Хочу, щоб день починався з банального:
«Доброго ранку, мала.
Як ти спала? Я так скучив…
Мені забракло твого тепла»
Уявляю: день триває - і ти пишеш:
«Пообідала, моя мала?
Як минає твій день?
Тут без тебе - наче тюрма»
І так мрію, щоб ввечері теж написав:
«Надобраніч, люба моя мала.
Обіймаю, цілую.
Чекай завтра від мене листа…»
*бо так мало треба для щастя, знаєш…
Лише кілька щирих, простих фраз.
І турбота, яку в них відчуваєш -
про любов. Таку скромну, без зайвих прикрас.
Справжню. Яка не кричить про себе,
не вимагає ні клятв, ні обіцянок.
Тільки тихо шепоче: «я завжди поруч»
і робить щасливим звичайний ранок.
