Чи то примарилось мені,
Чи то наснилося -
Стояла дівчина
В тумані на зорі.
Розгледить я її не міг,
Та серце билося,
Як птах, зневічений
Мисливцем - на землі.
Я кольор знав її очей,
Ще їх не бачивши.
І навіть знав її ім'я
Й цілунків смак.
І що на лівеє плече,
Де шрам, як терна шип,
У сміху голову схиля
Вона - ось так.
І ніби бачились ми вже,
Та - ні, не бачились.
І ніби все у нас було,
Та - не було.
А сонце різало ножем
Проміння, граючи,
Туман, де марилась, немов
Моя любов.
3 жовтня, 2026
