|
«Замальовка з гумором, або камера корупціонерів — "Блат-хата зелена"...»
***
Скреготить замок.
Відчиняються двері.
Чути крик : До стіни лицем.
Вовтузня...
Потім чути кроки і... на порозі камери появляється молодий, але весь у шрамах та синяках юнак.
Він важко ввалюється в камеру і двері знову за ним, скреготячи, закриваються.
Юнак мовчки стоїть біля дверей і дивиться на всіх, а потім повільно сідає біля бічної стіни.
До нього підходить висушений амбал.
- Слиш.., ти кто..?
- Вася я...
- Статья какая..?
- Вкрав я контейнер.., — тихо та мляво каже юнак і опускає голову.
Амбал повертається до всіх :
- Наш чєловєк. Ворюга, як ми...
- А ти за всіх не підписуйся, Катлєта, — Я, так вопше, за нішо сидю... По навєту менє оклєвєталі... Ну, єті — врагі України...
- Слиш, Вован,.. — хватіт мульку травіть. Тут всє свої. Знаєм ми за шо тєбе приговорілі.
- За шо..? Может об'ясніш всєм, Котлєта, а то я чо-то нє понял — на кого ти бочку катіш..!
Котлєта підходить і різко б'є коротишку по лиці кулаком, а той ойкає і лізе під нарку.
- Вот-вот, Вован..! Сразу, сучок, ти понял, гдє твоє мєсто. Мразь..! Всєх нас сдал..! Всєх..!
Він ще довгий час матюкається, відходячи в куток до параші.
До сидячого бочком підходить бувший черевань та хлопак кавказької зовнішності.
- Чувак, — каже один, — я Артур, а це Місьо з міністерства оборони. Розкажи, як там на вольняку зараз, а то ми вже тут по 5-ть / 6-ть років маринуємось і чекаємо на виконання приговорів.
- Та нічого так на вольняку. Я останній раз більш пів-року був там і...
- І що..? Що там..?
- Знову війна.
- Та ми то знаємо,.. але що чути про баб наших..?
- Яких..?
- Ну.., Юля, Лєна, Оля...
- Та не знаю... Напевно в тюрмі, якщо крали, бо багатьох Український Мосад вертає з-за кордону у тюрми...
- О..! Ці сучки крали та носили заклади за наших.., аж ручки в пакетах обривались...
- Яких ваших..?
- Ну.., "слуги народа", депутати, корупціонєри міністерств різні...
- Всі сидять, а багатьох вже того...
- От повезло — не мучаться, як ми.
- Та не бачу, щоби ви мучились.
- Ти просто не розумієш... От, коли в тебе мільйон, чи п'ять мільйонів доларів в місяць і ти віддихаєш на Канарах, а там десь війна... Ну, там в Україні... А я собі в Ізраїлі, а потім в Дубаях на пляжах вишиваю...
- Вишиваєш..? Як і чим..?
- Ти кто по жізні..? Кєм работал..?
- Я трохи в спорті працював.., служив у ТерОбороні трохи, допоки не контузило і не списали. А от роботи нема і я потягнув контейнер, бо бухий був...
- З чим спер..? Зі зброєю і продав на Донбас сєпарам, чи атом захватив. Може ти з радіацією і нас облучаєш. Слиш, валім, а то он нє наш какой-то віжу.
Цей відходить, а другий продовжує з відстані допитувати, — Так шо ти потянул, і какой срок впаялі..?
Юнак мовчки опускає голову.
- Ото олух. Нє понімаєт, шо тут только висшій свєт собрался. Слиш,.. здєсь только сідят вори висшей проби. Так сказать — мільйонєри... А ти только одін контейнєр спьор... Там і мільйона нєт, навєрноє. Да, ілі нєт..?
Юнак мовчить, опустивши голову.
Тут знову Котлєта озвався, —Тімурчік, брось ти єтого чувака. Мєлюзга он протів нас, а кінулі к нам — мєст уже нєт. Забіто всьо нашім братом от малих корупціонєров сєла до самого Каєва-града нашего. Много гдє садят нашего брата корупціонєра. Понімаєш. А єтот — он нє надолго. Фанєра он. Бил і сплил, а нам помощ... Пусть жівьот і нам чіф будєт готовіть да шмоткі стірать. Ми ж по понятіям жівьом...
Він знову підходить до юнака і ногою копає його, сидячого, в плече.
- Слиш, фраєрок, ти іді вон шмоткі стірать пора. Понял..?
Юнак піднімається і з лівої хуком б'є Котлєту в челюсь. Той валиться йому під ноги.
- Ти чего ето, чувак, — Репетує хтось.., — Нє по понятіям єто.
- Так.., бистро мєсто освободілі коло вікна мені..! — Слиш, Котлєта..?
- Да, да,.. понял, шеф..!
Котлєта запобігливо біжить ладнати місце.
Хтось знову, — вже від вікна питає, — Так ти хто по жізні, пацан..?
- Я бувший солдат ЗСУ, якого ви, *** обкрадали, коли я вас захищав на фронті та кров свою за вас проливав. І тут буде так, як я скажу..!
Понятно..?
- Да чо тут, — всьо понятно, — законнік заєхал. Тіхо там — нє чєлупань, а то прідушу. Відіш — пахан заєхал...
- Давай сюда, — махає від вікна широкоплечий хлопець привітливо,.. — Я то, хлопче, також з бувших наших...
- Яких — ваших..?
- Спецназ ГРУ, а тут на стажировці — так сказать.
- Як то..?
- Самоволка довга була... Вийду — женюся на ній... Класна дівчина.
-Ага.., поняв.
- Ось, тут біля мене — з вікна свіже повітря. Розказуй, як контейнер спер і з чим..?
- Та.., то був бачок з ресто... З об'їдками. Я його відтягнув, щоби для свого пса щось смачне знайти, а тут патруль... Порушення режиму, а я бухий був. Трохи з ними поцапався.
- Бачу, ти боксером був..?
- Так.., я колись тренувався і працював з промоутерською компанією Кличко-старший. Чув за такого..?
Занавіс...
--------------------
Таємно :::
Ніхто не повинен був здогадатися, що цей простий юнак був досвіченим і таємним агентом САП та НАБУ, одночасно...
--------------------------
(!!!)
Маленька замальовка сну від правдивого Мольфара, який знає правду життя і майбутнє...
_____________________________________
03.09.2026; Paris (Aurora)
====================================
(!!!)
Автор :::
Катинський Орест
https://www.stihi.in.ua/ua/avtor.php?author=55043&poem=521446
(Katynskyy Orest)
====================================
ID:
1068485
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 05.09.2026 15:57:57
© дата внесення змiн: 12.09.2026 13:02:19
автор: Paris
Вкажіть причину вашої скарги
|
