Ми дійсно маєм те, що маєм.
Діток народжуєм й вмираєм,
Під рев ракет і гул гармат.
Живем без радісних тих дат.
Ми не живемо й не вмираєм,
Бо іншого життя не знаєм.
Ми вірим в те, що з нами Бог,
А звикли до війни й тривог.
Тому, що просто виживаєм,
Бо ми ж, що маємо, то й маєм.
Живем й ночуєм не в оселях,
І не в містах чи теплих селах.
А в сховищах спимо й конаєм,
Бо іншого тепер не знаєм.
Нас чи ведуть, чи хтось веде,
Ми довго йшли, тепер ми де?
В. Небайдужий.
