* * *
Відлучили рідню від коша.
Відчахнули від стовбура віти.
Чи судилось довічно молитись грошам
і терпіти гарячі привіти?
Хвора ненька, авжеж, не чужа, –
блудним дітям однаково рідна.
Рветься серця струна і печеться душа:
Україна – в світах на колінах.
Оселилася в серці журба.
Як же тісно їй, – можна й згоріти!
Боже ж, Боже, убий в мені врешті раба,
поможи із сім’єю зустрітись.
Шаленіє терпіння вогонь!
Ой гіркущі ж меди в закордоні!
Пригорнути б до серця синочка свого,
глянуть в очі маленької доні.
Ой болюча ж близька далина!
Ген по полю – сподівана воля.
І травинки-кровинки ростуть в бур’янах.
А на покутті – всілась недоля.
Як же важко додому іти!
Та терпів би й нестерпніші муки,
якби ж тільки Господь битий шлях освітив,
щоб жили краще діти й онуки.