*****
Коли закрадаються в душу
Мою преважкі почуття,
Кажу: їх позбутися мушу,
Прогнати всі без вороття
До прірви, безодні німої
І їх проганяю я вмить,
Щоб долі не мав я лихої
Із ними, бо прагну щомить
Із доброю долею жити
Я протягом всьóго життя
І гордо добру лиш служити
В цім світі. Тому почуття
Я в душу запрошую світлі,
Мов сонце, що в небі сія,
Щоб думи були, як розквітлі
Квітки, а із ними і я.
Я із почуттями такими
Й думками іду лиш вперед.
Життя відчуваю я з ними
Солодким, неначебто мед.
Більш серце у грудях не плаче,
Прогнавши гіркі почуття.
Воно усміхається, наче
До мами веселе дитя.
Душа розцвітає, як квіти
Красиві й пахучі в гаю.
Радіє вона, наче діти,
Життю, мов живе у раю.
Лиш добрі думки й почування
Триматиму я у собі,
Допоки життя мить остання
Не пройде, що я і тобі
Бажаю від серця, бо в цьому
Життя й полягає вся суть.
Думки й почуття в нас на ньому
Її тільки добрі несуть.
Євген Ковальчук, 23. 05. 2022
