| Сторінки (1/14): | « | 1 | » |
Від лагідних посмішок тіло кидає в жар,
В голові все бунтує, меридіани раптово стають паралелями.
І хоч навколо витає постармагедонний нуар,
Нас не зачіпають ні його втрати, ні безглузді в своєму змісті дуелі.
Під ногами – тверда, нерухома, до болю кохана земля
(Хоча щойно вночі зрівняло з водою Чикаго).
Мене ваблять з собою у втечу, залишити все тут молять,
Та ніхто з них чомусь не звертає на тебе уваги.
Залишаємось вдвох, я і ти – у просторі сумного безмежжя,
На фоні лагідно дзеленчить новостворений катастрофою океан.
(Їх було вже до біса… Та хіба розберешся,
У якій з них ми потрапили в божевільний капкан?)
Від твоїх щирих посмішок тіло кидає в жар,
В голові вибухають всесвіти, кров хлине носом і перед очима темно.
Ти ж бо – всього лише мій нечіткий галюциногенний нічний жах,
У який я повірила – на жаль – занадто даремно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870020
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2020
Гіперсолодка абстракція болю скарифікує нервові клітини,
Нескінченна стратифікація волі призводить тільки до одного - до стимулу.
Ми піднімаємось з колін, виринаючи з абсурду безголово склепаної Матриці,
Ми вириваємо з вен дроти, щоб подивитись в очі системі-зрадниці.
Нас небагато - тих, хто наважився позбутись вшитих у мозок датчиків;
Тих, хто засумнівався в собі, в тому, що мало б для нас усе значити;
Тих, хто встає і діє, хто нехтує закарбованими в мозок постулатами:
Ми вже давно вигнанці, місце нам одне є - за псевдоіснуючими гратами.
Нас небагато, та прибуває, і все більше не вірять в фальшиві уявлення.
Ми ідемо вперед - беззбройні, та впевнені, цілісні, а не з шматочків складені;
Ми ідемо вперед, бо знаємо - правда в руках тих, хто за неї готовий стояти.
Безголова Матриця впаде, і вже не ми потрапимо за цілком реальні грати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870019
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2020
вони кажуть: "не виходьте із дому,
не спілкуйтесь ні з ким,
тримайте дистанцію".
вони говорять: "є шанс впасти в тривалу кому,
заснути навіки тупим,
залишитись без раціо".
вони кричать: "та послухайте! зрозумійте!
воно не варте життя,
нічого не варте".
вони кричать - а нам байдуже, світе,
без жодного каяття.
нам ні світло, ні жарко.
нас рятують, нас стараються вберегти,
а ми валимо вперед
в обійми вірусу.
нам начхати на те, чи палають мости,
чи падіння комет,
а чи мремо без примусу.
в голові лиш одне: треба йти, треба гнати
вперед, де мета,
до кінця і до краю.
бо ми хворі коханням - божевільні скоти.
бо там, де той край -
ми помираємо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867989
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2020
Вона грає в війну – чергова дитина, в якої забрали щастя.
Вона грає в війну, і кому, чорт забирай, це згадається?
Хто побачить синці й бризки крові на колись ніжному обличчі?
Вона грає в війну – так, як цьому вчать її інші.
Чергове дівчисько, в чиїх руках автомат – це продовження тіла.
Вона грає в цю чортову ГРУ так, як сама лише це зрозуміла.
Й не побачити, що для неї немає ні своїх, ні інших –
Вона стріляє в пустоту, поки справи не стають усе гірше.
Вона б'є і вбиває, вона – жах і проколоті груди,
У руках – автомат, на нозі – ніж і збірка етюдів.
Чергове дівчисько, яке ще не встигло любити життя
Помирає від злоби, котра лугом тече по думках.
Вона грає в війну, як програє – на її місце прийде інша.
Їх є сотні, мільярди, їх з кожною хвилиною усе більше і більше.
Вона грає в війну по правилах, які сама собі диктувати згодна.
Та на вічний сон ляже за чужими – померши ні за що. Без свободи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793073
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.05.2018
У неї білосніжні крила,
І пір’я лишає на пам’ять.
І не небезпечно красива -
Але на душі ставить рани.
І очі немов з малахіту -
Яскраво-зелені, отруйні,
І посмішка вперто невтішна -
Звабливо-похмура, розумна.
Морська і перната... людина.
Ще й крила відлиті з душі.
Спокійна, терпляче красива
Забрала від серця ключі.
Забрала від серця і серце,
Лишила на пам’ять перо;
Не дивна, зовсім не чудесна -
Із нею пішло і тепло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788540
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2018
У правій руці – пістолет, у лівій – чотири патрони.
Моєї душі переплет загубив уже треті вагони,
Моєї душі синтез страху відкрив собі нові кордони...
А я посміхаюся жаху й тримаю чотири патрони.
У правій руці чорний плащ, у лівій – зелена відвага.
Втікаємо ми в незнання, віддавши усе в руки магам,
Втікаємо ми у дощі, драконів забравши з собою.
У правій руці чорний плащ. Чи думаю я головою?
У лівій руці пістолет, у правій тримаю рушницю.
Мій світ уже повністю впав, до неба тепер не пробититись.
Мій світ уже своє віджив і збив електродів вагони,
А я тримаю в руках чотири іржаві патрони.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787713
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.04.2018
Три сестриці під вікном
Пряли ввечері рядком.
«Якби я була цариця…»
Чорт же забирай, дівице!
Цю казку знаємо з давен –
Лиш балачки та все пусте:
Дівиці пряли, мати поре -
Лиш все не те, та знов не те.
Скажи мені, що бачиш, брате,
Моя єдина ти розрадо:
Мій коню білогривий в стрічках,
Ти бачиш, як тече та річка,
В якій лиш кров та сльози поруч?
Сестриці пряжу мнуть вже мовчки.
Ти глянь направо, друже вірний,
Скажи, чи бачиш синє небо?
Чи золотіють жита коси?
Ні. Бо не треба. Нам – не треба.
Ти глянь наліво… Ні. Не варто.
Зустрінеш там пусті лиш жарти.
Знайдеш в кущах лиш купу бруду,
Тіла, що тупо йшли за блудом.
Ти чув, мій друже, вже про саклю,
Чурек, Кавказ і іже з ними.
Та чи ти зможеш розказати,
Як справді жити на чужині?
Ти лиш все чув – та ти не бачив,
Не знаю й я, що там й до чого.
Не розшифрую я ті знаки,
Що послані були від Бога –
Якщо він є, чого не знати.
Лиш віра є десь там, на дні.
Шматками. Бо тепер мені
Далеко треба всі завіти,
В яких лиш криво шито й крито.
Три сестриці під вікном
Лиш сміються з мене, брате
Бо до Мойр на поклон
Веду напувати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785723
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.04.2018
Стирати тебе із реальності насправді так легко, що аж страшно;
Видаляти тебе із себе, виявляється, вже набагато важче.
Ти стоїш наді мною мовчазливим нагадуванням безсмертної помилки:
Я у тобі захована чи в мені ти – знати цього навіть не хочеться.
Ми розтікаємось полімером по підлозі новонародженого Всесвіту,
Неоднорідної консистенції думки в голові – я справді хочу знати все?
Я не впевнена, чи ти – це ілюзія, а чи мої дії всьому причина;
Я не знаю, в чиє існування більше вірю: своє чи амазонського ламантина.
Стирати тебе із реальності так легко, що не помічаєш цього невдалого моменту;
Видаляти тебе із себе – ніби відривати руку, намертво приклеєну до стенду.
Ти зникаєш поміж вихру збаламучених атомів, а я усвідомлюю свої дії:
Так, вони були вірними: врешті-решт, ти був просто
шматком
моєї
мрії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781803
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.03.2018
Ти рвеш себе на шматки й вибухаєш надновою на окраїні Всесвіту;
Ти посміхаєшся щиро чи щоб не хвилювати мене – так, я справді хотіла б знати це!
Ми стоїмо на двох паралелях, зіткнутих в неосяжній геометрії простору,
Зачаровані Вічністю, яка на наших очах переливається небаченим кольором.
Це здається неминучим і трапляється просто так, без попередження,
А я тільки мовчу на твої аргументи й ставлю на нову папку «Затверджено».
Це могла б бути погана ілюзія й надлишок снів, перерахованих в космоси…
Та, на жаль, це реальність, в якій ми просто мушля на дні озера.
Я зістригаю ривками коси й складаю з них довгий шлях поміж зорями –
Мені ж теж треба кудись повертатися, хай цей шлях хоча б буде проторений.
Мені треба піти звідси й поблукати Вічність між Простором…
Мої коси розкидає вітер, не залишаючи вибору й опору.
Може, це й на краще, може, поміж зір я знайду те, що треба.
Може, це та Доля, про яку я стільки чула ще внизу, під голубим небом.
Та зараз я йду по дорозі із небаченого мерехтливого восьмого кольору…
Так, знаєш, я згодна цілу Вічність блукати Простором.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780295
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.03.2018
Я падаю у небо, лечу вверх головою,
Я вірю у життя, дивлюсь перед собою,
Я падаю у вічність, я падаю у сни.
Вони, жаль, чорно-білі, і жаль, що не вони.
Мені би хоч втекти від сонця у степи,
Мені би заховатись, де тільки я, не ти.
Мені б навчитись жити, не падати в слова.
Мені б... Не хочу думати. Тому що ти – не я.
Мені б з землі піднятись, і очі в небеса,
Мені б втекти в реальність, вві сні-бо я жива.
Мені би заховатись, де тільки я, не ти.
Мені б... Тисну на жалість і пишу злі листи.
Я падаю у зорі, лечу від тебе геть,
Я вірю у можливість, любов, відвагу, честь.
Я падаю у вічність, я падаю у сни...
Чому ж не кольорові? Чому ми – не вони?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775853
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.02.2018
Мені тебе замало.
Мені тебе до болю.
Ти сонце, що вставало;
Ти дах над головою.
Мені тебе до смутку...
До рук, покритих кров’ю:
Закритого від звуку,
Заритого в сувої.
Мені тебе на щастя,
Чи, може, все ж на сльози?
Ти тут тому, щоб здатись?
Чи просто зрадив розум?
Мені тебе до мрії,
До щирого бажання...
Мені б втекти в завії -
Забути про кохання.
Мені тебе… Ну годі!
Вже досить лити відчай!
Закритись від морозу,
Залишитись не річчю!
Мені тебе не мало!
Мені тебе... до болю.
Ти сонце, що зламало
Життя просте без бою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2018
Я дружу з монстром, що у моїй голові,
Я годую його фантазіями про далекі світи,
Я тисну йому лапу й чешу пухнастий хвіст.
У моїй голові монстр - і добре, що не ти.
Мій монстр вміє мене обіймати,
Посміхається тепло, коли я сумна,
Мій монстр живе у просторій кімнаті:
Він у моїй голові, а я з ним - не одна.
Мій монстр любить шоколадне печеня,
На сніданок ловить нічні погані сни,
Його улюблений колір – яскраво-зелений.
У моїй голові монстр – і добре, що не ти.
Мій монстр чарівно грає на гітарі,
Від тебе ж я чую тільки лайливі слова,
Мій монстр ненавидить пусті чвари,
А ти просто безбарвний, ти мов не душа.
Я дружу з монстром у моїй голові:
Гладжу його за вухом, дивлюся в нічне небо,
Тисну йому лапу, чешу пухнастий хвіст,
А мій монстр тягне мене до себе...
Я дружу з монстром із моїх думок,
Який вперто кличе мене у свої світи.
Ти ж байдужий до мене на кожен крок...
Я даю руку монстру...
[i] І радію, що він – не ти.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774405
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.01.2018
А ти мій ворог. Маю тебе вбити.
Мені не друг ти. Не тисни на жаль.
Ти мій противник. Ну, хоча побитий...
Та у очах навпроти бачу дзвінку сталь.
А ти мій ворог. Друг мій недосяжний.
Запізно Доля повернулася до нас.
Ти мій – не мій... Далекий і відважний.
Ти мій лиш ворог. А все інше – фарс.
А ти мій ворог. Ти вже поза межею.
Мені ніхто ти. Я тобі чужа.
Ти любиш волю. Смійся же із нею.
Недарма кожен день на краєчку ножа.
А ти мій ворог. Шкода, маю вбити.
Мені не друг ти. Не тисни на жаль.
Ти мій суперник. Гордий і побитий.
Та у очах обох нас світиться... печаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774241
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.01.2018
Ти смієшся й розказуєш, що любов може бути різною:
Терпкою, солодкою, вишневою чи зі смаком контрабандного віскі.
Ти смієшся і плачеш, бо бачиш не осінь, а золоті вихори волосся,
Ти живеш від кінця до кінця, від "чекаю" до смутного "здалося".
Ти смієшся про те, що вже було й навряд чи трапиться знову,
Та я слухаю щиро, довірливо, уважно хапаючи кожне слово.
Ти всього лиш прохожа, ти всього лиш йшла повз і присіла зі мною побути;
Ти смієшся і плачеш, бо серце досі золота багрянцем окуте.
Я не знала того, що лиш вперше чую сьогодні від тебе:
Про м’яке золоте волосся і очі ніжні, як весняне небо.
Я не знала, що можна любити, віддавши за щастя усе і ще більше –
Ти розказуєш це, і голос луна в тиші парку тихіше і швидше.
Ти говориш, що довіра – важливо і насправді дуже непевно,
Очі твої чомусь міцно закриті, але голос далеко гуляє ехом.
Ти шепочеш, що любила з гірким післясмаком дешевого віскі,
Ти зітхаєш, бо історія виявляється для нас обох занадто слізною.
Але ось і світанок, ти замовкаєш і лагідно гладиш мене по голові,
Бажаєш любові й тепла, наостанок дякуєш і просиш: «Живи».
Ти ідеш крізь туман, знаючи, що не побіжу за тобою вслід.
Врешті-решт, ти всього лиш нічна перехожа.
[i]Врешті-решт, я всього лиш бродячий кіт.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774231
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2018