Колись, поляже від сокири,
І дуб старий й сосновий гай,
І будуть схожі на могили,
Святі місця, де був розмай.
Впаде роса-пісок на гребінь,
Де вівці паслися колись,
Де на траві, міжгірський леґінь,
Лежав щасливий горілиць.
Колись все зміниться на гірше…
Самі зруйнуємо свій дім,
Бо мати хочемо все більше,
Не даючи хоч щось взамін.
Ми не торкнемся пальця Бога,
Не стане небо ближче нам,
Коли карпатська, з хмарин, торба,
Зірветься завдяки вітрам.
Коли гримітиме у небі,
А страшно буде на землі…
Лиш вітряки, високі й вперті,
Крутитись будуть, як дурні.
Всі ріки висохнуть під камінь,
Помре у лісі джерело,
І кожен з нас, як грішний Каїн,
Загляне у своє нутро.
Там нас вбиває вічний ворог,
І робить згарище із міст,
А тут самі, вже дуже скоро,
Ми знищимо карпатський ліс.
ID:
1069745
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 30.09.2026 20:00:16
© дата внесення змiн: 30.09.2026 20:15:12
автор: Ярослав Ланьо
Вкажіть причину вашої скарги
|
