Твоє фото було як ікона,
На шпалерах мого телефона.
Багато вечорів під балконом
Твоїм в зливу прощався умовно.
Без тупих СМС та зайвих дзвінків
Там я тихо під ніс собі шепотів:
Прощав я тобі, і з тобою прощався,
Та потім для цього я ще повертався.
Так, з часом ікона згасла на фоні,
Як наше графіті під твоїм балконом.
Змили ці зливи серця намальовані,
А те, що тривожило, стало соромом.
Розтискаю долоні, відпускаючи лезо,
За яке я тримався до крові тепер.
Не вірило серце, що ти була стерво,
Та розум нарешті тебе просто стер.
Тепер я зрідка біля твого балкону,
І він вже не спогад, а купа бетону.
Обнулив телефон і нові шпалери,
Новий плейлист, де немає химери.
Твої СМС потрапляють у спам,
Загубились вони поміж реклам.
У БАН я відправив твої контакти,
Тепер констатую це вже як факти.
Кожен мій ранок — з мажорної ноти.
Минула депресія — закінчились квоти.
Нові знайомства, новий крок у життя,
Нові поцілунки і зовсім нові відчуття.
