Плететься вечір узбережжям,
а слідом, двоє, не спіша.
Украла погляди безмежна,
гіпнотизуюча вода.
Колишуть хвилі темнокрилі,
прозора ковдра накрива.
Засніть, мої печалі, нині,
тихенько ідучи до дна.
І спіть так кріпко, так глибоко.
Моїм же платтям дихає пора,
в моїх очах втопилось море.
Допоки двоє не спіша…
