Зніми взуття, заходячи у осінь —
Бо осінь то незвідані світи.
Неначе «по помитому» ми босі
Заходимо у інший стан душі.
А може десь далеко осінь інша?
Там крони пишні в синіх кольорах,
Рожеве небо, сонце й зорі ближче,
Неначе можна пестити в руках.
Пташки прозорі, розміром з колібрі,
Звучать неначе тріо скрипалів.
А море в фіолетовій палітрі
Із хвильками бузкових кольорів.
І навіть сонце кольору блакиті.
Лавандові хмаринки наче пух
Свої відтінки змінюють щомиті.
Така краса — перехопило дух!..
Але яка ж там має бути кава?
Напевно, синя, з присмаком зими?
Ой, ні... Абсурдна вийшла ця забава —
Тож схаменись і просто припини.
Бо краща осінь — тепла, золотава.
Вона цінує затишок, тепло —
Тому у нас гаряча чорна кава
Й пейзажі звичні — в кольорах бордо.
