(небилиця трета, загребуща)
«Ціхо, сусідонько, ціхо!
Не репетуйти так голосно, Поважна Пані, не ґвавкотіт, бо аж ми вуха позакладало від того вашого шваркотінє! Буде вже того! Вже с мо всі чули жи ваш стрий з Канади їди!
Ну то шо? Най си їди! Таке ніби від того шось сє зміни! Ага! Стрий вже сє наставив вам свої маєтки роздавати, бо не має більше ніц до роботи!
Вам тра сє вспокої́ти, а не баламутити свою голову і своїх каламутити! Стрий файний хлоп, добрий і мудрий! Але він як вздрит жи ви всі сє тлумити єдно по другім в ті літні кухни, єно би не втворити двоповерховий чурак, де паркайнаціть покоїв вилискуют і виблискуют достатком, то він ше в перший день втікне!
Та вас там як мурав'їв, а ви ше хочити і стрия туда впхати? Чи можи втво́рити покої? О! А я не кажу! Во тото ваше «Ніґди!!!»...
Ай-яй-яй! Вже би с ти мали капку встиду, сусідонько...»
Йой... ото м си сказала на свою голову...
Я пішла, а моя сусіда, таво Поважна Пані, ше довго затєгала дивними голосами всєких прокльонів в мій бік.
А через п'єть днів приїхав стрий. Інтиліґєнтний вуйко. Поважний. Думаєте жи втворило то бабиско чурак? Айя! Запхала стрия до гутилю! Вона воліє най сє він втратит в долярах, єно би не вздрів тої хатеґи!
Але стрий не дурний! Взєв таксі і приїхав на родинний пляц, бо ше мав добру памніть і знав дорогу.
Ото було переполоху! Бо Поважна Пані як їхала стрічити стрия до літака, то натєгнула на себе такі вбйори, жи він ї пожєлував, жи така збідована. Ну а тутичка ходи вбрана як ружа! Льоки накручені, варґи намальовані! Ґвааааааавт!..
Але то бабске насінє нічим не впокоїш. Знаєти шо вона видумала?
Закім стрий виходив з того таксі, Поважна Пані влетіла до сусіди, до старої хати. Та до Маруськи Грицевої! Вхопила на руки замотану в пеленти дитинину, сіла си з нев на стілец і зачила вдавати ніби ї присиплєє.
Вся домашна галайстри притихла. Білотур, з перестраху, випулив свої дві цибулі і роззявив писок. Тут Поважна Пані як глипнула на свого хлопа, то він сів коло неї і навіть на пікнув.
Бідний стрий зачив кидати на дитину долярами, бо пожилував то мацьоньке - якесь воно таке бідне наспокійне, певно слабоньке шо так вирищит...
А Поважна Пані заплаканим голосом казала до него жи:
«Не тра, стрийку... Не тра!...», а сама єно поглєдала чи ше багато в тім пулярци паперів.
Стрий вдарував свою дорогу родину як сє належит і чимдуж погнав до гутилю.
А вони... Вони всі ше довго не могли прийти до ума від того, шо сє стало, бо такого кіна в Нипричківцьох ше не було.
Єно Поважна Пані була вдоволена, бо і стрия сє позбула і спровадила без видатків, і копійчину зібрала. А за людий вона сє не гризла, бо то шо перший раз?..
Марія Дребіт (Голодрига)
написано 22.08.2021 року Португалія
ID:
1068403
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 04.09.2026 00:05:25
© дата внесення змiн: 11.09.2026 10:32:13
автор: VIRUYU
Вкажіть причину вашої скарги
|
