Змокрілі вулиці села,
Гудуть стовпи від вітру...
Зігнувшись з холоду, несла
Кудись у світ півлітру.
Їй не цікаве немовля,
Пахуча трава-рута.
Зеленим змієм намовля,
Пече в руках отрута.
Давно вже стерлась в блуді грань,
Усе людське пропите.
Хтось тихо вимовить: “Не жаль !”
Кого ж тоді жаліти?
Можливо, згине десь в імлі,
Сім’я її забуде.
Таких багато на Землі,
Допоможіть їм, ЛЮДИ!
***
