Тихо...
Тихо...
Дзень...
Перша година.
Дзень...
Друга.
А за вікном
хтось ходить по снігу.
Я повертався додому пізно —
Та почув за собою кроки.
Озирнувся — немає нікого.
Тільки сніг і стара верба.
Я пішов — і вона за мною,
Не спішить... не відстає.
Біля церкви стояла жінка,
Нерухомо серед снігів.
Я сказав: «Вам додому, пані?»
Вона тихо відповіла:
«Ні...»
І ударив дзвін.
Дзень!
Я зробив крок назад.
Вона зробила крок вперед.
Ближче... ближче...
Дзень!
Не дивився їй я в очі!
Не називав її ім'я!
Вона знала мене!
Вона знала - хто я.
Вона повернулась за ким...
Вона вже тут...
Двері дому самі відчинились,
Хоч я вдома залишив був ключ.
На столі дві чашки стояли —
Хоч живу я один.
Ранок настав.
Село прокинулось.
Церква мовчала.
А на столі...
дві чашки.
Дзень...
І хтось тихо сказав:
«Тепер він теж удома...»
