|
Жрець повагом ступає по пустелі,
Тут хижий вітер зранку норовить,
Що жар жене людині до оселі,
Та бедуїнські співи невеселі
В піщаній мряці стишує на мить.
Він сходить до гробниці фараона,
Між золота та прокляті скарби,
Та молиться до святості Амона,
Щоб нарід та об'єднана корона
Не знали ні упадку, ні журби.
І Ніл йому вчувається в долині,
Як пензлями рисує він богів,
Та профілі вирізьблює орлині,
І фарби добавляє багро-сині,
Щоб жовтий колір одинцем не скнів.
І раптом зупиняється в роботі,
Та поглядом звертається крізь мур,
Здригається в ряснім холоднім поті,
Бо дух його ув'язнений у плоті
Майбутнього боїться, як тортур.
Байдужий він до армій Ханаану,
І римський меч йому не новина,
Арабському нічному каравану
Він відсіч дасть, як хетам та Ірану,
Щасливий він без грецького вина.
Та бачить він, як дідові знамена
І край його, прославлений в віках,
Захоплює без бою ойкумена,
І мовкне мова, як стара сирена,
І грамота вмирає по складах.
І пензлі він відкидує в печалі,
Бере різець і кришить ним граніт,
Та вибиває в камені скрижалі,
Які б читали у чужинській далі
І переклали у широкий світ.
Уперше посміхається мужчина
Та слово промовляє сам собі:
«Безсмертна буде кожна батьківщина
Як знайдеться у неї та людина,
Що спис пером замінить в боротьбі.»
30.09.2026
ID:
1069729
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 30.09.2026 15:17:48
© дата внесення змiн: 30.09.2026 23:56:00
автор: Василь Гаврилишин
Вкажіть причину вашої скарги
|
