На занедбаний обрій душі
Несподівано випливло сонце -
І по швах клітка суму тріщить,
І розпався до мізеру стронцій.
-------
Кожен промінь мов стовп на ділянці,
Де є золото вищої проби,
Про яке і не знала я вранці...
Боже мій, що ж зі мною ти робиш?!
Ну, хіба сонце може щоночі
З-поміж сходу та півночі встати,
Гріти так, що від щастя лоскоче,
Мов не було й ніякої втрати?
Щоб галявини посмішок рясно
Розквітали кульбабками в серці?
Щоб веснянками мрій передчасно
Милувалась душа у люстерці?
Так питати - лиш гнівати долю,
Краще змовчу палким поцілунком.
В решті-решт, вийде хай з-під контролю
Вир кохання нестримно і лунко.
13.01.2009
