Я прокинувся в лісі з туману,
Де крутились зелені корчі,
І приймав прохолоду весняну,
Обіймаючи землю незнану,
Що мене зігрівала вночі.
Ген бики обгризали дерева,
Що гілляччям зверталися вниз.
Я вдивлявся між ними, чи Ева,
Як місцева жива королева,
Тут ходила з Адамом по хмиз.
Я ніяк не збирався у силі
І в тривозі не бачив небес,
Тільки хащі, старі і похилі,
Де птахи щебетали щохвилі,
Де, здавалось, я вмер і воскрес.
Тихим кроком я рушив по гаю
У молочну освітлену даль,
Де дзвеніло русло водограю
І голубок стривожену зграю
Я вчував крізь імлисту вуаль.
І спинився, утративши мову,
Я на скелях із гострих вершин.
Бо заграву застав світанкову,
Що вривалась у сонну діброву,
Де вдихав я цвітучий жасмин.
1.10.2026
