Стою на межі , над прірвою життя
Дивлюсь на небо , як пливуть чорні хмари.
Скажи, Боже, чом немаю долі я ?...
І по - білому світу ходжу без пари.
Чи я не ходив, в день пресвятий у храм,
Чи не моливсь, до божих ікон за долю.
Чом життя побило до болю, до ран,
заростає лан на не зоранім полю.
О яка туга на моєму серці,
батьківська хата стоїть в журбі край доріг.
Висохла криниця, вода в джерельці,
У кропивах і споришах рідний поріг.
Закрита на ключ, замок - Отча хата,
Ні батька, ні мами, - ні брата немає.
Від важких дум моя душа розп*ята,
І душа ллє сльози, як небо безкрає.
Сусідські пси риють під тином яму,
Від дощу залізну браму з*їдає ржа.
Немає брата , ні батька, ні мами,
Стікає кров з моєї душі без ножа .
Гуляють лихі вітри на подвір*ї ,
І познімали зацементований дах.
Хата мов десь в горах у передгір*ї,
Немає ні одної душі - один жах.
Понаїзджало різної масті псів,
У чужі вікна до хати заглядають.
Серед ночі ходять до господарів,
що бачуть очі, все добро забирають .
О мої господарі дорогенькі!,
Для кого, ви стільки краму залишили? .
А коли сонце заходить низенько ,
Чортові діти, тут копають могили .
Йдуть уночі через вікна до хати ,
добро крадуть злодії на плечі у міх.
Якого Сучого сина родила мати?,
Що робить людям зло, а собі множить гріх.
Вмирають батьки, з нею рідна хата,
Діти по - світу шукають собі життя.
Помирає село від зайд заклятих,
Тих, хто спалює в попіл наше майбуття.
Жадний привик красти без межі, міри,
Щоб дали срібну монету йому в руки,
Злодій живе без Христової віри,
За гріхи розплачуються діти, внуки.
А циган - пурик хитрий, як мазурик
Йде, де немає господаря у хаті.
Заробить на хліб із диркою бублик
Зігріє серед зими куртка на ваті .
Там , Де господаря дома немає
Там хаос, безладдя, трави у коліно .
На городі кропива допікає,
А душу біль, бо вмирає моя Україна .
ID:
1068501
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 05.09.2026 20:28:08
© дата внесення змiн: 05.09.2026 21:55:11
автор: Чайківчанка
Вкажіть причину вашої скарги
|
