|
Тренування, які проводив Бурлаков Володимир Анастасович* продовжувались. Але команду штангістів, про яку мріяв тренер, так і не зібрали. Занадто важка праця після роботи «тягати залізо». Найбільший термін відвідуваності тренувань це рік, в основному тиждень-два і молодик ламався і зникав. Самим стійким виявився Володя Богданов. Високий, гармонійно зложений він підходив для занять тяжкою атлетикою по всім параметрам. Два роки тренувань зробили з нього зразок для показу молоді, що роблять з людини заняття цим видом спорта. На одному із занять Богданов одержав травму спини й був вимушений покинути спортзал. Так розпорядилася доля. В залі зосталися двоє – Арсеньєв і Анастасович. Тренування не зменшувалися, а проводились по олімпійській програмі. Олександр купував книжки, де був повний розклад тренувань кращих штангістів того часу. Та він не перевищував свої результати, що дуже гнітило самолюбство Бурлакова.
- Олександр! Ти вже готовий брати цю вагу. Чого топчешся на одному місці? – підганяв він, Арсеньєва.
- Не сьогодні, Анастасович, не сьогодні… - і з легкістю підіймав вагу 90% від результату.
- Ти що боїшся поламатись – получити травму. Мені не віриш? На заводі нема від тебе сильнішої людини. – закінчуючи свій емоційний виступ, він з радістю хлопав Сашу по плечу.
Тренер був правий. Олександр був готовий показати ліпшу вагу. Перекидати тони заліза, де середня вага сягала 90-100 кілограмів це було якось безглуздо.
Та Саша, дійсно, жалів себе. Ще пів року вони були разом. Потім Анастасович звільнився з роботи і пішов на вільні хліба. Недовго проробив і Арсеньєв. Настали такі часи, що кожен заробляв на хліб, як міг це сам. Соціалістична держава розсипалась. Арсеньєв почав займатися будівництвом. Він не забував Анастасовича. Розшукував його, знаходив. Так вони спілкувались до кінця його життя. Там, де працював цей славний вольовий чоловік, завжди поруч з ним була штанга.
Тільки раз йому усміхнулася фортуна. Зовсім недалечко від його квартири, а жив він на вулиці капітана Кузнецова Суворовський район (нині Пересипський), на вулиці Ростовська 6 був побудований спортзал – атлетичний клуб «Спартак», де керівником став Спінов Юрій Георгійович*. Це був непростий чоловік! Пауерліфтер, тренер. Він і взяв Анастасовича на посаду тренера клубу. Пройшовши загартування у цеховому спортзалі, Бурлаков почав тренування в клубі «Спартак», де було багато видатних спортсменів. Так Володимир Анастасович став пауерліфтерором*. А ще тренував молодь атлетичним вправам. Звісно, за це платили гроші. Саша навідував старого друга. Приїде, а 75 літній Анастасович присідає зі штангою. Дуже запам’ятався випадок. На лаві сидів широченний Спінов Юра, а Бурлаков перебинтовував йому ноги. Причому так старанно, аж спітнів. Там були не ноги, а ножища! 155 кілограмів власної ваги йшли на рекорд світу – присісти з 435 кг.
- Т-с-с – притиснув до губ вказівний палець, Анастасович, коли Саша намагався привітатися.
У залі утворилася гробова тиша. Бурлаков подав Спінову руку і потягнув його на себе. Богатир встав, підійшов до стойки для присідання зі штангою. Там прогиналась під величезною вагою олімпійська штанга. 435! Юра примостився під нею, спокійно зняв і присів. Вставав легко, пружинясто. Потім поставив назад на стойки. Ну і, тут почалося! Емоції били через край! Привітання, крики радості…на очах Олександра було встановлено світовий рекорд у присіданнях.
Своєю завзятістю та вольовим характером багатьох успіхів досяг і Володимир Анастасович. Для ветеранів спорту у 1990-х роках була створена Федерація пауерліфтингу України (ФПУ/IPF). На змаганнях, які вона проводила, виступав і Бурлаков Володимир Анастасович, семикратний чемпіон України серед ветеранів.
Його останні офіційні залікові спроби та рекорди датуються 4 квітня 2002 року. Місце фінального змагання: Турнір проходив у місті Немирів (Вінницька область).Вікова категорія на момент фінішу: Спортсмен завершував виступи у ветеранському дивізіоні Masters 3 (для учасників віком від 60 років). Прощальний рекорд: Саме під час свого останнього турніру в Немирові у 2002 році він встановив рекорд України у тязі для своєї вікової групи — 240 кг. Анастасовичу тоді було 75 років! Через два роки Володимира Анастасовича не стало. За п’ять місяців до смерті, Саша провідав його. Початок квітня, морозний день. Анастасович зустрів Арсеньєва на порозі клубу. Приглядався, зщурився.
- Це я, Анастасовичу, Саша. – Олександр підійшов ближче й подав руку.
- А, Саша! – радісно заморгав очима, Бурлаков, - Де пропадав так довго? Я вже подумав, що забувати став мене - невесело закінчив він
- Та що, ви! Як, ви, могли таке подумати… роботи непочатий край, їздимо по всій Одеській области. У нас бригада, відлучатися ніяк не можна, - з почуттям жалю відповів Олександр.
- Пішли у зал. У мене підхід до штанги – промовив Анастасович.
Вони зайшли у кімнату де проводив тренування Бурлаков. На штанзі була вага 120кг.
- Бачиш, до чого я дійшов! Вага нікчемна, але треба і її брати. Я закінчую заняття. – підходячи до стойки зі штангою – сказав він.
Як же тяжко він присідав… з великою натугою. Закінчивши на четвертому разі, розібрав штангу і пішов ліг на лавку.
- От такий я вже став, нікудишній. Слабість страшенна, вага впала до 72 кілограмів. Зроблю підхід і лягаю. – закінчив говорити Бурлаков.
- Анастасовичу! Вам же у серпні 77 років буде, закінчувати пора. Ви, як майор у відставці можете записатись у воєнний госпіталь. Я бачу ваші переміни у здоров’ї. Переміни невтішні. Прошу, вас, зробіть перевірку свого здоров’я. – з сумом закінчив Арсеньєв.
- Так і зроблю, - відповів Анастасович
- Мені пора йти. Прийду осінню. Їдемо у село Кордон, там. де Тилігульській лиман , далеченько. – обнімаючи схудле тіло друга, промовив Олександр. Він вперше побачив сльози в очах Бурлакова. Серце стиснулося від болю й поганого передчуття. Більше свого друга дідугана, Саша на цьому світі не бачив.
Він приїхав у листопаді місяці. Стояла погожа осіння погода. Навкруги по дворам грались маленькі дітки. Двірники прибирали пожовкле листя. Пахло прілістю і свіжим повітрям. Олександр ходив по кімнатам клуба «Спартак» і зустрічав незнайомих людей. Того чоловіка, якого він шукав ніде не було. Добре, що прийшов директор клубу Спінов Юрій Георгійович.
- Ви до кого? – придивляючись до Олександра, запитав він.
- Я хочу побачити Бурлакова Володимира Анастасовича, - Арсеньєв.
- Я тебе згадав. Ти товариш покійного. – просто сказав Спінов.
- Так товариш… а як це покійного? – здригнувся, Саша.
- Тому, що 23 серпня він помер, - продовжив Спінов – у мене є фото похорон. – відповів він, відкриваючи сейф. – оце фото, медалі, грамоти, його записи тренувань… виберіть щось собі на пам’ять. - закінчив говорити Юрій Георгійович.
- Хай остається в клубі для літописі. – подавлено відповів Олександр.
- Дякую вам… До побачення! - й сліпо пішов в отвір дверей.
-
То, що він побачив у альбомі, приголомшило його. Тягар непоправного перехопив йому дихання, болісно здавив серце, втягнув плечі, згорбив спину. У труні лежала чужа людина, дуже худа, бліда з закритими очима. Тільки вперті вольові вилиці на обличчі вказували на те, що це Анастасович.
Бурлаков Володимир Анастасович* - український спортсмен-пауерліфтер ветеранського спорту (серед майстрів/похилого віку). Має статус багаторазового (зокрема, семикратного) чемпіона України серед ветеранів. Згідно зі статистичними базами даних пауерліфтингу, Володимир Бурлаков брав участь та перемагав у знакових ветеранських першостях.
Спінов Юрій Георгійович* - Автор 47-ми рекордів України, у тому числі двох не побитих рекордів у присіданнях зі штангою 435 кг (1992 р.) та станової тяги 385 кг (1992 р.) у категорії понад 125 кг, 13-ти кратний чемпіон України, чемпіон Європи (1999 р.). р., 1996 р.), чемпіон США (1996 р.) Перша людина на теренах колишнього СРСР зібрала 1000 кг у сумі силового триборства (1994 р.).
Пауерліфтер* - присідання зі штангою на плечах, жим лежачи на горизонтальній лаві, станова тяга (відрив штанги від помосту).
31.08.2026
ID:
1068253
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 01.09.2026 07:46:44
© дата внесення змiн: 01.09.2026 11:32:41
автор: filaya
Вкажіть причину вашої скарги
|
