Лука із песиком носився,
І шпіца в попу лобизав,
Він наче з сином з ним возився.
За брата меншого сприймав.
Захоче пес на стіл - залізе,
З ним за кордон летить без візи.
Той пес ріднішим став за Колю,
Плекали пса й кормили в волю.
В Корею якось дід подався,
Він там із Кімом обіймався.
Аж раптом, глянув, пса немає,
Й ніхто ,де дівся пес не знає.
Від втоми впали охоронці,
А дуже сильні вони хлопці.
Мабудь до сучки збіг втішатись,
Й коханням з нею десь зайнятись.
Коли офіціоз скінчили,
За стіл поважних запросили.
І там той песик і знайшовся,
До смаку майже всім прийшовся.
