проснулись  первоцвіти,
Пурхнули  перші  птахи,
Передали  привіти.

Принишкла  прохолода,
(Півзимки  продрімала),
Повітрячком  прозорим,
Поважно  проходжала.

Прокинулась  панянка,
Прибралася  поспішно,
Піснями  пролилася,
Приємними  привітно.

Проміння  переливи,
По  плесу  пробігали,
Парчову  позолоту,
Полям  подарували.

15.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868162
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.03.2020

Буря панувала

Басувала,  билася,  буря  басовита,
Майоріла,  слалася  її  драна  свита
Мов  кістки  ламалося,  почорніле  віття,
Не  було  такого    вже  вітру  півстоліття.

Кидала,  із  ніг  збивала,  дмухала,  трусила,
Мов  в  мари  страшезної,  нереальна  сила,
У  шпаринки  влазила,  трави  загрібала,
Сотні  вентиляторів  на  світ  повертала.

Завивала,  плакала,  вила  і  тужила,
Немов  гість  непроханий  у  віконце  била.
В  небі  почорнілому  хмари  розпихала,
Оце  так  сьогодні  в  нас  буря  панувала.
14.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868009
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2020

Вітер шалений

Вітер  шалений  в  шибку  гуркоче,
Подих  скажений  полохає  вечір,
Сонна  дрімота  сховатися  хоче,
В  тихому  затишку  теплої  печі.

Тіні  дерев  колихають  гілками,
Ловлять  дощу  життєдайні  краплини,
Стукають  в  вікна  своїми  руками,
Просяться,  швидше  ввійти  до  хатини.

Що  ж,  нехай  сердяться  бурі  з  вітрами,
Хай  розвівають  замріяні  сни,
Бо  вже  так  скоро,  ми  будемо  з  вами,
Радо  стрічать,  перші  кроки  весни.
01.03.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866630
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.03.2020

Крок до весни

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UXeWPosoAJs[/youtube]
[i](Перефразована  поезія  Лесі  Українки)[/i]

Мені  весна  пісень  співала,
І,  вкотре,  нагадала  знов,
Про  мрії,  радощі,  надії,
Про  вірну  й  трепетну  любов.

То  таємницю  шепотіла,
Про  днину  сонячну,  ясну,
До  гаю  кликала,  стрічати,
Чарівну,  сонячну  весну.

А  я  стояла  й  прислухалась,
До  почуттів  і  до  думок,
Мов  соловей,  душа  співала,
І  до  весни  лишився  крок.
25.02.2020

[b]ОРИГІНАЛ:[/b]

[b]«Стояла  я  і  слухала  весну…»[/b]
[i]Леся  Українка[/i]
Стояла  я  і  слухала  весну,
Весна  мені  багато  говорила,
Співала  пісню  дзвінку,  голосну
То  знов  таємно-тихо  шепотіла.

Вона  мені  співала  про  любов,
Про  молодощі,  радощі,  надії,
Вона  мені  переспівала  знов
Те,  що  давно  мені  співали  мрії.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866034
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2020

Живіть в достатку!

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Fc6ND3wxU2c[/youtube]
Жити  хочете  в  достатку?
 Зараз...  саме  у  цей  час...  
То  я,  чітко,  по-порядку,
 Розкажу  усе  для  Вас...  
Є  можливість  –  український,
Бізнес  проект    -В2В,
Додає  кожній  людині...
Він  упевненість  в  собі.
З  срібла  й  золота  прикраси,
 В  магазині  слід  придбати,
І  за  рік  свої  фінанси,  
Можна  з  лишком  повертати,  
Чи  купить  сертифікати,
(Гаманець  прийде  у  тонус)  -
 Бо  щотижня  вам  вернеться,
 Від  проекту  щедрий  бонус.  
В2В  -  дає  можливість...
 Розіграші,  подарунки,  
Супер-акції,  сюрпризи,
І  довірливі  стосунки...  
Я  запрошую  в  команду  ,
Щоб  відкрити  бізнес  свій,
Живіть,  друзі,  у  достатку,
 Й  здійсненні  жаданих  мрій.  

Запрошую  до  співпраці...  в  В2В  Jewely…  мій  ID  65064

https://goo.gl/maps/5eUo6Lh12Fw75dCr5

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865801
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2020

В паралельній реальності

В  той  час,  як  зорі  в  небі  світять  парами,
Спішать  самотні  тіні  тротуарами,
Їх  не  лякають  буднів  лабіринти,
Бо  у  фб,  щоразу  інші  принти.

Хтось  постить  квіти,  котиків,  вітання,
Комусь  близьке  приватне  спілкування,
Хтось  ділиться  розумними  думками,
Хоч  серце  в  них  за  сімома  замками.

Снують  в  мережах  душі  одинокі,
Дорослі,  сиві,    юні,  кароокі,
І  замість  того,  аби  випить  разом  каву
Поширюють  історію  цікаву…

19.02.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865357
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2020

Голос

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=fPSeJyZryPQ[/youtube]

Ніби  вдала  рима  у  поета,
Пензлик  у  художника  в  руці,
Голосу  невидимі  тенета,
Чавлять  кожне  серце  в  кулаці.

Голос  шкряба  заржавілі  струни,
Черствість  душ  розтоплює  теплом,
Інколи  він  підніма  трибуни,
Пригортає  зламаним  крилом…

Витирає  накипілі  сльози,
Відкриває  очі  в  білий  світ,
Голос  гріє  навіть  у  морози,
Й  відпускає  мрії  у  політ.

До  мурашок  пробирає  тіло,
І  шукає  справжню  людську  суть,
Так  майстерно,  правильно  і  вміло,
Голосом  до  щастя  нас  несуть.

15.02.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864971
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2020

Мамине свято

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=jPjGlihVUf8[/youtube]
Я    прокинуся  раніше  мами
Подарую,  що  найкраще  є
Буду  дуже  чемна  і  слухняна
Мамо,  мамо  -  сонечко  моє.
Квіточку  заховану  дістану,
Щоб  вона  порадувала  вмить,
Маму  ніжну,  добру  і  кохану,
Поцілунком  хочу  розбудить.

ПРИСПІВ:  
В  це  чудове  свято,  світле  і  яскраве
Квіти  всього  світу  хочу  подарить
Це  чудове  свято  з  мамою  зустріну
Буду  ще  сильніш  її  любить.

Приберу  усе  в  своєму  домі
Побажаю  доброго  усього
Все  тому,  що  кращого  від  мами
У  житті  немає  нікого.
Завтра  хай  продовжується  свято:
Сонячний,  святковий,  світлий  день,
Мамі  знов  допоможу  завзято,
Й  заспіваю  їй  своїх  пісень.

ПРИСПІВ:  
В  це  чудове  свято,  світле  і  яскраве
Квіти  всього  світу  хочу  подарить
Це  чудове  свято  з  мамою  зустріну
Буду  ще  сильніш  її  любить.



[b]ОРИГІНАЛ:[/b]
Мамин  праздник
Автор:  А.Ахмедова  А.Артемьев.  

В  этот  день  я  встану  раньше  мамы,
Приготовлю  завтрак  для  нее.
Буду  чутким  и  послушным  самым,
Мама  это  солнышко  мое.
Я  достану  спрятанный  цветочек,
На  подушку  маме  положу.
Напишу  ей  много  добрых  строчек,
Нежным  поцелуем  разбужу.

Припев:
В  этот  светлый  праздник,  яркий  и  прекрасный
Все  цветы  на  этом  свете  маме  подарю.
Этот  светлый  праздник  встречу  вместе  с  мамой.
Потому  что,  мамочка,  я  тебя  люблю.

Проигрыш.

Уберусь  я,  как  смогу,  в  квартире,
Пожелаю  лучшего  всего.
Потому  что  лучше  мамы  в  мире
И  дороже  нету  ни  кого.
И  пусть  завтра  продолженьем  станет
Праздничного,  солнечного  дня
Маме  помогу,  когда  устанет.
Ведь  без  мамы  не  было  б  меня.

Припев.  Проигрыш.  Припев.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864172
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 08.02.2020

Танцюють тюльпани

Танцюють  тюльпани  весняний  танок,
Квітковий  пливе  хоровод.
А  зранку  татусь  між  мисок,  тарілок,
Щоб  мама  не  знала  турбот.

ПРИСПІВ:
Матуся  сьогодні  –  принцеса,
І  всіх  здивувала  навкруг
Ти  –  фея,  мій  ангел  небесний,
Для  мене    -  ти  мама  і  друг.

Намисто  з  перлин  та  бузкове  вбрання…
Тобі  вони  так  до  лиця,
І  погляд  ласкавий  теж  має  вона
І  ніжність  не  знає  кінця.

ПРИСПІВ:
Матуся  сьогодні  –  принцеса,
І  всіх  здивувала  навкруг
Ти  –  фея,  мій  ангел  небесний
Для  мене      -  ти  мама  і  друг.

[b]ОРИГІНАЛ:[/b]

[b]Танцуют  тюльпаны[/b]
[i](Елена  Лебеденко)[/i]
Танцуют  тюльпаны  весенний  вальсок,
Цветочный  плывёт  хоровод.  
Наш  папа  с  утра  приготовил  пирог,  
Чтоб  мама  не  знала  забот.  

Припев:  Ты  стала  сегодня  принцессой,
 И  всех  удивила  вокруг!  
Ты  -  фея,  мой  ангел  небесный!  
Ты,  мамочка,  лучший  мой  друг!  

2  Жемчужные  бусы,  лиловый  наряд  
Поверь,  тебе  очень  к  лицу.  
Пшеничные  волосы,  ласковый  взгляд  
Я  через  года  пронесу.  

Припев:  Ты  стала  сегодня  принцессой,
 И  всех  удивила  вокруг!  
Ты  -  фея,  мой  ангел  небесный!  
Ты,  мамочка,  лучший  мой  друг!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862642
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2020

Коли зима?

Сонячний  ранок  у  несправжню  зиму  –
Це  порятунок  від  рутин  журби,
Пробився  промінь  крізь  завіси  диму,
Осяяв  світ:  долини  і  горби.

Зелені  трави,  що  снігів  не  знали,
Ще  яскравіші  стали  ніж  були,
А  проліски  все  голови  ламали,
Що  сталося,  що  в  січні  зацвіли?

А  в  березні?  Черемха?  Полуниці?
Дзижчатимуть  схвильовані  хрущі?
В  купальники  вдягнуться  молодиці,
Й  закохані  сховаються  в  кущі?

А  в  червні?  Листя  буде  опадати?
Врожай  картоплі  час  прийде  вбирать?
Так!  Досить!  Годі  вже  фантазувати
Коли  вже  зиму  будемо  стрічать?
18.01.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861782
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 18.01.2020

Порожнеча

Порожнеча…  густа  порожнеча,
Лиш  пугукають  мрії  розбиті…
Просто  втеча,  з  реальності  втеча,
В  забуття  закарбовані  миті.

Просто  сіро…  туманно-сіро,
І  барвистості  в  світі  немає,
Давно,  зараз  і  скоро  –  тріо,
Що,  якось,  на  плаву  тримає.

Тихо-тихо…волає  думка,
Під  ритмічні  сердечні  удари,
А  зі  снів  набрида  ніч-віщунка,
Як  присяжний,    благає  кари…

Порожнеча…  густа  порожнеча,
Ні  кінця  і  ні  краю  немає,
Лиш  маленький  каганчик  віри,
У  куточку  душі  дрімає…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861668
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2020

Я пишу від всієї душі…

Я  пишу  від  всієї  душі…
Хоч  буває,  часом,    з  помилками,
Я  пишу  від  всієї  душі…
І  ділюся  своїми  думками.
Я  пишу  від  всієї  душі…
Шкандибають  і  ямб  і  хорей,
Я  пишу  від  всієї  душі…
Для  хороших  і  щирих  людей.
Я  пишу  від  всієї  душі…
Хоч  буває  так  важко  на  серці,
Я  пишу  від  всієї  душі…
У  свій  світ  відкриваю  вам  дверці.
Я  пишу  від  всієї  душі…
Прагну  риму  в  польоті  впіймати,
Я  пишу  від  всієї  душі…
Бо  не  можу  я  вам  не  писати…
15.01.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861403
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2020

Доля ялинок

Вони  підростали,  тяглися  угору,
Купалися  в  сонячнім  світлі  й  росі,
Не  думали,  що  у  зимовую  пору,
Кінець  прийде  їхній  зеленій  красі.
***
Зрубали  нещадно  рядки  за  рядками,
Лишились  пеньки,  де  буяв  молодняк,
Три  сотні  -  й  дорослі    разом  з  малюками,
Наставлять  в  квартирах  святкових  гілляк.
***
Та  сталось  інакше  (тепер  така  мода),
І  штучні  ялинки  на  будь  який  смак,
Щороку  платити  за  радощі  –шкода,
Купують  пластмас  –  економніше  так.
***
Лежали  горою  сумні  і  забуті,
Бо  свято  скінчилось  для  них  другий  раз,
Тепер  у  січневій  грязі  й  каламуті,
Вже  вдруге  вмирають  вони  від  образ.

- Навіщо  ж  рубати?    Грошей  захотіли?
Та  смерть  задоволення  не  принесла,
І  замість  пеньків  ми  б  іще  майоріли
І  хвоя  зелена  до  неба  б  росла.

Тепер  на  смітник  деревця  й  сподівання,
Лежать…  не  зазнавши    гірлянд  та  прикрас,
Таке  не  просте  у  ялин  існування,
І  перш  ніж  зрубати,  подумай  ще  раз…

10.01.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860879
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.01.2020

Надихнула світлина

Ті  ж  калюжі  і  ті  ж  ліхтарі,
Світло  в  вікнах,  знання  за  шибками  ,
Між  старезних  дерев,  угорі,
Вітер  грає  арпеджіо  й  гами.

Скільки  кроків,  крізь  роки  пройшли?
Скільки  в  парку  думок  заблукало?
Скільки  шлях  освітян  віднайшли?
А  скількох  тут  кохання  спіткало?

Крізь  століття,  мов  орієнтир,
Білий  красень  між  лип  височіє,
Хоч  минули    студентські  роки,
Храм  наук*  досі  душі  нам  гріє..

*  -  Ніжинський  Державний  Університет  ім.  Миколи  Гоголя
На  світлині  –  Гоголівський  (старий)  корпус  університету
10.01.2020    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860872
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2020

Так прикро, коли падають крилаті…

[i](Пам’яті  загиблих    в  авіатрощі    Boeing  737  Тегеран-Київ)[/i]

Так  прикро,  коли  падають  крилаті
Птахи,  що  вік  літали  в  небесах,
Затих  різдвяний  щирий  сміх  у  хаті,
Натомість,  поселився  розпач,  страх.

Чому?  Навіщо  падали  із  неба,
Нещасні  душі,  не  різдвяний  сніг,
Кого  винити  у  нещасті  треба?
Страшне  прокляття  за  який  же  гріх?

Дорослі  й  зовсім  юні  пасажири,
Життя  своє  лишили  в  вишині.
Спинилися  серцебиття  пунктири,
Вниз  впали,  наче  зорі  вогняні…

А  вдома  їх  наївно  дожидала,
Родина  до  святкового  стола,
Та  смерть  із  душ  намисто  нанизала,
І  вкрила  землю  траурна  зола.

Ще  не  забуті  погляди,  усмішки,
Хоч  все  змінила  та  проклята  мить,
Відміряв  Бог  вам  жити  зовсім  трішки,
Та  пам'ять  про  вас  вічно  буде  жить.

08.01.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860668
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2020

Ти можеш мовчати

Ти  можеш  мовчати…
Без  жодного  слова
Тебе  зрозумію  –
Доведений  факт.
Не  стримують  грати,
На  двох  одна  мова,
Серця  одночасно
Стискаються  в  такт.
Як  сумно-зітхаю,
Чи  сльози  рікою
Стікають  самотньо
Униз  по  щоці.
Чекаю…  до  краю
Надію  я  маю
Зігрієш  долоню  
В  гарячій  руці.
Сльозинки  на  віях
Усі  позбирають
Солодкі,  медові,
Пекучі  вуста.
Всі  мрії  у  діях
Вмить  пооживають
Напишемо  разом
Одного  листа…
В  якому    любов
І  прості  сподівання
Ти,  я  –  один  дух,
В  пісні  -  текст  і  мотив
Ми  будемо  й  далі
Чекати  кохання
Зимової  ночі
В  час  творення  див.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860304
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2020

Вітання від Мишки з 2020 роком

Привіт  усім,  я  символ  Року.
Тепер  я  матиму  мороку.
Харчів  –  запасів  назбирати.
Щоб  рік  весь  ними    частуватись.
Я  обіцяю  вам,  по  –  блату,-
Щораз  підвищувать  зарплату.
А  ще  я    хочу  побажати  
В  халепу  вам    не  попадати
Пообіцяйне,  що  в  Новому,
Ми  заживемо  по  –  другому.
Лише  у  мирі,  дружбі,  щасті,
Не  знайте  горя  та  напасті.
Давайте  ж  зараз  веселитись.
Щоби  весь  рік  нам  не  журитись.

2007р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859573
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2019

Груднева серенада

Доспівує  грудень  свою  серенаду,
Летять  униз  краплі  на  мокрий  асфальт
Гірлянди  малюють  дротам  аколаду,
І  вітер  зітхає  мов  скрипочка  альт.

В  яскравих  мелізмах  ялиночки  сяють
Без  снігу,  морозу,  без  льоду,  завій
В  цей  час  поступово  казки  оживають
Й  ведуть  до  чарівних,  зимових  подій…

Вже  скоро  пушинки  устелять  сріблясті  ,
Дороги,  горбочки,  стежки  і  поля,
Всі  житимуть  в  мирі,  здоров’ї  і  щасті ,
Рік  Новий  зустріне  Вкраїнська  земля…

28.12.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859570
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2019

Вірити і жити

Не  юна,  навіть  вже  й  не  молода,
Середніх  літ  –  так  кажуть  у  народі…
Здається,  ще  легка  моя  хода,
Здається,  і  вдягаюся  по-моді.

Багато  планів,  мрій  і  сподівань,
На  них  потрібно  так  багато  часу,
Всі  рішення  приймаю  без  вагань,
Плюсую  власний  досвід  до  запасу…

Але  не  знаю  й  досі  де  мета,
У  чому  суть  життєву  відшукати,
Минають  сірі  будні  і  свята,
Та  стресів  не  вдається  уникати…

Буває,  просто  боляче  в  душі,
Щось  йде  не  так…а  як  усе  змінити?
Продовжую  писать  свої  вірші…
І  в  краще  завтра  вірити  і  жити…

22.12.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858857
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.12.2019

Мрія про зустріч

Давай  наллємо  чорну  каву,
В  старі  горнятка  із  сервізу,
І  поговоримо  про  зустріч:
Як  ми  пакуємо  валізу….
Як  летимо  вперед  щодуху…
Щоб  мрії  –  однією  стали…
Щоб  миті  завмирання  руху
Нам  вічність  щастя  дарували.

Холоне  ароматна  кава
Плететься  далі  наш  сюжет  
Виходить  казочка  цікава
Бо  пише  Муза  і  Поет…
Навпроти  очі  бачать  наскрізь
У  душу  і  гаряче  серце…
Вже  руки  в’ються  моїм  станом
Плетуть  романтики  кубельце…

Ти…  я…  і  вниз  сповзає  одяг
Тіла  зливаються  в  одне
Реальність  поспішить  на  потяг
Простим  стає  усе  складне…
Я…  ти…  і  кожен  пазл  складеться,
Зіллються  душі  і  тіла,
Весь  світ  від  щастя  стрепенеться  ,
Від  пристрасті  і  від  тепла…

Ми  мовчки  допиваєм  каву…
Холодну  вже…  насамоті…
Загашуєм  гарячу  лаву…
І  вірим…стрінуться  путі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858705
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2019

Грудневий вітер

Завиває  звіром,  холодом  кусає,
Пробирає  подих  просто  до  кісток,
Хижаком  голодним  у  кущах  гасає,
По  гілках  тоненьких  проганяє  ток.

Воронням  у  небі  посила  привіти,
Зштовхує  з  маршрутів  в  різнії  боки,
Грудень  колихає  на  безсніжних  вітах  ,
Й  тулить  прохолодну  кригу  до  щоки.

21.12.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858668
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.12.2019

Паморозь

Паморозь  ранкова  грудень  прикрашала,
Щоб  хоч  хто  помітив,  що  уже  зима.
Місячна  підкова  зорі  утішала,
Що  надворі  снігу  довго  так  нема.

Мерехтіли  блиском  трави  у  глазурі,
У  кущів  сивіли  стомлені  чуби
У  дротах  грав  вітер,  ніби  на  бандурі,
І  дивився  в  хмари  дивної  різьби.

От  такий  був  ранок:  чистий,  прохолодний,
Не  зимовий,  звісно,  та  не  в  тому  річ,
З  блискіток  цукрових  зшитий  одяг  новий,
Саме  так  майстерно  чаклувала  ніч.

20.12.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858630
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.12.2019

Новина

Люди  добрі,  чули  ви  новину?
Нашу  Зиму  заміж  не  взяли,
Хоч  стелила  снігову  перину,
Та  погордували,  обійшли…

Марно  накрохмалила  узори,
Інієм  в  блискучому  гіллі,
 Вітрові  весільнії  мажори,
Стихли  у  самотній  сивій  млі.

Похапцем  Зима  сховала  в  скриню,
Сніжно-біле  чарівне  вбрання,
Й  понесла    придушену  гординю
Світ  за  очі,  мовчки,  навмання…

Тьмяний  світ  навколо  розступався,
Сірі  хмари  притискали  вниз,
Водночас,  холодний  день  убрався,
У  дрантя  сумних,  похмурих  риз.

А  усі  довкола  дорікали:
Ну  і  де  тепер  твоя  краса?
Сльози  ливнем  по  щоках  стікали,
Й  плакали  самотні  небеса.

І  не  знали,    що  це  все  погода:
На  ріці  не  лід,  туман  заліг,
Наречений  через  бистру  воду,
До  Зими  дістатися  не  зміг.

Грудень    -  непутящий  їй  обранець,
І  не  знає  правильних  манер,
Проігнорував  весільний  танець…
От  такий    зустрівся  кавалер…

Вкотре  Зимка  витирала  очі,
Не  втрачала  віри  ні  на  мить,
Що  одного  вечора,  чи  ночі,
Морозець  колючий  затріщить.

Полетять  баскі  сріблясті  коні,
Віхола  завиє  й  загуде,
Січень  Зиму  поцілує  в  скроні,
Й  під  вінець  кохану  поведе…

І  кохання  буде  в  них  взаємне,
Знов  фата  прикрасить  їй  чоло,
І  ніхто  ніколи  не  згадає,
Те  страждання,  що  колись  було…

16.12.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858179
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2019

Ми з тобою вже не розмовляєм

Ми  з  тобою  вже  не  розмовляєм...
Хоч  розмовами  це  й  не  назвеш,
А  хотілось  смакувати  чаєм,
І  удвох  базікати  без  меж…

Ми  з  тобою  більше  не  говорим,
Хоч  не  всі  ще  сказані  слова,
Пливемо  своїм  життєвим  морем,
Хоч  можливість  з  кожним  днем  сплива.

Гордувати?  Чи  задерти  носа?
Та  кому  потрібне  це  усе?
Господь  Бог  спостерігає  скоса,
Й  корективи  у  життя  внесе…

І  не  буде  нас  обох  питати:
А  чи  зручно?  Чи  до  смаку  все?
Або  втопить  у  в’язке  болото,
Чи  до  хмар  від  щастя  піднесе…

Ми  з  тобою  вже  не  розмовляєм
Хоч  життя  чомусь  же  нас  звело?
Бо,  мабуть  же,  наперед  все  знало:
Що  там  в  нас  в  майбутньому  було?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858171
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2019

Свята зимові

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=kmYFN0wJX9I[/youtube]
Пухнасті,  м’які  кучугури,
Встеляють  дороги-стежки,
Іскристого  білого  снігу,
Сипнула  зима  залюбки.
Не  думайте  ви  сумувати
Тому,  що  минають  літа,
Немов  заметіль  до  порогу,
Підкрались  зимові  свята.

ПРИСПІВ:
Свята  зимові  –  чарівна  казка,
На  землю  сходить  Господня  ласка,
Свята  зимові  –    і  кожен  день,
Народ  веселих  співа  пісень.
Свята  зимові  –  летять  пушинки,
Усі  зібрались  біля  ялинки,
Свята  зимові  –  вкриває  сніг,
В  оселі  кожній  лунає  сміх.

Зима  вже  веде  хороводи,
Дарунки  несе  Миколай,
В  Святвечір  до  щедрого  столу,
Гостей  дорогих  зустрічай.
Колядки  лунають  святково,
Щедрівка  над  світом  зліта,
Вкраїні  достатку  і  миру,
Несуть  хай  зимові  свята.

ПРИСПІВ

Хай  ваші  здійсняться  бажання,
В  родинах  –  лиш  злагода  й  лад,
Міцнішає  вірне  кохання,
У  цей  чарівний  снігопад,
Здоров’я,  достатку,  надії
На  многії,  многі  літа.
У  радості,  щасті  і  мирі,
Стрічайте  зимові  свята.

ПРИСПІВ:

14.12.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857913
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2019

Молодому поколінню

Куди  усе  спішить,  летить,
Спливає  і  минає?
Не  ціниться  життєва  мить,
І  сенс  усе  втрачає…

Чомусь  всю  людяність  свою,
Навкруг  втрачають  люди,
Все  справжнє  вилили  в  багно,
Тепер  самі  облуди…

Вважать,  забаганки  їх,
Повинні  всі  приймати,
А  те,  що  справді  дороге,
Не  шкода  розтоптати…

Вважають,  мудрість  юних  літ,
Все  ж  пересилять  ваги
Та  забувають,  що  весь  світ  -
Все  ж  вартий  їх  поваги.

09.12.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2019

Ключі

[i](майже  детективна  історія,  заснована  на  реальних  фактах)[/i]

Ти  до  мене,  ти  до  мене,    ти  до  мене,
Завітав  вночі,
По  дорозі,  по  дорозі,    по  дорозі,
Загубив  ключі.
Темна  нічка,  темна  нічка,  зір  немає,
Слизько…щось  не  то,
По  дорозі,  по  дорозі,  загубив  ти,
Ключик  від  авто.
Через  два  дні,  через  два  дні,  через  два  дні,
Як  від  мене  йшов,
У  кишені,  у  кишені,  у  кишені,
Ключик  не  знайшов.
Посідали,  стали  думати  й  гадати,
Де  його  знайти?
Де  шукати?  Де  шукати?  Що  робити?
 І  куди  іти?
Усю  хату,  усю  хату  обшукали,
І  усі  кутки,
Потрусили,  потрусили,  заглядали,  
Але  все  таки:
Не  знайшлися,  не  знайшлися,  не  знайшлися
Наче  й  не  було,
Невже  вкрало,  невже  вкрало,  невже  вкрало,
Кляте  НЛО.
[i]
 (далі  буде…)
[/i]
09.12.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857469
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2019

Давай поговорим

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=KVINjXX-_TM[/youtube]

Давай  поговорим  с  тобою  по  душам,
Откроем  тайны  и  свои  мечты
Чего  судьба  наколдовала  нам?
И  скоро  ль  перейдем  уже  на  «ты»?

Давай  поговорим  с  тобою  в  тишине,
Отбросив  и  стесненье  предрассудки,
Озвучим  все,  что  видели  во  сне,
И  напролет  поговорим  хоть  сутки.

Давай  поговорим  реально,  тет-а-тет,
Или  хотя  бы  так:  по  телефону,
Все,  извини  меня  за  этот  бред,
Придётся  снять  из  головы  корону…

И  оголить  у  сердца  провода,
Наркоз  внушить:  «Чужие  мы  с  тобою».
Давай  поговорим  с  тобою  просто  так,
А  может,  разговор  станет  судьбою?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857349
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.12.2019

Шрамы

У  каждого  есть  шрамы,
На  теле  и  в  душе,
Трамплины  с  прошлого…
Хоть  зажили  все  раны,
И  не  болит  уже,
Нет  в  этом  пошлого…

Но  не  забыть  страдания,
Из  флешки  не  стереть,
Разбитые  колени…
Пустые  обещания,
Измены  как  стерпеть,
И  прочей  дребедени…

Мешают  очень  видные,
Рубцы  на  животе,
Что  счастьем  все  считают…
Ругательства  обидные,
И  вздохи  о  мечте,
Но  много  не  знают…

В  душе  моей  калеченой,
Смешались  пополам,
И  радости  и  шрамы…
Так  жизнью  я  отмечена,
На  счастье  всем  врагам  –  
Такие  в  жизни  драмы…

08.12.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857290
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.12.2019

Давні звичаї

Снігом  із  морозами  грудень  починається,
Вже  скувало  кригою  ріки  і  ставки,
Час  коли  із  казкою  білий  світ  стрічається,
Ближче  наближаються  радісні  святки.

Коли  Катерини  й  Введення  промчалося,
Жіночки  молилися  за  сім’ю  й  любов,
В  парубків  з  дівчатами    все  лиш  починалося,
Вечорниці  кликали  на  гуляння  знов.

По  хатах  юрбилися  юнки  з  ворожіннями,
В  доленьки  дізнатися,  коли  прийде  мить,
Справдиться,  й  не  буде  вже  більше  сновидіннями,
Схоче  гарний  парубок  щиро  полюбить.

Юнаки  збиралися  дружними  ватагами,
У  віконця  стукали,  і  вели  музик,
Сміло  залицялися,  до  дівчат  всміхалися,
Парубки  у  кого  є  з  перчиком  язик.

Голосами  сильними  гуртової  вшкварили,
Аж  шибки  здригалися,  йшла  кутком  луна,
Каблуками  весело  об  долівку  вдарили,
А  у  скрипки  втомлено  хлипала  струна.

Калиту  кусали  всі,  самогон  з  наливкою,
Пишнії  вареники  зварені  в  печі,
І  понаїдалися,  і  натанцювалися,
З  вечорниць  розходились  пізно  уночі.

07.12.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857241
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2019

Хусточка барвиста

Хусточка  барвиста  –  оберіг  на  згадку,
Китиці  і  поле,  кольорів  розмай,
Вмить  чоло  прикрасять  вузлики  і  складки,
І  зігріють  душу,  як  замерзнеш  вкрай…

Різнобарвні  квіти  –  мов  окраса  поля
Кручених  узорів  безкінечне  тло,
Наче  на  хустині  –  вся  жіноча  доля,
Мрії  й  сподівання  кришталеве  скло.

Подарунок  в  спадок,    придане  в  хустині,
Пиріжки    у  вузлик  в  час  зимових  свят,
Веселковий  стовпчик  хусточок  у  скрині
Цінний  скарб  назавжди  для  жінок  й  дівчат.

06.12.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857104
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2019

Найперший сніг

Мов  злодій  він  підкрався  крадькома,
Коли  уже  надворі    потемніло,
Усе  навкруг  закутала  пітьма,
Та  вмить  навколо  стало  біло-біло…

Так  несміливо,  лебединий  пух  ,
Кружляв  і  падав  на  дахи  і  стежку
А  вітерець  роздмухував  узор,
І  на  землі  розписував  мережку…

Не  бійся,  йди,  найперший  білий  сніг,
Так  довго  ждав  ти  в  хмарі  угорі,
Коли  минуть  сумні  осінні  дні,
Й  зима  настане  у  календарі…

02.12.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856689
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.12.2019

Танго кохання

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=b24a_2NPleg[/youtube]

Танго  душу  на  краплини
Щохвилини
Розриває  у    польоті
Рештки  плоті
Під  акорд  бандонеону
І  до  скону
Пристрасть  серце  на  частини
Й  так  щоднини.
Безкінечно  крок  за  кроком,  
рік  за  роком
Дотик,  погляд  очі  в  очі
Серед  ночі
І  гарячий  поцілунок  
У  дарунок
Все  ж  тремтить    струна  чекання  -
Це  кохання…

01.12.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856583
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2019

Я - зверху

Так  приємно,  коли  я  зверху…
Та  не  заздріть...  (Житейські  діла)
 Просто  я  написала  цей  віршик,
Й  на  сторінку  свою  додала.

26.11.2019  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856012
рубрика: Поезія, Дотепні, сучасні епіграми
дата поступления 26.11.2019

Думки про НУШ

Все  нове  –далеке  і  незнане
Ми  на  старті.  Отже:  Кроком  руш!
Щоб  творити  «завтра»  для  нащадків,
Всі,  рішуче,  ідемо  у  НУШ!

18.11.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855133
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2019

Думки про школу

Школа  майбутнє  в  собі  колихає,
Щоб  виряджати  пташат  у  політ
Націю  всю  на  плаву  ще  тримає,
І  прославляє  Вкраїну  і  світ.

18.11.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855132
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2019

Про цибулю

Хоч  гірка  вона  і  люта,
Сльози  душить  і  щемить,
Та  у  кухні  її,  любу,
Нам  нічим  не  замінить.

Чи  до  сала  цибулина,
До  борщу  –  немов,  кулак,
А  засмажить  пісну  юшку?
Підкажіть:  без  неї  як?

Ну,  а  як  же  грип  ганяти???  -
Лиш  цибуля  і  сто  грам.
Без  цибулі  -  не  прожити:
Ось  така  наука  нам.

Хоч  ціна  стрибає  вгору,
І  цього  не  зупинить.
Та  цілунки  в  день  вживання,
Треба  буде  відмінить.

16.11.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854913
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.11.2019

Осінні думки…

Листочок  тьмяний  і  пожовклий
На  краю  гілки  майорить
Мить
Одна  лиш  мить,  коротка  мить
Як  мрія  в  безвість  полетить
Болить
Болить  душа  і  поспішають
Вдаль  обтрушені  листи
Ти
Сказати  хочеш,  та  мовчиш
Ну  що  ж,  прости
Як?
Мені  пізнать  таємний  знак
Твоїх  думок
Крок
Зроби  і  ти,  щоби  пройти
Життя  урок.
Нить  
Тоненька  нить  вгорі  трима
На  зло  вітрам
Нам  
Як  тим  листкам  вгорі  чекать
Осінніх  драм
Там…
10.11.2019  р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854231
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2019

Голоси (гумореска)

На  прийомі  пацієнт  
Ділиться  бідою:
Як  же  далі  мені  жить?
Що,  скажіть,  зі  мною?

По  дорозі  я  іду,
Чи  назад  вертаю,
Дивний  голос  в  голові
Завжди  відчуваю.

То  розказує  завзято    
Новини  останні,
То  піснями  зізнається
Мені  у  коханні.

І  коли  мій  голос  вам
Це  розповідає  -
Чую:  в  мене  в  голові,
Щось    Винник  співає.

Це  у  вас,  -  говорить  лікар,
Стадія  остання.
Коли  вже  не  помагає,
Більше  лікування.

А  щоб  ви  змогли  якось,
Далі  існувати
Не  забудьте  навушники
Із  вух  витягати…

09.11.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854156
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2019

Ноктюрн

Вечір-пройдисвіт  гуляє  надворі,
Зорі  збирає  в  небесному  морі,
Вічні,  блискучі,  нічні  ліхтарі,
Що    причаїлись  далеко  вгорі…

Місяць  рогатий  блукав  між  зірками,
Все  як  раніше,  роки  за  роками.
Всі  володіння  обходить  ночами,
Тихо  небесні  наспівує  гами.

Щире  кохання  шукало  взаємність,
А  натрапляло  лиш  на  неприємність,
В  час  коли  всі  потопали  вві  сні,
Плакали  очі  в  кохання  ясні.

Але  надія  в  душі  не  зникає,
В  кожнім  провулку  кохання  шукає,
Вірить,  що  щастя    в  повітрі  снує,
Й  справжнє  кохання  на  світі  все  ж  є…

06.11.2019  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853865
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2019

Серце у долоні

Воно  чекало  й  вірило  у  диво  ,
Зітхало  мовчки  й  боляче  стискало,
Воно  раділо  –  коли  все  красиво,
І  мучилося,  коли  щастя  мало.

Одного  разу  різко  стрепенулось,
Вогонь  гарячий  охопив  все  тіло,
Хоч  зовсім  мало  часу  проминуло,
Та  воно  знало,  в  чому  усе  діло.

Вже  стукало    воно  для  нас  з  тобою,
Мов  крильцями  метелики  торкались
Жило  лише  коханням,  не  журбою,
Якби  такі  моменти  не  кінчались.

Я  серце  віддавала  у  долоні
Закохане,  пульсуюче,  гаряче
А  ти    не  взяв,    …  і  слізоньки  солоні,
Тобі  сказали,  як  серденько  плаче…

03.11.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853589
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2019

Скажи мені, що любиш

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Dc7sMrYdCrQ[/youtube]

Скажи  мені,  що  любиш,
Слова  твої  медові,
Розгублено  наллю  я,
У  келишок  душі.
Минатимуть  в  чеканні  ,
Хвилини  вечерові,
Усі  думки  таємні,
Зіллються  у  вірші.

Скажи  мені,  що  любиш,
А  пити  знову,  й  знову,
Так  пристрасно  я  буду,
Твої  хмільні  меди.
Купай  мене  у  ласці,
Як  зірку  світанкову,
У  мрій  чарівну  казку,  
Мене  ти  поведи.

П’янітиму  від  тебе,
Бо  ти  –  це  насолода,
Чеканням  і  терпінням,
Все  ж  вимолила  я.
Скажи  мені,  що  любиш,
Й  осіння  прохолода
Відступить,  бо  зігріє,
Мене  любов  твоя.

02.11.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853458
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2019

Ти приніс натхнення у долоні

Ти  приніс  натхнення  у  долоні,
Теми  нові  дарував  віршам,
І  тепер  тримаєш  у  полоні,
Твоїх  ніжних,  хроматичних  гам…

Я  тепер    у  шоці  і  напрузі,
Що  від  тебе  дочекаюсь  я,
Чи  північний  холод  у  окрузі,
Чи  сердець  гаряче  полум’я?

День  новий  тобою  розпочався,
Несміливо,  якось  невпопад,
З  осінню  таємно  повінчався
Довгожданий  ніжний  листопад…

01.11.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853325
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2019

Де ти? Де?

Де  ти?  Де?  Не  можу  дочекатись,
Може  розминулись  на  шляху?
Ну…  і  як  це  може  називатись,
Як  же  витримати  прикрість  цю  лиху???

Я  дивлюся,  як  летять  хвилини,
А  тебе  усе  нема  й  нема,
Так  нестерпно,  час  без  тебе  плине,
Саме  мить  чекання,  зокрема.

Чи  тебе  сьогодні  вже  не  буде?
Ти  в  глухий  мене  загониш  кут
Де  ти?  Де?  Скажіть  же  добрі  люди?
Чи  діждусь  автобусний  маршрут?

31.10.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853311
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2019

Крила

Стається  нежданно,  коли  не  чекаєш,
Куди  б  стежка  долі  нас  не  повела,
І  вмить,  непомітно,  якось  помічаєш,
Ростуть  в  тебе  ззаду  два  білих  крила.

Новенька  сторіночка  –  табула  раса,
Надія  нова  і  нові  почуття,
Окрилює  будні  ця  дивна  окраса,
Фарбує  в  яскраве  –  рутинне  життя.

Підносять  увись,  де  ясні  горизонти,
Можливо  усе,  більш  нема  перепон,
Прокинутись  вдасться  тоді  від  дрімоти,
Змінити  й  зламати  іржавий  шаблон.

З’явилися  крила  -  я  дякую  Богу,
Обставини  склались  чудово,  ось  так,
Тепер  крокувати  з  життям  треба  в  ногу,
І  вірити  в  крила    -  бо  це  добрий  знак.

31.10.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853267
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 31.10.2019

Напиши мені швидше…

Напиши  мені  швидше,  вже  довго  так  жду,
І  морально  я  підготувалась,
Так  невпинно  у  мріях  думками  бреду,
І  не  можу  його  дочекатись.

Повідомлення  жду,  серце  тисне  й  щемить,
А  вже  хочеться  спецій  гарячих,
Всі  слова  твої  поспіхом  виконать  вмить,
Й  на  вустах  смакувати  тремтячих…

Щоб  реально  усе  відчувати  на  смак,
Щоб  вогонь  в  мені  він  запалив.
Напиши  вже  скоріш,  дочекатися  як,
Твій  рецепт  маринованих  слив???

31.11.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853209
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2019

Осінній ранок

Ранок  морозний  підкрався  невчасно
Хоч  і  світило  ще  сонечко  ясно,
Хоч  і  ясна  була  атласна  просинь…
Майже  зима,  хоч  в  душі  ще  й  не  осінь…

Тихо  молилася  зелень  остання:
"Дай  ще  тепла,  щоб  здійснилось  бажання,
В  затишку  теплому  позолотіти,
З  блиском,  колись,  в  перший  сніг  облетіти"

Світ  потопав  у  пташиних  романсах,
Гілля  стелилося  у  реверансах…
Осінь  в  полоні  своїх  меланхолій,
Тихо  ступає  по  стежечці  кволій…

29.10.2019  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853033
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.10.2019

Казка світанкова

На  медах  настояна  казка  світанкова,
По  долині  росяній  вітерець  гуляє,
В  небі  загубилася  місяця  підкова
І  блискучих  зіроньок  в    вишині  немає.

Солов’їним  щебетом  серце  розвивається,
Гомонить  сполохана  в  річці  осока,
І  піснями  ніжними  «Мрія»  озивається,
Що  її  мелодії  чути  здалека.

Рум’янило  сонечко  небозвід  окрайчиком,
Променистим  човником  вгору  поплило,
По  ярках  і  пагорбах  пострибало  зайчиком,
Поки  не  осяяло  все  моє  село.

Розбудило  соннії  квіти  мальви  пишної,
Що  в  задумі  трепетній  сперлася  на  тин,
Трударів  натомлених  знов  до  праці  кликало,
Щоб  достаток  сіяти  для  своїх  родин.

Ранок  пригортав  мене  ніжно  прохолодою
Доторкнувся  лагідно  до  мого  чола,
Шепотів  тихесенько:  «Це  не  забувається!»
Хоч  якими  далями  доля  не  вела.

23.10.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852372
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2019

Дощі осінні

Дощі  римують  злякані  синкопи,
І  по  дахах  вистукують  пунктири,
У  осені  знов  «праця  Пенелопи»,
Ритмує  вправно:  раз,  два,  три,  чотири…

Знов  сиплються  краплини,  як  монети,
Це  відкупи  за  розпачі  осінні.
Зітхають  вже  сонетами  поети
Бо  для  натхнення  ці  моменти  цінні.

Коли  за  склом  волога  прохолода,
А  у  душі  –  живе  клубок  з  словами
Віршів  мереживо  плести  –  це  насолода
Під    дощові,  мінорні,  тихі  гами…

05.10.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850505
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2019

Дежавю

Хміль  в  лещатах  стискає  свідомість-
Це  наркоз  від  щоденних  проблем
Хоч  потрібне  прозріння  -  натомість,
Осяяння  постійних  дилем…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850153
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2019

Інтернет-знайомство

Привіт
                                                 Привіт
Як  справи?                        
                                                 Усе  клас!
Так  дивно…  скільки  спільного  у  нас!
                                                     Мені  сьогодні  снився  дивний  сон…
Може  даси  мені  свій  телефон?
                                                   Щопівгодини    МТС  перериває…  
                                                     Чого,  скажи?
В  них  совісті  немає…
                                                       Вибач,  біжу…є  деякі  турботи…
О  котрій  ти  повернешся  з  роботи?
Ти  ж  близько,  давай  ввечері  приїду!
                                                         Я  згодна,  від  утоми  нема  сліду….
                                                           ***    
Ало!  Привіт!  Уже  я  під'їзджаю!
                                                         Все  добре!  Я  тебе  уже  чекаю!
                                                             ***
                                                         Привіт!
 Привіт!
Не  холодно  в  автомобілі?
                                                                 ***
                                                             Спасибі…  я  люблю  троянди  білі!
Що  будеш  пить?  Фруктовий  чай  чи  каву?
                                                                   ***
                                                             Чекаю  знову  розповідь  цікаву…
                                                             О…скільки  фоток  в  тебе  у  альбомі!
У  нас  з  тобою  спільні  є  знайомі!
                                                                         ***
                                                             Вже  пізно…треба  йти…  і  хочу  спати
А  жаль…бо  я  хотів  тобі  сказати…
                                                               Спасибі,  вечір    просто  супер  клас!
Коли  знов  зустріч  буде  в  нас?
Цілую.    Завтра  в  дев’ять  буду…
                                                           Домовились…  я  точно  не  забуду…
                                                               ***  ***  ***
                                                         …  і  10  літ  минуло  Ти  і  Я…
                                                       З  тобою  разом  ми  одна  сім’я.
                                                     Люблю  тебе!  І  хочу  щоб  ти  знав:
                                                     Спасибі,  що  мені  ти  написав…

                                                                           21.09.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848964
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.09.2019

Повчальна романтика

На  смітнику  жила  чудова  пара:
Блохаста  Мурка  і  облізлий  Тім,
Уже    півроку  як  вони  зустрілись,
І  кожен  назавжди  залишив  дім.

Тепер,  як  на  курорті  дорогому,
Все  включено,  без  плати,  без  грошей,
Не  треба  тертися  господарям  об  ноги,
Не  треба  більш  служить,  ловить  мишей.

Лежать  собі  на  валянку  старому,
Мов  королі  між  дорогих  палат,
Антисанітарія  не  хвилює,
І  не  бентежить  гнилі  аромат.

Обоє  муркають  до  вранішнього  сонця,
Нема  проблем,  обов’язків  нема,
Життю  радіють  зараз  і  сьогодні,
І  не  важливо,  що  іде  зима.
_____

Отак  і  у  людей  таке  стається,
Коли  здається  що  кругом  пітьма,
Радійте  миті,  може,  все  й  минеться,
Й  страждати  наперед,  сенсу  нема…

20.09.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848867
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 20.09.2019

Вечірній туман

То  не  крем  на  весільному  торті,
Не  Снігуроньки  білий  жупан,
Не  пісок  на  південнім  курорті,
То  лягає  на  землю  туман…

Кількаярусна  біла  хустина,
Весь  пейзаж  ділить  по  поверхах,
Осінь  тихо  хова  в  павутину,
Прохолоду  в  старих  лантухах.

11.09.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847900
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.09.2019

Осіння замальовка

Дозріли  на  вітах  каштани,
Звільнились  з  колючих  хатин,
І  хміль  зашарілий,  з  пошани,
В  задумі  схилився  на  тин.

Берези  в  шерензі,  о  диво!
Ховають  в  гіллі  копійки,
Що  кинула  осінь  примхливо,
Дарунок  скупої  руки.

А  сонце  веселе  й  не  знає,
Що  літо  минуло  давно,
Проміння  своє  посилає,
Мов  тче  золоте  полотно.

Примхливій  красуні  плекає,
На  придане  щастя  сувій,
В  букет  край  дороги  збирає:
Спориш,  лободу,  деревій.

Похмура  така  ікебана,
Та  ще  й  для  красуні…не  те,
Бо  скоро,  навколо,  ця  панна,
Прикрасить  усе  в  золоте…

08.09.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847566
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2019

Вірш нареченої Юлі

В  осінній  день,  коли  щаслива  я
Всі  друзі  за  святковими  столами
Так  прикро,  що  разом  з  нами  нема,
Моєї  рідної  і  дорогої  мами.

Вона  у  серці,  бо  своє  тепло
Шле  із  небес  моя  рідненька  ненька,
Я  пам’ятаю  кожну  мить  удвох,
Коли  була  іще  така  маленька.

На  жаль,  тебе  вже  поруч  не  було,
Коли  зросла  і  школу  закінчила,
У  світ  дорослий  стрімко  повело,
Все  те,  чого  мене  колись  навчила.

У  пам’яті  твій  голос  бережу,
І  часто,  наші  згадую  розмови,
Здається,  що  ти  знала  вже  давно:
Що  буду  нареченою  для  Вови.

В  житті  мене  ти  завжди  бережеш,
Янголом,  молишся  до  Бога,  найрідніша,
Поглянь,  яскравим  сонечком  з  небес,
Сьогодні  донечка  твоя  –  найщасливіша.

06.09.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847322
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2019

Сторонні

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=n8s9rSyCgv8[/youtube]

Дивилися  ми  одне  одному  в  очі,
Згадалися  зразу  ж  всі  дні  і  всі  ночі,
І  слів  бракувало  щоб  просто  озватись,
Несила  було  з  цим  прокляттям  змагатись.

Що  змінять  розмови  –  сюжету  немає,
Які  в  нас  думки  –  кожен  з  нас  про  це  знає,
І  через  роки  всі  слова  не  потрібні,
Ми  стали  сторонні,  хоч  дуже  подібні.

Навколо  ж  миттєвість  життя  вирувало,
Стоп-кадр    лиш  у  нас  та  його  так  замало,
Хто  знав  нас  раніше  зважав  на  деталі,
Цікаво  усім  –  «що  у  них  буде  далі?»

А  далі…  минуло…  продовжень  не  буде,
І  те  що  було  –  ніхто  з  нас  не  забуде,  
Бо  ми  не  змінились    (оце  відкриття!)
Хоч  кожен  з  нас  має  власне  життя.

Дивилися  ми  одне  одному  в  очі,
Згадалися  зразу  ж  всі  дні  і  всі  ночі,
І  слів  бракувало  щоб  просто  озватись,
Несила  було  з  цим  прокляттям  змагатись.

31.08.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846704
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2019

Тебе немає

[i](Пам"яті  Саші  Мотляха)[/i]

Лікує  час…
Та  не  для  нас…  
Не  гоїть  в  серці  рану…
Господь  обрав,
У  рай  забрав,
Дитиночку  кохану….


Пролинув  рік…
Короткий  вік,  
Судивсь  малій  дитинці…
Чому  йому?
Нема  кому,
Вже  готувать  гостинці…

Без  тебе  все,
Час    вдаль  несе,
Та  пам'ять  залишає…
Сніги…дощі…
Цвітуть  кущі…
Але  тебе  немає…

Болить  душа,
Не  поспіша,
Ця  втрата  заживати,
А  так  кортить,
Хоча  б  на  мить,
Тебе  скоріш  обняти.

Почути  сміх…
Який  же  гріх,
Дитину  забирає?
Всі  в  школу  йдуть,
Тебе  там  ждуть,
Але  тебе  немає…

 Лише  думки…
Усі  замки,
Молитвами  здолаєм.
Тебе  нема  -
Сліз  пелена…
Ми  любим  й  пам’ятаєм…

28.08.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846431
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.08.2019

Салон краси "Осінь"

Непомітно  для  всіх  конкурентів,
Не  рахуючи  їх  голоси,
Осінь  безліч  знайшла  аргументів  ,
Щоб  відкрити  салони  краси.

Фарбувала  патлаті  берези,
І  тонесенькі  пасма  верби,
Готувала  ліси  до  «Імпрези»,
У  солярії  гріла  дуби.

Нанесла  ледь  легку  позолоту,
На  гіллячок  новий  манікюр,
І  прибрала  покоси  з  долини  –
Епіляція  всіх  шевелюр.

Норум’янила  яблукам  щоки,
Динь  –  скоріш  засмагати  на  пляж,
Аромат  кавунів  на  всі  боки,
Горобині  –  новий  макіяж.

 Масажисти-вітри  чаклували,
М’яли  вправно  із  боку  на  бік,
Листя  хвилями  перевертали  -
Кріп,  петрушку,  щавель,  базилік…

Хоч  затіяла  дуже  зарано,
Бо  буяє  серпнева  трава,
Але  в  осені  є  свої  плани  -
Швидше  в  літа  забрати  права…

14.08.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844972
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.08.2019

Морський вітер

Вітер,  як  досвідчений  бариста,
Брав  у  моря  різні  кольори,
Пестив…  хвиля  гнулася  ребриста,
Й  грізне  небо  падало    згори.

Кидав  з  неба  він  колючі  струни,
Що  впивались  у  грузькі  піски,
Мрії,  мов  на  гойдалці  тонули,
Й  стомлених  пташок  скупі  разки.  

Вітер    -    наче  велетень  казковий,
Розвантажив  в  небі  гори  хмар,
З  мрій  сплітав  сюжет  -  морські  обнови,
Додавав  творінням  дрібку  чар.


04.08.2019
 (ред.  2025)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844608
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2019

Весняна завірюха

На  подвір’ї  завірюха
Та  не  мерзнуть  ніс  і  вуха

Скрізь  хурделиця  мете
Та  я  бачу  –  щось  не  те:

В  синім  небі  сонце  сяє,
І  морозу  щось  немає,

Скрізь  барвисті  ніжні  квіти,
Граються  маленькі  діти.

Хоч  нема  зими  ніде  ,
Але  сніг  все  йде  та  йде…

Поруч  білі  порошинки  –
Це  летять  з  кульбаб  пушинки.

29.07.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843421
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2019

Дивний звір

Я  підходжу  до  віконця,
І  не  бачу  в  небі  сонця,

Його  з’їв  великий  звір,
Правда  це,  мені  повір…

Темно-сірий  і  кудлатий,
Злий,  сердитий  і  кошлатий,

Хоч  гостей  таких  й  не  треба  -
З  сонцем,  проковтнув  пів  неба.

Темно,  наче  серед  ночі,
Заблищали  іскри-очі.

Клацають  залізні  зуби,
Мов  гучні  небесні  труби.

Дощ    із  неба  покотився
Ну  а  звір  кудись  подівся…

А  я  лише  усміхалась,
Що  хмариночки  злякалась.

28.07.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843374
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.07.2019

Колисаночка

Спить  маленьке  янголятко
Вже  дрімають  очі
Щоби  сон  прийшов  до  хати
Оцієї  ночі.

Сплять  на  рученьках  маленьких,
Рум’яненькі  щічки,
Заколисує  цвіркунчик  
Всіх  цієї  нічки.

Казкою  сіяє  тиша  ,
Затишна  кімната,
Спить  малесенька  дитинка  -
Радість  мами  й  тата.

26.07.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843200
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 26.07.2019

Думки перед фінішем

Замучили  порохоботи,
Немає  іншої  роботи?
У  соцмережах  стільки  люду
А  ви  ллєте  там  гори  бруду.
Та  ваші  плани  –  всі  пропащі
Хто  вам  сказав  що  ви  найкращі?
Побачили  в  останні  роки,
Від  вас  тепер  стільки  мороки…
Не  відженеш  вас  від  корита,
Тому  така  я  і  сердита,
Чорт  ладана  так  не  боїться,
Як  вам  кругом  ЗЕ-підступ  сниться.
Стратег  -  є  зрадник  усім  вам,
Про  це  вже  видно  із  реклам,
Вам  «Батьківщина»  -  зло  тепер,
Ляшко  –  у  раді  землю  жер.
В  Смешка  –щось  погляди  не  ті,
Лиш  ви  собі  на  висоті…
Про  опо-сили  –  мови  рясно,
Та  пройдуть  з  екзитполів  ясно…
Слабке  і  Голосу  ім’я,
Та  й  лідер  він  -  такий  як  я…

Ну  досить  вже  антиреклами,
Бо  люди  ж  ми  усі  із  вами:
Підем  на  вибори  ми  сміло,
Берем  слова,    а  ціним-  діло…
Все  буде  добре,  мудрість  каже…
Ми  виберемо  –  час  покаже…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842477
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.07.2019

Чудовий ранок

Лягли  тумани  сині  на  долину,
Там  Удай  сонний  відпочить  приліг,
Розбудть  сонце  всіх  через  хвилину,
І  струсить  роси  вранішні  до  ніг.

Така  краса  –  пробудження  природи,
Бо  новий  день  прийшов  у  Божий  світ,
Радіють  всі:  поля,    ліси  та  гори,
До  неба  тягнуться,  як  птахи  у  політ.  

Чи  є  ще  десь  таке  яскраве  сонце,
Така  привітна  й  лагідна  земля?
Я  відчиню  у  світ  своє  віконце
Бо  так  люблю  чудові  ранки  я.
18.07.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842317
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.07.2019