Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
У вік залізний.
Не для пацьорок між рамен
Нащадків Левія племен —
В зареєстрований домен
Часів зотлілих.
У третє небо,
Там, де хор
Від тих сторін, де безліч зорь,
Де ще блукає сокіл Гор,
Як справжнє диво…
