Коли я безсонням снови́дила —
Ти схо́див щоразу з розуму
Вмовляв, аби я ще протри́малась
Бо ти вже далеко... Знову...
Нагадував за вітаміни
Й годину на спокій — не менше
Щоб кава була на мінімум
Емоцій та вражень — безліч.
Записував голос крізь вибухи:
"Чекай...
Я люблю...
Твій і крапка..."
А я забувала за мінімум
І каву гірку — на максимум.
А я забувала за терміни
За строки чекання й вірила —
Сьогодні цей Всесвіт взаємний
Бо так я собі намітила.
Бо так зажадала на місяць
І сонце просила — молила:
"Поба́ч його тихий піксель
Зігрій його в холод". Вітрила
Най вишиє сріблом Доля
Най вкриє туманом минуле
Мені най зоставить безсоння
І купу гірких пігулок.
Мені най віддасть його сумнів
І страх
І зневіру у силі
Від болю нічого не буде —
Мені —
І моїм вітрилам.
Не бійся — я втри́маю небо
Хоча́ би ось це, що зі мною
Чекаю
Твого
Повернення
Чекаю
Тебе
Додому.
