Сонце сяє й ніжно гріє.
Серце, мов дитя,
Сонцю тішиться, радіє.
Світле почуття
Сонце в нього упускає –
Щастя чарівне
В час, коли так зігріває
Усього мене
Любо, ніжно та ласкаво
Лагідним теплом.
Серце б’ється величаво.
Чи не є це сном
Лиш? А може, це уява
Лиш моя. – Ні-ні.
Це справжнісінькая ява,
Дійсність. – В глибині
Себе відповідь я чую.
Серце мовить це.
Сонце в мить цю чарівную
Зігріва й лице,
Поглина його клітина
Кожна теплоту.
Найщасливіша людина
Я в цю мить святу.
Сонце – чудо. Сонце – диво
Неземне земне,
Що виблискує грайливо
Й усього мене
Тішить, ніжить, зігріває,
Пестить, мов дитя
Ненька, світле викликає
Щастя почуття,
Що душею відчуваю,
Тілом, серцем теж.
Як і в неба, що без краю,
В нім немає меж.
Євген Ковальчук, 20. 05. 2022
