Все почнеться тоді,
Як припиниться зараз,
Де в безпросвітку літа до одуру парить.
Сподіваємось, ждем, і в полоні надій
Про скоріший прихід
Лиш того, що тоді.
Ні, теперішнє не починалося ще
У дитинстві,
У юності, в ході речей..
Може збігли хвилини години і тижні,
А теперішнє буде тоді,
Ще не видно.
На сьогодні, на завтра, на довгі роки
Іще стільки непотребу мусим зробить,
Скільки дріб'язків треба пустопорожніх —
Марнота із марнот,
Нам вона не дорожча
Посиденьок за прісним, немилим столом,
І сіяння поселень чужих під крилом.
Через простір і час випадкових кроїв
Віднесе нас літак у чужинські краї.
А торкнемось порогу невже не уздрієм,
Не помітим, що рідні усі почужіли.
Я і сам почужів
І всередині, й ззовні,
Не важливо, що йду у штанах непрасованих,
І що чоботи в бруді, зім'яте чоло...
Перехожі рябіють запиленим тлом.
Це хіба земляки? Уподібнення людям,
Це усе сьогоденню невдала прелюдія.
А теперішнє буде тоді. Ось мине
Цей незначущий рік, що плекає чумне,
Спішно вирвемось з клітки і будем радіти,
Хай завершиться тільки тисячоліття.
Будем ждати, трудитись, побіжно грішить.
В нашій млявій, одвіку примарній душі
Все застигле в просонні раптово сапнеться.
Ось життя промайне ... І тоді вже почнеться.
Chara Vinna
Всё начнётся потом,
когда кончится это
бесконечное душное, жаркое лето.
Мы надеемся, ждём, мы мечтаем о том,
чтоб скорее пришло
то, что будет потом.
Нет, пока настоящее не начиналось.
Может, в детстве...
ну в юности... самую малость...
Может, были минуты... часы... ну, недели...
Настоящее будет потом!
А на деле
На сегодня, назавтра и на год вперёд
столько необходимо-ненужных забот,
столько мелкой работы, которая тоже
никому не нужна.
Нам она не дороже,
чем сиденье за чуждым и скучным столом,
чем свеченье чужих городов под крылом.
Не по мерке пространство и время кроя,
самолёт нас уносит в чужие края.
А когда мы вернёмся домой, неужели
не заметим, что близкие все почужели?
Я и сам почужел.
Мне ведь даже неважно,
что шагаю в костюме неважно отглаженном,
что ботинки не чищены, смято лицо,
и все встречные будто покрыты пыльцой.
Это не земляки, а прохожие люди,
это всё к настоящему только прелюдия.
Настоящее будет потом. Вот пройдёт
этот суетный мелочный маятный год,
и мы выйдем на волю из мучившей клети.
Вот окончится только тысячелетье...
Ну, потерпим, потрудимся,
близко уже...
В нашей несуществующей сонной душе
всё застывшее всхлипнет и с криком проснётся.
Вот окончится жизнь... и тогда уж начнётся.
Сергій Юрський
ID:
1069007
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.09.2026 15:27:23
© дата внесення змiн: 21.09.2026 19:04:57
автор: Chara Vinna
Вкажіть причину вашої скарги
|
