Невже усе моє життя
Колись-таки мине
На світі цім без вороття,
Тому що лиш одне?
Звичайно, бо людина – я
Так само, як і ти,
Якій дано шляхом життя
Лиш певний час іти.
Чом певний? Бо ніхто із нас
Не зна, коли прийде
До кожного із нас той час,
Який нас відведе
Із цього світу в інший світ
Або у небуття,
Коли з невпинним плином літ
Завершиться життя –
Безцінний скарб, дарунок, дар,
Що має кожен з нас
В цім світі – і багач, й злидар,
Допоки плине час
Його, мов річка. Знаю я
Це добре, також ти.
Тож, доки буде течія
Життя всіх нас нести,
Його цінуймо кожну мить –
На втіху лиш живім
І, доки серце стукотить,
Усьому та усім
Добро робімо, почуття
Лиш світлі сіймо всі
В серця людей, щоб все життя,
У всій його красі
І світу кожен з нас жив! В цім
І є життєва суть,
Що думи й почуття усім
Прекрасні лиш несуть.
Євген Ковальчук, 12. 05. 2022
ID:
1068231
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 31.08.2026 20:44:07
© дата внесення змiн: 31.08.2026 20:44:07
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
