Стою я мовчки, як сонце над світом
а повз мене тече ріка - життя.
Я у ній розчиняюсь білим снігом ,
Несу у вічність свої почуття.
Високо у горах на полонині ,
цвіте едельвейс квітка кохання.
Вітер розпліта коси яворині ,
з цвіту збирає мед бджілка рання.
Опадає із синіх гір водоспад
Об розбиті скелі жива водиця.
Осяює казковий рай - зорепад
Радіє літечку в травах птиця.
Трембіта будить від зимового сну
Ці засніжені Карпати Гори.
Вдихаю у груди, нектар з цвіту п*ю,
Сонцем обіймаю осокори.
Я вслухаюсь в тишу знову і знову,
У вітер, що листячком шелестить.
У спів пташечки солов*їну мову,
У цвіт весни, у цю блаженну мить.
О, як би я хотіла крила мати,
Злітати вище хмар наче сокіл.
І до себе божу красу обняти,
вернути назад молоді роки.
Від жари, спеки ріка висихає
Найкраща квітка ронить пелюстки.
Лиш, той, хто любить і вірно кохає,
Встеля до ніг вишиті рушники.
А там ,де вічно смереки зелені
там над світом сонце рано встає.
Сидить і співає жайвір на клені
На крилах щастя людям роздає .
Так пахнуть скошені трави - сіножать,
Чебрець, люписток, рум*янок, м*ята.
Райдуга сяє як божа благодать,
п*ю цю красу , як птаха крилата.
ID:
1068900
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 13.09.2026 20:08:11
© дата внесення змiн: 04.10.2026 11:53:02
автор: Чайківчанка
Вкажіть причину вашої скарги
|
